Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую Вам за відвертість.
У Вашої дитини, судячи з усього, така ж сама прив'язливість та тривожність, як і у Вас.
Саме тому жодні Ваші гарні слова та вмовляння не допомагають. Бо всі діти транслюють лише внутрішній стан своєї мами. Тому якщо дійсно хочете допомогти своїй донечці стати більш спокійною та врівноваженою, необхідно спокійною та врівноваженою стати саме Вам.
Тобто, потрібно шукати причини такої підвищеної
тривожності саме у Вас.
Це може бути як недолюбленість в дитинстві, так і "спадок" від Вашої мами.
Яким було Ваше дитинство? Чи достатньо було Вам тепла, уваги та любові від батьків? Як реагували батьки, мама, на життєві обставини? Чи була мама тривожною та за все сильно переживала?

Відредаговано автором 26-03-2025 20:15:50

Доброго вечора Yuliia!
Те, що Ви намагаєтеся при дитині не показувати свої страхи - величезний вам респект, насправді!
Але справа в тому, що дитина реагує не стільки на зовнішні прояви батьків, скільки на їх внутрішній стан.
Тобто, дитина має ті ж самі страхи, переживання та тривоги, які мають і батьки. І якщо, наприклад, у когось з вас є, наприклад, прояви високої тривожності чи панічні атаки, або ж хтось з вас в дитинстві був дуже прив'язаний до своїх батьків і важко переживав розставання - те ж саме може передатися і дитині. Бо батьки та діти - це одне ціле і багато в чому повторюють одне одного.
Як Ви самі в дитинстві реагували, коли поруч не було батьків?
Чи прив'язливі до близьких людей? Чи є у Вас схильність до тривожності?

Відредаговано автором 26-03-2025 18:04:33

Доброго дня Аліно.
Ви пишете "Підкажіть, чому може виникати таке відчуття, ніби то я картаю себе за те, що забагато говорила і розказала?"
Я правильно Вас зрозуміла, в попередніх стосунках Ви не були на стільки відкритою та відвертою?
А що саме Вам не давало можливості відкритися тоді, і чому зараз Ви почуваєтеся себе більш розслабленою?
Окрім того, у мене чомусь виникає думка, що от те саме картання себе може бути якось пов'язане з Вашою самооцінкою. А як, зазвичай, Ви реагували після спілкування з оточуючими, наприклад, в школі, або з батьками?

Насправді, тільки сама людина, яка звертається за допомогою, має право вирішувати продовжувати терапію, чи ні. І комфортно їй працювати саме з цим спеціалістом чи ні... Окрім того, якщо мова іде про установки та поведінкові моделі, то ні про яку довіру чи недовіру мова взагалі не іде. Це рівень почуттів та емоцій, з якими і потрібно працювати. Певне, є певний метод психологічної допомоги, коли людина повинна просто проговорювати свої проблеми. Але у Вашому випадку потрібна зовсім інша робота, робота на рівні підсвідомості. Тобто, робота з рефлексами, почуттями та емоціями. А в такому випадку не потрібно щось там спеціально згадувати, від слова "зовсім".
Тому просто повторюся: довіряти повністю можна лише Богу. А кожна людина, якою б вона не була прекрасною і яким би не була спеціалістом, професіоналом - це лише людина. І єдиний, хто може достеменно знати, що Ви відчуваєте - це Ви самі.
Отже, стосунки між психологом та людиною, яка прийшла за допомогою - це робочі стосунки. Коли той, хто володіє певними знаннями, талантами, вміннями та досвідом може допомогти іншому розібратися зі своїм життям, при цьому, нічого не нав'язуючи, не випитуючи і тим паче, не ставлячи свої особистісні вимоги.
Власне, як і лікарі, психологи також дуже різні.
І ще. В цьому житті випадковостей не буває. І можливо, Ви вже і самі звернули увагу, що з тою ж пані психологом життя "протягнуло" Вас через тему тої самої довіри. Тобто, спрацьовує закон дзеркалення внутрішніх "гачків", з якими потрібно розбиратися в першу чергу.

