Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Сашо!
Ваші почуття зрозумілі і викликають співчуття. Бо коли в душі киплять пристрасті та ревнощі, жити дуже важко. Тому зрозуміле і бажання якомога швидше повернути дівчину, але... На превеликий жаль, в таких випадках, просто вибачитися не достатньо. Адже, якщо є схильність до ревнивості, позбавитися цих почуттів просто так не вдасться. Тим паче, що той самий дорослий чоловік нікуди не дівся, а отже буде і надалі відігравати роль певного тригера, змушуючи Вас реагувати на дівчину так само.
То що ж робити?
Якщо Ви реально хочете не лише тимчасово повернути стосунки з дівчиною, а і стосунки зробити тривалими, поглибити та зробити їх гармонічними, потрібно дуже серйозно розібратися з тенденцією до "залипання" на коханій людини. Бо саме надмірна прив'язливість і може викликати от той самий болючий стан ревнощів.
Бо прив'язливість і кохання - це дуже різні речі. І дівчата таке одразу відчувають. От уявіть собі, що хтось міцно вчепився в Вашу руку і не відпускає. Яка буде Ваша перша реакція? Вирватися і втекти подалі, правда? Те ж саме відчуває зараз і Ваша дівчина. Тому просто вибачитися і попросити відновити стосунки може не спрацювати. Адже, ми не лише бачимо та чуємо одне одного, ми коханих людей відчуваємо.
Тому, щоб допомогти Вам, потрібно набагато більше інформації про Вас. Щоб зрозуміти звідки така тенденція до залежності від коханої людини. Бо саме вона викликає, як правило, таке силье почуття ревнивості.
Які стосунки між Вашими батьками?
Чи було достатньо Вам в дитинстві тепла та уваги батька та мами? І хто найбільше займався Вашим вихованням, коли Ви були маленьким?

Відредаговано автором 28-01-2025 12:34:44

Найперше, пропрацювати свій страх і перестати боятися того чоловіка.
Як це зробити? Задайтеся питанням, а чого найбільше Ви боїтеся? І чому те, чого Ви боїтеся так Вас лякає? Що може стати найгіршого, якщо він зробить те нарешті, чим Вас шантажує?
А тепер уявіть, що Ви не зможете впоратися зі своїм страхом. І як будете жити далі? Ви збираєтеся все життя ховатися та бігати від того незнайомця? І загалом, від усіх, хто стане Вас чимось шантажувати? Ви пишете, що завдяки якійсь знайомій стали з незнайомцем спілкуватися... А чи не може бути так, що Ваша знайома і той незнайомець знайомі і вона щось йому розповіла таке про стосунки Вас з Вашим чоловіком, чого Ви дуже боїтеся?
Насправді, варіантів дуже багато, а жодна дія, яку Ви вже зробили, не спрацювала. Хіба що спробуйте ще звернутися до кіберполіції і повідомте по те, що Вас шантажують... Щоб вона знайшли і зупинили того шантажиста.
Але навіть в такому випадку, Ваш страх нікуди не дінеться, поки Ви з ним не розберетеся і не впораєтеся. Отже, є щось таке всередині Вас, що робить Вас дуже залежною від от таких маніпуляторів. А це вже питання суто психо-емоційного характеру, яке потребує індивідуальної роботи.

Так, Ваші почуття закономірна та зрозуміли. Але у цій ситуації є і інший бік, не менш важливий.
От Ви пишете "по факту він мене зараз переслідує. І скажу мені страшно від цього. Мало того що він мені пише із інших сторінок. Так він мені каже що знає чоловіка".
Кого, на Вашу думку, можна, загалом, шантажувати та залякувати?
Думаю, що Ви і сама знаєте правильну відповідь: лише того, хто дуже чогось боїться та сильно через щось переживає. Страх, як це не дивно, але відчувається навіть тоді, коли ми людину не бачимо, і знайомі лише по переписці, наприклад, втому ж ТГ
Це певний крючок, певний аркан, на якому можна тримати безкінечно людину, і по факту, змушувати її робити будь що.
Ви пишете: "А якщо чесно не знаю як дати відсіч такій поведінчі того чоловіка". Тоді як відповідь очевидна - необхідно глибоко розібратися зі своїми страхами та залежностями, якими і тримає Вас незнайомець.
Ви можете сказати, але ж як діяти реально? Механізм такий. Коли ми живемо під гнітом страху, що б ми не робили, які б дії не застосовували, нас все одно стануть переслідувати. Чому? Тому, що через страх розкрити свою таємницю, ми будемо дуже обмежені в своїх зусиллях, боячись, що нас видадуть, розкажуть про нас і станемо "поганими дівчатками" в очах свого чоловіка. Тоді як людина, що впоралася зі своїми страхами, повертає собі те саме відчуття спокою та власної гідності, яке було втрачене. І з заляканої "жертви" перетворюється на самодостатню, впевнену в собі жінку.
А самодостатня та щаслива жінка завжди зможе знайти вихід у найскладнішій ситуації, при цьому зберігши і свою самоповагу і самі родинні стосунки.
Я все ж схиляюся до того, що проблема набагато глибша, аніж лише ситуація з незнайомцем. Адже,безпосередньо торкається і глибини та довіри з Вашим чоловіком у Ваших стосунках.
Я правильно зрозуміла, чоловік дозволяв собі переходити певну межу вірності Вам, як своїй дружині?

