Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Насправді, не тільки не потрібно ставати "черствою та егоїстичною", а навіть навпаки. Коли дитина себе поводить неправильно, Ви їй говорите, що та ж цукерка перед обідом зіпсує апетит? А якщо дитина продовжує капризувати, Ви робите так як вона хоче, їй на шкоду? Мабуть, що ні. І не тому, що Ви черства та егоїстична, а тому що всім серцем любите її і бажаєте їй здоров'я. Те ж само стосується і Вашої сестри. Навчитися виставляти свої кордони і не потакати забаганкам дорослої, розбещеної людини - це не шкодити їй, а навпаки допомагати, виховувати її.
Саме тому я і написала, що без повної трансформації дитячих установок Ви, навіть якщо вже будете знати як себе правильно поводити, просто, швидше за все, не впораєтеся без індивідуальної роботи з психологом. Адже, навіть зрозуміти різницю між вихованням і справжньою любов'ю та "черствістю і егоїзмом", розбещенням виявилося дуже складно. Бо до тих пір, поки у Вас будуть автоматично діяти дитячі установки та поведінкові моделі, які були навіяні, в тому числі, батьками - навести лад в своїй душі практично неможливо.
Якщо хочете перестати почувати себе розчарованою, ображеною, відторгнутою сестрою, я все ж раджу Вам індивідуальну консультацію. Тим паче, що зараз нікуди їхати не потрібно і пропрацювати свої проблеми можна в режимі онлайн, по одному із Месенджерів в телефоні. Все буде відбуватися так, як і при очній зустрічі. Зоровий контакт, в тому числі, що має неаби яке значення під час роботи.

Доброго ранку Олю!
Мені одразу впали в очі Ваші слова "Бити мене ніхто не буде, я доросла людина, я зловила себе на тому, що я як дитина🙈". Так просто слова про "бити" не з'являються. Тому маю припущення, що або Ви були свідком того, що хтось вчиняв фізичні дії до когось з близьких людей або тих де самих тварин, або ж такі дії були по відношенню до Вас самої... Чому я саме на це звернула увагу? Тому, що у чесній відповіді на це питання, може приховуватися і відповідь на Ваше запитання "...я не можу зрозуміти чому мені так важко було наважитись і поставити границю, було прям страшно, коли я це зробила, то я була прям розгніваною та збентеженою, зараз відчуваю якесь незрозуміле почуття провини, хоча, що я зробила такого поганого..."
Якщо в дитинстві дитина переживала певні травматичні події або травматичне ставлення до себе, потім, вже в дорослому житті, вона може "забути" про самі події, але на рівні реакцій та рефлексів залишиться реакція на певні вчинки близьких людей. Які чимось можуть нагадувати або бути пов'язаними з тими самими травматичними подіями. Чому я так ретельно розбираю саме цей момент? Бо, насправді, які б прекрасні поради не давали психологи, до тих пір поки не відбудеться повна трансформація дитячих травм, дитячих установок, Ви, навіть знаючи, що так реагувати не потрібно... Все одно будете реагувати звично, автоматично, несвідомо...
То чи були якісь епізоди в дитинстві, які б змусили Вас так болісно реагувати на слова "близької" людини. Яку Ви навіть на цьому сайте, де ніхто не знає Вас і Вашу сім'ю, боїтеся назвати тим, ким вона є в ієрархії сім'ї та родини. А про що це може говорити? Як на мене, що саме з цією людиною можуть бути в якийсь спосіб пов'язані не дуже приємні моменти з Вашого життя, зокрема, дитинства.
Тому потрібно все ж трохи більше інформації про Вас
Як до Вас ставилися в дитинстві? Чи були у Вас з батьками чи значимими для Вас дорослими, теплі та довірливі стосунки?

