Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Мила.
Ви пишете "он мне ставит выбор, либо я делаю ему , либо туда,..". Але ж Ви вже зробили, насправді, свій вибір, бо і далі продовжуєте робити десерти для інших кофеєнь. І після того,як Ви зробили цей вибір, принаймні, зовні, щось відбулося інше у ваших стосунках? Судячи з того, що Ви пишете - нічого не відбулося. Отже, він сам навряд чи усвідомлює свою таку поведінку..
А про що це може говорити?
Як на мене, лише про те, що він реагує підсвідомо не на сам факт постачання десертів іншим, а на Ваш внутрішній стан. Тобто, іде зовнішня реакція на те, що відбувається з Вами, а десерти - це лише привід для того, щоб висловити своє обурення...
Насправді, потрібно розбиратися індивідуально і більш предметно. Тому я можу лише припустити дійсну причину ваших суперечок. Чоловіки, оскільки вони чоловіки, повинні відчувати, що жінка їм не суперечить, не "воює" з ними. Тільки тоді вони заспокоюється. Я Вам раджу за вписатися на індивідуальну консультацію до сімейного психолога. Тим паче, що це можна зробити зараз онлайн. Бо толку від переписування на сайті небагато.

Відредаговано автором 27-12-2024 12:42:24

Доброго дня!
Якщо хочете нормально розвиватися, хочете бути повністю реалізованим як психологічно, фізично, матеріально, так і соціально, менше дивіться такі відео, а займіться своїм розвитком, принаймні, фізичним. Бо чоловіки розкриваються саме через заняття спортом: стають сильними, здоровими,відповідальними та успішними. Почніть думати, чим би в житті хотіли займатися, ким стати, в який бік рухатися. Якщо знайдете собі цікаву справу, повірте, все інше стане на свої місця. Тоді як от такі, м'яко кажучи, захоплення, лише ослаблять Вас, зроблять сексуально залежним, безвідповідальним і понівечать Вам життя.

Насправді, Ви самі себе поставили в залежне становище, що сумно, але не катастрофічно. І як це не дивно, але саме своїм внутрішнім станом проектуєте його слова про розставання
"До конфликта я чувствую тревогу ,а вовремя злость и агрессию но стараюсь держаться...". Те, що Ви зовні намагаєтеся триматися - дуже добре, але... Чоловіки, як і всі ми, реагують на внутрішній стан жінки, при чому, несвідомо. Тобто, до тих пір, поки Ви внутрішньо не змінитеся кардинально і не навчитеся бути самодостатньою, а отже, щасливою сама по собі, так і будете перебувати в "підвішеному " стані все сильніше, психо-емоційно виснажуючись. Насправді, стосунки між чоловіком та жінкою залежать від жінки. Бо жінка у шість разів психо-емоційно сильніша. Змінитеся Ви, зміниться і ставлення до Вас. Окрім того, Вам не вистачає знань про природу жінки, чоловіка та їх стосунків. Коли жінка намагається проектувати своє сприйняття світу на чоловіка - виходить абсурд. Бо вони, чоловіки, зовсім інші.
І ще. Ви пишете: "Меня очень пугает что он постоянно говорит за расставание когда не может контролировать себя..." Про що це говорить? Що він психо-емоційно і так не дуже сильний. А коли Ви ще перебуває от в такому стані, він елементарно не витримує Вашого психо-емоційного тиску на нього у вигляді от тих самих емоцій, які Ви намагаєтеся "придавити", і про які Ви навіть не здогадуєтеся. А він
цей тиск дуже відчуває і єдине, як може себе захистити від руйнації - це погрозами про розставання. Ви знаєте, що жінка може своїм станом завдати величезного болю чоловіку? Не словами, чи навіть діями, а саме своїм психо-емоційним станом? От ті самі страхи, образи, претензії, роздратування... Хочете зберегти стосунки? Ідіть в терапію сама і вчіться бути самодостатньою, а отже щасливою незалежно ні від яких обставин. Тоді Ви від себе чоловіка не відірвете, а не те, що розставання.
Для чого люди створюють стосунки, щоб сваритися? Ні, для того, щоб отримувати щастя один від одного. А коли щастя закінчується, бо це енергія, яку потрібно вміти поповнювати, починають ображатися та сваритися. Бо не розуміють як загалом все влаштоване у цьому світі. Тому так багато нещасливих людей. Навчитеся сама бути щасливою, і він уже нікуди від Вас не дінеться.
А страхами Ви лише притягуєте найгірший сценарій свого життя.