Доброго вечора!
Насправді, дуже шкода, що Ви потрапили в таку ситуацію. Власне, як на мене, не так страшно те, що Вам захотілося поспілкуватися і отримати новий досвід в переписці, скільки - Ваш стан провини та сорому за те, чого Ви не зробили, адже, вчасно змогли зупинитися. Бо, на мою думку, Вам притаманний високий рівень моральних цінностей, що прекрасно.
Але є маленьке але... Чи не надміру суворо Ви караєте себе за те, чого не зробили? І тому, перш, ніж щось розповідати чоловіку, чи не краще, у першу чергу, от саме з цим дуже уважно розібратися? Бо, навряд чи, можна наперед знати, як відреагує він на Вашу розповідь, особливо, якщо говорити станете з позиції "жертви", яка сильно завинила.
Чому? Бо існує певний закон стосунків. До нас ставляться так, як ми ставимося до себе.
Зневажають того, хто зневажає себе сам, навіть, якщо почуття провини та зневаги хибне, як от у Вас. Тим паче, що особливо довірливих стосунків між вами, якщо я все правильно зрозуміла, поки немає.
Ви пишете "На рахунок довіри не можу сказати так одразу. Я наприклад дуже багато чого пробачала чоловіку. Але так щоб прямо йому сказати про таку річ мені якщо чесно соромно".
Тобто, якщо я правильно зрозуміла, чоловік не є прикладом ідеальної поведінки по відношенню до Вас? І якщо все так, тоді, чи не приглушена, витіснена образа на чоловіка і несвідоме відчуття знеціненості і змусило Вас шукати якогось спілкування з незнайомим чоловіком у ТГ, як прояв певної компенсації за все пережите з чоловіком?
На мою думку, те що сталося зараз з незнайомцем - це лише наслідок "запущених" та досить заплутаних стосунків, які склалися між Вами та Вашими чоловіком. І до тих пір, поки Ви не розберетеся в собі зі своїми почуттями до свого чоловіка, розпочинати якісь відверті розмови з ним, знову ж таки на мій розсуд, дуже небезпечно. Бо, як правило, чоловіки, що самі роблять багато неправильного в стосунках, дуже прискіпливо ставляться до вчинків своїх дружин. І таким чином, відкрившись, чи не дасте Ви привід для того, щоб він почав поводити себе ще відвертіше гірше по відношенню до Вас, маніпулюючи Вашим псевдо поганим вчинком?
Судячи з того, що Ви написали про себе та ситуацію, швидше за все, Ви - жінка не лише сором'язлива, але і несмілива та нерішуча. І тільки сильні душевні муки змусили Вас звернутися за допомогою до психологів. І через те, що писати відверто на великий загал Вам також може бути дуже складно, чи не легше
записатися одразу на індивідуальну зустріч, де спілкуватися зможете вже більш відвертіше?

Відредаговано автором 26-01-2025 19:54:03

Доброго вечора!
Судячи з усього, у Вас є величезна потреба просто хоча б виговоритися про те, що дуже болить і турбує. І це зрозуміло. Адже, все своє життя змушені були тримати і почуття, і емоції при собі. Та окрім потреби виговоритися, як на мене, є ознаки глибоких психологічних травм. І з цим лише одним проговорюванням, однозначно, не впоратися.
Коли відбувалися всі події, про які Ви пишете, Ви були дуже залежні від батьків,як фінансово, так і психологічно. Але зараз Ви вже самостійна повнолітня дівчина, яка має право сама обирати, яким життям жити далі: тягнути за собою біль та образи, страхи, непорозуміння.., чи навчитися жити щасливо своїм життям. Я раджу Вам записатися на індивідуальну терапію.

