Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Ви впевнені, що Вам знову дадуть такого ж "он добрый, заботливый, внимательный, умный, всегда поможет, в быту прекрасный, не сексист, не 50/50, не скупой на комплименты, в прямом смысле носил на руках..."?
Немає ідеальних чоловіків. У кожного з них є свої недоліки. А різниця лише в тому, на скільки жінка вміє цінувати себе і правильно чоловіків виховувати.

Відредаговано автором 10-12-2024 09:33:41

Це чудово, що Ви вже відслідковуєте ознаки деструктивної поведінки. Та, насправді, якщо б все було так просто, тоді б зміни відбувалися швидко, а нещасних стосунків просто не існувало б.
Щоб почати гармонічні стосунки, спершу потрібно всі деструктивні установки трансформувати у конструктивні і повністю, на рівні рефлексів, поміняти поведінкові моделі.
Адже, від "просто знати і відслідковувати" до рефлексу правильної дії - відстань може бути в ціле життя. Власне, якщо не шкода життя пустити на експерименти, то самостійне "набивання гуль" - це також шлях. За принципом: "чоловіків багато, може, з якимось і встигну навчитися правильно себе поводити".
Але окрім наших бажань ще є Всесвіт, який діє за своїми законами. Якщо цінні ми для Всесвіту, то невже Ви думаєте, що не так само цінні і чоловіки?
До чого це я?
Чоловіки даються не заради того, щоб ми ними "розкидалися", а заради того, щоб саме з ними навчитися правильно себе поводити, створюючи гармонічні стосунки. От згадайте, скільки часу пройшло між попередніми стосунками і вже цими?
Є ще один закон Всесвіту, якщо ми, не вирішивши питання, від стосунків відмовилися, нам можуть або наступні дати ще гірші, або ж і взагалі, нам в стосунках відмовити. Незнання законів, не звільняє нас від відповідальності. Ви готові ризикнути власним щастям?

Відредаговано автором 10-12-2024 09:26:03

Насправді, так і буває найчастіше, що ми не бачимо саме того, що і створює всі наші проблеми... Бо живемо всередині власної сімейної системи.
От дивіться, Ви пишете "Нажаль мати мала головуючу роль, мною дуже опікувались, навіть занадто, особливо мати, надопіка..."
І при цьому, стверджуєте, що "Не бачу витоку проблем з самооцінкою саме з сім'ї чесно кажучи, можливо зі школи..."
Що таке надопіка? Це, по факту, знищення у дитини почуття відповідальності за своє життя, такого собі, вольового фактору. Я вже не кажу про те, що мама мала головуючу роль над батьком. Знаєте, не здивуюся, якщо далі з'ясується, що між батьками співзалежні стосунки, де батько латентна, прихована "жертва", а мама по відношенню до нього - аб'юзер.
Власне, це відповідь, звідки у Вас такі "рожеві окуляри" щодо зрад хлопця. Коли він відкрито зраджував, а Ви лише робили зауваження, та і ті, у дуже сором'язливій формі...
А тепер наступне. Ви пишете "...часто від нього малого отримувала, а батьки не могли мене захистити". Це як? Вас відкрито ображав хлопець, а люблячі батьки мовчки спостерігали?
Що значить не могли захистити?
Батьки когось боялися? Були щось винні його батькам? Їм погрожували?І знову ж таки, вимальовується така собі схема стосунків, де Ви та Ваші батьки "жертви", а маленький хлопчики - аб'юзер.
Насправді, дуже показовий приклад бездіяльності "жертви" у відповідь на аб'юзивну поведінку, яка дуже точно "скопіювалася" на Ваші стосунки з хлопцем. Він Вас відкрито зневажає, а Ви лише робите незначні зауваження, щоб швиденько про все забути і жити далі як нічого не сталося. Ми поводимо себе завжди к відповідності до тих установок та моделей поведінки, які сформувалися в дитинстві з батьками. А школа і далі, то вже лише їх наслідки...
Так буває нерідко, що щоб мати щасливе життя, інколи потрібно звільнитися від тих ілюзій, які не дають можливості реально дивитися на звичні речі.
Завдяки Вашій щирості та відвертості, я лише впевнилася в своїх припущеннях. Ваше звернення - це запит на серйозну роботу з сімейним психологом.
Або ж, і далі продовжувати наступати на ті ж самі "граблі" в стосунках з чоловіками.

