Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора Олю.
Мені дуже імпонують Ваші мудрі слова "...розійтися можна завжди, а чи можливо виправити ситуацію?"
Як на мене, така можливість існує, зважаючи, що жодні стосунки просто так не створюються. І якщо є якісь "перекоси", вони, як правило, стосуються двох. Адже "танго завжди танцюють двоє". Тобто, існують певні закони рівноваги в сім'ї: якщо щось не подобається в іншому, потрібно дуже уважно придивитися, насамперед, до себе.
От Ви пишете "... він любить поскиглити!! щось не те скажеш йому - теж все погано. Бюджет зі мною постійно ділить 50/50.., то без мене взагалі не хоче навіть вийти по хліб". Дуже схоже на поведінку дитини або капризної панянки. Але якщо чоловік себе так поводить, по законам тієї ж самої рівноваги, жінка поруч може відігравати кардинально протилежну роль. Наприклад, роль такої собі турботливої матусі, або людини, яка звикла все робити сама, брати на себе надмірну відповідальність...
Як на мене, є ознаки заміни ролей, де у чоловіка недорозкриті чоловічі якості, а жінки, відповідно, якості жіночі.
Отже, за такої ситуації, стає одразу зрозумілим, що заміна партнера навряд чи зробить спільне життя з іншим більш гармонічним, а лише потягне за собою "хвіст" невирішених проблем...Тим паче, що Ваш хлопець "... хороша людина, розумний, начитаний..", а отже, не безнадійний.
Щоб ситуацію покращити, потрібно знати деякі правила побудови щасливих стосунків, перше з яких - це правило "дзеркальності", про яке я вже написала вище. Друге правило - жінка від природи в шість разів психо-емоційно сильніша. Тобто, якщо жінка починає працювати над розкриттям жіночих якостей, змінює певні застарілі установки та поведінкові моделі, які заклалися ще з дитинства, чоловік просто зречений почати також змінюватися.
От Ви пишете, що ділите бюджет 50 на 50. Хто перший запропонував таку схему розрахунку фінансів: Ви чи Ваш чоловік? А що станеться, якщо Ви не зможете в бюджет давати 50%? (А це реально може статися, якщо, наприклад, Ви завагітнієте і народите дитину...) Як в родині Ваших батьків склалися стосунки і як розподілявся бюджет?

Моду зробити припущення, спираючись на Ваші коментарі, що професійна кар'єра - це ще не все, що Вам потрібно в житті. Тому роблю припущення, що сни можуть стосуватися Вашого особистого життя, що Ви недостатньо уваги приділяєте саме цій сфері...
Як складається Ваше особисте життя?

Доброго ранку Elina!
Загалом, експертами у цій сфері сни завжди вважалися проявами нашого несвідомого. Тобто, тієї частини нас, яке ми під час сну не здатні контролювати, але яке може бути тим, що ми, з якоїсь причини, знову ж такі, несвідомо, "витісняємо" в активній фазі свого життя. Коли ми спимо, наша свідомість "засинає" разом з нами, або ж втрачає повний контроль над нами. І тоді от те саме "витіснене" намагається "пробитися" до нас от у такий спосіб, за допомогою снів та сновидінь. І важливість "витісненого" можна класифікувати саме по їх повторюваності. Власне,як це відбувається і у Вас.
Насправді, ніхто окрім Вас самої, не може знати, що саме дуже важливого було не взяте до уваги або "витіснене" Вами несвідомо раніше. Тому в таких випадках найкраще - це допомога зі сторони психолога, який дасть можливість Вам "з'єднатися" зі своєю "витісненої" частиною і зрозуміти, про що так наполегливо Ваша підсвідомість намагається "достукатися" до Вас.
Тому те, що я напишу нижче, може бути лише певними припущеннями і не більше, але які, можливо, наштовхнуть Вас на якусь важливу думку.
От Ви пишете:
"Мені часто сниться, що я не можу піднятися сходами – вони або закінчуються, або розвалені, або починають хитатися, і я боюся йти далі. Загалом, вони не дають мені дістатися туди, куди мені треба..."
Що таке сходи, які ведуть вверх і що вони можуть уособлювати в собі? Наприклад, дорога в майбутнє, розвиток, якесь внутрішнє зростання ..
Якщо ці сходи закінчуються, розвалені або хитаються - можливо, обрана не та дорога, яка приведе Вас до бажаного результату? Або ж, задіюється не той підхід до вирішення нагальної проблеми? Або ж, загалом, були чомусь втрачені або так і не знайдені ті основні цінності в житті, або ж не виставлені правильно цілі та визначені життєві пріоритети, які гарантують Вам щасливе та благополучне життя? Адже, на превеликий жаль, зачасти ми не знаємо законів природи, за якими чоловік та жінка можуть правильно розвиватися та бути щасливими. Тому, жінки, нерідко, намагаються реалізуватися за чоловічим сценарієм, а чоловіки "застрягають" не розкривши в собі чоловічі якості. І те і інше ускладнює всі зовнішні намагання і унеможливлює як професійну повну реалізацію, так і створення гармонічних стосунків.
Я б Вам все ж радила записатися на індивідуальну консультацію. Якщо, певне, Ви хочете все ж розібратися в собі і зрозуміти, що дуже важливого було втрачене і без чого Ваше життя може бути не до кінця реалізованим.

