Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора!
До слів своєї колеги Соломії Лехицької можу додати, що, певне, маючи такий "вантаж" невирішених психо-емоційним проблем з дитинства, навряд чи одразу може вистачити сил та ресурсів наважитися на роботу з психотерапевтом. Хоча, певне, таке рішення було б для Вас та Вашої сім'ї, вцілому, найкращим.
Як і кожна залежність, порно залежність та тяга до мастурбації - це лише намагання несвідомо замістити якісь свої невирішені внутрішні потреби.
Отже, логічно, щоб залежність хоча б трохи послабити, необхідно знайти залежності якусь більш адекватну заміну.
А щоб знайти заміну, потрібно розуміти саму природу сексуальних залежностей. В яких основне - це отримання все більшого і більшого задоволення, яке фактично, неможливо втамувати.
Але яке непомітно, але невідворотно руйнує не лише стосунки з дружиною, але, врешті решт, і Ваше здоров'я. В тому числі, може дуже сильно впливати на народження дітей, загалом. Чому? Бо щоб народилися та росли здоровими ті ж самі діти, потрібно дуже багато тої самої сексуальної енергії, яка так безжально витрачається під час мастурбації.
Тому дуже проста, але надзвичайно результативна порада. Почніть ранками бігати, обливатися прохолодною водою, займатися на природі спортом та фізичними вправами. Це не тільки зміцнить Ваше здоров'я і додасть Вам сили, це ще й допоможе сублімувати сексуальну енергію. Тобто, трохи заспокоїти свої сексуальні бажання, переключивши свою увагу. Окрім того, щоб пришвидчити і зробити більш безболісним для Вас процес відвикання від порно, почніть займатися йогою під керівництвом фахівця у цій сфері. Це не лише допоможе фізично "перезавантажитися", але і додасть нових сенсів та смислів життя, розширивши горизонти свідомості.
Можливо, пам'ятаєте фільм з Андріано Челентано "Приборкування строптивого"? Там є дуже комічний, але, насправді, надзвичайно корисний та пізнавальний момент, коли головний герой, щоб стримати свої сексуальні бажання починає сокирою розбивати дерев'яні колоди і щосили лупити у величезний колокол. Фізичні навантаження, однозначно, можуть зменшити сексуальні бажання. Адже, сексуальна енергія тоді розподіляється на весь організм і перестає "давити" на статеві органи, все сильніше та сильніше збуджуючи сексуальні фантазії.

Відредаговано автором 03-02-2025 18:42:52

Доброго вечора Olena!
Насправді, дуже сумна історія двох людей, які ділять спільний простір, але, при цьому, кожний проживає на своїй, "закритій" території.
Напевне, щоб написати про себе на цьому сайті, до цього Вам потрібно було повністю використати всі свої попередні можливості та сили . Адже, так, нерідко буває, що звертаємося за допомогою лише, коли перебуваємо у відчайдушному стані...
Певне, щоб допомогти в таких ситуаціях, завжди потрібно з чогось починати. З чогось такого, що стане міцним фундаментом і від чого можна вже буде відштовхнутися.
Ви пишете "...главное, понять, как мне выползти из состояния ступора, как найти себя, как двинуться в сторону поиска работы? Я делаю что угодно, лишь бы это отсрочить…"
Як на мене, від постійної внутрішньої напруги, у Вас стан психо-емоційного вигорання. Звідси, через нестачу сил та внутрішніх ресурсів, може бути і от той самий "ступор", про який Ви пишете.
Тобто, може бути, що Ви не дієте і не приймаєте ніяких конструктивних рішень і щодо стосунків, і щодо професії, не не тому, що, наприклад, ліниві та безалаберні, а тому що життєві сили на нулі. Адже, живете, ніби, у повністю замкненоному полі. У Вас є добрі друзів? Суто Ваші друзі? Як Ви проводите свій вільний час? Чи є у Вас в житті щось таке, щоб Вас захоплювало, щоб приносило Вам радість?

