Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Так, звісно!
Насправді, потрібно почати працювати над своїми внутрішніми, хибними установками, замінюючи їх на конструктивні. Але ..
Нам тільки здається, що ми діємо завжди свідомо. Тоді, як насправді, найчастіше, рефлексивно, бо нами керує от та сама наша підсвідомість на 96-98%. От Ви пишете "я это понимаю что сама поставила себя в такое положения во время конфликта «пыталась добиться его внимания». Але ж чомусь Вам на думку спала лише така модель поведінки, правда ж? Хоча існує безліч інших, більш конструктивних... Отже, вона не "з неба впала", а саме так, або схоже діяли колись в Вашому житті значимі для вас дорослі. Адже, ми вміємо правильно себе поводити лише, якщо з дитинства бачили приклад гармонії між батьками, або ж у дорослому віці, почали серйозно вивчати закони стосунків та "перезавантажувати" неконструктивні моделі поведінки на конструктивні... От Ви так і не відповіді на мої попередні питання
щодо стосунків між батьками .. Що схиляє мене ще сильніше до думки, що саме там і потрібно шукати "коріння" проблеми з чоловіком. А змінитеся Ви, зміниться і він. Так діє один із законів стосунків.
До речі, у багатьох не складаються відносини так само через незнання законів стосунків та дисгармонічні стосунки їх батьків. Єдина відмінність, і дуже обнадійлива, як на мене - це та, що Ви відчуваєте, що поспішати руйнувати те, що вже є, ні в якому разі не потрібно. Бо не вирішивши проблему, лише додасте собі ще більших проблем в інших стосунках, які, дійсно, життя може і не захотіти дати. А от пропрацювавши серйозно ці відносини, лише отримаєте бонуси від життя.
Я Вам щиро раджу індивідуальну терапію.

Відредаговано автором 26-12-2024 12:07:18

Доброго ранку Xenia4412!
Насправді, те що Ви вже відслідкували, що ставлення до роботи знаходиться на рівні Ваших реакцій та установок - це половина вирішення проблеми. Адже, головне - це бажання розібратися в собі.
Інша справа, що такі реакції - це рівень підсвідомості. А підсвідомі реакції формуються з дитинства, і, як правило, в стосунках з батьками.
От Ви пишете "Когда результаты хорошие - я счастлива. Когда плохие - у меня портится настроение, появляется чувство никчемности, стыда, тревоги, страха перед увольнением и чувство конкуренции с коллегами".
Одразу привертають увагу слова про залежність емоційного стану від результатів. А в якому випадку так буває? Як правило тоді, коли в дитинстві увага, похвала, прийняття батьків або значимих дорослих проявлялися лише або, здебільшого, в результаті відмінних досягнень дитини, наприклад, в навчанні... Адже, дитина дуже потребує любові та схвалення значимих дорослих і ще не вміє аналізувати те, що відбувається. Тому в разі недоотримання любові, починає звинувачувати себе і формується підсвідома установка, що любов та прихильність потрібно обов'язково заслужити гарними вчинками, відмінними результатами... А якщо щось не вдається навіть через незалежні від неї обставини, все одно почуває себе нікчемою, стає дуже соромно за свою недосконалість і весь час супроводжує страх, що перестануть любити, відвернуться, відторгнуть. Що в дорослому віці може трансформуватися в страх бути звільненою... І от це почуття конкуренції... Знову ж таки, як варіант, в дитинстві батьки, значимі дорослі (бабусі, дідусі, тітки...) весь час могли ставити когось в приклад, захоплюватися результатами сестер, братів, сусідів, однокласників дитини... Або ж просто приділяти їм більше уваги... І таким чином, несвідомо, сформувати почуття знецінення та намагання порівнювати себе з іншими, конкурувати, щоб... Бути їх краще, а отже, заслужити те ж саме схвалення та любов...
Я навела деякі, найбільш розповсюджені приклади зі своєї практики психолога. Але можливі і інші варіанти. Хоча суть залишається та ж сама. На мою думку, є певні установки та поведінкові моделі, які сформувалися достатньо давно під впливом оточення. Або ж були несвідомо нав'язані чи навіяні ними ж.
Що з цим робити? Необхідне "перезавантаження" старих, дитячих підсвідомих установок на такі, що дадуть Вам можливість відчувати себе спокійно та впевнено не залежно від результатів роботи. До речі, це може допомогти і в особистих стосунках з близькими людьми. І як Ви вже самі правильно зрозуміли - це запит на індивідуальну терапію.

