Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Писати радила не йому "в стіл", а заради себе і, здебільшого, собі, щоб мати можливість скинути, бодай, накопичену напругу. Бо жити в такому стані як Ви зараз - це пряме самознищення. І Ви це відчуваєте, інакше б не стали писати психологам. Розумію, що Вам дуже хотілося отримати якусь універсальну порада, на кшталт, зробити так і так, щоб той чоловік одразу прийшов до Вас. Але ж психологи не чарівники і маги. Психологи можуть лише допомогти Вам самій розібратися в тому, що відбувається, щоб Ви самі прийняли правильне рішення
До того ж, саме на таку реакцію і очікувала, коли писала "Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення..." Думаю, якщо б написала, щоб його кинули і почали жити своє життя - це так само викликало б лише обурення.
Ваше питання психологам, знову ж таки, на мою думку, не обмежується лише стосунками саме з цим чоловіком. Вірніше, навпаки, напряму залежить від того, як складалися Ваші стосунки в дитинстві з батьками. Адже, саме тоді, коли ми недоотримує любові, підтримки, розуміння, захисту від батьків, щосили намагаємося все це, навіть ціною власного психо-емоційного стану, отримати від чоловіків в дорослому житті. Ваш чоловік одружений і щоб він Вам не розповідав про свою дружину, він живе з нею. Отже, це його вибір. У іншому випадку - це вважати, що він абсолютно не здатний сам щось вирішувати. Він же не маленька дитина, правда?
І тоді він, або абсолютний інфантил, якого "за руку" водять до цих пір жінки, або людина з недуже гарними моральними якостями, що зраджує дружині і дурить іншу закохану в нього жінку, або ж нездатний сам розібратися, чого хоче в житті. А це вже, перепрошую, про вміння мислити...
Інколи, ми людині додаємо тих якостей, яких у неї ніколи не було, а потім самі ж у ці якості закохуємося.
Єдиний шлях до щасливого подружнього життя - це зрозуміти, чому саме одружений чоловік став Вашим обранцем, чому так довго намагаєтеся втримати того, хто мовчить місяцям, а по факту, ігнорує, і чому не враховуєте, що чоловік уже одружений.
Ваші батьки розлучилися? В сім'ї батьків, можливо, була якась зрада?
Дуже важко намагатися допомогти, коли немає відповіді на найважливіші питання

Я дякую Вам за щирість.
Ви пишете, що "Я йому потрібна, просто у нас складна ситуація і він не готовий був іти на зустріч, коли я намагалася помиритися, ставав у позу..."
Я правильно зрозуміла, у Вас є тверда думка, що Він потребує Вас? І якщо потребує, то саме в чому? В якій якості? Як друг, подруга, коханка, жінка, дружина?
Ви пишете, що намагалися помиритися, отже, були якісь ситуації, де, можливо, щось відбувалося не найкращим чином з Вашого боку? І якщо так, тоді, певне, йому могло бути щось дуже неприємно... А у таких випадках, він тільки сам може вирішити, чи захоче спілкуватися і коли... Бо це рівень почуттів, які могли бути зачеплені...
Спробуйте уявити собі, що Вам хтось сказав або зробив щось неприємне і потім намагається почати знову спілкуватися, щось пояснювати... Яка буде Ваша реакція?
Ви запитуєте, що Вам робити? Цілком логічне запитання. Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення...
Тому я напишу те, що на мою думку, зможе, бодай, допомогти Вам перестати жити зі своїм болем наодинці: пишіть йому листи без претензій та намагання з'ясувати стосунки. Пишіть про те, як пройшов Ваш день, чим Ви займалися, куди ходили, яким був Ваш настрій, які переживали почуття... Пишіть листи як щоденник, як розповідь, навіть можете їх йому всі не відправляти. Такі листи можна писати постійно. Це як спосіб виговоритися, виплеснути свій біль, заспокоїтися. Бо саме в стані спокою є можливість реально зрозуміти, що відбувається і прийняти правильне рішення...
Та окрім цього, як на мене, залишається багато такого, що може дуже сильно впливати негативно на Ваше життя і руйнувати стосунки з коханими людьми. Наприклад, така прив'язливість до чоловіка, який ігнорує, не хоче спілкуватися може бути лише несвідомим відлунням недолюбленості в дитинстві батьків. Коли є потреба отримати від чоловіка те, чого не мали, коли були маленькими..
Але це потребує окремої розмови. Адже, те, що Ви так і не дали відповідь на питання про Ваше дитинство, лише підтверджує в думці, що в стосунках з батьками і потрібно шукати "коріння" всіх дорослих особистісних проблем.