Доброго дня Илона!
Дуже зрозумілі як Ваші почуття, так і Ваші побоювання. Адже для кожної жінки цілком природньо хотіти мати близького чоловіка та сім'ю. Бо лише так жінка може почувати себе повністю реалізованою як дружина та мама і мати почуття захищеності. Так само, як і зрозумілі Ваші побоювання, що і цей чоловік може бути ненадовго. Адже, з часом, зважаючи, що попередні стосунки були нетривалими, міг сформуватися стереотипний сценарій розвитку подій. Тобто, певна несвідомо запущена програма, але...
Це не означає, що так має бути завжди...
Що робити? Найперше, дуже уважно та глибоко розібратися з першими стосунками. Бо саме вони і могли стати пусковою точкою всіх подальших подій.
А по друге, розібратися, за яким сценарієм склалися стосунки у Ваших батьків. Ви скажете, до чого це тут? Відповідаю. Народжуючись в певній сім'ї і у певних батьків, ми хочемо того, чи не хочемо, але несвідомо переймаємо на себе всі їх звички, поведінкові моделі, установки і навіть їх погляди, і, що є найнебезпечніше - сценарій їх долі, їх життя...
Тобто, по факту, нам у спадок, може передатися і їх програма життя.
І я б почала саме зі стосунків батьків. І як вони в дитинстві ставилися до Вас?Адже, присутня дуже сильна тенденція до миттєвої закоханості, а отже, "злипання" з чоловіками.
А так буває тоді, коли ми в дитинстві недоотримали від батьків тепла, довіри, щастя та любові.
Які стосунки були між батьками? В як вони ставилися до Вас? Чи були між вами тепло та довіра?

Доброго дня, Дівчинко!
Ви, дійсно, потрапили не в просту ситуацію, але... Склалося вже як склалося. Зрозуміло, що Ви себе, швидше за все, почуваєте розгубленою.
Адже, "не розумію досі як це сталося". Тому, як на мене, необхідність все ж зрозуміти причину такої своєї дії і може бути основною необхідністю на даний момент.
Ми звикли думати, що завжди контролюємо свою поведінку та свої дії. Тоді, як насправді, у 99,9% нами контролює імпульс, наше підсвідоме. А це саме несвідоме формується набагато раніше за саму дію.
От Ви пишете "В нас були дуже напружені стосунки, ми не жили разом. Мені не вистачало уваги від нього .Він був перший в мене..."
Якщо я правильно зрозуміла, в стосунках Ви не отримували того, чого так прагнули: уваги? Та і стан напруги навряд чи додавав Вам щастя. Але ж людина без щастя жити не може - це є закон природи. Тому не тільки Ви, а люба інша людина, несвідомо може почати шукати собі те, що все таки те саме щастя зможе їй принести. І тут може бути декілька варіантів.
Перший. Якщо ми себе не почуваємо щасливими саме з цим чоловіком, який сигнал може в такому випадку іти у підсвідомість? Приблизно такий: "Потрібно знайти саме такого чоловіка, який це саме щастя може дати".
Другий варіант. Знову ж таки, ми не можемо жити без щастя, а чоловік, від якого були налаштовані отримувати щастя, навпаки, додає лише негативних відчуттів. Як може діяти наша підсвідомість, намагаючись нас захистити? Робить все, щоб "прибрати" джерело негативу та напруги. І обирає от такий спосіб, як Ваша зрада, що умовно може стосунки розірвати. А отже, таким чином, намагається позбавити нас джерела негативу. Не має джерела негативу, не має і самого негативу, а отже, є знову щастя.
Можливі, і інші варіанти. Такі як отримати необхідну підтримку у іншого чоловіка... Або несвідомо змусити ревнувати? Або довести йому, що Вас можна любити та цінувати....Але це не суть важливо. Головне, зрозуміти, що щось, якийсь дуже важливий несвідомий імпульс керував Вами і ситуація із зрадою не випадкова. Тому займатися зараз самозвинуваченнями і заганяти себе в почуття провини - немає ніякого сенсу. Хіба що ще сильніше собі зашкодити. Краще зосередитися на спробі зрозуміти себе і себе підтримати.
У Вас є близькі люди, яким би Ви могли довіритися? Розказати ситуацію, поділитися своїми почуттями, отримати підтримку без усілякого засудження?

Насправді, дуже точно зроблені висновки. Отже, діалог був недарма.

Певне, Ви можете бажати що хочете, це Ваше право. Але якщо говорити про маячню, то це мріяти про те, щоб хтось задовольнив Ваші потреби, поки Ви сама не станете самодостатньою.
Власне, - це Ваш вибір.