Насправді, нічого особливого робити перед зустріччю з психологом і не потрібно. Бо психолог і потрібний для того, щоб дати Вам можливість не лише бути самою собою, висловити свій біль, свої почуття, але і допомогти стати по справжньому щасливою, змінивши кардинально сприйняття і себе, і своїх близьких.

Насправді, не тільки не потрібно ставати "черствою та егоїстичною", а навіть навпаки. Коли дитина себе поводить неправильно, Ви їй говорите, що та ж цукерка перед обідом зіпсує апетит? А якщо дитина продовжує капризувати, Ви робите так як вона хоче, їй на шкоду? Мабуть, що ні. І не тому, що Ви черства та егоїстична, а тому що всім серцем любите її і бажаєте їй здоров'я. Те ж само стосується і Вашої сестри. Навчитися виставляти свої кордони і не потакати забаганкам дорослої, розбещеної людини - це не шкодити їй, а навпаки допомагати, виховувати її.
Саме тому я і написала, що без повної трансформації дитячих установок Ви, навіть якщо вже будете знати як себе правильно поводити, просто, швидше за все, не впораєтеся без індивідуальної роботи з психологом. Адже, навіть зрозуміти різницю між вихованням і справжньою любов'ю та "черствістю і егоїзмом", розбещенням виявилося дуже складно. Бо до тих пір, поки у Вас будуть автоматично діяти дитячі установки та поведінкові моделі, які були навіяні, в тому числі, батьками - навести лад в своїй душі практично неможливо.
Якщо хочете перестати почувати себе розчарованою, ображеною, відторгнутою сестрою, я все ж раджу Вам індивідуальну консультацію. Тим паче, що зараз нікуди їхати не потрібно і пропрацювати свої проблеми можна в режимі онлайн, по одному із Месенджерів в телефоні. Все буде відбуватися так, як і при очній зустрічі. Зоровий контакт, в тому числі, що має неаби яке значення під час роботи.

Доброго ранку Олю!
Мені одразу впали в очі Ваші слова "Бити мене ніхто не буде, я доросла людина, я зловила себе на тому, що я як дитина🙈". Так просто слова про "бити" не з'являються. Тому маю припущення, що або Ви були свідком того, що хтось вчиняв фізичні дії до когось з близьких людей або тих де самих тварин, або ж такі дії були по відношенню до Вас самої... Чому я саме на це звернула увагу? Тому, що у чесній відповіді на це питання, може приховуватися і відповідь на Ваше запитання "...я не можу зрозуміти чому мені так важко було наважитись і поставити границю, було прям страшно, коли я це зробила, то я була прям розгніваною та збентеженою, зараз відчуваю якесь незрозуміле почуття провини, хоча, що я зробила такого поганого..."
Якщо в дитинстві дитина переживала певні травматичні події або травматичне ставлення до себе, потім, вже в дорослому житті, вона може "забути" про самі події, але на рівні реакцій та рефлексів залишиться реакція на певні вчинки близьких людей. Які чимось можуть нагадувати або бути пов'язаними з тими самими травматичними подіями. Чому я так ретельно розбираю саме цей момент? Бо, насправді, які б прекрасні поради не давали психологи, до тих пір поки не відбудеться повна трансформація дитячих травм, дитячих установок, Ви, навіть знаючи, що так реагувати не потрібно... Все одно будете реагувати звично, автоматично, несвідомо...
То чи були якісь епізоди в дитинстві, які б змусили Вас так болісно реагувати на слова "близької" людини. Яку Ви навіть на цьому сайте, де ніхто не знає Вас і Вашу сім'ю, боїтеся назвати тим, ким вона є в ієрархії сім'ї та родини. А про що це може говорити? Як на мене, що саме з цією людиною можуть бути в якийсь спосіб пов'язані не дуже приємні моменти з Вашого життя, зокрема, дитинства.
Тому потрібно все ж трохи більше інформації про Вас
Як до Вас ставилися в дитинстві? Чи були у Вас з батьками чи значимими для Вас дорослими, теплі та довірливі стосунки?

