Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Ви пишете "Хочу віддячити. Знаю, що в неї фінансові проблеми та хочу їх частково вирішити...". Якщо Ви відчуваєте, що щось дівчині винні, тоді, певно, фінансова допомога може бути найкращим варіантом віддячити.
" Але не знаю...може мені зникнути після цього? Може реально дружби не получіться" І от тут, як на мене, є багато того, що передбачити неможливо.
По перше, коли микомксь допомагаємо, така людина стає для нас ще більш важливою. Чому? Бо дає можливість відчути свою самоцінність, важливість, повагу до себе... Чим більше вкладаємо в жінку, тим така жінка нам стає потрібнішою - це аксіома стосунків.
Отже, одразу виникають сумніви, щодо думки "...одразу зникнути...". Ви впевнені, що зможе е це зробити? Що у Вас вистачить сил на це?
У мене такої впевненості не має...
Що робити?
Як на мене, єдиний шанс завоювати і цю дівчину, і будь яку іншу - це розібратися зі своїм почуттям сорому та задітого самолюбства. Адже, говорити про свої почуття - це не просто нормально, але і просто необхідно в стосунках. І що? Ви тепер все життя будете боятися про свої почуття комусь говорити, бо можуть відмовити?
Але ж це не вихід! А шлях, як на мене, до повної самотності. Я не думаю, що саме цього Вам би хотілося.
Отже, потрібно, як на мене
Перше. Зрозуміти, чому так важко сприймати відмови. Скажіть, а як Ви реагуєте на будь які інші відмови. Або, коли у Вас щось раптово не виходить? Або сильно руйнуються Ваші плани?
Друге. Так реакція може бути лише наслідком невпевненості в собі. А невпевненість - це може бути певна недорозкритість та недосформованість чоловічих якостей. Що виправляється достатньо легко.
Ви готові працювати над собою?

Справа в тому, що відповіді на ті питання, які Ви ставите собі, лежать в площині свідомого та несвідомого.
Насправді, нам лише здається, що ми все вирішуємо лише спираючись на свій розум та логіку. Тоді, як 98% наших дій та реакцій відбуваються під впливом от того самого несвідомого.
І саме від того, що було "записано" раніше, наприклад, в тому ж дитинстві під впливом стосунків батьків та їх ставлення до нас, і буде залежати як і що ми станемо робити та як реагувати на все, що навколо нас відбувається. Саме тому, нам так важко зрозуміти, чому ми хочемо одного, але чомусь діємо зовсім по іншому. Та і наші відчуття та реакції далеко не завжди нам зрозуміли в тому числі. Тобто, щоб наше життя кардинально змінилося на краще, потрібно, насамперед, розбиратися саме з тим несвідомим, по яке ми і гадки не маємо, але яке нашим життям і керує. Власне, цим і пояснюється, чому переписки на сайті у випадках серйозних питань, потребують індивідуальної роботи. Бо ми самі не можемо зазирнути в глиб своєї підсвідомості, і для цього потрібний той, хто зможе допомогти не лише "прочитати" себе як книгу, але і допомогти пройти певні конструктивні внутрішні трансформації.

Доброго вечора!
Ваші почуття цілком зрозумілі, адже, дівчина, по факту, відмовила Вам...
Але одразу виникає тоді питання щодо нової зустрічі... Це вона сама хоче знову зустрітися? А для чого ця зустріч, якщо вона вже відмовила?
Вам не здається, що її поведінка дуже дивна?
Ви готові з нею просто дружити, якщо вона не поділяє з Вами почуття?

Доброго вечора!
Ви пишете, що "Мені довподоби дана справа і гості казали, що кава непогана", отже сам вид діяльності Вам до вподоби, я правильно Вас зрозуміла?
А якщо справа не у конкретному виді діяльності, а у Вашій реакції на тих людей, від кого щось може залежати для Вас, тоді до чого шукати іншу справу? Я вважаю, що просто потрібно розібратися серйозно з тою самою, несвідомою, реакцією на стресову ситуацію.
А як, загалом, Ви реагуєте в інших ситуаціях, коли щось для Вас має вирішитися? Коли повинні поставити Вам якусь оцінку, от як в ситуації екзамену на баристку? Як реагували в школі на екзаменах, відповідях на уроках? На скільки строгі та вимогливі у Вас батьки?