Насправді, ми бачимо і чуємо все лише через призму тої кількості болю, яка в нас є. Це як намагатися роздивитися щось за вікном через дуже мутне, брудне вікно. Все буде виглядати дуже викривлено і ми ніколи не побачимо, що там є, до тих пір, поки це саме вікно не вимиємо до прозорості.
У цьому світі є лише одна людина, яку реально ми можемо змінити. І вгадайте, що це за людина? Всі ж інші змінюються лише тоді, коли мають власне бажання щось змінювати. "З під палки" нікого змінити неможливо. А тим паче, знову ж таки, ображаючись, гніваючись, дратуючись... Тому, власне, у кожного з нас є вибір: намагатися "переробити" інших людей, підлаштувпвши під себе, чи почати розбирати в собі всі от ті "завали", які накопичилися за життя. Щоб, в решті решт, перестати бути "жертвою", а стати господарем свого життя, навчившись бути самодостатньою, а отже, щасливою та реалізованою людиною у всіх сферах свого життя. Як на Вашу думку, людина, яка навчилася в будь яких обставинах, незалежно від того, що відбувається навколо неї, радіти життю і бути щасливою, вона може бути нещасною?
Якщо спробуєте відсторонено та безпристрастно перечитати весь наш діалог, думаю будете дуже сильно здивовані.

На всякий випадок попереджаю, що висловлюю лише свої почуття, як зворотній зв'язок до Вашої відповіді.
Коли Ви так детально розказуєте, що відчуваєте відносно моєї консультації, в мене виникає почуття ніби ви намагаєтеся знецінити мої щирі зусилля та мою професійну роботу. Хоча, насправді, я не думаю, що Ви так говорите навмисне, швидше, просто пишете так, як вважаєте за потрібне. Але я відчуваю те що відчуваю. І зворотна сторона такого ставлення до людини, яка щиро хотіла Вам допомогти, сприймається як тонке психологічне маніпуляторство, щоб ніби довести що я відчуваю неправильно... Хоча, насправді, швидше за все, це, знову ж таки, робиться ненавмисне
Насправді, те що ми відчуваємо по відношенню до іншої людини, особливо перебуваючи в стані психо-емоційного виснаження, є ніщо інше, як проекція лише нашого сприйняття дійсності і не більше. Як на мене, в такому випадку, і за таких обставин, які б зусилля не докладала інша сторона в парі, щоб, наприклад, покращити сімейні стосунки, всі зусилля будуть марні, бо, як кажуть в відомому мультфільмі, а "баба Яга завжди проти..."

Відредаговано автором 02-02-2025 21:17:04

Те, що Ви зараз усвідомили свої помилки - це добре. Але застрягати на почутті образи, претензій, самозвинувачень - це лише шлях до саморуйнсації.
От Ви пишете "мені подобалося, що він працює на цікавій роботі, що він незалежний… і хотілося просто мати з ним родину". А якщо б він не працював на цікавій роботі, не був незалежним, весь час тримався за Вас обома руками і "заглядав Вам у рота", Вам би хотілося бути з ним поруч і створити з ним сім'ю?
Навряд чи. Чому?
Тому що така людина нецікава, принижена, слабка і саме цим відштовхує від себе тих, кого кохає.
Я вже писала і лише повторюся знову.
Якщо змінитеся кардинально Ви: станете самодостатньою, гідною ( не плутати з пихатістю), не лише зміниться Ваше життя, але і цей самий хлопець , як це не дивно, але може повернутися в Ваше життя, тільки в зовсім іншій якості. Інша справа, чи потрібний він вже буде Вам... Але в любому випадку, одна Ви точно не залишитеся. Бо самодостатня, щаслива жінка одразу стає привабливою.

