Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Те, що Ви зараз усвідомили свої помилки - це добре. Але застрягати на почутті образи, претензій, самозвинувачень - це лише шлях до саморуйнсації.
От Ви пишете "мені подобалося, що він працює на цікавій роботі, що він незалежний… і хотілося просто мати з ним родину". А якщо б він не працював на цікавій роботі, не був незалежним, весь час тримався за Вас обома руками і "заглядав Вам у рота", Вам би хотілося бути з ним поруч і створити з ним сім'ю?
Навряд чи. Чому?
Тому що така людина нецікава, принижена, слабка і саме цим відштовхує від себе тих, кого кохає.
Я вже писала і лише повторюся знову.
Якщо змінитеся кардинально Ви: станете самодостатньою, гідною ( не плутати з пихатістю), не лише зміниться Ваше життя, але і цей самий хлопець , як це не дивно, але може повернутися в Ваше життя, тільки в зовсім іншій якості. Інша справа, чи потрібний він вже буде Вам... Але в любому випадку, одна Ви точно не залишитеся. Бо самодостатня, щаслива жінка одразу стає привабливою.

Дякую, що Ви так щиро ділитеся своїми почуттями і так глибоко розкривається в нашому з Вами діалозі. Якщо в прагненні допомогти Вам, якимось чином ранила Вас, прошу вибачення. Бо, насправді, діалог дуже цінний і для мене, в тому числі, як сімейного психолога. Бо змушує ще краще розуміти біль та душевні переживання тих, кому призвана допомагати. Окрім того, така гостра больова реакція може означати, що ми все таки змогли "докопатися" до суті проблеми, нехай і заочно, лише в переписці. Що знову ж таки, підтверджує той істинний зв'язок, який, насправді, існує навіть між чужими людьми, тим паче, близькими. І вказує шлях до полегшення. Щастя спершу завжди має трощи гіркий присмак, бо потребує вміння чесно дивитися вглиб себе, говорячи правду, знаходячи ті "рани", які потребують зцілення. Тоді як намагання уникати з усіх сил больових моментів в процесі зцілення, може бути "шлях в нікуди", пасткою, яка завжди має спершу солодкий присмак. Чи не тому попередня робота з психологом і не дала очікуваного результату? Все залежить від мети, яку ми ставимо перед собою
Якщо трохи відсторонитися від свого болю і подивитися на стосунки людей і на той же діалог з незнайомим психологом, все може побачитися зовсім в іншому світлі. Тоді, як "зацикленість" на проблемі, на людині, на якихось конкретних почуттях, чи сприйнятті, про що Ви і самі так тонко та точно написали вище, може причинити неймовірну біль навіть від обережного подиху.
Хірург, коли намагається вилікувати зламану ногу, не бажаючи того, спричиняє додатковий біль людині, бо торкається того місця, де болить.
Ми маємо сили пройти через біль тоді, коли дуже втомилися від самих страждань і вже просто не можемо не хотіти бути щасливими.
У випадках психо-емоційного виснаження під час індивідуальної роботи з психологом мова спершу повинна йти про те, як відновитися, наповнитися силами, вийти з депресивного стану. І тільки, коли людина вже в ресурсі, починати роботу з самою проблемою. Це в ідеалі. Тоді як форма спілкування на сайті вимагає від психолога найперше дати якомога точнішу відповідь на запит людини, яка потребує допомоги відповідно самого запиту: "Допоможіть розібратися з почуттями і розумінням ситуації"

