Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за доповнення та відвертість "Сын говорит, что не хочет быть на втором месте, не хочет терять моё внимание". Отже, Ви лише підтвердили мої припущення щодо недостатнього рівня психо-емоційного контакту з сином в дитинстві і певного сприйняття Вас сином як своєї власності.
Тому змушена ще раз повторити свої питання, на які так і не було відповіді:
На скільки, на Вашу думку, Ви самі схильні до ревнощів? Який рівень прив'язливості був у Вас з Вашими батьками?
На скільки, на Вашу думку, Ви були повністю психо-емоційно налаштовані на сина в дитинстві? Який у Вас на той момент був рівень психо-емоційного стану? Чи була атмосфера в сім'ї на той момент гармонічною та відкритою?

Саме тому, що у Вас є донька, потрібно подумати не лише про себе, але і про її долю. Скажете, яке відношення вона має до Вашого життя?
Відповім - безпосереднє. Адже, діти, неусвідомлено наслідують своїх батьків у вмінні ставитися до себе.
А якщо Ви не вмієте приймати та цінувати себе, тоді чи зможе приймати себе і Ваша донька?

Те, що Ви намагаєтеся допомагати батьками - це респект Вам великий. Але, зачасти, саме через от ті самі дитячі травми, ми в дорослому віці перетворюємося на "жертв" і знищуємо себе і своє життя повністю, забуваючи про себе та свої потреби. Насправді, батькам допомагати можна по різному. Але в Вашому випадку ключові слова "Піду від них - буду себе корити, що вони самі, і немає їм кому допомогти". Тобто, проблема не в самому виді допомоги, а в Вашому внутрішньому постійному почутті провини та надмірного обов'язку, нав'язаного тими ж батьками в дитинстві. Власне, це ще й результат саме того, що "...я дуууже заплуталась, і так дуже важко жити".
Якщо хочете по справжньому допомогти своїм батькам, допоможіть собі, наведіть лад в своїй душі, розберіться в своїх установках та почуттях. Адже, не зробивши цього, Ви ще сильніше будете в собі "давити" негативні почуття до батьків та себе. Що може вилитися в претензії, ненависть та роздратування як до батьків, так і до себе. А це плюс додаткова вага і втрачені можливості для Вас. Адже, життя швидко плине і минає

Відредаговано автором 02-01-2025 15:31:43

Дуже співчуваю Вам!
Те, що Ви написали, лише підтвердило мої припущення. Насправді, в таких випадках ніяка сила волі не допомагає. Бо зайва вага виконує роль умовного захисту від зовнішнього світу.
Як на мене, на рівні підсвідомості накопичилася велетенська кількість непропрацьованих дитячих образ, страхів, гніву... Саме тому ніякі марафони по схудненню Вам не допомагали і Ви "зривалися", бо є проблеми внутрішні, які потребують вирішення. А тіло відіграє лише роль певного зовнішнього подразника, що змушує Вас, нарешті, звернутися до психологів.
Насправді, до тих пір, поки Ви не приймаєте себе такою, якою Ви є, схуднути не буде жодного шансу. А прийняти себе Ви зможете лише тоді, коли будуть трансформовані разом із психологом всі дитячі непрожиті травми. До речі, це може не лише допомогти Вам схуднути, але і щ вірити свої стосунки з батьками. Я Вам щиро раджу індивідуальну консультацію.

Відредаговано автором 02-01-2025 13:54:08

Доброго дня Анно!
Судячи з того, як Ви боляче реагує е на реакцію батьків, психологічна проблема існує. І пов'язана вона може бути знову ж таки, з Вашими батьками, як це не дивно. Вірніше, з тим, як до Вас вони ставилися в дитинстві. Точніше можна сказати лише під час індивідуальної консультації.
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві?