Я напишу лише одне
Коли ми хочемо реально щось змінити в своєму житті - ми шукаємо можливості. А коли тільки думаємо, що хочемо - шукаємо пояснення своїй бездії.

Доброго дня Нато!
Насправді, достатньо складно визначитись з тим, що відбувається з Вами. Бо не вистачає необхідної інформації щодо Ваших "обнулень".
От Ви пишете "коли я 'підігріваюсь' до змін, мене в якийсь рандомний момент 'переключає' в режим нечутливості, я ніби обнуляюсь і далі ніби все з початку".
Яких саме змін? Особистісних? Змін складу сім'ї? Змін в професійному сенсі? Змін щодо життєвих сценаріїв? І так далі...
В таких випадках, можуть бути лише припущенні, і ті, приблизні.
От, наприклад, декілька варіантів того, що з Вами відбувається.
Перший. "Обнулення" відбувається, бо живете в режимі психо-емоційного виснаження. Тобто, "обнулення" - захисна реакція організму, коли обмаль сил та енергії. І це несвідомий механізм збереження життя.
Другий. "Обнулення" можуть відбуватися тоді, коли перш, ніж кудись там рухатися і щось в житті змінювати, ми повинні вирішити ще ті питання, для яких, власне, і склалася така ситуація.
Тобто, знову ж таки несвідомо, ми "якоримося" на ситуації, коли якісь "уроки" ще не засвоїли, чомусь ще не навчилися, і щось важливе ще не вирішили.
А є ще третій, четвертий, можливо, п'ятий ... І це потребує детальнішого розкриття Вашої ситуації та повної довіри між Вами та психологом.
Без цього навіть співчуття та підтримка не можуть бути повними....

Доброго ранку Олено.
Дуже співчуваю Вам. Адже, те що зараз відбувається з Вами - це як "з вогню та у полум'я". Здавалося б, проблема "закрилася", коли чоловік помер, але...
Від дитини та того, що з нею відбувається, не заховатися. Це той больовий "тригер", який, на превеликий жаль, не дасть спокою аж поки не знайдеться можливість вирішити проблему.
І те, що Ви пишете "Ищу психолога для проработки себя" додає віри, що Ви зможете з усім впоратися.
Бо сім'я - це той простір, в якому діти і батьки нерозривно зв'язані. А отже, всі невирішені питання дорослих дублюються потім в дітях. Що Ви, на превеликий жаль, вже і відчули на собі.
На скільки я зрозуміла з написаного Вами, наприкінці сумісного життя з чоловіком аб'юзером Ви вже стали розуміти, що щось відбувається в житті не так і навіть, стали намагатися шукати відповіді, але... Чоловік помер, та почуття полегшення було не дуже довгим. Чому?
Як Ви правильно помітили, деякі речі можуть бути спадковими, у тому числі, і психологічні проблеми. А отже, те, що залишилося недовирішенимв стосунках з чоловіком, ніби перенеслося на Вашу дочку. Я вже не кажу про стан психічного здоров'я дитини...
Ви пишете "я более чем уверена, это психическое не здоровье. Осенью это сильно обостряется. Проходили курс лечения. Думала не вернётся. Вернулось. Это наследственное. Я устала, я пыталась ей объяснить что у нее проблемы. В ответ агрессия и не общение со мной долгие месяцы..."
І от тут, на мою думку, є певний дуже важливий момент. І от як я його бачу.
Якщо дійсно так, як кажуть лікарі, у Вашої дитини є певні порушення психіки, (А в таких станах навіть доросла зріла людина контролювати себе не може, не кажучи про дитину), говорити такій людині, що вона має проблеми і пояснювати, в чому ці проблеми полягають, як мінімум, не має сенсу, а максимум - викликати лише шквал невдоволення, образ, роздратування, агресії до себе. Адже, вона ні оцінити здраво те, що відбувається з нею, ні сама собі допомогти, все одно, не може. І намагання мами їй допомогти, однозначно, сприйме як неприйняття її вцілому, а отже, як нелюбов до себе. Бо якій людині буде приємно усвідомити, що вона - психічно хвора?
Тому, швидше за все, сказане для її ж користі, сприйметься, як відторгнення, знецінення та неприйняття свого болю... А це не лише не допоможе вирішити проблему, а тільки її може ускладнити. Що і сталося далі - вона просто відгородилася від Вас.
Але ж щоб їй допомогти, потрібно, насамперед, щоб вона перестала Вас звинувачувати і почала дослухатися!
Тому необхідні такі способи, які допоможуть вам зблизитися, зрозуміти одна одну
А це, як мінімум, спробувати стати на місце своєї дитини., щоб її відчути. А щоб відчути, що відчувають наші діти, інколи достатньо згадати, як в дитинстві батьки намагалися "допомагати" нам своїми зауваженнями, звинуваченнями, примусом, доріканнями, тощо.
Тому, на мою думку, щоб спробувати максимально допомогти Вам, логічно запитати, а яким було Ваше дитинство? Як батьки ставилися одне до одного? Чи не було між ними аб'юзу? І як вони ставилися до Вас? Чи були між вами довіра, тепло та довіра?

