Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Дина!
Для того, щоб дати характеристику тому, що відбувається, потрібний не формат переписки, а індивідуальна консультація.
Але можна спробувати хоча б наблизитися до того, в чому може бути проблема.
Кожна людина з дитинства виносить якісь свої поведінкові моделі і потім несвідомо користується ними впродовж життя, або до того моменту,поки не почне над собою серйозно працювати.
Окрім того, є природа чоловіка та жінки, яка дуже відрізняється в плані реакцій на одні і ті ж ситуації.
Ви пишете, що була домовленість, "что за наличие дома еды ответственны оба, он все равно ожидал, что об этом позабочусь я".
Власне, може бути дуже багато причин, чому чоловік не пам'ятає про цю домовленість. Перша, він чоловік. А чоловікам потрібно нагадувати, бо за своєю природою, вони схильні думати про глобальні речі, тоді як побут сприймають як малозначиме. Можете писати записочки з нагадуваннями, щоб не нагнітати конфлікти. І він не буде почувати себе без вини винним, і Ви не будете відчувати, що про Вас не пам'ятають.
Друге. В сім'ї його батьків про побут могла турбуватися лише мама. І у нього на підсвідомості це "записане". А як відомо, це на рівні рефлексів. І змінюється дуже поступово, при чому в атмосфері не претензій а любові. І так далі...
А щодо того, що Ви весь час ідете на розмову перша, теж варіантів багато.
І потрібно дуже уважно розбиратися, чого, насправді, Ви так боїтеся? В дитинстві Ви так само починали перша миритися, коли були конфлікти з батьками?

Тому і написала, що підтримую Вас щодо інтиму. У жінки це один з найвагоміших важелів впливу на ситуацію. А щодо причини його розлучення... Це позиція, як на мене, страху почути правду або розчаруватися в людині.
Якщо запитаєте і скаже неправду, зможете вчасно зробити висновки і глибоко не "закопаєтеся" в ситуацію. Не запитаєте, то як тоді будувати стосунки? На недомовках, постійному напруженні?
З того, що саме так реагуєте і не запитуєте, можна припустити, що Ви дуже схильні до ідеалізацій. А отже, швидше за все, і себе не дуже приймаєте з помилками та недоліками. А це те, що призводить до масштабних розчарувань, а отже, спричиняє сильний біль. Якщо іти в життя з заплющеними очима, то обов'язково об щось вдаришся.

Насправді,я дуже рада, що він знову з'явився. А от щодо легкості душі, думаю, я мала на увазі дещо інше...
Я писала про легкість не відносно нього, а загалом. Коли ми сприймаємо себе лише як тіло та свідомість, тоді одразу потрапляємо в залежності, практично, від усього. Але як тільки усвідомлюємо, що ми є душа, а душа вічна і ні від кого не залежна, тоді зовсім по іншому сприймаємо все навколо себе.
Тому я і пишу, що формат переписку дуже далекий від досконалості.

Почніть реально працювати над собою, відкиньте страхи та сумніви щодо "незнаюдеможнапроводити зустрічі з психологом" і життя саме Вам вкаже найкращий для вас шлях.