Відредаговано автором 02-02-2025 13:14:34

Окрім того, хочу додати, що Ви, як на мене, дуже точно відчули ту пастку, в яку потрапили несвідомо, швидше за все, під дією тих самих батьківських програм. Які можуть тримати міцніше за найміцніші канати у вигляді страхів, образ, та несвідомого очікування схвалення з боку інших людей "Я бачу що я занадто зациклилась на їхньому ставленні до мене. І за це також себе критикую". А це модель поведінки "гарної дівчинки", яка з дитинства живе очікуванням схвалення, а отже, любові від своїх рідних. Бо маленька дитина жити без батьківської любові не може. При цьому завжди вважає, що винна вона сама, бо батьки, то ідеальні божества "Я не така", "Не так зробила", "Я неправильна, погана, неідеальна..." Тому щоб заслужити їх любов, мусить все більше і більше перебирати зусиль та обов'язків на себе, ставати все кращою, щоб вони нарешті полюбили і сказали "Яка я хороша!"... Дитина всього цього не розуміє, вона просто так себе поводить.
Потім дорослішає, а модель сприйняття себе та оточуючих залишається. І ця сама установка бути "гарною дівчинкою" змушує її надриватися як фізично, так і психо-емоційно, по факту, змушуючи бігати себе по замкненому колу. При чому, такі установки найбільш небезпечні тим, що навіть вже все усвідомивши, надзвичайно складно поміняти ці схеми на більш конструктивні. Бо це сфера почуттів, емоцій та рефлексів, які не керуються лише нашою свідомістю, а потребують змін на підсвідомому рівні. Про що я вже і писала в попередніх коментарях

Повністю згодна з Вашими словами, які додають впевненості, що все можна змінити в житті на краще. Адже, вже навіть те, що Ви звернулися за допомогою на цей сайт, говорить про жіночу та людську внутрішню силу, можливо, поки що, просто до кінця не розкриту.
І от, щоб та сама внутрішня сила повністю розкрилася, і дала можливість самій стати хазяйкою свого життя, як на мене, і потребує більш детального розгляду поняття "роботи над собою".
ВСІ абсолютно зусилля, як Ви правильно наголосили, щось змінити в житті та собі, так чи інакше, поступово змінюють і нас, і наше життя.
Єдина різниця в якості та кількості зусиль, і на мою думку, дуже суттєва - це кількість та якість задіяних та витрачених сил відповідно кінцевого результату.
Ми можемо роками ходити "колами", поступово повністю виснажуючись, як фізично, так і психо-емоційно, щоб не "дотягнути" буквально трошки до "фінішу", намагаючись поліпшувати своє життя здебільшого зовнішніми діями . А можемо зробити
переддію, почавши з трансформацій своїх внутрішніх станів, установок та поведінкових моделей. Таких як, наприклад, відігравання ролі "жертви" в аб'юзивних стосунках, повної трансформації дитячих травм, які невидимо впливають на наше життя і повного перезавантаження негативного внутрішнього стану, щоб вивільнилася величезна кількість внутрішніх заблокованих сил,. Що дасть можливість далі іти по життю вже розуміючи, в якому напрямку діяти, зрозумівши нарешті закони цього самого життя.
Чи не тому ніяк не вдається прийняти рішення, що основні рушійні внутрішні сили заблоковані накопиченими з народження проблемами і немає точної впевненості, як правильно вчинити?
Це принцип броньованого скла, яке можна намагатися бити, не отримуючи бажаного результату. Щоб зрозумівши, як і куди бити, вдарити в одну умовну точку, і перетворити за одну мить його на скалки.

Відредаговано автором 02-02-2025 10:51:39

Доповнення. Ви пишете "Теперь ее виню часто". Але за законами стосунків "батьки-діти", чим сильніше ми засуджуємо своїх батьків, звинувачуючи її к неправильних діях та поведінці, тим швидше змушені будемо самі "наступати на ті ж самі граблі". Окрім того, діти і батьки - це як одне ціле на рівні енергій. Тому наші, ті ж самі образи, блокують потік сил, відбирають всі ресурси, не дають можливості розвиватися і ми потрапляємо в жахливий затхлий стан депресії. Яку Ви, на превеликий жаль, зараз і переживаєте. "Депрессия, мне тяжело общаться с людьми, не хочется ни с кем общаться, радости жизни ощущаю слабо...".

