Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку!
Так в житті буває, що є речі, які нас дуже сильно тригерять, а інші, здавалося б набагато сильніші, чомусь нас практично не чіпляють. Чому?
От Ви пишете, що побували в окупації, а це, насправді, для багатьох надважкий досвід, який може навіть нанести глибокі душевні та психологічні травми, але... Для Вас сприйняття цього досвіду виявилося набагато легшим, аніж стрес від прочитаної книги про Голокост...
Чому так? Як на мене, на момент потрапляння в ситуацію окупації, Ваш організм міг спробувати захистити Вас і стрес затамувався певним чином в середині, щоб Ви зібралися з силами і змогли це пережити. Тобто, стрес міг піти на рівень підсвідомості і склалося враження, що практично нічого в душі не болить. Тоді, як питання Голокосту могло зіграти роль тригера, який той самий стрес "витягнув" на поверхню у вигляді сильних емоцій та почуттів.
Окрім цього, може бути ще одна причина такої реакції. На сьогоднішній день вже ні для кого не секрет, що є поняття генетичної пам'яті, яке передається з покоління в покоління. Так, наприклад, хтось з Ваших дідусів, бабусь міг бути свідком тих подій або свідком свідків подій і при цьому мати сильні негативні переживання, які от у такий спосіб проявилися тепер в Вас. До цього варто додати ще один нюанс, який вже стосується світогляду та вірувань самої людини. Так, наприклад, якщо вірити, що ми з життя в життя перевтілюємося, бо душа живе вічно, то, як це не дивно, але саме ми і могли в попередньому житті бути учасниками тих трагічних подій Голокосту. До речі, нерідко, під час розстановок за Хелінгером, чому я буваю сама свідком, люди раптово згадують деякі речі до найменших деталей, що їм допомагає "переписати" травмуючі події і вийти назавжди зі стану глибинної травми.
Але в любому випадку, дійсну причину такої Вашої реакції можна з'ясувати лише під час індивідуальної роботи за допомогою спеціальних технік та методик. Чого, на превеликий даль, не зробиш в переписці. І коли ця причина буде встановлена, далі провести певну роботу вже по трансформації складних душевних переживань у позитивний досвід.

Відредаговано автором 01-02-2025 10:43:40

Доброго ранку Alena!
Як на мене, у Вас є прекрасна здатність до самоаналізу, що, як правило, допомагає людині при правильній підтримці, достатньо швидко трансформувати свої дитячі травми та закладені несвідомо батьками поведінкові моделі в більш конструктивні та гармонічні.
Адже, всі Ваші, так звані, аб'юзивні дії, на моє повне переконання, ніщо інше, як автоматичні реакції на чоловіків в певних ситуаціях, що відіграють роль тригерів і "запускають" от ті самі поведінкові моделі та установки, які і сформувалися під впливом стосунків батьків, ставлення до Вас та тих дитячих травм, які Ви несвідомо отримали. Це перше.
Друге. Якщо у Вас вже є психотерапевт і Ви впевнені, що все Вас влаштовує в роботі, тоді чому свій стан не обговорюєте з ним, а винесли на розгляд форумів психологів?