Відредаговано автором 24-01-2025 11:30:57

Доброго ранку!
Те, що Ви людина емпатійна і вмієте прощати - величезний плюс Вам. І те, що забрали своїх рідних у безпечну зону, також, бонус Вас за Вашу щирість та людяність, але... У цій всій історії є один маленький, але дуже суттєвий нюанс - це Ваше дитинство. Запитаєте чому? Справа в тому, що коли в дитинстві ми недоотрмуємо любові, ми несвідомо, всіма своїми діями та вчинками намагаємося весь час бути "хорошими". І це відбувається автоматично. Бо така
"програма" записувалася, швидше за все, тоді, коли
Ви були маленькою дівчинкою і ніяк не могли второпати, чому батьки не дають того тепла, на яке кожна дитина має права. Так працює психіка дитини, що вона ніколи не звинувачує нікого, окрім... Себе самої. Дитині здається, що то вона якась не така, не так себе поводить, а от якщо почне турбуватися про всіх, всім допомагати, її обов'язково полюблять!
Власне, що сталося, як на мене, і з Вами.
Ви до цих пір живете в тих самих дитячих установках, про які навіть не здогадуєтеся. Але ж і Ви і Ваша сестра вже давно виросли і маєте самі турбуватися про себе та свої родини. А що виходить? Що своєю постійною материнською сліпою опікою Ви не лише не допомагаєте сестрі, а лише її та її дітей розбещуєте і робите ще більш черствими та егоїстичними.
І все б нічого, от зрозуміли, що неправильно себе поводите і почали все робити по іншому... Але... Все не так просто. Насправді, можна докладати неймовірні зусилля щоб помінятися, та все одно, на рівні рефлексів, Вами стануть керувати от ті самі несвідомі установки до тих пір, поки вони не будуть трансформовані в нові, зрілі, вже дорослої людини, а не дитини, яка буде страждає без любові. Бо це рівень емоцій та почуттів, які змінюються лише тоді, коли ми глибинно пропрацьовуємо свої, як це не дивно, дитячі травми.

Відредаговано автором 24-01-2025 11:15:16

Дякую за щирість.
Своїми словами Ви лише підтвердили мої припущення.
Окрім несвідомого перейняття поведінкових моделей є ще дуже важливий момент. Те, що чіпляли слова чоловіка про схожість на маму - зрозуміло. Це, насправді, дуже боляче. Бо чим менше ми хочемо бути схожими на когось з батьків, чим сильніше засуджуємо чи просто не приймаємо їх поведінку, тим швидше станемо себе поводити так, як і вони. Це ще один закон стосунків. Чому?
Тому що на підсвідомому рівні ми сприймаємо себе і одне одного в родині як одне ціле. Тому, автоматично, неприйняття когось з рідних, насправді, переходить у неприйняття та осуд себе, страх бути якоюсь не такою, страх говорити прямо про свої почуття, страх залишитися одною...і т.д.
Саме тому я і писала, що потрібно розібратися в собі, пройти повне перезавантаження дитячих установок і поведінкових моделей, щоб, найперше, стати самодостатньою ( не плутати з самостійною), а отже щасливою. А щаслива жінка, повірте, однозначно створить навколо себе поле любові, в якому чоловіку не залишиться нічого іншого, як також змінитися на краще. Бо жінка має таку силу, про яку навіть і не здогадується.
Я вважаю, що ваші стосунки не просто можна відновити, але і зробити їх по справжньому глибокими, довірливими та щасливими.

Відредаговано автором 23-01-2025 20:29:36

"...поле бою" і працювати над собою абсолютно немає нічого спільного.
В сім'ї не воюють, а виховують одне одного без скандалів. Тим паче, що у Вашому випадку починати знову жити разом до того не змінившись глибинно - однозначно, не дасть нічого гарного. Про що я вище і написала.
Як на мене, установка "поле бою" якраз і може бути саме тим тригером, який заважає вам жити щасливо разом.
Власне, тому і задала питання про батьків. Які стосунки були між ними?
Бо як кажуть: всі наші проблеми "родом з дитинства".
Власне, тому у цьому і потрібно розбиратися, якщо дійсно є бажання не тільки зберегти стосунки з коханою людиною, а і зробити їх щасливими.
І ще... Коли люди живуть в парі, починаються претензії один до одного. Мета яких, спонукати кохану людину змінитися, але... Чи можна змінити когось примусово, якщо сама людина змінюватися не хоче? Навряд чи. Людина змінюється лише тоді, коли змінюватися хоче сама. Тому очікувати, що той, хто живе поруч зробить мене щасливою - навряд чи доцільно. А от навчитися самій бути щасливою - можливо. Щаслива людина робить життя навколо себе також щасливим...а не навпаки.