Я вдячна Вам за щирість, адже це так нелегко розкритися і довіритися, говорячи про найболючіше.
Ваша відповідь лише підтвердила мої припущення, що всі негаразди з Вашим чоловіком, як це не дивно, але є лише продовженням от тієї самої нескінченної череди страждань Вашої мами та Вашої родини вцілому.
Адже, коли народжується маленька дитина, вона автоматично, ще навіть нічого не розуміючи, просто "записує" на підсвідомому рівні той тип стосунків, який є між батьками. Окрім того, їй батьками "навіюються" схеми побудови сім'ї, про які вона навіть не здогадується. Але якими, створивши вже власну сім'ю, буде автоматично користуватися. Звідси і стає одразу зрозумілим, звідки у Вас от та сама незрозуміла властивість все замовчувати, не говорити одразу все, що болить, невміння чітко окреслювати власні кордони і звичка замикатися на своїх образах та претензіях. Змінилися "учасники подій", але залишилася та ж сама схема поведінки. Бо, насправді, саме так реагувала Ваша мама і приблизно у такий же спосіб тепер діє Ваш чоловік. Просто "жертвеність" та "аб'юз" стали тоншими, більш психологічно непомітними, завуальованими, але від цього, не менш небезпечними та болючими. Вона, мама, мовчки все терпіла, з кожною секундою накопичуючи все більшу кількість образ та претензій до Вашого батька, і... Своїми образами та претензіями...несвідомо, ще сильніше спонукала Вашого батька ставитися до неї агресивно. Насправді, те ж саме відбувалося і між Вами з Вашим чоловіком. Це закон співзалежних стосунків, де "жертва" і аб'юзер періодично міняються місцями і навіть не помічають цього, але "вискочити" із руйнуючої системи самі не в силах. Це як біг коня по арені цирку: ніби біжить, але все одно на місці, і рано чи пізно падає знесилений, так і не вибравшись на волю. Чи не те ж саме відчуваєте і Ви зараз, все своє життя намагаючись "прорватися", достукатися, щось змінити, але?
Так діють "родові програми", в які ми потрапляємо від народження - у кожного вони свої.
Але це не означає, що їх неможливо змінити! Швидше навпаки! Ми не просто можемо вийти зі старих, батьківських програм, але і створювати свої: гармонічні та щасливі.
Чому Вам так довго не вдавалося нічого змінити до цих пір, хоча Ви здійснювали величезні зусилля для прориву? Відповідь дуже проста, як на мене. Ви намагалися вирішувати все лише на зовнішньому, поведінковому, свідомому рівні. І певним чином, Вам таки щось вдавалося завдяки тому, що відсторонювалися від чоловіка на деякий час. Бо коли подружжя, яке перебуває у співзалежних стосунках, деякий час живе окремо, співзалежність трохи зменшується, і відповідно, напруга, образи та претензії ніби також трохи згладжуються. Це як на рингу розвести двох боксерів по куткам, щоб вони вийшли з клінчу, розірвали смертельні обійми... І завдяки інтуїтивним своїм діям все ж змогли зберегти сім'ю - честь Вам і хвала! Та цього виявилося замало, щоб стати щасливою самій і побудувати щасливі гармонічні стосунки з чоловіком.
Але, я абсолютно впевнена, що ваші стосунки не просто можна змінити на краще, а й зробити прекрасними.
Що для цього потрібно? Якраз і потрібна індивідуальна робота по повній трансформації от тих самих підсвідомих дитячих поведінкових моделей та установок, які не дають Вам можливості "вискочити із замкнутого кола" і стати самодостатньою (не плутати з самостійністю). Тобто, трансформувати всі свої і батьківські, навіяні, образи та претензії, розібратися з дитячими несвідомим травмами (які однозначно є), і навчитися бути по справжньому щасливою жінкою незалежно ні від кого і ні від чого.
А коли жінка щаслива сама по собі і знає як правильно наповнюватися, тобто, перестає жити очікуваннями щастя та любові від свого чоловіка,...
У чоловіка, без усілякого приниженого випрошування жінкою до себе уваги та поваги, одразу, знову ж таки несвідомо, з'являється величезне бажання це саме щастя та Любов дарувати своїй дружині.
Щастя оселяється в таких стосунках вже назавжди.

