Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора Ксения!
Насправді, більша кількість людей має ті, чи інші комплекси, у тому числі, комплекс "відмінниці", або "гарної дівчинки". З одного боку, комплекси заважають людині бути щасливою, а з іншого боку - допомагають швидко розвиватися, певне...
якщо людина починає наполегливо їх трансформувати у свій важливий досвід та свою внутрішню силу.
Як правило, комплекс "відмінниці" формується з дитинства. Коли дитина намагається з усіх сил бути гарною дівчинкою для своїх батьків. Для чого?
Для того, щоб отримати ту саму Любов, посмішку, схвалення, які їй так необхідні, від значимих для неї дорослих. Адже, життя дитини без батьківської любові та уваги, просто неможливе...
Потім дитина дорослішає, але поведінкова модель залишається на рівні рефлексу. Що зовні може проявлятися як невміння відмовити, окреслити свої кордони, відстояти свої права навіть з чужими людьми... Бо на рівні підсвідомості залишається невидима залежність від схвалення себе іншими. А насправді, страх, що хтось не буде любити.
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві?

Доброго вечора!
Згодна з попередньою колегою, що ситуація, м'яко кажучи, аж ніяк не схожа на стосунки дорослих людей. Ви реально намагаєтеся когось обрати між мамою та чоловіком? А що Ваш батько? Яку роль він відіграє в родині? Схоже, що не Ви, а саме Ваша мама керує Вашим життям, та і не лише Вашим...
Ви уявляєте своє життя після того, як вигнали чоловіка, з яким прожили 11 років? У що воно, загалом, перетвориться?
І ще, перепрошую, означає "машину муж не помог поварить"?

Відредаговано автором 17-12-2024 19:27:37

Доброго ранку Dasha!
Так, життя, інколи буває не дуже милосердним і доводиться переживати не найкращі його періоди. І дуже непросто буває знайти якусь опору, щоб, бодай, витримати і вистояти...
Але... У Вас є двоє дітей і з третьою дитиною Ви вже вагітна. Тому просто не можете собі дозволити і далі перебувати в ролі "жертви".
Ви пишете, що "батьки зі мною спілкуватися не хочуть і знати не хочуть..." А чому? Ви посварилися? Що стало тому причиною? І що означає "В його родичах завжди погана"?
... Окрім того, десь де Ви разом з дітками прописані? Де саме Ви прописані? У батьків? Юридично, за законом ні Вас, ні Ваших дітей з Вашого житла
вигнати ніхто просто не може ні на яку вулицю. Хіба, що Ви сама зберете речі та підете . Інша справа - це психологічний стан. Але це трохи інше.
Далі Ви пишете про свого чоловіка, який не хоче працювати і турбуватися про своїх же дітей та вагітну дружину. Він таким став тільки зараз? Чи таким був завжди? А якщо таким був завжди, то Ви ж з ним, таким, вже народили двох дітей... І якщо вже є такий досвід, то зможете народити і третю... Інша справа, що Вас вже такий стан речей більше не влаштовує...
Тоді необхідні кардинальні зміни, насамперед, в Вас самій. Бо лише ми самі маємо право обирати, як і з ким хочемо жити, і за якими правилами. Тим паче, якщо я правильно зрозуміла, Ви і так сама заробляєте і на себе, і на своїх дітей...
Щоб давати подальші поради, необхідно більше інформації про Вас та Ваше життя. Що трапилося між Вами та Вашими батьками? Що означає "в його родичів завжди погана"? Вони Вас також виганяють на вулицю? Де прописані Ви і Ваші діти? Як давно чоловік не працює та не турбується про Вас з дітьми?
Ви живете в місті, чи в селі? Адже, в кожному місті є служби захисту матері та дитини, куди можна звернутися в разі, якщо над Вами скоюють насилля ..

