Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку brenda!
Насправді, почуття ейфорії та щастя в усіх абсолютно стосунках минають достатньо швидко, якщо... Немає розуміння, на чому тримаються самі стосунки загалом. Коли стосунки лише утворюються, енергія щастя присутня сама по собі, а от далі над цим потрібно вже вміти самостійно працювати.
От Ви пишете "я горела человеком, готова была все делать для него, с ним и до конца жизни..." Інформації, насправді не дуже багато, але все ж можна спробувати припустити, що Ви з тих людей, які швидко закохуються, "завалюють" чоловіків турботою, яка їх робить егоїстичними і в певній мірі, Ви схильні до ідеалізацій. А як відомо, ідеалізації небезпечні тим, що "рожеві окуляри" спадають і починається етап розчарування. Чому? Тому що закохалися не в реальну людину, а лише в свій намальовані образ.
"...Но партнер меня не слышал, если были какие проблемы или ситуации, когда мы ссорились, я пыталась донести что мне что-то не нравится, но это буквально было « да хорошо, я тебя понял» и через пару дней забывалось и все позановой" Насправді, намагання вплинути на чоловіка лише словами - це дорога в нікуди. Бо є таке поняття, як жіноча та чоловіча природа. Якщо жінці достатньо сказати і вона стане намагатися змінюватися, чоловіки в більшості своїй, слова жінки, загалом, не сприймають серйозно. Особливо, якщо їх мама дуже багато робила зауважень сину в дитинстві і практично ніяк не діяла. Щоб чоловік все ж почув слова жінки, вона, жінка, повинна ще вміти правильно себе повести. Тобто, не просто сказати про те, що не подобається, а підкріпити слова відповідною дією. Наприклад, відсторонитися на певний час, або ж зробити щось таке, на що він змушений буде відреагувати так, як Вам би хотілося.
Далі Ви пишете, ", я очень сильно привязалась к этому человеку (колезі по роботі) эмоционально. Когда я дома, постоянно думаю о нем, думаю о том побыстрее бы на работу, чтобы просто увидеть его". І у мене виникає одразу питання: чи не відбувається з колегою по роботі те ж саме, що сталося під час знайомства з тим хлопцем, з яким проживаєте зараз разом? Адже, Вам так хочеться щастя та ейфорії в стосунках! І здається, що от з тим, іншим, все вже буде по іншому... Тоді, чому "не могу сказать что готова разорвать отношения прямо сейчас, будто меня что-то держит, но я и не счастлива..."?
Думаю, через те, що просто у Вас, як мінімум, відсутні знання про закони стосунків. Які діють навіть, якщо ми про них не знаємо. Насправді, коли жінка та чоловік починають жити разом, утворюються невидимі зв'язки, які набагато міцніші за зовнішні. І які не так то легко розірвати, адже, самі стосунки з'явилися не просто так. А для того, щоб ми чомусь в них навчилися. Насправді, все набагато серйозніше. І від того, як Ви далі будете діяти, може залежати все Ваше майбутнє життя. Адже, незнання законів не звільняє нас від їх дії. І змінюючи одного чоловіка на іншого, при цьому не зрозумівши як правильно потрібно себе поводити, навряд чи принесе того результату, якого Ви так очікуєте.
Окрім того, щоб мати щасливі стосунки, потрібно навчитися бути щасливою незалежно від того, що відбувається в стосунках. Тобто, стати самодостатньою, наповненою, гармонічною. І тоді, повірте, або кардинально, в кращий бік, зміниться той хлопець, з яким Ви зараз живете як чоловік та дружина, або ж саме життя подарує Вам кращого іншого.
Бо, як на мене, на даному етапі, Ви намагаєтеся знайти того, хто зробить Вас щасливою. А це самообман. Бо чоловіки, так само, шукають тих жінок, які дадуть їм щастя.