Відредаговано автором 23-01-2025 19:36:19

Доброго дня Mila!
Знаєте, нам тільки здається, що в цьому житті все випадково. Тоді, як насправді, все має якийсь сенс, навіть, якщо ми його, цей сенс, не розуміємо. Отже, і те, що Ви постійно "притягуєтеся" одне до одного, як на мене - не випадковість. Швидше за все, залишається велика кількість питань, які ви можете і повинні "закрити" саме в цих стосунках. Що і підтверджуються словами "Зрештою, через якийсь час попередні проблеми, через які розходилися, нікуди не дівалися і знову приймалося рішення розходитися".
В таких випадках, намагання створити нові стосунки, або призведуть до того, що старі проблеми перейдуть в нові, або ж нові стосунки, загалом, можуть не створитися. Чому? Тому що існують певні закони відносин чоловіка та жінки, незнання яких не відміняє їх дії.
Далі Ви пишете "Люди ж не змінюються", що, насправді, не є беззаперечним фактом. Як це не дивно, але ми в це життя приходимо саме заради того, щоб не лише змінюватися, але і змінювати своє життя. Просто, щоб відбулися певні зміни, потрібно розуміти, в який бік рухатися. А це: робота зі своїми поведінковими моделями та глибинними установками, які формуються, зазвичай, в дитинстві і не дають нам можливості жити в гармонії з собою і мати гармонічні стосунки в дорослому віці. Тому обов'язково потрібно розбиратися, які стосунки були між Вашими батьками і як вони ставилися до Вас, коли Ви були маленька. Бо зазвичай, в дорослому віці, пари створюються за принципом зеркальності особистісних проблем. І це не випадковість. Як кажуть, життя парує для того, щоб через труднощі, які виникають, постійно працювати над собою. Щоб з часом, як бонус за особистісну наполегливість та старання, отримати ту саму Любов та щастя, на яке ми так очікуємо одразу. Плюс, знання природи чоловіка, жінки та природи самих стосунків. Адже, саме незнання цих законів в більшості випадків і призводить до того, що люди не можуть ніяк поруч ужитися.
Висновок. На мою думку сімейного психолога, Ваші стосунки мають всі шанси стати гармонічними, а отже, щасливими. Тоді як нехтування своїми почуттями може призвести до непередбачуваних негативних наслідків - це класика любовного жанру. Але це не означає, що вам потрібно терміново знову зходитися і починати жити разом на тому рівні, на якому ви розійшлися, швидше, навіть навпаки, не поспішати. І поки просто зустрічатися, підтримуючи стосунки більш менш на відстані. Щоб цей час використати для наполегливої роботи над собою. Адже, один із законів стосунків полягає в тому, що коли одна людина в парі кардинально змінюється, змінюється непомітно та поступово і друга людина. А отже, стосунки суттєво покращуються.
Що таке кардинальні зміни? Це зміни не лише на рівні "Я вже знаю, де помилялася і знаю, як потрібно робити", а на рівні "я змінилася на рівні рефлексу, тобто, дію правильно автоматично".
Бо лише такі зміни дають гарантію того, що навіть в самій критичній ситуації не буде емоційного "зриву" в от ті самі емоційні качелі, про які Ви пишете.
Які стосунки були між Вашими батьками?

