Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку!
Насправді, немає жодної ідеальної людини. Всі так чи інакше стикаються з проявами свого его, своїх амбіцій, і намагаються в той, чи інший спосіб захистити себе від душевного болю. Різниця між людьми лише в тому, що одні відслідковують ці прояви і намагаються дати їм оцінку, а інші - не відслідковують, і просто з цим живуть як можуть.
І якщо говорити далі про здатність швидко розвиватися, то якраз ті, що відслідковують такі прояви і здатні давати їм оцінку, мають і більшу здатність змінюватися на краще.
На Вашу думку, як давно Ви стали відслідковувати, що "коли хтось зачепить моє его, я в першу чергу буду намагатися виправити цю людину, і якщо вона не піддається то знецінювати, не свідомо..."?
Хто з Ваших близьких, або значимих дорослих так себе міг поводити і коли?

Щоб, реально, отримати якусь цінну пораду та допомогу, як на мене, варто спершу визначитися з тим, чи хочете Ви, загалом, зберегти стосунки?.
Бо лише кінцева мета може допомогти краще визначитися з тим, що можна і яким чином змінювати.
Якщо з цим чоловіком не бачите свого майбутнього, тоді, однозначно, причину всіх проблем потрібно шукати лише в ньому! Інша справа, якщо все ж хочете налагодити стосунки і зробити їх максимально для себе комфортними. Тоді постійне переживання та згадування і підрахунок своїх образ і претензій до чоловіка, які, безумовно, за спільне життя накопичилися у велетенській кількості, не тільки не допоможуть вирішити проблеми, а й сильно її збільшать.
Читаючи Ваші щирі коментарі, з'являється
впевненість, що на даному етапі Вам просто потрібно виговоритися і знайти підтримку. Щоб оточуючі просто згодилися з тим, що Ваш чоловік дуже поганий і зіпсував Вам життя...
А якщо все ж, окрім підтримки є потреба шукати вихід, тоді, перш, ніж намагатися якось розібратися в усьому, потрібно вийти зі стану психо-емоційного виснаження. Адже, весь біль в такому стані багаторазово збільшується. Що змушує людину просто ходити навколо проблеми кругами. І не бачити виходу, навіть якщо цей вихід прямо перед очима.

Відредаговано автором 05-02-2025 16:56:34

Доброго дня Розо.
Найголовніше зараз - це знайти можливість просто якось вижити. Тим паче, зважаючи, що у Вас нікого близького поруч немає. Насправді, ніхто не зможе краще зрозуміти Ваші почуття, окрім Вас самої. Отже, і відчути, що допоможе пережити цю втрату, можете лише Ви самі. Головне, робити те, що почне приносити Вам полегшення. А це може бути все, що завгодно, від простої прогулянки десь а парку, або просто по вулиці, до заняття, яке відволіче хоча б ненадовго Вашу увагу. Наприклад, слухання музики, малювання, перегляд фільму... Для чого це потрібно? Щоб Ви змогли зібратися з силами і пережили гострий період втрати. Адже, ми звикаємо до певного розкладу життя, до певного спілкування, коли обмінюємося енергією. І коли ця звичка руйнується, почуваємо себе зовсім безпомічними та розгубленими. Я вже не кажу про те почуття провини, яким Ви просто знищуєте себе. А це, повірте, не вихід. Адже варто хоча б трошки поміняти точку зору на життя людини вцілому, тоді стане зрозумілим, що можна допомогти не лише собі, а і тому, хто "пішов за райдугу".
В таких випадках, інколи допомагає навіть можливість просто виплакатися та виговоритися... Ви готові до діалогу?

Якщо говорити, що тригером став переїзд до Великобританії, тоді повинно бути те, що саме цей переїзд, така подія, так "тригернула".
Адже, якісь події чи ситуації лише "виносять на поверхню" те, що присутнє десь глибоко всередині.
От Ви пишете: "я обираю працювати на кораблях щоб хоч на трохи біжати від реальності. Там я хоч можу спілкуватися з українцями, і бути собою". А що для вас означає "бути собою"? Яка Ви на кораблях, як себе там проявляєте? І яка Ви з чоловіком? Які якості в присутності коханої людини проявити не можете? Можливо, небажання мати дітей, якось пов'язане з неприйняттям себе, в тому числі, в якості дружини, бо внутрішньо не приймаєте якісь риси в своєму чоловікові? Адже, діти - це завжди продовження двох людей... І те, що у нього старі батьки, можливо, лише несвідомий пошук пояснень, чому їх не хочеться мати?