Відредаговано автором 21-01-2025 13:21:08

Мені прикро, що так все склалося. Але чи, насправді, він був тією самою людиною, яку Ви собі уявляли і яку так щиро покохали? Як на мене, з того, що Ви пишете, хлопець має ознаки інфантильної поведінки і не пройшов всі етапи сепарації, як мінімум, з мамою.
Нерідко, закохуючись, ми "вдягаємо на себе рожеві окуляри" і живемо не з реальною людиною, а з тим образом, який самі собі створили. І що тоді? І що робити, коли раптово починаєш розуміти, що людина зовсім не така, як здавалося? Найперше, робити повну глибинну переоцінку як самих стосунків, так і своїх ідеалізацій. Які, як правило, формуються в дитинстві. Адже, маленька дитина саме від батьків переймає ті моделі поведінки та стосунків, якими потім користується в дорослому житті. І якщо в дитинстві у батьків не було гармонії в стосунках, гармонічним стосункам прийдеться самостійно вчитися через внутрішні глибинні трансформацій, отримання знань про побудову гармонічних стосунків та на власному досвіді. Інколи, дуже болючому, як і у Вас.
Тому логічно запитати, а які стосунки були між Вашими батьками, коли Ви були маленькою?

Відредаговано автором 21-01-2025 12:39:37

Так, Ви праві, п'ятнадцять років - це дуже багато для стосунків. Але яких? От Ви пропонували спільний ремонт, нове житло... Але ж це все вимагає від чоловіка відповідальності. Найперша ознака якої - це пропозиція шлюбу. Він коли небуд пропонував Вам одружитися?

Доброго ранку!
На мою думку, потрібно дуже серйозно розібратися в причинах того, що змусило Вас зрадити вперше свого хлопця. Адже, саме той вчинок запустив ланцюгову реакцію зрад, слід від яких не дає Вам можливості жити спокійно і постійно мати претензії до свого хлопця. Адже, не має почуття тої самої впевненості та захищеності, якої так потребує кожна жінка. Коли виникає бажання знайти іншого? Коли немає впевненості в собі та в самих стосунках. Коли немає відчуття внутрішньої наповненості, самоцінності, самодостатності... І в такий, м'яко кажучи, не дуже гарний спосіб, ми несвідомо намагаємося знайти недостаючу підтримку, підвищити почуття власної цінності, але... Насправді, лише ще сил ніше заплутуємося і несвідомо руйнуємо самі стосунки. Те, що в Вашому дитинстві не було батька, не дає можливості вибудовувати правильну модель поведінки з хлопцем, змушує намагатися за рахунок хлопця та інших чоловіків намагатися заповнювати те, що не мали в дитинстві від батька. Тоді, як жодний чоловік батька ніколи не замінить... До того ж, нестача і материнської любові, що відповідає за почуття вірності одній людині та вміння, знову ж таки, правильно себе з чоловіками поводити. Що робити? Як мінімум, усвідомити, що до тих пір, поки Ви не розберетеся з собою, не зрозумієте як будуються міцні гармонічні стосунки, навряд чи вдасться позбавитися такої неконструктивної реакції на зустрічі хлопця з друзями. А максимум, це пропрацювати всі несвідомі дитячі травми, пройти повне перезавантаження неконструктивних поведінкових моделей і зрозуміти, яких саме стосунків Ви хочете і на чому, загалом, тримаються гармонічні Галичі стосунки.

Те, що Ви зараз усвідомили свої помилки - це добре. Але застрягати на почутті образи, претензій, самозвинувачень - це лише шлях до саморуйнації.
От Ви пишете "мені подобалося, що він працює на цікавій роботі, що він незалежний… і хотілося просто мати з ним родину". А якщо б він не працював на цікавій роботі, не був незалежним, весь час тримався за Вас обома руками і "заглядав Вам у рота", Вам би хотілося бути з ним поруч і створити з ним сім'ю?
Навряд чи. Чому?
Тому що така людина нецікава, принижена, слабка і саме цим відштовхує від себе тих, кого кохає.
Я вже писала і лише повторюся знову.
Якщо змінитеся кардинально Ви: станете самодостатньою, гідною ( не плутати з пихатістю), знайдете для себе цікаву справу, покликання, наповните своє життя новими сенсами, то не лише зміниться Ваше життя, але і цей самий хлопець , як це не дивно, може повернутися в Ваше життя знову, тільки в зовсім іншій якості, кращій для Вас.
Інша справа, чи потрібний він вже буде Вам на той момент?... Але в любому випадку, одна Ви точно не залишитеся. Бо самодостатня, щаслива жінка одразу стає привабливою. І притягує до себе тих чоловіків, які стануть її поважати і "носити її на руках". Бо до нас ставляться лише так, як ми сприймаємо себе і ставимося до себе.

