Вагітність, пологи, материнство

Question 1

Доброго дня! Я вагітна і останнім часом все більше помічаю відсутність сил та енергії. Ті речі, що радували мене раніше тепер навпаки дратують. Я давно кинула волонтерство, не займаюся творчістю, раніше подобалося програмування, проте тепер мізки відмовляються думати, на спорт та активність немає сил, прогулянки містом здаються нудними. Спілкуватися не з ким не хочеться, окрім чоловіка. Я мрію про закінчення війни, проте боюся що це може статися дуже нескоро і від цього відчуття безнадії. Дуже засмучують новини приймаю їх близько до серця та подовгу переживаю. Навіть більшість їжі здається противною завдяки токсикозу. Є лише єдина річ, що хоч якось мене радує, хоч скоріше трохи заспокоює, це виїзди на вихідних на природу та можливість хоч одну ніч поспати без сирен. Проте якось сумно, коли це єдина радість у житті. Як знову знайти в собі енергію, ресурс та внутрішні сили. Дякую заздалегідь.

Question 2

Я погана мама

Мені 30,я виховую сина 2,3 р,з чоловіком не проживаю, живу з батьками ,вони мені допомагають з сином,та в сина зараз збільшились істерики ,і в мене знають нерви ,я можу вдарити його по попі,коли плаче під час істерик я не заспокою його ,в той момент в мене гнів,а мама каже як так можна,і я інколи ловлю себе на думці що я його вже не так люблю як раніше,і мені стає страшно від себе,ненавиджу себе,я Розумію що так не має бути,мама каже що я агресивна і в мене важкий характер, я відчуваю себе поганою матір'ю, вагітність була неочікувано але дуже бажаною ,я не знаю що з собою робити ,що зі мною((((

Question 3

Срываюсь на малыше

Добрый день, уважаемые психологи. Сейчас вы меня возможно обсудите и скажите , как же так можно и вас понимаю. Проблема такая, я часто время от времени скрываюсь на своего ребёнка, ему 1 годик, началось это когда ему было примерно 8 месяцев. У меня это получается не специально, а просто не могу себя контролировать и выхожу себя когда он что то сильно требует, капризничает, плачет без повода, постоянно хочет на руки и и.д. Читала много почему так детки делают, и что нам они не могут сказать что хотят.Но мой прям как монипулирует , только на одну минуту поставишь на пол как сразу слезы , только чтобы по его все было, дерётся ножками, и руками. После того когда я сорвусь, я сразу же очень сильно жалею, мне стыдно, и горько что я такая плохая мать, ведь он же совсем малыш и он самое лучшее что может быть в жизни. Боюсь что мои срыву скажутся на его психике и я потом очень сильно пожалею и буду кусать локти. Что можно сделать в моей ситуации, может есть какие-то упражнения для меня, чтобы быть спокойнее?Может препараты? Спасибо.