Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за доповнення щодо батьків.
Тепер багато що стає більш зрозумілим.
І те, що Ви не шукаєте "винних", лише робить Вам честь. І все ж...
Щоб розібратися у всьому, конче потрібно "речі називати своїми іменами"
На той момент, коли батьки розлучилися, Ви з сестрою вже були дорослі. Отже, Вас "...вчили що я, як старша сестра, мала нести більше відповідальності ніж молодша, більше допомагати мамі" фактично, з народження, а не тоді, коли батько пішов. Судячи з того, що Ви пишете про маму, вона завжди відігравала роль аб'юзера ( у всякому випадку, по відношенню до Вас). Хоча, зважаючи на те, що ролі у співзалежних стосунках взаємозамінні, можливо, перебувала у якісь моменти і в ролі приниженої "жертви" в стосунках з іншими членами Вашої родини...
"Вона в мене людина важка та багато пережила, особливо через розлучення та повномасштабну війну. З нею іноді навіть мені важко спілкуватися. Вона може не слідкувати що каже та наскільки це доречно..."
Тому думаю, що причина її важкого характеру не у тому, що вона багато пережила. Адже, величезна кількість людей після важких випробовувань стають якраз добрішими та м'якшими. А у тому, що вона схильна ні з ким не рахуватися. Можливо і з батьком вона розлучилася саме через це... І саме тому "До цього в голові була каша «ну і так можна, ну і так зручно думаю». Бо звикли, що Вами керувала мама з дитинства...
Завдяки Вашому доповненню я тільки впевнилася у своїх припущеннях. Саме тому Вам так важко зрозуміти, що відбувається в стосунках з хлопцем і розмежувати кордони допустимих родинних стосунків із прямим намаганням нав'язати Вам свої рішення, щоб використати.
Ви так і не відповіли, хто захотів розійтися і хто запропонував трохи подумати. Тому, знову ж таки, роблю припущення, що це була ініціатива хлопця. Бо зважаючи на те, як Ви зараз переживаєте в очікуванні вердикту, навряд чи це могла б бути Ваша ідея.
Я правильно припускаю, що Вас поставили перед вибором, або Ви живете з сестрою хлопця, або розбігаєтеся?
І ще, щодо Вашого питання "Чи взагалі можливо нам налагодити відносини та жити в мирі, якщо в нас різні погляду на порядок в родині? Чи можна тут знайти компроміс?"
А як Ви вважаєте, коли можна досягти компромісу і що для цього потрібно? Чи не тоді, коли людина, з якою Ви живете, буде спроможна піти назустріч?

Відредаговано автором 24-03-2025 17:02:25

Дуже шкода, насправді. Але, на мою думку, те що Ви велися на маніпуляції також має свою глибоку причину. яка напряму пов'язана от з тією самою довірою, про яку ми так багато говорили.
Так буває лише тоді, коли ми живемо крайнощами: або дуже сильно прив'язуємося, або, навпаки, нікого до себе не підпускаємо. І це все лежить в площині схильності до залежності в стосунках. Тоді, як щастя - це вміння жити дуально, тобто, посередині. А керує всім життям наш світогляд, який також закладається з дитинства.

Ми живемо у XXI столітті і всі мають на сьогоднішній день різноманітні Месенджери, тому зовсім не обов'язково кудись їхати.
І думаю, Ви самі прекрасно про це знаєте.
Коли ми хочемо щось змінювати - шукаємо можливість. А коли не хочемо - шукаємо причину, привід, щоб все залишити так, як воно є.

Відредаговано автором 24-03-2025 15:50:52

Розумію Вас. На превеликий жаль так буває не лише з психологами та психотерапевтами. Лікарі також не всі однаково лікують, бо мають різний рівень професійності, здібностей, таланту та досвіду, але ж Ви не відмовляєтеся від їх послуг тільки тому, що колись стикнулися з не професіоналом.
Насправді - це більше питання Вашого вибору: навіть не намагатися собі допомогти, боячись помилки, чи все ж скористатися шансом все для себе змінити.
Тому виникає зустрічне питання: якщо Вам ставало все гірше, тоді для чого Ви продовжували зустрічі з тим спеціалістом? Адже, зустріч вважається результативною, якщо є відчуття полегшення, а не навпаки.

Скажіть, а Ви своїм пацієнтам в зубному кабінеті зуби лікуєте також заочно?