Відредаговано автором 13-02-2025 19:56:39

Доброго вечора!
Насправді, дуже важко жити в суцільних розчаруваннях, коли очікуєш тепло та розуміння, а люди реагують кардинально протилежне. І в таких випадках, дійсно, виникне питання, або я якась не така, або не ті люди поруч...
І в принципі, можна було б зупинитися на якомусь з цих варіантів, якби...
"Це повторювалося з різними обставинами схожо з родичами, з чоловіком, з коханцем, з колегами. В результаті я відчувала відчай, безнадію, провину". Коли оточуючі люди міняються, а сценарій розвитку подій залишається приблизно той самий, одразу виникає припущення щодо певних внутрішніх установок, які, швидше за все, могли сформуватися з дитинства і зараз несвідомо керують Вашим життям. Я правильно зрозуміла написане - відчай, провину і безнадію Ви, насамперед, відчували зі своїми родичами?
Якщо так, тоді стає зрозумілим, звідки таке очікування "В мене була потреба, щоб в таких ситуаціях, коли я проявляюся відверто та вразливо, до мене віднеслися приязно, розуміюче, зі спокійною теплотою". Адже, саме такого ставлення очікує маленька дитина, коли їй дуже важко і вона хоче поділитися своїми почуттями та емоціями з батьками або близькими родичами.
Тому виникає логічне запитання. Які стосунки із значимими дорослими були у Вас в дитинстві? Як вони ставилися до Вас? Чи було між Вами от те саме тепло та розуміння?

Відредаговано автором 13-02-2025 18:18:08

Доброго вечора Juli!
А хто, насправді, ініціював переїзд до іншого міста? Чия це була ідея?
Бо складається враження, що переїзд більше потрібний Вам, а не чоловіку.
Адже, скаржитися на те, що робота важка і дійсно хотіти щось міняти в своєму житті - це абсолютно різні речі. І тоді та сама втома, про яку говорить Ваш чоловік - це не лише фізична втома через додаткові навантаження без Вас, а ще й пов'язана вона з неможливістю наважитися таки на те, чого так прагнете Ви?
"Здесь ведь и родственники и друзья и стабильная работа ( хоть уже он давно хочет с нее уйти)."
І ще, виправте мене, будь ласка, якщо я неправильно щось зрозуміла, та виникло ще одне питання, яке стосується безпосередньо ваших стосунків. Бо склалося враження, що для вас вже є можливість певного вибору між роботою та збереженням сім'ї: "Или вдруг мне понравится такая жизнь а ему нет что делать в дальнейшем,?" А дійсно, якщо чоловік не наважиться кинути все і переїхати, що Ви будете робити в такому випадку? Чим готові пожертвувати?

Відредаговано автором 13-02-2025 17:57:28

Доброго вечора!
Ви пишете "Я очень устала .."...
Ви так прагнули такої довгоочікуваної любові, тепла, довіри... Так шукали ці почуття, так вірили, що знайшли людину, яка ці почуття подарує Вам...
Як шукає маленька, ображена дитина, захисту та тепла від своїх батьків... А, натомість, - отримали виснажливе мовчання і повну невизначеність в стосунках....
Насправді, дуже складно щось в такій ситуації радити, адже, за кожною невизначеністю завжди стоїть щось глибше, аніж просто стосунки двох людей.
"Он приходил мирится, потом не хотел, когда я приходила…". Дуже схоже на якусь дитячу гру, де хлопчик намагається повернути собі "іграшку". А коли "іграшка" приходить до нього сама, вона стає йому одразу непотрібною.
Насправді, в дорослому житті, дуже нерідко, ми продовжуємо ті самі "ігри", що і "грали" в дитинстві. Тому, щоб спробувати викликати когось на розмову, потрібно добре розуміти, що з кожним з вас відбувалося, коли ви були маленькими. У цього чоловіка, схоже, в стосунках з батьками все було не так просто, так само, як і у Вас.
От ця сама втома, як давно з'явилася? Чи не є вона продовженням намагання отримати любов від значимих дорослих в тому ж Вашому дитинстві? А натомість, повне розчарування та виснаженість...
Розумію, може здатися, пишу дивні речі, і все ж... Як часто ми страждаємо в дорослому житті від нерозділеного кохання лише тому, що прагнули цього самого кохання дуже давно і його так в дитинстві і не отримали...
Які у Вас були стосунки з батьками? Чи була між вами довіра, увага, тепло, ніжність, любов?