Відредаговано автором 27-12-2024 10:23:31

Ви пишете "Ми почали сваритися, тому що мені не вистачало уваги, він почав ходити на свої ігри кожен день, а мені хотілося іноді вийти кудись з ним разом, зʼїздити в магазин, я не знала як йому це пояснити і починала ображатися..."
Коли жінці не вистачає уваги? Тоді, коли вона живе в постійному очікуванні щастя від чоловіка. А коли живе в постійному очікуванні щастя? Тоді, коли дуже внутрішньо прив'язлива і внутрішньо ненаповнена, не розуміє сенсу життя, не має цікавих справ, не розуміє, чим можна себе зайняти ще, окрім того, щоб чекати розваг від чоловіка... Така проблема зараз не лише Ваша, на превеликий жаль. Люди сходяться в очікуванні вічного щастя одне від одного і виходить те, що вийшло у вас. Коли чоловік сам прагне бути з жінкою? Тоді, коли вона цікава, а отже, наповнена та щаслива сама по собі. Я вже Вам написала, що Вам потрібно навчитися бути самодостатньою і вийти зі стану психо-емоційного залежності, в якій Ви зараз, на мою думку перебуваєте. Насправді, той стан, який Вам не подобається в хлопцеві, це і Ваш стан внутрішньої.порожгечі. Просто проявляється він по різному.
Що робити? Я вже Вам написала, що переписування на сайті не принесе необхідних для вас змін. Бо потрібна робота з Вашою прив'язливістю, психо-емоційним виснаженням та вмінням бути самодостатньою, а отже, щасливою. Я Вам раджу, як мінімум, записатися на індивідуальну консультацію. Принаймні, щоб отримати знання про те, як правильно будувати стосунки. Бо їх у Вас, на превеликий жаль, немає.

Насправді, цей чоловік Вами безсовісно користується, задовольняючи лише свої фізичні потреби.
А що означає " запрошує до нас додому"? Це Ваша квартира? Тоді чому він Вас звідти вигнав?
Ви пишете "Вибачатися я почала, коли хлопець озвучив причину, через яку він охолов. Цією причиною він назвав «мої образи та сварки». А через що Ви ображалися і конфліктували? Невже через те, що він був ідеальний? Він Вам робив пропозицію одружитися і якщо ні, тоді для чого Ви згодилися з чоловіком просто так жити? Адже, жінка вже вважає себе дружиною. Тоді як чоловік живучи просто так ж жінкою, насолоджується нею та нею користується і дуже швидко вона йому набридає.
Якщо у Вас реально "... є бажання виправити цю ситуацію", я Вам раджу не переписуватися а почати працювати з психологом індивідуально. Тим паче, що це можна зараз зробити онлайн. Ніякі поради Вам сто процентів не допоможуть. Бо проблема у глибинних внутрішніх установках, які заклалися, судячи з усього, з дитинства. І які потрібно кардинально міняти, "переписувати" з психологом. Які стосунки між Вашими батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві? Судячи з того, як Ви вимолюєте любов хлопця, то, швидше за все, особливого тепла та любові не бачили змалечку...

