Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Я Вам скажу навіть більше: у цьому світі ідеальних людей не існує, від слова "зовсім". А пари формуються за принципом схожості проблем. Просто у одного ці прояви дуже помітні зовні. А у іншого - це все може бути в латентній, прихованій формі. Якщо б хтось з Вас був ідеальним, тоді і інший мав бути ідеальним.
"Але є деструктивні програми у іншої сторони конфлікту як приклад. Від мене не залежить все на 100 відсотків"
На сто відсотків ні від кого нічого залежати не може, бо ми не Боги ще поки. А от те, що чоловік та дружина - це певна взаємозв'язана система, на кшталт, поєднаних між собою ємностей - це однозначно. Коли в одну таку ємність доливати води, вода прибуде і в іншу. В ідеалі - повинні над собою та стосунками працювати обоє, але... Так практично ніколи не буває. Зазвичай, починає над собою працювати хтось один, кому більше болить. І після того, як відбулися глибинні зміни в одному, починаються зміни і в іншому навіть, якщо змінюватися він спеціально і не хотів.
У кожного в сім'ї свій об'єм відповідальності. І з кожного життя обов'язково своє спитає рано чи пізно. Але чим сильніше ми будемо хотіти змінити одне одного, а не себе, тим глибшими будуть непорозуміння та проблеми і менше шансів на щастя. Бо це дорога в нікуди.
Певне, так хочеться, щоб змінився хтось інший. І так важко почати змінювати себе і своє ставлення до всього.
Кому більше болить, Вам чи йому?

Відредаговано автором 01-04-2025 21:01:11

Те, що Ви зараз намагаєтеся максимально фокусуватися на собі, як на мене, цілком правильно. Це краще, аніж постійно перебувати у стані конфліктів. Але...
Ви пишете " в тому сенсі, що я вже нічого не прояснюю чи не виражаю свої думки, бажання вже зникло. Я від діалогів не отримувала конструктиву для себе, питання залишались не закритими..."
На мою думку, більша частина питань так і залишаються до цих пір не закритими, навіть, якщо Ви про них ніби перестали думати. Адже, знову ж такі, є підсвідомість, куди іде все, з чим ми не змогли впоратися одразу.
А незакриті питання завжди провокують почуття образи, знецінення, відторгнення тощо. Що у свою чергу, можуть формувати величезну кількість неозвучених претензій...
До чого це я все пишу?
Справа в тому, що нам лише здається, що все відбувається лише зовні, на рівні якихось ситуацій, подій, конфліктів, емоційних проявів, коли ми прямо взаємодіємо один з одним... Тоді, як насправді, всі наступні дії та реакції викликаються внутрішнім станом одне одного. Тобто, от тими самими підсвідомими непрожитими моментами, які потребують повного перезавантаження.
А якщо простіше... Вашу сім'ю можна не лише врятувати, але і зробити щасливою. І щоб так сталося, потрібно глибоко пропрацювати от ті самі непрожиті образи, страхи, гнів, ідеалізації, очікування, претензії, які накопичувалися за роки не лише вашого спільного життя, але і з моменту проживання разом з батьками.
Справа в тому, що є багато поведінкових батьківських програм, на які ми не звертаємо своєї уваги. Бо батьків дуже любимо, і знову ж таки, певним чином, ідеалізуємо. Якщо було б все так гармонічно як ми думаємо, то і стосунки в дорослому житті не були б проблемними. Це аксіома сімейного життя.
Тому є два варіанти. Перший. Заганяти непрожите ще глибше на рівень підсвідомості, провокуючи нові неприємні ситуації або ж і психо соматичні прояви.
Другий. Іти в психо терапію на пропрацювання непрожитих емоцій і почуттів та деструктивних установок і поведінкових моделей.

Я не дуже добре зрозуміла це речення
"Але коли я перестала спілкуватися на ці теми, приговор вати..." Що означає "приговор вати"? Дякую.
Ви пишете "...останні декілька місяців, я займалася більше своїм здоров'ям, і ментальним, були постійно можливо провокативні поведінки, чекалась моя реакція у негативному клбчі та включенності. Тоб то коли я вихожу з комунікації це має негативні відтінки у другої сторони..."
Як на мене, реакція чоловіка на Ваше певне відсторонення, цілком закономірна. Чому?
Так працюють наші звички, рефлекси. Чоловік звик до Вашої.певної поведінки. Тому, коли поведінка трохи змінилася, це могло викликати у нього роздратування. Адже, почали ламатися його стереотипи спілкування з Вами.
А як Ви реагували у випадках його очікувань? І щодо "провокативні поведінки" Ви маєте на увазі свою нестандартну поведінку, чи поведінку Вашого чоловіка? Дякую.
І ще. Все ж стосовно Ваших батьків.
Я все ж схиляюся до думки, що присутня внутрішня тенденція до сильної прив'язливості один до одного, яка передалася і Вам у "спадок".
І яку побачити зовні просто неможливо. Але яка дуже впливає на нашу поведінку. Що і провокує таку поведінку Вашого чоловіка

