Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Хотіла долати до свого коментаря.
Ми ніколи просто так не потрапляємо в аб'юзивні стосунки. Це щодо Ваших перших аб'юзивних стосунків з чоловіками. Як правило, для цього потрібно щоб в абю'зивних стосунках знаходилися наші батьки, або до своєї дитини вони мали ставитися з позиції тиску, нав'язування, знецінення, агресії, приниження, ігнорування тощо.
Тобто, це певна програма співзалежних стосунків, яка передається з народження дитині на рівні установок та поведінкових моделей. А потім вже, відповідно цим програмам, життя створює схожі за своєю суттю сценарії стосунків. Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно набагато більше інформації.

Доброго ранку!
Як на мене, основна причина того, що з Вами таке відбувається зараз - це Ваш страх.
Чого саме Ви так боїтеся? Цей чоловік Ваш начальник? Він вже спричиняв щодо Вас якісь види насилля? Він вас чимось шантажує, знає про Вас щось таке, щоб Ви не хотіли, щоб знали оточуючі?
А щодо того, що не можете навіть розізлитися... Як Ви в дитинстві реагували, коли Вас ображали?

Доброго ранку Alina!
Те, що Ви вже працювали з психологами, дуже добре, але, як на мене, глибинної трансформації Ваших, швидше за все, дитячих установок та поведінкових моделей так і не сталося.
Адже, це сфера несвідомого. Тому, власне, ніякі проговорення з хлопцем Вам не допомагають.
"продовжую тревожитися до такої міри,що в мене трапляються панічні атаки, приступи сліз, печалі, навіть сни можуть страшні снитися, пов'язані із хлопцем". Як давно у Вас почалися приступи ПА? І що її, на Вашу думку, могло спровокувати?
Якою Ви були в дитинстві? Як Ви реагували на складні ситуації? Які у Вас були з батьками стосунки в дитинстві?
Довіра до оточуючих, до чоловіків , а отже, почуття захищеності - це базова потреба жінки. І якщо її немає, швидше за все,могли бути якісь проблеми у стосунках батьками, батьком. А це, як правило, нетрансформовані, глибинні травми, які потребують роботи з психологом на рівні підсвідомості.

Відредаговано автором 04-12-2024 10:30:07

Доброго ранку Віталій!
Ви пишете, що п'єте таблетки. Вам їх хтось прописав в у зв'язку з чим?
Без додаткової інформації буде важко щось говорити конкретне, але як припущення:
Може бути декілька причин такого Вашого стану.
Перша. Як часто Ви займаєтеся спортом на природі? Невміння поповнювати свої сили призводить до стану повного знесилення.
Друга. Неправильно вибудованому світогляд. Це принцип дзеркала. Якщо у мене агресія до всього оточуючого, то ця сама агресія стане руйнувати мене самого. Що, власне, з Вами і відбувається.
Третє. Глибинна тенденція до співзалежних стосунків, що не дає можливості розвиватися Вам як особистості. Це той самий внутрішній критик, який весь час Вас оцінює.
До речі, а чиїм голосом він Вас критикує?
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві? На скільки вимогливими вони були до Вас та всього, що Ви робили?