Доброго ранку!
Так в житті буває, що є речі, які нас дуже сильно тригерять, а інші, здавалося б набагато сильніші, чомусь нас практично не чіпляють. Чому?
От Ви пишете, що побували в окупації, а це, насправді, для багатьох надважкий досвід, який може навіть нанести глибокі душевні та психологічні травми, але... Для Вас сприйняття цього досвіду виявилося набагато легшим, аніж стрес від прочитаної книги про Голокост...
Чому так? Як на мене, на момент потрапляння в ситуацію окупації, Ваш організм міг спробувати захистити Вас і стрес затамувався певним чином в середині, щоб Ви зібралися з силами і змогли це пережити. Тобто, стрес міг піти на рівень підсвідомості і склалося враження, що практично нічого в душі не болить. Тоді, як питання Голокосту могло зіграти роль тригера, який той самий стрес "витягнув" на поверхню у вигляді сильних емоцій та почуттів.
Окрім цього, може бути ще одна причина такої реакції. На сьогоднішній день вже ні для кого не секрет, що є поняття генетичної пам'яті, яке передається з покоління в покоління. Так, наприклад, хтось з Ваших дідусів, бабусь міг бути свідком тих подій або свідком свідків подій і при цьому мати сильні негативні переживання, які от у такий спосіб проявилися тепер в Вас. До цього варто додати ще один нюанс, який вже стосується світогляду та вірувань самої людини. Так, наприклад, якщо вірити, що ми з життя в життя перевтілюємося, бо душа живе вічно, то, як це не дивно, але саме ми і могли в попередньому житті бути учасниками тих трагічних подій Голокосту. До речі, нерідко, під час розстановок за Хелінгером, чому я буваю сама свідком, люди раптово згадують деякі речі до найменших деталей, що їм допомагає "переписати" травмуючі події і вийти назавжди зі стану глибинної травми.
Але в любому випадку, дійсну причину такої Вашої реакції можна з'ясувати лише під час індивідуальної роботи за допомогою спеціальних технік та методик. Чого, на превеликий даль, не зробиш в переписці. І коли ця причина буде встановлена, далі провести певну роботу вже по трансформації складних душевних переживань у позитивний досвід.

Відредаговано автором 01-02-2025 10:43:40

Доброго ранку Alena!
Як на мене, у Вас є прекрасна здатність до самоаналізу, що, як правило, допомагає людині при правильній підтримці, достатньо швидко трансформувати свої дитячі травми та закладені несвідомо батьками поведінкові моделі в більш конструктивні та гармонічні.
Адже, всі Ваші, так звані, аб'юзивні дії, на моє повне переконання, ніщо інше, як автоматичні реакції на чоловіків в певних ситуаціях, що відіграють роль тригерів і "запускають" от ті самі поведінкові моделі та установки, які і сформувалися під впливом стосунків батьків, ставлення до Вас та тих дитячих травм, які Ви несвідомо отримали. Це перше.
Друге. Якщо у Вас вже є психотерапевт і Ви впевнені, що все Вас влаштовує в роботі, тоді чому свій стан не обговорюєте з ним, а винесли на розгляд форумів психологів?

