Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Думаю, що саме так все і відбувається з Вами, як Ви пишете. І найбільша проблема полягає в тому, що навіть у випадку, коли ми вже начебто зрозуміли причину проблеми, виявляється не так вже і просто перестати таких людей "притягувати". Бо, повторюся - це рівень рефлексів, які потрібно "перезавантажувати".
Певне, можливі додаткові нюанси. Але щоб це зрозуміти, потрібний інший формат роботи.

Відредаговано автором 24-03-2025 11:38:48

А чого хочете Ви?
Насправді, ви вдвох користуєтеся однаковою моделлю поведінки, яка називається "співзалежність".
Де кожний з учасників періодично міняється ролями, то роль "жертви" то роль аб'юзера.
А Ви повинні навчитися бути самодостатнім, щоб такі стосунки трансформувати у щасливі.Тоді Ви створите гармонічні стосунки і дівчина не зможе Вам диктувати умови.
А поки що Ви відіграєте роль от того самого "гарного хлопчика", яким навчилися бути з дитинства. Через що, у Вас або позиція повного підкорення, або позиція бунту. У вас не вистачає внутрішніх сил, щоб почати відчувати себе гідно. А це все можна змінити, однозначно.
,

Відредаговано автором 24-03-2025 11:32:43

Справа в тому, що стосунки самі по собі не створюються і вони не випадкові. Ми завжди "притягуємо" собі подібне. У Вашому випадку, присутній факт ідеалізації, зацикленості на чомусь.
Тому просто так взяти і розійтися безболісно просто не вдасться.
Окрім того, якщо у Вас є внутрішня установка на ідеалізацію стосунків та сім'ї, вона так просто також нікуди не дінеться. І розійшовшись з цією дівчиною зараз, не факт, що Ви зможете створити гармонічні стосунки потім з іншою.
Бо деструктив, як на мене, закладено вже навіть у Ваших припущеннях "Просто у меня теперь доверия нету
Ведь если я просто на это закрою глаза и буду просто сам развиваться и жить для себя, то во первых она это заметит и будет обижаться..."
Дівчина Вас зрадила з іншим? Ні. Вона Вас обдурила? Ні. Вона просто була з Вами відвертою. І Ви лише через її відвертість втратили довіру до неї і збираєтеся її кидати? Чи це не абсурд? То про яку довіру іде мова, якщо Ви жили в рожевих окулярах і абсолютно не знали одне одного? Як на мене, Вас просто гойдає зі сторони в сторону, від однієї крайності до іншої. Що ніколи не принесе Вам ні щастя, ні гармонії.
Ви звикли мислити категоричними категоріям і через це маєте проблеми в соціумі.
"А во вторых из за мысли, что для неё главное карьера, я могу просто разлюбить со временем...". То що це за почуття, які так легко можуть зруйнуватися? Адже, кохати людину - це вміння бути самодостатнім (тобто, мати простір для своїх мрій, свого самовдосконалення та розвитку та професійних реалізацій) і приймати людину такою, якою вона є насправді. Тим паче, що дівчина Вас любить і хоче жити з Вами! А якщо б вона, дізнавшись про схильність Вас "залипати" на стосунках, одразу б захотіла кинути Вас?
У Вас абсолютно неправильно сформований світогляд, який базується на ідеалізаціях та крайнощах. А такі речі потребують глибинної "перезаливки". Ваше питання - це питання індивідуальної серйозної роботи, а не переписування на сайті.