Доброго дня Тетяно!
Зрозуміло, що зараз Вам дуже важко , навіть, коли і самі ситуації можуть бути не такими ж вже і катастрофічними. Адже, накопичилася величезна кількість претензій та образ до чоловіка. Бо, насправді, є дуже багато гарного в ньому: він турбується про Вас, коли все добре, не зраджує, любить ваших дітей, що повірте, далеко не всі чоловіки вміють робити....І все сприймається вже через призму того негативу, який "осів" у Вас на рівні підсвідомості. А з такого стану намагатися достукатися до любої людини, не те що чоловіка, надзвичайно складно, а, зачасти, і неможливо. Чому? Тому, що за кожною образою та претензією стоїть явно не любов та довіра...
Бо під час спілкування, ми першими сприймаємо не слова та дії людини, яка до нас звертається, а ті емоції та почуття, які за нашими словами та діями стоять. Це "зчитується" автоматично наче сканується, нашою підсвідомістю. І потім реагуємо відповідно того, що відчуваємо по відношенню до себе. Адже, насправді, 99% людей навіть і не намагаються комусь спеціально завдати шкоди. То чому все ж завдають? Бо діють відповідно тим поведінковим моделям, які сформувалися раніше. Ну, от наприклад, якщо батько Вашого чоловіка не мав глибоких довірливих стосунків і не мав звички вести задушевні розмови, то і Ваш чоловік цього робити не вміє. До того ж, читати думки інших людей ми ще не навчилися. От Ви пишете "Говорит чтоб, сразу сама говорила что не нравится. Но для меня это унизительно, так как итак до этого говорила, и все настолько очевидно". Очевидно для кого? Певне, для Вас, але не для чоловіка. Бо чоловіки зовсім по іншому сприймають цей світ. І якщо для жінки архіважливі почуття та емоції, для чоловіка, навпаки, вони практично не мають значення, а головне для них - раціональні дії. Це ми пам'ятаємо ланцюжок своїх образ, а чоловіки про це вже давно забули, бо зайняті вирішенням глобальних питань. І це не те, що тільки Ваш чоловік такий. Це загальна особливість всіх представників сильної статі - психіка чоловіка та жінки дуже різняться.
От, наприклад, жінка психо-емоційно сильніша у шість разів за чоловіка. Тому навіть сказані слова пошепки, але у сильному емоційному напруженні, з яскравим емоційним навантаженням, для чоловіка будуть сприйматися як удари молотком по голові. Що вже говорити, коли жінка говорить голосно, не кажу вже, коли плаче і кричить. Власне, саме тому, чоловіки, зачасти, просто намагаються уникати любих розмов, бо намагаються у такий спосіб вберегти свою психіку. До чого це все? Чоловік та жінка - це дві різні планети. І щоб жінці достукатися до чоловіка, потрібно знати як правильно це робити. Але ж в школі цьому, на превеликий жаль, нікого не вчать. Плюс, як правило, свої поведінкові моделі ми виносимо з дитинства, спираючись на той тип реакцій та стосунків, які були між нашими батьками та як вони ставилися до нас. Про що ми навіть не здогадуємося. І, нерідко, створюємо сім'ї саме з тим людьми, які підійдуть під схожий тип стосунків в сім'ї.
Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно починати саме з цього.
Якими були стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися один до одного? Яким чином вирішували проблемні питання? І чи була між Вами та батьками довіра, тепло та гармонія в дитинстві?

Відредаговано автором 01-02-2025 10:02:36

Ви пишете "...Я не можу нічого зробити з людьми, які не залежно від мене, від моєї роботи над собою,..."...
"Робота над собою" - це якраз вміння брати відповідальність за своє життя на себе, а "виховувати" не означає принижуватися постійно і комусь щось доводити... Мені шкода Вас розчаровувати, але, як на мене, у Вас дуже приблизне розуміння, що таке реальна "робота над собою".
Ви пишете "Хочу зустріти тих, хто сам по собі вже може мене як є бачити нормальною живою людиною, а не дефективною чи предметом" - це ціілком природнє бажання людини. Чому тоді так багато нещасливих людей?
Стосунки мають свої закони. Один з яких звучить приблизно так: до нас ставляться так, як ми себе сприймаємо.
Ні, не зовні, а там, глибоко всередині...
Власне, чому і писала про вплив дитячих установок на наше життя.
Як Ви вже впевнилися, ніякі найкращі поради на сайті не вирішать Вашої проблеми. Ваша ситуація - це конкретний запит на роботу з психологом.