Доброго дня Тетяно!
Зрозуміло, що зараз Вам дуже важко , навіть, коли і самі ситуації можуть бути не такими ж вже і катастрофічними. Адже, накопичилася величезна кількість претензій та образ до чоловіка. Бо, насправді, є дуже багато гарного в ньому: він турбується про Вас, коли все добре, не зраджує, любить ваших дітей, що повірте, далеко не всі чоловіки вміють робити....І все сприймається вже через призму того негативу, який "осів" у Вас на рівні підсвідомості. А з такого стану намагатися достукатися до любої людини, не те що чоловіка, надзвичайно складно, а, зачасти, і неможливо. Чому? Тому, що за кожною образою та претензією стоїть явно не любов та довіра...
Бо під час спілкування, ми першими сприймаємо не слова та дії людини, яка до нас звертається, а ті емоції та почуття, які за нашими словами та діями стоять. Це "зчитується" автоматично наче сканується, нашою підсвідомістю. І потім реагуємо відповідно того, що відчуваємо по відношенню до себе. Адже, насправді, 99% людей навіть і не намагаються комусь спеціально завдати шкоди. То чому все ж завдають? Бо діють відповідно тим поведінковим моделям, які сформувалися раніше. Ну, от наприклад, якщо батько Вашого чоловіка не мав глибоких довірливих стосунків і не мав звички вести задушевні розмови, то і Ваш чоловік цього робити не вміє. До того ж, читати думки інших людей ми ще не навчилися. От Ви пишете "Говорит чтоб, сразу сама говорила что не нравится. Но для меня это унизительно, так как итак до этого говорила, и все настолько очевидно". Очевидно для кого? Певне, для Вас, але не для чоловіка. Бо чоловіки зовсім по іншому сприймають цей світ. І якщо для жінки архіважливі почуття та емоції, для чоловіка, навпаки, вони практично не мають значення, а головне для них - раціональні дії. Це ми пам'ятаємо ланцюжок своїх образ, а чоловіки про це вже давно забули, бо зайняті вирішенням глобальних питань. І це не те, що тільки Ваш чоловік такий. Це загальна особливість всіх представників сильної статі - психіка чоловіка та жінки дуже різняться.
От, наприклад, жінка психо-емоційно сильніша у шість разів за чоловіка. Тому навіть сказані слова пошепки, але у сильному емоційному напруженні, з яскравим емоційним навантаженням, для чоловіка будуть сприйматися як удари молотком по голові. Що вже говорити, коли жінка говорить голосно, не кажу вже, коли плаче і кричить. Власне, саме тому, чоловіки, зачасти, просто намагаються уникати любих розмов, бо намагаються у такий спосіб вберегти свою психіку. До чого це все? Чоловік та жінка - це дві різні планети. І щоб жінці достукатися до чоловіка, потрібно знати як правильно це робити. Але ж в школі цьому, на превеликий жаль, нікого не вчать. Плюс, як правило, свої поведінкові моделі ми виносимо з дитинства, спираючись на той тип реакцій та стосунків, які були між нашими батьками та як вони ставилися до нас. Про що ми навіть не здогадуємося. І, нерідко, створюємо сім'ї саме з тим людьми, які підійдуть під схожий тип стосунків в сім'ї.
Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно починати саме з цього.
Якими були стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися один до одного? Яким чином вирішували проблемні питання? І чи була між Вами та батьками довіра, тепло та гармонія в дитинстві?

Відредаговано автором 01-02-2025 10:02:36

Ви пишете "...Я не можу нічого зробити з людьми, які не залежно від мене, від моєї роботи над собою,..."...
"Робота над собою" - це якраз вміння брати відповідальність за своє життя на себе, а "виховувати" не означає принижуватися постійно і комусь щось доводити... Мені шкода Вас розчаровувати, але, як на мене, у Вас дуже приблизне розуміння, що таке реальна "робота над собою".
Ви пишете "Хочу зустріти тих, хто сам по собі вже може мене як є бачити нормальною живою людиною, а не дефективною чи предметом" - це ціілком природнє бажання людини. Чому тоді так багато нещасливих людей?
Стосунки мають свої закони. Один з яких звучить приблизно так: до нас ставляться так, як ми себе сприймаємо.
Ні, не зовні, а там, глибоко всередині...
Власне, чому і писала про вплив дитячих установок на наше життя.
Як Ви вже впевнилися, ніякі найкращі поради на сайті не вирішать Вашої проблеми. Ваша ситуація - це конкретний запит на роботу з психологом.

Відредаговано автором 31-01-2025 22:08:06

Ваші почуття зрозумілі. До того ж, вони загострюються станом психо-емоційного виснаження і повним розчаруванням в усьому і всіх, в тому числі в собі. Насправді, в тому, що Ви написали в коментарі є відповідь і на всі ваші дані вище питання "...Мені гидко від себе що я в жертві, що відчуваю і виражаю стільки негативу, і при цьому нічого не змінюю і залишаюся. Здається що краще вже б наважилася піти..."
Виявляється, що піти не так вже і легко... Тоді що залишається? Жити в стані огиди до самої себе? Заганяти свої образи на рівень психо-соматики? Ненавидіти чоловіка та свекруху, з якими все одно живете? І від цього виснажуватися, втрачати всі свої сили, ресурси, можливості ще більше і зрікати, в тому числі, і своїх дітей жити в такій, м'яко кажучи, не дуже приємній атмосфері?
Ми не можемо змінити тих людей, з якими живемо разом, але...
Ми можемо змінити своє ставлення до себе, ми можемо "перепалити" весь негатив, трансформувавши його у наш важкий, але тому і такий безцінний досвід... Ми можемо навчитися окреслювати свої особистісні кордони, відновлювати свої життєві сили та ресурси, ми можемо навчитися не воювати з рідними людьми, а їх виховувати, при цьому зберігаючи рівновагу, спокій та власне почуття гідності... І вже тоді, зі стану самодостатності та гармонії приймати рішення, які підуть на користь нам та нашим дітям, а не стануть ще сильнішим зашморгом на нашій шиї.
Не хочу повторюватися, але зі стану неприйняття та претензій до всіх, в тому числі, себе, правильні рішення не приймаються.