Доброго ранку!
Вцілому згодна з колегами.
Тому просто додам те, що як на мою думку, може бути доповненням до всього вже написаного.
Коли Ваш син народився і був зовсім маленький, що відбувалося з Вами, як мамою? Чи мали Ви можливість та сили бути з дитиною не лише зовні, але і своїми почуттями, своєю душею?
Адже, інколи складаються так обставини, що мама, наприклад, через якусь ситуацію в сім'ї, якісь події, стан здоров'я і хотіла б, але просто не має тих внутрішніх сил, ресурсу, щоб не лише фізично турбуватися про малюка, але і своєю радістю та щастям наповнювати сина. Чому я про це пишу?
Справа в тому, що ми можемо цілодобово знаходитися поруч з дитиною, але... Вона не зможе отримати від нас тієї самої, такої необхідної для неї енергії, що дасть їй ресурс для повноцінного розвитку. Тому пізніше, коли малюк підросте, ця сама нестача батьківської уваги може проявитися от в такій незвичній формі, як бажання спати поруч. А страх темряви, то лише несвідома причина, яка дасть можливість бути поруч з вами.
Згадайте все, що відбувалося з Вами в останні місяці вагітності та в період, коли син був зовсім маленькій, чи мали Ви можливість бути поруч з сином? Чи було у Вас достатньо сил на малюка, щоб він мав можливість відчувати Вас не лише фізично, але і на рівні емпатії, душевної близькості?

Доброго ранку!
На мою думку, Ваша реакція на "чмоки" була абсолютно правильною, хоча, можливо, і трохи занадто імпульсивною. Але коли кохаєш чоловіка, імпульсивність - це не рідкість.
А от далі, у мене чомусь з'явилося враження, що десь глибоко всередині Вас з'явилося відчуття невпевненості в собі та своїх діях... Чому? Бо образа, як реакція на неправильну поведінку, без конструктивних, виважених конкретних дій - це лише елемент руйнації стосунків, а не їх поглиблення. Згодна з колегою, що, швидше за все, позаду у Вашого чоловіка залишився, так званий, не закритий патерн. Тобто, не до кінця прожиті психо-емоційно стосунки. Про що, до речі, він міг навіть не здогадуватися аж до моменту слів його студентського друга (Чи друга насправді - велике питання? 🤔) та Вашого обурення, на яке Ви мали повне право. Бо інтуїтивно відчули небезпеку для Вас та стосунків.
І тепер основне: а як же повинна себе поводити дружина, щоб чоловіку та сама Галя стала більше нецікавою, а його друг припинив підбурювати почуття Вашого чоловіка?
В таких ситуаціях, як правило, щось конкретно радити, дуже небезпечно. Чому? Тому що, як це не дивно, але надважливу роль стане відігравати безпосередньо Ваше внутрішнє налаштування. Від якого і буде залежати кінцевий результат.
Ну, от уявіть, психологи щиро радять "поставити чоловіка на місце", щоб раз і назавжди "відбити охоту" думати про інших жінок. Вцілому, ніби і правильно. Адже, чоловік повинен глибинно зрозуміти, що Ви не станете поруч терпіти будь яких суперниць і, до речі, маєте на це повне право, але...
Якщо Вами буде рухати от та сама непрожита образа на чоловіка, що, як це не дивно, але на мою думку є несвідомим проявом невпевненості у собі - він може відчути лише агресію та осуд. Але ж він себе не вважає ні в чому винним! Бо Вам за Ваше спільне життя, з тою самою Галею не зраджував. І що далі? Замість того, щоб зрозуміти, що Вам все це неприємно і Ви не можете допустити в ваших стосунках ніякої галі, він може закритися від Вас і почати відсторонюватися. При чому, тим швидше, чим сильніше Ви будете ображатися та частіше йому цим дорікати....
Але ж чоловіка потрібно виховувати!
Єдина можливість когось виховати і навчити правильно себе поводити - це звільнитися від почуття образи і стати самодостатньою. Що це дає?
В такому випадку, жінка отримує от те саме почуття внутрішньої рівноваги, впевненості в собі та почуття власної гідності, яке дозволить "поставити на місце" і друга і чоловіка, при цьому без осуду їх як особистостей. Тільки в такому випадку вони відчують, що Ви ніколи і нікому не дозволите так зневажливо до себе ставитися.
Бо ставлення до жінок у того ж псевдо друга, як на мене, звично не дуже поважне. І, швидше за все, таке знецінення жінок він легковажно переносить і на Вас. Знецінюючи, в тому числі, і ваші з чоловіком стосунки.
То що ж робити? Як на мене, насамперед, розібратися з почуттям образи та спробувати зрозуміти, чому у Вас відсутнє "на автоматі" вміння правильно "ставити чоловіків на місце".
А це вже питання не стільки до Вас, а до того, як склалися стосунки між Вашими батьками? Бо все, що ми вміємо в стосунках передається нам підсвідомо з дитинства.