До діалогу з Володимиром Анатолійовичем хочу додати лише одне.
Любе наше рішення є правильним на той момент, коли ми його приймаємо.
Чому? Тому, що приймаємо його відповідно тому досвіду, який є. Тобто, на той момент Ви і не могли вчинити по іншому, от і все. Бо ще не знали, що через тиждень пошкодуєте. Тому зараз звинувачувати себе в чомусь не просто безглуздо, а ще й шкідливо. Бо почуття провини стане забирати ті сили, яких і так небагато залишилося.
Окрім того, скажу Вам абсолютно впевнено. Якщо б то був ВАШ чоловік, він би так легко не заспокоївся від Вашої відповіді, а почав здійснювати ще й інші спроби... Тому, як говорять "Мавр зробив свою справу і Мавр може іти"
Тобто, його невидима місія заключалася в тому, щоб Вас розворушити і змусити шукати відповіді та вихід із того, що вже склалося.
І ще. Судячи з того, що Ви пишете про попередні, юнацькі стосунки, Ви дуже прив'язлива, одразу "залипаєте" на людині. Звідси і неможливість сконцентруватися, бо знаходитеся в стані очікування.
І стає, знову ж таки, зрозумілим, чому Ви відмовили одразу. Ваша підсвідомість, виходячи з того ж негативного юнацького досвіду, в такий спосіб Вас захистила від зайвих переживань.
Методики? Насправді, потрібні серйозні внутрішні трансформації по заміні старих установа та поведінкових моделей і реакцій. Бо все зав'язане на Вашому дитинстві та стосунках з батьками. Ми стаємо прив'язливими тоді, коли недоотрмуємо від них щирого тепла та любові.
Зазвичай, ми сприймаємо себе як тіло та свідомість. Тому, на початок, спробуйте відчути себе як душу. Адже, душа вільна, легка, радісна і ні до чого і кого не прив'язується, бо вона мандрівник і мандрує з життя в життя, отримуючи лише насолоду від якоїсь чергової зустрічі. Буде цікаво отримати Ваш зворотній зв'язок щодо цієї невеличкої практики. Дякую

Відредаговано автором 01-12-2024 17:07:35

Знаєте, насправді, найскладніше змінювати те, до чого прийшлося дуже довго пристосовуватися. Як от, дитина, яка змушена підлаштовуватися під батьків. І якщо вчасно їй не вдається сепаруватися від них, це переростає в застарілу звичку, от у те саме болото, про яке Ви з таким болем і написали...
Насправді, в цьому житті немає жодної випадковості. Тому жодна людина ніколи просто так не з'являється в нашому житті. В таких випадках починають діяти певні закономірності, про які ми навіть і не здогадуємося. Як от, нова людина, чоловік, з'являється тоді, коли внутрішньо ми вже напоготові, хоча ще поки і не наважилися іти... Ця людина діє, як певний тригер чи стимул, який змушує нас починати, бодай, ворушитися.
І ще. Завдяки своїй колезі згадала випадок і зі своєї практики як психолога. Через часті тривоги людина, з якою домовилися про зустріч, не змогла доїхати, але ж вихід знайшли і зустрілися, так би мовити, на нейтральній території. Але це ж стосувалося офлайн формату, де реально менше варіантів та можливостей. Тоді, як онлайн формат незрівнянно більш гнучкий. До чого це я? Насправді, було б бажання, а Всесвіт вже потурбується про все інше.

Рада, що змогла допомогти перестати шукати винних. ::smile::

Нам здається, що ми повністю контролюємо своє життя і можемо приймати рішення, спираючись на те, що бачимо, чуємо, відчуваємо... Але навіть не здогадуємося, що на 96-97% нами керує наша підсвідомість, до якої у нас немає доступу без допомоги зовні. Бо знаходимося всередині власної закритої "системи". А це означає, що так чи інакше діємо, реагуємо на певні слова, обставини завжди відповідно тим установкам та поведінковим моделям, які заклалися набагато раніше і змінити самі їх просто не в силах. Бо не розуміємо, які саме життєві моменти ті програми запустили.
От Ви можете себе змусити не сердитися на свекруху за те, що вона використовує Вашого сина? Навряд чи. А до тих пір поки не приймете саму ситуацію такою, як вона на даний момент вже склалася, змінити, нічого не зможете. Це закон стосунків. У той же час, якщо запитати у свекрухи, чому вона так чинить, вона відповість,як відповіла "бо так їй простіше". Про що це говорить? Що вона не звикла вирішувати внутрішні проблеми, їй легше або нахилити голову як в ярмі, або використовувати тих, хто так само звично "нахилить голову". Швидше за все, і її мама жила по такій схемі...
Тому стосовно Вашого чоловіка я нічого не стверджувала, а лише припустила як сімейний психолог, у відповідності до певних закономірностей в стосунках.
Бо щоб говорити більш конкретніше, формат сайту, на превеликий жаль, не дає такої можливості.
Можу сказати однозначно одне.
Якщо ми опинилися в певній ситуації, ця ситуація стосується нас безпосередньо. І єдиний шлях - це починати зміни з себе. Намагання вплинути на інших, щоб їх змінити - просто не працює. Адже, саме життя нам дало саме цих людей і ці обставини, щоб завдяки їм ми змушені були "зазирнути" в себе і почати глобально змінюватися.

