Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Юліє!
Це прекрасно, що Ви намагаєтеся "викинути" зі свого життя одруженого чоловіка, бо, дійсно, на чужому нещасті свого не побудувати, але...
Насправді, жодна зустріч не буває випадковою і кожній події щось передує обов'язково. Тобто, як на мене, є більш глибоке "коріння" того, що з Вами відбувається. Окрім того, є природа чоловіка та жінки, що безумовно впливає на поведінку. Таким чином, в природі жінки є одна особливість - швидко прив'язуватися до чоловіків, до яких вона відчуває сильний інтерес, закоханість. Ви пишете "І якщо раніше це почуття мене навіть трохи розважало (хоча я не планувала жодних активних дій через його статус; просто було цікаво переживати цей емоційний досвід). То зараз ці почуття стали приносити біль і хочеться це швидше пережити..." Насправді, те, що Ви вважали для себе розвагою, виявилося певним психо-емоційним "капканом".
А як швидко, зазвичай, Ви прив'язується до людей, зокрема, чоловіків? Які стосунки з чоловіками були до цієї зустрічі? Яку внутрішню, підсвідому потребу Ви можете намагатися "закрити" цією залежністю?
До чого всі ці питання?
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно набагато більше інформації про Вас та, загалом, стосунки ж чоловіками. До того, ж як правило, намагання просто забути про щось, що дуже мучить, зазвичай призводить до зворотнього ефекту. Потрібно не видаляти наслідки, а розбиратися з першопричиною.

Відредаговано автором 23-12-2024 16:05:40

Доброго вечора Алекс!
Я ще раз впевнююсь на скільки по різному можна сприймати одні і ті ж слова, зважаючи, від того, від чого ми відштовхуємося.
Я якраз писала про індивідуальний приклад тієї людини, тих людей, які нікуди не виїхали, а почали тут і зараз працювати над собою, змінюючи повністю свою світоглядну платформу, своє ставлення до життя, і трансформуючи, найперше, розуміння свого місця в житті вцілому... Насправді, куди б Ви не поїхали, втекти від себе неможливо. І питання не в сім'ї, роботі, чи місця проживання, питання у Вашому внутрішньому стані. Ви повністю втратили себе. Це як дерево без коріння. Чи не тому і мої слова були сприйняті зовсім по іншому, що Ви продовжуєте чіплятися за те, що вже давно пішло у небуття?
Якщо продовжувати мислити в площині тілесно-матеріалістичної концепції, певне, буде повна безвихідь. Бо наша свідомість, насправді, дуже обмежена і оперує лише тим досвідом, який ми отримали від початку цього одного життя. І як наслідок, вік у п'ятдесят років буде здаватися кінцем усього...
Але...окрім свідомості, ще є поняття душа... Яка знає набагато більше, повірте. І чи не тому Ви не хочете нікуди виїжджати, що там, в глибині себе, відчуваєте свій шлях, але навіть мислити в той бік собі не дозволяєте?
Це як ходити з заплющеними очима.
І саме тому я б Вам порадила індивідуальну консультацію, бо переписування на сайті, як на мене, трохи схожі на зіпсований телефон...