Відредаговано автором 09-02-2025 11:25:45

Доброго вечора Даша.
Насправді, не має жодних стосунків, в яких би не виникало питань чи проблем.
Просто, одні пари знають вже про це і на ці питання та проблеми шукають рішення та відповіді. І таким чином, поступово створюють от ті самі стосунки, яким з часом починають оточуючі заздрити. А інші, думають, що саме з цим партнером просто не пощастило. А от з іншим все буде набагато краще... Але і інші чомусь потім не складаються... Чому? Тому що невирішені питання все одно тягнуться і в наступні стосунки.
Який вихід? На мою думку, розбиратися з тими стосунками, які вже є. Бо почуття образи - це надзвичайно руйнівна сила, яка поступово і невидимо може знищити самі найкращі відносини. Як це відбувається і з вами.
Я Вам раджу іти в індивідуальну терапію , щоб, найперше, дослідити, чому так складно прощати навіть тоді, коли партнер все робить, щоб загладити свою провину і вже неодноразово просив вибачення. А друге, трансформувати почуття провини у вміння одразу окреслювати свої кордони, говорити відкрито про свої почуття і вміти коханого виховувати не очікуючи, коли все зайде занадто далеко.

Доброго вечора Tina!
Коли людям вже за..., створити стосунки нашвидкоруч навряд чи вдасться. І, думаю, Ви це розумієте. Інакше б не стали звертатися до психологів за порадою. Адже, обидва вже склалися як особистості зі своїми характерами, звичками, вподобаннями, які не так то вже і легко міняти. Але ж хочеться мати щастя і близьку людину поруч, а не лише сексуального партнера. Тому, зазвичай, є намагання показати себе з кращого боку і це нормально.
Насправді, вміння створювати гармонічні стосунки - це певне мистецтво, яке або передається від мами до дочки, або ж та сама дочка, ці знання та вміння отримує та засвоює вже сама в дорослому житті.
От Ви пишете "Просто я поняла , что немного боюсь быть собой , не такой как с подругами , что ему что то не понравится , и он скажет , извини , давай наши отношения прекратим...". Але ж чоловіки - це, однозначно, не подружки! І те, до чого Ви так звикли в колі дівчат, навряд чи підійде в спілкуванні з чоловіком. А вірніше, зовсім не підійде. У всякому випадку, до тих пір, поки не вдасться налагодити глибокі та довірливі стосунки, які будуються роками. Щодо сексу і на якому побаченні? А хіба це можна спрогнозувати, чи передбачити?
Єдине, штучно поспішати, точно не потрібно. Бо серйозні стосунки будуються не на сексі, а на довірі один до одного, на розумінні... На тому, на чому тримається....дружба...
Найбільша помилка всіх, хто створює серйозні стосунки або сім'ю, вважати, що стосунки з коханими потрібні для того, щоб повністю розслабитися після робочого дня і ні про що не замислюватися. Насправді, найбільшу обережність та тактовність потрібно проявляти саме з тими, кого кохаємо. Чому? Бо чим більше ми наближаємося одне до одного, чим сильніше "проростаємо" та розкриваємося, тим більшого болю можемо завдати не лише словами, але, навіть, поглядом, чи, навіть, мовчанням...
