Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

І ще... Стосовно брезгливості...
Брезгливість не з'являється сама по собі. Адже, є те, що ми сприймаємо зовнішньо, а є те, що відбувається на рівні нашої підсвідомості. Насправді - це дуже глибинне несприйняття чогось, можливо, навіть не пов'язаного з тваринами...

Доброго вечора Maria.
Згодна з колегами, що Ваша історія не про тварин. А, загалом, про ваші стосунки. Легше всього почати "шукати винних" в цій ситуації. Але, на мою думку, це нічого абсолютно не дасть. Бо сама проблема комплексна і стосується, насамперед, особистісних проблем, як Вас, так і Вашого чоловіка. А зважаючи, що чоловік та дружина, зазвичай, "дзеркалять" один одного, ситуація явно не випадкова. І, як на мене, більше стосується саме Вас.
Адже, мати тварин вдома - цілком природньо для багатьох. Але далеко не у всіх тварини дозволяють собі "вигулюватися" вдома. Власне, так само, як і недостатня гігієна чоловіка...
І думаю, що здивую Вас, написавши, що і його також потрібно системно, наполегливо та по доброму виховувати...
Скажіть, а як часто ви складаєте спільний план дій і його виконуєте?
В який спосіб Ви намагаєтеся донести до чоловіка, що така поведінка тварин неприпустима? І що тварин, так само, як і дітей, потрібно виховувати?
І ще... Чи поважалися Ваші особистісні кордоні у Вашому дитинстві Вашими батьками?

Доброго дня Solomiia.
Мою увагу якось одразу привернули Ваші слова: "...на вихідних він вирішив поїхати до друзів, не писав мені і не дзвонив, і тоді почуття повернулися, пройшов тиждень і історія знову повторилася, все було гаразд і в один момент я знову зрозуміла що почуттів нема,..". Якщо я правильно зрозуміла, почуття "повертаються" лише тоді, коли є реальна загроза їх втратити. Тобто, чим надійніші та спокійніші стосунки, тим такі стосунки для Вас стають швидше нецікавими...
Як на мене, проблема глибша і потребує додаткової інформації.
Як склалися стосунки між Вашими батьками?

Насправді, те що Ви вирішили зберегти родину - це правильно. От тільки до тих пір, поки не зможете повністю прожити зраду, Ваше життя нічого, окрім болю нікому не принесе, у тому числі, вашим дітям, які не винні в тому, що між батьками відбувається.
І Ви це самі відчуваєте. Інакше б не звернулися на сайт до психологів.
Просто поговорити, насправді, нічого суттєво не поміняє, по рідна робота з непрожитими травмами.

Доброго дня Настя!
Ваше звернення дуже схоже на бажання просто виговоритися. Адже, окрім опису самих подій, немає конкретного запиту до психологів. Ви лише констатуєте факт, що "...не хочется возвращаться к бывшему, потому что было много проблем которые были связаны с его ментальным состоянием. Но как будто и нового парня я не могу теперь воспринимать..."
Ви хочете зрозуміти, чи потрібні стосунки з новим хлопцем?
Чи шукаєте можливість "закрити гештальт" із попереднім?

Доброго вечора!
Ви пишете "Просто я дуже багато часу витратила на пояснення, що курити не можна, у нього є встановлений діагноз бронхіальна астма, и я розумію, що для нього це ще небезпечніше".
Певне, пояснювати потрібно, але... Судячи з усього, для вашої дитини куріння - це певна можливість розслабитися і отримувати задоволення. А від таких речей відмовитися надзвичайно важко навіть дорослій людині, а не те, що підлітку.
Отже, чим більше Ви станете акцентувати увагу на забороні, чим сильніше будете його лаяти, тим менше шансів, що він кине курити. Бо до цього ще може додатися у нього почуття провини і незадоволення собою. А це ще сильніше збільшить його внутрішню постійну напруг, що може призвести до серйозних ускладнень із здоров'ям. Власне, чого Ви так і боїтеся.
Скажіть, а у Вас є схильність до надмірного контролю всього? Чи вмієте Ви сама повністю розслаблятися? Що у Вас з тривожністю?