В тому то і справа, що ті самі образи та страхи тримають в деструктивних стосунках набагато сильніше, аніж, як це не дивно, але більш рівні і навіть тоді, коли ми з цих стосунків "вийшли" фізично. Наприклад, розлучившись. Це як хвіст, який стане тягнутися все подальше життя, впливаючи не лише на нас особисто та, можливо, інші нові стосунки, які ми б захотіли створити, але... В тому числі, і на майбутнє життя наших дітей. Це як естафетна паличка, яку марафонці бігуни передають з рук в руки наступному спортсмену. Власне, Ви вже, як на мене, на своєму житті відчули вплив батьківських стосунків. І цей вплив діє навіть тоді, коли ми будемо дуже сильно намагатися не повторити їх життя та їх досвід. Бо сім'я - це та спільна система, в якій ми знаходимося.
І єдина можливість вийти за межі цієї системи і створити більш гармонічну - це повністю пропрацювати і всі дитячі травми, установки та моделі поведінки, і ті, що виникли вже за дорослого життя.
Як би ми не намагалися обійти ці закони, чи спробувати себе обдурити, закони стосунків все одно стануть діяти навіть тоді, коли ми про них нічого не знаємо і знати не хочемо.

Нато, я Вам щиро дякую за відвертість. Адже, зачасти, буває дуже боляче говорити про своє дитинство. Але без розуміння ситуації, розібратися просто неможливо.
Я спробую зараз виділити основні моменти, щоб потім Ви вже могли самі обрати, як Вам далі діяти.
Перше. Діти несвідомо переймають на рівні поведінкових моделей та установок стосунки своїх батьків. Плюс, додається вплив ставлення дорослих, коли і формується сприйняття себе як особистості на рівні самооцінки. В сумі, у Вас сформувалося повне знецінення себе ще до заміжжя. Що одразу вплинуло і на формування стосунків з чоловіком. Де Ви одразу зайняли роль "жертви", яка нічого не вартує і чоловіку всім зобов'язана
Друге. Коли в дитинстві є недолюбленістю, дитина завжди думає, що це не батьки не вміють любити, а вона сама себе неправильно поводить. Тому формується установка, що потрібно весь час бути "гарною дівчинкою" і всім догоджати. Що призводить до, знову ж таки, залежної позиції.
Третє. Коли людина вживає алкоголь, вона втрачає почуття реальності, перестає нести відповідальність за себе, а тим паче, за своїх рідних, поступово деградує, і починає лише дружині пред'являти різноманітні претензії. Як правило, звинувачуючи її в тому, в чому вона не винна.
Четверте. Коли жінка знаходиться в приниженій позиції і не може окреслити чітко свої кордони, плюс, не має чіткого розуміння, що жінка НЕ повинна заробляти гроші, а тим паче, великі, бо це функція чоловіка в сім'ї, чоловік нагліє і сідає "на голову". До того ж, людину, яка п'є неможна сприймати серйозно, бо це хвороба. Отже, потрібно знати, як правильно себе поводити, щоб чоловік прийшов до тями і захотів сам змінитися.
Четверте. Все б було нічого, і, здавалося б, розібрався в ситуації, зрозумів, де і що потрібно змінити в поведінці і вуаля, диви щасливо! Але, на превеликий жаль, ні... Чому?
Тому, що все змінюється в житті лише тоді, коли ми повністю змінюємося на рівні підсвідомості. А це потребує пропрацювання не лише того, що відбувається зараз, але і всіх тих дитячих травм, які з'явилися в дитинстві. Бо, знову ж таки, ми тільки думаємо, що вирішуємо свідомо як і де нам діяти і як реагувати. Тоді як насправді, у 98% діємо рефлексивного під впливом все тих же, сформованих в дитинстві установок та моделей поведінки.
Висновок.
Є два варіанти. Перший. Ви, отримавши багато гарних порад, намагаєтеся самостійно пробити ту "стіну, яка вже утворилася, що, навряд чи, дасть якісь суттєві результати. Бо до своєї підсвідомості ми не маємо доступу. Хіба що людина великий спеціаліст у цій сфері і володіє спеціальними навиками.
Другий. Обираєте собі спеціаліста, який Вам більше до душі, і з яким зможете не лише розкритися, але і все змінити,і починаєте працювати над своїми установками, стаючи самодостатньою особистістю ( не плутати з самостійністю) і повністю змінюєте своє життя на краще. При цьому зберігши свою сім'ю.

