Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Я вам дякую за точний самоаналіз.
Насправді своїми словами "я помітила що в мене останні роки енергії менше стало, ніби сили немає, нічого не хочеться" Ви лише підтвердили мої припущення щодо справжньої, глибинної причини відсутності у чоловіка бажання мати дітей та забирати собачку додому.
Розумію, що здивую зараз тим що напишу, але, насправді, жінка - це основний генератор енергії в родині. Це закладено в самій природі жінки. Але біда в тому, що, зазвичай, відсутні знання як саме цей свій "генератор" наповнювати. На моє переконання, те, що Ви двічі ходите на тренування, а тренування проходять в закритому приміщенні? Якщо так, тоді ці заняття можуть не лише Вам не допомагати, але навіть ще сильніше виснажувати. Бо наповнення енергією - це не лише питання фізичних вправ для тіла, а цілий комплекс знань про природу чоловіка та жінки, природу стосунків, природу наявності чи відсутності в нас енергії та бажання і здатності народжувати дітей, завдяки розумінню яких, з'являється можливість не лише самій перебувати в ресурсі, але своєю енергією щастя та радості наповнювати всіх навколо себе.
А собачка в даному контексті, то лише певний зовнішній тригер, який змушує Вас почати шукати і причини того, що відбувається, і знаходження рішення проблем.
От скажіть, який настрій у Вас після тренувань? Чи відчуваєте Ви себе безпричинно щасливою, радісною, легкою? Такою, що може поділитися своїм світлом з чоловіком, а не очікувати від нього якоїсь підтримки?

Відредаговано автором 21-02-2025 14:53:46

Ви пишете "Мені дуже болить, що ця людина здавалася рідною, що ми ніби були друзями, партнерами, що я хотіла налагодити відносини. Він просто про мене забув, знецінив, обізвав і забув"
Як на мене, дуже точно вибрані слова "мені здавалося" і "ніби були друзями, партнерами", і "що я хотіла налагодити стосунки".
Як на мене, може бути ще одна причина того, що Ви так довго перебували в таких стосунках - це суто Ваше бажання мати саме таку, як Вам хотілося, людину поруч. Тобто, ілюзія, "рожеві окуляри", якими Ви жили. А, насправді, він ніколи таким не був, яким Вам здавався. Це такий різновид самообману, коли в нас глибоко в середині живе мрія про ідеальні стосунки. До речі, якщо між Вашими батьками дуже гарні стосунки, може статися так, що Ви несвідомо дуже сильно "залипли" на ідеалізації сім'ї, що змушує Вас бути впевненою, що тільки Ви сама винні в усьому. Адже, якщо стосунки ідеальні і ідеальний партнер, неідеальною можу бути лише "я сама". Окрім того, могло спрацювати певне ментальне кліше. От Ви пишете "Цей хлопець, коли був молодший, схожий був поведінкою на мою маму. Не характером, а поведінкою.
Вона скаже щось, чи пожартує якось. Я приходжу до хлопця, він каже теж саме". Тобто, в цьому хлопцеві Ви могли хотіти бачити, наприклад, свою маму... А це
все з області "рожевих окулярів", ідеалізацій та ілюзій, які призводять лише до почуття провини та намагання "підтягнути" людину з величезними комплексами та валами до ідеальності своїх батьків.
В любому випадку, до тих пір поки не буде знайдена точна причина того, що відбувалося, існує небезпека повтору в наступних стосунках тих же самих помилок. Тому вважаю, що Ваше питання - це запит на суто індивідуальну роботу, в тому числі, у форматі онлайн. Це немає, насправді, суттєвого значення