Відредаговано автором 24-01-2025 11:30:57

Доброго ранку!
Те, що Ви людина емпатійна і вмієте прощати - величезний плюс Вам. І те, що забрали своїх рідних у безпечну зону, також, бонус Вас за Вашу щирість та людяність, але... У цій всій історії є один маленький, але дуже суттєвий нюанс - це Ваше дитинство. Запитаєте чому? Справа в тому, що коли в дитинстві ми недоотрмуємо любові, ми несвідомо, всіма своїми діями та вчинками намагаємося весь час бути "хорошими". І це відбувається автоматично. Бо така
"програма" записувалася, швидше за все, тоді, коли
Ви були маленькою дівчинкою і ніяк не могли второпати, чому батьки не дають того тепла, на яке кожна дитина має права. Так працює психіка дитини, що вона ніколи не звинувачує нікого, окрім... Себе самої. Дитині здається, що то вона якась не така, не так себе поводить, а от якщо почне турбуватися про всіх, всім допомагати, її обов'язково полюблять!
Власне, що сталося, як на мене, і з Вами.
Ви до цих пір живете в тих самих дитячих установках, про які навіть не здогадуєтеся. Але ж і Ви і Ваша сестра вже давно виросли і маєте самі турбуватися про себе та свої родини. А що виходить? Що своєю постійною материнською сліпою опікою Ви не лише не допомагаєте сестрі, а лише її та її дітей розбещуєте і робите ще більш черствими та егоїстичними.
І все б нічого, от зрозуміли, що неправильно себе поводите і почали все робити по іншому... Але... Все не так просто. Насправді, можна докладати неймовірні зусилля щоб помінятися, та все одно, на рівні рефлексів, Вами стануть керувати от ті самі несвідомі установки до тих пір, поки вони не будуть трансформовані в нові, зрілі, вже дорослої людини, а не дитини, яка буде страждає без любові. Бо це рівень емоцій та почуттів, які змінюються лише тоді, коли ми глибинно пропрацьовуємо свої, як це не дивно, дитячі травми.

Відредаговано автором 24-01-2025 11:15:16

Дякую за щирість.
Своїми словами Ви лише підтвердили мої припущення.
Окрім несвідомого перейняття поведінкових моделей є ще дуже важливий момент. Те, що чіпляли слова чоловіка про схожість на маму - зрозуміло. Це, насправді, дуже боляче. Бо чим менше ми хочемо бути схожими на когось з батьків, чим сильніше засуджуємо чи просто не приймаємо їх поведінку, тим швидше станемо себе поводити так, як і вони. Це ще один закон стосунків. Чому?
Тому що на підсвідомому рівні ми сприймаємо себе і одне одного в родині як одне ціле. Тому, автоматично, неприйняття когось з рідних, насправді, переходить у неприйняття та осуд себе, страх бути якоюсь не такою, страх говорити прямо про свої почуття, страх залишитися одною...і т.д.
Саме тому я і писала, що потрібно розібратися в собі, пройти повне перезавантаження дитячих установок і поведінкових моделей, щоб, найперше, стати самодостатньою ( не плутати з самостійною), а отже щасливою. А щаслива жінка, повірте, однозначно створить навколо себе поле любові, в якому чоловіку не залишиться нічого іншого, як також змінитися на краще. Бо жінка має таку силу, про яку навіть і не здогадується.
Я вважаю, що ваші стосунки не просто можна відновити, але і зробити їх по справжньому глибокими, довірливими та щасливими.

Відредаговано автором 23-01-2025 20:29:36

"...поле бою" і працювати над собою абсолютно немає нічого спільного.
В сім'ї не воюють, а виховують одне одного без скандалів. Тим паче, що у Вашому випадку починати знову жити разом до того не змінившись глибинно - однозначно, не дасть нічого гарного. Про що я вище і написала.
Як на мене, установка "поле бою" якраз і може бути саме тим тригером, який заважає вам жити щасливо разом.
Власне, тому і задала питання про батьків. Які стосунки були між ними?
Бо як кажуть: всі наші проблеми "родом з дитинства".
Власне, тому у цьому і потрібно розбиратися, якщо дійсно є бажання не тільки зберегти стосунки з коханою людиною, а і зробити їх щасливими.
І ще... Коли люди живуть в парі, починаються претензії один до одного. Мета яких, спонукати кохану людину змінитися, але... Чи можна змінити когось примусово, якщо сама людина змінюватися не хоче? Навряд чи. Людина змінюється лише тоді, коли змінюватися хоче сама. Тому очікувати, що той, хто живе поруч зробить мене щасливою - навряд чи доцільно. А от навчитися самій бути щасливою - можливо. Щаслива людина робить життя навколо себе також щасливим...а не навпаки.