Я Вам щиро дякую за відвертість.
Насправді, Ви лише підтвердили мої припущення, щодо дитячих установок та моделей поведінки. А такі речі впливають на наше доросле життя автоматично. Окрім того, стає зрозумілим, чому Ви так "залипли" на цьому "папочке".
Батько помер дуже рано, і Ви не доотримали від нього тої любові та почуття захищеності, яких так потребують маленькі дівчатка. Тому тепер, знову ж таки, несвідомо, намагаєтеся ту саму Любов та тепло отримати від свого цього чоловіка. Але, насправді, наражаєте себе лише на приниження та біль. Бо жодний чоловік ніколи не замінить батька... Але ж така установка існує, от в чому проблема!
До того ж, факт засудження когось з батьків, за законами стосунків, призводить лише до того, що ми повторюємо сценарій їх життя. От як Ви повторюєте мамині зради та "залипання" на чоловіках.
Розумію, що дуже хочеться з усім впоратися самій, бо ще є сили, але...
Чим швидше підете в терапію, чим швидше пройдете поведінкові трансформації, чим швидше "перезавантажите" свої поведінкові моделі та установки на рівні підсвідомості, тим швидше отримаєте можливість на щасливе життя без тих страшних блукань по мукам та стражданням, через які Ви зараз намагаєтеся самі пробитися.
До речі, кожна жінка має величезну силу від природи, якою просто потрібно навчитися користуватися правильно. Тому що стосунки - це територія впливу саме жінки, а не чоловіка. Але ж Ви про це не знаєте, правда? І абсолютно не знаєте, як правильно себе поводити, щоб чоловік не лише став поважати, носити на руках, але і одружився
Тому, Вам обирати, битися самій об свої проблеми, чи все ж записатися на індивідуальну роботу. Сама Ви, не впораєтеся, на превеликий жаль, бо не маєте ані ресурсу, ані необхідних знань.

В таких випадках, як у Вас, ніякі переписки на сайтах з психологами, ніякі найкращі поради не спрацюють.
Чому? Тому що у Вас вже сформувалися певні установки та моделі поведінки залежних стосунків. А це вже сфера підсвідомого. Саме тому Вам так важко самій собі допомогти, бо як би Ви не намагалися щось зовні змінити, все одно, рефлексивно, автоматично, особливо, коли перебуваєте в постійному стресі та стані психо-емоційного виснаження, будете діяти і реагувати емоціями та почуттями так, як вже звикли. Це означає - "бути в середині своєї системи". Тому, щоб мати можливість хоча б заспокоїтися і прийняти ситуацію такою, якою вона вже склалася, без жагучого почуття провини та самознищення, і необхідна допомога зі сторони. А це - величезний комплекс практик та методик і технік, де професіонал відіграє роль людини, яка зможе допомогти Вам розібратися, де кохання, а де пристрасть, де гармонія, а де деструктивна поведінка... І завдяки цьому Ви і тільки Ви сама визначитеся вже з подальшим своїм життям.
Окрім того, є ще один маленький нюанс. Такого роду неймовірна залежність від коханої людини сама по собі не з'являється. А як правило, формується ще з дитинства або під впливом прикладу залежних стосунків значимих дорослих, або під впливом того, як ставилися ці ж самі дорослі до дитини, тобто, до Вас. А це ще один глибинний пласт, з яким потрібно розбиратися. Певне, якщо Ви дійсно хочете мати і щасливе життя, і щасливі стосунки, і щасливу сім'ю.
До речі, а які стосунки між Вашими батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Відредаговано автором 31-01-2025 09:56:29