Відредаговано автором 31-01-2025 22:08:06

Ваші почуття зрозумілі. До того ж, вони загострюються станом психо-емоційного виснаження і повним розчаруванням в усьому і всіх, в тому числі в собі. Насправді, в тому, що Ви написали в коментарі є відповідь і на всі ваші дані вище питання "...Мені гидко від себе що я в жертві, що відчуваю і виражаю стільки негативу, і при цьому нічого не змінюю і залишаюся. Здається що краще вже б наважилася піти..."
Виявляється, що піти не так вже і легко... Тоді що залишається? Жити в стані огиди до самої себе? Заганяти свої образи на рівень психо-соматики? Ненавидіти чоловіка та свекруху, з якими все одно живете? І від цього виснажуватися, втрачати всі свої сили, ресурси, можливості ще більше і зрікати, в тому числі, і своїх дітей жити в такій, м'яко кажучи, не дуже приємній атмосфері?
Ми не можемо змінити тих людей, з якими живемо разом, але...
Ми можемо змінити своє ставлення до себе, ми можемо "перепалити" весь негатив, трансформувавши його у наш важкий, але тому і такий безцінний досвід... Ми можемо навчитися окреслювати свої особистісні кордони, відновлювати свої життєві сили та ресурси, ми можемо навчитися не воювати з рідними людьми, а їх виховувати, при цьому зберігаючи рівновагу, спокій та власне почуття гідності... І вже тоді, зі стану самодостатності та гармонії приймати рішення, які підуть на користь нам та нашим дітям, а не стануть ще сильнішим зашморгом на нашій шиї.
Не хочу повторюватися, але зі стану неприйняття та претензій до всіх, в тому числі, себе, правильні рішення не приймаються.

В тому то і справа, що ті самі образи та страхи тримають в деструктивних стосунках набагато сильніше, аніж, як це не дивно, але більш рівні і навіть тоді, коли ми з цих стосунків "вийшли" фізично. Наприклад, розлучившись. Це як хвіст, який стане тягнутися все подальше життя, впливаючи не лише на нас особисто та, можливо, інші нові стосунки, які ми б захотіли створити, але... В тому числі, і на майбутнє життя наших дітей. Це як естафетна паличка, яку марафонці бігуни передають з рук в руки наступному спортсмену. Власне, Ви вже, як на мене, на своєму житті відчули вплив батьківських стосунків. І цей вплив діє навіть тоді, коли ми будемо дуже сильно намагатися не повторити їх життя та їх досвід. Бо сім'я - це та спільна система, в якій ми знаходимося.
І єдина можливість вийти за межі цієї системи і створити більш гармонічну - це повністю пропрацювати і всі дитячі травми, установки та моделі поведінки, і ті, що виникли вже за дорослого життя.
Як би ми не намагалися обійти ці закони, чи спробувати себе обдурити, закони стосунків все одно стануть діяти навіть тоді, коли ми про них нічого не знаємо і знати не хочемо.

Нато, я Вам щиро дякую за відвертість. Адже, зачасти, буває дуже боляче говорити про своє дитинство. Але без розуміння ситуації, розібратися просто неможливо.
Я спробую зараз виділити основні моменти, щоб потім Ви вже могли самі обрати, як Вам далі діяти.
Перше. Діти несвідомо переймають на рівні поведінкових моделей та установок стосунки своїх батьків. Плюс, додається вплив ставлення дорослих, коли і формується сприйняття себе як особистості на рівні самооцінки. В сумі, у Вас сформувалося повне знецінення себе ще до заміжжя. Що одразу вплинуло і на формування стосунків з чоловіком. Де Ви одразу зайняли роль "жертви", яка нічого не вартує і чоловіку всім зобов'язана
Друге. Коли в дитинстві є недолюбленістю, дитина завжди думає, що це не батьки не вміють любити, а вона сама себе неправильно поводить. Тому формується установка, що потрібно весь час бути "гарною дівчинкою" і всім догоджати. Що призводить до, знову ж таки, залежної позиції.
Третє. Коли людина вживає алкоголь, вона втрачає почуття реальності, перестає нести відповідальність за себе, а тим паче, за своїх рідних, поступово деградує, і починає лише дружині пред'являти різноманітні претензії. Як правило, звинувачуючи її в тому, в чому вона не винна.
Четверте. Коли жінка знаходиться в приниженій позиції і не може окреслити чітко свої кордони, плюс, не має чіткого розуміння, що жінка НЕ повинна заробляти гроші, а тим паче, великі, бо це функція чоловіка в сім'ї, чоловік нагліє і сідає "на голову". До того ж, людину, яка п'є неможна сприймати серйозно, бо це хвороба. Отже, потрібно знати, як правильно себе поводити, щоб чоловік прийшов до тями і захотів сам змінитися.
Четверте. Все б було нічого, і, здавалося б, розібрався в ситуації, зрозумів, де і що потрібно змінити в поведінці і вуаля, диви щасливо! Але, на превеликий жаль, ні... Чому?
Тому, що все змінюється в житті лише тоді, коли ми повністю змінюємося на рівні підсвідомості. А це потребує пропрацювання не лише того, що відбувається зараз, але і всіх тих дитячих травм, які з'явилися в дитинстві. Бо, знову ж таки, ми тільки думаємо, що вирішуємо свідомо як і де нам діяти і як реагувати. Тоді як насправді, у 98% діємо рефлексивного під впливом все тих же, сформованих в дитинстві установок та моделей поведінки.
Висновок.
Є два варіанти. Перший. Ви, отримавши багато гарних порад, намагаєтеся самостійно пробити ту "стіну, яка вже утворилася, що, навряд чи, дасть якісь суттєві результати. Бо до своєї підсвідомості ми не маємо доступу. Хіба що людина великий спеціаліст у цій сфері і володіє спеціальними навиками.
Другий. Обираєте собі спеціаліста, який Вам більше до душі, і з яким зможете не лише розкритися, але і все змінити,і починаєте працювати над своїми установками, стаючи самодостатньою особистістю ( не плутати з самостійністю) і повністю змінюєте своє життя на краще. При цьому зберігши свою сім'ю.