І, загалом, Ваше питання, на моє глибоке переконання, набагато глибше і потребує серйозної індивідуальної роботи. Певне, якщо Ви дійсно хочете створити нарешті щасливу сім'ю і мати поруч серйозного чоловіка.
Адже, на поверхні, неприйняття себе такою, якою Ви є, знецінення себе та внутрішнє відторгнення "по натуре я мягкая , не конфликтная , не спорю , со своим мнением не лезу , и боюсь что буду скучная для него...", “...Мне еще не нравиться моя грудь , вдруг ему не понравиться , или мое тело не понравиться...". А таке ставлення до себе одними порадами на сайті не змінюється. Адже, зазвичай, до нас ставляться лише так, як ми сприймаємо себе і ставимося до себе...
Мало інформації про Вас та Ваші попередні стосунки, але думаю, що не просто так до цього чоловіка, у Вас були стосунки, що підходили лише для сексу... І це якось пов'язане саме із знеціненням себе...
А те, що "Я люблю полежать , не праворная так сказать..." - це не проблема, насправді. Жінка, коли живе одна, завжди стає трохи лінивою. Така жіноча енергія сама по собі. Яка дуже швидко змінюється, коли поруч опиняється чоловік.
На мою думку, Вам сильно бракує знань, як будувати правильно стосунки з серйозними чоловіками. Бо, швидше за все, в дитинстві такого прикладу від батьків просто не мали. Певне, це мої припущення, але...
Тому я Вам щиро раджу іти в індивідуальну роботу, і краще з сімейним психологом, який якраз і спеціалізується на створенні гармонічних стосунків та збереженні родин.

Відредаговано автором 08-02-2025 19:53:51

Ви пишете "Хочу віддячити. Знаю, що в неї фінансові проблеми та хочу їх частково вирішити...". Якщо Ви відчуваєте, що щось дівчині винні, тоді, певно, фінансова допомога може бути найкращим варіантом віддячити.
" Але не знаю...може мені зникнути після цього? Може реально дружби не получіться" І от тут, як на мене, є багато того, що передбачити неможливо.
По перше, коли микомксь допомагаємо, така людина стає для нас ще більш важливою. Чому? Бо дає можливість відчути свою самоцінність, важливість, повагу до себе... Чим більше вкладаємо в жінку, тим така жінка нам стає потрібнішою - це аксіома стосунків.
Отже, одразу виникають сумніви, щодо думки "...одразу зникнути...". Ви впевнені, що зможе е це зробити? Що у Вас вистачить сил на це?
У мене такої впевненості не має...
Що робити?
Як на мене, єдиний шанс завоювати і цю дівчину, і будь яку іншу - це розібратися зі своїм почуттям сорому та задітого самолюбства. Адже, говорити про свої почуття - це не просто нормально, але і просто необхідно в стосунках. І що? Ви тепер все життя будете боятися про свої почуття комусь говорити, бо можуть відмовити?
Але ж це не вихід! А шлях, як на мене, до повної самотності. Я не думаю, що саме цього Вам би хотілося.
Отже, потрібно, як на мене
Перше. Зрозуміти, чому так важко сприймати відмови. Скажіть, а як Ви реагуєте на будь які інші відмови. Або, коли у Вас щось раптово не виходить? Або сильно руйнуються Ваші плани?
Друге. Так реакція може бути лише наслідком невпевненості в собі. А невпевненість - це може бути певна недорозкритість та недосформованість чоловічих якостей. Що виправляється достатньо легко.
Ви готові працювати над собою?