Відредаговано автором 23-01-2025 17:29:51

Доброго дня!
Як на мене, Ваше питання щодо стосунків саме з цим хлопцем, може бути набагато глибшим, аніж здається.
Чому? Бо нічого в житті випадкового не буває. І якщо зустріли саме цього чоловіка, в цьому має бути певний сенс. Ви пишете "У своїх відносинах я завжди та сторона, яка придумує розваги, організовує поїздки, ріклується за місяць як ми проведемо час на якісь події. Робить подарунки без приводу і на свята..." Певне, бути активною та ініціативною людиною - це прекрасно, але... В любій парі завжди присутній певний баланс. І якщо, наприклад, жінка занадто ініціативна, (а такого роду ініціативність - це все ж більше чоловіча модель поведінки), чоловік за законами стосунків буде безініціативним. Що далі підтверджується Вашими ж словами.
"Хлопець же взагалі не париться (може в голові по-іншому, але зовні так виглядає). Не може придумати ніяки розваги і як спільно провести час. Іноді може так загратися в компютерні ігри, що робить моє прохання в останній момент або коли я вже злюсь на нього..." До чого я все це пишу? Справа в тому, що жінка у шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка. Тобто, якщо сама жінка не змінить свою модель поведінки в стосунках, у чоловіка, як правило, не вистачає енергії щось змінити самому. І тому категоричний розрив стосунків втрачає любий сенс аж поки не будуть використані всі можливості їх налагодити. Адже, в іншому випадку, за логікою, як це не прикро, всі наступні стосунки можуть складатися за схожим сценарієм. А інколи, навіть, з ускладненнями. Бо невирішивши вже існуючої проблеми, ми несвідомо ту ж саму проблему можемо потягнути в своє подальше життя.
Що робити?
Найперше, розібратися, звідки з'явилася саме така модель поведінки в стосунках з чоловіками. І тоді логічне питання, а хто з Ваших батьків головний в сім'ї і, загалом, як склалися їх стосунки?
А друге, ретельно почати вивчати природу чоловіка та жінки і природу гармонічних стосунків, щоб мати можливість поступово ці знання вносити в своє життя. Маю безліч прикладів в своїй практиці, коли зовні абсолютно безнадійна ситуація в парі кардинально змінювалася на краще лише тому, що хтось один з пари починав серйозно працювати над собою з сімейним психологом. І, як правило, починає працювати над собою першим той, хто першим замислився над тим, що в їх стосунках відбувається і звернувся з цим запитом до психологів. Бо саме він/вона є тою людиною, яка рухається попереду і напрацьовує собі бали для майбутнього щасливого життя.

Відредаговано автором 22-01-2025 14:05:05

Доброго дня Tina!
Як на мене, найважливіше у зверненні до психологів, швидше за все, несвідомо, Ви вклали в назву свого звернення "Чи можно найти нові смисли в житті?". Якщо так, тоді все написане Вами після заголовка дуже просто та логічно вкладається в чітку схему пошуку щасливого гармонічного життя. Де роль щасливої, реалізованої жінки, подруги, дружини, виходить на перший план.
"...я в першу чергу стараюсь для себе бути гарною привабливою , але зрозуміла що хочу стосунків , де я буду почуватись що подобаюся і чоловік мною Дорожить". Тобто, як на мене, основним запитом в роботі з психологом може бути створення гармонічних та щасливих стосунків з чоловіком. Чому? Тому що ні най прекрасніша робота та професійна кар'єра, ні найкращий фізичний стан - гарне тіло, на превеликий жаль, не дадуть того повного відчуття щастя, яке хоче кожна людина, особливо, жінка. Адже саме для жінки повна реалізація можлива лише за умови її реалізованості в особистому житті. Бо є поняття жіночої та чоловічої природи, певні закони, які диктують свої умови, як би ми не намагалися їх обійти іншими надпрекраснішими досягненнями. І думаю, що саме це Ви зараз дуже гостро відчуваєте, як жінка.
Насправді, як на мене, Ви інтуїтивно відчули, що має бути певна ієрархія в сенсах та життєвих цілях, де для того щоб відчувати себе щасливою, все має займати свої місця. І від того, що саме визначається як основне і буде залежати все інше. Щоб обгрунтувати свої висновки, можу навести безліч прикладів, де жінка, не маючи професійної кар'єри і ідеального тіла, почувається щасливою, маючи гармонічні сімейні стосунки. Тоді як не можу навести жодного прикладу жіночої щасливої долі, коли жінка маючи і прекрасне тіло, і прекрасну роботу, але не маючи гармонії в особистому житті, почувала б себе повністю реалізованою та щасливою.