Відредаговано автором 05-02-2025 13:09:27

Доброго вечора Inna!
Дуже нелегко бути в таких стосунках.
Особливо, коли хочеться мати люблячого та турботливого чоловіка поруч. Бо дуже важко бути на самоті, особливо в такий час як зараз...
І тоді намагаєшся не звертати увагу навіть, коли він "почти после двух встреч он сказал что не готов строить со мной будущее,так как не готов к детям(у меня дочь от 1 брака), и не тянет мой сложный характер"... Бо, раптово, йому тільки здається, що "не готов к детям", адже, лише декілька зустрічей було? І можливо він сам себе ще не знає і не знає, що йому потрібно?
Думаю, Ви зрозуміли, що це я на свій розсуд спробувала припустити можливий хід думок?
А далі "...я,приезжаю,покупаю продукты,ставлю его выше работы" і вже виникають сумніви, стосовно того, "хто і кого не відпускає"
"Все вроде понятно,но он не отпускает меня,говорит что комфортно со мной,что привык,но и строить семью с ним не даёт,не вкладывается в отношения,не жертвует ради меня ничем,.."...
Але для чого йому докладати якісь зусилля, коли він і так вже все отримує, що йому необхідно? Тим паче, що в своїх очах - він дуже порядній чоловік: чесно про все попередив, сказав, що сім'ю не хоче... Але якщо жінка все одно сама приїздить, тоді це ж "Возможно ему так удобно..."
"...но ведь говорит что я ему нужна..."
А, можливо, варто все ж запитати у нього, в якості кого Ви йому потрібні? І тоді хоча б зрозуміти, чи зможете в такій якості бути поруч з чоловіком, і скільки років свого життя йому віддати?
Хоча, може бути, що задавати такі питання дуже важко, коли є страх самотності. Бо невідомо як він себе після цього поведе...
"...а мне так тяжело,уйти сама не могу от него,люблю очень..."
І тоді, що робити з порадами психологів з сайту? "Возможно ваш совет поможет мне"...
Це Ваше життя, Ви кохаєте чоловіка і для Вас неможлива навіть сама думка про те, що від нього потрібно піти, бо...
Насправді, ніхто не знає, як діє прив'язаність в стосунках. Якщо люди разом, значить їх щось тримає поруч і такі стосунки їм для чогось потрібні.
І тоді головне, як на мене, зрозуміти все ж, а для чого ці стосунки потрібні, насамперед Вам, а не йому...
Які свої внутрішні, незадоволені потреби Ви задовольняєте, приїжджаючи до нього додому і несучи, як пташка в гніздечко, туди продукти? Адже, ми, зазвичай, поводимо себе так, як хотіли б щоб ставилися інші до нас...
І повторюємо рік за роком ту поведінку, до якої звикли, нерідко, з дитинства, коли так хотілося заслужити від значимих дорослих любові та тепла...
Насправді, ми всі - "родом з дитинства". І якщо хочемо розібратися в собі та в стосунках, починати потрібно саме звідти. Бо все, чого тоді "недобрали", може стати причиною нашого страху залишитися самотніми, нашої неймовірної залежності від коханих людей і готовності на все, аби...
Тепер питання в тому, на скільки Ви готові до серйозної.роботи з психологом? Адже, всі щасливі сім'ї так схожі одна на одну, а всі нещасливі стосунки, нещасні по своєму...