Доброго дня!
Дуже шкода, що Ви потрапили в такі аб'юзивні стосунки. Але, коли ", я полюбила его всем сердец", насправді, такий результат цілком закономірний.
Чим сильніше ми "залипаємо" на людині, тим швидше вона починає"сідати нам на голову". Бо люба ідеалізація призводить до руйнації любих, навіть, самих найкращих стосунків.
Коли Ви спробували вийти з співзалежних стосунків, найбільша помилка була в тому, що робили такі кроки не заради себе, свого почуття самодостатності та щастя, а заради того, щоб "...сделать ему больно...". Тобто, в якийсь момент, з ролі "жертви" увійшли в роль аб'юзера. Чому так сталося? Тому що ці ролі взаємозамінні.
Аб'юзер може ставати "жертвою", а "жертва" аб'юзером до безкінечності, аж поки хоча б хтось один не вийде з цієї системи очікування тотального щастя від коханої людини і стане самодостатньою ( не плутати з самостійністю) людиною. Тобто, такою людиною, яка внутрішньо наповнена, і може бути щасливою незалежно від обставин і близької людини.
Ви не замислювалися, чому він так став за Вами упадати, коли Ви переключили свою увагу з нього на своє особисте життя? У той момент, Ви вийшли з під його контролю, бо стали на якусь мить сама собою, особистістю, а отже, дуже гарною, цікавою та привабливою. А тепер знову увійшли в принижений стан людини, яка весь час вимолює любов та увагу. А люди принижені одразу стають негарними та нецікавими "он все время говорит что я много хочу , а я просто прошу иногда сводить меня погулять по парку или приготовить завтрак ( когда я готовлю первое, второе и сладкое) хотя я хожу на курсы а он просто сидит дома, он не жалеет денег ни на что если это не я".
І ще, проблема в тому, що у Вас, елементарно, не має знань, як правильно себе поводити з чоловіками.
Ви з самого початку дозволили себе експлуатувати, переїхавши до нього в якості кого? А для чого йому цінувати дівчину, яка сама себе не цінує і яка не будучи дружиною, робить все те, що має робити жінка лише в шлюбі, коли чоловік за неї вже взяв відповідальність, про неї дбає та турбується... Жінки знають як правильно себе поводити або, коли у них є приклад правильних стосунків в сім'ї батьків, або коли починають серйозно працювати над собою і вивчати закони стосунків.
Які стосунки були між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас? Хто в сім'ї тягнув все на собі і був "жертвою"?

Дивлячись, чого Ви прагнете від самої роботи з психологом. Обирайте, що вам важливіше. І дивіться на результати роботи. Якщо після зустрічі відчуття внутрішнього задоволення, відчуття, що щось всередині змінюється, тоді добре. Але якщо постійно відчуття дискомфорту і результатів від слова "зовсім"...
В любому випадку, тільки Ви можете вирішити, з ким хотіли б працювати і надалі

Справа в тому, що, як це не дивно, але можливість щастя залежить від здатності приймати все так, як воно вже склалося. Окрім того, і дійшло до руйнації всього не тому що війна все зруйнувала, а тому що не хотілося чути
"дзвіночки", які життя давало поступово.
А війна стала лише таким собі тригером, який цей процес пришвидчив.
Насправді, шукати опору в собі - означає зробити повну переоцінку свого світогляду. Бо поки що, як на мене, існувала "заточеність" суто на людському, побутовому сприйнятті і свого життя, і цього світу вцілому.
Зараз такі часи, коли кожна людина мусить робити свій вибір: чіплятися за свої зруйновані бажання, чи починати повністю мінятися, при цьому розвиваючись. От Ви пишете: "Духовных целей НЕТ, не время..." Отже, десь, дуже глибоко в душі, відчуваєте саме те, що може повністю змінити Ваше життя, але... Через інертність мислення, або просто ліність шукає е причини, щоб тільки не почати іти цим шляхом.
Власне, повністю ставати на шлях само руйнації, чи все ж зробити повне переосмислення цілей та мети життя - це вибір кожного. Насправді, набагато легше, застрягнути на жалості до себе, оплакуючи руїни свого життя... Тому питання стоїть в тому, що в всередині Вас переможе. Інколи, щоб відкрити в собі імпульс до оновлення, достатньо спілкування з тими людьми, які такий шлях вже пройшли. Це означає, отримати індивідуальну підтримку і знайти нові сенси та цілі життя.