Відредаговано автором 26-12-2024 10:26:11

Доброго ранку Bella!
Мені одразу впали в очі Ваші слова "я нахожусь в отношениях ,вроде и не в плохих но..." Чому саме ці слова?
Тому, що як на мене, вони є ключовими. Адже, для жінки базовим є почуття захищеності та любові. І якщо цього немає, вона ніколи не буде почувати себе щасливою, які б не з'являлися нові правила та форми стосунків в суспільстві. От як, пожити просто разом. Адже, є природа жінки, як і природа чоловіка. І це неможливо людині змінити. А жінці потрібна стабільність, відчуття сім'ї, опори, захисту... Тобто, шлюб.
А про яку психо-емоційну захищеність може іти мова, якщо чоловік не взяв ще на себе відповідальність за жінку і за сім'ю вцілому? Він Вам робив пропозицію одружитися?
Тому, як на мене, "неумение мужчины поддерживать в ссорах" цілком закономірне. А для чого напружуватися, якщо жінка і так дає чоловіку все, що йому потрібно, і що б він міг мати в шлюбі? Це перше.
Окрім того, чим сильніше у дівчини є схильність прив'язуватися до чоловіка, тим більший буде страх його втратити, а отже, менша потреба буде у чоловіка ставитися до такої жінки обережно. Чоловіки миттєво відчувають залежність жінки і цим починають користуватися "...оставлять меня делает мне больно...". Окрім того, як це не дивно, але рівень
"болю" залежить ще від внутрішнього стану жінки. На одні і ті ж слова та ситуації одна і та ж людина може реагувати зовсім по різному. Чим більш людина психо-емоційно наповнена, чим більше в ній самодостатності (вміння радіти життю незалежно від того, є поряд чоловік, чи його не має), тим менше стане звертати увагу на прикрі сллва. І навпаки. Чим сильніші ознаки психо-емоційного виснаження, тим більший біль стане спричиняти найменша дрібничка...
Знаєте, які дівчата мають міцні та щасливі стосунки? Ті, які самодостатні та мають почуття власної гідності, і вміють правильно з чоловіками поводитися. Бо ставлення чоловіка до жінки залежить, як це не дивно, але від самої жінки.
І, нарешті, третє. Ці самі вміння правильно будувати стосунки з чоловіками формуються в дитинстві на прикладі стосунків батьків. А страх залишитися самою, як правило, з'являється тоді, коли дівчинці в дитинстві не вистачало тепла та любові тих самих батьків.
І щоб допомогти Вам у всьому розібратися, на моє переконання, потрібно починати саме зі стосунків з батьками.
Які стосунки у Вас були в дитинстві з батьками? І які стосунки між батьками?

Відредаговано автором 26-12-2024 09:48:03

Доброго ранку Макс.
Ви пишете "Как мне к себе прислушаться просто я уже не понимаю как мне дальше поступать...". Співчуваю Вам, бо дійсно, жити не знайшовши свого місця в житті не цікаво. Бо здається, що життя проходить повз, а десь там є те, життя, що реально може зробити щасливим... Та, насправді, до тих пір поки Ви себе не зрозуміє "я уже не понимаю как мне дальше поступать ведь пока что у меня все есть, но в душе так хочеться поменять територию, дом, новые люди новые знакомства..." ніякі переїзди не допоможуть. Бо від "зміни місць доданків,сума не змінюється".
Я Вам раджу індивідуальну консультацію. Бо просто якісь поради не спрацюють. Адже, потрібно розбиратися з Вашими здібностями, інтересами та призначенням. Що зробити в переписці неможливо. І Ви лише в тратите свої сили на вагання, або ж, зірвавшись з місця, можете наробити дурниць і в собі розчаруватися. Для чого?