Відредаговано автором 07-02-2025 12:21:13

Доброго вечора Tjulya!
Як на мене, найкращий варіант - це Вашому чоловіку з'їхати від мами. Бо маму ви вже не перевиховаєте, тим паче, якщо у неї є якийсь психічний розлад "Вона легко виходить з себе, може з-за дрібниці бити себе 15 раз по голові кулаками".
А якщо Ви бачили маму чоловіка лише декілька разів, отже, жили окремо, я правильно зрозуміла? Значить, було якесь окреме житло? Окрім того, повністю згодна з колегою, допомога потрібна Вашому чоловіку, як мінімум з ПТСР, не кажучи про явні дитячі непрожиті травми. А такі речі заочно на сайті психологів не вирішуються.
Які б поради психологи не давали, це не допоможе чоловіку перестати реагувати болісно на поведінку мами, допоки він сам не змінить свої внутрішні реакції.
Якщо немає можливості чоловіку з'їхати, власне, в любому випадку, необхідно разом знайти для нього можливість почати індивідуально працювати з психологом.

Відредаговано автором 06-02-2025 21:43:42

Доброго ранку!
Насправді, немає жодної ідеальної людини. Всі так чи інакше стикаються з проявами свого его, своїх амбіцій, і намагаються в той, чи інший спосіб захистити себе від душевного болю. Різниця між людьми лише в тому, що одні відслідковують ці прояви і намагаються дати їм оцінку, а інші - не відслідковують, і просто з цим живуть як можуть.
І якщо говорити далі про здатність швидко розвиватися, то якраз ті, що відслідковують такі прояви і здатні давати їм оцінку, мають і більшу здатність змінюватися на краще.
На Вашу думку, як давно Ви стали відслідковувати, що "коли хтось зачепить моє его, я в першу чергу буду намагатися виправити цю людину, і якщо вона не піддається то знецінювати, не свідомо..."?
Хто з Ваших близьких, або значимих дорослих так себе міг поводити і коли?

Щоб, реально, отримати якусь цінну пораду та допомогу, як на мене, варто спершу визначитися з тим, чи хочете Ви, загалом, зберегти стосунки?.
Бо лише кінцева мета може допомогти краще визначитися з тим, що можна і яким чином змінювати.
Якщо з цим чоловіком не бачите свого майбутнього, тоді, однозначно, причину всіх проблем потрібно шукати лише в ньому! Інша справа, якщо все ж хочете налагодити стосунки і зробити їх максимально для себе комфортними. Тоді постійне переживання та згадування і підрахунок своїх образ і претензій до чоловіка, які, безумовно, за спільне життя накопичилися у велетенській кількості, не тільки не допоможуть вирішити проблеми, а й сильно її збільшать.
Читаючи Ваші щирі коментарі, з'являється
впевненість, що на даному етапі Вам просто потрібно виговоритися і знайти підтримку. Щоб оточуючі просто згодилися з тим, що Ваш чоловік дуже поганий і зіпсував Вам життя...
А якщо все ж, окрім підтримки є потреба шукати вихід, тоді, перш, ніж намагатися якось розібратися в усьому, потрібно вийти зі стану психо-емоційного виснаження. Адже, весь біль в такому стані багаторазово збільшується. Що змушує людину просто ходити навколо проблеми кругами. І не бачити виходу, навіть якщо цей вихід прямо перед очима.