Відредаговано автором 04-02-2025 22:23:43

Доброго часу доби Kateryna!
Насправді, як на мене, Ви і самі розумієте, що питання заключається в пошуку причин, чому Вам не хочеться мати дітей, адже від цього і буде залежати Ваш власний вибір.
Коли з тих варіантів, які відомі, Вам потрібно обрати той варіант, що найменш негативний для Вас. А для цього, непогано було б покласти на Терези всі "за" і "проти" того чи іншого варіанту.
Ви пишете: "жертвовать всем что у меня есть ради этого сомнительного чувства, которое сопровождается постоянной тревогой за ребенка, потерей комфорта и свободы я не готова. Кроме этого я работаю на кораблях и ухожу в рейсы по 1,5 -2 мес, то есть с ребенком мне придётся отказаться от любимой работы и потерять финансовую стабильность" - це перший бік вибору. Основна суть цього варіанту - це небажання відмовитися від комфорту та свободи.
Інший бік вибору
1) "Ранее меня это не волновало, но сейчас у меня есть муж который отчаянно хочет детей". Тобто на Терези покладені глибинні бажання, а отже, почуття не лише коханої людини, а і, по суті, Ваші "И я не хочу лгать ему. Хочу окончательно для себя понять свои истинные желания и жить без угрызений совести". Адже, швидше за все, не лише відчуваєте, а і вже знаєте, якими нестерпними можуть бути ці самі муки совісті.
І тепер, щоб зробити найкращий вибір, логічно, як на мене, спробувати дійсно розібратися "Вопрос в том - это мои внутренние страхи, или я действительно убежденная чайлдфри женщина?"
А для цього, як на мене, замало інформації особисто про Вас, зокрема, Вашого дитинство.
Чому? Тому, що, нерідко, ще з дитинства ми несвідомо "отримуємо" від батьків певні життєві програми та установки, якими потім, знову ж таки, несвідомо, користуємося в своєму дорослому житті.
Яке ставлення до Вас було Ваших батьків? Як вони, загалом, ставилися до народження дітей? Адже, мені відомі випадки, наприклад, коли просто кинуті в розмові слова мами, або значимої в дитинстві людини, ставали "навіюванням" для дитини, на кшталт:
"К чему плодить нищету!". Або ж, "Из за детей моя жизнь полностью уничтожена... Я пожертвовала собой ради детей.." і так далі. А для дитина, яка ці слова просто почула, вони пізніше стали кредом життя. Але знайти та трансформувати у конструктивні, "вірусні" програми через переписку на сайті просто неможливо. Бо це вимагає безпосередньої індивідуальної роботи з цим питанням.
Окрім того, можуть бути глибоко приховані страхи, пов'язані з чиїмось досвідом, свідком якого Ви стали. Наприклад, не склалося життя у подруги, знайомої, колеги після народження дітей. Або чимось, що сталося безпосередньо з Вами, але трохи раніше. І хоча причин того, що життя не склалося, насправді, може бути безліч, чомусь зафіксувалося лише те, яке пов'язане з дітьми.
І ще. Брати на себе роль мами - це не є обов'язковим,
так званим, кармічним обов'язком. Бо це питання сфери реалізації особистості саме в цьому житті, а ще - питання продовження Вашого роду та його існування.
Бо якщо проблеми з народженням дітей, (наприклад, велика кількість абортів, особливо, на великих строках вагітності існували давно) - це саме бажання "продовження роду" може перекриватися несвідомо установками, наприклад, як величезне небажання мати дітей через втрату комфорту та свободи.
Я лише висловила свої припущення. Дослідити ж та трансформувати, небажані програми та установки за потребою чи бажанням, можна лише під час індивідуальної зустрічі. Під час якої є можливість зрозуміти не лише те, що "лежить" на поверхні, але і що "лежить" глибше. Бо питання стосується, як з'ясувалося, не лише Вас одної, але і Вашого коханого чоловіка.