Ви пишете "Чомусь ще мені здавалося, що я можу заслужити гарне ставлення, любов, дружбу, жертвуючи власними інтересами, або навіть всім..."
Певне, зрозуміти свої почуття дуже складно, особливо, якщо вони "родом з дитинства". Так діє наша підсвідомість.
Як правило, відчуття самотності, що проявляється в підлітковому віці - це лише наслідок не дуже гармонічних стосунків з батьками в дитинстві.
Коли дитина маленька, вона дуже залежна від дорослих, бо без їх любові та тепла вижити просто не може. І якщо, з якоїсь причини, ті самі любов та тепло не отримує в достатній мірі, одразу формується установка, що "я якась не така, не так себе поводжу, негарна, неправильна, нікому не потрібна і т.д.". І разом з цим формується занижена самооцінка, яка змушує підлаштовуватися вже в дорослому віці, в тому числі, під чоловіків, щоб заслужити їх любові. Але чим більша залежність, чим сильніше є намагання бути "гарною дівчинкою", тим гірше до неї ставляться. Бо принижена людина стає одразу некрасивою. "Жертва" завжди притягує до себе аб'юзерів - це закон стосунків.
Тому те, що Ваша нинішня ситуація має глибоке "коріння" я тільки впевнилася з Вашої відповіді.
Окрім того, дійсно, Вам багато в чому вдалося змінитися, але...Глибокі почуття, такі як злість та страх до чоловіків, має властивість глибоко "застрягти", і ставати провідними в стосунках з ними. Нам тільки здається, що ми сприймаємо один одного по зовнішньому вигляду, розмовам чи поведінці, тоді, як насправді, ми одне одного "скануємо". Це те, що називається "чомусь сподобався", або "не сподобався" без пояснень на рівні сприйняття. І це те, що неможливо ніяк пояснити, чому, наприклад, до негарної на обличчя жінки чи не так якось вдягнутої можуть притягуватися чудові чоловіки. І навпаки, ніби і гарна, і розумна, і вихована, і гарна вдягнута дівчина, а чоловіки навіть до неї не наближаються... Насправді, чоловіків притягує не стільки зовнішність, скільки внутрішній стан жінки.
Тому, як на мене, і стає зрозумілим, чому в Вашому житті з'явився саме одружений чоловік. Бо аб'юзерів Ви вже відчуваєте і їх не хочете, що зрозуміло. А чоловіки гармонічні не "притягуються" через от ті самі глибинні почуття злості та страху, що "застрягли" раніше...
Які у Вас в дитинстві були стосунки з батьками?

Впевнена, що Ви, як чудова мама, приділяєте багато уваги дитині.
Та справа в тому, що інколи буває достатньо навіть одного разу не бути поруч у віці немовляти, щоб у дитини з'явився страх розлуки з мамою. Я вже не кажу, про випадки, коли з дитиною були всі потроху... "зазвичай я з нею, іноді залишала з татом і декілька разів з бабусями, дідусями, сестрою..."
Адже, дитина реагує зовсім не так, як доросла людина. Окрім того, як це не дивно, але вирішальну роль в поведінці дитини може відігравати не кількість приділеного мамою часу, і навіть не те, що мама для
дитини зробила, а те, на скільки мама емоційно була в
ці моменти "включена" на дитину. Діти дуже чутливі до психологічного стану мами. І якщо мама в поганому настрої - ніби і поруч, але думками та
почуттями далеко, дитина сприймає це як мамину відсутність, а отже, формується дефіцит любові. Яку дитина в більш дорослому віці намагається "компенсувати" сильною прив'язаністю до мами. Саме тому я і запитала, чи не було моментів пригніченості, страху, чи депресивних проявів за роки після народження донечки?