Відредаговано автором 24-03-2025 10:49:23

Доброго ранку!
Як на мене, дисонанс у стосунках виник набагато раніше і почався він з нерозуміння того, що означає спільне проживання.
Ви пишете "Ми з хлопцем зустрічаємося півтора роки, пять місяців з яких живемо разом, разом знімаємо квартиру...". А потім додаєте
"Ми обговорювали та дійшли що хочемо родину, але трохи згодом, коли буде краще та стабільніше з роботою (ми живемо за кордоном)". Але ж та сама родина, сім'я, починається з моменту спільного проживання. Тобто, ви вже майже пів року жили родиною, а тільки тепер стали думати, чи варто жити разом? До того ж, ще один дисонанс. Хлопець не вважає Вас своєю дружиною після півроку спільного проживання, але при цьому абсолютно спокійно намагається Вам нав'язати турботу про свою сестру та ідею єдиної родини з його батьками. Це як?
Тобто, одружитися - то ще не на часі, а вимагати від Вас поступитися Вашим комфортом, за який, до речі, Ви платите самі, так то само собою? Але ж за його логікою, Ви ще не чоловік та дружина, то тоді, яке він має право щось Вам нав'язувати? Ви ж просто якісь там компаньйони, знайомі, які ділять спільне проживання, чи не так?
До того, хотілося б зрозуміти, а хто з вас став ініціатором "розходитися" і "пожити окремо"? Бо це, як на мене, має величезного значення.
"Думали розходитися, але зараз три дні живемо окремо щоб все зважити, я страшенно нервую".
Окрім того, виникає питання, а як щодо родини Ваших батьків? Що з ними? І якщо вони є, тоді потрібно, за логікою Вашого хлопця, об'єднуватися і з ними, у тому числі. І жити вже з усіма, а не лише з родиною хлопця...
"Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини. Що я маю дружити з його сестрою та намагатися ладити з його батьками". Тоді він повинен додатися до Ваших батьків і Ваших рідних і дружити та ладнати з ними також...
Зважаючи на все це, у мене особисто, виникає стійке почуття, що Ви могли бути недолюблені з дитинства і, можливо, виросли в атмосфері співзалежних стосунків, де жертвувати собою та власними інтересами - єдино можливий варіант взаємодії. "Я його люблю та не хочу засмучувати, хочу щоб він відчував мою підтримку. Я погодилася, але відчувала що мене лишили вибору в цій ситуації".
Насправді, ніхто і нікого не може полишити власного вибору, якщо... Ми самі не дозволимо так з нами вчинити.
Думаю, що проблема набагато глибша, аніж питання сестри і стосується вона саме Вашого вміння чітко усвідомлювати, що відбувається з Вашим життям. Адже, хлопці можуть поводити себе як психологічні аб'юзери, користуючись наївністю та психо-емоційною залежністю дівчини лише тоді, коли дівчина з дитинства звикла перебувати в ролі жертви.
Ніхто, жодний найкращий психолог, не зможе за Вас прийняти рішення або дати якісь конкретні поради. Бо за наслідки цього рішення нести відповідальність будете все одно лише Ви самі.
А от допомогти Вам розібратися в собі, навести лад з тим, що Ви відчуваєте, допомогти побачити себе та ситуацію зі сторони, щоб вже Ви самостійно і не з позиції "жертви", а з позиції хазяйки свого життя, прийняли осмислене та виважене рішення - цілком можливо.
В любому випадку, питання внутрішнього розуміння себе та власних кордонів, знань щодо створення родини, трансформації деструктивних дитячих установок та створення гармонічних поведінкових моделей - необхідно якомога раніше виносити в індивідуальну роботу з психологом. Щоб не згаяти час, якого у Вас зараз так небагато і не "наламати дров".
Питання Ваших батьків залишається відкритим. Що у Вас з ними?

Те, що сталося в стосунках з дівчиною, як на мене, цілком, закономірно, зважаючи на ті внутрішні установки, які були Вам закладені з дитинства. І якщо у Вас центром ідеалізацій стала сім'я, то і позиція дівчини також дуже далека від гармонічної. Адже, у неї ідеалізація роботи та кар'єри, що аж ніяк не допоможе їй стати щасливою. Чому?
Бо всі ідеалізації зречені на руйнацію і нічого, окрім болючих розчарувань принести не можуть.
Знаєте, скажу, можливо, дуже дивну річ, але... Те, що сталося з дівчиною в стосунках зараз - прекрасно. Бо не дасть ще глибше увійти в стан ілюзій і змусить Вас шукати відповіді на основні питання і підштовхне до швидкого розвитку.
Почніть індивідуально працювати над внутрішніми деструктивними установками і не зчуєтеся, як Ваше життя стрімко почне змінюватися на краще.

