Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора!
Ви пишете, що "Є розуміння причин, а що з цім робити -ні". Що на Вашу думку, могло "запустити" ланцюговий процес захворювань? Це були якісь події, чи, можливо, ситуації? Якась людина, яка викликала у Вас психо-емоційну травму? Нерідко, психо-соматика виникає через події в дитинстві та стосунками зі значними дорослими...
Адже, лікарі ще не так давно взагалі враховували лише медичний аспект любих захворювань. І відхиляли любий зв'язок хвороб з тими установками та програмами, що заклалися на рівні підсвідомості.Тоді як зараз і вони все більше схиляються до думки, що всі хвороби, окрім вроджених, мають, у тому числі, і психо-соматичні причини.

Доброго дня Renata!
Як на мене, окрім об'єктивних причин того, що вже сталося в які озвучили вже колеги, є один момент, як на мою думку, не варто ігнорувати.
Поки ми здорові і перебуваємо в ресурсному стані, ми легше приймаємо складні рішення. Але ті ж самі рішення для нас стають надважкими, якщо захворіли. А отже, наш психо-емоційним стан практично на нулі.
На мою думку, цей фактор також може впливати на те, що Ви почали вагатися щодо свого рішення.
Окрім того, мені кинулися в очі Ваші слова "Ранее отношения складывались вроде как по-началу все хорошо, после обрушивались..". Тобто,якщо я правильно зрозуміла, дуже схоже на те, як сталося і з останніми стосунками: дуже швидко закохалися, ідеалізуючи хлопця і так само, швидко розчарувалися, зіткнувшись із неспівпадінням Ввшого внутрішнього ідеалу чоловіків з реальними діями та вчинками?

Доброго дня Виктория!
Насправді, мати “ ощущение что мне изменили в начале отношений.." дуже неприємно і жити з таким важко.
І якщо чоловік вже в шлюбі не давав жодного реального приводу для цього, потрібно, як на мене, дуже уважно розібратися, а чому з'явилися саме такі почуття і так довго тримаються?
Зазвичай, ми можемо відчувати та переживати лише те, що: або пережили самі колись, або мали приклад такого в житті близьких нам людей і це нам несвідомо навіялося. Особливо, якщо в той момент були ще дитиною.
Тому логічно виникають питання.
В Вашому житті в стосунках з чоловіками, до шлюбу, були зради?
І чи були зради в житті близьких Вам людей?

Ви пишете, що він ображається, що Ви не можете допомогти фінансово... А на кому було фінансове забезпечення, коли ви жили разом?
І ще, Ви пишете "почему он проявляет близость, приглашает, а потом, когда я хочу об этом поговорить - отстраняется"
Як на мене, може бути декілька причин.
Перша, чоловіки дуже не люблять з'ясовувати стосунки. Особливо, якщо звикли мати все від жінки, при цьому нічим не бути їй зобов'язаним і не нести за неї відповідальності як ша дружину. Особливо, якщо відчувають, що жінка дуже залежна від них і нікуди не дінеться.
А друга, є поняття прив'язаності і вона стосується не лише жінок. Як правило, чоловіки її не відчувають, але чомусь і хотіли б піти, але поки не можуть...
Якщо навчитеся себе правильно поводити, у Вас ' всі шанси бути з цим хлопцем.

Відредаговано автором 03-01-2025 15:47:01

Доброго дня Nana!
Зрозуміло, що проживши два роки разом з хлопцем, Ви дуже прив'язалися до нього і хочете його зберегти...
Інша справа, чи розібрався у собі повністю хлопець... Чому ви перестали жити разом? Через що сварилися?