Відредаговано автором 23-12-2024 19:47:13

Доброго дня Віта!
Насправді, причин може бути декілька. І щоб знайти ту, що змушує дитину так реагувати, потрібна "жива розмова", а не переписування на сайті.
А заочно - одна з причин такої поведінки може бути і та, про яку Ви вже написали. Але існує і вірогідність того, що дівчинка чомусь дуже боїться моментів розставання з Вами. Тому люба розлука, навіть нетривала, може викликати сльози. Коли вона була зовсім маленька, Ви завжди були поруч з нею? Чи були моменти, що Ви її на когось залишали?
Окрім того, дитина так важко розлучається ще і тоді, коли "недобрала" якихось почуттів від батьків, особливо, від мами. Чи були у Вас депресивні періоди? Чи періоди надмірних переживань, напруження з моменту народження донечки?

Відредаговано автором 23-12-2024 16:16:54

Доброго дня Юліє!
Це прекрасно, що Ви намагаєтеся "викинути" зі свого життя одруженого чоловіка, бо, дійсно, на чужому нещасті свого не побудувати, але...
Насправді, жодна зустріч не буває випадковою і кожній події щось передує обов'язково. Тобто, як на мене, є більш глибоке "коріння" того, що з Вами відбувається. Окрім того, є природа чоловіка та жінки, що безумовно впливає на поведінку. Таким чином, в природі жінки є одна особливість - швидко прив'язуватися до чоловіків, до яких вона відчуває сильний інтерес, закоханість. Ви пишете "І якщо раніше це почуття мене навіть трохи розважало (хоча я не планувала жодних активних дій через його статус; просто було цікаво переживати цей емоційний досвід). То зараз ці почуття стали приносити біль і хочеться це швидше пережити..." Насправді, те, що Ви вважали для себе розвагою, виявилося певним психо-емоційним "капканом".
А як швидко, зазвичай, Ви прив'язується до людей, зокрема, чоловіків? Які стосунки з чоловіками були до цієї зустрічі? Яку внутрішню, підсвідому потребу Ви можете намагатися "закрити" цією залежністю?
До чого всі ці питання?
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно набагато більше інформації про Вас та, загалом, стосунки ж чоловіками. До того, ж як правило, намагання просто забути про щось, що дуже мучить, зазвичай призводить до зворотнього ефекту. Потрібно не видаляти наслідки, а розбиратися з першопричиною.

Відредаговано автором 23-12-2024 16:05:40

Доброго вечора Алекс!
Я ще раз впевнююсь на скільки по різному можна сприймати одні і ті ж слова, зважаючи, від того, від чого ми відштовхуємося.
Я якраз писала про індивідуальний приклад тієї людини, тих людей, які нікуди не виїхали, а почали тут і зараз працювати над собою, змінюючи повністю свою світоглядну платформу, своє ставлення до життя, і трансформуючи, найперше, розуміння свого місця в житті вцілому... Насправді, куди б Ви не поїхали, втекти від себе неможливо. І питання не в сім'ї, роботі, чи місця проживання, питання у Вашому внутрішньому стані. Ви повністю втратили себе. Це як дерево без коріння. Чи не тому і мої слова були сприйняті зовсім по іншому, що Ви продовжуєте чіплятися за те, що вже давно пішло у небуття?
Якщо продовжувати мислити в площині тілесно-матеріалістичної концепції, певне, буде повна безвихідь. Бо наша свідомість, насправді, дуже обмежена і оперує лише тим досвідом, який ми отримали від початку цього одного життя. І як наслідок, вік у п'ятдесят років буде здаватися кінцем усього...
Але...окрім свідомості, ще є поняття душа... Яка знає набагато більше, повірте. І чи не тому Ви не хочете нікуди виїжджати, що там, в глибині себе, відчуваєте свій шлях, але навіть мислити в той бік собі не дозволяєте?
Це як ходити з заплющеними очима.
І саме тому я б Вам порадила індивідуальну консультацію, бо переписування на сайті, як на мене, трохи схожі на зіпсований телефон...