Доброго ранку Dasha!
Можливо, я Вас здивую, але абсолютно рівноцінних стосунків навіть в дружбі практично не існує не лише між подругами, але і між чоловіком та жінкою, тими ж рідними людьми в сім'ї ... Хтось обов'язково буде більше любити, а хтось, в цей момент, буде більше дозволяти себе любити...
Менш помітним такий "розрив" буде вже між людьми, які достатньо психо-емоційно розвинуті, стали усвідомленими і взяли відповідальність за своє життя на себе. Адже любі близькі, дружні стосунки потребують серйозних зусиль та роботи над стосунками. А в Вашому випадку, про психо-емоційну зрілість подруги говорити якось дуже зарано. І тому, як на мене, відбувалася "гра в одні ворота". Вам дуже хотілося дружити з нею, Ви докладали максимум зусиль, тоді як з її боку формувалося таке собі споживацьке ставлення до Вас. Вона милостиво приймала Вашу увагу... Але як тільки ця увага зменшилася, у неї одразу з'явилися претензії. Бо по суті, вона звикла лише брати і користуватися іншими з дитинства, не вкладаючи власних зусиль. Так розвивається егоїстичність.
Інша справа, чому саме таку подругу Ви "притягнули" до себе?
І тут я згодна з Павлом Леонідовичем щодо стосунків з батьками. Єдине додам. Коли дитина недоотримує любові та уваги батьків, вона завжди звинувачує себе і вважає себе якоюсь не такою. І щоб домогтися тої ж уваги, намагається сама все більше та більше проявляти турботи та любові до тих де батьків. У такий спосіб, абсолютно несвідомо, своїми діями та вчинками на вагається показати якби хотіла, щоб ставилися до неї...
Потім дитина дорослішає, а модель поведінки залишається. Недоотримавши від батьків уваги та тепла, намагається ту ж увагу та тепло не розуміючи цього, отримати вже від подруги... А з часом, так само може почати ставитися і до чоловіків, транслюючи на них свої сподівання в любові...
Питання з подругою набагато масштабніше, аніж Ви думаєте. І може стосуватися всього Вашого наступного життя. Якщо Ви реально хочете все змінити, одних порад буде мало, необхідна зміна дитячих установок та моделей поведінки. Адже, нам тільки здається, що все в житті випадково. Тоді як події нашого життя створюються відповідно тому, як ми себе та цей світ сприймаємо. Я Вам раджу іти в терапію почати працювати індивідуально. Тим паче, що є можливість зустрічей так само результативно онлайн.