Доброго ранку!
Ви пишете "Я с мужем уже 6 лет вместе, в браке 2 года, сначало было все прекрасно..., и на 4 год отношений Я слышу оскорбления, маты, угрозы(по типу Я тебя убью)". Я правильно Вас зрозуміла, якщо Ви в стосунках вже 6 років, а погрози почалися на 4-ий рік відносин - ця проблема виникла не зараз, а, як мінімум, два роки тому?
Якщо все так, як я написала, виникає одразу питання, чи зверталися Ви раніше за допомогою до психологів? Адже, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно мати чітку інформацію про те, що відбувається в Вашому житті

Доброго вечора!
Вам в такому юному віці доводиться переживати дуже важкі та складні моменти, які потребують величезних сил та ресурсу, і які, навіть, дуже зрілій людині не завжди під силу. А Ви ще й думаєте, як можна підтримати маму. Що, як на мене, свідчить про Вас як про дуже сміливу, щиру та сильну особистість.
Те, що я зараз напишу, можливо, вийде за рамки прийнятого. Але ми зараз живемо в такі часи, коли все навколо дуже сильно змінилося і стало надзвичайно незвичним. Тому, якщо Ви хочете реально допомогти мамі та брату, Вам, насамперед,
прийдеться спершу допомогти собі. Що це означає?
Сім'я - це єдине ціле на рівні нашої психо-емоційної сфери. І якщо хтось один впадає, наприклад, в розпач чи депресію, це миттєво відзначиться і на всіх інших. Так само, якщо хоча б один з сім'ї починає працювати над собою, стає психо-емоційно ресурсним, наповненим - це передасться і всім іншім. Бо виживають і виграють завжди лише ті, хто ніколи не здається і вірить, що все скінчиться дуже добре.
Інша справа, як досягти такого рівня...
Головне в таких ситуаціях - втримати внутрішню рівновагу. Тому почніть потихеньку бігати зранку - це зарядить Вас енергією та оптимізмом. Залучіть до пробіжок або прогулянок на природі і свою маму - чим більш стійкою буде Ваша мама, тим сильніше своєю вірою вона зможе підтримати разом з Вами і Вашого брата. Окрім того, не просто ж так у важкі часи люди звертаються до Бога і починають молитися або читати мантри. Почніть цікавитися даною темою. Насправді, заняття духовними практиками мають набагато більшу силу, аніж про це можна лише здогадуватися. Це не просто джерело віри та оптимізму, це ще й безкінечне джерело енергії, радості, підтримки та щастя.
Повірте, сльози та відчай Вашому брату не лише не допоможуть, але ще сильніше його пригнітять. Тоді, як стан оптимізму та віри в краще, однозначно додасть йому сили і дасть можливість повернутися додому з війни живим та здоровим.