Відредаговано автором 01-04-2025 13:53:20

Доброго дня!
Насправді, дуже добре, що Ви самі усвідомили .причину того, що відбувається "Я ему предложила, что раз у него что-то получается и ищет себя, уйти с работы, я готова какое-то время поддержать...".
Насправді, жодний чоловік ніколи не стане "тягатися" з жінкою, яка хоче бути "рятівником". І причина криється не стільки в чоловічій інертності, скільки - у жіночій силі. Адже, жінки в шість разів психо-емоційно сильніші. Про що, на превеликий жаль, навіть не здогадуються. Тобто, це я до того, чому Ваші скарги, що Вам важко - аж ніяк не допомагають. Плюс, є певні особливості чоловічої природи. Для чоловіків жіночі просто скарги та розмови - це ні про що. Вони реагують лише на конкретні дії.
Але і це не головне, як це не дивно. Бо, навіть, якщо зараз Ви вже будете знати як правильно себе поводити, щоб чоловік взяв фінансову відповідальність на себе, швидше за все, нічого у Вас не вийде. Чому?
Тому що є поняття поведінкових моделей та рефлексів, які і керують кожним з нас автоматично, особливо, коли ми знаходимося у стані втоми, цейтноту, стресу і т.д. І змінити їх одним лише бажанням просто неможливо, або, принаймні, надзвичайно складно.
Тому, щоб ситуацію виправити, потрібно шукати "коріння" того, що змусило Вас стати рятувальником.
Які стосунки між Вашими батьками? Хто з них, зазвичай, тягнув на собі більшу частину проблем, у тому числі, фінансових? Як батьки ставилися до Вас в дитинстві? Чи було між Вами тепло та порозуміння?

"...не один год, вела разговоры, инициативу я брала всегда в 100 процентах случаев. Что говорит, о том, что я прилагала усилия..."
Так, Ви дійсно доклали багато зусиль. Але питання в тому, чи ці зусилля принесли Вам, бодай, якісь результати?
Якщо не принесли, отже, щось Ви робили абсолютно неправильно.
І перше, що могло бути не так, як на мене - це те, що "..инициативу я брала всегда в 100 процентах случаев...". Тобто, завжди " Я сама". А коли "Я сама", в таких випадках чоловік ніколи нічого сам робити не стане. І, до речі, те що він займається маніпуляціями, це також може бути як результат віддзеркалення "я сама".
До речі, а хто з Ваших батьків більш ініціативний і зазвичай, бере "більше на себе"?

Сім'я - це єдине ціле, де чоловік і дружина тісно взаємопов'язані і віддзеркалюють один одного. Тому якщо кардинальні зміни відбудуться з Вами, зміниться і Ваш чоловік.
Це закон стосунків.

Це рівень підсвідомості. Тобто, рівень рефлексів. Якщо, наприклад, Ви звикли спершу довго стримувати своє роздратування та образи, а потім коли накипіло, зриватися, потрібно спершу зрозуміти, звідки установка довго мовчати і терпіти... І тільки після цього, на рівні все тієї ж підсвідомості, ці поведінкові моделі, міняти на більш конструктивні. А до цього, ніякі практичні дії не допоможуть. Чому? Бо поки Ви у стані спокою, Ви ще будете пам'ятати як себе потрібно правильно поводити. Але як тільки Вас щось трошки виб'є " з колії", Ви зірветеся знову і знову, бо все почнете говорити і робити автоматично.
Якщо Ви пишете, що у Ваших батьків були гарні стосунки, тоді, швидше за все, у Вас з дитинства могло бути сформоване ідеалізоване сприйняття сім'ї та чоловіка. Все, що ми ідеалізуємо - повинне бути зруйнованим. Бо що таке ідеалізація? Це надання якихось рис та якостей людині, яких у неї ніколи не було і бути не може. А отже, страшні розчарування і , як наслідок - купа образ та претензій...
Це все я написала приблизно. Бо ніякі відповіді на питання не дадуть повного бачення того, що є насправді.
Але у чому я впевнена на 99 %, так це в тому, до Вашу сім'ю і ваші стосунки можна врятувати.