Відредаговано автором 23-01-2025 19:36:19

Доброго дня Mila!
Знаєте, нам тільки здається, що в цьому житті все випадково. Тоді, як насправді, все має якийсь сенс, навіть, якщо ми його, цей сенс, не розуміємо. Отже, і те, що Ви постійно "притягуєтеся" одне до одного, як на мене - не випадковість. Швидше за все, залишається велика кількість питань, які ви можете і повинні "закрити" саме в цих стосунках. Що і підтверджуються словами "Зрештою, через якийсь час попередні проблеми, через які розходилися, нікуди не дівалися і знову приймалося рішення розходитися".
В таких випадках, намагання створити нові стосунки, або призведуть до того, що старі проблеми перейдуть в нові, або ж нові стосунки, загалом, можуть не створитися. Чому? Тому що існують певні закони відносин чоловіка та жінки, незнання яких не відміняє їх дії.
Далі Ви пишете "Люди ж не змінюються", що, насправді, не є беззаперечним фактом. Як це не дивно, але ми в це життя приходимо саме заради того, щоб не лише змінюватися, але і змінювати своє життя. Просто, щоб відбулися певні зміни, потрібно розуміти, в який бік рухатися. А це: робота зі своїми поведінковими моделями та глибинними установками, які формуються, зазвичай, в дитинстві і не дають нам можливості жити в гармонії з собою і мати гармонічні стосунки в дорослому віці. Тому обов'язково потрібно розбиратися, які стосунки були між Вашими батьками і як вони ставилися до Вас, коли Ви були маленька. Бо зазвичай, в дорослому віці, пари створюються за принципом зеркальності особистісних проблем. І це не випадковість. Як кажуть, життя парує для того, щоб через труднощі, які виникають, постійно працювати над собою. Щоб з часом, як бонус за особистісну наполегливість та старання, отримати ту саму Любов та щастя, на яке ми так очікуємо одразу. Плюс, знання природи чоловіка, жінки та природи самих стосунків. Адже, саме незнання цих законів в більшості випадків і призводить до того, що люди не можуть ніяк поруч ужитися.
Висновок. На мою думку сімейного психолога, Ваші стосунки мають всі шанси стати гармонічними, а отже, щасливими. Тоді як нехтування своїми почуттями може призвести до непередбачуваних негативних наслідків - це класика любовного жанру. Але це не означає, що вам потрібно терміново знову зходитися і починати жити разом на тому рівні, на якому ви розійшлися, швидше, навіть навпаки, не поспішати. І поки просто зустрічатися, підтримуючи стосунки більш менш на відстані. Щоб цей час використати для наполегливої роботи над собою. Адже, один із законів стосунків полягає в тому, що коли одна людина в парі кардинально змінюється, змінюється непомітно та поступово і друга людина. А отже, стосунки суттєво покращуються.
Що таке кардинальні зміни? Це зміни не лише на рівні "Я вже знаю, де помилялася і знаю, як потрібно робити", а на рівні "я змінилася на рівні рефлексу, тобто, дію правильно автоматично".
Бо лише такі зміни дають гарантію того, що навіть в самій критичній ситуації не буде емоційного "зриву" в от ті самі емоційні качелі, про які Ви пишете.
Які стосунки були між Вашими батьками?

Відредаговано автором 23-01-2025 17:29:51

Доброго дня!
Як на мене, Ваше питання щодо стосунків саме з цим хлопцем, може бути набагато глибшим, аніж здається.
Чому? Бо нічого в житті випадкового не буває. І якщо зустріли саме цього чоловіка, в цьому має бути певний сенс. Ви пишете "У своїх відносинах я завжди та сторона, яка придумує розваги, організовує поїздки, ріклується за місяць як ми проведемо час на якісь події. Робить подарунки без приводу і на свята..." Певне, бути активною та ініціативною людиною - це прекрасно, але... В любій парі завжди присутній певний баланс. І якщо, наприклад, жінка занадто ініціативна, (а такого роду ініціативність - це все ж більше чоловіча модель поведінки), чоловік за законами стосунків буде безініціативним. Що далі підтверджується Вашими ж словами.
"Хлопець же взагалі не париться (може в голові по-іншому, але зовні так виглядає). Не може придумати ніяки розваги і як спільно провести час. Іноді може так загратися в компютерні ігри, що робить моє прохання в останній момент або коли я вже злюсь на нього..." До чого я все це пишу? Справа в тому, що жінка у шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка. Тобто, якщо сама жінка не змінить свою модель поведінки в стосунках, у чоловіка, як правило, не вистачає енергії щось змінити самому. І тому категоричний розрив стосунків втрачає любий сенс аж поки не будуть використані всі можливості їх налагодити. Адже, в іншому випадку, за логікою, як це не прикро, всі наступні стосунки можуть складатися за схожим сценарієм. А інколи, навіть, з ускладненнями. Бо невирішивши вже існуючої проблеми, ми несвідомо ту ж саму проблему можемо потягнути в своє подальше життя.
Що робити?
Найперше, розібратися, звідки з'явилася саме така модель поведінки в стосунках з чоловіками. І тоді логічне питання, а хто з Ваших батьків головний в сім'ї і, загалом, як склалися їх стосунки?
А друге, ретельно почати вивчати природу чоловіка та жінки і природу гармонічних стосунків, щоб мати можливість поступово ці знання вносити в своє життя. Маю безліч прикладів в своїй практиці, коли зовні абсолютно безнадійна ситуація в парі кардинально змінювалася на краще лише тому, що хтось один з пари починав серйозно працювати над собою з сімейним психологом. І, як правило, починає працювати над собою першим той, хто першим замислився над тим, що в їх стосунках відбувається і звернувся з цим запитом до психологів. Бо саме він/вона є тою людиною, яка рухається попереду і напрацьовує собі бали для майбутнього щасливого життя.