Доброго вечора Nanana!
Насправді, намагання зберегти стосунки - це абсолютно нормальне бажання. Адже, Ви прожили два роки разом, по факту, мали шлюбні стосунки. А такі відносини лише одним бажанням "розійтися" не розриваються.
Інша справа, що, як на мене, Ви абсолютно не знаєте як правильно себе поводити. Тому робите помилку за помилкою.
От Ви пишете "Ми виходимо гуляти, він підходить мене обнімати, торкається мене, пропонує залишатися з ним на 2/3 дні пожити..." Скажіть, а Вас не образило, що він по факту Вас викинув з квартири як річ, яка набридла?
І якщо я правильно зрозуміла, як нічого не сталося, дозволяєте себе обіймати, торкатися, залишаєтеся з ним на декілька днів...
Те, що він себе занехаяв, то його особиста справа. І слава Богу, що почав займатися бадмінтоном - рух знімає напругу, стрес і розвиває чоловіків. Пройде трохи часу і він може повністю відновитися. А от як Ви ставитеся до себе? Чи поважаєте себе? Адже, чоловік ставиться до жінки лише так, як жінка ставиться до себе.
От Ви пишете "Перед цим ми довгий час сварилися і хоча я вже незліченну кількість разів вибачилась..." А чому вибачатися незліченну кількість разів лише Ви? Ви що, його постійно ображали, били, знущалися? Він ніколи нічого не робив неправильного? Був ідеальним?
Далі " він стверджує «що не знає, чи хоче він жити разом, бо ми почнемо сваритися знову», «що він мене із за цього не любить, але хоче спілкуватися, що він точно не знає чи хоче бути разом і чи захоче бути». Через що Вас не любить? Через надмірну "липучість", "нав'язливість"? Якщо так, то до тих пір поки Ви кардинально не змінитеся, не станете самодостатньою ( не плутати з самостійністю), а отже щасливою незалежно від чоловіка, очікувати відновлення стосунків, як на мене, не варто. Вас не ображає бути постійно в приниженому стані і вимолювати його прихильність? От скажіть, якщо б Ваш хлопець почав за Вами бігати, заглядати Вам в очі, принижено просити, щоб Ви з ним жили разом і його не кидали, Ви б хотіли жити з таким чоловіком?

В парі "танго танцюють завжди двоє".
І якщо “я считаю что мои ожидание реалистичны :я прошу просто отказаться от грубости в мой адрес и чаще идти на диалог с целью решить проблему ,а не сделать хуже ,возможно тут есть неумение слушать..."
Просити, певне, Ви маєте повне право, але... Зачасти те, що жінки вважають грубістю, для чоловіків - лише звична манера висловлювати свої думки. Ніжність, м'якість, лагідність - це суто жіноча особливість. Окрім того, ми всі реагуємо не стільки на те, що нам говорять або роблять зовні, а на внутрішній стан іншої людини. Спробуйте згадати, що Ви відчуваєте перед і під час конфлікту? Невже, любов та ніжність? Швидше за все: образу, роздратування, гнів, претензії.. І навіть, якщо намагаєтеся говорити спокійно, чоловік реагує саме на внутрішні почуття. Насправді, жодні прохання не будуть мати сенсу до тих пір, поки:
1. За кожним Вашим словом не буде іти конкретна дія.
2. Щоб чоловік навчився говорити ніжніше, найперше, самій жінці потрібно "зняти" всі внутрішні претензії та образи до чоловіка і самій стати більш впевненішою та спокійнішою. А отже, замість образ, транслювати ніжність вкупі з вмінням тримати певну дистанцію, якщо чоловік нагліє.
Це мистецтво, про яке необхідно не лише знати, а серйозно над цим працювати.

Це прекрасно, що Ви відслідкували початок такого ставлення до себе. І думаю, що Ви праві. Бо як тільки чоловік відчуває, що дівчина боїться його втратити, починає одразу нагліти... Тим паче, якщо просто живуть разом... Я правильно зрозуміла, Ви живете разом? Це чоловіка одразу розслабляє і жінка потроху стає просто нецікавою йому. Але ж і страх його втратити не з'явився сам по собі... Знаєте, можливо, скажу дивну річ, але... Окрім того, що я вже припустила (бо говорити достеменно лише по переписці неможливо), є ще фактор ідеалізації стосунків чоловіка та жінки. Це якщо припустити, що стосунки у батьків ідеальні (Хоча є ще один варіант - дітям властиве бачити лише гарне і сприймати лише те, що є зовні, не помічаючи, на чому, насправді, будуються стосунки дорослих) Це інша крайність, яка так само може викликати страх втратити чоловіка. Окрім того, ще потрібно серйозно розібратися з тим, як будувалися ваші стосунки з батьками в дитинстві.
Якщо, наприклад, батьки більше займалися своїм життям і не виявляли достатнього тепла та уваги до дитини, ця дитина в дорослому віці може намагатися несвідомо компенсувати нестачу довірливих стосунків вже з чоловіком, надміру прив'язуючись до нього... І знову ж таки - це з області дитячих підсвідомих установок. В любому випадку - єдиний шлях до вирівнювання ситуації - це самодостатність та почуття власної гідності (не плутати з гординею та гордістю). Адже, з приниженої позиції страху, виховувати чоловіка неможливо. Бо є варіант або терпіти все і самознищуватися, або може "накрити" образа, гнів, претензії... Що призведе лише до серйозних конфліктів та повної руйнації стосунків.
А це все - робота на рівні підсвідомості. Просто порадами поведінкові моделі не змінюються. Інакше, б Ви вже давно самостійно все виправили.