Відредаговано автором 09-12-2024 22:32:14

Дякую за відвертість.
Ви пишете "батько в мене був, дуже любив..." А мама?
Окрім того, як це не дивно, але навіть у "дуже любив" може бути не все так просто. Чому? Бо схоже на ту ж саму ідеалізацію стосунків...
Чому я припускаю, що не все так просто?
Бо якщо б в дитинстві все було гармонічно в стосунках, у Вас, в принципі, не могло бути проблем з самооцінкою та самоцінністю... Десь же "скопіювалася" установка мати "рожеві окуляри"... Тоді, як дитина поведінкові моделі "списує", насамперед, від батьків...
Чому я таку увагу приділяю питанню внутрішніх установок?
Бо які б поради найкращі психологи не давали, до тих пір поки Ви внутрішньо глибинно не змінитеся, вони просто не спрацюють. Ми поводимо себе так, як звикли. Мало того, навіть не відслідковуємо чому і як себе поводити. Бо це рівень підсвідомого, а отже, автоматичного. Можна мати інших чоловіків, але якщо Ви сама не змінитеся, "граблі" будуть ті ж самі при зовнішньо різних обставинах та стосунках.

Відредаговано автором 09-12-2024 20:52:08

Доброго вечора!
"Чим може закінчитись бажання розлученого одружитись з незаміжньою 41 річною жінкою..."? Чим завгодно.
І, насправді це не до психологів, а до тарологів, які гадають на картах або кавовій гущі.
А психологи можуть допомогти Вам розібратися в своїх почуттях.
Бо, судячи з того, що Ви написали, чоловік ставиться набагато серйозніше до Вас, аніж Ви до нього.
Як Ви думаєте, чи стане чоловік, якому байдуже на жінку, міняти місце проживання, роботу і приставати на всі її умови? Для чого йому, перепрошую, такий "напряг", якщо він не хоче серйозних стосунків?
Насправді, коли чоловіку більше потрібна жінка, аніж жінці чоловік - це набагато кращий варіант, аніж навпаки. Бо в такому випадку жінка може керувати ситуацією.
Власне, для того, щоб продовжити бесіду далі, потрібно розуміти на скільки Ви сама готові до серйозних стосунків. Певне, якщо пишете про себе.
А якщо про когось іншого, то, загалом, марна трата часу, яка не має ніякого сенсу.

Доброго вечора Олено!
Як на мене, проблема не в котиках, а в тому, що Ви схильні до надмірного контролю і через це, маєте високий рівень тривожності. "я нічого не можу проконтролювати... все відбувається хаотично... Я начеб то більше не володію ситуацією..." А це серйозний запит на роботу з психологом. В яких випадках ми прагнемо все контролювати? Коли навіть не припускаємо думки, що в цьому житті далеко не все піддається нашому контролю. А це вже питання внутрішнього світогляду, який формується з дитинства.
Тому свербіння може, дійсно, бути психо-соматичними проявом.
Окрім того, в ситуації з котиками є, як на мене, дуже серозний момент, який стосується безпосередньо виховання ваших дітей.
Адже, діти реагують не на слова, а на дії батьків. І як Ви думаєте, які уроки винесли вже Ваші дітки з першої ситуації з хворим кошеням?
Тобто, якщо хтось захворіє, зовсім не обов'язково не спати ночами, докладати зусилля, а просто можна того, хто хворий винести з дому? По факту,відмовитися, викинути?
А тепер друге кошеня... Вже здоровеньке... Але ж і воно Вам дошкуляє, бо додає зайвого клопоту. Та і почуття брезгливості... Знову ж таки, як це не дивно, але має безпосередній зв'язок із ставленням до цього життя...
Що це означає? Сприйняття оточуючого середовища як суцільно ворожого. А це прямий шлях до підсвідомого створення різноманітних проблем, хвороб і неприємних ситуацій.
А якщо і це кошеня захворіє, Ви його також викинете?
Як в дитинстві Ви реагували на ситуації, які від Вас не залежали? Чи вміли Ви самі приймати рішення і потім за них нести відповідальність? Як в сім'ї батьків ставилися до тварин?
І