Відредаговано автором 01-12-2024 14:23:11

Я Вам вдячна за щирість.
Розуміти причини - це вже майже половина вирішення проблеми.
Насправді, такі сімейні "вузли" напряму не розв'язуються. Бо щоб ви зараз не сказали свекрусі, воно буде іти з позиції тої самої дівчинки, яка не вміє відстоювати свої кордони. А отже, або з приниженої позиції, або з позиції достатньо агресивної. Це два полюси однієї і тієї ж схеми, про яку я вже написала раніше.
Окрім того,як на мене, є ще певна деталь, на яку б варто було звернути увагу. Як на мене, іде певний несвідомий перенос чоловіком відповідальності за проблему на Вас.
Чоловік сам говорити з мамою не може, не хоче, але весь час жаліється Вам, щоб що? Що б Ви сама взялися проблему вирішувати?
І, насправді, Ви проблему і перебираєте на себе вже в більшій мірі. Адже, не Ваш чоловік звернувся до психолога, а саме Ви.
Що робити? Те, що я вже і написала. Поки не чіпати маму, щоб не "наламати дров" і не зробити, у першу чергу гірше собі і записатися з чоловіком на індивідуальну роботу з тим проблемами, які, як я вже впевнилася, ідуть з дитинства і у Вас, і у Вашого чоловіка. А якщо чоловік не захоче ( як правило, чоловіки "дозрівають" довше), починати працювати самій.

Доброго ранку!
Співчуваю Вам. Але, насправді, від цього нікому легше не стане. Тому звикла завжди пропонувати відштовхуватися вже від того, що є на даний момент.
А на даний момент склалася ситуація, яка, як це не дивно, але для чогось вам з чоловіком потрібна. Моя колега вже дуже чітко та правильно окреслила всі можливі зовнішні фактори того, що відбувається. Тому, щоб не повторюватися, спробую зосередитися на деяких інших аспектах цієї проблеми.
Насправді, таких стосунків, де б повністю співпадали сексуальні потреби та бажання, просто немає. Адже, секс - це в певній мірі, мова любові, просто її сама найпримітивніша форма.
І особливо, такий спосіб кохати притаманний саме чоловікам. Тоді, як жінці більш притаманний її платонічний прояв. І тоді що? Про яке щастя та гармонію в родині може іти мова, якщо все так по різному?
А виявляється, що можна.
Насправді, краще до сімейного психолога іти вдвох, бо "танго завжди танцюють двоє". Але... Як правило, в таких ситуаціях, чоловіки не вважають, що є, загалом, якась проблема. І, як мені здалося, Ваш чоловік озвучив таку свою позицію, сказавши, що "если я вылечусь, то тебя в моей жизни уже не будет".
Тому і виходити в роботі з психологом, як на мене, потрібно саме з цього.
Тобто, якщо в сім'ї всі проблеми стосуються кожного - бо сім'я це єдине ціле на психо-емоційному рівні, тоді робота з психологом лише когось одного, все одно так чи інакше вплине і на іншого.
Ви весь час пишете, що "Меня уже тошнит от секса, он это знает".
Але, в той же час, "Эта проблема была изначально,..."
А як відомо, всі невирішені проблеми
"с возрастом похоже что она усугубилась" лише зростають. І це закон стосунків.
Яка моя думка?
Намагатися вирішити проблему лише з позиції фізіології - марна справа. Бо, як я вже написала, секс і особливо для чоловіків - це форма вияву любові.
І тут, увага, найцікавіше!
Не тільки вияву, а ще і потреба в отриманні тієї ж любові. І з цього моменту якраз і починається те, що можна та доступно саме Вам в індивідуальній формі, розбирати з сімейним психологом.
Бо це вже сфера несвідомого. Того самого, що, насправді, і керує нашими бажаннями ( або небажанням), в тому числі, і сексуальними. Тобто, за всіма зовнішніми факторами лежить сфера вдоволення, чи невдоволення наших базових потреб... А яка потреба сама базова? Певне, потреба в тій же самій енергії Любові. Тобто, якщо чоловік весь час має до Вас сексуальні претензії, насправді, він роками від Вас, а, можливо, навіть з дитинства, недоотримував тієї ж любові... До речі, які стосунки були між його батьками? І як вони ставилися до нього?
А з іншого боку, як ми можемо наповнити того ж чоловіка тією ж енергією Любові, якщо, наприклад, у нас є якісь певні внутрішні блоки, щодо наповненості нас самих цією енергією? Тобто, віддати можна лише те, чого у нас самих з надлишком. І тепер друге питання. А які стосунки були між Вашими батьками і чи достатньо Ви отримували тієї ж любові та тепла від них в дитинстві? Бо якщо були певні труднощі або дитячі травми в стосунках, тоді утворюється внутрішні блоки і по факту, взаємообмін енергіями між чоловіком та жінкою просто не відбувається. Це як робота мотора вхолосту: процес іде, а результату - нуль. Саме тому, як на мою думку, він весь час так прагне сексу, бо жодна людина без любові жити не може... От він і намагається цю енергію якось "добрати", але... Вистачає запасу, на превеликий жаль, не на довго...
Я не знаю, чи вдалося мені пояснити суть проблеми, як я бачу її з позиції психо-соматики в форматі сайту, але як висновки додам.
Не хоче чоловік звертатися до психолога, і не чіпайте його, бо тільки ще більше його роздратуєте. А який сенс, ускладнювати і так не дуже легкі стосунки? Тому запишіться самі на індивідуальну консультацію і результат обов'язково буде.