Відредаговано автором 21-01-2025 11:31:33

Доброго дня Anna!
Ви пишете "Але є психологічна залежність, звичка, страхи що в разі розставання втрачу хороше і завдам шкоди дітям тим що зруйную сім'ю..."
Насправді, психологічні залежності не з'являються самі по собі. Як правило, для цього повинна бути певна тенденція до "залипання" на близьких людях і формується вона з дитинства. Це перше. Отже, щоб її позбутися, потрібно розібратися, а які стосунки з батьками у Вас були в дитинстві.
Друге. На скільки я зрозуміла, Ви в шлюбі не перший рік і у Вас є діти. Тому, як на мене, все ж варто розібратися, що насправді, відбувається між Вами та чоловіком, щоб спробувати трансформувати стосунки у щасливі та душевно глибокі. Чому? Бо зазвичай, якщо є психологічна проблема і вона невирішена, то тягнеться далі по життю навіть, якщо шлюб розпадається і його, подальше життя, дуже сильно ускладнює.
Тому в таких випадках найкраще - це почати
працювати з сімейним психологом. Адже, переписуваннями на сайті психо-емоційна залежність не вирішиться.
Та в любому випадку, чи були в дитинстві стосунки з батьками теплими, душевними, щасливими? Чи почувалися Ви в якихось випадках з батьками неправильною та поганою? І чи були, взагалі, коли небудь стосунки з Вашим чоловіком довірливими та гармонічними? І якщо були, то що саме могло стосунки так сильно погіршити?

Відредаговано автором 12-01-2025 14:57:08

Доброго ранку!
Питання сексуального характеру дуже інтимні, тому можуть обговорюватися з психотерапевтом лише у разі запиту самого клієнта. Якщо ж такого запиту з Вашого боку не було, Ви маєте повне право не обговорювати цю тему і звернутися до іншого спеціаліста.
Тим паче, якщо у Вас вже була психо-емоційна травма пов'язана із сексуальними стосунками. Бо дуже схоже на певного роду тригер, що проявив якусь глибинну психо-емоційну травму. Тому питання таке. А чому для роботи над стосунками Ви обрали саме чоловіка, а не жінку психотерапевта, якщо, знову ж таки, я правильно зрозуміла з вище написаного, що психотерапевт саме чоловічої статі?

Доброго ранку Nana!
Як на мене, цей Ваш хлопець ще з'явиться знову. Бо ваші стосунки схожі на співзалежні. І якщо я права, то його почне знову тягнути до Вас навіть,якщо він цього не буде зо іти. Бо ці психо-емоційні "качелі" не лише у Вас, але і у нього.
Розумію, що Ви зараз дуже засмучені. А в таких випадках завжди здається, що нічого в житті гарного вже не буде. І все ж... Ви не просто маєте всі шанси на щасливе життя, а і, як на мене, станете щасливою. Певне, за умови самодостатності та усвідомлення своєї цінності як людини, так і жінки. Знаю багато випадків, коли почавши працювати над собою, своїми поведінковими моделями та установками, дівчата змінили не лише себе, але і тих чоловіків яких кохали, і, звісно, стосунки з ними.
Завжди є два шляхи. Перший - це "застрягнути" на своєму болі і так і жити з почуттям провини, що, можливо, щось не так було зроблено чи сказано. Або ж зрозуміти, що життя не закінчилося і почати все змінювати найперше, у своєму сприйнятті себе та свого життя.

Відредаговано автором 12-01-2025 04:13:08

Доброго дня Sander.
Почуття самотності знайоме чи8 не кожній людині, яка живе в цьому світі. І особливо гострим може стати тоді, коли не має можливості спілкуватися з тими, хто для людини дуже цінний.
Ви пишете "Я один, без дружини та дітей. І в душі постійний смуток, що я нікому крім самого себе не потрібен в цьому світі". Та щоб спробувати Вам допомогти, потрібно розуміти ту сітуацію, в якій Ви наразі перебуваєте. Адже, на превеликий жаль, Ваші слова про дружину та дітей можна трактувати по різному, а цього не хотілося б, адже, Вам і так дуже нелегко.
Розумію, що писати на загал про те, що дуже особисте, і болить важко. Але це необхідна частина без якої щось писати суттєве, неможливо. Хіба що зустрітися з психологом індивідуально. Тим паче, що зараз зустріч може відбутися онлайн, зберігаючи повністю результативність очного спілкування. Адже, є зоровий контакт і спілкування відбувається в теперішньому часі.