Доброго вечора!
Ситуація в сім'ї, м'яко кажучи, неприємна, але...не безнадійна. Адже, ви живете разом 16 років. А це дуже немаленький строк.
А те, що він так ставиться до Вас та вашої дитини, то проблема не лише в чоловікові, як на мене.
От Ви пишете, що "той же час я сама заробляла на свої витрати і витрати на нашого сина". А як було на початку Ваших стосунків? І для чого Ви самі заробляли на себе та сина, якщо у Вас є чоловік та батько?
Справа в тому, що коли жінка "Я сама", то чоловік ніколи про таку жінку турбуватися не буде. Це закон життя. Хто в родині Ваших батьків забезпечував матеріально родину? І які стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві?
Далі. А чоловік завжди до Вас був холодним, з перших днів стосунків між Вами? Як правило, так зверхньо ставляться до своїх дружин ті чоловіки, дружини яких дуже від них психо-емоційно залежні. Тобто, перебувають в ролі "жертви".
От Ви пишете, що "Якщо хоч щось скажу на його сестру, родичів чи буду проти чергових витрат на них - погрожує розлученням". Але ж погрожують лише тоді, коли жінка почуває себе дуже приниженою, і сильно боїться, що її кинуть. Окрім того, дуже немудро щось говорити погане на його родичів. Цим Ви лише ще сильніше налаштовуєте його проти Вас та сина. От як би Ви ставилися до людини, яка б стала весь час погано говорити про Вашого сина?
Якщо хочете, щоб чоловік змінив до Вас та сина ставлення, станьте самодостатньою (не плутайте з самостійною), і потрошку "закривайте" свій гаманець. До речі, а хто купує продукти на сім'ю, хто сплачує за квартиру і інші нагальні побутові проблеми?

Відредаговано автором 19-12-2024 21:27:03

І ще.. зважаючи, що я роблю лише припущення, адже, для того, щоб знайти той самий "пазл" потрібна безпосередня робота з Вами на рівні Вашої підсвідомості, напишу, що, як варіант, "програма" могла запуститися ще й тому, що цей чоловік набагато старший за Вас. Які у Вас стосунки з Вашим батьком були в дитинстві?

Як на мене, Ви вже на середині шляху, бо "Считаю, что проблема во мне , в вопросе который я не могу решить, в картинке , где не хватает пазла , чтобы жить счастливую жизнь без тараканов
Просто не понимаю где нужно покопаться, чтобы устранить проблему ))".
Знову ж таки, припущення, бо замало інформації, у тому числі, з Вашого дитинства, як це не дивно. Адже, основні поведінкові моделі та установки ми "приносимо" саме звідти.
Щоб жити щасливо, насправді, потрібно дуже добре усвідомлювати що таке саме поняття "щасливо"? Бо, як видно навіть з Ваших теперішніх стосунків, в яких"наших отношениях все гармонично и спокойно..." чомусь відчуття повного щастя немає... От ніби все є, гармонія, спокій, а... повноти немає... Отже, зовнішні фактори якось не працюють...
Тому розбиратися потрібно з тим, що всередині. А це "всередині" складається з минулого... в яке входить Ваше дитинство, отже стосунки з батьками і батьків між собою і... Ваші стосунки з попереднім чоловіком... Бо, подобається це чи не подобається, але це частина Вас та Вашого життя, де все взаємопов'язане, навіть,якщо ми цього не бачимо... Чи не хочемо бачити з якоїсь певної причини...
Вертаємося до ревнощів... Що таке ревнивість? Це певна схильність до привласнення собі близьких людей... Тобто, різновид залежності від стосунків. А коли ми намагаємося "привласнювати" собі близьких людей? Коли нам вкрай не вистачало в дитинстві справжньої любові... Не турботи у вигляді, можливо, подарунків, присутності поруч дорослих, а відчуття тепла, довіри, можливо, щирості, яке просто відчувається на рівні душі...
Тому я б почала саме з дитинства. Чи були у Вас по справжньому довірливі стосунки з батьками? І які стосунки були між ними?

Доброго ранку Koddy!
Коли ми сильно переживаємо "за думку інших про себе"? Зазвичай, тоді, коли не відчуваємо своєї цінності, і потребуємо безкінечної похвали, як мірилу нашої правильної поведінки... Коли з усіх сил намагаємося бути ідеальними... і впадаємо у відчай, що не такі... Бо лише наша ідеальність може дати нам можливість бути прийнятими та любимими....
А коли формується сприйняття себе як цінної особистості? Коли в нас формується комплекс "гарної дівчинки"?
Як правило, в дитинстві.
Тому, щоб навчитися правильно реагувати на зауваження "коли роблять зауваження , дуже сильно сприймаю це і знецінюю свої здобутки через один два таких моменти", необхідно міняти, насамперед, сприйняття себе.
А отже, починати розбиратися з того, що відбувалося в дитинстві в стосунках зі значимими людьми. Бо це рівень рефлексів, установок та поведінкових моделей, які не міняються лише тому, що ми хочемо навчитися по іншому реагувати. І потребують серйозної особистісної трансформації. Такого собі, повного поведінково-рефлексорного перезавантаження.
Хто в дитинстві знецінював Ваші успіхи та здобутки? Чию прихильність, увагу та любов Ви змушені були безкінечно "заробляти" в дитинстві?
З ким із значимих для Вас людей, несвідомо, Ви до цих пір звіряєте правильність своїх дій: "Невпевнена в тому що роблю і чи правильно"...?