Доброго дня!
Дуже шкода, що Ви потрапили в такі аб'юзивні стосунки. Але, коли ", я полюбила его всем сердец", насправді, такий результат цілком закономірний.
Чим сильніше ми "залипаємо" на людині, тим швидше вона починає"сідати нам на голову". Бо люба ідеалізація призводить до руйнації любих, навіть, самих найкращих стосунків.
Коли Ви спробували вийти з співзалежних стосунків, найбільша помилка була в тому, що робили такі кроки не заради себе, свого почуття самодостатності та щастя, а заради того, щоб "...сделать ему больно...". Тобто, в якийсь момент, з ролі "жертви" увійшли в роль аб'юзера. Чому так сталося? Тому що ці ролі взаємозамінні.
Аб'юзер може ставати "жертвою", а "жертва" аб'юзером до безкінечності, аж поки хоча б хтось один не вийде з цієї системи очікування тотального щастя від коханої людини і стане самодостатньою ( не плутати з самостійністю) людиною. Тобто, такою людиною, яка внутрішньо наповнена, і може бути щасливою незалежно від обставин і близької людини.
Ви не замислювалися, чому він так став за Вами упадати, коли Ви переключили свою увагу з нього на своє особисте життя? У той момент, Ви вийшли з під його контролю, бо стали на якусь мить сама собою, особистістю, а отже, дуже гарною, цікавою та привабливою. А тепер знову увійшли в принижений стан людини, яка весь час вимолює любов та увагу. А люди принижені одразу стають негарними та нецікавими "он все время говорит что я много хочу , а я просто прошу иногда сводить меня погулять по парку или приготовить завтрак ( когда я готовлю первое, второе и сладкое) хотя я хожу на курсы а он просто сидит дома, он не жалеет денег ни на что если это не я".
І ще, проблема в тому, що у Вас, елементарно, не має знань, як правильно себе поводити з чоловіками.
Ви з самого початку дозволили себе експлуатувати, переїхавши до нього в якості кого? А для чого йому цінувати дівчину, яка сама себе не цінує і яка не будучи дружиною, робить все те, що має робити жінка лише в шлюбі, коли чоловік за неї вже взяв відповідальність, про неї дбає та турбується... Жінки знають як правильно себе поводити або, коли у них є приклад правильних стосунків в сім'ї батьків, або коли починають серйозно працювати над собою і вивчати закони стосунків.
Які стосунки були між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас? Хто в сім'ї тягнув все на собі і був "жертвою"?

Дивлячись, чого Ви прагнете від самої роботи з психологом. Обирайте, що вам важливіше. І дивіться на результати роботи. Якщо після зустрічі відчуття внутрішнього задоволення, відчуття, що щось всередині змінюється, тоді добре. Але якщо постійно відчуття дискомфорту і результатів від слова "зовсім"...
В любому випадку, тільки Ви можете вирішити, з ким хотіли б працювати і надалі

Справа в тому, що, як це не дивно, але можливість щастя залежить від здатності приймати все так, як воно вже склалося. Окрім того, і дійшло до руйнації всього не тому що війна все зруйнувала, а тому що не хотілося чути
"дзвіночки", які життя давало поступово.
А війна стала лише таким собі тригером, який цей процес пришвидчив.
Насправді, шукати опору в собі - означає зробити повну переоцінку свого світогляду. Бо поки що, як на мене, існувала "заточеність" суто на людському, побутовому сприйнятті і свого життя, і цього світу вцілому.
Зараз такі часи, коли кожна людина мусить робити свій вибір: чіплятися за свої зруйновані бажання, чи починати повністю мінятися, при цьому розвиваючись. От Ви пишете: "Духовных целей НЕТ, не время..." Отже, десь, дуже глибоко в душі, відчуваєте саме те, що може повністю змінити Ваше життя, але... Через інертність мислення, або просто ліність шукає е причини, щоб тільки не почати іти цим шляхом.
Власне, повністю ставати на шлях само руйнації, чи все ж зробити повне переосмислення цілей та мети життя - це вибір кожного. Насправді, набагато легше, застрягнути на жалості до себе, оплакуючи руїни свого життя... Тому питання стоїть в тому, що в всередині Вас переможе. Інколи, щоб відкрити в собі імпульс до оновлення, достатньо спілкування з тими людьми, які такий шлях вже пройшли. Це означає, отримати індивідуальну підтримку і знайти нові сенси та цілі життя.