Відредаговано автором 05-02-2025 16:56:34

Доброго дня Розо.
Найголовніше зараз - це знайти можливість просто якось вижити. Тим паче, зважаючи, що у Вас нікого близького поруч немає. Насправді, ніхто не зможе краще зрозуміти Ваші почуття, окрім Вас самої. Отже, і відчути, що допоможе пережити цю втрату, можете лише Ви самі. Головне, робити те, що почне приносити Вам полегшення. А це може бути все, що завгодно, від простої прогулянки десь а парку, або просто по вулиці, до заняття, яке відволіче хоча б ненадовго Вашу увагу. Наприклад, слухання музики, малювання, перегляд фільму... Для чого це потрібно? Щоб Ви змогли зібратися з силами і пережили гострий період втрати. Адже, ми звикаємо до певного розкладу життя, до певного спілкування, коли обмінюємося енергією. І коли ця звичка руйнується, почуваємо себе зовсім безпомічними та розгубленими. Я вже не кажу про те почуття провини, яким Ви просто знищуєте себе. А це, повірте, не вихід. Адже варто хоча б трошки поміняти точку зору на життя людини вцілому, тоді стане зрозумілим, що можна допомогти не лише собі, а і тому, хто "пішов за райдугу".
В таких випадках, інколи допомагає навіть можливість просто виплакатися та виговоритися... Ви готові до діалогу?

Якщо говорити, що тригером став переїзд до Великобританії, тоді повинно бути те, що саме цей переїзд, така подія, так "тригернула".
Адже, якісь події чи ситуації лише "виносять на поверхню" те, що присутнє десь глибоко всередині.
От Ви пишете: "я обираю працювати на кораблях щоб хоч на трохи біжати від реальності. Там я хоч можу спілкуватися з українцями, і бути собою". А що для вас означає "бути собою"? Яка Ви на кораблях, як себе там проявляєте? І яка Ви з чоловіком? Які якості в присутності коханої людини проявити не можете? Можливо, небажання мати дітей, якось пов'язане з неприйняттям себе, в тому числі, в якості дружини, бо внутрішньо не приймаєте якісь риси в своєму чоловікові? Адже, діти - це завжди продовження двох людей... І те, що у нього старі батьки, можливо, лише несвідомий пошук пояснень, чому їх не хочеться мати?

Відредаговано автором 05-02-2025 13:09:27

Доброго вечора Inna!
Дуже нелегко бути в таких стосунках.
Особливо, коли хочеться мати люблячого та турботливого чоловіка поруч. Бо дуже важко бути на самоті, особливо в такий час як зараз...
І тоді намагаєшся не звертати увагу навіть, коли він "почти после двух встреч он сказал что не готов строить со мной будущее,так как не готов к детям(у меня дочь от 1 брака), и не тянет мой сложный характер"... Бо, раптово, йому тільки здається, що "не готов к детям", адже, лише декілька зустрічей було? І можливо він сам себе ще не знає і не знає, що йому потрібно?
Думаю, Ви зрозуміли, що це я на свій розсуд спробувала припустити можливий хід думок?
А далі "...я,приезжаю,покупаю продукты,ставлю его выше работы" і вже виникають сумніви, стосовно того, "хто і кого не відпускає"
"Все вроде понятно,но он не отпускает меня,говорит что комфортно со мной,что привык,но и строить семью с ним не даёт,не вкладывается в отношения,не жертвует ради меня ничем,.."...
Але для чого йому докладати якісь зусилля, коли він і так вже все отримує, що йому необхідно? Тим паче, що в своїх очах - він дуже порядній чоловік: чесно про все попередив, сказав, що сім'ю не хоче... Але якщо жінка все одно сама приїздить, тоді це ж "Возможно ему так удобно..."
"...но ведь говорит что я ему нужна..."
А, можливо, варто все ж запитати у нього, в якості кого Ви йому потрібні? І тоді хоча б зрозуміти, чи зможете в такій якості бути поруч з чоловіком, і скільки років свого життя йому віддати?
Хоча, може бути, що задавати такі питання дуже важко, коли є страх самотності. Бо невідомо як він себе після цього поведе...
"...а мне так тяжело,уйти сама не могу от него,люблю очень..."
І тоді, що робити з порадами психологів з сайту? "Возможно ваш совет поможет мне"...
Це Ваше життя, Ви кохаєте чоловіка і для Вас неможлива навіть сама думка про те, що від нього потрібно піти, бо...
Насправді, ніхто не знає, як діє прив'язаність в стосунках. Якщо люди разом, значить їх щось тримає поруч і такі стосунки їм для чогось потрібні.
І тоді головне, як на мене, зрозуміти все ж, а для чого ці стосунки потрібні, насамперед Вам, а не йому...
Які свої внутрішні, незадоволені потреби Ви задовольняєте, приїжджаючи до нього додому і несучи, як пташка в гніздечко, туди продукти? Адже, ми, зазвичай, поводимо себе так, як хотіли б щоб ставилися інші до нас...
І повторюємо рік за роком ту поведінку, до якої звикли, нерідко, з дитинства, коли так хотілося заслужити від значимих дорослих любові та тепла...
Насправді, ми всі - "родом з дитинства". І якщо хочемо розібратися в собі та в стосунках, починати потрібно саме звідти. Бо все, чого тоді "недобрали", може стати причиною нашого страху залишитися самотніми, нашої неймовірної залежності від коханих людей і готовності на все, аби...
Тепер питання в тому, на скільки Ви готові до серйозної.роботи з психологом? Адже, всі щасливі сім'ї так схожі одна на одну, а всі нещасливі стосунки, нещасні по своєму...