Доброго ранку Ірино!
Вцілому, згодна з колегою. Але окрім вже написаного, є, як на мене, ще певні аспекти, які потребують додаткового розгляду.
Ви пишете "То, что сын ревнует, это естественно..". Але хіба у всіх дітей є ревнощі до батьків, мами? Насправді, далеко, не у всіх. Отже, як на мене, найперше потрібно спробувати зрозуміти природу самих ревнощів. Коли з'являються Ревнощі?
Ревнощі з'являються тоді, коли є внутрішня схильність вважати рідну людину своє власністю. А зважаючи, що мама і дитина - це єдине ціле на рівні підсвідомості, така схильність передається автоматично від батьків до дитини. Тому потрібно розібратися насамперед, з такою властивістю у Вас.
На скільки, на Вашу думку, Ви самі схильні до ревнощів?
Друге. Ви пишете "Очень "мамин" с самого рождения. С самого рождения спит со мной (сдвинуты вплотную кровати)..." Тобто, дитина постійно потребує контакту та уваги. Знову ж таки, коли так буває?
Насправді, всі зовнішні прояви є лише віддзеркаленням внутрішніх проблем, на які вчасно не зверталося уваги.
В якому психо-емоційному стані Ви перебували під час вагітності, на момент народження сина і його дитячих років? Адже, діти, насправді, реагують не на зовнішні прояви маминої турботи (хоча і це важливо), а на її внутрішній стан ресурсності. Наприклад, одна мама приділяє дитині не так вже і багато часу, але в момент контакту наповнена, щаслива і повністю налаштована на дитину. Дитина це відчуває, зв'язок з мамою дуже сильний і тому отримує достатньо енергії Любові, радості тепла та щастя. І тому може абсолютно спокійно гратися, займатися своїми справами, бути з іншими близькими людьми до наступної зустрічі з мамою.
А інша мама, практично весь час поруч з малюком: готує, годує, вдягає, пере, грає, але .. внутрішньо закрита, увага зосереджена на своїх якихось думках чи переживаннях, психо-емоційно виснажена, не має ресурсу на дитину...
І дитина не доотримує всього того, що їй потрібно для повноцінного життя та розвитку, хоча мама, ніби, і постійно поруч...
А потім спершу формується звичка "мати маму під рукою" і починається несвідома експлуатація рідної людини. Дитина звикає своїми капризами досягати того, що їй потрібно. Адже, окрім певної прив'язаності не має іншої моделі спілкування. Як, наприклад, глибоке порозуміння, дружба, почуття гармонічної самодостатності.
На скільки, на Вашу думку, Ви були повністю психо-емоційно налаштовані на сина в дитинстві? Який у Вас на той момент був рівень психо-емоційного стану? Чи була атмосфера в сім'ї на той момент гармонічною та відкритою?
"... но проблема оказалась в том, что он не понимает, почему взрослым можно спать вместе, а он должен спать отдельно". Насправді, дивлячись в яких стосунках дорослі знаходяться. Щоб син захотів щось зрозуміти, він, як мінімум, повинен розуміти статус ваших стосунків з новим чоловіком. На скільки я зрозуміла, Ви збираєтеся просто почати жити разом?
Якщо Ви спали з сином при наявності його рідного батька, то чому, на його думку, він не може спати з Вами при наявності якогось зовсім для нього чужого дядька? До речі, а які стосунки між Вашими сином і новим чоловіком?
Діти, в тому числі, дуже ревнують, коли не має контакту з маминим прихильником. Це надзвичайно важливий аспект. Тоді, як небажання спати окремо - це лише "верхівка айсбергу", на який син несвідомо привертає Вашу увагу.
Насправді, це питання потребує індивідуальної роботи з психологом. Адже, набагато глибше, аніж Ви думаєте.

Згодна щодо ..."ось таке онлайн спілкування щось мені підказує не має сенсу", адже такі питання потребують повного внутрішнього "перезавантаження". Тому не згодна з думкою "Це вже в минулому, я нічого не можу змінити в тому, що було раніше". Насправді, наша підсвідомість не має минулого, чи майбутнього. Все, що там закарбовується, знаходиться в теперішньому часі. Отже, як це не дивно, але змінюючи сприйняття подій минулого на рівні підсвідомості, ми можемо змінити і своє теперішнє та майбутнє. Тому раджу Вам, як мінімум, індивідуальну консультацію.

На мою думку, Вас вчили абсолютно правильно "Меня всегда учили что это важно, чтобы девушка первой не навязывалась, он должен проявлять инициативу, а только подхватывать..."
Але справа в тому, що Ваша проблема, як на мене, глибше лише за лінію поведінки з хлопцями. І стосується воно, знову ж таки, підсвідомих установок. Саме в таких випадках ніякі правильні зовні дії не дадуть очікуваного результату.
Знаєте, як це діє? Ну от наприклад, клоун виступає в цирку. У нього смішно розмальоване обличчя. Але дитина, до якої він наблизився, перелякалася і почала гірко плакати. Чому? Відбувся певний диссонанс, який буде лякати дитк, яка дуже відчуває певний настрій: обличчя сміється, а сам клоун внутрішньо плаче... Бо саме в цей день сталося щось
таке, що зіпсувало йому настрій, або наприклад, у нього депресивний стан, злість, роздратування, образа... Приблизно так діє і в стосунках.

Відредаговано автором 30-12-2024 16:25:20

Як на мене, щоб не перебувати в ілюзіях, все ж краще зустрітися "в живу".
Але, як на мене, ' ще одне питання, яке б я Вам радила почати вирішувати. І стосується питання тенденції до "залипання" на коханих жінках. А як у Вас складалися попередні стосунки?