Я Вам щиро дякую за відвертість.
Насправді, Ви лише підтвердили мої припущення, щодо дитячих установок та моделей поведінки. А такі речі впливають на наше доросле життя автоматично. Окрім того, стає зрозумілим, чому Ви так "залипли" на цьому "папочке".
Батько помер дуже рано, і Ви не доотримали від нього тої любові та почуття захищеності, яких так потребують маленькі дівчатка. Тому тепер, знову ж таки, несвідомо, намагаєтеся ту саму Любов та тепло отримати від свого цього чоловіка. Але, насправді, наражаєте себе лише на приниження та біль. Бо жодний чоловік ніколи не замінить батька... Але ж така установка існує, от в чому проблема!
До того ж, факт засудження когось з батьків, за законами стосунків, призводить лише до того, що ми повторюємо сценарій їх життя. От як Ви повторюєте мамині зради та "залипання" на чоловіках.
Розумію, що дуже хочеться з усім впоратися самій, бо ще є сили, але...
Чим швидше підете в терапію, чим швидше пройдете поведінкові трансформації, чим швидше "перезавантажите" свої поведінкові моделі та установки на рівні підсвідомості, тим швидше отримаєте можливість на щасливе життя без тих страшних блукань по мукам та стражданням, через які Ви зараз намагаєтеся самі пробитися.
До речі, кожна жінка має величезну силу від природи, якою просто потрібно навчитися користуватися правильно. Тому що стосунки - це територія впливу саме жінки, а не чоловіка. Але ж Ви про це не знаєте, правда? І абсолютно не знаєте, як правильно себе поводити, щоб чоловік не лише став поважати, носити на руках, але і одружився
Тому, Вам обирати, битися самій об свої проблеми, чи все ж записатися на індивідуальну роботу. Сама Ви, не впораєтеся, на превеликий жаль, бо не маєте ані ресурсу, ані необхідних знань.