Відредаговано автором 09-12-2024 20:29:33

Доброго вечора Мила!
Як на мене, ситуація набагато глибша і проблема з роботою та виготовленням десертів, то лише верхівка "айсбергу" ваших стосунків з чоловіком.
Про які Ви сама пишете, що "Он на самом деле давно так себя ведет, а я уже просто как жертва терплю и сглаживаю
мы просто 10 лет вместе..."
Насправді, Ви написали про те, що десять років перебуваєте в співзалежних стосунках, де Ви відіграєте роль класичної "жертви".
А просто так ми ніколи в такі стосунки не потрапляємо. Для цього потрібно мати певні внутрішні установки та поведінкові моделі, щоб "просто продолжаю жить и терпеть..."
Які стосунки були між Вашими батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?
Окрім того, потрібно дійсно розібратися в тому, що продовжується багато років.
"Он на самом деле давно так себя ведет...". І тут виникає закономірне питання, а чому, якщо чоловік давно скаржиться на те, що не приділяєте йому достатньо уваги, Ви просто терпіли та "сглаживали" замість того, щоб спробувати зрозуміти, а що насправді відбувається? Про що така Ваша поведінка може свідчити?
Можливо, про те, що він в чомусь і має рацію? і Вам легше було терпіти його претензії, аби тільки не почати глибоко розбиратися в собі та стосунках?
Та і десять років стосунків... Він Вам робив пропозицію одружитися? Адже, дуже дивним виглядають претензії людини, яка не взяла за жінку та сім'ю вцілому, відповіальності...
Насправді, Ваше звернення - це серйозний запит на роботу з сімейним психологом.

Доброго вечора!
Ви пишете "Почему он так поступает? В чем причина? Я ему надоела? Или не любил изначально и если так, то каким образом он вел себя как человек, который любит так искусно?"
Насправді, ВСІ чоловіки хочуть жінкою просто насолоджуватися. Бо спершу включається сексуальне бажання - так діє природа. А от для того, щоб закоханість переросла у кохання, він повинен захотіти взяти відповідальність за жінку та сім'ю, вцілому, на себе. А це потребує дуже багато внутрішніх зусиль.
А тепер питання до Вас. А для чого йому докладати зусилля, брати відповідальність за жінку, якщо він і так все вже має без шлюбу?
Ви пишете, що розібралися в попередніх стосунках... Але, якщо б розібралися, то от такого з новим чоловіком точно не сталося б.
Окрім того, чоловіків потрібно вміти виховувати, не давати себе зневажати. А коли "соврал, простила, разрешила ходить, так как поверила ему" - це, насправді, власними руками підштовхувати чоловіка до зради. Чому?
Тому, що "пробачити", не означає вседозволеність. І тут потрібне знання чоловічої природи. Чоловіки слова ніколи не сприймають серйозно, особливо, якщо жінка поговорила і одразу заспокоїлася, дозволила робити все те, що і робив до цього. Як ходив до репетитором, так і продовжив ходити.
Чоловіки реагують лише на конкретні дії і вміння жінки правильно відсторонюватися, створювати дистанцію, яка дозволить керувати процесом, а не бути в цьому процесі керованою жертвою.
От Ви пишете, що він знову проситься назад... А Ви запитували у нього, яка мета його повернення? Окрім того, щоб він там Вам не обіцяв, він спершу свої обіцянки повинен довести справами...
Та і тоді, потрібно правильно себе повести, щоб в ньому включилася і совість, і відповідальність. Бо зовні, його поведінка дуже нагадує поведінку маленького розбалуваного хлопчика, який звик, що мама його завжди прощає, яку б шкоду він не зробив...
А тепер ще одне питання до Вас.
Як думаєте, а чому саме такого, доволі, інфантильного чоловіка, Ви притягнули у своє життя? Адже, випадковостей не буває.
Як на мене, у Вас є схильність до ідеалізації близьких людей. Коли так не хочеться бачити недоліки. Власне, в цьому контексті і сама суть того, що Ви називаєте "простила" дуже змінюється. Бо пробачити, не означає "закрити очі" на його схильність до безвідповідальної поведінки...
Насправді, стосунки між чоловіком та жінкою на 70% залежить від вміння жінки правильно себе поводити. А отже, бути цілісною, самодостатньою ( не плутати з самостійною) і мати почуття власної гідності (не плутати з пихатістю, це різні речі)
Як у Вас з почуттям власної самооцінки? І які стосунки були в дитинстві з батьком?