Відредаговано автором 19-12-2024 13:42:45

Доброго дня Эль!
Щоб знайти відповідь, що зараз відбувається, як на мене, потрібно добре розуміти, що відбувалося з Вами до цієї зустрічі. Адже, жодне почуття та відчуття просто так не з'являються. І вони,як правило, є проявом якогось нашого попереднього досвіду.
От Ви пишете "Так же меня раздражает, что он не ревнует совершенно меня, обосновывая это тем, что доверяет мне". Що таке роздратування? Це, як правило, почуття дискомфорту, якоїсь внутрішньої неузгодженості... Про що воно може "сигналити"? Можливо про те, що якась внутрішня, глибинна потреба не задоволена? Чи можуть ревнощі, наприклад, виступати певним мірилом ставлення чоловіка до Вас, сприйняття Вашої значимості та цінності? Ну, наприклад, якщо ревнує, то любить, цінує і боїться втратити... А якщо не ревнує, тоді...
Отже, щоб з цим розібратися, необхідно зрозуміти, про що роздратування може "говорити"? Можливо, в такий спосіб спрацьовує якась давнішня внутрішня підсвідома установка з попередніх стосунків (моде, навіть не Ваших, а Ваших батьків, як це не дивно). Або ж у такий спосіб Ваша підсвідомість,
про щось Вас попереджає? Адже, на рівні підсвідомості зчитується набагато більше інформації, аніж на рівні свідомості. В любому випадку, з цим почуттям варто розібратися більш уважно. Тому і необхідно більше інформації про Ваше минуле
Те ж саме стосується і наступної фрази "В наших отношениях все гармонично и спокойно , но мне кажется, что «много хорошего-уже плохо». Де і від кого Ви могли чути цю фразу? У кого вже БУЛО
"много хорошего" і потім стало все не дуже добре? Чи може це бути досвідом когось з Ваших рідних людей? А, можливо, і Ваш особистий, попередній досвід, наприклад, з екс-чоловіком? Бо так влаштована наша підсвідомість, що в ній глибоко закладаються певні установки та поведінкові моделі ще з дитинства. Самі події, зачасти, "затираються" через їх травмуючий вплив на нас, але залишається "слід" у вигляді певних програм. Які активізуються в найбільш сприятливих умовах для їх реалізації.
Що це за умови? Знову припущення через брак інформації. Наприклад, поки Ви не дуже закохувалися після розлучення в різних чоловіків, і стосунки носили більше характер розваги, програма "спала". А як тільки чоловік став дуже значимим для вас, програма активізувалася.
Як правило, найважливіші уроки життя ми проходимо лише з людьми, які для нас дуже важливі. Бо до всіх інших ми внутрішньо закрити і вони не можуть нас сильно "зачепити".
То чому Вас так дратує, що цей чоловік зовсім не ревнує Вас? І звідки установка, що "много хорошего-уже плохо"?