Дякую за щирість!
Справа в тому, що у цьому світі діють закони, які виходять за межі лише фізичного сприйняття одне одного. І існує саме той рівень, рівень підсвідомий, який і впливає на створення стосунків. Це щодо того, чи можна щось відчути лише в переписці.
А щодо стосунків батьків, може бути саме той варіант, про який я написала. Коли гарні стосунки батьків стають певною ідеалізацією для їх дітей.
До цього, якщо мама "ведуча" в парі, Ви так само, несвідомо, можете перейняти таку модель поведінки. Яка буде, знову ж таки, автоматично транслюватися на стосунки з чоловіками. І якщо в парі "мама-тато" посідання мамою головуючої ролі знайшло певний баланс з батьком. То в Вашому випадку, через ідеалізацію самих стосунків, перекіс міг багато разово збільшитися. А чоловіки миттєво відчувають жінок, які домінують і одразу відходять. Бо бути в ролі "м'якого та податкового" просто не хочуть. В любому випадку, щоб Вам не написали на сайті психологи, індивідуальна консультація необхідна. Бо це єдиний спосіб визначитися вже точно з причинами, щоб вже після цього почати повне "перезавантаження" установок.

Доброго ранку Alla!
Насправді, співчуваю Вам, бо дуже болюча ситуація. Адже зрада близьких людей - це втрата тої основи, на якій будувалося Ваше життя.
Але образи та претензії до них не принесуть Вам нічого, окрім ще сильнішої болі. Тому, як на мене, потрібно не лише шукати причини того, що сталося, але і намагатися все змінити.
І почати, на мою думку, потрібно саме з пошуку можливих причин, що спонукало чоловіка і дочку так з Вами вчинити.
Війна страшна не лише обстрілами, але і тим, що всі близькі люди проходять через випробовування на глибину та міцність стосунків.
Насторожує те, що Вас зрадили одразу, і чоловік, і дочка. І про що це може свідчити? Припускаю, що стосунки з ними могли базуватися лише на побутовому рівні і не було довірливості, тепла, порозуміння....
Тому потрібні відповіді на деякі питання. Які стосунки у Вас до того, що сталося, були з дочкою? З чоловіком?

Доброго ранку!
Насправді, знайомства на сайті знайомств - це завжди "купування кота в мішку" і поки Ви не почнете реальне спілкування, щось конкретне говорити про жінку неможливо.
Тому у випадку лише Ваших спостережень, психолог може зробити лише деякі припущення.
Перше: "незаміжня" і "розлучена" може нею сприйматися як одне в те ж. Тому не варто до цього ставитися так прискіпливо. Щодо різного віку - це також зрозуміло, жінкам властиве свій вік приховувати. Бо хочеться якомога довше бути привабливою для чоловіків.
А от те, що вона реагує лише на фото красунчиків, як на мене, може свідчити вже про певні риси її характеру. Як от: зависокі вимоги до чоловіків і перебільшення свого значення.
Що робити? Насправді, краще знайомитися "вживу". Почніть практикувати знайомства деінде: на вулиці, в магазині, транспорті... Адже, гарних жінок також типажу, який Вам подобається, багато. Окрім того, те, що Вам сподобалося її фото, ще зовсім не означає, що вона в реальності відповідає Вашому ідеалу жінки, з якою б Ви хотіли мати серйозні стосунки. Швидше за все, Ви їй такі риси просто приписуєте.