Відредаговано автором 04-02-2025 12:50:06

Доброго ранку Tassie!
Друг - це "другий "Я". І певне, коли відбувається розрив з близькою подругою, виникає відчуття, що в середині все розривається навпіл. Насправді, найважче, коли руйнуються наші прив'язаності та наші сподівання. І чим сильніші прив'язки, тим болючіше розставання. Адже, руйнується цілий внутрішній світ так ретельно нами вибудований...
Тому мені Ваше бажання дуже зрозуміле: "Подскажите пожалуйста что делать, как успокоиться?", бо немає більшої болі, аніж біль душі, яка невимовно страждає.
Та щоб спробувати Вам допомогти, на моє глибоке переконання, необхідно знайти те, що так "чіпляє", що не дає можливості прийняти ситуацію і жити далі своїм життям. А це змушує задати Вам, можливо, не самі приємні запитання і вести розмову про те, що за інших обставин, не прийшлося б в діалозі з незнайомою людиною обговорювати... А питань, які потребують уваги, як на мене, достатньо багато. Тому наважуся одразу деякі з них озвучити.
От Ви пишете "тут слишком сильный триггер моих детских травм и мое задетое эго". Отже, надмірна прив'язаність до найближчої подруги може бути лише наслідком нестачі любові та тепла в Вашому дитинстві від батьків. А це потребує серйозної психотерапевтичної роботи з дитячими травмами. Які одними порадами на сайті, на превеликий жаль, не "лікуються".
Окрім того, така дуже болюча прив'язаність, може мати ідеалізоване "коріння". Коли ми дивимося на людей через призму "рожевих окулярів", приписуючи несвідомо цим людям ті якості та риси, яких у них ніколи просто не було.
А, отже, необхідно розібратися зі схильністю до ідеалізацій... Що може потягнути за собою і необхідність зміни або до формування цілого світогляду. Щоб, поступово змінюючи його, сформувати вміння бачити людей такими, якими вони є насправді і з часом навчитися, як мінімум, максимально безболісно контактувати з ними, зв'язуючи стосунки вже зовсім на іншому, більш прозорому, а отже, здоровому рівні....
Пишу це все, бо є відчуття, що Ви з цим всім впораєтеся. Адже, судячи з того, як Ви активно реагуєте на ситуацію, яка склалася: медитації, намагання себе відволікти якимись захопленнями... Ви та особистість, яка рухається наполегливо в бік само розвитку. А в таких випадках, інколи, достатньо досить незначної щирої підтримки та допомоги наставника, психолога, психотерапевта, щоб все дуже швидко змінилося на краще і те, що було болісними переживаннями перетворилося на дуже корисний і важливий життєвий досвід, стало Вашим потужним ресурсом, в тому числі, і в побудові сімейних стосунків.
Певне, самий найправильніший та найкоротший шлях до самозцілення - це почати одразу індивідуальну терапію.
Але, розуміючи, що це рішення потребує певних роздумів, задаю логічне питання про Ваше дитинство. Які стосунки були між батьками? І як вони ставилися до Вас?

Відредаговано автором 04-02-2025 10:53:48

Доброго вечора!
До слів своєї колеги Соломії Лехицької можу додати, що, певне, маючи такий "вантаж" невирішених психо-емоційним проблем з дитинства, навряд чи одразу може вистачити сил та ресурсів наважитися на роботу з психотерапевтом. Хоча, певне, таке рішення було б для Вас та Вашої сім'ї, вцілому, найкращим.
Як і кожна залежність, порно залежність та тяга до мастурбації - це лише намагання несвідомо замістити якісь свої невирішені внутрішні потреби.
Отже, логічно, щоб залежність хоча б трохи послабити, необхідно знайти залежності якусь більш адекватну заміну.
А щоб знайти заміну, потрібно розуміти саму природу сексуальних залежностей. В яких основне - це отримання все більшого і більшого задоволення, яке фактично, неможливо втамувати.
Але яке непомітно, але невідворотно руйнує не лише стосунки з дружиною, але, врешті решт, і Ваше здоров'я. В тому числі, може дуже сильно впливати на народження дітей, загалом. Чому? Бо щоб народилися та росли здоровими ті ж самі діти, потрібно дуже багато тої самої сексуальної енергії, яка так безжально витрачається під час мастурбації.
Тому дуже проста, але надзвичайно результативна порада. Почніть ранками бігати, обливатися прохолодною водою, займатися на природі спортом та фізичними вправами. Це не тільки зміцнить Ваше здоров'я і додасть Вам сили, це ще й допоможе сублімувати сексуальну енергію. Тобто, трохи заспокоїти свої сексуальні бажання, переключивши свою увагу. Окрім того, щоб пришвидчити і зробити більш безболісним для Вас процес відвикання від порно, почніть займатися йогою під керівництвом фахівця у цій сфері. Це не лише допоможе фізично "перезавантажитися", але і додасть нових сенсів та смислів життя, розширивши горизонти свідомості.
Можливо, пам'ятаєте фільм з Андріано Челентано "Приборкування строптивого"? Там є дуже комічний, але, насправді, надзвичайно корисний та пізнавальний момент, коли головний герой, щоб стримати свої сексуальні бажання починає сокирою розбивати дерев'яні колоди і щосили лупити у величезний колокол. Фізичні навантаження, однозначно, можуть зменшити сексуальні бажання. Адже, сексуальна енергія тоді розподіляється на весь організм і перестає "давити" на статеві органи, все сильніше та сильніше збуджуючи сексуальні фантазії.