Отже, мої припущення вірні.
У цьому світі існують певні закони та закономірності, незнання, яких не звільняє нас від їх впливу на нас.
Ваша зустріч з цим чоловіком не випадкова, адже, у Вас повинна була народитися дитина. Але, оскільки, незважаючи на попередні невдалі стосунки з чоловіками, Ви так і не змогли стати менш прив'язливою, Вам життя дало чоловіка, з яким Ви ніколи не будете себе почувати абсолютно впевнено. Що це дає?
Справа в тому, що тенденція до злипання з коханими, дуже небезпечна не лише для жінки (бо змушує сприймати чоловіка як основу свого життя і руйнує її повністю як особистість), а насамперед, для життя та здоров'я дитини. Тому, щоб дитина мала можливість народитися та жити, маму у такий спосіб відсторонюють від чоловіка. Чи можна щось поміняти на краще?
Так, можна.
Для цього потрібно пройти серйозну трансформацію внутрішніх установок і неправильно сформованого в дитинстві світогляду, де головним в житті стала рідна людина. Бо, швидше за все, були якісь проблеми в стосунках з Вашими батьками. А недолюбленість та дисгармонія завжди призводить до намагання "привласнити" собі тих, від кого так очікуємо енергії.щастя, любові, тепла, задоволення...
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві?

Відредаговано автором 06-12-2024 17:59:14

Доброго ранку Катю!
Насправді, аб'юзивні стосунки самі по собі не з'являються. Тобто, для того, щоб "притягнувся" аб'юзер, повинна бути готова "жертва", до якої він притягнеться.
Окрім того, жертва та аб'юзер - це взаємозамінні "ролі", в залежності від обставин та ситуацій. Як завершувалися Ваші попередні стосунки з чоловіками і чому завершувалися?
Чому я про це пишу?
Бо просто забути про людину, з якою були такі стосунки - це замало, потрібно знати причину створення таких стосунків, щоб вийти, загалом, з системи співзалежності. Адже, те що Ви змогли піти зовні, ще не означає, що завершили самі стосунки. Що і доводить Ваш пригнічений стан.
Бо це підсвідомий рівень. Саме тому Вам сняться сни з ним. Насправді, не він Вас, а Ви його не відпускаєте. А якщо зберігається внутрішній зв'язок з попередніми, є незакритий гештальт, сподіватися на нові - марно.
Тому, логічно, мої питання. Які стосунки були між батьками? Адже, дитина має лише ті моделі поведінки і живе лише в тій системі, а якій жили і її батьки... А батьки, в свою чергу, такі установки могли перейняти також від своїх батьків. Хоча в деяких випадках, стосунки і можуть мати латентну, приховану форму. Тоді, співзалежність може проявитися лише по відношенню до дитини. Які стосунки у Вас були в дитинстві з батьками?