Відредаговано автором 04-12-2024 10:19:11

Я дякую Вам за щирість.
Насправді, Ви навіть не уявляєте наскільки близькі до відповіді, що з Вами відбувається, коли написали: "тревожность окончательно выбила из колеи и такое ощущение будто она всегда была и живу с ней как с какой-то вредной привычкой"
Коли дитина маленька, щоб вона вижила, сама природа намагається її захистити. Адже, перебуваючи в стресових та травматичних станах, ні захистити себе, ні впоратися з ними вона ще не має сил і не знає, як це робити. Тому всі непрожиті стреси та травми ідуть на рівень підсвідомості і "чекають" там до моменту, поки вона не подорослішає.
Існує поняття родових проблем, програм, які передаються від батьків до дітей. Це ті самі поведінкові моделі та установки які, як тільки дитина виростає, "включаються" і створюють нам схожі на батьківські сценарії життя, змушуючи нас і відповідно до них поводитися. Власне, саме тому до певного віку Ви перебували у спокої. Але як тільки вийшли заміж, ті поведінкові моделі та установки "включилися" і запрацювали на повну міць. Звідси і внутрішнє відчуття, що стан тривоги з Вами завжди. Завжди - це з дитинства.
Власне, Ваш теперішній стан є лише віддзеркаленням тих проблем, які поступово накопичуючись, залишаються невирішеними всередині Вас з дитинства. І як тільки критична маса перейшла межі Ваших внутрішніх природніх ресурсів, пішов зрив.
Що робити?
Почніть зранку кожного дня дуже повільно, з насолодою, бігати хоча б по пів години. Це додасть Вам сил триматися і почне поповнювати ресурси, які Вам необхідні для трансформаційної роботи з накопиченими стресами та травмами.
І запишіться на індивідуальну онлайн терапію, так зручніше, а результат однаковий. Бо до тих пір, поки Ви повністю внутрішньо не перезавантажитеся, трансформувавши травми в важливий та корисний досвід, вірогідність налагодити своє щасливе життя - дуже невелика.

Відредаговано автором 03-12-2024 17:13:01

Доброго вечора Маріє!
Співчуваю Вам, адже, жити в такій напрузі просто неможливо. І, як наслідок неї, судячи з усього, у Вас на цей момент, вже є всі ознаки психо-емоційного виснаження. "опускаются руки,чувство сильной тревоги, истерика."
Ви запитуєте, "как бороться с своими страхами..."?
Відповідь неочікувана, але дуже проста: "Ніяк! Бо боротися зі страхами, власне, як і з усіма іншими почуттями, просто неможливо. Бо чим сильніше ми станемо намагатися їх позбутися, тим більш нав'язливішими вони можуть ставати. Адже, кожне наше почуття, у тому числі, страх, з'явилися в нас не просто так. Вони змушують нас прислухатися до себе, до своїх цінностей та своїх потреб... Страхи - це якась частина нас, яку ми категорично не хочемо, ані чути, ані приймати. Це те ж саме, що хотіти бути здоровою і в той же час, відрізати собі нещадно руку чи ногу, бо на них з'явилася якась подряпина...
Ви пишете: "В последнее время мучают сильные перепады настроения, доходит до панических атак".
"В последнее время" - це з якого моменту? Що, на Вашу думку, могло спровокувати такий стан? Які події чи ситуації на стільки були стресовими, що повністю "вибили Вас з колії"?
Як Ви поводили та почували себе в дитинстві, стикаючись з новими ситуаціями, чи проблемами? Вам завжди було важко почати якусь нову діяльність чи кудись поїхати на нове місце?
,