Відредаговано автором 26-12-2024 12:45:30

Так, звісно!
Насправді, потрібно почати працювати над своїми внутрішніми, хибними установками, замінюючи їх на конструктивні. Але ..
Нам тільки здається, що ми діємо завжди свідомо. Тоді, як насправді, найчастіше, рефлексивно, бо нами керує от та сама наша підсвідомість на 96-98%. От Ви пишете "я это понимаю что сама поставила себя в такое положения во время конфликта «пыталась добиться его внимания». Але ж чомусь Вам на думку спала лише така модель поведінки, правда ж? Хоча існує безліч інших, більш конструктивних... Отже, вона не "з неба впала", а саме так, або схоже діяли колись в Вашому житті значимі для вас дорослі. Адже, ми вміємо правильно себе поводити лише, якщо з дитинства бачили приклад гармонії між батьками, або ж у дорослому віці, почали серйозно вивчати закони стосунків та "перезавантажувати" неконструктивні моделі поведінки на конструктивні... От Ви так і не відповіді на мої попередні питання
щодо стосунків між батьками .. Що схиляє мене ще сильніше до думки, що саме там і потрібно шукати "коріння" проблеми з чоловіком. А змінитеся Ви, зміниться і він. Так діє один із законів стосунків.
До речі, у багатьох не складаються відносини так само через незнання законів стосунків та дисгармонічні стосунки їх батьків. Єдина відмінність, і дуже обнадійлива, як на мене - це та, що Ви відчуваєте, що поспішати руйнувати те, що вже є, ні в якому разі не потрібно. Бо не вирішивши проблему, лише додасте собі ще більших проблем в інших стосунках, які, дійсно, життя може і не захотіти дати. А от пропрацювавши серйозно ці відносини, лише отримаєте бонуси від життя.
Я Вам щиро раджу індивідуальну терапію.

Відредаговано автором 26-12-2024 12:07:18

Доброго ранку Xenia4412!
Насправді, те що Ви вже відслідкували, що ставлення до роботи знаходиться на рівні Ваших реакцій та установок - це половина вирішення проблеми. Адже, головне - це бажання розібратися в собі.
Інша справа, що такі реакції - це рівень підсвідомості. А підсвідомі реакції формуються з дитинства, і, як правило, в стосунках з батьками.
От Ви пишете "Когда результаты хорошие - я счастлива. Когда плохие - у меня портится настроение, появляется чувство никчемности, стыда, тревоги, страха перед увольнением и чувство конкуренции с коллегами".
Одразу привертають увагу слова про залежність емоційного стану від результатів. А в якому випадку так буває? Як правило тоді, коли в дитинстві увага, похвала, прийняття батьків або значимих дорослих проявлялися лише або, здебільшого, в результаті відмінних досягнень дитини, наприклад, в навчанні... Адже, дитина дуже потребує любові та схвалення значимих дорослих і ще не вміє аналізувати те, що відбувається. Тому в разі недоотримання любові, починає звинувачувати себе і формується підсвідома установка, що любов та прихильність потрібно обов'язково заслужити гарними вчинками, відмінними результатами... А якщо щось не вдається навіть через незалежні від неї обставини, все одно почуває себе нікчемою, стає дуже соромно за свою недосконалість і весь час супроводжує страх, що перестануть любити, відвернуться, відторгнуть. Що в дорослому віці може трансформуватися в страх бути звільненою... І от це почуття конкуренції... Знову ж таки, як варіант, в дитинстві батьки, значимі дорослі (бабусі, дідусі, тітки...) весь час могли ставити когось в приклад, захоплюватися результатами сестер, братів, сусідів, однокласників дитини... Або ж просто приділяти їм більше уваги... І таким чином, несвідомо, сформувати почуття знецінення та намагання порівнювати себе з іншими, конкурувати, щоб... Бути їх краще, а отже, заслужити те ж саме схвалення та любов...
Я навела деякі, найбільш розповсюджені приклади зі своєї практики психолога. Але можливі і інші варіанти. Хоча суть залишається та ж сама. На мою думку, є певні установки та поведінкові моделі, які сформувалися достатньо давно під впливом оточення. Або ж були несвідомо нав'язані чи навіяні ними ж.
Що з цим робити? Необхідне "перезавантаження" старих, дитячих підсвідомих установок на такі, що дадуть Вам можливість відчувати себе спокійно та впевнено не залежно від результатів роботи. До речі, це може допомогти і в особистих стосунках з близькими людьми. І як Ви вже самі правильно зрозуміли - це запит на індивідуальну терапію.