Образи, як правило, мають "подвійне дно". І ніякі припущення в переписці на сайті не допоможуть зрозуміти їх істинну природу, яка може мати дуже глибоке "коріння" як це не дивно. От як наприклад, Ви пишете, що "... взагалі, я не вміла ображатися, посперечатися - так. Але посперечалися і забули..." А чи не може це бути ознакою невміння вибудовувати власні кордони, вміння себе відстоювати? І от та сама постійна образа, чи не стала відігравати роль певного внутрішнього тригера, який змушує Вас все ж почати глибоко розбиратися в собі та своїх внутрішніх установках? Нарешті, навчитися, вибудовувати власні кордони, перестати перебувати в ролі латентної "жертви", яка періодично переходить у роль протилежну, що цілком закономірно при співзалежності... От ті самі моменти, коли вже Ви йому все на емоціях виговорювали... Такі собі, емоційні качелі, де Ви міняєтеся ролями... Якщо я права, то він обов'язково ще з'явиться. Бо так само прив'язаний до Вас, як і Ви до нього, але сам про це навіть не здогадується...
І на той момент, було б добре, якщо Ви б розібралися вже в собі та навчилися правильно себе поводити, не впадаючи в сильні емоції.

Доброго ранку brenda!
Насправді, почуття ейфорії та щастя в усіх абсолютно стосунках минають достатньо швидко, якщо... Немає розуміння, на чому тримаються самі стосунки загалом. Коли стосунки лише утворюються, енергія щастя присутня сама по собі, а от далі над цим потрібно вже вміти самостійно працювати.
От Ви пишете "я горела человеком, готова была все делать для него, с ним и до конца жизни..." Інформації, насправді не дуже багато, але все ж можна спробувати припустити, що Ви з тих людей, які швидко закохуються, "завалюють" чоловіків турботою, яка їх робить егоїстичними і в певній мірі, Ви схильні до ідеалізацій. А як відомо, ідеалізації небезпечні тим, що "рожеві окуляри" спадають і починається етап розчарування. Чому? Тому що закохалися не в реальну людину, а лише в свій намальовані образ.
"...Но партнер меня не слышал, если были какие проблемы или ситуации, когда мы ссорились, я пыталась донести что мне что-то не нравится, но это буквально было « да хорошо, я тебя понял» и через пару дней забывалось и все позановой" Насправді, намагання вплинути на чоловіка лише словами - це дорога в нікуди. Бо є таке поняття, як жіноча та чоловіча природа. Якщо жінці достатньо сказати і вона стане намагатися змінюватися, чоловіки в більшості своїй, слова жінки, загалом, не сприймають серйозно. Особливо, якщо їх мама дуже багато робила зауважень сину в дитинстві і практично ніяк не діяла. Щоб чоловік все ж почув слова жінки, вона, жінка, повинна ще вміти правильно себе повести. Тобто, не просто сказати про те, що не подобається, а підкріпити слова відповідною дією. Наприклад, відсторонитися на певний час, або ж зробити щось таке, на що він змушений буде відреагувати так, як Вам би хотілося.
Далі Ви пишете, ", я очень сильно привязалась к этому человеку (колезі по роботі) эмоционально. Когда я дома, постоянно думаю о нем, думаю о том побыстрее бы на работу, чтобы просто увидеть его". І у мене виникає одразу питання: чи не відбувається з колегою по роботі те ж саме, що сталося під час знайомства з тим хлопцем, з яким проживаєте зараз разом? Адже, Вам так хочеться щастя та ейфорії в стосунках! І здається, що от з тим, іншим, все вже буде по іншому... Тоді, чому "не могу сказать что готова разорвать отношения прямо сейчас, будто меня что-то держит, но я и не счастлива..."?
Думаю, через те, що просто у Вас, як мінімум, відсутні знання про закони стосунків. Які діють навіть, якщо ми про них не знаємо. Насправді, коли жінка та чоловік починають жити разом, утворюються невидимі зв'язки, які набагато міцніші за зовнішні. І які не так то легко розірвати, адже, самі стосунки з'явилися не просто так. А для того, щоб ми чомусь в них навчилися. Насправді, все набагато серйозніше. І від того, як Ви далі будете діяти, може залежати все Ваше майбутнє життя. Адже, незнання законів не звільняє нас від їх дії. І змінюючи одного чоловіка на іншого, при цьому не зрозумівши як правильно потрібно себе поводити, навряд чи принесе того результату, якого Ви так очікуєте.
Окрім того, щоб мати щасливі стосунки, потрібно навчитися бути щасливою незалежно від того, що відбувається в стосунках. Тобто, стати самодостатньою, наповненою, гармонічною. І тоді, повірте, або кардинально, в кращий бік, зміниться той хлопець, з яким Ви зараз живете як чоловік та дружина, або ж саме життя подарує Вам кращого іншого.
Бо, як на мене, на даному етапі, Ви намагаєтеся знайти того, хто зробить Вас щасливою. А це самообман. Бо чоловіки, так само, шукають тих жінок, які дадуть їм щастя.