Відредаговано автором 01-12-2024 10:31:00

Доброго ранку Lara!
Насправді, випадкових ситуацій не буває в цьому світі, від слова "зовсім". І якщо Ви з чоловіком опинилися в даний момент саме в цьому будинку, отже, є якісь глибинні, невирішені схожі проблеми і у Вас з чоловіком. При чому, максимально приховані і на які б ви ніколи навіть не звернули уваги за інших обставин.
Коли я перечитала всю Вашу розповідь, одразу склалося відчуття якоїсь повної безвиході: і свекруху жалко, і себе жалко, а так щоб всім було добре і не виходить якось... Така собі латентна, глибинно прихована схема співзалежних стосунків...
От дивіться: "Маю відчуття ніби ми обслуговуючий персонал" - стан ображеної "жертви"
"Мене гризе це відчуття несправедливості, що свекруха просить нас навіть в ті моменти коли ми зайняті і вона могла б попросити свого чоловіка чи його доньку, бо вони в даний момент вільні. Проте ні. Вона все одно йде смикати нас" - той же самий стан латентної "жертви", яка не вміє чітко та тактовно означити власні кордони і при цьому живе постійно в стані несправедливості та звинувачень як не себе, то інших... А це вже непомітний перехід до іншого стану тієї ж схеми, тих же "качель", до стану аб'юзера...
"Я трохи хвилююся, що після цієї розмови вона не буде просити про допомогу ні свого чоловіка ні нас, а ще більше буде робити сама. Така вона людина, занадто терпляча.." За цими хвилюваннями що приховане? Як на мене, величезний страх. Страх чого? Чого Ви так боїтеся? Про кого, насправді, думаєте в цей момент?

"Але і я не хочу брати на себе більше обов'язків, бо ж вона сама дозволяє їм двом на собі їздити". І от, нарешті, слова людини, яка вже намагається "вискочити" з обузливої схеми і стати, нарешті, господарем свого життя.
А тепер декілька питань до Вас.
Чоловік такої ж думки як Ви, чи Ви просто вважаєте, що він відчуває те ж саме, що і Ви? А якщо для Вашого чоловіка допомагати мамі - це абсолютно нормально і не важливо, хто ще там в домі проживає, в якому на даному етапі живете і ви?
І ще... В Вашому дитинстві, як ставилися до Вас батьки? І які стосунки були між батьками? Адже, самі по собі установки та моделі поведінки не з'являються, вони напрацьовуються і, здебільшого, саме несвідомо...
Можна давати найпрекрасніші поради, але...
до тих пір, поки ми не зрозуміємо самих себе, ми ніколи ними не зможемо правильно скористатися, бо продовжимо перебувати саме в своєму підсвідомому сприйнятті того, що відбувається...