Доброго вечора Olga!
Перечитала Ваш діалог з психологами. І у мене одразу виникло одне питання. Якщо Ваш хлопець готовий сплачувати для мами оренду квартири, то чому Вам з хлопцем не піти самим на орендовану квартиру? Насправді, як на мене, це більш логічно, залишити маму в її ж квартирі. І чому за квартиру потрібно платити 20 тисяч? Якщо в Києві, наприклад, середня вартість оренди 10 тисяч, плюс комуналка. Ну, нехай ще три тисячі. Разом, тринадцять.
Далі Ви пишете, що вкладається "в их квартиру я вкладываюсь больше чем в свое ,декор какой то новый и так далее ,в своем мне даже лень убраться ,а там нет
И также с готовкой ,по факту ресурс идёт туда...".
Щоб зрозуміти, що відбувається, потрібно розуміти певні закони природи чоловіка та жінки. Ось один з них: Коли жінка прив'язується до представника
сильної статі, має з ним сексуальні стосунки, вона несвідомо починає сприймати його як свого чоловіка. Чи не сталося це і з Вами? Ви прибираєте, готуєте, намагаєтеся прикрасити квартиру, бо глибоко всередині вважаєте себе вже його дружиною. І для любої жінки так вважати - абсолютно природньо. Інша справа, що от чоловіки якраз такі стосунки конче рідко сприймають як серйозні. І, на превеликий жаль, ніяке спільне проживання, якщо чоловік не прийняв рішення одружитися, не тільки стосунки не зроблять міцнішими, а навпаки, в багатьох випадках, може їх лише погіршити, певне, якщо чоловік не зробив пропозицію одружитися. Чому?
І знову ж таки, причина криється в природі чоловіка та жінки. Якщо жінка з кожним днем все сильніше прив'язується до чоловіка, чоловік, навпаки, може більше віддалитися, навіть не думаючи одружуватися. Адже, все що йому потрібно від дівчини, він і так вже має. То для чого йому брати на себе відповідальність і обтяжувати своє життя?
То що ж робити? Як на мене, стосунки можна врятувати. Але для цього, насамперед, Вам потрібно стати самодостатньою (не плутати із самостійністю). Тобто, найперше, внутрішньо вийти із психо-емоційної залежності. Яка, як на мене вже достатньо сформувалася. Адже, чоловіки дуже відчувають, коли вони дівчині більше потрібні, аніж дівчина потрібна їм. Те, що Ви напряму запитали про ваше майбутнє - це прекрасно. Але чи готові Ви і надалі перебувати в ролі невідомо кого, щоб через два роки почути зовсім не те, що хотіли б почути?
А якщо не готові до такої ролі "наймички", то в любому випадку потрібно повести себе так, щоб потім ні про що не жалкувати.
Які у Вас стосунки з Вашими батьками? Чи зможуть вони Вас підтримати?

Відредаговано автором 05-01-2025 22:23:14

Мені шкода, але просто так взяти і перестати реагувати на поведінку мами не вдасться. Чому?
Потрібно"вийти" з ролі "матусі", яка, швидше за все, сформувалася ще в дитинстві на рівні поведінкової моделі або установки. Отже, потрібно глибоко розібратися, коли така установка сформувалася? Під впливом яких подій, ситуацій чи людей? І таку поведінкову модель замінити на конструктивну на рівні підсвідомості в роботі з психологом.
Окрім того, кожна емоція та почуття виникають не просто так. От як, наприклад, роздратування до мами. За кожним з них стоять якісь внутрішні проблеми, на які не звертається уваги. Тому потрібна робота з почуттями та емоціями, знову ж таки, з психологом. Просто так наказати собі щось не відчувати - неможливо. А по мірі того, як прийде розуміння кожної своєї емоції, зникнуть і "гачки", на яких
тримається глибока психо-емоційна залежність від мами. І Ви не лише станете самодостатньою і навчитеся правильно себе поводити, але у Вас ще й звільниться та енергія, яка необхідна для створення власної сім'ї. Бо поки що всі свої сили Ви витрачаєте на боротьбу з мамою.