Відредаговано автором 25-03-2025 19:16:48

Дякую за відвертість.
Ви пишете "всі люди різні, хтось енергійний, в мене ніколи не було багато енергії та сил..."
Все цілком закономірно. Адже, в сім'ї, де між людьми співзалежні стосунки, діти і не можуть мати багато сил. Чому? Бо всі "замкнуті" на своїх рідних людях. Стосунки хворобливо прив'язливі, бо всі живуть в претензіях та очікуваннях один від одного. "Ще справа в тому, що сім'я для мене має велике значення і що каже про мене чоловік теж..." Що також цілком закономірно при такому типі стосунків. Чим сильніше "залипання" на близькій людині, тим сильніша больова реакція на кожне його "не таке" слово чи реакцію. Певне, коли ми все життя живемо в залежності, дуже важко бодай трохи відсторонитися і побачити стосунки зі сторони. Але в системі співзалежності, чим сильніше дружина прив'язується та ідеалізує чоловіка та стосунки, тим більш некоректним, замовити та грубим він буде і сильніше буде дружину від себе відштовхувати.
"Тому любі його негативні слова до мене мене задівають і він це знає, часто робить це навмисне, щоб зробити мені боляче, це він сам так каже..." А як Ви реагуєте у випадках, коли чоловік Вам навмисне робить боляче? Тобто, Ви знаєте, що він спеціально Вас ображає і що? І після цього Ви пишете, що не знаєте, чи Ви перебуваєте в ролі "жертви"?
Кожна дитина потребує безумовної любові батьків - це та енергія, яка дає їй сили жити. І якщо батьки з якихось причин цієї любові не додали, підсвідомо, коли подорослішає, дитина ту любов починає очікувати вже від свого чоловіка або дружини. І стає схожою на ліану, яка обвивається навколо дерева, щоб вижити... але при цьому, сильно здавлює те дерево, до якого так прив'язана... І те дерево, у свою чергу, змушене захищатися, щоб не дати себе задавити. Певне, це рівень енергій, який ми не бачимо. Але саме на внутрішній стан, а не зовнішні дії чи слова, найчастіше, ми і реагуємо
У Вас немає свого життя, Ви дуже психо-емоційно виснажена. А зважаючи на те, що сил у Вас з дитинства було обмаль, зараз їх взагалі вже практично немає, бо Ви повністю втратили себе, як дружина, жінка та особистість в стосунках із свекрухою та чоловіком.
Ви написали про свого батька "Тато був строгий, але дуже часто я розумію, що він мене хотів відгородити від поганого в цьому житті, але не робив це м'яко, а грубо, як міг". Те, що Ви не ображаєтеся на батька - прекрасно! Але, судячи з усього, тепла від батьків Ви не отримували ніколи і не знаєте, що таке гармонічні стосунки в родині. До речі, а як щодо Вашої мами? Які у неї були стосунки з Вашим батьком? Як ставилася мама до Вас? Чи не була мама поведінкою схожа з Вами зараз?
Коли дівчинка росте в сім'ї, де співзалежних тип стосунків, тоді вона в дорослому віці створить сім'ю за тим же типом стосунків. Це відбувається, знову ж таки, несвідомо. Так діють закони стосунків за принципом притяжіння і віддзеркалення. Мало того, у чоловіка також а сім'ї батьків буде той же тип співзалежних стосунків.
"Я ж писала про відношення свекрухи до свекра. Так само до мене відноситься і чоловік. Він копіює її поведінку, а не батька". Насправді, немає значення, хто відіграє роль аб'юзера, а хто "жертви". Це замкнуте коло, в якому ролі можуть лише помінятися місцями. Але суть залишиться та д сама: в стосунках величезна прив'язливість, у людей немає свого життя, тому кожний лізе в життя іншого і не дивно сам, і не дає жити іншим. Бо всі очікують одне від одного любов, яку жодний з них іншому дати просто не може.
"В мене сім'я була повна. Жертва не знаю. Не вміла казати людям ні, це точно..." Невміння говорити Ні, невміння окреслювати власні кордони, "залипання" на коханих людях і постійний стан ображеності, претензій та приниженого очікування і постійні вимоги - це класичні ознаки "жертви".
Що робити?
Єдиний вихід - навчитися оновлювати та поповнювати сили, знайти джерело внутрішнього ресурсу, насамперед, в собі, перестати очікувати від близьких людей того, чого вони дати не можуть, бо вони не такі як Ви! Вони зовсім інші!
І головне, стати самодостатньою, щоб навчитися говорити спокійно, але твердо Ні і навчитися правильно себе поводити, насамперед, з чоловіком.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу з психологом. Ви самі не потягнете те, що накопичилося роками. І далі може бути лише гірше. Бо пігулки душевний біль не лікують, так само, як і сімейні проблеми.
До речі, навіть, якщо б Ви зараз розлучилися з чоловіком, Ви б все одно залишилися в тій же самій системі співзалежності. А отже, і всі наступні стосунки були б дуже схожі на теперішні. Це певна закономірність і діє вона до тих пір поки кардинально не змінитися Ви сама, навчившись себе поважати.