Відредаговано автором 04-02-2025 22:23:43

Доброго часу доби Kateryna!
Насправді, як на мене, Ви і самі розумієте, що питання заключається в пошуку причин, чому Вам не хочеться мати дітей, адже від цього і буде залежати Ваш власний вибір.
Коли з тих варіантів, які відомі, Вам потрібно обрати той варіант, що найменш негативний для Вас. А для цього, непогано було б покласти на Терези всі "за" і "проти" того чи іншого варіанту.
Ви пишете: "жертвовать всем что у меня есть ради этого сомнительного чувства, которое сопровождается постоянной тревогой за ребенка, потерей комфорта и свободы я не готова. Кроме этого я работаю на кораблях и ухожу в рейсы по 1,5 -2 мес, то есть с ребенком мне придётся отказаться от любимой работы и потерять финансовую стабильность" - це перший бік вибору. Основна суть цього варіанту - це небажання відмовитися від комфорту та свободи.
Інший бік вибору
1) "Ранее меня это не волновало, но сейчас у меня есть муж который отчаянно хочет детей". Тобто на Терези покладені глибинні бажання, а отже, почуття не лише коханої людини, а і, по суті, Ваші "И я не хочу лгать ему. Хочу окончательно для себя понять свои истинные желания и жить без угрызений совести". Адже, швидше за все, не лише відчуваєте, а і вже знаєте, якими нестерпними можуть бути ці самі муки совісті.
І тепер, щоб зробити найкращий вибір, логічно, як на мене, спробувати дійсно розібратися "Вопрос в том - это мои внутренние страхи, или я действительно убежденная чайлдфри женщина?"
А для цього, як на мене, замало інформації особисто про Вас, зокрема, Вашого дитинство.
Чому? Тому, що, нерідко, ще з дитинства ми несвідомо "отримуємо" від батьків певні життєві програми та установки, якими потім, знову ж таки, несвідомо, користуємося в своєму дорослому житті.
Яке ставлення до Вас було Ваших батьків? Як вони, загалом, ставилися до народження дітей? Адже, мені відомі випадки, наприклад, коли просто кинуті в розмові слова мами, або значимої в дитинстві людини, ставали "навіюванням" для дитини, на кшталт:
"К чему плодить нищету!". Або ж, "Из за детей моя жизнь полностью уничтожена... Я пожертвовала собой ради детей.." і так далі. А для дитина, яка ці слова просто почула, вони пізніше стали кредом життя. Але знайти та трансформувати у конструктивні, "вірусні" програми через переписку на сайті просто неможливо. Бо це вимагає безпосередньої індивідуальної роботи з цим питанням.
Окрім того, можуть бути глибоко приховані страхи, пов'язані з чиїмось досвідом, свідком якого Ви стали. Наприклад, не склалося життя у подруги, знайомої, колеги після народження дітей. Або чимось, що сталося безпосередньо з Вами, але трохи раніше. І хоча причин того, що життя не склалося, насправді, може бути безліч, чомусь зафіксувалося лише те, яке пов'язане з дітьми.
І ще. Брати на себе роль мами - це не є обов'язковим,
так званим, кармічним обов'язком. Бо це питання сфери реалізації особистості саме в цьому житті, а ще - питання продовження Вашого роду та його існування.
Бо якщо проблеми з народженням дітей, (наприклад, велика кількість абортів, особливо, на великих строках вагітності існували давно) - це саме бажання "продовження роду" може перекриватися несвідомо установками, наприклад, як величезне небажання мати дітей через втрату комфорту та свободи.
Я лише висловила свої припущення. Дослідити ж та трансформувати, небажані програми та установки за потребою чи бажанням, можна лише під час індивідуальної зустрічі. Під час якої є можливість зрозуміти не лише те, що "лежить" на поверхні, але і що "лежить" глибше. Бо питання стосується, як з'ясувалося, не лише Вас одної, але і Вашого коханого чоловіка.