Дякую Вам за щирість.
Моя думка, основна відповідь на те, що відбувається зараз з Вашим сином прихована в Ваших словах "я была очень привязана к маме до подросткового возраста, к отцу меньше, он пил..".
Думаю, якщо уважно ці слова проаналізуєте, то відповідь побачите самі. Мама та дитина - одне ціле до певного віку. І практично всі мамині внутрішні установки, всі внутрішні налаштування та тенденції передаються дитині автоматично. Ви були дуже прив'язані до мами, а Ваш син надміру прив'язаний до Вас. Прослідковується певна наслідковість, чи не так? До цього, якщо батько пив, в любому випадку Ви "не добрали" любові. А отже, певні внутрішні налаштування розкрилися не повністю. Що так само впливає зараз на стосунки з сином. Швидше, за все, залишилися глибокі дитячі травми у вигляді, наприклад, прихованих образ, страхів, звинувачень, агресії тощо.. так само, як у Вашої мами могли бути образи, презирство, стрази, претензії... до Вашого батька.. А це все автоматично перекриває той самий потік невидимого тепла, який так відчувають діти... І що змушує їх бути надміру прив'язаними до мами.
І ще, Ви пишете, що стосунки з батьком сина були гарні... Тоді, чому ви розлучилися?

Відредаговано автором 02-01-2025 20:51:12

Дякую за доповнення та відвертість "Сын говорит, что не хочет быть на втором месте, не хочет терять моё внимание". Отже, Ви лише підтвердили мої припущення щодо недостатнього рівня психо-емоційного контакту з сином в дитинстві і певного сприйняття Вас сином як своєї власності.
Тому змушена ще раз повторити свої питання, на які так і не було відповіді:
На скільки, на Вашу думку, Ви самі схильні до ревнощів? Який рівень прив'язливості був у Вас з Вашими батьками?
На скільки, на Вашу думку, Ви були повністю психо-емоційно налаштовані на сина в дитинстві? Який у Вас на той момент був рівень психо-емоційного стану? Чи була атмосфера в сім'ї на той момент гармонічною та відкритою?

Саме тому, що у Вас є донька, потрібно подумати не лише про себе, але і про її долю. Скажете, яке відношення вона має до Вашого життя?
Відповім - безпосереднє. Адже, діти, неусвідомлено наслідують своїх батьків у вмінні ставитися до себе.
А якщо Ви не вмієте приймати та цінувати себе, тоді чи зможе приймати себе і Ваша донька?

Те, що Ви намагаєтеся допомагати батьками - це респект Вам великий. Але, зачасти, саме через от ті самі дитячі травми, ми в дорослому віці перетворюємося на "жертв" і знищуємо себе і своє життя повністю, забуваючи про себе та свої потреби. Насправді, батькам допомагати можна по різному. Але в Вашому випадку ключові слова "Піду від них - буду себе корити, що вони самі, і немає їм кому допомогти". Тобто, проблема не в самому виді допомоги, а в Вашому внутрішньому постійному почутті провини та надмірного обов'язку, нав'язаного тими ж батьками в дитинстві. Власне, це ще й результат саме того, що "...я дуууже заплуталась, і так дуже важко жити".
Якщо хочете по справжньому допомогти своїм батькам, допоможіть собі, наведіть лад в своїй душі, розберіться в своїх установках та почуттях. Адже, не зробивши цього, Ви ще сильніше будете в собі "давити" негативні почуття до батьків та себе. Що може вилитися в претензії, ненависть та роздратування як до батьків, так і до себе. А це плюс додаткова вага і втрачені можливості для Вас. Адже, життя швидко плине і минає

Відредаговано автором 02-01-2025 15:31:43

Дуже співчуваю Вам!
Те, що Ви написали, лише підтвердило мої припущення. Насправді, в таких випадках ніяка сила волі не допомагає. Бо зайва вага виконує роль умовного захисту від зовнішнього світу.
Як на мене, на рівні підсвідомості накопичилася велетенська кількість непропрацьованих дитячих образ, страхів, гніву... Саме тому ніякі марафони по схудненню Вам не допомагали і Ви "зривалися", бо є проблеми внутрішні, які потребують вирішення. А тіло відіграє лише роль певного зовнішнього подразника, що змушує Вас, нарешті, звернутися до психологів.
Насправді, до тих пір, поки Ви не приймаєте себе такою, якою Ви є, схуднути не буде жодного шансу. А прийняти себе Ви зможете лише тоді, коли будуть трансформовані разом із психологом всі дитячі непрожиті травми. До речі, це може не лише допомогти Вам схуднути, але і щ вірити свої стосунки з батьками. Я Вам щиро раджу індивідуальну консультацію.