Відредаговано автором 01-12-2024 09:47:00

Гм, якось дуже двозначно щодо довіри до спеціаліста, Вам не здається?
Якщо я впевнена і довіряю комусь, тоді який мені сенс витрачати свій час і немаленький, що дуже цікаво,
щоб щось там прояснити, чи з'ясувати?
Тим паче, що можна лише заплутатися більше, бо, у кожного психолога свої методи роботи, своєю бачення як ситуації, так і виходу з неї... У вівторок зустрінетеся, почнете працювати, а у Вас вже склалося певне уявлення щодо ситуації та і роботи з нею, а психолог візьме і "не впишеться" у цю картинку... І піде одразу резонанс, який вплине на довіру і Ви не зможете розслабитися під час зустрічі... І що тоді? Як говорять, "гроші на вітер"?
Я вже не кажу, що є і інший бік таких з'ясувань, адже виходить, що психологи витрачають свій дорогоцінний час, зусилля та знання, на того, кому насправді, все це і не потрібно... Таке собі використання "всліпу"?
Як на мене, є про що так само подумати. Бо ми, як правило, більш-менш, поводимося однотипно як по відношенню до близьких людей, так і до тих, на кого нам байдуже... Чи не ця сама особливість так само відіграє неаби яку роль в тому, що Ви ніяк не можете пробачити свою дівчину? Адже ми всі сприймаємо інших за тим стереотипом, який "впаяний" в нас. Тобто, якщо я схильна, скажімо так, недоговорювати, не казати всієї правди, не бути до кінця щирою, то як я зможу повірити, що інша людина щира повністю зі мною? Ніяк не зможу! І це факт! А отже, на підсвідомості буду вважати, що мене "всліпу використовують", тобто, по простому, мені можуть не говорити всієї правди і далі.

Відредаговано автором 01-12-2024 09:19:24

Перепрошую, у мене лише одне питання. Якщо Ви вже записалися до спеціаліста, то чому всі ці питання не задасте йому індивідуально? Невпевнені у спеціалісті?

Доброго вечора!
Шкода, що у Вас вже дійшло до селфхарму. Самоушкодження починаються тоді, коли є величезна кількість непрожитих внутрішніх травм. І одразу виникає питання, Ви працювали вже з психологом ж цього приводу? Це перше.
Що стосується Ваших запитань,
насправді, Ви і сама знає відповідь на них. Те, чого ви хочете, Вам ніколи жоден чоловік не дасть. Адже, у чоловіків зовсім інші функції, аніж у батька. Ви ж не будете вимагати від подруги тої любові, яку не отримали від матері? Окрім того, у Вас є внутрішня тенденція до злипання з близькими людьми. А що таке "злипання" - це постійні образи, претензії, невдоволення, ревнощі, повна втрата себе як особистості і намагання жити лише життям коханої людини. І ця проблема дуже яскраво проявляється з перших же слів Вашого звернення до психологів: "безмежно кохаю, не можу жити без нього..." Думаю, що Ви хлопця переплутали не лише з батьком, але ще й з Господом Богом. Бо жодний чоловік такої пекучої прив'язаності не витримає. От уявіть, що до Вас підійшов хлопець, вчепився Вам в рукав і більше ніколи не відпускає, навіть, перепрошую, до туалету. Як би Ви себе стали почувати? На скільки б Вас вистачило? Думаю, що не на довго. Тому те, що хлопець поруч з Вами до цих пір, велике диво, як на мене. Все, що Ви пишете, насправді, не про кохання, а про прив'язаність та пристрасть. В кожному слову звучить лише "я хочу, мені потрібно, я бажаю...", А де бажання вашого хлопця? Де усвідомлення сенсу життя, мета, цілі? Кохана людина не може бути основною метою, просто не витримає і зламається під невимовним жаром Вашої пристрасті. Це те ж саме, що постійно тягнути ковдру тільки на себе... Тому і не викликає здивування, що хлопець почав цікавитися оголеними дівчатами в телефоні...
Одні чоловіки, потрапляючи у співзалежні стосунки можуть почати пити, інші вживати наркотики, курити, а є такі, що переключаються на інших дівчат - все це несвідоме намагання уникнути того пекучого жару, який іде від закоханих жінок і їх спопеляє. Пристрасть пече, знищує, руйнує, болить..
Кохання лікує, береже, відновлює, бо легке, спокійне та самодостатнє...
Я Вам щиро раджу іти в індивідуальну терапію з психологом. До тих пір, поки Ви не трансформуєте всі свої внутрішні проблеми, поки не навчитеся бути самодостатньою, а отже щасливою не зважаючи ні на що, до тих пір навряд чи вдасться налагодити гармонічні стосунки з хлопцем в, загалом, з чоловіками.