Доброго вечора.
На мою думку, Ви з самого початку стосунків перебуваєте у співзалежних відносинах. Просто, коли чоловік та жінка починають жити спільним життям, ще є багато закоханості і воно якось і не дуже помітно. А з часом, закоханість тане, накопичуються проблеми, претензії, образи... І все тільки ускладнюється.
Що робити?
Думаю, Ви абсолютно праві, що не поспішаєте розлучатися. Адже, якщо вже є схильність до співзалежнлсті, вона нікуди не зникне навіть якщо підете від чоловіка. А от змінити стосунки на краще - цілком можливо. Просто потрібно розуміти, за якими законами, загалом, створюються та існують стосунки.
Судячи з того, що Ви пишете, Ваш чоловік відіграє роль латентного аб'юзера. А отже, Ви періодично перебуваєте в ролі "жертви". Хоча і намагаєтеся на рівні розмов та конфліктів якось цій самій ролі опиратися... Але, на превеликий жаль, безуспішно... Бо існує поняття "поведінкових моделей" та установок, які закладаються, як правило, ще з дитинства. І потім, знову ж таки, несвідомо, керують нами.
Які стосунки були між Вашими батьками?
Чи було між ними та Вами тепло та порозуміння?

Доброго вечора Juli!
Думаю, що Ваш внутрішній стан лише частково спровокований звичкою жити самітно. А більша частка - це от ті самі внутрішні установки та блоки, що утворилися ще з дитинства.
Ось одна з них "Я всегда была послушной и примерной единственной дочкой у родителей"
Образ "гарної дівчинки", яка не має жодного права на помилку чи невдачу. А отже, полишена усілякої можливості, закохуватися, розчаровуватися, помилятися, і навіть, страждати від кохання. А отже, просто жити. Бо повинна бути прикладом для всіх. А отже, і чоловіки мають бути також лише ідеальними. Але ж таких в природі просто не існує!
А далі, ще більше. "Когда я училась в институте, меня мама очень контролировала и не было возможности построить отношений, хотя мне мальчик очень нравился"
Як на мене, саме це перше нереалізоване кохання могло стати найпотужнішим бар'єром, утворити найсильніший блок, що став нездоланною перепоною на шляху до жіночого щастя та створення своєї сім'ї.
Чому? Тому що саме перше кохання визначає як буде складатися в подальшому особисте життя людини. Бо перше кохання найчистіше. Воно наповнене неймовірно потужною енергією, яке допомагає людини розвиватися і ставати сильнішою. У Вашому випадку, та сама енергія кохання, як на мене, не була реалізованою, вона ніби замерзла, застигла і заморозила всі Ваші почуття та бажання щодо стосунків та сім'ї. Адже, стосунки та сім'я потребують неаби яких внутрішніх сил.
" Потом я вернулась с учёбы домой и пошла работать и так же отвергала мужчин..." Здавалося б, уже доросла і вже ніхто не може контролювати Ваше життя, але... З одного боку, "Включився" той самий внутрішній категорично-жорсткий контролер, що був нав'язаний батьківськими правилами поведінки ще з дитинства і "закрив" одразу всі натяки на будь які стосунки. А з іншого - блок від першого нереалізованого, "замерзлого" кохання. І плачевний результат...
Певне, Вам вирішувати, чи так і жити далі своє життя без сім'ї та дітей.
Але, на мою думку, все можна кардинально змінити. І потрібно починати з трансформації всіх тих нав'язаних батьками поведінкових моделей, на кшталт, "гарної слухняної дівчинки", що не має жодного права на помилку чи недосконалість.
Вас потрібно "розморозити" зсередини.

Доброго вечора!
Я правильно Вас зрозуміла - у Вашому житті вже була ситуація, коли в очі Вам, чи комусь потрапила агресивна речовина? І як та ситуація скінчилася?
Якщо людина потрапляє в такі обставини, як на мене, вже не до почуття сорому, адже, мова іде про спасіння очей. І тоді в такі моменти важлива кожна секунда, а не роздуми "якби хтось щось поганого не подумав про мене".
Отже, як на мене, проблема може бути не стільки в агресивній речовині, скільки у просто велетенській залежності від думки оточуючих. А така залежність, як правило, формується в дитинстві - або під впливом ставлення батьків до дитини, або ж передається від батьків " спадково" у вигляді певної деструктивної установки, чи поведінкової моделі. І тому потрібно розбиратися саме з цим.
Як батьки ставилися до Вас в дитинстві? Чи були епізоди, коли Вас дуже соромили перед іншими людьми?
На скільки самі батьки залежать від того, хто і що про них подумає?