Доброго вечора Ольго!
Ви пишете "спустя 10 месяцев решили что бы я переехала к нему в город на съёмную квартиру...пока не живём вместе ."
А яка мета переїзду була в інше місто?
Ви зривалися, їхали, а для чого?
В якій якості Ви стали жити на зйомній квартирі, яку повністю знімає та оплачує Ваш знайомий? Який, до того, ще й повністю купує для вас продукти, як кому?
Вас дуже обурює, що цей чоловік "он очень економный, покупает только то что нужно..." А на що Ви розраховували, їдучи в інше місто, повністю на утримання чоловіка, який навіть не зробив Вам пропозицію одружитися? Відчувається образа на чоловіка за його "прижимистись", але при цьому, чи Ваші почуття до нього такі вже альтруїстичні?
Чи не здається Вам ситуація якоюсь дуже неоднозначною?
Вас обурює, що він "очень много придирается даже по мелочи...тр не тут стоит, то не так делаешь, иногда даже говорит что то со внешностью не так...и нужно изменить немного и не в коем случаи не красится и быть естественной...меня это напрягает..
Але ж, логічно припустити хід міркувань чоловіка - якщо з його боку за все вже "сплачено", і він Вас повністю утримує, тоді, власне, він і має повне право за свої гроші отримувати те, що хоче...
А де тоді в Ваших стосунках кохання?
А якщо немає кохання, то, певне, про яке задоволення від сексу може, загалом, іти мова? І чи немає правди, в такому випадку не лише в Ваших словах, але і в його претензіях до Вас?
".дошло до того что даже в плане близости очень печально....не получается...и чем больше попыток тем больше у меня отвращения как к сексуальном партнёре... говорит что я очень зажатая...меня это обижает, я ее могу розслабиться и все заканчивается так и не начавшись..."
Вам не здається, що з одного боку Вас сприймають як товар? А з іншого Ви його сприймаєте, як кого?... Продовжіть далі самі.
Не знаю, як Вам, а мені дуже сумно...
Вимальовується класичний дует співзалежних стосунків. Де "жертва" сама іде в співзалежні стосунки, обурюючись, що її "жертовність" недостатньо оцінена...
А тепер питання "стоить ли ещё пробовать или пора уезжать?"
Якими Ви бачите свої наступні стосунки? І якими, до речі, були попередні?

Перепрошую, комп'ютерна помилка
Не "А тепер Вас Всесвіт загальмував, щоб Ви нарешті заспокоїлися і почали бігати по "замкнутому колу".
А...щоб Ви нарешті заспокоїлися і припинили бігати по "замкнутому колу"

Доброго ранку Юліє!
У практично кожної людини є от такий собі час че, коли все, за що трималися, руйнується і, здається, далі вже нічого немає... Але... Доки ми живі, далі завжди є... Інша справа, яке "далі"?
Ви пишете "Згодом я почала розуміти, що живу ніби чужим життям"... А я додам те, що мені особисто впало у вічі. Маленька дівчинка, яка з усіх сил хоче бути "гарною" для всіх, щоб що?
Коли маленька дитина народжується, вона абсолютно безпомічна в цьому світі і єдине, що їй може допомогти втриматися, це батьківська любов, тепло та підтримка... І дитина з усіх своїх маленьких дитячих сил намагається це отримати від значимих дорослих... І чим менше батьки схильні транслювати тепло, розуміння, підтримку та любов просто так, тим сильніше дитина намагається ставати "кращою версією себе". Бо завжди вважає, що це не батьки не здатні дати те, що дитині так необхідно, а саме вона, дитина, щось не доробила і не заслужила... Дитина росте, її підсвідомість милосердно приховує той біль душевний, який дитина переживала, щоб вона змогла вижити, але... Дитячі установки та сформовані моделі поведінки залишаються... І тоді, вже доросла людина, несвідомо, намагається з усіх сил всім оточуючим дати максимально всього: допомогти, оточити любов'ю, розумінням, підтримкою, повністю забуваючи про себе... Бо підсвідомо ми завжди поводимо себе з іншими так, як хотіли, щоб вони себе поводити з нами. І... до цих пір несвідомо продовжує очікувати за гарні вчинки от ту саму, недостаючу з дитинства безкорисну любов та схвалення ..
Далі Ви пишете: "працювала над собою, як над своїм зовнішнім виглядом, так і над внутрішнім світом.
Боролася з комплексами і страхами..."
І це друге, що привернуло мою увагу, як основне...
З комплексами та страхами боротися НЕМОЖЛИВО! Мало того, чим сильніше ми з ними боремося, тим більшими вони стають. З комплексами та страхами потрібно розбиратися, з ними потрібно "розмовляти", їх потрібно зрозуміти, прийняти як свої і такі, які для чогось були потрібні в дитинстві... Потім їх з любов'ю та вдячністю трансформувати у надзвичайно корисний досвід, щоб вже тільки після цього вони захотіли "піти" і ми їх змогли відпустити... Як бачите, є певний алгоритм дій... Єдине, що досить складно отримати доступ до власної підсвідомості. Для цього потрібні певні професійні навики...
Знаєте, напишу, можливо, дуже дивні речі, але... Насправді, як на мене, нічого страшного не відбувається. Просто життя руйнує у Вас все те, що не є основним і що заважало Вам до цих пір нарешті стати самою собою.
От такі моменти уявної порожнечі та падіння в прірву, як на мене, є ні що інше, як намагання змусити Вас нарешті по справжньому подивитися в глиб себе. .Для чого? Щоб зрозуміти, що в цьому світі немає нічого, щоб не було зруйноване і щоб ми, нарешті, припинили внутрішньо за це триматися. І щоб почали шукати вже те, що ніколи не буде зруйноване і назавжди залишиться з нами, навіть коли прийде час іти в інші світи...
Розумію, що у Вас зараз є певні питання з роботою, але... Коли людина внутрішньо готова до змін, ЗАВЖДИ знаходиться вихід. Врешті решт, є мама та брат, для яких Ви вже стільки зробили. Якщо скажете брату, що Вам дуже потрібна допомога, бо Ви поки не працюєте, невже він Вам відмовить? Тому все ж я б порадила Вам почати працювати індивідуально з психологом. Який, в крайньому випадку, за декілька зустрічей спробує покащати Вам напрямок, в якому потрібно рухатися. Щоб Ви вже тут і зараз почали змінюватися, не очікуючи "кращих часів". І поки немає тої самої роботи, яка забирає уйму часу, який Вамтак потрібний для серйозних трансформацій.
І ще .. На мою думку, причина не в тому, що Ви якась не така, а в тому, що Ви просто не маєте необхідних знань для роботи над собою , і не розумієте, в якому напрямку потрібно рухатися. Тому досі витрачали велетенську кількість сил в порожнечу... А тепер Вас Всесвіт загальмував, щоб Ви нарешті заспокоїлися і почали бігати по "замкнутому колу"

