Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

З Вашої відповіді ще сильніше схиляюся до того, що у Вас могла бути сильна травма, можливо, дитяча. Бо саме в такому віці психіка найвразливіша. Тому природа, щоб захистити дитину і дати можливість жити далі, травмуючу подію "приховує" на рівні підсвідомості.
А коли ми виростаємо, та сама непрожита травма, може намагатися "пробитися" до нас от такими станами внутрішнього сильного конфлікту або дискомфорту. І так буде до тих пір поки не відбудеться повна трансформація от тих самих непрожитих травм. І травми не перетворяться на щось дуже важливе та конструктивне для нас і не стануть додатковим потужним ресурсом.
Як на мене, такі трансформації - це прекрасна можливість для саморозвитку.

Тобто, я правильно зрозуміла, чоловік - такий собі ідейний генератор, а Ви людина дуже дієва, рухлива, психо-емоційно та соціально гнучка?
Якщо так, тоді, швидше за все, мали місце бути і інші схожі ситуації, єдине, не такі показові та критичні?
Тобто, саме Ви - та, хто реально діє в житті, а чоловік - здебільшого, спостерігає за Вашими діями?

Доброго вечора!
Стан внутрішнього конфлікту небезпечний тим, що дуже сильно психо-емоційно виснажує і відбирає такі необхідні зараз життєві ресурси. А у випадках, коли немає розуміння такого стану, може додаватися ще й стан сильної тривоги та невпевненості, втрати контролю над своїм життям.
Як давно Ви перебуваєте в такому стані? Що відбувалося на момент початку цього стану? З якими людьми могли тоді контактувати, чим займалися, де проживали? Те, що Ви не розумієте причин такого стану, може ще й бути результатом якоїсь непрожитої раніше травми, яка могла бути "заблокована", "витіснена" рефлекторно на рівень підсвідомості, щоб Ви мали можливість пережити якийсь дуже сильний душевний біль...
Внутрішні конфлікти, зачасти, виникають тоді, коли ми, ніби, все робимо правильно, так як прийнято, але зовсім не те, чого б хотіли самі і що відчуває наша душа. І от ті самі, не висловлені потреби, емоції та почуття у такий спосіб намагаються пробитися до нас через кордони раніше нав'язаних нам кимось установок та правил життя.
Певне, який час ми ще маємо сили не звертати уваги на внутрішній стан невдоволення, але... Як тільки сил стає менше, менше ресурсів, те, про що не хотіли навіть згадувати, починає пробиватися до нас з новою силою...
Боротися з собою - дуже невдячна справа. Це як бій з власною тінню, переможців немає, є лише переможені. Єдиний вихід, - почати розбиратися зі своїми станами та почуттями, щоб повернути собі стан внутрішньої рівноваги та спокою.

Відредаговано автором 14-02-2025 19:12:06

Доброго вечора!
Відчувається, що Вам дуже погано, що Ви знервовні та розгублені, фактично, у відчаї через неможливість щось змінити прямо зараз "Зараз я відчуваю розгубленість, невпевненість в собі...", але разом з цим, ніби разом з Вами живе якась інша жінка, яка смілива, рішуча, якій все цікаво і яка нічого не боїться "...разом з тим інтерес до того, як я впораюся з цим і що буде далі..."
Складається враження, що Вам не стільки потрібне саме розлучення, скільки відчуття свободи в стосунках, і право самостійно приймати рішення щодо свого життя: "коли я ухвалюю рішення розлучитися, з наміром що переїду і розлучуся офіційно, щойно будуть ресурси на це, мій стан стабілізується, при тому що я фізично залишаюся біля нього, в тому самому домі і обставинах". Отже, як тільки Ви внутрішньо, на рівні психо-емоційного стану відсторонюється від нього, Вам одразу стає легше. Бо в цей момент Ви берете відповідальність за своє життя на себе, а не відчуваєте себе пташкою, що потрапила раптово до "золотої клітки".
Це мої припущення. Бо так буває, коли люди потрапляють у співзалежні стосунки, жити в яких неможливо, але і вийти з яких надзвичайно складно.
Коли Ви виходили заміж, хто кого кохав більше? Хто хотів жити разом, а хто з вас лише на спільне життя згодився, можливо, через те, що не зміг просто відмовитися від стосунків?