Відредаговано автором 22-01-2025 14:05:05

Доброго дня Tina!
Як на мене, найважливіше у зверненні до психологів, швидше за все, несвідомо, Ви вклали в назву свого звернення "Чи можно найти нові смисли в житті?". Якщо так, тоді все написане Вами після заголовка дуже просто та логічно вкладається в чітку схему пошуку щасливого гармонічного життя. Де роль щасливої, реалізованої жінки, подруги, дружини, виходить на перший план.
"...я в першу чергу стараюсь для себе бути гарною привабливою , але зрозуміла що хочу стосунків , де я буду почуватись що подобаюся і чоловік мною Дорожить". Тобто, як на мене, основним запитом в роботі з психологом може бути створення гармонічних та щасливих стосунків з чоловіком. Чому? Тому що ні най прекрасніша робота та професійна кар'єра, ні найкращий фізичний стан - гарне тіло, на превеликий жаль, не дадуть того повного відчуття щастя, яке хоче кожна людина, особливо, жінка. Адже саме для жінки повна реалізація можлива лише за умови її реалізованості в особистому житті. Бо є поняття жіночої та чоловічої природи, певні закони, які диктують свої умови, як би ми не намагалися їх обійти іншими надпрекраснішими досягненнями. І думаю, що саме це Ви зараз дуже гостро відчуваєте, як жінка.
Насправді, як на мене, Ви інтуїтивно відчули, що має бути певна ієрархія в сенсах та життєвих цілях, де для того щоб відчувати себе щасливою, все має займати свої місця. І від того, що саме визначається як основне і буде залежати все інше. Щоб обгрунтувати свої висновки, можу навести безліч прикладів, де жінка, не маючи професійної кар'єри і ідеального тіла, почувається щасливою, маючи гармонічні сімейні стосунки. Тоді як не можу навести жодного прикладу жіночої щасливої долі, коли жінка маючи і прекрасне тіло, і прекрасну роботу, але не маючи гармонії в особистому житті, почувала б себе повністю реалізованою та щасливою.

Образи, як правило, мають "подвійне дно". І ніякі припущення в переписці на сайті не допоможуть зрозуміти їх істинну природу, яка може мати дуже глибоке "коріння" як це не дивно. От як наприклад, Ви пишете, що "... взагалі, я не вміла ображатися, посперечатися - так. Але посперечалися і забули..." А чи не може це бути ознакою невміння вибудовувати власні кордони, вміння себе відстоювати? І от та сама постійна образа, чи не стала відігравати роль певного внутрішнього тригера, який змушує Вас все ж почати глибоко розбиратися в собі та своїх внутрішніх установках? Нарешті, навчитися, вибудовувати власні кордони, перестати перебувати в ролі латентної "жертви", яка періодично переходить у роль протилежну, що цілком закономірно при співзалежності... От ті самі моменти, коли вже Ви йому все на емоціях виговорювали... Такі собі, емоційні качелі, де Ви міняєтеся ролями... Якщо я права, то він обов'язково ще з'явиться. Бо так само прив'язаний до Вас, як і Ви до нього, але сам про це навіть не здогадується...
І на той момент, було б добре, якщо Ви б розібралися вже в собі та навчилися правильно себе поводити, не впадаючи в сильні емоції.