Відредаговано автором 21-02-2025 12:05:12

Ну, що ж, той психолог щодо "нарциса", швидше за все, був не так вже і неправий. Але я завжди виходжу з того, що "танго завжди танцюють двоє". Тобто, любі стосунки будуються за принципом "дзеркальності". Як на Вашу думку, чому так довго цей хлопець все ж тримався біля Вас? Чи не тому, що Ви всю відповідальність за стосунки брали лише на себе, а отже, постійно почувалися винною і вибачалися?
Окрім того, як на мене, загалом, "пошук винних" дуже невдячна справа. Бо в такому випадку, або ми весь час винні, або у всьому винний той, хто поруч з нами. А це дорога в нікуди, бо не дає можливості побачити ситуацію вцілому і зробити правильні висновки. Щоб вже завдяки цим висновкам зрозуміти як правильно себе поводити.
Адже, ми всі поводимо себе лише так, як вміємо, а отже, навчені ще з дитинства. Тому, якщо дійсно хочете розібратися в собі, і, певне, зрозуміти, чому так відбувалося в стосунках з хлопцем, на моє тверде переконання, необхідно розібратися, чому весь час Ви всі події та ситуації "тягнули на себе"?
А для цього необхідно зрозуміти, який тип стосунків існував в дитинстві між Вашими батьками? Бо навіть коли дитина зовсім маленька, вона несвідомо переймає всі батьківські поведінкові моделі, щоб вже в дорослому житті ними користуватися знову ж таки, несвідомо.
Можливо, хтось з Ваших батьків частіше вибачається, почуває себе винним, буває роздратованим, незадоволеним всіма та собою? Або ж, повністю все контролює, вимагаючи, щоб всі інші робили так як вважає він/вона?
І ще. На скільки теплі та довірливі в дитинстві були стосунки між батьками та Вами? Чи відчували Ви себе прийнятою ними такою якою Ви є? Чи не почували себе самотньою? Чи мали можливість говорити відверто, не боячись почути у відповідь щось неприємне для себе?

Відредаговано автором 21-02-2025 11:44:57

В гослікарнях повинні бути і психотерапевти. Тому спробуйте дізнатися, чи є вони саме там, де Ви живете і, можливо, лікуєтеся. Єдине, зовсім не факт, що саме той психотерапевт Вам підійде. Бо робота такого змісту потребує певного рівня довіри та професійності.

Доброго ранку Лізо.
Як на мене, вимальовується не дуже приємна "картинка" Вашого особистого життя,. Переповненого, як на мене, не лише сварками та суперечками, а ще й невмінням відстоювати себе та свої власні кордони.
Якщо я правильно зрозуміла, ви зараз не живете разом? "Пішов від мене сам. Я ще більше 2 місяців вибачалася. Він приймав вибачення та казав «подивимося"
І тому хочете, щоб Вам допомогли розібратися в тому, чому Ви завжди брали на себе почуття провини і постійно вибачалися?
Окрім того, ПА - це, як на мене, ще один напрямок, який може потребувати допомоги. Що вцілому, може складати запит на індивідуальну психотерапію.

Відредаговано автором 21-02-2025 10:33:20

Доброго ранку Katya.
Вцілому згодна з колегами. Тому, щоб не повторюватися, додам від себе один нюанс, але, як на мене, надзвичайно важливий.
Вибір напрямку своєї професійної діяльності зроблений, як на мене, правильно - у Вас є внутрішня спрямованість на роботу з людьми. Інша справа, що Ви людина, якій не подобається рутинна, бездумна, механічна робота, робота по "заданій схемі". Тому,
А) Потребуєте весь час новизни, зміни видів діяльності, творчого підходу, певної свободи у виборі підходів. А садочок - це певна система, яка дуже обмежує у всіх сенсах. Звідси, і стан засинання та виснаженості, бо втрачається елемент творчості
В) У Вас є багато внутрішньої енергії, але, як на мене, Ви не вмієте її правильно розподіляти. До того ж, не знаєте, як правильно відновлювати власні ресурси. Адже, вміння швидко відновлюватися - це основна умова збереження своєї цілісності та ресурсності в будь-якій професії, тим паче, в професіях, які орієнтовані на роботу з людьми.
Висновок. І робота психолога, і професія масажиста потребують вміння, насамперед, правильно та швидко відновлювати свої психо-фізичні сили. (Не факт, що пропрацювавши певний час масажистом, Ви так само не відчуєте потребу щось змінювати. Адже, насправді, основна реалізація жінки у сфері особистого життя, а не професійного, яке може бути лише доповненням. Бо, нерідко, жінки, зосереджуючись на професійній діяльності, витрачають необдумано свої сили та ресурси, які мали б піти на гармонізацію сімейних стосунків).
Плюс, вибір напрямку в тому чи іншому виді діяльності. Адже, робота з дітьми, і дорослими - дуже відрізняється.
Я б, все ж, Вам радила індивідуальну консультацію.