Не бачу жодного протиріччя. Якщо не виривати з контексту, то все логічно: індивідуальна робота дає можливість зазирнути глибоко в себе під час психо терапії.

Дякую Вам за відвертість. Думаю, що причина Вашої реакції все ж лежить у сфері Ваших стосунків з мамою та бабусею "С мамой и бабушкой были идеальные отношения
Возможно даже была гиперапека иногда
Но мама умерла в 2016 году"
Дуже насторожує фраза про ідеальні стосунки та гіперопіку. Особливо, такі речі небезпечні по відношенню до хлопчика, до сина. Адже тоді домінує жіноче, підпорядковуючи собі чоловічу природу.
У таких випадках, несвідомо мама, та бабуся можуть стати певним мірилом всього, що відбувається в житті. Таким собі підсвідомим контролером, що контролює життя і перевіряє правильність чи неправильніст дій. (Тому і руки трясуться, що є страх не відповідати певному уявному ідеалу, сформованому мамою та бабусею в дитинстві). І жінка лікар стала лише тригером, який підсилив внутрішнє бажання бути гарним хлопчиком для значимих жінок.
У таких випадках необхідна індивідуальна робота. Бо це тема рефлексів, що порадами аж ніяк не змінюються.

Доброго вечора Софіє.
Так сталося, що Ви від народження живете в атмосфері співзалежних стосунків. Де кожний періодично перебуває то в ролі жертви, то в ролі аб'юзера. А така атмосфера, звісно, дуже сильно заважає процесу сепарації, відокремлення від батьків, насамперед, психо-емоційного. Тому, власне, Вам так важко почати жити своїм життям і перестати постійно залежати від того, що роблять, думають, чи говорять Ваші батьки. Адже, чим менше в дитинстві ми отримуємо любові, тепла та підтримки від батьків, тим сильніше звинувачуємо та знецінюємо себе. Бо батьки дорослі, а отже, завжди праві, тому неправа може бути тільки сама дитина. Тому формується несвідома установка, що потрібно постійно звіряти все своє життя, думки, вчинки з батьками, щоб догодити їм і, можливо, тоді вони почнуть нас любити...
Не почнуть! Чому? Бо і самі, як правило, нещасні та недолюблені з дитинства. А отже, дати того, чого ми прагнемо, просто не можуть
Зрозуміло, що без тривалої терапії Вам не обійтися. Але що ж робити зараз?
Насамперед, згодна з колегою, припинити ділитися та радитися зі своїми батьками. Нарешті признайтеся собі, що вони ніколи Вас не зрозуміють і не підтримають, бо перебувають у стані невігластва - зовні, ніби дорослі люди, але за своєю поведінкою та рівнем розвитку на дорослість не тягнуть.
Вони не підтримають, а лише знецінять всі Ваші зусилля.
По друге, шукайте можливість жити від них окремо. Можливо, знайдіть дівчат, які так само хочуть знімати квартиру - разом буде дешевше. Таких об'яв зараз багато в інтернеті.
По третє. Почніть зранку бігати. Це наповнить Вас силою природи, збільшить Ваші ресурси та зробить Вас стресостійкою.
Четверте. Шукайте собі тих людей серед знайомих, друзів, колег, які зможуть Вас підтримати і дати гарну пораду.
П'яте. Якщо віруюча людина, ранок починайте з молитви або духовної практики. Це не лише додасть Вам сил, але і допоможе швидше вирішити всі Ваші важкі питання.
Депресія - це зупинка в розвитку. Як на мене, Ви дуже зациклилися на своїх батьках. Ви їм ніколи і нічого не доведете, бо вони Вас все одно не чують. Адже, люди, які п'ють, сваряться та конфліктують живуть лише своїми пристрастями, а інші їм байдуже. Так діє деструктивна атмосфера алкоголю та ненависті на людей. Тікайте звідти якомога швидше і ідіть в терапію.