Відредаговано автором 24-03-2025 13:18:07

Так не буває. Завжди починає першим над собою працювати той, кому питання більш гостріше, як от Вам.
Та й, окрім того, хто у Вашій сім'ї чоловік, Ви, чи Ваша дівчина? І тоді чому Ви намагаєтеся свою відповідальність перекласти на неї?
Те, про що Ви пишете, називається "торг" зі своїм життям. А життя такого не любить. Дівчина - лише "віддзеркалення" Ваших внутрішніх установок та поведінкових моделей.
Це Ваша проблема, бо це Ваші стосунки, і Ваша дівчина. Тому і працювати над собою повинні Ви самі, а не вона за Вас.
Змінитеся Ви, зміниться і вона. У іншому випадку, Ви зречені все життя "бігати по колу", шукаючи винних.
Не хочеться над собою працювати, бо це ж потрібно зусилля докладати, правда? Хочеться, щоб інший почав змінюватися? Але це дорога в нікуди.
Від себе все одно втекти неможливо.
Життю байдуже, боїтеся Ви його, чи ні. Бо воно лише "віддзеркалює" Ваш внутрішній стан. Зміняться Ваші внутрішні налаштування, зміниться і Ваше життя. По іншому не працює.

Відредаговано автором 24-03-2025 12:14:43

Думаю, що саме так все і відбувається з Вами, як Ви пишете. І найбільша проблема полягає в тому, що навіть у випадку, коли ми вже начебто зрозуміли причину проблеми, виявляється не так вже і просто перестати таких людей "притягувати". Бо, повторюся - це рівень рефлексів, які потрібно "перезавантажувати".
Певне, можливі додаткові нюанси. Але щоб це зрозуміти, потрібний інший формат роботи.

Відредаговано автором 24-03-2025 11:38:48

А чого хочете Ви?
Насправді, ви вдвох користуєтеся однаковою моделлю поведінки, яка називається "співзалежність".
Де кожний з учасників періодично міняється ролями, то роль "жертви" то роль аб'юзера.
А Ви повинні навчитися бути самодостатнім, щоб такі стосунки трансформувати у щасливі.Тоді Ви створите гармонічні стосунки і дівчина не зможе Вам диктувати умови.
А поки що Ви відіграєте роль от того самого "гарного хлопчика", яким навчилися бути з дитинства. Через що, у Вас або позиція повного підкорення, або позиція бунту. У вас не вистачає внутрішніх сил, щоб почати відчувати себе гідно. А це все можна змінити, однозначно.
,

Відредаговано автором 24-03-2025 11:32:43

Справа в тому, що стосунки самі по собі не створюються і вони не випадкові. Ми завжди "притягуємо" собі подібне. У Вашому випадку, присутній факт ідеалізації, зацикленості на чомусь.
Тому просто так взяти і розійтися безболісно просто не вдасться.
Окрім того, якщо у Вас є внутрішня установка на ідеалізацію стосунків та сім'ї, вона так просто також нікуди не дінеться. І розійшовшись з цією дівчиною зараз, не факт, що Ви зможете створити гармонічні стосунки потім з іншою.
Бо деструктив, як на мене, закладено вже навіть у Ваших припущеннях "Просто у меня теперь доверия нету
Ведь если я просто на это закрою глаза и буду просто сам развиваться и жить для себя, то во первых она это заметит и будет обижаться..."
Дівчина Вас зрадила з іншим? Ні. Вона Вас обдурила? Ні. Вона просто була з Вами відвертою. І Ви лише через її відвертість втратили довіру до неї і збираєтеся її кидати? Чи це не абсурд? То про яку довіру іде мова, якщо Ви жили в рожевих окулярах і абсолютно не знали одне одного? Як на мене, Вас просто гойдає зі сторони в сторону, від однієї крайності до іншої. Що ніколи не принесе Вам ні щастя, ні гармонії.
Ви звикли мислити категоричними категоріям і через це маєте проблеми в соціумі.
"А во вторых из за мысли, что для неё главное карьера, я могу просто разлюбить со временем...". То що це за почуття, які так легко можуть зруйнуватися? Адже, кохати людину - це вміння бути самодостатнім (тобто, мати простір для своїх мрій, свого самовдосконалення та розвитку та професійних реалізацій) і приймати людину такою, якою вона є насправді. Тим паче, що дівчина Вас любить і хоче жити з Вами! А якщо б вона, дізнавшись про схильність Вас "залипати" на стосунках, одразу б захотіла кинути Вас?
У Вас абсолютно неправильно сформований світогляд, який базується на ідеалізаціях та крайнощах. А такі речі потребують глибинної "перезаливки". Ваше питання - це питання індивідуальної серйозної роботи, а не переписування на сайті.