Доброго вечора Ina!
Насправді, Ваше питання дуже глибоке, навіть - глибинне. І написане, як на мене, людиною дуже зрілою в особистісному сенсі. Людиною, яка не хоче свої принципи ставити вище Любові! Що є, як на мене, основне в житті кожної зрілої особистості.
Ви пишете "Колись вона вплинула на мене. Тепер якщо я наприклад буду критикувати, то це просто мабуть відштовхне, спровокує злість у відповідь, або що..."
Знаєте, скажу так, далеко не кожний може на стільки внутрішньо змінитися, пройшовши через певні
випробовування, щоб змогти повністю трансформувати нав'язані в дитинстві стереотипи та установки значимими їй людьми. А Вам, як на мене, це певною мірою вдалося.
Думаю, що Ви інтуїтивно відчуваєте, що критика, особливо сказана з позиції праведності, претензії та презирства, не просто не допоможе сестрі змінитися, а й моде ще більше ствердити її в думці, що вона права і, певне, відштовхне від Вас повністю... Тоді що, мовчки спостерігати як близька людина калічить свою душу і своє життя? Щоб потім дорікати собі, що так і не наважилася поговорити?
Я Вам скажу так. Нам здається, що ми сприймаємо одне одного на рівні дій, емоцій, вчинків... Тоді, як насправді, основну інформацію "зчитуємо" один про одного несвідомо. Це якраз те, що змушує нас в якусь мить, нерідко, говорити та робити зовсім не те, що ми заздалегідь планували і хотіли б...
До чого це все?
Ви пишете, що "ця інформація про стосунки з одруженим в мене піднімає злість, огиду, негативні переживання...", які Ви давите в собі, і які,
рано чи пізно або можуть вирватися назовні у самий несподіваний момент, як зривається кришка з наглухо закритої киплячої каструлі... Або навіть, якщо Ви все ж таки вирішите поговорите , на превеликий жаль, ні до чого гарного не призведуть до тих пір, поки в глибині Вас будуть сидіти ці не дуже приємні почуття до сестри... Адже, щоб людина захотіла змінитися, вона повинна відчути, що її ніхто не засуджує, і приймає такою, якою вона є... Але ж, насправді, повного прийняття сестри немає.. і, швидше за все,вона відчує як мінімум, фальш.
То що робити?
На мою думку, при тому, що Вам вдалося за цей час зробити просто неймовірні зміни в собі та своєму житті, залишається найглибша та найпотаємніша частина Вас, яка приховує в собі досі непрожиті до кінця дитячі травми, що змусили Вас так довго "блукати"... І які проявляють себе у вигляді злості, огиди, презирства.. під час спілкування з сестрою...
І до тих пір поки Ви не розберетеся з ними, з глибинними почуттями повністю, ніяка найщиріша розмова з сестрою, так само, як і придушення своїх почуттів, ні до чого гарного не призведе.
А це запит на індивідуальну роботу з психологом.

Відредаговано автором 30-11-2024 18:22:23