Відредаговано автором 23-03-2025 19:51:30

Доброго вечора Іро.
Ви пишете "Я боюсь, що якщо ми подружимось, я не зможу більше вийти з цих стосунків. Якщо мене щось буде не влаштовувати, я не зможу сказати про це, я не зможу бути собою і буду почуватися увʼязненою, ніби в клітці".
Як на мене, таке сприйняття дружби, самих стосунків, сформувалося набагато раніше, можливо, в дитинстві.
І може якось бути пов'язане зі стосунками з Вашими рідними людьми.
Ви пишете "ніби в клітці"... Хто з рідних дуже схильний контролювати, обмежувати свободу дій, вибору?
Які у Вас стосунки з батьками?

Ви можете бути атеїстом тисячу разів, але, якщо що, є закони, які діють в любому випадку, знаємо ми про них, чи ні.
У цьому житті втратити можна абсолютно все, навіть, своє життя, не кажучи про людей, з якими ми спілкуємося. Тому питання у Вашому запиті до психологів, на моє повне переконання, іде не просто про тип прив'язаності, а про рівень щастя, на якому Ви хочете жити.
Бо від того, на скільки Ви розберетеся у собі, і у правилах щасливого існування, буде залежати і Ваше особисте життя. Адже те, як ми думаємо що розуміємо те, що робимо, далеко не завжди відповідає дійсності. Бо нами на 98% керує наше підсвідоме, до якого ми самостійно не маємо ніякого доступу. А все інше, то ігри розуму і не більше.
Боліти може лише тоді, коли ми чогось дуже сильно очікували від стосунків. А це ознака сильної залежності від них. І чим сильнішими є от ті самі несвідомі очікування, тим швидше від нас підуть ті, хто нам найдорожчі, ці самі очікування руйнуючи. Щоб ми нарешті знайшли сили зазирнути глибоко в себе.

Відредаговано автором 23-03-2025 18:31:40

Думаю, що якраз тут і є.проблема "Я не быстро начинаю доверять людям. Чтоб кому-то начать доверять уходит год как минимум, или два-три...". Це те саме, про що я і писала вище. У Вас дуже сильна тенденція до "злипання" з тими, з ким Ви спілкуєтеся. Бо є, на мою думку, сильна ідеалізація як людей, так і самих стосунків. Довіряти повністю можна лише одному Господу Богу, а з людьми потрібно мати стосунки і просто у своє задоволення спілкуватися. Розуміючи, що всі недосконалі і можуть поводитися дуже по різному. Власне, тому роками придивляєтеся, боячись вступати в приятельські та дружні контакти, бо дуже ранитеся, якщо виникають розчарування, а вони з таким підходом - обов'язково виникають.
"...я наоборот стараюсь отучиться подстраиваться под других..". Тобто, така тенденція підлаштовуватися під оточуючих все таки є?
"Не то чтобы я себе в ущерб это делала, просто люблю проявлять заботу.." А для чого Ви любите проявляти турботу? Що очікуєте взамін цієї турботи? До Вас звертаються по допомогу, чи Ви самі виявляєте ініціативу?
"Но дело в том, что это начинают воспринимать как должное и мне больно осознавать, что я не так важна для других как они для меня..."
Насправді, це ознаки дуже сильної залежності від стосунків. Адже, боляче буває лише тоді, коли ми щось очікуємо взамін, і у нас є якісь претензії до цих стосунків...
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу, однозначно.
Бо проблема не зовня. А стосується внутрішнього сприйняття себе та оточуючих. І самооцінка має величезне значення в такому аипадку. Адже, як ми ставимося до себе, так ми сприймаємо і тих людей, з якими спілкуємося. Одними порадами такі питання не вирішуються.