Доброго дня Anna77!
Як на мене, основний "ключ" до Вашої свободи криється в Вашій же фразі
“Дзвоню часто бо хвилююсь, що мама втратить сенс життя якщо не буде варитися в моєму житті і буде почувати себе не потрібною".
Власне, щоб знати, що думає чи відчуває людина, потрібно запитати безпосередньо у неї самої. А Ви задавали такі питання своїй мамі? І якщо запитували, що саме вона Вам відповіла?
Окрім цього, ще існує поняття "перенесення" свого сприйняття життя на іншу людину. І, як на мене, саме це з Вами і відбувається насправді. А продубльована мною вище Ваша фраза про маму, якнайкращим чином це демонструє.
Тому, на мою думку, це не мама може втратити сенс життя, а Ви сама. Бо Ваш сенс життя до цих пір зосереджений на мамі, як на джерелі любові... яку, швидше за все, Ви недоотримали в дитинстві від неї і, вцілому, від батьків. Це не мамі необхідно "варитися" в Вашому житті, а Ви відчуваєте до цих пір потребу "варитися" в житті разом із батьками. Це не мама може почувати себе непотрібною, а саме Ви. Бо, на мою думку, до цих пір живете почуттями тої маленької дівчинки, яка в дитинстві так боялася бути своїм батькам непотрібною...
Це мої припущення, можливо в деталях я і помиляюся, але суть саме така.
Ми завжди намагаємося зробити для значущих близьких те, що нам би так хотілося, щоб вони зробили з нами. А ще - це нав'язливе почуття провини...
Маленька дитина, якщо з якоїсь причини недоотримує тепла та любові, у всьому завжди починає звинувачувати себе. Бо, як вона думає, батьки, то два божества, які "карають або милують в залежності від поведінки дитини. І якщо батьки недодають любові, у дитини завжди спрацьовує
однакова схема - отже, "винна лише я сама і завжди", бо щось неправильно роблю, неправильно себе поводжу, мало турбуюся і дарую 'м свого часу та своєї любові...
Які стосунки з батьками, мамою, у Вас були в дитинстві?
Адже, Ви виросли, вийшли заміж, стали зовні дорослою жінкою і народили сама дитину, але... До цих пір з усіх сил намагаєтеся бути "гарною дівчинкою", щоб що? Яку глибинну, незадоволену потребу Ви у такий жертовний та принизливий спосіб намагаєтеся підсвідомо в собі закрити?

Відредаговано автором 03-12-2024 15:59:22

Доброго ранку Daria!
Насправді все, що відбувається у Вашому житті взаємопов'язане між собою. Бо люба сім'я - це завжди певний простір, який об'єднує зовні різних людей, але дуже схожих за своїм внутрішнім станом
Просто у чоловіків агресія частіше проявляється зовні, а у жінок, як правило, вона сильніше діє зсередини. І, коли негативної енергії стає забагато, може виливатися назовні, як у Вас, у вигляді кулаків на чоловіка...
Але і втому, і в іншому випадку, негативно діє на їх спільну дитину
Тепер питання до Вас, Ви дійсно хочете зберегти сім'ю і батька для своєї дитини, якому і так дуже нелегко, повірте? Адже, дитина несвідомо лише проявляє ті якості, які яскраво проявлені у її батьків
"...мені завжди було з ним важко. Він гіперактивна вперта дитина і з ним трохи скаладніше ніж з звичайною дитиною. З чоловіком корфлікти доходять до того що я починаю на нього кидаться з кулаками..." Оскільки саме Ви звернулися до психологів, отже, є сенс говорити лише про Вас. Тому спробуйте чесно самій собі дати відповідь, а яка особистісна риса Вашого характеру змушує Вас кидатися з кулаками на чоловіка? Чи не та ж саме намагання силою довести свою правоту?
, що по іншому називається ще впертість... Адже, Вас навіть не зупиняє те, що у таких випадках, більшість чоловіків могли б відреагувати так само, фізичними діями, автоматично. Ви не думали про це? А Ваш чоловік, дякувати Богу, все ж тримає, в цьому сенсі, себе в руках. Але ж зупинитися не можете, правда? А чому? Чи не тому, що дієте рефлекторно, можливо,як хтось діяв в Вашому дитинстві? Те ж саме, до речі, можна сказати і про Вашого чоловіка. Не думаю, що він спеціально Вас хоче принизити чи образити. Як на мене, він так само діє рефлективно, як між собою спілкуватися в його дитинстві його батьки, з позиції приниження та насилля...
Якщо дійсно хочете розібратися в усьому і зберегти не лише сім'ю, але і допомогти своїй дитині одужати, то єдиний вихід, це припинити шукати винних. Бо в сім'ї "танго завжди танцюють двоє" і не буває такого, щоб був винний хтось один. Як правило, життя
зводить людей вже зі схожими, так званими,
життєвими програмами. Як Ви думаєте, Вашій дитині легко жити в атмосфері постійних конфліктів та ненависті?
Хто з Ваших батьків міг "підняти руку" на близьку
людину?
Які стосунки були між Вашими батьками? Вас в
дитинстві били батьки?