Якщо Ви хочете говорити більш конкретно, Вам варто перейти за посиланням на мою сторінку. Там є вся необхідна інформація.
Такі перемовини в форматі форуму не відбуваються.

Думаю, що основна проблема не в тому, що "Ми обидва розуміємо, що нам обом важко та можливо ми не підходимо один одному, тому не знали як краще".
А в тому, що ваші стосунки не випадкові. Тому не думаю, що вам вдасться так просто розійтися, навіть, якщо приймете рішення більше не жити разом. Адже, коли люди починають спільне життя, утворюються зв'язки на психо-емоційному рівні , які зовні не видно. З усього виходить, що ваші стосунки - певна форма співзалежності. Тобто, якщо схильність до залежної поведінки є, вона все одно проявиться і з іншим чоловіком.
Певне, пожити окремо якийсь час - ідея непогана, але чи допоможе це вам розібратися у всьому - не факт.
Тим паче, що сестра, то, як на мене, лише зовнішній привід, який показує глибину самої проблеми. Коли люди люблять та поважають одне одного, нав'язувати щось коханій людині навіть не спаде на думку. Бо всі рішення стануть прийматися разом, відповідно до можливостей кожного.
Які на Вашу думку, можуть бути варіанти виходу із ситуації?
І до речі, а чому сестра не заробляє сама собі на житло, як це робите Ви? Тим паче, що є варіант спільного проживання з іншими дівчатами. Коли кожний платить свою частку і це в рази дешевше








Отже, залишається єдиний варіант, від якого Ви почуваєте себе не дуже... А чому, до речі, сестра не працює і не заробляє собі на житло сама?
Тим паче, що можна знайти дівчину, або дівчат, з якими можна жити разом і розділити квартплату. Цілком розповсюджена практика. Такий варіант ви розглядали?