Як скажете.

Насправді, найшвидше життям змінюється у тих людей, які не живуть ілюзіями, образами, претензіями, а здатні робити висновки. І Ви, як на мене, саме така людина.
Але залишається один нюанс, на мою думку, надзвичайно важливий. Як зробити так, щоб в житті більше не з'являлися такі люди, що не здатні приймати нас з усіма нашими якостями?
Насправді, проблема криється в нашій підсвідомості. Де закладені певні поведінкові моделі і установки, які і керують нашим життям:
"Відкритість і зацікавленість інших мене завжди лякала і ставила в ступор. В той час як нехтування, ігнор, байдужість, тобто глуха стіна для мене була чимось більш безпечним, таким, що я здатна витримувати і залишатися — залишатися, по суті не в контакті, а в прагненні контакту і взаємодії, яких не було".
Отже, щоб змінити своє життя, насамперед потрібно ті всі моделі та установки спершу ідентифікувати на рівні тої ж підсвідомості (до якої ми самотужки не маємо доступу), а потім вже трансформувати їх у гармонічні стосунки як з собою, так і оточуючим світом.
А це запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 14-02-2025 11:54:21

Писати радила не йому "в стіл", а заради себе і, здебільшого, собі, щоб мати можливість скинути, бодай, накопичену напругу. Бо жити в такому стані як Ви зараз - це пряме самознищення. І Ви це відчуваєте, інакше б не стали писати психологам. Розумію, що Вам дуже хотілося отримати якусь універсальну порада, на кшталт, зробити так і так, щоб той чоловік одразу прийшов до Вас. Але ж психологи не чарівники і маги. Психологи можуть лише допомогти Вам самій розібратися в тому, що відбувається, щоб Ви самі прийняли правильне рішення
До того ж, саме на таку реакцію і очікувала, коли писала "Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення..." Думаю, якщо б написала, щоб його кинули і почали жити своє життя - це так само викликало б лише обурення.
Ваше питання психологам, знову ж таки, на мою думку, не обмежується лише стосунками саме з цим чоловіком. Вірніше, навпаки, напряму залежить від того, як складалися Ваші стосунки в дитинстві з батьками. Адже, саме тоді, коли ми недоотримує любові, підтримки, розуміння, захисту від батьків, щосили намагаємося все це, навіть ціною власного психо-емоційного стану, отримати від чоловіків в дорослому житті. Ваш чоловік одружений і щоб він Вам не розповідав про свою дружину, він живе з нею. Отже, це його вибір. У іншому випадку - це вважати, що він абсолютно не здатний сам щось вирішувати. Він же не маленька дитина, правда?
І тоді він, або абсолютний інфантил, якого "за руку" водять до цих пір жінки, або людина з недуже гарними моральними якостями, що зраджує дружині і дурить іншу закохану в нього жінку, або ж нездатний сам розібратися, чого хоче в житті. А це вже, перепрошую, про вміння мислити...
Інколи, ми людині додаємо тих якостей, яких у неї ніколи не було, а потім самі ж у ці якості закохуємося.
Єдиний шлях до щасливого подружнього життя - це зрозуміти, чому саме одружений чоловік став Вашим обранцем, чому так довго намагаєтеся втримати того, хто мовчить місяцям, а по факту, ігнорує, і чому не враховуєте, що чоловік уже одружений.
Ваші батьки розлучилися? В сім'ї батьків, можливо, була якась зрада?
Дуже важко намагатися допомогти, коли немає відповіді на найважливіші питання