Відредаговано автором 03-12-2024 11:10:15

Насправді,я Вам дуже вдячна за те, що так щиро поділилися всім, що Вам прийшлося пережити.
Ви пережили дуже травмуючі події, не маючи підтримки від найближчої людини, а навіть навпаки. І той стан, який у Вас зараз - є лише наслідком глибоких душевних непрожитих травм.
Я можу впевнено сказати, що Ви дуже сильна і талановита особистість. Чому сильна? Тому, що, як правило, людина творча - це ніби оголений нерв, тому завжди дуже гостро сприймає любу несправедливість. І те, що більш-менш легше могла б пережити людина з не такою чутливою психо-емоційної сферою, для Вас - це практично непідйомний вантаж.
Окрім того, існує поняття "навіювання". Воно особливо небезпечне для дітей, юних дівчат та людей творчих. Тому на мою думку, Ваша постійна тяга до самогубства, насправді, не Ваша!
Ця думка те, що Вам було нав'язано несвідомо, не спеціально Вашою ж мамою дуже давно, бо було сказано зопалу.
"Она не раз сама говорила мне что бы я повесилась"
Думаю, що якщо зараз їй нагадати про це, то вона навіть і не згадає. І це буде правдою. Тому що Ваша мама, судячи з того, що Ви про неї написали, сама класична "жертва" з її ж дитинства. Там явно а стосунках з її батьками були також проблеми.
Чому вона так жорстоко ставилася до Вас? Бо в співзалежних стосунках "жертва" та "аб'юзер" взаємозамінні ролі.
Коли дівчинку б'ють в дитинстві її батьки, вона так само стане бити свою дочку. Бо інших моделей поведінки у неї просто немає. Як це не дивно, але, думаю, Ваша мама Вас любить на стільки, на скільки її саму любили в дитинстві, і на скільки вона сама цінує себе. А судячи з усього, цінувати себе також не дуже то і вміє. Тому прихований, глибоко закопаний біль виходить з неї от у таких жахливих діях.

Що робити і чи є можливість вийти з такого стану?
Так, така можливість є!
І тому, насамперед, потрібно "переписати" закарбовані в Вашій підсвідомості мамині слова про самогубство. Бо це не Ви хочете померти, а просто Ваша підсвідомість намагається виконати записану в ній команду.
Окрім того, Ви інтуїтивно відчуваєте, що Вам потрібно міняти роботу. Бо ігри - це не той заробіток, який приносить користь Вашій душі. Бо саме вона, Ваша душа, так страждає і молить про допомогу. Насправді, Ви хочете жити! Інакше б ніколи так не боролися за своє життя! І Ви обов'язково переможете, якщо зрозумієте себе, приймете себе з усім тим болем, тими подіями, через які Вам прийшлося пройти і трансформуєтеся внутрішньо на стільки, що біль переплавите у свій важливий досвід і, врешті решт, ставши самодостатньою, навчитеся бути щасливою уже в цьому житті.
Як і Ваша мама, Ви знаходитеся в системі співзалежних стосунків. Тому так важко вискочити самотужки з системи "жертва- аб'юзер". І Ваше самоушкодження, це те ж насилля, тільки направлене Вами на саму себе.
І ще... Самогубство нічого не вирішить в Вашому випадку, окрім того, що Вашій душі буде ще важче. Не просто ж так раніше самогубць навіть не ховали разом з усіма поруч. І думаю, Ви це десь дуже глибоко відчуваєте.
Насправді, цим нічого і нікому довести неможливо.
А Ваші стани, коли опиняєтеся під холодним душем, можуть бути ознаками панічних атак. Які у свою чергу можуть бути психо-соматичними проявами все тих же непрожитих стресів. Так Ваша підсвідомість може намагатися змусити Вас нарешті почати серйозно змінюватися, позбавляючись страхів, самотності, почуття несправедливості, агресії до оточуючих та до себе, образ, провини і багато ще чого дуже деструктивного та руйнівного. Несучи в собі біль, ми лише запускаємо програму самознищення.
Я Вам щиро раджу записатися на індивідуальну терапію до сімейного психолога.