Відредаговано автором 03-04-2025 18:44:04

Доброго вечора!
Зрада - це дійсно маленька смерть. Адже, після неї ніхто таким, як був раніше, вже не залишається.
І те, що Ви до цих пір ніяк не можете оговтатися, цілком закономірно.
Ви пишете "Раніше і все робив і сили були і мотивація,а зараз як тюлень на льоді))..."
Була мотивація...
Як на мене, саме ці слова можуть дати розуміння того, що у Вас ні на що не має сил. Чому? Тому що було зруйноване те, заради чого Ви жили і все робили.
Тобто, заради стосунків і сім'ї.
Насправді, такі важкі потрясіння не бувають просто так. Вони діють завжди як певний катарсис, який змушує зробити повну переоцінку всього, чим жили раніше. Особливо, якщо були певні сильні ідеалізації, які призводять до схильності сильно прив'язуватися до предмету своїх ідеалізацій. У Вашому випадку - це кохання до дружини і родина. А це вже питання цілісного світогляду. До речі, а які стосунки між Вашими батьками?
Ви зараз, швидше за все, перебуваєте в депресивному стані. А такий стан - це зупинка, тупік, відсутність розуміння як і заради чого далі жити. Окрім того, на мою думку, залишилася глибока душевна травма від зради. А такі травми самі по собі не зникають. Мало того, якщо ми на них намагаємося не звертати уваги. От як у Вас - жити заради дітей. Такі травми можуть іти на рівень підсвідомості і повністю перекривати всі життєві сили. Єдиний шлях - це обов'язкова робота з цими самими травмами і трансформація їх у конструктивний життєвий досвід.
Окрім того, потрібні не якісь маленькі поправки до життя, а серйозне переосмислення всіх абсолютно сенсів.
Лише в такому випадку, зрозумівши що таке, насправді, життя і для чого воно дається людині, Ви не просто зможете рухатися далі, але і станете по справжньому щасливим. При цьому, зберігши ту ж саму свою сім'ю.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 03-04-2025 18:35:34

Доброго вечора!
Насправді, знайти компроміс у стосунках з мамою неможливо, як би Ви не намагалися це зробити.
Чому?
Тому, що люба дитина, яка народжується, створена ніби з двох половинок: тата та мами. І ці дві половинки залишаються на несвідомому рівні навіть тоді, коли дитина дорослішає. І якщо намагатися якусь з цих половинок викреслити зі свого життя, насправді, прийдеться викреслити і половину себе, однозначно. Власне, що Ви і відчуваєте сама, просто не можете правильно собі це пояснити: "В тоже время я когда думаю об этом, то пугаюсь этой мысли, ведь это жёстоко, отказаться от одинокой матери, без очевидной для нее причины..."
То що ж тоді робити, якщо з дитинства накопичилася величезна кількість дитячих травм? Коли одна лише згадка про минуле, викликає невимовний біль...
Від себе втекти неможливо - це аксіома. Окрім того, наша підсвідомість створена таким чином, що чим сильніше ми від чогось намагаємося втекти, тим швидше воно нас стане наздоганяти у вигляді нових і нових проблем, невоаштованого особистого життя, проявлятися у важких снах і навіть, перейти на рівень психо-соматичних захворювань.
Те, що Ви "Повзрослев я стала прорабатывать в себе много моментов... " вже говорить про Вас як людину зрілу, що усвідомлює ті проблеми, над якими варто працювати і викликає повагу до Вас. Але те, що "... общение с моей мамой меня будто откидывает назад. Я опять начинаю тревожиться... " говорить про те, що основні моменти в стосунках з мамою, залишаються непропрацьованими. На мою думку, у Вас так і не відбулася психо-емоційна сепарація з мамою. А в таких випадках, навіть переїхавши на інший континент втікаючи від минулого та мами, Ви все одно емоційно будете до неї прив'язані. А отже, так ніколи і не зможете стати по справжньому щасливою. Бо "незакриті" з дитинства моменти будуть мучити Вас. До речі, саме відсутність сепарації з мамою дає їй можливість "мама постоянно манипулирует, что вот она одна, мне нет дела до нее, что я мало уделяю ей времени...". Це вид співзалежності, де дуже багато претензій, страхів та агресії і, практично, дуже мало любові.
Коли дитина маленька, вона дуже потребує любові батьків, і коли її, любові, з якоїсь причини недоотримує, починає вважати себе винною в цьому.
І саме це почуття "я не така", " я щось зробила неправильно, я погана" може породити хибне почуття провини "...я попросту эгоистка и просто подлый человек..", що намертво прив'язує до матері або батька. І тоді утворюється петля, яка як зашморг затягується навколо життя і не дає дихати. Насправді, Ви ніяка не егоїстка і зовсім не підла людина. Просто Ви хочете бути щасливою. І це абсолютно нормально для кожної людини.
Але у таких випадках, як Ваш, просто не спілкуватися - не вихід. І Ви це дуже гостро відчуваєте. Ви сприймаєте маму через свій дитячий непрожитий біль. Саме тому ваші стосунки з мамою такі хворобливі.
Але як тільки всі дитячі травми будуть "перепрошиті" на рівні підсвідомості у дуже корисний конструктивний досвід, Ви навіть не зчуєтеся, як одразу знайдеться найкращий варіант як для Вас, так і для Вашої мами. І Ви зможете жити щасливо.