Я дякую Вам за щирість.
Ви пишете, що "Я йому потрібна, просто у нас складна ситуація і він не готовий був іти на зустріч, коли я намагалася помиритися, ставав у позу..."
Я правильно зрозуміла, у Вас є тверда думка, що Він потребує Вас? І якщо потребує, то саме в чому? В якій якості? Як друг, подруга, коханка, жінка, дружина?
Ви пишете, що намагалися помиритися, отже, були якісь ситуації, де, можливо, щось відбувалося не найкращим чином з Вашого боку? І якщо так, тоді, певне, йому могло бути щось дуже неприємно... А у таких випадках, він тільки сам може вирішити, чи захоче спілкуватися і коли... Бо це рівень почуттів, які могли бути зачеплені...
Спробуйте уявити собі, що Вам хтось сказав або зробив щось неприємне і потім намагається почати знову спілкуватися, щось пояснювати... Яка буде Ваша реакція?
Ви запитуєте, що Вам робити? Цілком логічне запитання. Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення...
Тому я напишу те, що на мою думку, зможе, бодай, допомогти Вам перестати жити зі своїм болем наодинці: пишіть йому листи без претензій та намагання з'ясувати стосунки. Пишіть про те, як пройшов Ваш день, чим Ви займалися, куди ходили, яким був Ваш настрій, які переживали почуття... Пишіть листи як щоденник, як розповідь, навіть можете їх йому всі не відправляти. Такі листи можна писати постійно. Це як спосіб виговоритися, виплеснути свій біль, заспокоїтися. Бо саме в стані спокою є можливість реально зрозуміти, що відбувається і прийняти правильне рішення...
Та окрім цього, як на мене, залишається багато такого, що може дуже сильно впливати негативно на Ваше життя і руйнувати стосунки з коханими людьми. Наприклад, така прив'язливість до чоловіка, який ігнорує, не хоче спілкуватися може бути лише несвідомим відлунням недолюбленості в дитинстві батьків. Коли є потреба отримати від чоловіка те, чого не мали, коли були маленькими..
Але це потребує окремої розмови. Адже, те, що Ви так і не дали відповідь на питання про Ваше дитинство, лише підтверджує в думці, що в стосунках з батьками і потрібно шукати "коріння" всіх дорослих особистісних проблем.

Відредаговано автором 13-02-2025 19:56:39

Доброго вечора!
Насправді, дуже важко жити в суцільних розчаруваннях, коли очікуєш тепло та розуміння, а люди реагують кардинально протилежне. І в таких випадках, дійсно, виникне питання, або я якась не така, або не ті люди поруч...
І в принципі, можна було б зупинитися на якомусь з цих варіантів, якби...
"Це повторювалося з різними обставинами схожо з родичами, з чоловіком, з коханцем, з колегами. В результаті я відчувала відчай, безнадію, провину". Коли оточуючі люди міняються, а сценарій розвитку подій залишається приблизно той самий, одразу виникає припущення щодо певних внутрішніх установок, які, швидше за все, могли сформуватися з дитинства і зараз несвідомо керують Вашим життям. Я правильно зрозуміла написане - відчай, провину і безнадію Ви, насамперед, відчували зі своїми родичами?
Якщо так, тоді стає зрозумілим, звідки таке очікування "В мене була потреба, щоб в таких ситуаціях, коли я проявляюся відверто та вразливо, до мене віднеслися приязно, розуміюче, зі спокійною теплотою". Адже, саме такого ставлення очікує маленька дитина, коли їй дуже важко і вона хоче поділитися своїми почуттями та емоціями з батьками або близькими родичами.
Тому виникає логічне запитання. Які стосунки із значимими дорослими були у Вас в дитинстві? Як вони ставилися до Вас? Чи було між Вами от те саме тепло та розуміння?

Відредаговано автором 13-02-2025 18:18:08

Доброго вечора Juli!
А хто, насправді, ініціював переїзд до іншого міста? Чия це була ідея?
Бо складається враження, що переїзд більше потрібний Вам, а не чоловіку.
Адже, скаржитися на те, що робота важка і дійсно хотіти щось міняти в своєму житті - це абсолютно різні речі. І тоді та сама втома, про яку говорить Ваш чоловік - це не лише фізична втома через додаткові навантаження без Вас, а ще й пов'язана вона з неможливістю наважитися таки на те, чого так прагнете Ви?
"Здесь ведь и родственники и друзья и стабильная работа ( хоть уже он давно хочет с нее уйти)."
І ще, виправте мене, будь ласка, якщо я неправильно щось зрозуміла, та виникло ще одне питання, яке стосується безпосередньо ваших стосунків. Бо склалося враження, що для вас вже є можливість певного вибору між роботою та збереженням сім'ї: "Или вдруг мне понравится такая жизнь а ему нет что делать в дальнейшем,?" А дійсно, якщо чоловік не наважиться кинути все і переїхати, що Ви будете робити в такому випадку? Чим готові пожертвувати?