Відредаговано автором 17-12-2024 09:56:36

Доброго ранку OLEG!
Знаєте, той стан, який зараз у Вас присутній, дуже схожий на стан метушливості. Коли від величезної кількості гарних жінок "розбігаються очі". Це так, ніби, довго десь сидіти взаперті, а потім, нарешті, вискочити на волю... І хочеться все і одразу, і щоб жодної не пропустити...
У скільки років Ви одружилися? І як довго прожили в сім'ї?

Доброго ранку Юліє!
Як на мене, є два види факторів, які можуть провокувати таку гостру реакцію на свекруху.
Перший вид - це, так звані, зовнішні, видимі прояви. До яких відноситься її бажання весь час бути поряд з сином, принаймні, на відстані телефонного дзвінка. Що може говорити про незавершеність сепарації з ним. Адже, як це не дивно, процес сепарації стосується не лише дітей, а і їх батьків. А так буває тоді, коли у батьків, в даному випадку, свекрухи, немає чим замінити турботу про сина. Бо в багатьох випадках, батьки роблять основним сенсом свого життя своїх дітей. Тому і турбота про них стає необхідним елементом відчуття значимості та потрібності в цьому світі. При чому, це відбувається несвідомо. Особливо, якщо жінка не має чоловіка і всю свою любов переносить на дитину, сина. То що ж робити? Найкраще, в таких випадках - це допомогти свекрусі знайти якесь важливе для неї заняття, справу, ціль, мету, щоб вона змогла легше переключитися на щось інше і перемістити свою увагу з сина та онуків. Поговоріть з чоловіком, адже, він краще знає маму. Можливо, залучити її до суспільно важливої справи. Наприклад, плетення сіток для наших військових, в'язання для них теплих речей тощо. Як на мене, вона не може знайти себе і дати собі раду в своїй самотності. А це, насправді, дуже сумно, бачити як жінка з усіх сил чіпляється за сина та онуків, як рятівного кола... Хоча, впевнена, сама навіть про це може не здогадуватися.
Але окрім зовнішніх факторів, як на мене, є внутрішні, більш глибокі. А отже, і більш небезпечні. Бо стосуються, безпосередньо, вже Вас самої. Адже, жодної зустрічі, події чи людини не буває випадково в нашому житті.
От Ви пишете про свій стан та почуття під час контакту зі свекрухою: "знецінення, ревнощі до сина, зверхність... Знаєте, коли після розмови з якоюсь людиною ти відчуваєш себе нікчемним, якимось не таким..."
Але ж, насправді, якщо ми самодостатні (не плутати з самостійністю), наповнені, маємо стійке почуття власної гідності (не плутати із зверхністю чи апломбом) нас жодна людина, як би вона себе не поводила і щоб нам не говорила, не може змусити бачити в собі те, чого в нас немає. Тобто, в цьому світі діють певні закони та закономірності. Один з яких - це принципи "віддзеркалення". Коли роль такого собі несвідомого "дзеркала" відіграють оточуючі люди.
Отже, десь глибоко в середині Вас, можуть, наприклад, ще з дитинства, "сидіти" непрожитими травмами от ті самі почуття, які викликала у Вас свекруха: почуття знецінення, нікчемності, ревнощів... І свекруха могла стати лише, таким собі, несвідомим тригером, який змусив піднятися "наверх", як здавалося, давно забуте і викинуте з життя ..
Які у Вас в дитинстві були стосунки із значимими для вас людьми? Хто ставився зверхньо? Хто, знецінював і, можливо, викликав почуття ревнощів? І які стосунки, загалом, були в Вашій сім'ї, з тими ж самими бабусями?

Насправді, повільний тривалий біг без зупинки по годинниковій стрілці не лише заспокоює й допомагає внутрішньої ставати стійкішою, а ще й "пробиває" ті проблеми та ситуації, з якими не могли довго впоратися.
Не раджу бігати проти годинникової, бо буде ще більше розбалансування.
І краще бігати до 12 ранку. У цей час іде очищення всього організму вцілому від накопичених шлаків. І ще б я Вам порадила, окрім психотерапії, почати займатися духовними практиками на вибір. Певне, краще це робити із спеціалістом, що має тривалий позитивний досвід у цій сфері. Це дасть можливість перемістити точку опори з близьких людей, які приносять лише біль, на власну внутрішню силу...