Відредаговано автором 21-02-2025 10:15:57

Висновок.
Перший варіант. Ви можете почати "підбирати під себе" господарів ресторацій за манерами спілкування, вихованості, рівнем розвитку та вимогами до Вас. Але це потребує достатню кількість вільного часу та запасу сил, адже, навряд чи, з першого погляду вдасться "зачитати", як будуть ставитися до Вас. Та і результат, насправді, негаранитваний.
Другий варіант. Спробувати все ж зрозуміти, чому не лише господар кафе, але і офіціанти, займають стосовно Вас таку негативну позицію. Адже, нерідко, наприклад, зафіксована колись несвідомо якась установка або навіяні несвідомо значимими людьми твердження, можуть достатньо сильно дошкуляти нам в житті. На кшталт "щоб мати право кимось керувати, потрібно бути грамотною та гарно вихованою людиною"

Окрім того, якщо Ви бачите, що "...може бути відсилка до стосунків з батьками і це гарний матеріал для пропрацювання в терапії...", як на мене, дещо дивно, що цього не бачить сам психотерапевт. І не пропонує працювати саме в цьому напрямку. Адже, розуміння цілісної картини запиту клієнта, де дитячі травми, в більшості звернень, займають чи не найперше місце - це гарантія результативності роботи. Окрім того, сам процес психотерапії, орієнтований на покращення сприйняття себе, в тому числі, і в минулому.
Адже, ми "тодішні" і ми "теперішні" - це абсолютно дві різні людини. Це як, наприклад, звинувачувати чи соромитися себе за те, що ми, наприклад, не вміли повзати, чи ходити у віці немовляти. Кожної миті свого життя ми обираємо насправді найкращий варіант дій і поведінки відповідно лише тому досвіду та тим знань, які ми отримали від батьків і накопичили, "набиваючи власні синці та гулі".
І тоді виникає питання.
Як можна, загалом, впоратися з проблемою, коли
така кількість питань не озвучується під час терапії і
залишається поза увагою? Думаю, відповідь Ви
знаєте і самі, інакше б не виникло бажання звернутися на цей сайт за допомогою.

Відредаговано автором 21-02-2025 09:25:16

Хочеться дещо доповнити до своїх попередніх слів.
Ви пишете: "Когда ходим в гости к друзьям там и детей любит и собаку их....". Тобто, судячи з цих слів, у чоловіка не має неприйняття дітей та тварин вцілому. Що, як на мене, додає впевненості в те, що питання можна вирішити, бо воно стосується лише кількості та якості внутрішніх сил, які є у Вас, та у Вашого чоловіка. Бо чим сильніше прив'язаність, тим більше може бути накопичених образ, страхів та претензій одне до одного. Що дуже швидко виснажує, плюс - невміння відновлюватися та наповнюватися, (а це комплекс певних знань) і в результаті може з'явитися "режим економії енергії". Тобто, несвідоме намагання "усунути конкурентів".
Як на мене, Ваше питання стосується не стільки зовнішніх причин, скільки внутрішніх накопичених проблем, що потребує індивідуальної роботи.

Ліки можуть на деякий час загальмувати стан тривожності, стресу, гніву, депресії тощо, але... Ліки "приглушать" гострий душевний біль і можливо, в деякій мірі, знімуть стрес , але... Аж ніяк не "вилікують" коріння самої проблеми.
Тобто, для того, щоб почати повноцінно жити далі, потрібно розібратися з от тими всіма питаннями, які Вас хвилюють і які Ви написали в своєму коментарі. Отже, винести їх на індивідуальні зустрічі з психологом на пропрацювання. Психотерапія - це робота із деструктивними установками, звичками та поведінковими моделями, які заважають нормально жити і мати щасливі стосунки. І трансформація їх у більш конструктивні, які змінять ставлення до себе та оточуючого світу і людей.