Відредаговано автором 26-12-2024 10:26:11

Доброго ранку Bella!
Мені одразу впали в очі Ваші слова "я нахожусь в отношениях ,вроде и не в плохих но..." Чому саме ці слова?
Тому, що як на мене, вони є ключовими. Адже, для жінки базовим є почуття захищеності та любові. І якщо цього немає, вона ніколи не буде почувати себе щасливою, які б не з'являлися нові правила та форми стосунків в суспільстві. От як, пожити просто разом. Адже, є природа жінки, як і природа чоловіка. І це неможливо людині змінити. А жінці потрібна стабільність, відчуття сім'ї, опори, захисту... Тобто, шлюб.
А про яку психо-емоційну захищеність може іти мова, якщо чоловік не взяв ще на себе відповідальність за жінку і за сім'ю вцілому? Він Вам робив пропозицію одружитися?
Тому, як на мене, "неумение мужчины поддерживать в ссорах" цілком закономірне. А для чого напружуватися, якщо жінка і так дає чоловіку все, що йому потрібно, і що б він міг мати в шлюбі? Це перше.
Окрім того, чим сильніше у дівчини є схильність прив'язуватися до чоловіка, тим більший буде страх його втратити, а отже, менша потреба буде у чоловіка ставитися до такої жінки обережно. Чоловіки миттєво відчувають залежність жінки і цим починають користуватися "...оставлять меня делает мне больно...". Окрім того, як це не дивно, але рівень
"болю" залежить ще від внутрішнього стану жінки. На одні і ті ж слова та ситуації одна і та ж людина може реагувати зовсім по різному. Чим більш людина психо-емоційно наповнена, чим більше в ній самодостатності (вміння радіти життю незалежно від того, є поряд чоловік, чи його не має), тим менше стане звертати увагу на прикрі сллва. І навпаки. Чим сильніші ознаки психо-емоційного виснаження, тим більший біль стане спричиняти найменша дрібничка...
Знаєте, які дівчата мають міцні та щасливі стосунки? Ті, які самодостатні та мають почуття власної гідності, і вміють правильно з чоловіками поводитися. Бо ставлення чоловіка до жінки залежить, як це не дивно, але від самої жінки.
І, нарешті, третє. Ці самі вміння правильно будувати стосунки з чоловіками формуються в дитинстві на прикладі стосунків батьків. А страх залишитися самою, як правило, з'являється тоді, коли дівчинці в дитинстві не вистачало тепла та любові тих самих батьків.
І щоб допомогти Вам у всьому розібратися, на моє переконання, потрібно починати саме зі стосунків з батьками.
Які стосунки у Вас були в дитинстві з батьками? І які стосунки між батьками?

Відредаговано автором 26-12-2024 09:48:03

Доброго ранку Макс.
Ви пишете "Как мне к себе прислушаться просто я уже не понимаю как мне дальше поступать...". Співчуваю Вам, бо дійсно, жити не знайшовши свого місця в житті не цікаво. Бо здається, що життя проходить повз, а десь там є те, життя, що реально може зробити щасливим... Та, насправді, до тих пір поки Ви себе не зрозуміє "я уже не понимаю как мне дальше поступать ведь пока что у меня все есть, но в душе так хочеться поменять територию, дом, новые люди новые знакомства..." ніякі переїзди не допоможуть. Бо від "зміни місць доданків,сума не змінюється".
Я Вам раджу індивідуальну консультацію. Бо просто якісь поради не спрацюють. Адже, потрібно розбиратися з Вашими здібностями, інтересами та призначенням. Що зробити в переписці неможливо. І Ви лише в тратите свої сили на вагання, або ж, зірвавшись з місця, можете наробити дурниць і в собі розчаруватися. Для чого?