Доброго вечора Лена.
Перечитала весь діалог з колегами. Дуже конструктивний, як на мене.
І спробую зупинитися на тому, що вважаю головним.
Я завжди виходжу з того, що випадкових зустрічей не буває. І якщо у Вас саме такий чоловік, отже, він Вам саме такий на даному етапі і був потрібний.
Для чого?
Як на мене, у Вас є схильність до сильної ідеалізації чоловіків. Тобто є внутрішня потреба знайти опору не в собі, а в ньому.
А за законами стосунків, чим сильніше ми когось ідеалізуємо, тим швидше ця людина почне поводити себе зовсім не так, як ми очікуємо.
Чому?
Щоб ми навчилися любити, не дивлячись на кохану людину, як на Бога.
Бо немає людей без недоліків чи помилок. Інша справа, на скільки з цими недоліками ми можемо ужитися і чи вміємо близьку людину виховувати?
От Ви пишете: "
Мне не нравится не сдерживание обещаний (или ситуативное сдерживание, когда у него есть настроение). Але ж щоб чоловік дотримувався своїх обіцянок, у нього повинне бути розвинуте почуття відповідальності або з дитинства, або вже сама жінка, дружина, повинна правильно ці почуття в ньому виховувати. Самі по собі вони не розкриються. Як конкретно Ви себе поводите, коли він не дотримується свого слова?
До речі, найбільша омана - це думати, що чоловіка до змін можуть спонукати жіночі емоції. Тоді, як чоловіки, насправді, реагують, здебільшого, лише на конкретні дії жінки - це їх природні особливості. Емоції вони сприймають як надокучливе, перепрошую, радіо.
От Ви далі пишете: "Мне не нравится... что он меня не понимает, хотя я из кожи вон лезу, чтобы комуницировать открыто и понятно, на мой взгляд у него не очень с эмпатией, когда я ему просто рассказываю о своих эмоциях , он не понимает меня, не чувствует. Но когда я уже дохожу до ручки и срываюсь в плач, до него доходит, что я действительно испытывала те эмоции..."
А хто Вам сказав, що чоловіки повинні так само відчувати і реагувати на емоції та почуття, як і жінка, якщо за своєю природою жінки у 6 разів емоційніші за чоловіків? І ці самі жіночі емоції чоловіки ледь витримують, бо їх психіка просто не пристосована до такого емоційного тиску.
От, наприклад, якщо у хлопчика мама була дуже емоційною, щоб не зруйнувалася його психіка, він просто від маминих "децибелів" закривається, щоб не "перегоріти". Вона може говорити, кричати, а він її просто чути не буде - це інстинкт самозбереження, а не нехтування мамою. Тобто, перестане на її емоції реагувати. А коли подорослішає, така модель самозахисту автоматично перенесеться на жінок, з якими він буде зустрічатися або жити...

Жінка живе емоціями. І хоче, щоб ці самі емоції розуміли.... Бо так вона відчуває, що її люблять... Але ж для чоловіка яскраво забарвлений емоційний контакт - це надлюдські зусилля. І якщо він в такий момент навіть просто сидить поруч і не тікає від жінки за двері, це вже, у більшості випадків - подвиг.
Чоловік живе діями. і якщо любить, то щось намагається конкретне зробити...
От і виходить, що ми вимагаємо один від одного того, що дати, насправді, одне одному не можемо... І дуже потім ображаємося і переживаємо, думаючи, що чоловіки черстві та неемпатійні, хоча... Вони просто ІНШІ!
І ще... Окрім зовнішніх факторів в стосунках має величезного значення наш внутрішній, підсвідомий стан, який ми не бачимо, але яким обмінюємося в "дзеркальному" відношенні і, який проявляється, зачасти, нашими неконтрольованими емоціями і діями...
Якщо чоловік "тягне" іти до сімейного психолога в парну терапію, це може означати, що першою потрібно іти жінці.
Чому? Бо жінка в шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка. Тому, щоб почали відбуватися зміни у нього, найперше, повинні ці зміни початися
спочатку в самій представниці слабкої статі. По іншому просто не працює.