Відредаговано автором 02-01-2025 13:54:08

Доброго дня Анно!
Судячи з того, як Ви боляче реагує е на реакцію батьків, психологічна проблема існує. І пов'язана вона може бути знову ж таки, з Вашими батьками, як це не дивно. Вірніше, з тим, як до Вас вони ставилися в дитинстві. Точніше можна сказати лише під час індивідуальної консультації.
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві?

Доброго ранку Dasha!
Можливо, я Вас здивую, але абсолютно рівноцінних стосунків навіть в дружбі практично не існує не лише між подругами, але і між чоловіком та жінкою, тими ж рідними людьми в сім'ї ... Хтось обов'язково буде більше любити, а хтось, в цей момент, буде більше дозволяти себе любити...
Менш помітним такий "розрив" буде вже між людьми, які достатньо психо-емоційно розвинуті, стали усвідомленими і взяли відповідальність за своє життя на себе. Адже любі близькі, дружні стосунки потребують серйозних зусиль та роботи над стосунками. А в Вашому випадку, про психо-емоційну зрілість подруги говорити якось дуже зарано. І тому, як на мене, відбувалася "гра в одні ворота". Вам дуже хотілося дружити з нею, Ви докладали максимум зусиль, тоді як з її боку формувалося таке собі споживацьке ставлення до Вас. Вона милостиво приймала Вашу увагу... Але як тільки ця увага зменшилася, у неї одразу з'явилися претензії. Бо по суті, вона звикла лише брати і користуватися іншими з дитинства, не вкладаючи власних зусиль. Так розвивається егоїстичність.
Інша справа, чому саме таку подругу Ви "притягнули" до себе?
І тут я згодна з Павлом Леонідовичем щодо стосунків з батьками. Єдине додам. Коли дитина недоотримує любові та уваги батьків, вона завжди звинувачує себе і вважає себе якоюсь не такою. І щоб домогтися тої ж уваги, намагається сама все більше та більше проявляти турботи та любові до тих де батьків. У такий спосіб, абсолютно несвідомо, своїми діями та вчинками на вагається показати якби хотіла, щоб ставилися до неї...
Потім дитина дорослішає, а модель поведінки залишається. Недоотримавши від батьків уваги та тепла, намагається ту ж увагу та тепло не розуміючи цього, отримати вже від подруги... А з часом, так само може почати ставитися і до чоловіків, транслюючи на них свої сподівання в любові...
Питання з подругою набагато масштабніше, аніж Ви думаєте. І може стосуватися всього Вашого наступного життя. Якщо Ви реально хочете все змінити, одних порад буде мало, необхідна зміна дитячих установок та моделей поведінки. Адже, нам тільки здається, що все в житті випадково. Тоді як події нашого життя створюються відповідно тому, як ми себе та цей світ сприймаємо. Я Вам раджу іти в терапію почати працювати індивідуально. Тим паче, що є можливість зустрічей так само результативно онлайн.

