Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Це рівень підсвідомості. Тобто, рівень рефлексів. Якщо, наприклад, Ви звикли спершу довго стримувати своє роздратування та образи, а потім коли накипіло, зриватися, потрібно спершу зрозуміти, звідки установка довго мовчати і терпіти... І тільки після цього, на рівні все тієї ж підсвідомості, ці поведінкові моделі, міняти на більш конструктивні. А до цього, ніякі практичні дії не допоможуть. Чому? Бо поки Ви у стані спокою, Ви ще будете пам'ятати як себе потрібно правильно поводити. Але як тільки Вас щось трошки виб'є " з колії", Ви зірветеся знову і знову, бо все почнете говорити і робити автоматично.
Якщо Ви пишете, що у Ваших батьків були гарні стосунки, тоді, швидше за все, у Вас з дитинства могло бути сформоване ідеалізоване сприйняття сім'ї та чоловіка. Все, що ми ідеалізуємо - повинне бути зруйнованим. Бо що таке ідеалізація? Це надання якихось рис та якостей людині, яких у неї ніколи не було і бути не може. А отже, страшні розчарування і , як наслідок - купа образ та претензій...
Це все я написала приблизно. Бо ніякі відповіді на питання не дадуть повного бачення того, що є насправді.
Але у чому я впевнена на 99 %, так це в тому, до Вашу сім'ю і ваші стосунки можна врятувати.

Доброго вечора.
На мою думку, Ви з самого початку стосунків перебуваєте у співзалежних відносинах. Просто, коли чоловік та жінка починають жити спільним життям, ще є багато закоханості і воно якось і не дуже помітно. А з часом, закоханість тане, накопичуються проблеми, претензії, образи... І все тільки ускладнюється.
Що робити?
Думаю, Ви абсолютно праві, що не поспішаєте розлучатися. Адже, якщо вже є схильність до співзалежнлсті, вона нікуди не зникне навіть якщо підете від чоловіка. А от змінити стосунки на краще - цілком можливо. Просто потрібно розуміти, за якими законами, загалом, створюються та існують стосунки.
Судячи з того, що Ви пишете, Ваш чоловік відіграє роль латентного аб'юзера. А отже, Ви періодично перебуваєте в ролі "жертви". Хоча і намагаєтеся на рівні розмов та конфліктів якось цій самій ролі опиратися... Але, на превеликий жаль, безуспішно... Бо існує поняття "поведінкових моделей" та установок, які закладаються, як правило, ще з дитинства. І потім, знову ж таки, несвідомо, керують нами.
Які стосунки були між Вашими батьками?
Чи було між ними та Вами тепло та порозуміння?

Доброго вечора Juli!
Думаю, що Ваш внутрішній стан лише частково спровокований звичкою жити самітно. А більша частка - це от ті самі внутрішні установки та блоки, що утворилися ще з дитинства.
Ось одна з них "Я всегда была послушной и примерной единственной дочкой у родителей"
Образ "гарної дівчинки", яка не має жодного права на помилку чи невдачу. А отже, полишена усілякої можливості, закохуватися, розчаровуватися, помилятися, і навіть, страждати від кохання. А отже, просто жити. Бо повинна бути прикладом для всіх. А отже, і чоловіки мають бути також лише ідеальними. Але ж таких в природі просто не існує!
А далі, ще більше. "Когда я училась в институте, меня мама очень контролировала и не было возможности построить отношений, хотя мне мальчик очень нравился"
Як на мене, саме це перше нереалізоване кохання могло стати найпотужнішим бар'єром, утворити найсильніший блок, що став нездоланною перепоною на шляху до жіночого щастя та створення своєї сім'ї.
Чому? Тому що саме перше кохання визначає як буде складатися в подальшому особисте життя людини. Бо перше кохання найчистіше. Воно наповнене неймовірно потужною енергією, яке допомагає людини розвиватися і ставати сильнішою. У Вашому випадку, та сама енергія кохання, як на мене, не була реалізованою, вона ніби замерзла, застигла і заморозила всі Ваші почуття та бажання щодо стосунків та сім'ї. Адже, стосунки та сім'я потребують неаби яких внутрішніх сил.
" Потом я вернулась с учёбы домой и пошла работать и так же отвергала мужчин..." Здавалося б, уже доросла і вже ніхто не може контролювати Ваше життя, але... З одного боку, "Включився" той самий внутрішній категорично-жорсткий контролер, що був нав'язаний батьківськими правилами поведінки ще з дитинства і "закрив" одразу всі натяки на будь які стосунки. А з іншого - блок від першого нереалізованого, "замерзлого" кохання. І плачевний результат...
Певне, Вам вирішувати, чи так і жити далі своє життя без сім'ї та дітей.
Але, на мою думку, все можна кардинально змінити. І потрібно починати з трансформації всіх тих нав'язаних батьками поведінкових моделей, на кшталт, "гарної слухняної дівчинки", що не має жодного права на помилку чи недосконалість.
Вас потрібно "розморозити" зсередини.