Доброго ранку Іро!
Насправді, Ви самі озвучили свою глибинну проблему: "Коли на мене накинулись батьки, я знову відчула почуття провини незрозуміло на що, на мене поклали давно…. Чому я маю це терпіти?) В мене стався відкат, я почала трохи сумніватись в своєму рішенні, виникло почуття провини і що я хороша дівчинка обідила людей..."
Тобто, ситуація з племінником - це лише "верхівка айсбергу". І племінник не спілкується з Вами не тому, що такий поганий, чи погана Ви, а тому що несвідомо реагує на Вашу надзвичайно сильну залежність від близьких стосунків, яка заклалася, швидше ша все, ще з дитинства в спілкуванні з батьками. Адже, нам тільки здається, що ми реагуємо на слова чи дії, тоді, як насправді, насамперед, реагуємо на внутрішній стан людини. Тим паче, що племінник не дуже хоче спілкуватися і зі своєю мамою. А це може бути лише наслідком неправильного виховання. Тобто, є спільна для сім'ї модель неправильної поведінки, яка передалася і Вам, і Вашій сестрі з дитинства від батьків. Я правильно зрозуміла, у Вас не п'є своєї сім'ї, Ви не заміжня? У любому випадку, я б порадила Вам записатися на індивідуальне консультування і почати працювати з питання залежності від стосунків. Адже, те, що Ви намагаєтеся відстоювати власні кордони - прекрасно, але... Судячи з почуття провини, внутрішня установка бути "гарною дівчинкою" нікуди не ділася. У Вас батьки дуже авторитарні?

Доброго ранку Віка!
Для того, щоб спробувати допомогти Вам, потрібно набагато більше інформації про Вас та Вашу сім'ю. Адже, нічого не буває просто так. От Ви пишете "месяц общалась с одним парнем, мне он казался идеалом: как внешне, так и внутренне, очень тянуло к нему,..."
Можна припустити, що у Вас є внутрішня схильність ідеалізувати стосунки. Тобто, робити стосунки центром свого Всесвіту.
Далі Ви пишете "В 16 лет первый раз когда вот так парень поступил, мы общались, а потом он резко охладел
С того момента подобные ситуации меня преследуют..." Перша ситуація була надзвичайно болісною для Вас, швидше за все, Ви отримали глибоку психо-емоційну травму. А в таких випадках, до тих пір поки сама травма не буде пропрацьована, і не трансформована у конструктив причина самої травми, за законами життя, ситуація буде повторюватися. Для чого? Щоб ми змогли розібратися в тих внутрішніх глибинних установках та поведінкових моделях, які заклалися ще в дитинстві від батьків.
"Я снова сейчас в истерике, мне обидно и больно, я привязалась к нему, появилась апатия, хочется забыть его, но я не могу...". Знову ж таки, попередньо, на мій погляд, Ви надзвичайно "залипаєте" на стосунках, дуже прив'язлива. Це може бути певною внутрішньою програмою, яку чоловіки просто несвідомо "зчитують" і... У них включається механізм самозбереження. Бо ця програма дуже руйнівна для них. І вона може бути на стільки сильною, що навіть Ваші зовнішні правильні дії та поведінка не допомагають. Уявіть, що хтось міцно вчепився в Вашу руку і все сильніше її тягне до себе, не відпускаючи... Яка перша реакція? Відірватися і стрімголов тікати...
Те, що Ви багато перечитали на дану тему статей, передивилися відео - прекрасно! Бо свідчить про те, що Ви людина розумна і намагаєтеся змінюватися, а це вже дає великий шанс реально змінити і своє життя. Єдине, такі "програми" одним лише розумінням проблеми, на превеликий жаль, не змінюються. Потрібне серйозне повне внутрішнє перезавантаження. А це рівень підсвідомості, де і закладені деструктивні програми і самотужки провести таку роботу практично нереально. Хіба що Ви вже давно практикуєте на рівні підсвідомості.
Отже, перше питання. Які стосунки між Вашими батьками? У випадку формування програми ідеалізації стосунків, сильної прив'язливості, можуть бути два варіанти. Або батьки не живуть разом і у Вас є проблема з "недолюбленістю". Яку Ви несвідомо намагаєтеся компенсувати за рахунок хлопців, з якими зустрічаєтеся. Або ж, навпаки, між батьками існує міцна прив'язаність. І таким чином, їх стосунки були зведені для Вас до ідеалу. Тобто, на рівні підсвідомості відбувся перекос основних сенсів життя. А все, що в матеріальному світі ми ідеалізуємо, має бути зруйноване тим швидше, чим сильніше є в нас така програма.
То які стосунки між батьками? І як вони ставилися в дитинстві до Вас?