Доброго ранку Ірино!
Вцілому, згодна з колегою. Але окрім вже написаного, є, як на мене, ще певні аспекти, які потребують додаткового розгляду.
Ви пишете "То, что сын ревнует, это естественно..". Але хіба у всіх дітей є ревнощі до батьків, мами? Насправді, далеко, не у всіх. Отже, як на мене, найперше потрібно спробувати зрозуміти природу самих ревнощів. Коли з'являються Ревнощі?
Ревнощі з'являються тоді, коли є внутрішня схильність вважати рідну людину своє власністю. А зважаючи, що мама і дитина - це єдине ціле на рівні підсвідомості, така схильність передається автоматично від батьків до дитини. Тому потрібно розібратися насамперед, з такою властивістю у Вас.
На скільки, на Вашу думку, Ви самі схильні до ревнощів?
Друге. Ви пишете "Очень "мамин" с самого рождения. С самого рождения спит со мной (сдвинуты вплотную кровати)..." Тобто, дитина постійно потребує контакту та уваги. Знову ж таки, коли так буває?
Насправді, всі зовнішні прояви є лише віддзеркаленням внутрішніх проблем, на які вчасно не зверталося уваги.
В якому психо-емоційному стані Ви перебували під час вагітності, на момент народження сина і його дитячих років? Адже, діти, насправді, реагують не на зовнішні прояви маминої турботи (хоча і це важливо), а на її внутрішній стан ресурсності. Наприклад, одна мама приділяє дитині не так вже і багато часу, але в момент контакту наповнена, щаслива і повністю налаштована на дитину. Дитина це відчуває, зв'язок з мамою дуже сильний і тому отримує достатньо енергії Любові, радості тепла та щастя. І тому може абсолютно спокійно гратися, займатися своїми справами, бути з іншими близькими людьми до наступної зустрічі з мамою.
А інша мама, практично весь час поруч з малюком: готує, годує, вдягає, пере, грає, але .. внутрішньо закрита, увага зосереджена на своїх якихось думках чи переживаннях, психо-емоційно виснажена, не має ресурсу на дитину...
І дитина не доотримує всього того, що їй потрібно для повноцінного життя та розвитку, хоча мама, ніби, і постійно поруч...
А потім спершу формується звичка "мати маму під рукою" і починається несвідома експлуатація рідної людини. Дитина звикає своїми капризами досягати того, що їй потрібно. Адже, окрім певної прив'язаності не має іншої моделі спілкування. Як, наприклад, глибоке порозуміння, дружба, почуття гармонічної самодостатності.
На скільки, на Вашу думку, Ви були повністю психо-емоційно налаштовані на сина в дитинстві? Який у Вас на той момент був рівень психо-емоційного стану? Чи була атмосфера в сім'ї на той момент гармонічною та відкритою?
"... но проблема оказалась в том, что он не понимает, почему взрослым можно спать вместе, а он должен спать отдельно". Насправді, дивлячись в яких стосунках дорослі знаходяться. Щоб син захотів щось зрозуміти, він, як мінімум, повинен розуміти статус ваших стосунків з новим чоловіком. На скільки я зрозуміла, Ви збираєтеся просто почати жити разом?
Якщо Ви спали з сином при наявності його рідного батька, то чому, на його думку, він не може спати з Вами при наявності якогось зовсім для нього чужого дядька? До речі, а які стосунки між Вашими сином і новим чоловіком?
Діти, в тому числі, дуже ревнують, коли не має контакту з маминим прихильником. Це надзвичайно важливий аспект. Тоді, як небажання спати окремо - це лише "верхівка айсбергу", на який син несвідомо привертає Вашу увагу.
Насправді, це питання потребує індивідуальної роботи з психологом. Адже, набагато глибше, аніж Ви думаєте.

Згодна щодо ..."ось таке онлайн спілкування щось мені підказує не має сенсу", адже такі питання потребують повного внутрішнього "перезавантаження". Тому не згодна з думкою "Це вже в минулому, я нічого не можу змінити в тому, що було раніше". Насправді, наша підсвідомість не має минулого, чи майбутнього. Все, що там закарбовується, знаходиться в теперішньому часі. Отже, як це не дивно, але змінюючи сприйняття подій минулого на рівні підсвідомості, ми можемо змінити і своє теперішнє та майбутнє. Тому раджу Вам, як мінімум, індивідуальну консультацію.

На мою думку, Вас вчили абсолютно правильно "Меня всегда учили что это важно, чтобы девушка первой не навязывалась, он должен проявлять инициативу, а только подхватывать..."
Але справа в тому, що Ваша проблема, як на мене, глибше лише за лінію поведінки з хлопцями. І стосується воно, знову ж таки, підсвідомих установок. Саме в таких випадках ніякі правильні зовні дії не дадуть очікуваного результату.
Знаєте, як це діє? Ну от наприклад, клоун виступає в цирку. У нього смішно розмальоване обличчя. Але дитина, до якої він наблизився, перелякалася і почала гірко плакати. Чому? Відбувся певний диссонанс, який буде лякати дитк, яка дуже відчуває певний настрій: обличчя сміється, а сам клоун внутрішньо плаче... Бо саме в цей день сталося щось
таке, що зіпсувало йому настрій, або наприклад, у нього депресивний стан, злість, роздратування, образа... Приблизно так діє і в стосунках.

Відредаговано автором 30-12-2024 16:25:20