Відредаговано автором 21-01-2025 13:21:08

Мені прикро, що так все склалося. Але чи, насправді, він був тією самою людиною, яку Ви собі уявляли і яку так щиро покохали? Як на мене, з того, що Ви пишете, хлопець має ознаки інфантильної поведінки і не пройшов всі етапи сепарації, як мінімум, з мамою.
Нерідко, закохуючись, ми "вдягаємо на себе рожеві окуляри" і живемо не з реальною людиною, а з тим образом, який самі собі створили. І що тоді? І що робити, коли раптово починаєш розуміти, що людина зовсім не така, як здавалося? Найперше, робити повну глибинну переоцінку як самих стосунків, так і своїх ідеалізацій. Які, як правило, формуються в дитинстві. Адже, маленька дитина саме від батьків переймає ті моделі поведінки та стосунків, якими потім користується в дорослому житті. І якщо в дитинстві у батьків не було гармонії в стосунках, гармонічним стосункам прийдеться самостійно вчитися через внутрішні глибинні трансформацій, отримання знань про побудову гармонічних стосунків та на власному досвіді. Інколи, дуже болючому, як і у Вас.
Тому логічно запитати, а які стосунки були між Вашими батьками, коли Ви були маленькою?

Відредаговано автором 21-01-2025 12:39:37

Так, Ви праві, п'ятнадцять років - це дуже багато для стосунків. Але яких? От Ви пропонували спільний ремонт, нове житло... Але ж це все вимагає від чоловіка відповідальності. Найперша ознака якої - це пропозиція шлюбу. Він коли небуд пропонував Вам одружитися?