Доброго вечора!
Я правильно Вас зрозуміла - у Вашому житті вже була ситуація, коли в очі Вам, чи комусь потрапила агресивна речовина? І як та ситуація скінчилася?
Якщо людина потрапляє в такі обставини, як на мене, вже не до почуття сорому, адже, мова іде про спасіння очей. І тоді в такі моменти важлива кожна секунда, а не роздуми "якби хтось щось поганого не подумав про мене".
Отже, як на мене, проблема може бути не стільки в агресивній речовині, скільки у просто велетенській залежності від думки оточуючих. А така залежність, як правило, формується в дитинстві - або під впливом ставлення батьків до дитини, або ж передається від батьків " спадково" у вигляді певної деструктивної установки, чи поведінкової моделі. І тому потрібно розбиратися саме з цим.
Як батьки ставилися до Вас в дитинстві? Чи були епізоди, коли Вас дуже соромили перед іншими людьми?
На скільки самі батьки залежать від того, хто і що про них подумає?

Доброго вечора Олександре.
Вам не здається ситуація трохи дивною? ВАША дівчина спілкується зі своїм колишнім (а чи насправді таким вже колишнім, якщо спілкується й досі?), а Ви покірно "заглядаєте їй в очі" і очікуєте, коли вона когось одного з Вас вибере?
Далі Ви пишете "їй кажу видали його і не спілкуйся,кажу хто тобі дорог він чи я,а вона сказала ні ти ні він ,ви для мене всі однакові!". Тобто, Ви говорите, щоб вона видалила його контакти, а вона цього робити і не збирається, бо Ви їй байдуже...
А як щодо почуття чоловічої гідності?
Як Ви себе при цьому почуваєте?
Ця дівчина відкритим текстом говорить, що не цінує Вас, що їй абсолютно неважливі Ваші стосунки з Вами та Ваші почуття. А Ви запитуєте, що Вам робити?
Ви готові бути поруч з цією жінкою, коли вона так до Вас ставиться і в любу секунду може Вас зрадити?
Насправді, Ваше питання не про стосунки з цією дівчиною. А про те, як Ви ставитеся самі до себе. Звідки у Вас така сильна прив'язливість і величезна залежність від коханої людини?
Які у Вас були стосунки в дитинстві з батьками? Особливо, з мамою?

"Насправді, я Вам все одразу написала у перших двох коментарях. Кожна людина має право вибору, або все життя "наступати на одні і ті ж граблі", сподіваючись, що якось саме пройде просто поговоривши про проблему, або швидко змінити своє життя" за допомогою психолога, який вміє працювати з почуттями та рефлексами.

Насправді, у Вашій ситуації.жодна порада не буде правильною. Чому?
Уявіть собі, що Вам порадити розірвати стосунки... І Ви потім про це станете жаліти все своє життя, звинувачуючи себе та психологів. Або ж, залишилися в стосунках і створили сім'ю... І також буде сильно про це пожаліли...
У такий спосіб, Ви ніколи не зможе е прийняти правильне рішення і взяти за стосунки відповідальність на себе.
Ви пишете "Говорю это для того, чтобы у Вас не сложилось впечатление, что, мол, у них просто плохие отношения, раз он называет её «партнеркой» и сравнивает отношения с казино. Ведь это может привести к ошибочному восприятию ситуации и, как следствие, к ошибочным советам"
Є поняття підсвідомість і "оговорки" по Фрейду. Якщо б Ви реально вважали цю дівчину своєю, Вам ніколи на думку не спало навіть для психологів вживати такі слова.
У Вашій ситуації єдиний правильний шлях - це за допомогою індивідуальної роботи зрозуміти, чого насправді Ви хочете і що Вам потрібно. А це зв'язок із Вашою підсвідомістю, до якого у Вас самостійно доступу просто немає.