Відредаговано автором 03-02-2025 18:42:52

Доброго вечора Olena!
Насправді, дуже сумна історія двох людей, які ділять спільний простір, але, при цьому, кожний проживає на своїй, "закритій" території.
Напевне, щоб написати про себе на цьому сайті, до цього Вам потрібно було повністю використати всі свої попередні можливості та сили . Адже, так, нерідко буває, що звертаємося за допомогою лише, коли перебуваємо у відчайдушному стані...
Певне, щоб допомогти в таких ситуаціях, завжди потрібно з чогось починати. З чогось такого, що стане міцним фундаментом і від чого можна вже буде відштовхнутися.
Ви пишете "...главное, понять, как мне выползти из состояния ступора, как найти себя, как двинуться в сторону поиска работы? Я делаю что угодно, лишь бы это отсрочить…"
Як на мене, від постійної внутрішньої напруги, у Вас стан психо-емоційного вигорання. Звідси, через нестачу сил та внутрішніх ресурсів, може бути і от той самий "ступор", про який Ви пишете.
Тобто, може бути, що Ви не дієте і не приймаєте ніяких конструктивних рішень і щодо стосунків, і щодо професії, не не тому, що, наприклад, ліниві та безалаберні, а тому що життєві сили на нулі. Адже, живете, ніби, у повністю замкненоному полі. У Вас є добрі друзів? Суто Ваші друзі? Як Ви проводите свій вільний час? Чи є у Вас в житті щось таке, щоб Вас захоплювало, щоб приносило Вам радість?

Доброго дня Илона!
Дуже зрозумілі як Ваші почуття, так і Ваші побоювання. Адже для кожної жінки цілком природньо хотіти мати близького чоловіка та сім'ю. Бо лише так жінка може почувати себе повністю реалізованою як дружина та мама і мати почуття захищеності. Так само, як і зрозумілі Ваші побоювання, що і цей чоловік може бути ненадовго. Адже, з часом, зважаючи, що попередні стосунки були нетривалими, міг сформуватися стереотипний сценарій розвитку подій. Тобто, певна несвідомо запущена програма, але...
Це не означає, що так має бути завжди...
Що робити? Найперше, дуже уважно та глибоко розібратися з першими стосунками. Бо саме вони і могли стати пусковою точкою всіх подальших подій.
А по друге, розібратися, за яким сценарієм склалися стосунки у Ваших батьків. Ви скажете, до чого це тут? Відповідаю. Народжуючись в певній сім'ї і у певних батьків, ми хочемо того, чи не хочемо, але несвідомо переймаємо на себе всі їх звички, поведінкові моделі, установки і навіть їх погляди, і, що є найнебезпечніше - сценарій їх долі, їх життя...
Тобто, по факту, нам у спадок, може передатися і їх програма життя.
І я б почала саме зі стосунків батьків. І як вони в дитинстві ставилися до Вас?Адже, присутня дуже сильна тенденція до миттєвої закоханості, а отже, "злипання" з чоловіками.
А так буває тоді, коли ми в дитинстві недоотримали від батьків тепла, довіри, щастя та любові.
Які стосунки були між батьками? В як вони ставилися до Вас? Чи були між вами тепло та довіра?