Справа в тому, що відповіді на ті питання, які Ви ставите собі, лежать в площині свідомого та несвідомого.
Насправді, нам лише здається, що ми все вирішуємо лише спираючись на свій розум та логіку. Тоді, як 98% наших дій та реакцій відбуваються під впливом от того самого несвідомого.
І саме від того, що було "записано" раніше, наприклад, в тому ж дитинстві під впливом стосунків батьків та їх ставлення до нас, і буде залежати як і що ми станемо робити та як реагувати на все, що навколо нас відбувається. Саме тому, нам так важко зрозуміти, чому ми хочемо одного, але чомусь діємо зовсім по іншому. Та і наші відчуття та реакції далеко не завжди нам зрозуміли в тому числі. Тобто, щоб наше життя кардинально змінилося на краще, потрібно, насамперед, розбиратися саме з тим несвідомим, по яке ми і гадки не маємо, але яке нашим життям і керує. Власне, цим і пояснюється, чому переписки на сайті у випадках серйозних питань, потребують індивідуальної роботи. Бо ми самі не можемо зазирнути в глиб своєї підсвідомості, і для цього потрібний той, хто зможе допомогти не лише "прочитати" себе як книгу, але і допомогти пройти певні конструктивні внутрішні трансформації.

Доброго вечора!
Ваші почуття цілком зрозумілі, адже, дівчина, по факту, відмовила Вам...
Але одразу виникає тоді питання щодо нової зустрічі... Це вона сама хоче знову зустрітися? А для чого ця зустріч, якщо вона вже відмовила?
Вам не здається, що її поведінка дуже дивна?
Ви готові з нею просто дружити, якщо вона не поділяє з Вами почуття?

Доброго вечора!
Ви пишете, що "Мені довподоби дана справа і гості казали, що кава непогана", отже сам вид діяльності Вам до вподоби, я правильно Вас зрозуміла?
А якщо справа не у конкретному виді діяльності, а у Вашій реакції на тих людей, від кого щось може залежати для Вас, тоді до чого шукати іншу справу? Я вважаю, що просто потрібно розібратися серйозно з тою самою, несвідомою, реакцією на стресову ситуацію.
А як, загалом, Ви реагуєте в інших ситуаціях, коли щось для Вас має вирішитися? Коли повинні поставити Вам якусь оцінку, от як в ситуації екзамену на баристку? Як реагували в школі на екзаменах, відповідях на уроках? На скільки строгі та вимогливі у Вас батьки?

Я напишу лише одне
Коли ми хочемо реально щось змінити в своєму житті - ми шукаємо можливості. А коли тільки думаємо, що хочемо - шукаємо пояснення своїй бездії.

Доброго дня Нато!
Насправді, достатньо складно визначитись з тим, що відбувається з Вами. Бо не вистачає необхідної інформації щодо Ваших "обнулень".
От Ви пишете "коли я 'підігріваюсь' до змін, мене в якийсь рандомний момент 'переключає' в режим нечутливості, я ніби обнуляюсь і далі ніби все з початку".
Яких саме змін? Особистісних? Змін складу сім'ї? Змін в професійному сенсі? Змін щодо життєвих сценаріїв? І так далі...
В таких випадках, можуть бути лише припущенні, і ті, приблизні.
От, наприклад, декілька варіантів того, що з Вами відбувається.
Перший. "Обнулення" відбувається, бо живете в режимі психо-емоційного виснаження. Тобто, "обнулення" - захисна реакція організму, коли обмаль сил та енергії. І це несвідомий механізм збереження життя.
Другий. "Обнулення" можуть відбуватися тоді, коли перш, ніж кудись там рухатися і щось в житті змінювати, ми повинні вирішити ще ті питання, для яких, власне, і склалася така ситуація.
Тобто, знову ж таки несвідомо, ми "якоримося" на ситуації, коли якісь "уроки" ще не засвоїли, чомусь ще не навчилися, і щось важливе ще не вирішили.
А є ще третій, четвертий, можливо, п'ятий ... І це потребує детальнішого розкриття Вашої ситуації та повної довіри між Вами та психологом.
Без цього навіть співчуття та підтримка не можуть бути повними....