В таких випадках, як у Вас, ніякі переписки на сайтах з психологами, ніякі найкращі поради не спрацюють.
Чому? Тому що у Вас вже сформувалися певні установки та моделі поведінки залежних стосунків. А це вже сфера підсвідомого. Саме тому Вам так важко самій собі допомогти, бо як би Ви не намагалися щось зовні змінити, все одно, рефлексивно, автоматично, особливо, коли перебуваєте в постійному стресі та стані психо-емоційного виснаження, будете діяти і реагувати емоціями та почуттями так, як вже звикли. Це означає - "бути в середині своєї системи". Тому, щоб мати можливість хоча б заспокоїтися і прийняти ситуацію такою, якою вона вже склалася, без жагучого почуття провини та самознищення, і необхідна допомога зі сторони. А це - величезний комплекс практик та методик і технік, де професіонал відіграє роль людини, яка зможе допомогти Вам розібратися, де кохання, а де пристрасть, де гармонія, а де деструктивна поведінка... І завдяки цьому Ви і тільки Ви сама визначитеся вже з подальшим своїм життям.
Окрім того, є ще один маленький нюанс. Такого роду неймовірна залежність від коханої людини сама по собі не з'являється. А як правило, формується ще з дитинства або під впливом прикладу залежних стосунків значимих дорослих, або під впливом того, як ставилися ці ж самі дорослі до дитини, тобто, до Вас. А це ще один глибинний пласт, з яким потрібно розбиратися. Певне, якщо Ви дійсно хочете мати і щасливе життя, і щасливі стосунки, і щасливу сім'ю.
До речі, а які стосунки між Вашими батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Відредаговано автором 31-01-2025 09:56:29

Для того, щоб допомогти вийти зі стану провини та ролі "жертви" і існують психологи, які володіють прийомами та техніками роботи, в тому числі, з почуттями. Було б Ваше бажання насправді все змінити на краще.

Мда...
Знаєте, я Вам скажу так, можна допомогти тій людині, яка сама собі хоче допомогти. А якщо людина обирає сама собі роль "жертви" і готова жити з цим все своє життя ..
Знаєте, як говорять: "Любов зла, ...".
Ваші батьки, Ваша бабуся, це ті люди, які Вас щиро люблять, навіть, якщо вони в багато чому і недосконалі...
І я їм щиро співчуваю. Бо бачити, як їх дівчинка сама собі знищує своє життя, і не мати можливості якось її вберегти від самознищення, то ще те випробовування.
Вам реально подобається, коли Вас чоловік виганяє, кричить на Вас, боїться з Вами вийти на вулицю, коли нехтує Вами та Вас знецінює, коли йому навіть на думку не спадає про Вас турбуватися, а Ви по відношенню до нього відіграєте роль "швидкої допомоги"?
Ваші батьки, Ваші знайомі, його друзі говорять Вам очевидне, що цей чоловік не дуже порядній... І Ви вважаєте, що всі вони в зговорі і Вас обманюють? Реально думаєте, що така кількість людей говорить Вам неправду?
Скажу так. Коли Ви втомитеся сама від себе і Вам набридне нарешті страждати і бути "жертвою", приходьте на терапію. Повірте, здорові почуття та стосунки виглядають зовсім по іншому.

Коли чоловік кохає, він одружується на жінці. Все інше, то ігри та маніпуляції.
Перечитайте хоча б ще раз те, що Ви сама ж і написали, тільки ніби зі сторони, ніби про іншу дівчину і її чоловіка...
Зрада - це коли люди беруть відповідальність одне за одного і пов'язують своє життя шлюбом. А цей чоловік ніколи і не збирався на Вас одружуватися. Тоді до чого його сльози? Я вже не кажу про все інше... Коли чоловік "старенький", то він не починає стосунків з молодою дівчиною, на якій не може одружитися. А щодо кастрації, то це вже просто...
Ні він Вам, ні Ви йому нічого не винні, бо не давали одне одному жодних обіцянок ні перед людьми, ні перед, перепрошую, Богом. Тому Ви і тільки Ви сама маєте право вирішувати, що і з ким робити. І кому, власне,має бути до Вашого інтимного життя, діло?
З останніх Ваших написаних слів я лише ще більше впевнилася, що Ви потрапили в залежні стосунки з чоловіком, який вміло насолоджується грою на своїх та Ваших почуттях, є такий тип чоловіків, на превеликий жаль . А в таких стосунках дуже складно зрозуміти, де кохання, де пристрасть, а де
звичайнісінька психо-емоційна залежність.
До речі, а де його дружина? Що між ними сталося?
Та і з Вашою тенденцією до "залипання" на коханому також потрібно дуже уважно розібратися. Якщо, певне, не хочете все своє життя перетворити на один безкінечний мексиканський серіал ..