Відредаговано автором 13-02-2025 17:57:28

Доброго вечора!
Ви пишете "Я очень устала .."...
Ви так прагнули такої довгоочікуваної любові, тепла, довіри... Так шукали ці почуття, так вірили, що знайшли людину, яка ці почуття подарує Вам...
Як шукає маленька, ображена дитина, захисту та тепла від своїх батьків... А, натомість, - отримали виснажливе мовчання і повну невизначеність в стосунках....
Насправді, дуже складно щось в такій ситуації радити, адже, за кожною невизначеністю завжди стоїть щось глибше, аніж просто стосунки двох людей.
"Он приходил мирится, потом не хотел, когда я приходила…". Дуже схоже на якусь дитячу гру, де хлопчик намагається повернути собі "іграшку". А коли "іграшка" приходить до нього сама, вона стає йому одразу непотрібною.
Насправді, в дорослому житті, дуже нерідко, ми продовжуємо ті самі "ігри", що і "грали" в дитинстві. Тому, щоб спробувати викликати когось на розмову, потрібно добре розуміти, що з кожним з вас відбувалося, коли ви були маленькими. У цього чоловіка, схоже, в стосунках з батьками все було не так просто, так само, як і у Вас.
От ця сама втома, як давно з'явилася? Чи не є вона продовженням намагання отримати любов від значимих дорослих в тому ж Вашому дитинстві? А натомість, повне розчарування та виснаженість...
Розумію, може здатися, пишу дивні речі, і все ж... Як часто ми страждаємо в дорослому житті від нерозділеного кохання лише тому, що прагнули цього самого кохання дуже давно і його так в дитинстві і не отримали...
Які у Вас були стосунки з батьками? Чи була між вами довіра, увага, тепло, ніжність, любов?

Доброго ранку!
Ви пишете "Я с мужем уже 6 лет вместе, в браке 2 года, сначало было все прекрасно..., и на 4 год отношений Я слышу оскорбления, маты, угрозы(по типу Я тебя убью)". Я правильно Вас зрозуміла, якщо Ви в стосунках вже 6 років, а погрози почалися на 4-ий рік відносин - ця проблема виникла не зараз, а, як мінімум, два роки тому?
Якщо все так, як я написала, виникає одразу питання, чи зверталися Ви раніше за допомогою до психологів? Адже, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно мати чітку інформацію про те, що відбувається в Вашому житті

Доброго вечора!
Вам в такому юному віці доводиться переживати дуже важкі та складні моменти, які потребують величезних сил та ресурсу, і які, навіть, дуже зрілій людині не завжди під силу. А Ви ще й думаєте, як можна підтримати маму. Що, як на мене, свідчить про Вас як про дуже сміливу, щиру та сильну особистість.
Те, що я зараз напишу, можливо, вийде за рамки прийнятого. Але ми зараз живемо в такі часи, коли все навколо дуже сильно змінилося і стало надзвичайно незвичним. Тому, якщо Ви хочете реально допомогти мамі та брату, Вам, насамперед,
прийдеться спершу допомогти собі. Що це означає?
Сім'я - це єдине ціле на рівні нашої психо-емоційної сфери. І якщо хтось один впадає, наприклад, в розпач чи депресію, це миттєво відзначиться і на всіх інших. Так само, якщо хоча б один з сім'ї починає працювати над собою, стає психо-емоційно ресурсним, наповненим - це передасться і всім іншім. Бо виживають і виграють завжди лише ті, хто ніколи не здається і вірить, що все скінчиться дуже добре.
Інша справа, як досягти такого рівня...
Головне в таких ситуаціях - втримати внутрішню рівновагу. Тому почніть потихеньку бігати зранку - це зарядить Вас енергією та оптимізмом. Залучіть до пробіжок або прогулянок на природі і свою маму - чим більш стійкою буде Ваша мама, тим сильніше своєю вірою вона зможе підтримати разом з Вами і Вашого брата. Окрім того, не просто ж так у важкі часи люди звертаються до Бога і починають молитися або читати мантри. Почніть цікавитися даною темою. Насправді, заняття духовними практиками мають набагато більшу силу, аніж про це можна лише здогадуватися. Це не просто джерело віри та оптимізму, це ще й безкінечне джерело енергії, радості, підтримки та щастя.
Повірте, сльози та відчай Вашому брату не лише не допоможуть, але ще сильніше його пригнітять. Тоді, як стан оптимізму та віри в краще, однозначно додасть йому сили і дасть можливість повернутися додому з війни живим та здоровим.