"Дитина мені получається вирішила проблему. Але я не хочу аби так було😱"
Якщо Ви не хочете, щоб так було, потрібно почати працювати над своїми дитячими травмами та страхами.
А такі речі ніякі переписування з психологами не вирішуються. Це конкретна робота з Вашими травмами та внутрішніми блоками.
Те, що Ваш чоловік працює і Ви займаєтеся дитиною та не працюєте, насправді, прекрасно!
Але...
Якщо Ви хочете, щоб у Вашій родині все було добре з реакціями донечки та фінансами, потрібно перестати тривожитися. Та, як кажуть, легко сказати, а от як перестати, правда?
Ми можемо тисячу разів знати у чому причина, але аж ніяк її не вирішити. Бо це рівень наших почуттів та емоцій, тобто, рефлексів. А рефлекси розмовами не змінюються.
Насправді, я Вам все одразу написала у перших двох коментарях. Кожна людина має право вибору, або все життя "наступати на одні і ті ж граблі", сподіваючись, що якось саме пройде просто поговоривши про проблему, або швидко змінити своє життя.

Відредаговано автором 27-03-2025 10:34:58

Так, часи були дійсно важкенькі... Це правда.
Ви пишете "Мама залишала вже з малих років у бабусі в селі, на все літо. Важкеньки були часи, мама багато працювала , батько мій випивав і рано помер..." Співчуваю, що прийшлося, фактично, рости без батька.
На моє переконання, у Вас залишилися глибокі непрожиті дитячі травми, пов'язані як з тим, що мама не могла Вам дати того необхідного тепла та любові, якого Ви дитиною потребували, бо багато працювала. Хоча, до цього можуть бути ще певні компоненти... Так і глибоко почуття незахищеності. Адже, за це відчуття відповідає батько. Це лише він, як чоловік, та батько може бути тою опорою та захистом, яких так потребує дитина і особливо, дівчинка.
Але батько пив а потім його не стало. А якщо пив, атмосфера в родині навряд чи була гармонічною...
Та і питання фінансів набагато глибше і, знову ж таки, родом з дитинства. Це, як правило, певні підсвідомі програми та установки, які передаються, так би мовити, у спадок дітям від батьків...
Розумію, що Вам би хотілося просто почути якусь дієву пораду і все одразу виправити, але... Такі питання одними порадами не вирішуються, на превеликий жаль. Бо потрібно почати працювати саме з Вами, а не дитиною.
Дитина почне себе поводити спокійно, як тільки зніметься внутрішня тривожність у Вас. А це робота з дитячими травмами. Тому потребує індивідуальної консультації

Дякую Вам за відвертість.
У Вашої дитини, судячи з усього, така ж сама прив'язливість та тривожність, як і у Вас.
Саме тому жодні Ваші гарні слова та вмовляння не допомагають. Бо всі діти транслюють лише внутрішній стан своєї мами. Тому якщо дійсно хочете допомогти своїй донечці стати більш спокійною та врівноваженою, необхідно спокійною та врівноваженою стати саме Вам.
Тобто, потрібно шукати причини такої підвищеної
тривожності саме у Вас.
Це може бути як недолюбленість в дитинстві, так і "спадок" від Вашої мами.
Яким було Ваше дитинство? Чи достатньо було Вам тепла, уваги та любові від батьків? Як реагували батьки, мама, на життєві обставини? Чи була мама тривожною та за все сильно переживала?