Доброго дня, Дівчинко!
Ви, дійсно, потрапили не в просту ситуацію, але... Склалося вже як склалося. Зрозуміло, що Ви себе, швидше за все, почуваєте розгубленою.
Адже, "не розумію досі як це сталося". Тому, як на мене, необхідність все ж зрозуміти причину такої своєї дії і може бути основною необхідністю на даний момент.
Ми звикли думати, що завжди контролюємо свою поведінку та свої дії. Тоді, як насправді, у 99,9% нами контролює імпульс, наше підсвідоме. А це саме несвідоме формується набагато раніше за саму дію.
От Ви пишете "В нас були дуже напружені стосунки, ми не жили разом. Мені не вистачало уваги від нього .Він був перший в мене..."
Якщо я правильно зрозуміла, в стосунках Ви не отримували того, чого так прагнули: уваги? Та і стан напруги навряд чи додавав Вам щастя. Але ж людина без щастя жити не може - це є закон природи. Тому не тільки Ви, а люба інша людина, несвідомо може почати шукати собі те, що все таки те саме щастя зможе їй принести. І тут може бути декілька варіантів.
Перший. Якщо ми себе не почуваємо щасливими саме з цим чоловіком, який сигнал може в такому випадку іти у підсвідомість? Приблизно такий: "Потрібно знайти саме такого чоловіка, який це саме щастя може дати".
Другий варіант. Знову ж таки, ми не можемо жити без щастя, а чоловік, від якого були налаштовані отримувати щастя, навпаки, додає лише негативних відчуттів. Як може діяти наша підсвідомість, намагаючись нас захистити? Робить все, щоб "прибрати" джерело негативу та напруги. І обирає от такий спосіб, як Ваша зрада, що умовно може стосунки розірвати. А отже, таким чином, намагається позбавити нас джерела негативу. Не має джерела негативу, не має і самого негативу, а отже, є знову щастя.
Можливі, і інші варіанти. Такі як отримати необхідну підтримку у іншого чоловіка... Або несвідомо змусити ревнувати? Або довести йому, що Вас можна любити та цінувати....Але це не суть важливо. Головне, зрозуміти, що щось, якийсь дуже важливий несвідомий імпульс керував Вами і ситуація із зрадою не випадкова. Тому займатися зараз самозвинуваченнями і заганяти себе в почуття провини - немає ніякого сенсу. Хіба що ще сильніше собі зашкодити. Краще зосередитися на спробі зрозуміти себе і себе підтримати.
У Вас є близькі люди, яким би Ви могли довіритися? Розказати ситуацію, поділитися своїми почуттями, отримати підтримку без усілякого засудження?

Насправді, дуже точно зроблені висновки. Отже, діалог був недарма.

Певне, Ви можете бажати що хочете, це Ваше право. Але якщо говорити про маячню, то це мріяти про те, щоб хтось задовольнив Ваші потреби, поки Ви сама не станете самодостатньою.
Власне, - це Ваш вибір.

Насправді, ми бачимо і чуємо все лише через призму тої кількості болю, яка в нас є. Це як намагатися роздивитися щось за вікном через дуже мутне, брудне вікно. Все буде виглядати дуже викривлено і ми ніколи не побачимо, що там є, до тих пір, поки це саме вікно не вимиємо до прозорості.
У цьому світі є лише одна людина, яку реально ми можемо змінити. І вгадайте, що це за людина? Всі ж інші змінюються лише тоді, коли мають власне бажання щось змінювати. "З під палки" нікого змінити неможливо. А тим паче, знову ж таки, ображаючись, гніваючись, дратуючись... Тому, власне, у кожного з нас є вибір: намагатися "переробити" інших людей, підлаштувпвши під себе, чи почати розбирати в собі всі от ті "завали", які накопичилися за життя. Щоб, в решті решт, перестати бути "жертвою", а стати господарем свого життя, навчившись бути самодостатньою, а отже, щасливою та реалізованою людиною у всіх сферах свого життя. Як на Вашу думку, людина, яка навчилася в будь яких обставинах, незалежно від того, що відбувається навколо неї, радіти життю і бути щасливою, вона може бути нещасною?
Якщо спробуєте відсторонено та безпристрастно перечитати весь наш діалог, думаю будете дуже сильно здивовані.

На всякий випадок попереджаю, що висловлюю лише свої почуття, як зворотній зв'язок до Вашої відповіді.
Коли Ви так детально розказуєте, що відчуваєте відносно моєї консультації, в мене виникає почуття ніби ви намагаєтеся знецінити мої щирі зусилля та мою професійну роботу. Хоча, насправді, я не думаю, що Ви так говорите навмисне, швидше, просто пишете так, як вважаєте за потрібне. Але я відчуваю те що відчуваю. І зворотна сторона такого ставлення до людини, яка щиро хотіла Вам допомогти, сприймається як тонке психологічне маніпуляторство, щоб ніби довести що я відчуваю неправильно... Хоча, насправді, швидше за все, це, знову ж таки, робиться ненавмисне
Насправді, те що ми відчуваємо по відношенню до іншої людини, особливо перебуваючи в стані психо-емоційного виснаження, є ніщо інше, як проекція лише нашого сприйняття дійсності і не більше. Як на мене, в такому випадку, і за таких обставин, які б зусилля не докладала інша сторона в парі, щоб, наприклад, покращити сімейні стосунки, всі зусилля будуть марні, бо, як кажуть в відомому мультфільмі, а "баба Яга завжди проти..."

Відредаговано автором 02-02-2025 21:17:04