Доброго ранку!
На мою думку, потрібно дуже серйозно розібратися в причинах того, що змусило Вас зрадити вперше свого хлопця. Адже, саме той вчинок запустив ланцюгову реакцію зрад, слід від яких не дає Вам можливості жити спокійно і постійно мати претензії до свого хлопця. Адже, не має почуття тої самої впевненості та захищеності, якої так потребує кожна жінка. Коли виникає бажання знайти іншого? Коли немає впевненості в собі та в самих стосунках. Коли немає відчуття внутрішньої наповненості, самоцінності, самодостатності... І в такий, м'яко кажучи, не дуже гарний спосіб, ми несвідомо намагаємося знайти недостаючу підтримку, підвищити почуття власної цінності, але... Насправді, лише ще сил ніше заплутуємося і несвідомо руйнуємо самі стосунки. Те, що в Вашому дитинстві не було батька, не дає можливості вибудовувати правильну модель поведінки з хлопцем, змушує намагатися за рахунок хлопця та інших чоловіків намагатися заповнювати те, що не мали в дитинстві від батька. Тоді, як жодний чоловік батька ніколи не замінить... До того ж, нестача і материнської любові, що відповідає за почуття вірності одній людині та вміння, знову ж таки, правильно себе з чоловіками поводити. Що робити? Як мінімум, усвідомити, що до тих пір, поки Ви не розберетеся з собою, не зрозумієте як будуються міцні гармонічні стосунки, навряд чи вдасться позбавитися такої неконструктивної реакції на зустрічі хлопця з друзями. А максимум, це пропрацювати всі несвідомі дитячі травми, пройти повне перезавантаження неконструктивних поведінкових моделей і зрозуміти, яких саме стосунків Ви хочете і на чому, загалом, тримаються гармонічні Галичі стосунки.

Те, що Ви зараз усвідомили свої помилки - це добре. Але застрягати на почутті образи, претензій, самозвинувачень - це лише шлях до саморуйнації.
От Ви пишете "мені подобалося, що він працює на цікавій роботі, що він незалежний… і хотілося просто мати з ним родину". А якщо б він не працював на цікавій роботі, не був незалежним, весь час тримався за Вас обома руками і "заглядав Вам у рота", Вам би хотілося бути з ним поруч і створити з ним сім'ю?
Навряд чи. Чому?
Тому що така людина нецікава, принижена, слабка і саме цим відштовхує від себе тих, кого кохає.
Я вже писала і лише повторюся знову.
Якщо змінитеся кардинально Ви: станете самодостатньою, гідною ( не плутати з пихатістю), знайдете для себе цікаву справу, покликання, наповните своє життя новими сенсами, то не лише зміниться Ваше життя, але і цей самий хлопець , як це не дивно, може повернутися в Ваше життя знову, тільки в зовсім іншій якості, кращій для Вас.
Інша справа, чи потрібний він вже буде Вам на той момент?... Але в любому випадку, одна Ви точно не залишитеся. Бо самодостатня, щаслива жінка одразу стає привабливою. І притягує до себе тих чоловіків, які стануть її поважати і "носити її на руках". Бо до нас ставляться лише так, як ми сприймаємо себе і ставимося до себе.

Відредаговано автором 21-01-2025 11:31:33

Доброго дня Anna!
Ви пишете "Але є психологічна залежність, звичка, страхи що в разі розставання втрачу хороше і завдам шкоди дітям тим що зруйную сім'ю..."
Насправді, психологічні залежності не з'являються самі по собі. Як правило, для цього повинна бути певна тенденція до "залипання" на близьких людях і формується вона з дитинства. Це перше. Отже, щоб її позбутися, потрібно розібратися, а які стосунки з батьками у Вас були в дитинстві.
Друге. На скільки я зрозуміла, Ви в шлюбі не перший рік і у Вас є діти. Тому, як на мене, все ж варто розібратися, що насправді, відбувається між Вами та чоловіком, щоб спробувати трансформувати стосунки у щасливі та душевно глибокі. Чому? Бо зазвичай, якщо є психологічна проблема і вона невирішена, то тягнеться далі по життю навіть, якщо шлюб розпадається і його, подальше життя, дуже сильно ускладнює.
Тому в таких випадках найкраще - це почати
працювати з сімейним психологом. Адже, переписуваннями на сайті психо-емоційна залежність не вирішиться.
Та в любому випадку, чи були в дитинстві стосунки з батьками теплими, душевними, щасливими? Чи почувалися Ви в якихось випадках з батьками неправильною та поганою? І чи були, взагалі, коли небудь стосунки з Вашим чоловіком довірливими та гармонічними? І якщо були, то що саме могло стосунки так сильно погіршити?

Відредаговано автором 12-01-2025 14:57:08