Відредаговано автором 03-12-2024 10:39:37

Ну, по перше, а для чого підпускати до дитини чоловіка, з яким у Вас поки ще невизначені стосунки?
Зустрічайтесь за межами дому. А з дитиною познайомите лише тоді, коли приймете рішення одружитися.
Окрім того, чоловік - доросла людина і він сам вирішить за себе. Це його життя.
А Вам краще зайнятися собою та своїм психо-емоційним станом. Жити в постійних страхах та почутті провини - це займатися самознищенням.
Ви вже працювали коли небудь з психологом стосовно своїх психологічних травм?

Доброго вечора.
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно розуміти як давно у Вас такий стан? Що могло спричинити таке небажання жити? Які у Вас стосунки з батьками? Адже, бажання завдавати собі фізичної шкоди, як правило є наслідком глибоких душевних дитячих непрожитих травм.
Окрім того, Ви пишете, що хотіли б працювати... А чому не працюєте, хоча Вам вже 21 рік? Хто Вас утримує, де Ви живете, з ким?

Тобто, Ви вважаєте, що Вашій дитині потрібна нещасна мати, яка все життя буде переживати ті душевні травми, які отримала в шлюбі?
Дітям потрібна щаслива мама!
Окрім того, Ви ж не збираєтеся кидати свою дитину заради нового чоловіка? Буває, що вітчими ставляться до дітей набагато краще за їх рідних батьків. Насправді, все залежить лише від Вас. Якщо чоловік Вас любить, він полюбить і Вашу дитину. Цей новий чоловік має якісь серйозні плани щодо життя з Вами?

Відредаговано автором 02-12-2024 20:43:37

Доброго вечора Мария!
Щоб якось спробувати допомогти, потрібно зрозуміти, а чого саме Ви так боїтеся? Ви доросла жінка, яка має повне право жити своїм життям і, в тому числі, робити свої помилки. Яка різниця, з якої країни чоловік, якщо між вами, як Ви пишете, встановилися гарні стосунки? Він має дружину, дітей? Ви щось про нього знаєте? Де він працює, ким? Він Вас ображає, принижує, обманює? Ви живете разом із батьками і від них залежите? Бо складається враження, що Вашим життям повністю керують Ваші батьки, хоча Вам вже 27 років.
Зважаючи на те, як батьки зараз Вас залякують і який вплив на Вас мають, можна припустити, що вони достатньо авторитарні і Ви вже з дитинства звикли жити під чиїмось тиском. Тобто, бути постійно в ролі "жертви", як не з чоловіком, так з батьками... На превеликий жаль, травмівний досвід сам по собі не проходить і може мати негативний вплив на майбутнє життя не лише Ваше, але і Вашої дитини.
Насправді Ваше питання - це запит на глибинну індивідуальну психо терапію з сімейним психологом.