Дякую, що Ви так щиро ділитеся своїми почуттями і так глибоко розкривається в нашому з Вами діалозі. Якщо в прагненні допомогти Вам, якимось чином ранила Вас, прошу вибачення. Бо, насправді, діалог дуже цінний і для мене, в тому числі, як сімейного психолога. Бо змушує ще краще розуміти біль та душевні переживання тих, кому призвана допомагати. Окрім того, така гостра больова реакція може означати, що ми все таки змогли "докопатися" до суті проблеми, нехай і заочно, лише в переписці. Що знову ж таки, підтверджує той істинний зв'язок, який, насправді, існує навіть між чужими людьми, тим паче, близькими. І вказує шлях до полегшення. Щастя спершу завжди має трощи гіркий присмак, бо потребує вміння чесно дивитися вглиб себе, говорячи правду, знаходячи ті "рани", які потребують зцілення. Тоді як намагання уникати з усіх сил больових моментів в процесі зцілення, може бути "шлях в нікуди", пасткою, яка завжди має спершу солодкий присмак. Чи не тому попередня робота з психологом і не дала очікуваного результату? Все залежить від мети, яку ми ставимо перед собою
Якщо трохи відсторонитися від свого болю і подивитися на стосунки людей і на той же діалог з незнайомим психологом, все може побачитися зовсім в іншому світлі. Тоді, як "зацикленість" на проблемі, на людині, на якихось конкретних почуттях, чи сприйнятті, про що Ви і самі так тонко та точно написали вище, може причинити неймовірну біль навіть від обережного подиху.
Хірург, коли намагається вилікувати зламану ногу, не бажаючи того, спричиняє додатковий біль людині, бо торкається того місця, де болить.
Ми маємо сили пройти через біль тоді, коли дуже втомилися від самих страждань і вже просто не можемо не хотіти бути щасливими.
У випадках психо-емоційного виснаження під час індивідуальної роботи з психологом мова спершу повинна йти про те, як відновитися, наповнитися силами, вийти з депресивного стану. І тільки, коли людина вже в ресурсі, починати роботу з самою проблемою. Це в ідеалі. Тоді як форма спілкування на сайті вимагає від психолога найперше дати якомога точнішу відповідь на запит людини, яка потребує допомоги відповідно самого запиту: "Допоможіть розібратися з почуттями і розумінням ситуації"

Відредаговано автором 02-02-2025 13:14:34

Окрім того, хочу додати, що Ви, як на мене, дуже точно відчули ту пастку, в яку потрапили несвідомо, швидше за все, під дією тих самих батьківських програм. Які можуть тримати міцніше за найміцніші канати у вигляді страхів, образ, та несвідомого очікування схвалення з боку інших людей "Я бачу що я занадто зациклилась на їхньому ставленні до мене. І за це також себе критикую". А це модель поведінки "гарної дівчинки", яка з дитинства живе очікуванням схвалення, а отже, любові від своїх рідних. Бо маленька дитина жити без батьківської любові не може. При цьому завжди вважає, що винна вона сама, бо батьки, то ідеальні божества "Я не така", "Не так зробила", "Я неправильна, погана, неідеальна..." Тому щоб заслужити їх любов, мусить все більше і більше перебирати зусиль та обов'язків на себе, ставати все кращою, щоб вони нарешті полюбили і сказали "Яка я хороша!"... Дитина всього цього не розуміє, вона просто так себе поводить.
Потім дорослішає, а модель сприйняття себе та оточуючих залишається. І ця сама установка бути "гарною дівчинкою" змушує її надриватися як фізично, так і психо-емоційно, по факту, змушуючи бігати себе по замкненому колу. При чому, такі установки найбільш небезпечні тим, що навіть вже все усвідомивши, надзвичайно складно поміняти ці схеми на більш конструктивні. Бо це сфера почуттів, емоцій та рефлексів, які не керуються лише нашою свідомістю, а потребують змін на підсвідомому рівні. Про що я вже і писала в попередніх коментарях