Ви пишете "Чомусь ще мені здавалося, що я можу заслужити гарне ставлення, любов, дружбу, жертвуючи власними інтересами, або навіть всім..."
Певне, зрозуміти свої почуття дуже складно, особливо, якщо вони "родом з дитинства". Так діє наша підсвідомість.
Як правило, відчуття самотності, що проявляється в підлітковому віці - це лише наслідок не дуже гармонічних стосунків з батьками в дитинстві.
Коли дитина маленька, вона дуже залежна від дорослих, бо без їх любові та тепла вижити просто не може. І якщо, з якоїсь причини, ті самі любов та тепло не отримує в достатній мірі, одразу формується установка, що "я якась не така, не так себе поводжу, негарна, неправильна, нікому не потрібна і т.д.". І разом з цим формується занижена самооцінка, яка змушує підлаштовуватися вже в дорослому віці, в тому числі, під чоловіків, щоб заслужити їх любові. Але чим більша залежність, чим сильніше є намагання бути "гарною дівчинкою", тим гірше до неї ставляться. Бо принижена людина стає одразу некрасивою. "Жертва" завжди притягує до себе аб'юзерів - це закон стосунків.
Тому те, що Ваша нинішня ситуація має глибоке "коріння" я тільки впевнилася з Вашої відповіді.
Окрім того, дійсно, Вам багато в чому вдалося змінитися, але...Глибокі почуття, такі як злість та страх до чоловіків, має властивість глибоко "застрягти", і ставати провідними в стосунках з ними. Нам тільки здається, що ми сприймаємо один одного по зовнішньому вигляду, розмовам чи поведінці, тоді, як насправді, ми одне одного "скануємо". Це те, що називається "чомусь сподобався", або "не сподобався" без пояснень на рівні сприйняття. І це те, що неможливо ніяк пояснити, чому, наприклад, до негарної на обличчя жінки чи не так якось вдягнутої можуть притягуватися чудові чоловіки. І навпаки, ніби і гарна, і розумна, і вихована, і гарна вдягнута дівчина, а чоловіки навіть до неї не наближаються... Насправді, чоловіків притягує не стільки зовнішність, скільки внутрішній стан жінки.
Тому, як на мене, і стає зрозумілим, чому в Вашому житті з'явився саме одружений чоловік. Бо аб'юзерів Ви вже відчуваєте і їх не хочете, що зрозуміло. А чоловіки гармонічні не "притягуються" через от ті самі глибинні почуття злості та страху, що "застрягли" раніше...
Які у Вас в дитинстві були стосунки з батьками?

Впевнена, що Ви, як чудова мама, приділяєте багато уваги дитині.
Та справа в тому, що інколи буває достатньо навіть одного разу не бути поруч у віці немовляти, щоб у дитини з'явився страх розлуки з мамою. Я вже не кажу, про випадки, коли з дитиною були всі потроху... "зазвичай я з нею, іноді залишала з татом і декілька разів з бабусями, дідусями, сестрою..."
Адже, дитина реагує зовсім не так, як доросла людина. Окрім того, як це не дивно, але вирішальну роль в поведінці дитини може відігравати не кількість приділеного мамою часу, і навіть не те, що мама для
дитини зробила, а те, на скільки мама емоційно була в
ці моменти "включена" на дитину. Діти дуже чутливі до психологічного стану мами. І якщо мама в поганому настрої - ніби і поруч, але думками та
почуттями далеко, дитина сприймає це як мамину відсутність, а отже, формується дефіцит любові. Яку дитина в більш дорослому віці намагається "компенсувати" сильною прив'язаністю до мами. Саме тому я і запитала, чи не було моментів пригніченості, страху, чи депресивних проявів за роки після народження донечки?

Відредаговано автором 23-12-2024 19:47:13

Доброго дня Віта!
Насправді, причин може бути декілька. І щоб знайти ту, що змушує дитину так реагувати, потрібна "жива розмова", а не переписування на сайті.
А заочно - одна з причин такої поведінки може бути і та, про яку Ви вже написали. Але існує і вірогідність того, що дівчинка чомусь дуже боїться моментів розставання з Вами. Тому люба розлука, навіть нетривала, може викликати сльози. Коли вона була зовсім маленька, Ви завжди були поруч з нею? Чи були моменти, що Ви її на когось залишали?
Окрім того, дитина так важко розлучається ще і тоді, коли "недобрала" якихось почуттів від батьків, особливо, від мами. Чи були у Вас депресивні періоди? Чи періоди надмірних переживань, напруження з моменту народження донечки?

Відредаговано автором 23-12-2024 16:16:54