Відредаговано автором 24-03-2025 18:11:31

Доброго вечора.
Можливо, Ви не помітили, але чомусь весь час дівчину, з якою будуєте стосунки, називаєте "партнерша". Пишете не "моя дівчина", "подруга", наречена, кохана, а використовуєте суто робоче, раціональне та холодне слово"партнерша"...
І при цьому пишете про те, що між вами є кохання, додаючи:
"И я, и партнёрша понимаем, что отношения — это «ставка», и ты никогда не можешь быть уверен в выигрыше. Но ты делаешь ставку, когда чувствуешь, что можешь выиграть, и сейчас моя партнёрша из-за моего поведения чувствует, что возможно это не те отношения, на которые стоит ставить". Тобто, стосунки з жінкою Ви описуєте як "ставку" у якійсь грі в казино?
Власне, нічого дивного немає в тому, що дівчина стала сприймати Вас прохолодніше. Адже, стосунки - це, насамперед, відвертість в почуттях один до одного, та величезна відповідальність, якої, як на мене, Ви, насправді, боїтеся найбільше. Бо до серйозних стосунків просто не готові ані психо-емоційно, ані соціально.
В таких випадках, єдине що може допомогти визначитися - це реальна оцінка власних сил і повна відвертість.
А ще розуміння, що кожна молода дівчина хоче серйозних стосунків на відміну від чоловіків. Тому перш, ніж входити в стосунки, все ж потрібно розуміти, що це ніяке не казино і не гра, а почуття та життя людини, яка поруч.
Ви пишете, що ваші батьки знайомі між собою. Як вони ставляться до того, що відбувається між вами?

Доброго вечора!
Насправді, Ваша ситуація, як на мене, зайшла дуже далеко. Судячи з усього, у Вас психо-емоційне виснаження і, можливо, нервовий розлад на грунті важких стосунків зі свекрухою.
Але роблю припущення, що свекруха - це лише "верхівка айсбергу" і Ви перебуваєте в ролі "жертви", швидше за все, з дитинства.
Чому? Тому що ніякі розмови з мамою не можуть дозволити чоловіку "становится бешеным и всегда со мной обращается как с ничтожеством", якщо жінка має відчуття власної гідності (не плутати з гординею).
Окрім того, антидепресанти лише пригнічують нервову систему, але аж ніяк не вирішують саму проблему.
Насправді, щоб поставити свекруху на місце, зовсім не обов'язково скаржитися чоловіку, який все одно Вас не підтримує і не захищає. Для цього просто потрібно стати внутрішньо сильною, і відчути себе нарешті людиною, яка чітко знає межу допустимого в стосунках. Адже - це Ваша дитина і тільки Ви маєте право вирішувати хто і скільки може знаходитися з нею поряд.
Яким було Ваше дитинство?
Як до Вас ставилися батьки? Які стосунки були між батьками?

Відредаговано автором 24-03-2025 17:17:07

Дякую за доповнення щодо батьків.
Тепер багато що стає більш зрозумілим.
І те, що Ви не шукаєте "винних", лише робить Вам честь. І все ж...
Щоб розібратися у всьому, конче потрібно "речі називати своїми іменами"
На той момент, коли батьки розлучилися, Ви з сестрою вже були дорослі. Отже, Вас "...вчили що я, як старша сестра, мала нести більше відповідальності ніж молодша, більше допомагати мамі" фактично, з народження, а не тоді, коли батько пішов. Судячи з того, що Ви пишете про маму, вона завжди відігравала роль аб'юзера ( у всякому випадку, по відношенню до Вас). Хоча, зважаючи на те, що ролі у співзалежних стосунках взаємозамінні, можливо, перебувала у якісь моменти і в ролі приниженої "жертви" в стосунках з іншими членами Вашої родини...
"Вона в мене людина важка та багато пережила, особливо через розлучення та повномасштабну війну. З нею іноді навіть мені важко спілкуватися. Вона може не слідкувати що каже та наскільки це доречно..."
Тому думаю, що причина її важкого характеру не у тому, що вона багато пережила. Адже, величезна кількість людей після важких випробовувань стають якраз добрішими та м'якшими. А у тому, що вона схильна ні з ким не рахуватися. Можливо і з батьком вона розлучилася саме через це... І саме тому "До цього в голові була каша «ну і так можна, ну і так зручно думаю». Бо звикли, що Вами керувала мама з дитинства...
Завдяки Вашому доповненню я тільки впевнилася у своїх припущеннях. Саме тому Вам так важко зрозуміти, що відбувається в стосунках з хлопцем і розмежувати кордони допустимих родинних стосунків із прямим намаганням нав'язати Вам свої рішення, щоб використати.
Ви так і не відповіли, хто захотів розійтися і хто запропонував трохи подумати. Тому, знову ж таки, роблю припущення, що це була ініціатива хлопця. Бо зважаючи на те, як Ви зараз переживаєте в очікуванні вердикту, навряд чи це могла б бути Ваша ідея.
Я правильно припускаю, що Вас поставили перед вибором, або Ви живете з сестрою хлопця, або розбігаєтеся?
І ще, щодо Вашого питання "Чи взагалі можливо нам налагодити відносини та жити в мирі, якщо в нас різні погляду на порядок в родині? Чи можна тут знайти компроміс?"
А як Ви вважаєте, коли можна досягти компромісу і що для цього потрібно? Чи не тоді, коли людина, з якою Ви живете, буде спроможна піти назустріч?