Відредаговано автором 30-01-2025 21:24:13

Доброго вечора!
Перечитала Ваш діалог з психологами... І стало, якщо чесно, дуже сумно. Бо так чи інакше, але Вам прийдеться подивитися "правді в очі" і зрозуміти, що Ви потрапили в залежні стосунки з чоловіком, якого так кохаєте.
Коли чоловік, насправді, любить, його ніщо і ніхто не зупинить на шляху поєднання з коханою жінкою. Тим паче, погане ставлення когось одного з членів родини... А ці всі виправдовування, на кшталт "у нас нет будущего потому что все против наших отношений... на мою думку, ніщо інше, як прекрасний привід, щоб віртуозно відмовити Вам, при цьому, не почуваючи себе звичайнісіньким негідником.
Як на мене, Ваш коханий - дуже вправний маніпулятор і дуже нечесно, щоб не сказати "підло", користується Вашими помилками... Які, знову ж таки, Ви робите, щоб просто якось вижити і впоратися зі своїм душевний болем та невизначеністю в стосунках: "он сказал что он вот-вот хотел быть со мной, "вот-вот, ещё немножко." . А я все испортила.."
Насправді, неможливо зіпсувати те, чого немає. І, на превеликий жаль, це дійсно факт. Бо між вами є все що завгодно, але тільки не гармонічні стосунки.
Це не Ви, а чоловік повинен боротися за стосунки, це не Ви, а він повинен нести за Вас та Ваше життя відповідальність...
Але йому це не потрібно. Набагато легше грати роль невинної жертви обставин, коли "от я б одружився, якби.." Хто хоче реально діяти, той шукає способи подолання перешкод. А кому нічого не потрібно, той шукає причини того, якби це не зробити....Адже, для чого докладати зусилля і брати на себе відповідальність за кохану жінку, коли вона і так ладна заради нього на все?
Рано чи пізно, але Вам доведеться "відкрити очі" і побачити свого коханого не через свої ідеалістичні "рожеві окуляри" закоханості, а реально, що відбувається насправді. Як на мене, цей чоловік, який набагато старший та досвідченіший за Вас, просто користується Вашою молодість, красою, недосвідченість, закоханістю і психо-емоційної залежністю. І, як на мене, це саме він підштовхнув Вас своїми маніпулятивними іграми в обійми іншого, щоб потім Ви, як незіпсована і чиста душею дівчина,
відчували себе винною...
"Мне противно от самой себя просто.. Что до меня дотрагивался кто то другой.. Я предательница. Я даже не знаю как получилось это..."
Ви пишете "Я предательница". Але хіба можна зрадити того, кому Ви байдуже? І того, хто просто користується Вашою слабкістю? Якщо вже і говорити про те, що сталося, то аж ніяк не про зраду.
Через свою недосвідченість в стосунках з чоловіками, самі того не розуміючи, підкинули йому прекрасний привід відмовитися від Вас, при цьому ще й зробивши Вас винною. Це ж так зручно!
Він такий весь "білий та пухнастий", а Ви така вся "нікчемна та зіпсована".
Насправді, класичний маніпулятивний аб'юз, зовні загорнутий, типу, в попрану порядність...
Ви пишете, що сильно його кохаєте... А він хіба Вас кохає? Адже, кохання, насамперед - це повага одне до одного. Коли поважаєш, тоді робиш все, щоб людина не страждала...
А Ви - страждаєте... І від цього почуваєтеся приниженою... Принижена жінка одразу втрачає почуття власної гідності і стає некрасивою...
Згадайте, нарешті, яка Ви насправді! Ви молода, гарна, розумна, з тонкою душевною організацією і здатністю кохати, що на сьогоднішній день вже немало. І Ви гідні мати поруч того чоловіка, який стане боротися за Ваше кохання!