Відредаговано автором 24-03-2025 10:49:23

Доброго ранку!
Як на мене, дисонанс у стосунках виник набагато раніше і почався він з нерозуміння того, що означає спільне проживання.
Ви пишете "Ми з хлопцем зустрічаємося півтора роки, пять місяців з яких живемо разом, разом знімаємо квартиру...". А потім додаєте
"Ми обговорювали та дійшли що хочемо родину, але трохи згодом, коли буде краще та стабільніше з роботою (ми живемо за кордоном)". Але ж та сама родина, сім'я, починається з моменту спільного проживання. Тобто, ви вже майже пів року жили родиною, а тільки тепер стали думати, чи варто жити разом? До того ж, ще один дисонанс. Хлопець не вважає Вас своєю дружиною після півроку спільного проживання, але при цьому абсолютно спокійно намагається Вам нав'язати турботу про свою сестру та ідею єдиної родини з його батьками. Це як?
Тобто, одружитися - то ще не на часі, а вимагати від Вас поступитися Вашим комфортом, за який, до речі, Ви платите самі, так то само собою? Але ж за його логікою, Ви ще не чоловік та дружина, то тоді, яке він має право щось Вам нав'язувати? Ви ж просто якісь там компаньйони, знайомі, які ділять спільне проживання, чи не так?
До того, хотілося б зрозуміти, а хто з вас став ініціатором "розходитися" і "пожити окремо"? Бо це, як на мене, має величезного значення.
"Думали розходитися, але зараз три дні живемо окремо щоб все зважити, я страшенно нервую".
Окрім того, виникає питання, а як щодо родини Ваших батьків? Що з ними? І якщо вони є, тоді потрібно, за логікою Вашого хлопця, об'єднуватися і з ними, у тому числі. І жити вже з усіма, а не лише з родиною хлопця...
"Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини. Що я маю дружити з його сестрою та намагатися ладити з його батьками". Тоді він повинен додатися до Ваших батьків і Ваших рідних і дружити та ладнати з ними також...
Зважаючи на все це, у мене особисто, виникає стійке почуття, що Ви могли бути недолюблені з дитинства і, можливо, виросли в атмосфері співзалежних стосунків, де жертвувати собою та власними інтересами - єдино можливий варіант взаємодії. "Я його люблю та не хочу засмучувати, хочу щоб він відчував мою підтримку. Я погодилася, але відчувала що мене лишили вибору в цій ситуації".
Насправді, ніхто і нікого не може полишити власного вибору, якщо... Ми самі не дозволимо так з нами вчинити.
Думаю, що проблема набагато глибша, аніж питання сестри і стосується вона саме Вашого вміння чітко усвідомлювати, що відбувається з Вашим життям. Адже, хлопці можуть поводити себе як психологічні аб'юзери, користуючись наївністю та психо-емоційною залежністю дівчини лише тоді, коли дівчина з дитинства звикла перебувати в ролі жертви.
Ніхто, жодний найкращий психолог, не зможе за Вас прийняти рішення або дати якісь конкретні поради. Бо за наслідки цього рішення нести відповідальність будете все одно лише Ви самі.
А от допомогти Вам розібратися в собі, навести лад з тим, що Ви відчуваєте, допомогти побачити себе та ситуацію зі сторони, щоб вже Ви самостійно і не з позиції "жертви", а з позиції хазяйки свого життя, прийняли осмислене та виважене рішення - цілком можливо.
В любому випадку, питання внутрішнього розуміння себе та власних кордонів, знань щодо створення родини, трансформації деструктивних дитячих установок та створення гармонічних поведінкових моделей - необхідно якомога раніше виносити в індивідуальну роботу з психологом. Щоб не згаяти час, якого у Вас зараз так небагато і не "наламати дров".
Питання Ваших батьків залишається відкритим. Що у Вас з ними?

Те, що сталося в стосунках з дівчиною, як на мене, цілком, закономірно, зважаючи на ті внутрішні установки, які були Вам закладені з дитинства. І якщо у Вас центром ідеалізацій стала сім'я, то і позиція дівчини також дуже далека від гармонічної. Адже, у неї ідеалізація роботи та кар'єри, що аж ніяк не допоможе їй стати щасливою. Чому?
Бо всі ідеалізації зречені на руйнацію і нічого, окрім болючих розчарувань принести не можуть.
Знаєте, скажу, можливо, дуже дивну річ, але... Те, що сталося з дівчиною в стосунках зараз - прекрасно. Бо не дасть ще глибше увійти в стан ілюзій і змусить Вас шукати відповіді на основні питання і підштовхне до швидкого розвитку.
Почніть індивідуально працювати над внутрішніми деструктивними установками і не зчуєтеся, як Ваше життя стрімко почне змінюватися на краще.