Повністю згодна з Вашими словами, які додають впевненості, що все можна змінити в житті на краще. Адже, вже навіть те, що Ви звернулися за допомогою на цей сайт, говорить про жіночу та людську внутрішню силу, можливо, поки що, просто до кінця не розкриту.
І от, щоб та сама внутрішня сила повністю розкрилася, і дала можливість самій стати хазяйкою свого життя, як на мене, і потребує більш детального розгляду поняття "роботи над собою".
ВСІ абсолютно зусилля, як Ви правильно наголосили, щось змінити в житті та собі, так чи інакше, поступово змінюють і нас, і наше життя.
Єдина різниця в якості та кількості зусиль, і на мою думку, дуже суттєва - це кількість та якість задіяних та витрачених сил відповідно кінцевого результату.
Ми можемо роками ходити "колами", поступово повністю виснажуючись, як фізично, так і психо-емоційно, щоб не "дотягнути" буквально трошки до "фінішу", намагаючись поліпшувати своє життя здебільшого зовнішніми діями . А можемо зробити
переддію, почавши з трансформацій своїх внутрішніх станів, установок та поведінкових моделей. Таких як, наприклад, відігравання ролі "жертви" в аб'юзивних стосунках, повної трансформації дитячих травм, які невидимо впливають на наше життя і повного перезавантаження негативного внутрішнього стану, щоб вивільнилася величезна кількість внутрішніх заблокованих сил,. Що дасть можливість далі іти по життю вже розуміючи, в якому напрямку діяти, зрозумівши нарешті закони цього самого життя.
Чи не тому ніяк не вдається прийняти рішення, що основні рушійні внутрішні сили заблоковані накопиченими з народження проблемами і немає точної впевненості, як правильно вчинити?
Це принцип броньованого скла, яке можна намагатися бити, не отримуючи бажаного результату. Щоб зрозумівши, як і куди бити, вдарити в одну умовну точку, і перетворити за одну мить його на скалки.

Відредаговано автором 02-02-2025 10:51:39

Доповнення. Ви пишете "Теперь ее виню часто". Але за законами стосунків "батьки-діти", чим сильніше ми засуджуємо своїх батьків, звинувачуючи її к неправильних діях та поведінці, тим швидше змушені будемо самі "наступати на ті ж самі граблі". Окрім того, діти і батьки - це як одне ціле на рівні енергій. Тому наші, ті ж самі образи, блокують потік сил, відбирають всі ресурси, не дають можливості розвиватися і ми потрапляємо в жахливий затхлий стан депресії. Яку Ви, на превеликий жаль, зараз і переживаєте. "Депрессия, мне тяжело общаться с людьми, не хочется ни с кем общаться, радости жизни ощущаю слабо...".

Я вдячна Вам за щирість, адже це так нелегко розкритися і довіритися, говорячи про найболючіше.
Ваша відповідь лише підтвердила мої припущення, що всі негаразди з Вашим чоловіком, як це не дивно, але є лише продовженням от тієї самої нескінченної череди страждань Вашої мами та Вашої родини вцілому.
Адже, коли народжується маленька дитина, вона автоматично, ще навіть нічого не розуміючи, просто "записує" на підсвідомому рівні той тип стосунків, який є між батьками. Окрім того, їй батьками "навіюються" схеми побудови сім'ї, про які вона навіть не здогадується. Але якими, створивши вже власну сім'ю, буде автоматично користуватися. Звідси і стає одразу зрозумілим, звідки у Вас от та сама незрозуміла властивість все замовчувати, не говорити одразу все, що болить, невміння чітко окреслювати власні кордони і звичка замикатися на своїх образах та претензіях. Змінилися "учасники подій", але залишилася та ж сама схема поведінки. Бо, насправді, саме так реагувала Ваша мама і приблизно у такий же спосіб тепер діє Ваш чоловік. Просто "жертвеність" та "аб'юз" стали тоншими, більш психологічно непомітними, завуальованими, але від цього, не менш небезпечними та болючими. Вона, мама, мовчки все терпіла, з кожною секундою накопичуючи все більшу кількість образ та претензій до Вашого батька, і... Своїми образами та претензіями...несвідомо, ще сильніше спонукала Вашого батька ставитися до неї агресивно. Насправді, те ж саме відбувалося і між Вами з Вашим чоловіком. Це закон співзалежних стосунків, де "жертва" і аб'юзер періодично міняються місцями і навіть не помічають цього, але "вискочити" із руйнуючої системи самі не в силах. Це як біг коня по арені цирку: ніби біжить, але все одно на місці, і рано чи пізно падає знесилений, так і не вибравшись на волю. Чи не те ж саме відчуваєте і Ви зараз, все своє життя намагаючись "прорватися", достукатися, щось змінити, але?
Так діють "родові програми", в які ми потрапляємо від народження - у кожного вони свої.
Але це не означає, що їх неможливо змінити! Швидше навпаки! Ми не просто можемо вийти зі старих, батьківських програм, але і створювати свої: гармонічні та щасливі.
Чому Вам так довго не вдавалося нічого змінити до цих пір, хоча Ви здійснювали величезні зусилля для прориву? Відповідь дуже проста, як на мене. Ви намагалися вирішувати все лише на зовнішньому, поведінковому, свідомому рівні. І певним чином, Вам таки щось вдавалося завдяки тому, що відсторонювалися від чоловіка на деякий час. Бо коли подружжя, яке перебуває у співзалежних стосунках, деякий час живе окремо, співзалежність трохи зменшується, і відповідно, напруга, образи та претензії ніби також трохи згладжуються. Це як на рингу розвести двох боксерів по куткам, щоб вони вийшли з клінчу, розірвали смертельні обійми... І завдяки інтуїтивним своїм діям все ж змогли зберегти сім'ю - честь Вам і хвала! Та цього виявилося замало, щоб стати щасливою самій і побудувати щасливі гармонічні стосунки з чоловіком.
Але, я абсолютно впевнена, що ваші стосунки не просто можна змінити на краще, а й зробити прекрасними.
Що для цього потрібно? Якраз і потрібна індивідуальна робота по повній трансформації от тих самих підсвідомих дитячих поведінкових моделей та установок, які не дають Вам можливості "вискочити із замкнутого кола" і стати самодостатньою (не плутати з самостійністю). Тобто, трансформувати всі свої і батьківські, навіяні, образи та претензії, розібратися з дитячими несвідомим травмами (які однозначно є), і навчитися бути по справжньому щасливою жінкою незалежно ні від кого і ні від чого.
А коли жінка щаслива сама по собі і знає як правильно наповнюватися, тобто, перестає жити очікуваннями щастя та любові від свого чоловіка,...
У чоловіка, без усілякого приниженого випрошування жінкою до себе уваги та поваги, одразу, знову ж таки несвідомо, з'являється величезне бажання це саме щастя та Любов дарувати своїй дружині.
Щастя оселяється в таких стосунках вже назавжди.