Доброго вечора Софіє!
Насправді, дуже сумна історія...
І, як на мене, дуже добре, що Ви все ж наважилися розповісти про себе психологам.
На превеликий жаль, Ваш перший дитячий досвід складався з постійного знецінення та відсутності поваги і почуття любові в родині. Що призвело до багаточисельних дитячих душевних травм, якими Ви живете і до цих пір. І як наслідок, призвело до того важкого емоційного стану, в якому Ви перебуваєте зараз:
"дуже важкий стан, мені важко чомусь справитися з емоціями, постійно плачу і ніби от от і буде нервовий зрив, панічні атаки, страх бути в публічних місцях, бо здається що втрачу свідомість і буду себе неадекватно вести..."
Люба маленька дитина з народження сприймає своїх батьків як основну опору в житті. І це зрозуміло. Адже, вижити малюк без опіки та допомоги просто не зможе. Тому сприймає дорослих як основне джерело любові, радості, підтримки... А коли цього не отримує, завжди звинувачує не батьків, а самою себе. Не така, щось не так зробила, не гарна, дурна, незграбна... А коли ці ж слова ще й чує від тих, хто ту саму Любов повинен був дарувати, загалом, впадає у вічне почуття провини та внутрішньої.безсилості і безпорадності... Бо як можна бути гарною, якщо про тебе таке говорять ті, що повинні були більше за все тебе любити? "У мене постійно відчуття провини, що я не справляюсь, що не все ідеально, і що я зовсім нічого не хочу і нічого не роблю місяцями зараз..."
Звідки почуття провини?
Саме звідти, звідки я вже написала. Коли ми недоотрмуємо від батьків в дитинстві любові та підтримки, завжди вважаємо винними саме себе. Але цього не усвідомлюємо. Бо дитина маленька не може нічого зрозуміти і витерпіти. Тому всі невирішені проблеми та питання в стосунках з близькими ховаються на рівні підсвідомості. Щоб нагадувати про себе якимись зовнішніми проявами. Як от, наприклад, хибним почуттям провини, неймовірної нервової напруги, яка повністю психо-емоційно виснажує і відбирає у людини ініціативу та бажання щось робити. За принципом: нас не люблять не тому, що не вміють цього робити, а тому, що ми щось не так робимо. Звідки і почуття перфекцонзму. Людина несвідомо намагається у всьому досягнути ідеалу, щоб... Несвідомо, рефлексивно отримати ту саму необхідну в дитинстві любов та підтримку.
Це та сама внутрішня установка, яка отруюює життя і не дає можливості діяти за своїми правилами та за своєю ініціативою.
Всі зовнішні прояви, як от, панічні атаки, невроз, почуття провини, знецінення себе та безініціативність і зневіра, на мою думку, це наслідок дуже сильної нервової внутрішньої напруги, яка могла бути викликана постійним бажанням бути "гарною дівчинкою", щоб всім оточуючим догодити.
Що робити?
Насправді, як на мене, потрібний комплекс дій. Перший з яких - це контакт з природою: біг, заняття спортом, танці, гімнастика... Бо щоб пропрацювати всі душевні травми, потрібні не аби які сили. А природа - це бездонне джерело необхідної енергії.
І друге. Потрібно іти в індивідуальну терапію, щоб здійснити глибинну трансформацію застарілих дитячих травм, проблем, установок, звичок... Зовні Ви виросли, але до цих пір сприймаєте все, що було давно і відбувається зараз очима маленької безпомічної та ображеної невинної дитини.