Відредаговано автором 02-12-2024 20:38:29

Насправді, страх бути "поганою дівчинкою" дуже "липучий", тому від нього так важко позбутися. Адже, маленька дитина, яка не може жити без любові батьків, з усіх сил намагається бути "гарною дівчинкою", щоб ту саму Любов, бодай крихту, отримати.
Дитина дорослішає, виходить заміж, а страх залишається. Звична, ще дитяча установка включається саме в ту мить, коли потрібно зробити певний вибір і захисти свої особистісні кордони. На рівні підсвідомості спрацьовує сигнал: "Якщо я поведу себе не так, як оточуючі очікують, мене одразу перестануть любити і мене не стане..."
Власне, можу сказати лише те, що написала вже раніше. Які б поради не отримали на сайті, щоб ними скористатися, потрібно, насамперед, змінитися Вам самій.
І Ви, і Ваш чоловік перебуваєте у системі співзалежності. Де Ви не господарі свого життя, бо Вами керують підсвідомі, невидимі страхи. Саме тому Ваш чоловік жаліється Вам, але при цьому, розставити чітко акценти, хто і в якій ролі перебуває в родині, не те що не наважується, а навіть не усвідомлює що ним маніпулюють... Власне, як і Вами.
Любити людину і допомагати їй, ще не означає її розбещувати і ставити себе в стосунках з нею в позицію маріонетки.
І якщо в стосунках із незначимими людьми нам легше за допомогою гніву та агресії змінити до себе ставлення, у близьких стосунках потрібно вміти зберігати рівновагу і говорити лише з позиції Любові. До речі, строгість та справедливість - це один із найвищих аспектів тої ж самої Любові. Тоді, як намагання "забігати всі дороги" і виконувати всі доручення - швидше, боязка прив'язливіість.

Так, Ви все говорите правильно, стосовно, нащо "все це терпіти якщо можна обговорити і йти далі?", якщо б не одне "але"...
Якщо Ви думаєте, що Вам випадково потрапив чоловік, який, певною мірою, ігнорить Вас так само, як і Ваша мама в дитинстві, то Ви помиляєтеся.
Є поняття поведінкових моделей та установок, які закладаються в сім'ї. Дитина ще маленька, тому не в силах ані опиратися діям дорослих, ані навіть проаналізувати ситуацію... Але ж проблема залишається...от той самий страх "ігнору": бути відкинутою, знеціненою, ображеною і самотньою наодинці зі своїми переживаннями та страхами.... І тоді життя дає тих людей, які своєю поведінкою, абсолютно несвідомо, змусять нас на неї звернути увагу. Що як на мене, і відбувається зараз.
Ви перша ідете миритися, хоча Вашої провини немає, від слова зовсім. Зате є один величезний страх бути відкинутою.
Окрім того, те, що відбувається має ще один аспект. І стосується він невміння відстоювати спокійно власні кордони.
А це ознаки співзалежних стосунків, де Ви або гнівається і наражаєте, або принижено вже е миритися першою.
До речі, якщо почати розбиратися і з Вашим чоловіком, не здивуюся, якщо стосунки його батьків також були далекі від гармонічних. Можливо, хтось був весь час в позиції винного, а хтось весь час іншого "ігнорив". Чому?
Тому що за законами створення пар,стосунків та шлюбів, ми завжди маємо схожі проблеми та сімейні програми не зовні, а по своїй суті.
Які стосунки між батьками Вашого чоловіка?
І до всього вище написаного...
Насправді, намаганням ігнорувати свого чоловіка після його мовчанок ні до чого не призведе, окрім розвалу шлюбу. Чому? Бо емоційно-поведінкові "качелі - це основа півзалежних стосунків. Де ви періодично міняється ролями, перескакуючи з ролі "жертви" на роль "аб'юзера". Це біг по колу.
Єдиний варіант все змінити на краще, це почати працювати над своїми внутрішніми "зачіпками" і стати самодостатньою ( не плутати з самостійністю).
Людина, яка цінує себе сама, має почуття власної гідності і може бути щасливою незалежно від обставин зможе дивитися на ситуацію ніби збоку. (Гідність це не почуття пихатості). отже, не зірветься на гнів, і не почне принижуватиме заради того, щоб з нею почали говорити. А отже, зможе спокійно та з любов'ю пояснити, окресливши чітко особистісні кордони, що її це не влаштовує. І якщо її проігнорують, створить певну дистанцію.
Знаєте в чому найбільша проблема жінок?
Жінки не знають яку, насправді, мають силу над чоловіками, і тому не можуть її правильно застосовувати. Це, насправді, знання, які або передаються від матері до дочки, або ж їх потрібно писати вже самостійно в дорослому віці

Відредаговано автором 02-12-2024 17:19:51