Відредаговано автором 04-01-2025 20:58:20

Думаю, що з цим можна впоратися. Певне, це потребує достатньо серйозних зусиль з Вашого боку, але воно того варте. З чого почати?
Поясню. Справа в тому, що існують певні закони стосунків в сім'ї, і один з них - це закон рівноваги. Тобто, якщо Ви перестанете відігравати роль "матусі" для своєї мами, мама змушена буде почати змінюватися... Або ж жити так, як вона хоче, але... без Вашої гіперопіки.
Насправді, як це не дивно, але питання не в тому як хтось себе поводить, а в тому, як ми на їх поведінку реагуємо.
Чим сильніше емоційно включаємося, тим більше нас стануть провокувати на гнів та роздратування. І навпаки. Який сенс чіплятися до людини, яка перестає болісно реагувати? Одразу втрачається інтерес і людину, яка змінилася, починають сприймати зовсім по іншому.
Окрім того, такі ситуації як у вас з мамою ще називають кармічними "гачками". Як тільки "гачку" немає за що "зачепитися" емоційно, життя змінюється кардинально. Ви ж хочете мати свою сім'ю, дітей? Тоді для чого всі свої сили витрачати на те, що зовнішньо змінити неможливо? Ви ж самі вже помітили, що зайшли практично в "глухий кут" і суперечки нічого окрім підсилення скандалів і зіпсованих нервів не приносять.

Ви все правильно робите. І у мене особисто, викликає величезну повагу своєю цілеспрямованістю та наполегливістю.
Те, що Ви пишете про своє дитинство, називається "навіюванням". Яке дуже властиве дітям під час спілкування зі значимими дорослими. Це спрацьовує як певні команди для підсвідомості, адже дитина довіряє абсолютно всьому, що говорять батьки, бо в цьому світі безпомічна та безпорадна. А потім ці слова стають певними програмами, які створюють ситуації, події, і певні хвороби...Те, що Ви любите і
пробачили матусю - прекрасно! Але... Потрібно трансформувати не лише почуття та емоції в теперішньому часі, потрібне серйозне "перезавантаження" дитячих травм в минулому. А це - рівень підсвідомих установок, з якими і потрібно працювати. Це той загальний фон, те "коріння", яке і створює хворобу за хворобою, щоб Ви нарешті розібралися з усім глибинно. У тому числі, із внутрішнім світоглядом та вмінням відновлювати свої сили, бути наповненою та щасливою. Щаслива людина, в рази менше хворіє. Хвороби, як на мене, у
Вашому випадку виступають як певні тригери, які змушують, зачасти, працювати над пошуком виходу із проблем, а отже, невпинно рухатися вперед і розвиватися як особистість. Адже, саме хвороби привели Вас і на цей сайт, як це не дивно... А випадковостей, як кажуть, у цьому світі не буває..

Відредаговано автором 04-01-2025 18:24:10

Ви пишете "мне почему то хочется спорит и доказывать"... А що саме хочете довести мамі? Зазвичай, хочеться щось доводити тоді, коли хочеться, щоб почули, дослухалися, почали рахуватися з думкою, щоб відчути, нарешті, свою значимість... Як у дитинстві мама ставилася до Вас? Які були стосунки з нею? Чи були ситуації знецінення Вас чи якихось Ваших дій та проявів з боку батьків, значимих дорослих?
Складається враження, що мама дуже безвідповідально ставиться до певних обов'язків...
Чи не сталося заміна сімейних ролей між вами, де мама посіла роль маленької дівчинки, яку потрібно контролювати та опіками, а Ви, навпаки, в ролі
контролюючого дорослого?

Відредаговано автором 04-01-2025 18:03:21

Доброго дня Santa!
Якої допомоги очікуєте від психологів?
І якщо вважаєте, що "меня травят в собственном доме родители..", потрібно звернутися до поліції. Та, можливо, зробити аналізи тих продуктів, які на Вашу думку, можуть бути отруєними.