Доброго вечора!
Ситуація в сім'ї, м'яко кажучи, неприємна, але...не безнадійна. Адже, ви живете разом 16 років. А це дуже немаленький строк.
А те, що він так ставиться до Вас та вашої дитини, то проблема не лише в чоловікові, як на мене.
От Ви пишете, що "той же час я сама заробляла на свої витрати і витрати на нашого сина". А як було на початку Ваших стосунків? І для чого Ви самі заробляли на себе та сина, якщо у Вас є чоловік та батько?
Справа в тому, що коли жінка "Я сама", то чоловік ніколи про таку жінку турбуватися не буде. Це закон життя. Хто в родині Ваших батьків забезпечував матеріально родину? І які стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас в дитинстві?
Далі. А чоловік завжди до Вас був холодним, з перших днів стосунків між Вами? Як правило, так зверхньо ставляться до своїх дружин ті чоловіки, дружини яких дуже від них психо-емоційно залежні. Тобто, перебувають в ролі "жертви".
От Ви пишете, що "Якщо хоч щось скажу на його сестру, родичів чи буду проти чергових витрат на них - погрожує розлученням". Але ж погрожують лише тоді, коли жінка почуває себе дуже приниженою, і сильно боїться, що її кинуть. Окрім того, дуже немудро щось говорити погане на його родичів. Цим Ви лише ще сильніше налаштовуєте його проти Вас та сина. От як би Ви ставилися до людини, яка б стала весь час погано говорити про Вашого сина?
Якщо хочете, щоб чоловік змінив до Вас та сина ставлення, станьте самодостатньою (не плутайте з самостійною), і потрошку "закривайте" свій гаманець. До речі, а хто купує продукти на сім'ю, хто сплачує за квартиру і інші нагальні побутові проблеми?

Відредаговано автором 19-12-2024 21:27:03

І ще.. зважаючи, що я роблю лише припущення, адже, для того, щоб знайти той самий "пазл" потрібна безпосередня робота з Вами на рівні Вашої підсвідомості, напишу, що, як варіант, "програма" могла запуститися ще й тому, що цей чоловік набагато старший за Вас. Які у Вас стосунки з Вашим батьком були в дитинстві?

Як на мене, Ви вже на середині шляху, бо "Считаю, что проблема во мне , в вопросе который я не могу решить, в картинке , где не хватает пазла , чтобы жить счастливую жизнь без тараканов
Просто не понимаю где нужно покопаться, чтобы устранить проблему ))".
Знову ж таки, припущення, бо замало інформації, у тому числі, з Вашого дитинства, як це не дивно. Адже, основні поведінкові моделі та установки ми "приносимо" саме звідти.
Щоб жити щасливо, насправді, потрібно дуже добре усвідомлювати що таке саме поняття "щасливо"? Бо, як видно навіть з Ваших теперішніх стосунків, в яких"наших отношениях все гармонично и спокойно..." чомусь відчуття повного щастя немає... От ніби все є, гармонія, спокій, а... повноти немає... Отже, зовнішні фактори якось не працюють...
Тому розбиратися потрібно з тим, що всередині. А це "всередині" складається з минулого... в яке входить Ваше дитинство, отже стосунки з батьками і батьків між собою і... Ваші стосунки з попереднім чоловіком... Бо, подобається це чи не подобається, але це частина Вас та Вашого життя, де все взаємопов'язане, навіть,якщо ми цього не бачимо... Чи не хочемо бачити з якоїсь певної причини...
Вертаємося до ревнощів... Що таке ревнивість? Це певна схильність до привласнення собі близьких людей... Тобто, різновид залежності від стосунків. А коли ми намагаємося "привласнювати" собі близьких людей? Коли нам вкрай не вистачало в дитинстві справжньої любові... Не турботи у вигляді, можливо, подарунків, присутності поруч дорослих, а відчуття тепла, довіри, можливо, щирості, яке просто відчувається на рівні душі...
Тому я б почала саме з дитинства. Чи були у Вас по справжньому довірливі стосунки з батьками? І які стосунки були між ними?