Доброго ранку!
Так в житті буває, що є речі, які нас дуже сильно тригерять, а інші, здавалося б набагато сильніші, чомусь нас практично не чіпляють. Чому?
От Ви пишете, що побували в окупації, а це, насправді, для багатьох надважкий досвід, який може навіть нанести глибокі душевні та психологічні травми, але... Для Вас сприйняття цього досвіду виявилося набагато легшим, аніж стрес від прочитаної книги про Голокост...
Чому так? Як на мене, на момент потрапляння в ситуацію окупації, Ваш організм міг спробувати захистити Вас і стрес затамувався певним чином в середині, щоб Ви зібралися з силами і змогли це пережити. Тобто, стрес міг піти на рівень підсвідомості і склалося враження, що практично нічого в душі не болить. Тоді, як питання Голокосту могло зіграти роль тригера, який той самий стрес "витягнув" на поверхню у вигляді сильних емоцій та почуттів.
Окрім цього, може бути ще одна причина такої реакції. На сьогоднішній день вже ні для кого не секрет, що є поняття генетичної пам'яті, яке передається з покоління в покоління. Так, наприклад, хтось з Ваших дідусів, бабусь міг бути свідком тих подій або свідком свідків подій і при цьому мати сильні негативні переживання, які от у такий спосіб проявилися тепер в Вас. До цього варто додати ще один нюанс, який вже стосується світогляду та вірувань самої людини. Так, наприклад, якщо вірити, що ми з життя в життя перевтілюємося, бо душа живе вічно, то, як це не дивно, але саме ми і могли в попередньому житті бути учасниками тих трагічних подій Голокосту. До речі, нерідко, під час розстановок за Хелінгером, чому я буваю сама свідком, люди раптово згадують деякі речі до найменших деталей, що їм допомагає "переписати" травмуючі події і вийти назавжди зі стану глибинної травми.
Але в любому випадку, дійсну причину такої Вашої реакції можна з'ясувати лише під час індивідуальної роботи за допомогою спеціальних технік та методик. Чого, на превеликий даль, не зробиш в переписці. І коли ця причина буде встановлена, далі провести певну роботу вже по трансформації складних душевних переживань у позитивний досвід.

Відредаговано автором 01-02-2025 10:43:40