Доброго ранку Олено.
Дуже співчуваю Вам. Адже, те що зараз відбувається з Вами - це як "з вогню та у полум'я". Здавалося б, проблема "закрилася", коли чоловік помер, але...
Від дитини та того, що з нею відбувається, не заховатися. Це той больовий "тригер", який, на превеликий жаль, не дасть спокою аж поки не знайдеться можливість вирішити проблему.
І те, що Ви пишете "Ищу психолога для проработки себя" додає віри, що Ви зможете з усім впоратися.
Бо сім'я - це той простір, в якому діти і батьки нерозривно зв'язані. А отже, всі невирішені питання дорослих дублюються потім в дітях. Що Ви, на превеликий жаль, вже і відчули на собі.
На скільки я зрозуміла з написаного Вами, наприкінці сумісного життя з чоловіком аб'юзером Ви вже стали розуміти, що щось відбувається в житті не так і навіть, стали намагатися шукати відповіді, але... Чоловік помер, та почуття полегшення було не дуже довгим. Чому?
Як Ви правильно помітили, деякі речі можуть бути спадковими, у тому числі, і психологічні проблеми. А отже, те, що залишилося недовирішенимв стосунках з чоловіком, ніби перенеслося на Вашу дочку. Я вже не кажу про стан психічного здоров'я дитини...
Ви пишете "я более чем уверена, это психическое не здоровье. Осенью это сильно обостряется. Проходили курс лечения. Думала не вернётся. Вернулось. Это наследственное. Я устала, я пыталась ей объяснить что у нее проблемы. В ответ агрессия и не общение со мной долгие месяцы..."
І от тут, на мою думку, є певний дуже важливий момент. І от як я його бачу.
Якщо дійсно так, як кажуть лікарі, у Вашої дитини є певні порушення психіки, (А в таких станах навіть доросла зріла людина контролювати себе не може, не кажучи про дитину), говорити такій людині, що вона має проблеми і пояснювати, в чому ці проблеми полягають, як мінімум, не має сенсу, а максимум - викликати лише шквал невдоволення, образ, роздратування, агресії до себе. Адже, вона ні оцінити здраво те, що відбувається з нею, ні сама собі допомогти, все одно, не може. І намагання мами їй допомогти, однозначно, сприйме як неприйняття її вцілому, а отже, як нелюбов до себе. Бо якій людині буде приємно усвідомити, що вона - психічно хвора?
Тому, швидше за все, сказане для її ж користі, сприйметься, як відторгнення, знецінення та неприйняття свого болю... А це не лише не допоможе вирішити проблему, а тільки її може ускладнити. Що і сталося далі - вона просто відгородилася від Вас.
Але ж щоб їй допомогти, потрібно, насамперед, щоб вона перестала Вас звинувачувати і почала дослухатися!
Тому необхідні такі способи, які допоможуть вам зблизитися, зрозуміти одна одну
А це, як мінімум, спробувати стати на місце своєї дитини., щоб її відчути. А щоб відчути, що відчувають наші діти, інколи достатньо згадати, як в дитинстві батьки намагалися "допомагати" нам своїми зауваженнями, звинуваченнями, примусом, доріканнями, тощо.
Тому, на мою думку, щоб спробувати максимально допомогти Вам, логічно запитати, а яким було Ваше дитинство? Як батьки ставилися одне до одного? Чи не було між ними аб'юзу? І як вони ставилися до Вас? Чи були між вами довіра, тепло та довіра?

Відредаговано автором 07-02-2025 12:21:13

Доброго вечора Tjulya!
Як на мене, найкращий варіант - це Вашому чоловіку з'їхати від мами. Бо маму ви вже не перевиховаєте, тим паче, якщо у неї є якийсь психічний розлад "Вона легко виходить з себе, може з-за дрібниці бити себе 15 раз по голові кулаками".
А якщо Ви бачили маму чоловіка лише декілька разів, отже, жили окремо, я правильно зрозуміла? Значить, було якесь окреме житло? Окрім того, повністю згодна з колегою, допомога потрібна Вашому чоловіку, як мінімум з ПТСР, не кажучи про явні дитячі непрожиті травми. А такі речі заочно на сайті психологів не вирішуються.
Які б поради психологи не давали, це не допоможе чоловіку перестати реагувати болісно на поведінку мами, допоки він сам не змінить свої внутрішні реакції.
Якщо немає можливості чоловіку з'їхати, власне, в любому випадку, необхідно разом знайти для нього можливість почати індивідуально працювати з психологом.

Відредаговано автором 06-02-2025 21:43:42