Тобто Вас сильніше притягують саме одружені? Що саме? Можливо те, що за них потрібно боротися, "битися" з їх жінками, навіть, якщо з певних моральних засад Ви у собі це і "давите"?
Ви написали лише про те, що батьки разом, але не написали, як батьки ставилися до Вас в дитинстві? Чи завжди Ви отримували всю необхідну любов та підтримку від них? Чи все ж приходилося, в певній мірі, якось повертати до себе їх увагу? Можливо, Ви старалися все робити якнайкраще вдома, гарно вчитися?
Чому я це все запитую? Думаю, причину того, що притягуєте до себе одружених, як це не дивно, але потрібно шукати або в попередніх стосунках, або навіть у Вашому дитинстві. Бо є певна внутрішня підсвідома установка, яка і керує Вашим життям.

Доброго ранку Татьяно!
Зараз такий час, коли кожна людина переживає якийсь свій, власний, не дуже легкий досвід. Але це навряд чи Вас заспокоїть. Бо кожному "болить своє" і це все дуже індивідуально. От як у Вас необхідність жити далеко від дому у абсолютно незвичних умовах.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що прогнозувати наперед життя просто неможливо. А це саме той фактор, який вибиває з під ніг всі попередні звичні опори. І залишається, або продовжувати жити в стражданнях, або шукати якийсь вихід.
Я зараз напишу речі, які, можливо, викличуть здивування і додаткові питання, але це саме те, що може не лише допомогти знайти внутрішню рівновагу, але і додасть шансів швидше повернутися додому...
Ви пишете "В чужом городе раздражает все вокруг, причём образ жизни, привычки приходится менять кардинально". І додаєте "...Тоска очень высокая. Я не могу жить в чужой квартире". Всім жінкам за своєю природою набагато складніше міняти житло та переїжджати, ніж тим же чоловікам. Бо житло - це елемент відчуття захищеності. Але, на превеликий жаль,, в нашому житті можливе абсолютно все. У тому числі те, що стається без нашої згоди.
І в таких випадках, ми або приймаємо ситуацію як ту, що вже сталася і на яку ми не маємо впливу, і намагаємося жити далі, або ми зрікаємо себе жити в постійному внутрішньому бунті проти свого ж життя... Втрачаючи ті ж самі, такі необхідні нам життєві ресурси та внутрішні сили. По факту - це постійна внутрішня війна з самими собою, бо ми є частиною свого ж життя.
Війна з власною "тінню".
Привертають увагу одразу Ваші слова
"...привычки приходится менять кардинально...".
А як швидко, зазвичай, в мирному житті, Вам вдавалося міняти свої звички?

Доброго ранку Aria!
Згодна з колегою щодо досвіду. Окрім того, є поняття того, що вже сталося, а отже, так і мало бути. Адже, наша підсвідомість знає все. І якщо ця зустріч має продовжитися, Ви з цим хлопцем ще зустрінетеся. Це перше. Отже, не має сенсу думати, а щоб було якби ...і нав'язувати собі хибне почуття провини.
Але є і інший аспект.
Якщо Ви відчуваєте, що поводитися все ж можна було по іншому, як на мене, варто серйозно розібратися, а що саме, яка звичка, чи які внутрішні установки та поведінкові моделі змусили Вас так закритися? Адже, нам тільки здається, що ми свідомо керуємо своїми спонтанними діями у несподіваних ситуаціях. Тоді, як насправді, нашими рефлексами керує наша ж підсвідомість. І вона ж, до речі, і створює ось такі події для чогось.
А як, зазвичай, Ви реагуєте, коли спілкуєтеся з хлопцями?