Відредаговано автором 22-03-2025 21:27:59

Дякую Вам за щирість.
Насправді, мої припущення тільки підтвердилися з Вашою відповіддю.
Те, що Ви "притягуєте" тільки людей з уникаючи типом прив'язаністю може бути пов'язане, безпосередньо, з Вашим дитинством.
Судячи з того, що Ви пишете про батьків, навряд чи між вами були довірливі та гармонічні стосунки. А в таких випадках, у дитини завжди виникає дефіцит любові. Що може сформувати тенденцію до дуже швидкої, несвідомої прив'язливості, "злипання" з оточуючими людьми...
Це все з області невидимого, того, що пояснити неможливо ані словами, ані будь якими діями. Але це те, що людей може відштовхує, бо вони не в стані дати того, чого не додали батьки.
Думаю, що у Вас є непрожиті дитячі, дуже глибокі психо-емоційні травми. І тому от та сама ніби то байдужість "Со мной не задерживались и я их не держала", може бути певною захисною реакцією на відторгнення з боку тих же самих батьків. Яка просто "дублювалася" пізніше в стосунках з однолітками.
Окрім того, в стосунках неаби якого значення має самооцінка людини.
Яка самооцінка у Вас, на Вашу думку?

Доброго дня.
Ви пишете "Начинал работать а женщиной И она постоянно странно реагировала когда не получалось что то делать И теперь когда кто то смотрит как я что то замешиваю например, то начинают Трястись руки Я просто не знаю уже что делат..." Я правильно Вас зрозуміла, проблема проявилася дуже сильно, коли Ви почали працювати саме з жінкою?
Якщо так, тоді у мене до Вас питання, а як склалися у Вас стосунки з Вашою мамою, чи, можливо, бабусею? Тобто, самою значимою жінкою у Вашому дитинстві...
Як на мене, Ваша соціофобія має глибоке "коріння" і "заклалася" колись несвідомо. Швидше за все, ще в дитинстві. І пов'язана з якоюсь значимою для Вас людиною, подією або ситуацією. Що можна визначити під час психо терапії. А тепер, під впливом певних зовнішніх тригерів, просто почала проявлятися, з кожним разом посилюючись. І так буде до тих пір, поки не знайдеться основна причина соціофобії і вона не буде трансформована у конструктивне спілкування з оточуючими.
Тому, як на мене, поспішати з медикаментами поки не варто. Бо все одно вони, можливо, лише трохи пригальмують Ваші переживання, але, насправді, не знімуть саму проблему.
Я б Вам радила почати працювати індивідуально.

Доброго дня Дарино.
Щоб допомогти Вам розібратися в причинах того, що відбувається, необхідно більше розуміти Вас саму та Ваш стиль поведінки, Ваші поведінкові моделі та глибинні установки.
Як складалися у Вас стосунки з однолітками в дитинстві та підлітковому віці? Який стиль спілкування, на Вашу думку, властивий Вашим батькам?

Доброго ранку.
Співчуваю Вам. Адже, жити постійно у стані такої напруги неймовірно важко.
Як на мене, причиною такого ставлення до дрібниць може критися у підсвідомому бажанні все навколо себе контролювати, а ще, у дуже сильному психо-емоційному виснаженні.
Якщо ми звикли все тримати під своїм контролем, то, певне, найменший вихід ситуації з під нашого контролю, невідповідності наміченому нами раніше плануванні, буде викликати сильні стреси.
Але щоб сказати щось більш конкретне і дати якісь поради, потрібно більше інформації про Вас та Ваше життя.
Як в дитинстві Ви реагували, коли щось не складалося?