Відредаговано автором 04-02-2025 12:50:06

Доброго ранку Tassie!
Друг - це "другий "Я". І певне, коли відбувається розрив з близькою подругою, виникає відчуття, що в середині все розривається навпіл. Насправді, найважче, коли руйнуються наші прив'язаності та наші сподівання. І чим сильніші прив'язки, тим болючіше розставання. Адже, руйнується цілий внутрішній світ так ретельно нами вибудований...
Тому мені Ваше бажання дуже зрозуміле: "Подскажите пожалуйста что делать, как успокоиться?", бо немає більшої болі, аніж біль душі, яка невимовно страждає.
Та щоб спробувати Вам допомогти, на моє глибоке переконання, необхідно знайти те, що так "чіпляє", що не дає можливості прийняти ситуацію і жити далі своїм життям. А це змушує задати Вам, можливо, не самі приємні запитання і вести розмову про те, що за інших обставин, не прийшлося б в діалозі з незнайомою людиною обговорювати... А питань, які потребують уваги, як на мене, достатньо багато. Тому наважуся одразу деякі з них озвучити.
От Ви пишете "тут слишком сильный триггер моих детских травм и мое задетое эго". Отже, надмірна прив'язаність до найближчої подруги може бути лише наслідком нестачі любові та тепла в Вашому дитинстві від батьків. А це потребує серйозної психотерапевтичної роботи з дитячими травмами. Які одними порадами на сайті, на превеликий жаль, не "лікуються".
Окрім того, така дуже болюча прив'язаність, може мати ідеалізоване "коріння". Коли ми дивимося на людей через призму "рожевих окулярів", приписуючи несвідомо цим людям ті якості та риси, яких у них ніколи просто не було.
А, отже, необхідно розібратися зі схильністю до ідеалізацій... Що може потягнути за собою і необхідність зміни або до формування цілого світогляду. Щоб, поступово змінюючи його, сформувати вміння бачити людей такими, якими вони є насправді і з часом навчитися, як мінімум, максимально безболісно контактувати з ними, зв'язуючи стосунки вже зовсім на іншому, більш прозорому, а отже, здоровому рівні....
Пишу це все, бо є відчуття, що Ви з цим всім впораєтеся. Адже, судячи з того, як Ви активно реагуєте на ситуацію, яка склалася: медитації, намагання себе відволікти якимись захопленнями... Ви та особистість, яка рухається наполегливо в бік само розвитку. А в таких випадках, інколи, достатньо досить незначної щирої підтримки та допомоги наставника, психолога, психотерапевта, щоб все дуже швидко змінилося на краще і те, що було болісними переживаннями перетворилося на дуже корисний і важливий життєвий досвід, стало Вашим потужним ресурсом, в тому числі, і в побудові сімейних стосунків.
Певне, самий найправильніший та найкоротший шлях до самозцілення - це почати одразу індивідуальну терапію.
Але, розуміючи, що це рішення потребує певних роздумів, задаю логічне питання про Ваше дитинство. Які стосунки були між батьками? І як вони ставилися до Вас?

Відредаговано автором 04-02-2025 10:53:48