Відредаговано автором 18-12-2024 09:45:03

Я дякую Вам за відвертість. - це вже, насправді, початок терапевтичної роботи. Бо, коли вдається знайти "коріння" проблеми і назвати речі своїми іменами, тоді нам легше бачити і суть самої проблеми. А отже, є можливість почати трансформувати травматичний досвід та неконструктивні установки і поведінкові моделі в гармонічні.
А щодо "Я не йду на конфлікти,стараюся "входити в положення" інших,не даю себе ображати,але іноді не готова до нащадків і не завжди розумію одразу,що це було" - це цілком закономірно. Ми можемо вже розуміти в чому проблема і навіть намагатися щось змінювати і поводити себе по іншому, але... Справа в тому, що коли дитина маленька, вона ще не здатна ані зрозуміти, що насправді відбувається, ані захистити себе, тому всі непрожиті травми та нав'язані дорослими поведінкові моделі ідуть на рівень підсвідомості. Так природа захищає дитину від психо-емоційного перенавантаження. Дитина дорослішає, вже не пам'ятає достеменно, що там насправді відбувалося, але установки та поведінкові моделі залишаються як рефлексивні дії. І коли відбувається певна ситуація, людина реагує автоматично, відповідно до того, що вже "записалося" у підсвідомості.
Чи можна це "переписати"?
Так, звісно, можна, за умови, що сама доросла людина втомилася жити за чужими програмами і вже серйозно налаштована на індивідуальну роботу з психологом, щоб почати жити своїм життям і бути щасливою.

Так, звісно, це певним чином може вплинути на вміння спілкуватися з хлопцями, що дуже прикро... І все ж... Є певні навики, які напрацьовуються ще змалечку. Розумію, що мої наступні питання можуть здатися дивними, але саме вони можуть допомогти зрозуміти суть такої Вашої поведінки в транспорті.
Чи спілкуєтеся Ви зі своїм батьком і які у Вас з ним стосунки? І які стосунки між Вашими батьками?