Відредаговано автором 11-02-2025 22:16:08

Доброго вечора Kira!
Насправді, мова іде про Ваше майбутнє. І тому дуже добре, як на мене, що Ви саме зараз, до одруження, задалися питанням стосунків.
Якщо я правильно зрозуміла, схоже, що Ваш чоловік за типом нервової системи холерик. Такі люди дуже імпульсивні, швидко "заводяться", запальні, але і так само швидко "відходять". При цьому, довго не тримають в голові те, що їх так розсердило, на відміну від Вас, людини меланхолічно-чутливої.
То що ж робити? Насправді, як на мене, мова іде про відсутність вміння правильно себе поводити з такого типу чоловіками. Адже, нерідко, через нестачу виховання, чоловіки жіночі образи сприймають як капризи і на них намагаються зовсім не реагувати. Бо так в дитинстві, наприклад, поводив себе і його батько з його мамою. Які стосунки у батьків Вашого чоловіка?
Окрім того, потрібно, як на мене, і Вам навчитися виставляти чіткіше власні кордони, поступово виховуючи свого чоловіка. А одними лише образами та поганим настроєм цього зробити неможливо. Отже, потрібно робити ще й певні виважені та чіткі дії.
Коли Ваш наречений ігнорує Ваші емоції, а потім шуткує як ніби нічого і не сталося, як саме Ви себе з ним поводите? Просто ображаєтеся, мовчите і плачете? Якщо так, то дуже схоже на поведінку "жертви". Але ж моделі поведінки самі по собі не формуються, так само як і несвідомі установки. Отже, повинен був бути якийсь приклад такої поведінки і для Вас. Як склалися стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві? Чи мали Ви можливість відстоювати свої особистісні кордони? Чи було достатньо тепла та підтримки з боку батьків в дитинстві?

Доброго вечора Олю.
Мені дуже імпонують Ваші мудрі слова "...розійтися можна завжди, а чи можливо виправити ситуацію?"
Як на мене, така можливість існує, зважаючи, що жодні стосунки просто так не створюються. І якщо є якісь "перекоси", вони, як правило, стосуються двох. Адже "танго завжди танцюють двоє". Тобто, існують певні закони рівноваги в сім'ї: якщо щось не подобається в іншому, потрібно дуже уважно придивитися, насамперед, до себе.
От Ви пишете "... він любить поскиглити!! щось не те скажеш йому - теж все погано. Бюджет зі мною постійно ділить 50/50.., то без мене взагалі не хоче навіть вийти по хліб". Дуже схоже на поведінку дитини або капризної панянки. Але якщо чоловік себе так поводить, по законам тієї ж самої рівноваги, жінка поруч може відігравати кардинально протилежну роль. Наприклад, роль такої собі турботливої матусі, або людини, яка звикла все робити сама, брати на себе надмірну відповідальність...
Як на мене, є ознаки заміни ролей, де у чоловіка недорозкриті чоловічі якості, а жінки, відповідно, якості жіночі.
Отже, за такої ситуації, стає одразу зрозумілим, що заміна партнера навряд чи зробить спільне життя з іншим більш гармонічним, а лише потягне за собою "хвіст" невирішених проблем...Тим паче, що Ваш хлопець "... хороша людина, розумний, начитаний..", а отже, не безнадійний.
Щоб ситуацію покращити, потрібно знати деякі правила побудови щасливих стосунків, перше з яких - це правило "дзеркальності", про яке я вже написала вище. Друге правило - жінка від природи в шість разів психо-емоційно сильніша. Тобто, якщо жінка починає працювати над розкриттям жіночих якостей, змінює певні застарілі установки та поведінкові моделі, які заклалися ще з дитинства, чоловік просто зречений почати також змінюватися.
От Ви пишете, що ділите бюджет 50 на 50. Хто перший запропонував таку схему розрахунку фінансів: Ви чи Ваш чоловік? А що станеться, якщо Ви не зможете в бюджет давати 50%? (А це реально може статися, якщо, наприклад, Ви завагітнієте і народите дитину...) Як в родині Ваших батьків склалися стосунки і як розподілявся бюджет?

Моду зробити припущення, спираючись на Ваші коментарі, що професійна кар'єра - це ще не все, що Вам потрібно в житті. Тому роблю припущення, що сни можуть стосуватися Вашого особистого життя, що Ви недостатньо уваги приділяєте саме цій сфері...
Як складається Ваше особисте життя?