Доброго ранку Oko!
Дуже шкода, що так склалося у Вас з рідними людьми, але...
Інколи таке трапляється, і, повірте, не лише у Вас одної. Зрозуміло, що в 15 років дуже потрібна любов та підтримка рідних, бо ще не знайшли своє місце в житті. І все ж, це не "кінець світу". Бо,як правило, сильним людям на початку життя даються серйозні випробування. А отже, це означає, що Ви можете з усім впоратися. Ви запитаєте, для чого?
Відповім. Для того, щоб стати сильнішими і почали шукати опору в собі, а не сподіватися на когось в житті.
Щодо суїциду. Певне, вирішувати Ви будете самі, але який сенс це робити, якщо все одно ті ж самі проблеми залишаться з Вами, в Вашій душі у вигляді образ, страхів, тривог?.. Життя - це ж не сеанс в кінотеатрі, який можна просто вимкнути... Не просто ж так наші предки раніше тих, хто скоював суїцид, не ховали поруч з усіма іншими...
Окрім того, якщо Ви думаєте, що в такий спосіб змусите батьків та сестру жаліти за Вами і плакати, що погано до Вас ставилися... Ну і поплачуть, а потім все одно продовжать жити своїм життям, а от у Вас життя вже не буде...
Замість того, щоб сидіти і страждати, притягуючи своїми думками до себе найгірші сценарії життя, почніть цікавитися які існують закони життя, як наше життя влаштоване, який основний сенс нашого приходу в цей світ і як потрібно змінитися, щоб бути щасливою, гармонічною, успішною та багатою.
Почніть слухати лекції Олега Торсунова. Там дуже багато про закони життя і про стосунки між рідними людьми. Там знайдете відповіді, чому у Вас саме такі батьки та сестра, а не такі як у інших і чому батько п'є, а мама така недобра.
Як Ви думаєте, Ваша мама та батько щасливі?

Відредаговано автором 16-12-2024 10:19:58

Ви пишете "На додачу, в мене є риса знецінення всього, що я роблю,хоча я не розумію чому в мене низька оцінка себе".
Я все ж схиляюся до того, що причину потрібно шукати в дитинстві. "Мене не балували, але в мене була своя кімната, все необхідне,бабусі,які мене любили..."
Так, звісно, батьки любили Вас, власне, як люблять практично кожну дитину по мірі того, як вміють любити самі і як їх любили в дитинстві. Справа в тому, що, по перше, нам дуже важко бути об'єктивними по відношенню до своїх рідних. Дитині властиве ідеалізувати і свою сім'ю і своїх батьків і це нормально. По друге, ми самі є частиною батьківської системи, в якій виховуємося. І знову ж таки, нам складно побачити зі сторони стосунки між батьками та іншими членами родини.
Так, наприклад, якщо у мами та батька була внутрішня установка, що жінка обов'язково повинна працювати і робити кар'єру - це автоматично могло передатися і їх дитині. Тоді вона в дорослому житті стане дуже сильно переживати, якщо з якоїсь причини, не зможе працювати і робити кар'єру. І сама не буде розуміти, чому. "Зараз я-мама,мене трошки рве в душі, що я не працюю і не будую кар'єру". Хоча, насправді, Ваша "робота" зараз - бути люблячою мамою і не п'є нічого важливішого за це...
А щодо знецінення... Ви пишете, що батьки не дуже балували , але Вас сильно любили бабусі ...
З ким Ви проводили більшу частину часу: з батьками, чи з бабусями?
Насправді, бути єдиною дитиною в сім'ї, мати свою кімнату і все необхідне, ще не означає бути по справжньому щасливою... Складається враження, що на рівні підсвідомості сталася певна підміна: своя кімната і все необхідне стало певним замінником теплих, довірливих стосунків з батьками. Бо лише такі стосунки формують в дитині почуття само цінності та самодостатності.
"була єдиною дитиною в сім'ї, в мене була увага і похвала матері і батька"... "Увага і похвала"... Тобто, вимальовується образ "гарної дівчинки, можливо, відмінниці", яка весь час повинна була бути "гарною", щоб отримати увагу та похвалу батьків, яка так важливо в такому віці...
Чи не тому Вам так важко відстоювати власні кордони з подругою, так важко адекватно реагувати на її відверті приниження та образи, що Ви не можете вийти з образу "гарної дівчинки"? Яка не може собі дозволити бути "поганою", а отже, сказати в очі все, що думає і про подругу і про стосунки з нею?