Відредаговано автором 26-03-2025 20:15:50

Доброго вечора Yuliia!
Те, що Ви намагаєтеся при дитині не показувати свої страхи - величезний вам респект, насправді!
Але справа в тому, що дитина реагує не стільки на зовнішні прояви батьків, скільки на їх внутрішній стан.
Тобто, дитина має ті ж самі страхи, переживання та тривоги, які мають і батьки. І якщо, наприклад, у когось з вас є, наприклад, прояви високої тривожності чи панічні атаки, або ж хтось з вас в дитинстві був дуже прив'язаний до своїх батьків і важко переживав розставання - те ж саме може передатися і дитині. Бо батьки та діти - це одне ціле і багато в чому повторюють одне одного.
Як Ви самі в дитинстві реагували, коли поруч не було батьків?
Чи прив'язливі до близьких людей? Чи є у Вас схильність до тривожності?

Відредаговано автором 26-03-2025 18:04:33

Доброго дня Аліно.
Ви пишете "Підкажіть, чому може виникати таке відчуття, ніби то я картаю себе за те, що забагато говорила і розказала?"
Я правильно Вас зрозуміла, в попередніх стосунках Ви не були на стільки відкритою та відвертою?
А що саме Вам не давало можливості відкритися тоді, і чому зараз Ви почуваєтеся себе більш розслабленою?
Окрім того, у мене чомусь виникає думка, що от те саме картання себе може бути якось пов'язане з Вашою самооцінкою. А як, зазвичай, Ви реагували після спілкування з оточуючими, наприклад, в школі, або з батьками?

Насправді, тільки сама людина, яка звертається за допомогою, має право вирішувати продовжувати терапію, чи ні. І комфортно їй працювати саме з цим спеціалістом чи ні... Окрім того, якщо мова іде про установки та поведінкові моделі, то ні про яку довіру чи недовіру мова взагалі не іде. Це рівень почуттів та емоцій, з якими і потрібно працювати. Певне, є певний метод психологічної допомоги, коли людина повинна просто проговорювати свої проблеми. Але у Вашому випадку потрібна зовсім інша робота, робота на рівні підсвідомості. Тобто, робота з рефлексами, почуттями та емоціями. А в такому випадку не потрібно щось там спеціально згадувати, від слова "зовсім".
Тому просто повторюся: довіряти повністю можна лише Богу. А кожна людина, якою б вона не була прекрасною і яким би не була спеціалістом, професіоналом - це лише людина. І єдиний, хто може достеменно знати, що Ви відчуваєте - це Ви самі.
Отже, стосунки між психологом та людиною, яка прийшла за допомогою - це робочі стосунки. Коли той, хто володіє певними знаннями, талантами, вміннями та досвідом може допомогти іншому розібратися зі своїм життям, при цьому, нічого не нав'язуючи, не випитуючи і тим паче, не ставлячи свої особистісні вимоги.
Власне, як і лікарі, психологи також дуже різні.
І ще. В цьому житті випадковостей не буває. І можливо, Ви вже і самі звернули увагу, що з тою ж пані психологом життя "протягнуло" Вас через тему тої самої довіри. Тобто, спрацьовує закон дзеркалення внутрішніх "гачків", з якими потрібно розбиратися в першу чергу.