Доброго вечора Олександре.
Вам не здається ситуація трохи дивною? ВАША дівчина спілкується зі своїм колишнім (а чи насправді таким вже колишнім, якщо спілкується й досі?), а Ви покірно "заглядаєте їй в очі" і очікуєте, коли вона когось одного з Вас вибере?
Далі Ви пишете "їй кажу видали його і не спілкуйся,кажу хто тобі дорог він чи я,а вона сказала ні ти ні він ,ви для мене всі однакові!". Тобто, Ви говорите, щоб вона видалила його контакти, а вона цього робити і не збирається, бо Ви їй байдуже...
А як щодо почуття чоловічої гідності?
Як Ви себе при цьому почуваєте?
Ця дівчина відкритим текстом говорить, що не цінує Вас, що їй абсолютно неважливі Ваші стосунки з Вами та Ваші почуття. А Ви запитуєте, що Вам робити?
Ви готові бути поруч з цією жінкою, коли вона так до Вас ставиться і в любу секунду може Вас зрадити?
Насправді, Ваше питання не про стосунки з цією дівчиною. А про те, як Ви ставитеся самі до себе. Звідки у Вас така сильна прив'язливість і величезна залежність від коханої людини?
Які у Вас були стосунки в дитинстві з батьками? Особливо, з мамою?

"Насправді, я Вам все одразу написала у перших двох коментарях. Кожна людина має право вибору, або все життя "наступати на одні і ті ж граблі", сподіваючись, що якось саме пройде просто поговоривши про проблему, або швидко змінити своє життя" за допомогою психолога, який вміє працювати з почуттями та рефлексами.

Насправді, у Вашій ситуації.жодна порада не буде правильною. Чому?
Уявіть собі, що Вам порадити розірвати стосунки... І Ви потім про це станете жаліти все своє життя, звинувачуючи себе та психологів. Або ж, залишилися в стосунках і створили сім'ю... І також буде сильно про це пожаліли...
У такий спосіб, Ви ніколи не зможе е прийняти правильне рішення і взяти за стосунки відповідальність на себе.
Ви пишете "Говорю это для того, чтобы у Вас не сложилось впечатление, что, мол, у них просто плохие отношения, раз он называет её «партнеркой» и сравнивает отношения с казино. Ведь это может привести к ошибочному восприятию ситуации и, как следствие, к ошибочным советам"
Є поняття підсвідомість і "оговорки" по Фрейду. Якщо б Ви реально вважали цю дівчину своєю, Вам ніколи на думку не спало навіть для психологів вживати такі слова.
У Вашій ситуації єдиний правильний шлях - це за допомогою індивідуальної роботи зрозуміти, чого насправді Ви хочете і що Вам потрібно. А це зв'язок із Вашою підсвідомістю, до якого у Вас самостійно доступу просто немає.

"Дитина мені получається вирішила проблему. Але я не хочу аби так було😱"
Якщо Ви не хочете, щоб так було, потрібно почати працювати над своїми дитячими травмами та страхами.
А такі речі ніякі переписування з психологами не вирішуються. Це конкретна робота з Вашими травмами та внутрішніми блоками.
Те, що Ваш чоловік працює і Ви займаєтеся дитиною та не працюєте, насправді, прекрасно!
Але...
Якщо Ви хочете, щоб у Вашій родині все було добре з реакціями донечки та фінансами, потрібно перестати тривожитися. Та, як кажуть, легко сказати, а от як перестати, правда?
Ми можемо тисячу разів знати у чому причина, але аж ніяк її не вирішити. Бо це рівень наших почуттів та емоцій, тобто, рефлексів. А рефлекси розмовами не змінюються.
Насправді, я Вам все одразу написала у перших двох коментарях. Кожна людина має право вибору, або все життя "наступати на одні і ті ж граблі", сподіваючись, що якось саме пройде просто поговоривши про проблему, або швидко змінити своє життя.

Відредаговано автором 27-03-2025 10:34:58

Так, часи були дійсно важкенькі... Це правда.
Ви пишете "Мама залишала вже з малих років у бабусі в селі, на все літо. Важкеньки були часи, мама багато працювала , батько мій випивав і рано помер..." Співчуваю, що прийшлося, фактично, рости без батька.
На моє переконання, у Вас залишилися глибокі непрожиті дитячі травми, пов'язані як з тим, що мама не могла Вам дати того необхідного тепла та любові, якого Ви дитиною потребували, бо багато працювала. Хоча, до цього можуть бути ще певні компоненти... Так і глибоко почуття незахищеності. Адже, за це відчуття відповідає батько. Це лише він, як чоловік, та батько може бути тою опорою та захистом, яких так потребує дитина і особливо, дівчинка.
Але батько пив а потім його не стало. А якщо пив, атмосфера в родині навряд чи була гармонічною...
Та і питання фінансів набагато глибше і, знову ж таки, родом з дитинства. Це, як правило, певні підсвідомі програми та установки, які передаються, так би мовити, у спадок дітям від батьків...
Розумію, що Вам би хотілося просто почути якусь дієву пораду і все одразу виправити, але... Такі питання одними порадами не вирішуються, на превеликий жаль. Бо потрібно почати працювати саме з Вами, а не дитиною.
Дитина почне себе поводити спокійно, як тільки зніметься внутрішня тривожність у Вас. А це робота з дитячими травмами. Тому потребує індивідуальної консультації