Відредаговано автором 24-03-2025 17:02:25

Дуже шкода, насправді. Але, на мою думку, те що Ви велися на маніпуляції також має свою глибоку причину. яка напряму пов'язана от з тією самою довірою, про яку ми так багато говорили.
Так буває лише тоді, коли ми живемо крайнощами: або дуже сильно прив'язуємося, або, навпаки, нікого до себе не підпускаємо. І це все лежить в площині схильності до залежності в стосунках. Тоді, як щастя - це вміння жити дуально, тобто, посередині. А керує всім життям наш світогляд, який також закладається з дитинства.

Ми живемо у XXI столітті і всі мають на сьогоднішній день різноманітні Месенджери, тому зовсім не обов'язково кудись їхати.
І думаю, Ви самі прекрасно про це знаєте.
Коли ми хочемо щось змінювати - шукаємо можливість. А коли не хочемо - шукаємо причину, привід, щоб все залишити так, як воно є.

Відредаговано автором 24-03-2025 15:50:52

Розумію Вас. На превеликий жаль так буває не лише з психологами та психотерапевтами. Лікарі також не всі однаково лікують, бо мають різний рівень професійності, здібностей, таланту та досвіду, але ж Ви не відмовляєтеся від їх послуг тільки тому, що колись стикнулися з не професіоналом.
Насправді - це більше питання Вашого вибору: навіть не намагатися собі допомогти, боячись помилки, чи все ж скористатися шансом все для себе змінити.
Тому виникає зустрічне питання: якщо Вам ставало все гірше, тоді для чого Ви продовжували зустрічі з тим спеціалістом? Адже, зустріч вважається результативною, якщо є відчуття полегшення, а не навпаки.

Скажіть, а Ви своїм пацієнтам в зубному кабінеті зуби лікуєте також заочно?

Відредаговано автором 24-03-2025 13:18:07

Так не буває. Завжди починає першим над собою працювати той, кому питання більш гостріше, як от Вам.
Та й, окрім того, хто у Вашій сім'ї чоловік, Ви, чи Ваша дівчина? І тоді чому Ви намагаєтеся свою відповідальність перекласти на неї?
Те, про що Ви пишете, називається "торг" зі своїм життям. А життя такого не любить. Дівчина - лише "віддзеркалення" Ваших внутрішніх установок та поведінкових моделей.
Це Ваша проблема, бо це Ваші стосунки, і Ваша дівчина. Тому і працювати над собою повинні Ви самі, а не вона за Вас.
Змінитеся Ви, зміниться і вона. У іншому випадку, Ви зречені все життя "бігати по колу", шукаючи винних.
Не хочеться над собою працювати, бо це ж потрібно зусилля докладати, правда? Хочеться, щоб інший почав змінюватися? Але це дорога в нікуди.
Від себе все одно втекти неможливо.
Життю байдуже, боїтеся Ви його, чи ні. Бо воно лише "віддзеркалює" Ваш внутрішній стан. Зміняться Ваші внутрішні налаштування, зміниться і Ваше життя. По іншому не працює.

Відредаговано автором 24-03-2025 12:14:43