Відредаговано автором 20-02-2025 22:21:36

Доброго вечора Nika!
Якщо я правильно Вас зрозуміла, в Україні Ви працювали в офісах, більше як менеджер по продажам. Що потребує певного рівня підготовки та знань. А ще - це певний статус в соціумі. Що так чи інакше впливає на сприйняття себе як особистості.
А в Польщі почали працювати офіціанткою, тобто, перейшли в статус обслуговуючого персоналу. І хоча, така робота потребує певних навиків роботи з людьми, все ж не вважається статусною... Тобто, якщо в першому варіанті Ви зі співробітниками були "командою". Тобто, більш-менш на рівних. У випадку ресторацій, Ви просто підлегла, яка має виконувати свої функції.
Завдяки попередній роботі і, можливо, своїм вродженим якостям, у Вас є внутрішнє відчуття себе та оточуючих. І це відчуття не співпадає з тим, як Вас сприймає Ваше нове начальство.
Нам тільки здається, що коли ми нічого не говоримо, тоді неможливо зрозуміти, про що ми думаємо і що відчуваємо. Але зневажливе ставлення, критика, осуд "зчитуються" на підсвідомому рівні тими, до кого ми маємо такі почуття. І, як на мене, Ваш новий директор інтуїтивно відчуває таке ставлення до себе, але пояснити словами нічого не може. А такий стан завжди дуже сильно напружує, тривожить, викликає роздратування та агресію. "Но как успела увидеть-личность он немного «сам из себя», местами не контролирует речь, эмоции..."
"Сколько наблюдала за ним-он и со своей женой позволяет себе грубости, которая вместе с ним руководит и временами тоже появляется в ресторане. Думаю, что он от части есть таким себе «неадекватом», который в последнее решил сорвать свое недовольство на мне, только хз почему".
Коли ми, стикаючись з проявами хамства та невихованості, у свою чергу, відчуваємо несвідоме презирство та зверхність до таких людей через те, що краще виховані або розумніші, або соціально маємо інший рівень розвитку - це не лише відштовхує від нас оточуючих, але і викликає в наш бік агресію.
Я б Вам могла порадити індивідуальну консультацію, щоб пропрацювати саме ці моменти з психологом.

Доброго вечора.
Насправді, коли пропоацьовуються якісь травматичні ситуації, можуть бути моменти дискомфорту, але... Результативною можна вважати лише ту роботу, яка приносить стан полегшення після завершення сеансу.
Окрім того, є поняття довіри між психологом та людиною, яка до нього звернулася. А це само по собі унеможливлює стан "відчуття ніби насправді реально перед моїм психологом почуття сорому і провини і реально побоювання що він мене особисто засудить". Основне мірило професійності спеціаліста - це безоціночне сприйняття людини, з якою проводиться психотерапія.
Ви і тільки Ви сама повинні вирішувати, чи хочеться Вам і надалі працювати з тим чи іншим спеціалістом. Це, знову ж таки, питання довіри і питання результативності самої роботи.

Доброго вечора Anna!
А Ви коли небудь запитували у чоловіка, чому він так категорично не хоче повертати собачку в дім?
Хоча, якщо чесно, навряд чи він дасть Вам якусь конкретну відповідь,бо, швидше за все, і сам не розуміє, чому цього не хоче...
Сім'я - це єдине ціле. І одружуючись, як правило, всі хочуть лише одного - отримувати турботу, щастя та Любов одне від одного.
"...мы когда сошлись это ничему не мешало жили втроём все юыло хорошо"
Спершу ще є закоханість. А отже, більш терпиме ставлення одне до одного. В тому числі, до тих, хто живе поруч, наприклад, тварин. Та і сил ще є багато, щоб проявляти одне до одного певні риси благородства та поблажливості.
"Спустя некоторое время чаще (с подачи мужа) начали её оставлять у моих родителей...Ужасно скучаю за ней. А муж всячески против, что бы я её забрала".
З часом, закоханість тане, стосунки починають вимагати більше зусиль і тваринка неочікувано може перетворитися на конкурента, який перетягує на себе більшість уваги.
Що це означає? Кожна людина потребує любові, власне, заради любові жінки виходять заміж, а чоловіки одружуються. Коли енергії радості багато, її вистачає на всіх і тоді всім легко уживатися одне з одним поруч. Але дефіцит енергії Любові відчувається одразу.
Власне, як на мене, саме в цьому основна причина того, що чоловік не хоче вертати додому собаку і не дуже хоче дітей. Бо і тварини і діти вимагають до себе дуже багато сил. А якщо так, то чоловік інтуїтивно намагається прибрати джерела небезпеки для себе.
Що робити? Чи можна в такій ситуації щось змінити?
На мою думку, можна!
Не просто ж так, жінок наші предки вважали берегинею сім'ї, роду, народу...
Жінка за своєю природою, є серцем та душею родини та сім'ї. Саме тому, їй більше дається і певних можливостей, щоб щось змінити в цьому світі на краще...
Чи є.у Вас якась цікава справа, яка Вам дуже подобається? Чим Ви займаєтеся у свій вихідний день? Як набирається сил? Де берете свої внутрішні ресурси?
Адже, на моє тверде переконання, як тільки Вам вдасться стати психо-емоційно повністю наповненою, як тільки в Вас стане на багато більше енергії щастя та Любові, повернеться в дім собачка, а також, енергії вистачить і на дитину. Тобто, у чоловіка з'явиться бажання її, дитину мати.
Чи відрізняються стосунки між Вами та Вашим чоловіком у випадку, коли ви можете бути вдома на самоті лише з ним одним. і коли поруч з вами маленька собачка...