Відредаговано автором 05-12-2024 21:19:15

Доброго вечора TETYANA!
Знаєте, вже давно впевнилася в тому, що якщо виникають якісь почуття або думки, вони мають місце бути.
Отже, ці думки для чогось потрібні і щось дуже корисного для нас роблять. Як мінімум, змушують аналізувати свої вчинки та дії і їх можливі наслідки. А це вже говорить про здатність співчувати, і вміння робити висновки, як мінімум...
Так, звісно, хибне почуття провини робить людину залежно-приниженою і негарною, але...
Уявімо людину, яка ніколи не помиляється і не має ніколи почуття провини. А отже, не здатна каятися... Яка вона? І чи, загалом, в такому випадку, вона людина?
Адже, людина змінюється, а отже, розвивається, саме завдяки
тим помилками, які допускає... Бо саме через переживання вчиться глибше розуміти себе та тих, хто навколо...
Це один бік питання.
А ось і другий. Мені чомусь згадалася одна дивовижна життєва сповідь. Молода жінка закохалася в одруженого чоловіка. І, усвідомлюючи, що робить страшну річ, почала ходити в церкви, шукаючи там розради. Але їй ставало тільки гірше. Бо як тільки вона починала ділитися своїм болем, їй одразу говорили, що вона страшна грішниця і за це їй прийдеться в житті відповідати.
Жінка змарніла, перестала вночі спати, впала у відчай в депресію, відчувала провину, але... що не робила, не могла викинути того чоловіка з голови та серця. І не відомо, чим би все скінчилося і до чого б вона себе довела, якби в один день не потрапила до віддаленого монастиря, де жили ченці.
Один з них, побачивши, як вона побивається гірко біля ікони, і дізнавшись, що трапилася, запитав у неї: "Ти його кохаєш?"
А коли вона відповіла: "Так, дуже... Але ж це страшний гріх...". Відповів дуже коротко: " Коли любиш, люби. Зрікатися любові неможна. Більш страшніший гріх - любові зректись".

До чого це я?
Ніхто не знає, як Ваш чоловік вчинить з Вами. Багато в чому буде залежати від того, чим ваша сім'я буде наповнена. Адже, закоханість швидко проходить...
Але в любому випадку у Вас залишиться дитина, якої просто б не було без Вашого чоловіка. Бо діти завжди народжуються з любові, навіть, якщо її, любов,і дуже важко розгледіти за людською недосконалістю...
Хто знає, можливо думки про те, що чоловік може піти, допоможуть Вам не дуже "прилипати" до нього. А отже, не вважати повністю своїм, своєю власністю І саме це врятує вашу сім'ю...
Ви дуже прив'язлива? Важко відпускаєте близьких людей?

Коли немає сил, допомагають дві речі: повільний біг рано вранці на природі і заняття духовними практиками: йога, медитація, мантри, молитви. Оберіть, те, що більше підходить саме Вам.
Біг дає прилив енергії, а духовні практики зміцнюють силу духу.

Відредаговано автором 04-12-2024 22:33:47

Доброго вечора!
Якщо той хлопець, з яким Ви живете разом дійсно все робить навмисне, тоді єдиний вихід - це Вам почати займатися серйозно спортом і стати сильнішим за нього. На превеликий жаль, на людину, яка звикла до мови сили, може вплинути лише ще більша сила. Я б Вам радила знайти якусь спортивну секцію і почати працювати з тренером. Він Вас швидше, аніж психологи навчить правильно діяти з такими суб'єктами.
І ще... Вас виховувала в дитинстві лише мама?

Відредаговано автором 04-12-2024 20:15:06

Доброго дня!
Певне, є багато різних методик, щодо покращення комунікації, але...
Як на мене, це мало чим допоможе, оскільки причина того, що Ви "Постоянно ссоримся из-за этого, я не слышу, не понимаю, не разговариваю"
може бути набагато глибша і знаходитися на рівні поведінкових моделей та установок, які формуються в дитинстві. А це рівень рефлексів, рівень підсвідомості, який якимись зовнішніми діями змінити надзвичайно складно. Тим паче, самотужки.
Як з Вами спілкувалися батьки в дитинстві? Як спілкувалися між собою? Чи чули один одного, чи вміли говорити? Чи намагалися Вас та одне одного розуміти?
І ще. Ви пишете, що конфліктуєте через те, що " я не слышу, не понимаю, не разговариваю.". Але це може бути дуже суб'єктивно, адже, Ви дивитеся на все зі своєї точки зору і дійсна причина сварок може бути зовсім в іншому. Це як "зіпсований телефон". Тому, як мінімум, потрібно хоча б впевнитися, що Ваші припущення вірні.

Відредаговано автором 04-12-2024 13:25:58