Не бачу жодного протиріччя. Якщо не виривати з контексту, то все логічно: індивідуальна робота дає можливість зазирнути глибоко в себе під час психо терапії.

Дякую Вам за відвертість. Думаю, що причина Вашої реакції все ж лежить у сфері Ваших стосунків з мамою та бабусею "С мамой и бабушкой были идеальные отношения
Возможно даже была гиперапека иногда
Но мама умерла в 2016 году"
Дуже насторожує фраза про ідеальні стосунки та гіперопіку. Особливо, такі речі небезпечні по відношенню до хлопчика, до сина. Адже тоді домінує жіноче, підпорядковуючи собі чоловічу природу.
У таких випадках, несвідомо мама, та бабуся можуть стати певним мірилом всього, що відбувається в житті. Таким собі підсвідомим контролером, що контролює життя і перевіряє правильність чи неправильніст дій. (Тому і руки трясуться, що є страх не відповідати певному уявному ідеалу, сформованому мамою та бабусею в дитинстві). І жінка лікар стала лише тригером, який підсилив внутрішнє бажання бути гарним хлопчиком для значимих жінок.
У таких випадках необхідна індивідуальна робота. Бо це тема рефлексів, що порадами аж ніяк не змінюються.

Доброго вечора Софіє.
Так сталося, що Ви від народження живете в атмосфері співзалежних стосунків. Де кожний періодично перебуває то в ролі жертви, то в ролі аб'юзера. А така атмосфера, звісно, дуже сильно заважає процесу сепарації, відокремлення від батьків, насамперед, психо-емоційного. Тому, власне, Вам так важко почати жити своїм життям і перестати постійно залежати від того, що роблять, думають, чи говорять Ваші батьки. Адже, чим менше в дитинстві ми отримуємо любові, тепла та підтримки від батьків, тим сильніше звинувачуємо та знецінюємо себе. Бо батьки дорослі, а отже, завжди праві, тому неправа може бути тільки сама дитина. Тому формується несвідома установка, що потрібно постійно звіряти все своє життя, думки, вчинки з батьками, щоб догодити їм і, можливо, тоді вони почнуть нас любити...
Не почнуть! Чому? Бо і самі, як правило, нещасні та недолюблені з дитинства. А отже, дати того, чого ми прагнемо, просто не можуть
Зрозуміло, що без тривалої терапії Вам не обійтися. Але що ж робити зараз?
Насамперед, згодна з колегою, припинити ділитися та радитися зі своїми батьками. Нарешті признайтеся собі, що вони ніколи Вас не зрозуміють і не підтримають, бо перебувають у стані невігластва - зовні, ніби дорослі люди, але за своєю поведінкою та рівнем розвитку на дорослість не тягнуть.
Вони не підтримають, а лише знецінять всі Ваші зусилля.
По друге, шукайте можливість жити від них окремо. Можливо, знайдіть дівчат, які так само хочуть знімати квартиру - разом буде дешевше. Таких об'яв зараз багато в інтернеті.
По третє. Почніть зранку бігати. Це наповнить Вас силою природи, збільшить Ваші ресурси та зробить Вас стресостійкою.
Четверте. Шукайте собі тих людей серед знайомих, друзів, колег, які зможуть Вас підтримати і дати гарну пораду.
П'яте. Якщо віруюча людина, ранок починайте з молитви або духовної практики. Це не лише додасть Вам сил, але і допоможе швидше вирішити всі Ваші важкі питання.
Депресія - це зупинка в розвитку. Як на мене, Ви дуже зациклилися на своїх батьках. Ви їм ніколи і нічого не доведете, бо вони Вас все одно не чують. Адже, люди, які п'ють, сваряться та конфліктують живуть лише своїми пристрастями, а інші їм байдуже. Так діє деструктивна атмосфера алкоголю та ненависті на людей. Тікайте звідти якомога швидше і ідіть в терапію.

Відредаговано автором 23-03-2025 19:51:30

Доброго вечора Іро.
Ви пишете "Я боюсь, що якщо ми подружимось, я не зможу більше вийти з цих стосунків. Якщо мене щось буде не влаштовувати, я не зможу сказати про це, я не зможу бути собою і буду почуватися увʼязненою, ніби в клітці".
Як на мене, таке сприйняття дружби, самих стосунків, сформувалося набагато раніше, можливо, в дитинстві.
І може якось бути пов'язане зі стосунками з Вашими рідними людьми.
Ви пишете "ніби в клітці"... Хто з рідних дуже схильний контролювати, обмежувати свободу дій, вибору?
Які у Вас стосунки з батьками?