Відредаговано автором 15-12-2024 18:28:24

Доброго дня Яно!
Я правильно зрозуміла, питання загального характеру "Як знайти себе та своє місце в житті"?
Якщо це так, тоді потрібно зрозуміти що саме всередині Вас самої блокує всі Ваші наміри? Адже, "Если чего-то хочу сразу выгорание, даже не начав🤦 Не замужем ,детей нет..." так, зазвичай, буває тоді, коли немає внутрішнього ресурсу, тобто сил, енергії... І відсутнє, вцілому, розуміння сенсу самого життя... Це як дерево, у якого немає верхівки. Ніби то і живе, але не росте...
А як Ви почували себе в дитинстві? У Вас були якісь бажання до школи, чи в школі?

Доброго дня Оксано.
Як на мене, однією з головних причин того, що Ви не можете відмовитися від спілкування з одруженим чоловіком - це його зовнішня зацікавленість Вами: "Я і йому писала ти одружений, у тебе дружина, чому тобі не хочеться її радувати, з нею все покращувати, а витрачати час на інших жінок. На що він відповів, а коли Ви були щасливі? Ви самотні 11 років (я сама про це у спілкуванні сказала йому). Коли Ви відчували хоча б елементарну допомогу від чоловіка, підтримку?.."
Він Вам відповів на Ваше запитання про те, чому він не хоче "радувати, з нею (дружиною) все покращувати..."? Якщо не відповів, тоді, як на мене, це може бути дуже тонкою, можливо навіть, несвідомою маніпуляцією Вами. Адже, замість конкретної відповіді, він почав говорити про Вас і задавати запитання, які стовідсотково зацікавили б любу самотню жінку.
На сайт знайомств, як правило, заходять ті одружені чоловіки, які хочуть, або легкого сексу на стороні, або ж намагаються "закрити" щось, що не добирають в стосунках з дружинами. Наприклад, відчуття власної ціннісності, значимості, необхідності... Тобто, щоб жінка ним зацікавилася і він зміг відчути себе таким собі "мачо", якому "заглядають в очі", бо з дружиною вдома він відчуває себе дуже залежним, а отже, невпевненим в собі...
Інколи трапляються "екземпляри", які спеціально виставляють себе як одружених чоловіків, щоб користуватися жінкою, при цьому, не беручи за неї ніякої відповідальності. Як на мене, ті, що відверто та прямолінійно говорять про секс, менш небезпечні для самотніх жінок, яким потрібні повноцінні стосунки з чоловіками. Тоді як от такі, що розуміються на психології самотньої жінки, і віртуозно грають на її почуттях та потребах, можуть бути дуже
небезпечними... Бо самотня жінка, як правило, має
властивість сильно прив'язуватися до чоловіка.
Власне, це все припущення. В любому випадку, він одружений. І, навіть, якщо станете спілкуватися лише віртуально, навряд чи зможете бути по відношенню до нього відсторонені. Тобто, почнете "залипати" на ньому. А значить, нікого іншого, вільного, в Вашому житті з'явитися вже не може поки він поруч існує. Чому? Бо ніхто інший буде просто не цікавий та непотрібний....
Тому, якщо дійсно хочете влаштувати своє особисте життя, я б порадила спершу розібратися, а чому Вам трапляються лише одружені чоловіки?
(Одразу відкидаю статистику, на кшталт того, що з віком холостих чоловіків стає все менше). Це зовнішній фактор, який, насправді лише є відбитком нашого внутрішнього стану. Знаю жінок, які в п'ятдесят років обирають чоловіка серед декількох претендентів на її "руку та серце".
Тобто, вік тут ні до чого. Зате мають значення, як складалися попередні стосунки, чому розсипалися? Які стосунки були між батьками? Бо жінка притягує до себе одруженого чоловіка лише тоді, коли внутрішньо залишилися глибинні блоки у вигляді душевних травм та непрожитих стресів.

Відредаговано автором 15-12-2024 14:16:10

Доброго дня!
Ви пишете "Як поступив до університету в мене почалось найгірший період в житті дім-робота-дім і я один і більше нікому не потрібен..."
А як у Вас було в житті до університету?
Ви не почували себе самотнім? Чому? Чи були у Вас вдома друзі і куди вони поділися зараз? Які стосунки у Вас з батьками?