Відредаговано автором 11-02-2025 22:16:08

Доброго вечора Kira!
Насправді, мова іде про Ваше майбутнє. І тому дуже добре, як на мене, що Ви саме зараз, до одруження, задалися питанням стосунків.
Якщо я правильно зрозуміла, схоже, що Ваш чоловік за типом нервової системи холерик. Такі люди дуже імпульсивні, швидко "заводяться", запальні, але і так само швидко "відходять". При цьому, довго не тримають в голові те, що їх так розсердило, на відміну від Вас, людини меланхолічно-чутливої.
То що ж робити? Насправді, як на мене, мова іде про відсутність вміння правильно себе поводити з такого типу чоловіками. Адже, нерідко, через нестачу виховання, чоловіки жіночі образи сприймають як капризи і на них намагаються зовсім не реагувати. Бо так в дитинстві, наприклад, поводив себе і його батько з його мамою. Які стосунки у батьків Вашого чоловіка?
Окрім того, потрібно, як на мене, і Вам навчитися виставляти чіткіше власні кордони, поступово виховуючи свого чоловіка. А одними лише образами та поганим настроєм цього зробити неможливо. Отже, потрібно робити ще й певні виважені та чіткі дії.
Коли Ваш наречений ігнорує Ваші емоції, а потім шуткує як ніби нічого і не сталося, як саме Ви себе з ним поводите? Просто ображаєтеся, мовчите і плачете? Якщо так, то дуже схоже на поведінку "жертви". Але ж моделі поведінки самі по собі не формуються, так само як і несвідомі установки. Отже, повинен був бути якийсь приклад такої поведінки і для Вас. Як склалися стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві? Чи мали Ви можливість відстоювати свої особистісні кордони? Чи було достатньо тепла та підтримки з боку батьків в дитинстві?

Доброго вечора Олю.
Мені дуже імпонують Ваші мудрі слова "...розійтися можна завжди, а чи можливо виправити ситуацію?"
Як на мене, така можливість існує, зважаючи, що жодні стосунки просто так не створюються. І якщо є якісь "перекоси", вони, як правило, стосуються двох. Адже "танго завжди танцюють двоє". Тобто, існують певні закони рівноваги в сім'ї: якщо щось не подобається в іншому, потрібно дуже уважно придивитися, насамперед, до себе.
От Ви пишете "... він любить поскиглити!! щось не те скажеш йому - теж все погано. Бюджет зі мною постійно ділить 50/50.., то без мене взагалі не хоче навіть вийти по хліб". Дуже схоже на поведінку дитини або капризної панянки. Але якщо чоловік себе так поводить, по законам тієї ж самої рівноваги, жінка поруч може відігравати кардинально протилежну роль. Наприклад, роль такої собі турботливої матусі, або людини, яка звикла все робити сама, брати на себе надмірну відповідальність...
Як на мене, є ознаки заміни ролей, де у чоловіка недорозкриті чоловічі якості, а жінки, відповідно, якості жіночі.
Отже, за такої ситуації, стає одразу зрозумілим, що заміна партнера навряд чи зробить спільне життя з іншим більш гармонічним, а лише потягне за собою "хвіст" невирішених проблем...Тим паче, що Ваш хлопець "... хороша людина, розумний, начитаний..", а отже, не безнадійний.
Щоб ситуацію покращити, потрібно знати деякі правила побудови щасливих стосунків, перше з яких - це правило "дзеркальності", про яке я вже написала вище. Друге правило - жінка від природи в шість разів психо-емоційно сильніша. Тобто, якщо жінка починає працювати над розкриттям жіночих якостей, змінює певні застарілі установки та поведінкові моделі, які заклалися ще з дитинства, чоловік просто зречений почати також змінюватися.
От Ви пишете, що ділите бюджет 50 на 50. Хто перший запропонував таку схему розрахунку фінансів: Ви чи Ваш чоловік? А що станеться, якщо Ви не зможете в бюджет давати 50%? (А це реально може статися, якщо, наприклад, Ви завагітнієте і народите дитину...) Як в родині Ваших батьків склалися стосунки і як розподілявся бюджет?