Відредаговано автором 20-02-2025 21:15:41

Насправді, автоматично проблеми і не можуть зникнути. Це Ви правильно помітили. Ми можемо жити навіть на іншому континенті від батьків, але підсвідомий зв'язок все одно залишається. І в любому випадку, цей зв'язок буде до кінця життя. Інша справа, яку якість зв'язок буде мати.
Бо зв'язок "зафіксовано" з народження на підсвідомому рівні у вигляді реакцій, почуттів, емоцій, установок та моделей поведінки. Окрім того, набагато гірше, коли нам здається, що ми вже нічого не пам'ятаємо з дитинства і не хочемо навіть згадувати. От так, як, на мою думку, відбувається і з Вами. Чим сильніша дитяча травма, тим менше про це хочеться говорити і писати. Власне, тому нічого про батьків і не написали зараз. Бо всередині "застряг" біль та непрожитий стрес, що потребує індивідуального, практичного пропрацювання вже в теперішньому часі. Адже, на сайті - це теорія, це лише намагання проаналізувати ситуацію і знайти "коріння" проблеми, що може допомогти зрозуміти причину, але не прибрати її. Власне, потрібне лише Ваше рішення на початок індивідуальної.роботи.

Доброго ранку Дарино!
На мою думку, є одна причина, яка може суттєво впливати на такі перепади настрою та поведінки - це відсутність "золотої середини" в сприйнятті себе та оточуючого світу. Це такий собі поділ всього лише на "добре" і "погано". А так, зачасти, буває, коли в дитинстві батьки приймали дитину лише тоді, коли у неї все вдавалося: хвалили її, звертали на неї увагу, можливо, щось дарували в такі моменти...
А от у випадках помилок та невдач, або знецінювали та нехтували нею, не звертаючи зовсім уваги, або сварили її як "дуже погану дівчинку".
Але, що в першому випадку, що в другому випадку, акцент батьківського виховання ставився не на розкриття душевних якостей, таких як взаєморозуміння, підтримка, тепло, співчуття, а на суто егоїстичне, оціночне, а отже, дуже категоричне: або краще всіх, або гірше за всіх.
Ви подорослішали, почали самостійне життя, але сформоване в дитинстві сприйняття себе та світу, залишилося. Бо те, що формується в дитинстві, стає базовим і потім керує нами несвідомо.
Але це все не є остаточним, а отже, може коригуватися, відповідно тим внутрішнім трансформаціям, які відбуватимуться в дорослому житті вже свідомо. Тим паче, що у Вас є, як на мене, унікальна здатність відслідковувати певні закономірності та робити певні висновки. А, як правило, саме такі люди здатні до швидкого саморозвитку.
Як батьки реагували в дитинстві на Ваші успіхи та невдачі? В які моменти приділяли Вам більше уваги, посміхалися Вам, розмовляли з Вами? В які моменти відсторонювалися, можливо проявляли холодність, байдужість, або ж, навіть, сильно сварили, ображали, знецінювали?

Відредаговано автором 17-02-2025 09:44:11