Відредаговано автором 30-01-2025 20:52:40

Доброго ранку!
Ваш стан зрозумілий, бо Ви вклали свої сили і намагалися щиро турбуватися і про своїх дітей і про донечку чоловіка. І, певне, були непомітні, але цілком закономірні, дуже сильні очікування, що ця дівчинка буде Вам дуже вдячна за те, що про неї дбали, але...
Насправді, зараз мова вже іде не про те, хто що і як зробив, а про збереження, загалом, Вашої сім'ї та стосунків . Чому?
Тому, що з моменту, як Ви прийняли рішення жити зі своїм чоловіком, Ви прийняли не лише його в своє життя, а і його дітей. Сім'я - це такий собі простір, де всі один з одним поєднані невидимими ниточками. І, як це не дивно, але ненависть та огида зв'язують людей, зачасти, ще сильніше, ніж гарні рівні стосунки. От тільки, якщо рівні стосунки сім'ю закріплюють, неприязнь тільки її поступово руйнує.
То що робити? Як вийти з цієї ситуації?
Найперше, розібратися, хто в сім'ї старший, Ви чи ця дівчинка-підліток? Бо поки складається враження, що Ви сприймаєте її, насправді, ще незрілу у всіх сенсах, дитину, як собі рівню. Звідси і несвідоме намагання сприймати її поведінку, як поведінку вже дорослої жінки, яка щось там намагається робити навмисне, Вам на зло... І відбувається, знову ж таки, це все автоматично, рефлексивно, коли вона сприймається, як рівноцінна жінка, можливо навіть, суперниця в сім'ї?
Тоді, як насправді, навіть дорослі люди у 98% нічого не роблять спеціально, а все відбувається імпульсивно, під дією притамованих, нерідко, витіснених почуттів.
Отже, логічно, спробувати зрозуміти, а що могло змусити цю дівчинку спершу закритися, як стало відомо про народження вашої спільної дитини?
Як на Вашу думку, ця дівчинка, зважаючи, що її мама дуже довго і важко хворіла, отримувала від мами так необхідну дітям любов та тепло? Ця дівчинка, що поховала мама, була коли небудь щасливою?
А тепер уявіть її стан, коли вона, і так не дуже долюблена за життя, дізнається, що скоро народиться дитина, яку її батько, не кажучи про Вас, вже любить більше ніж її? Що з нею могло почати відбуватися? Ви можете це собі уявити, які муки вона могла глибоко приховано переживати? І чи не тому вона перестала говорити і закрилася, бо і сама не могла чітко оформити свої почуття в слова? І що стало відбуватися далі? Її стрази не лише підтвердилися, а стали ще сильнішими, а почуття само носив ще глибшим, коли відчула Вашу образу та неприязнь тоді, коли так потребувала тактовності та уваги до себе...
Далі, все полетіло шкереберть, як сніжний ком, який став зростати ...
Ми хочемо від дітей, щоб вони нас зрозуміли і коли чутливими до наших почуттів, виявляючи повагу до нас... Але чи ми самі здатні чутливо зрозуміти тих людей, які залежать від нас, як дорослих і показати їм саме ті стосунки, і ту любов, яку і їх навчить нас поважати та любити?
Знаєте, я Вас дуже розумію. Бо ми і самі вчимося всьому кожного дня, і зачасти, не маємо якихось чітких інструкцій як чинити. І навіть, якщо вже розуміємо ситуацію, дуже важко впоратися з тим кому почуттів, які вже накопичилися... І єдиний спосіб це не лише зрозуміти, а ще й трансформувати свої образи та претензії в інші, більш конструктивні почуття, що і є, як виявляється, найважчим. Бо це вже сфера несвідомого, куди ми самі практично не маємо доступу. Бо,як це не дивно, але наше сприйняття в реальному часі когось з близьких людей, може бути напряму пов'язане і з нашим дитинством і нашою недолюбленістю батьками.... Саме тому такі ситуації буває так нелегко розв'язувати...
Якщо дійсно хочете, найперше, зняти з себе тягар неприязні та огиди, який руйнує Вас та стосунки, щиро раджу Вам записатися на індивідуальну консультацію, щоб вже в ході її визначитися, що далі робити, і як почуття трансформувати, як мінімум у прийняття та внутрішню рівновагу... А там, дасть Бог, прийде і гармонія і любов в Вашу велику, чудову сім'ю.

І я так думаю! Особливо, якщо не станете себе та свої здібності применшувати.