Доброго ранку Elina!
Загалом, експертами у цій сфері сни завжди вважалися проявами нашого несвідомого. Тобто, тієї частини нас, яке ми під час сну не здатні контролювати, але яке може бути тим, що ми, з якоїсь причини, знову ж такі, несвідомо, "витісняємо" в активній фазі свого життя. Коли ми спимо, наша свідомість "засинає" разом з нами, або ж втрачає повний контроль над нами. І тоді от те саме "витіснене" намагається "пробитися" до нас от у такий спосіб, за допомогою снів та сновидінь. І важливість "витісненого" можна класифікувати саме по їх повторюваності. Власне,як це відбувається і у Вас.
Насправді, ніхто окрім Вас самої, не може знати, що саме дуже важливого було не взяте до уваги або "витіснене" Вами несвідомо раніше. Тому в таких випадках найкраще - це допомога зі сторони психолога, який дасть можливість Вам "з'єднатися" зі своєю "витісненої" частиною і зрозуміти, про що так наполегливо Ваша підсвідомість намагається "достукатися" до Вас.
Тому те, що я напишу нижче, може бути лише певними припущеннями і не більше, але які, можливо, наштовхнуть Вас на якусь важливу думку.
От Ви пишете:
"Мені часто сниться, що я не можу піднятися сходами – вони або закінчуються, або розвалені, або починають хитатися, і я боюся йти далі. Загалом, вони не дають мені дістатися туди, куди мені треба..."
Що таке сходи, які ведуть вверх і що вони можуть уособлювати в собі? Наприклад, дорога в майбутнє, розвиток, якесь внутрішнє зростання ..
Якщо ці сходи закінчуються, розвалені або хитаються - можливо, обрана не та дорога, яка приведе Вас до бажаного результату? Або ж, задіюється не той підхід до вирішення нагальної проблеми? Або ж, загалом, були чомусь втрачені або так і не знайдені ті основні цінності в житті, або ж не виставлені правильно цілі та визначені життєві пріоритети, які гарантують Вам щасливе та благополучне життя? Адже, на превеликий жаль, зачасти ми не знаємо законів природи, за якими чоловік та жінка можуть правильно розвиватися та бути щасливими. Тому, жінки, нерідко, намагаються реалізуватися за чоловічим сценарієм, а чоловіки "застрягають" не розкривши в собі чоловічі якості. І те і інше ускладнює всі зовнішні намагання і унеможливлює як професійну повну реалізацію, так і створення гармонічних стосунків.
Я б Вам все ж радила записатися на індивідуальну консультацію. Якщо, певне, Ви хочете все ж розібратися в собі і зрозуміти, що дуже важливого було втрачене і без чого Ваше життя може бути не до кінця реалізованим.

Доброго ранку!
Вцілому згодна з колегами.
Тому просто додам те, що як на мою думку, може бути доповненням до всього вже написаного.
Коли Ваш син народився і був зовсім маленький, що відбувалося з Вами, як мамою? Чи мали Ви можливість та сили бути з дитиною не лише зовні, але і своїми почуттями, своєю душею?
Адже, інколи складаються так обставини, що мама, наприклад, через якусь ситуацію в сім'ї, якісь події, стан здоров'я і хотіла б, але просто не має тих внутрішніх сил, ресурсу, щоб не лише фізично турбуватися про малюка, але і своєю радістю та щастям наповнювати сина. Чому я про це пишу?
Справа в тому, що ми можемо цілодобово знаходитися поруч з дитиною, але... Вона не зможе отримати від нас тієї самої, такої необхідної для неї енергії, що дасть їй ресурс для повноцінного розвитку. Тому пізніше, коли малюк підросте, ця сама нестача батьківської уваги може проявитися от в такій незвичній формі, як бажання спати поруч. А страх темряви, то лише несвідома причина, яка дасть можливість бути поруч з вами.
Згадайте все, що відбувалося з Вами в останні місяці вагітності та в період, коли син був зовсім маленькій, чи мали Ви можливість бути поруч з сином? Чи було у Вас достатньо сил на малюка, щоб він мав можливість відчувати Вас не лише фізично, але і на рівні емпатії, душевної близькості?