Відредаговано автором 25-03-2025 19:16:48

Дякую за відвертість.
Ви пишете "всі люди різні, хтось енергійний, в мене ніколи не було багато енергії та сил..."
Все цілком закономірно. Адже, в сім'ї, де між людьми співзалежні стосунки, діти і не можуть мати багато сил. Чому? Бо всі "замкнуті" на своїх рідних людях. Стосунки хворобливо прив'язливі, бо всі живуть в претензіях та очікуваннях один від одного. "Ще справа в тому, що сім'я для мене має велике значення і що каже про мене чоловік теж..." Що також цілком закономірно при такому типі стосунків. Чим сильніше "залипання" на близькій людині, тим сильніша больова реакція на кожне його "не таке" слово чи реакцію. Певне, коли ми все життя живемо в залежності, дуже важко бодай трохи відсторонитися і побачити стосунки зі сторони. Але в системі співзалежності, чим сильніше дружина прив'язується та ідеалізує чоловіка та стосунки, тим більш некоректним, замовити та грубим він буде і сильніше буде дружину від себе відштовхувати.
"Тому любі його негативні слова до мене мене задівають і він це знає, часто робить це навмисне, щоб зробити мені боляче, це він сам так каже..." А як Ви реагуєте у випадках, коли чоловік Вам навмисне робить боляче? Тобто, Ви знаєте, що він спеціально Вас ображає і що? І після цього Ви пишете, що не знаєте, чи Ви перебуваєте в ролі "жертви"?
Кожна дитина потребує безумовної любові батьків - це та енергія, яка дає їй сили жити. І якщо батьки з якихось причин цієї любові не додали, підсвідомо, коли подорослішає, дитина ту любов починає очікувати вже від свого чоловіка або дружини. І стає схожою на ліану, яка обвивається навколо дерева, щоб вижити... але при цьому, сильно здавлює те дерево, до якого так прив'язана... І те дерево, у свою чергу, змушене захищатися, щоб не дати себе задавити. Певне, це рівень енергій, який ми не бачимо. Але саме на внутрішній стан, а не зовнішні дії чи слова, найчастіше, ми і реагуємо
У Вас немає свого життя, Ви дуже психо-емоційно виснажена. А зважаючи на те, що сил у Вас з дитинства було обмаль, зараз їх взагалі вже практично немає, бо Ви повністю втратили себе, як дружина, жінка та особистість в стосунках із свекрухою та чоловіком.
Ви написали про свого батька "Тато був строгий, але дуже часто я розумію, що він мене хотів відгородити від поганого в цьому житті, але не робив це м'яко, а грубо, як міг". Те, що Ви не ображаєтеся на батька - прекрасно! Але, судячи з усього, тепла від батьків Ви не отримували ніколи і не знаєте, що таке гармонічні стосунки в родині. До речі, а як щодо Вашої мами? Які у неї були стосунки з Вашим батьком? Як ставилася мама до Вас? Чи не була мама поведінкою схожа з Вами зараз?
Коли дівчинка росте в сім'ї, де співзалежних тип стосунків, тоді вона в дорослому віці створить сім'ю за тим же типом стосунків. Це відбувається, знову ж таки, несвідомо. Так діють закони стосунків за принципом притяжіння і віддзеркалення. Мало того, у чоловіка також а сім'ї батьків буде той же тип співзалежних стосунків.
"Я ж писала про відношення свекрухи до свекра. Так само до мене відноситься і чоловік. Він копіює її поведінку, а не батька". Насправді, немає значення, хто відіграє роль аб'юзера, а хто "жертви". Це замкнуте коло, в якому ролі можуть лише помінятися місцями. Але суть залишиться та д сама: в стосунках величезна прив'язливість, у людей немає свого життя, тому кожний лізе в життя іншого і не дивно сам, і не дає жити іншим. Бо всі очікують одне від одного любов, яку жодний з них іншому дати просто не може.
"В мене сім'я була повна. Жертва не знаю. Не вміла казати людям ні, це точно..." Невміння говорити Ні, невміння окреслювати власні кордони, "залипання" на коханих людях і постійний стан ображеності, претензій та приниженого очікування і постійні вимоги - це класичні ознаки "жертви".
Що робити?
Єдиний вихід - навчитися оновлювати та поповнювати сили, знайти джерело внутрішнього ресурсу, насамперед, в собі, перестати очікувати від близьких людей того, чого вони дати не можуть, бо вони не такі як Ви! Вони зовсім інші!
І головне, стати самодостатньою, щоб навчитися говорити спокійно, але твердо Ні і навчитися правильно себе поводити, насамперед, з чоловіком.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу з психологом. Ви самі не потягнете те, що накопичилося роками. І далі може бути лише гірше. Бо пігулки душевний біль не лікують, так само, як і сімейні проблеми.
До речі, навіть, якщо б Ви зараз розлучилися з чоловіком, Ви б все одно залишилися в тій же самій системі співзалежності. А отже, і всі наступні стосунки були б дуже схожі на теперішні. Це певна закономірність і діє вона до тих пір поки кардинально не змінитися Ви сама, навчившись себе поважати.

Якщо Ви хочете говорити більш конкретно, Вам варто перейти за посиланням на мою сторінку. Там є вся необхідна інформація.
Такі перемовини в форматі форуму не відбуваються.