Вагітність, пологи, материнство

Привіт)Моїй Донці 4 роки і я вже 4 роки терплю фіаско в материнстві.Спочатку я взагалі була просто жахливою, зараз трохи краще,але ще погана мама.Все пішло не так з самого початку, як тільки донька народилася.Дитина запланована,вагітність протікала добре, пологи були затягними і виснажуючими,але без ускладнень.Але з самого першого дня в мене якось не задалося з дитиною.Вона весь час кричала поки інші новонароджені тихенько спали і прокидалися аби поїсти. Мене так це виморило,що в першу нашу спільну з нею ніч,я ,через відчай, втоми і безвихідь, струхнула новонароджену дитину.Звичайно це було легенько,але сам факт того що мене вибісила моя дитина в першу ж ніч,вже говорило про те, що щось зі мною не так.Далі,до року доньки,я була в глибокій післяпологовій дипресії (до психіатра не зверталася, але здогадуюся, що то було саме воно)і частенько кричала, трусила і інтенсивно вмивала свою маленьку доньку.Після року стало трохи легше, але все рівно вона мене скажено злила і я постійно зривалася на неї. Одного разу, під час чергової істерики вона лягла на асфальт посеред дороги.Я взяла її на руки і понесла,а вона виривалася і кричала.В руках була вона і важкі пакунки з продуктами і я не придумала нічого краще, ніж вкусити її за щоку.Чим далі тим я рідше вдавалася до фізичних покарань,але інколи бувало.Останнього року можу лише дати по жопі, але дуже рідко. Моя дочка далеко не янгол, я знаю багато дітей, але моя наче якийсь скажений енерджайзер. Вона занадто активна, потребує дуже багато уваги, вперта і вередлива. Інколи мені здається, що вона хоче просто довести мене до того, що я втрачу розум. Але я всерівно її люблю і завжди любила. Мої приступи злості і агресії змінюються шаленим залюбленням дитини. Я часто її цілую, обіймаю і говорю, що люблю.
Я розмовляю з нею і пояснюю, що кричу і караю її не через, те що не люблю, а тому що злюся через її поведінку.Я прошу в неї вибачення.Я чудово розуміє, кричати, а тим паче, бити дитину не можна.Я двічі проходила терапію у психологів.Під час нашої терапії вони запевняли мене, що я нормальна мама і нічого страшного відносно дитини не роблю.Але ж я знаю,що постійні крики і рукоприкдадство по відношенню до дитини не допустимі.Але я не знаю як мені стримувати себе.Бо вона реально може довести до сказу.Не хочу запам'ятатися дитині злою, постійно кричущою мамою.Як мені бути, чи травмувала я псифіку дитині своїми зривами?Вдень вона мене виводить з себе, ввечері я зриваюся і кричу на неї.А потім вночі мене мучить сумління.

Я на 6 тижні вагітності. В чужій країні, я не розумію намірів свого хлопця. Він вчора мені сказав що не хоче одружуватись через те що що я українка , не говорить про вагітність своїм батькам . Але з іншої сторони говорить що кохає мене бо в іншому випадку би не жив зі мною і що якщо ми зробимо аборт то ніколи цього не пробачимо собі

Моїй доньці 1.5 рочків
Чоловік знаходиться на війні з самого народження дитини.
Як народилась дитина ,ми були поряд з свекрухой ,це тривало около року.І мені постійно казалось ,що вона краще в усьому , що дитина її мамой назве а не мене, всі постійно казали що дитина копія бабуля,і все що стосувалося дитини вони напряму у свекрухи питали ,а не в мене.
Я дуже ревнувала, боялася і коли дитині виповнилось рік.Ми переїхали в свою квартиру.Чоловік приїжджав на день народження дитини, відпустили на 2 дня і знову повернувся на війну.І через місяць дізналися,що чекаємо ще одну дитину.В цей час я з донькою була сама .
Я іноді навіть не можу ще досі признати себе мамой,а її донькою.Іноді не хватає сил на ігри чи свіже повітря,постійно роздратована,її істерики і плач виводять мене з себе.
Вона постійно капризуляє,відмовляється їсти чекає тільки суміш ,все вимагає сльозам чи істериками.Я себе тримаю ,але в думках саме погане,хочеться і по попі надавати і по рукам ,накричати,в іншу кімнату вивести,лиш би вона мовчала.Відмовляється їсти ,це у нас прям дуже тяжко проходить ,може плакати ,вимагати мультик ,без мультика ну ніяк не сяде ,і я починаю дратуватися ,мене це виводить,бо не поїсть значить буде цілу ніч хникати ,а колихати напротязі ночі мені тяжко ,бо зараз маю 7 місяць вагітності.Думки іноді ще похуже бувають.Потім я це розумію і просто в іншій кімнаті плачу ,часів 2,поки дитя спить.Я намагаюсь тримати себе в руках ,але іноді це тяжко.
А як тільки приїжджає свекруха ,вона себе чудово веде,ніяких істерик, а зі мной вона істерить 24/7.Просто іноді вже опускаються руки, я люблю свою дитину більш за все але іноді вона мене прям виводить ,до ненависті.Бачу як вона гарно з свекрухой веде себе ,і розумію що я погана мама,що вона була би кращой,що дитині з нею було би краще,що я тут лишня.