Доброго ранку!
На мою думку, Ваша реакція на "чмоки" була абсолютно правильною, хоча, можливо, і трохи занадто імпульсивною. Але коли кохаєш чоловіка, імпульсивність - це не рідкість.
А от далі, у мене чомусь з'явилося враження, що десь глибоко всередині Вас з'явилося відчуття невпевненості в собі та своїх діях... Чому? Бо образа, як реакція на неправильну поведінку, без конструктивних, виважених конкретних дій - це лише елемент руйнації стосунків, а не їх поглиблення. Згодна з колегою, що, швидше за все, позаду у Вашого чоловіка залишився, так званий, не закритий патерн. Тобто, не до кінця прожиті психо-емоційно стосунки. Про що, до речі, він міг навіть не здогадуватися аж до моменту слів його студентського друга (Чи друга насправді - велике питання? 🤔) та Вашого обурення, на яке Ви мали повне право. Бо інтуїтивно відчули небезпеку для Вас та стосунків.
І тепер основне: а як же повинна себе поводити дружина, щоб чоловіку та сама Галя стала більше нецікавою, а його друг припинив підбурювати почуття Вашого чоловіка?
В таких ситуаціях, як правило, щось конкретно радити, дуже небезпечно. Чому? Тому що, як це не дивно, але надважливу роль стане відігравати безпосередньо Ваше внутрішнє налаштування. Від якого і буде залежати кінцевий результат.
Ну, от уявіть, психологи щиро радять "поставити чоловіка на місце", щоб раз і назавжди "відбити охоту" думати про інших жінок. Вцілому, ніби і правильно. Адже, чоловік повинен глибинно зрозуміти, що Ви не станете поруч терпіти будь яких суперниць і, до речі, маєте на це повне право, але...
Якщо Вами буде рухати от та сама непрожита образа на чоловіка, що, як це не дивно, але на мою думку є несвідомим проявом невпевненості у собі - він може відчути лише агресію та осуд. Але ж він себе не вважає ні в чому винним! Бо Вам за Ваше спільне життя, з тою самою Галею не зраджував. І що далі? Замість того, щоб зрозуміти, що Вам все це неприємно і Ви не можете допустити в ваших стосунках ніякої галі, він може закритися від Вас і почати відсторонюватися. При чому, тим швидше, чим сильніше Ви будете ображатися та частіше йому цим дорікати....
Але ж чоловіка потрібно виховувати!
Єдина можливість когось виховати і навчити правильно себе поводити - це звільнитися від почуття образи і стати самодостатньою. Що це дає?
В такому випадку, жінка отримує от те саме почуття внутрішньої рівноваги, впевненості в собі та почуття власної гідності, яке дозволить "поставити на місце" і друга і чоловіка, при цьому без осуду їх як особистостей. Тільки в такому випадку вони відчують, що Ви ніколи і нікому не дозволите так зневажливо до себе ставитися.
Бо ставлення до жінок у того ж псевдо друга, як на мене, звично не дуже поважне. І, швидше за все, таке знецінення жінок він легковажно переносить і на Вас. Знецінюючи, в тому числі, і ваші з чоловіком стосунки.
То що ж робити? Як на мене, насамперед, розібратися з почуттям образи та спробувати зрозуміти, чому у Вас відсутнє "на автоматі" вміння правильно "ставити чоловіків на місце".
А це вже питання не стільки до Вас, а до того, як склалися стосунки між Вашими батьками? Бо все, що ми вміємо в стосунках передається нам підсвідомо з дитинства.

Відредаговано автором 09-02-2025 11:25:45

Доброго вечора Даша.
Насправді, не має жодних стосунків, в яких би не виникало питань чи проблем.
Просто, одні пари знають вже про це і на ці питання та проблеми шукають рішення та відповіді. І таким чином, поступово створюють от ті самі стосунки, яким з часом починають оточуючі заздрити. А інші, думають, що саме з цим партнером просто не пощастило. А от з іншим все буде набагато краще... Але і інші чомусь потім не складаються... Чому? Тому що невирішені питання все одно тягнуться і в наступні стосунки.
Який вихід? На мою думку, розбиратися з тими стосунками, які вже є. Бо почуття образи - це надзвичайно руйнівна сила, яка поступово і невидимо може знищити самі найкращі відносини. Як це відбувається і з вами.
Я Вам раджу іти в індивідуальну терапію , щоб, найперше, дослідити, чому так складно прощати навіть тоді, коли партнер все робить, щоб загладити свою провину і вже неодноразово просив вибачення. А друге, трансформувати почуття провини у вміння одразу окреслювати свої кордони, говорити відкрито про свої почуття і вміти коханого виховувати не очікуючи, коли все зайде занадто далеко.

Доброго вечора Tina!
Коли людям вже за..., створити стосунки нашвидкоруч навряд чи вдасться. І, думаю, Ви це розумієте. Інакше б не стали звертатися до психологів за порадою. Адже, обидва вже склалися як особистості зі своїми характерами, звичками, вподобаннями, які не так то вже і легко міняти. Але ж хочеться мати щастя і близьку людину поруч, а не лише сексуального партнера. Тому, зазвичай, є намагання показати себе з кращого боку і це нормально.
Насправді, вміння створювати гармонічні стосунки - це певне мистецтво, яке або передається від мами до дочки, або ж та сама дочка, ці знання та вміння отримує та засвоює вже сама в дорослому житті.
От Ви пишете "Просто я поняла , что немного боюсь быть собой , не такой как с подругами , что ему что то не понравится , и он скажет , извини , давай наши отношения прекратим...". Але ж чоловіки - це, однозначно, не подружки! І те, до чого Ви так звикли в колі дівчат, навряд чи підійде в спілкуванні з чоловіком. А вірніше, зовсім не підійде. У всякому випадку, до тих пір, поки не вдасться налагодити глибокі та довірливі стосунки, які будуються роками. Щодо сексу і на якому побаченні? А хіба це можна спрогнозувати, чи передбачити?
Єдине, штучно поспішати, точно не потрібно. Бо серйозні стосунки будуються не на сексі, а на довірі один до одного, на розумінні... На тому, на чому тримається....дружба...
Найбільша помилка всіх, хто створює серйозні стосунки або сім'ю, вважати, що стосунки з коханими потрібні для того, щоб повністю розслабитися після робочого дня і ні про що не замислюватися. Насправді, найбільшу обережність та тактовність потрібно проявляти саме з тими, кого кохаємо. Чому? Бо чим більше ми наближаємося одне до одного, чим сильніше "проростаємо" та розкриваємося, тим більшого болю можемо завдати не лише словами, але, навіть, поглядом, чи, навіть, мовчанням...
І, загалом, Ваше питання, на моє глибоке переконання, набагато глибше і потребує серйозної індивідуальної роботи. Певне, якщо Ви дійсно хочете створити нарешті щасливу сім'ю і мати поруч серйозного чоловіка.
Адже, на поверхні, неприйняття себе такою, якою Ви є, знецінення себе та внутрішнє відторгнення "по натуре я мягкая , не конфликтная , не спорю , со своим мнением не лезу , и боюсь что буду скучная для него...", “...Мне еще не нравиться моя грудь , вдруг ему не понравиться , или мое тело не понравиться...". А таке ставлення до себе одними порадами на сайті не змінюється. Адже, зазвичай, до нас ставляться лише так, як ми сприймаємо себе і ставимося до себе...
Мало інформації про Вас та Ваші попередні стосунки, але думаю, що не просто так до цього чоловіка, у Вас були стосунки, що підходили лише для сексу... І це якось пов'язане саме із знеціненням себе...
А те, що "Я люблю полежать , не праворная так сказать..." - це не проблема, насправді. Жінка, коли живе одна, завжди стає трохи лінивою. Така жіноча енергія сама по собі. Яка дуже швидко змінюється, коли поруч опиняється чоловік.
На мою думку, Вам сильно бракує знань, як будувати правильно стосунки з серйозними чоловіками. Бо, швидше за все, в дитинстві такого прикладу від батьків просто не мали. Певне, це мої припущення, але...
Тому я Вам щиро раджу іти в індивідуальну роботу, і краще з сімейним психологом, який якраз і спеціалізується на створенні гармонічних стосунків та збереженні родин.

Відредаговано автором 08-02-2025 19:53:51