Відредаговано автором 03-04-2025 18:15:00

Насправді, дуже шкода, що так все відбувалося у Вашому дитинстві. І як на мене, перша психологічна травма могла бути пов'язана з батьком. Бо саме батько - це перший чоловік у житті кожної жінки. І це єдина людина, яка може з дитинства дати відчуття захищеності та впевненості у собі. Окрім того, судячи з того, як мама та бабуся ставилися до Вас як до маленької донечки, у них у самих почуття могли бути заблоковані також, з їх дитинства. А якщо вони були емоційно черствими, навчити Вас правильно емоційно реагувати на різні життєві ситуації вони просто не могли.
В любому випадку, стало цілком зрозумілим, що Ваша емоційна нечутливість, швидше за все, є все ж таки результатом утворених в дитинстві блоків. Так завжди діє психіка дитини, яка намагається її захисти від болю, з яким маленька ще впоратися не може.
Що робити в таких ситуаціях?
Необхідна психотерапевтична робота з дитячими травмами. Адже, до тих пір, поки вони не будуть повністю прожиті та трансформовані у конструктивний досвід на рівні підсвідомості вже з позиції дорослої людини, Ваші почуття будуть залишатися повністю пригальмованими. Що не дасть Вам можливості не лише "дихати на повні груди", але і бути по справжньому щасливою. Адже, саме почуття та емоції - це те мірило, яке дозволяє нам правильно оцінювати все, що відбувається з нами та навколо нас. А отже, і правильно з усіма взаємодіяти.
У Вашому випадку просто поговорити та отримати якісь поради, на превеликий жаль, не допоможе. Необхідна робота з травмами, навіть з тими, про які Ви вже не пам'ятаєте. Вони, як правило, проявляються в ході медитативних або арт-практик, коли психіка людини знаходиться в розслабленому стані. І саме тоді відбувається їх повна трансформація, що дає одразу неймовірне відчуття полегшення, щастя та внутрішньої легкості і свободи.
Я б Вам радила індивідуальну роботу

Відредаговано автором 03-04-2025 17:41:39

Доброго дня Катю.
Жити не маючи можливості відчувати на "повні груди" - це, дійсно, надзвичайно складно. Адже, емоції - це одна із найголовніших складових нашої психіки, які створені для того, щоб допомагати нам краще розуміти себе та оточуючий світ.
Насправді, первинні емоції— страх, гнів, смуток, інтерес і радість з'являються в перший рік життя кожної людини. Вторинні емоції, такі як - збентеження, провина та сором зазвичай проявляються до кінця другого року життя. Тобто, якщо на даний момент у Вас є труднощі у їх проявленні - це може бути, як наслідок якихось індивідуальних фізіологічних процесів, так і ознакою того, що могли утворитися психо-емоційні блоки в момент сильних больових стресів, як результат певного самозахисту нервової системи від певних емоційних перенавантажень. Адже, маленькій дитині ще дуже важко розуміти, що відбувається з нею або що робиться навколо неї.
Тому одразу виникає запитання. Які стосунки між Вашими батьками? Яким було Ваше дитинство? Чи було порозуміння, гармонія, тепло між Вами та Вашими батьками?
Для чого все це знати?
Щоб допомогти вирішити проблему, насамперед, потрібно знайти "коріння" цієї проблеми. А коли буде зрозуміло, що саме стало причиною її утворення - почати трансформацію цих проблем так, щоб Ваші почуття "заграли повними барвами"
І ще. Я не раджу Вам "...ризикувати чимось, відчувати азарт, наражати себе на небезпеку, якісь інтрижки плести з кимось...", бо це лише призведе до ще сильнішого збою Вашої емоційної сфери і може призвести не лише до психо-емоційного виснаження, але і запустити процес деградації та самознищення.

Відредаговано автором 03-04-2025 15:09:57

Доброго дня!
Насправді, Ваше бажання зрозуміти свого чоловіка і продовжити стосунки з ним - цілком природнє та правильне.
Адже, просто так стосунки не створюються. Отже, саме в цих стосунках потрібно намагатися максимально розвиватися та зростати, налагоджуючи правильно контакт один з одним.
До цього можу додати, що абсолютно у всіх стосунках рано чи пізно виникають певні труднощі та проблеми. А не лише у співзалежних парах. Тому для того, щоб в решті решт, досягнути щастя, потрібно цікавитися не лише психологією окремого чоловіка та жінки, але і в цілому, чоловічою та жіночою природою, яка дуже різна.
Насправді, більшість труднощів в парі виникає саме через те, що не має знань, як саме будуються гармонічні стосунки, і що робити, коли в стосунках
почалися проблеми.
Ви пишете, що всі психологи сказали, що ви перебуваєте у співзалежних відносинах. А Ви можете навести якийсь приклад тих непорозумінь, які відбуваються між вами зараз найчастіше?

Відредаговано автором 03-04-2025 14:48:29

Доброго дня Dia!
З того, що Ви розповідаєте про своє дитинство, можна припустити, що у Вас на рівні підсвідомості залишаються непрожиті дитячі травми. Їх неможливо побачити, чи якось до них доторкнутися. Але вони однозначно можуть впливати не лише на Ваш психо емоційний стан в дорослому житті, але і провокувати надмірну сентиментальність. Тобто, робити Вас швидкою на сльози.
Чому? Сльози на мові енергій прийнято називати "дорогою життя". Тобто, якщо всередині "застряг" непрожитий душевний біль, сльози, певною мірою, можуть допомагати цей біль полегшувати, знімати надмірну психо емоційну напругу.
Ви пишете: "Слезы вообще не мои, а чаще всего от сопереживания".
Насправді, сльози в любому випадку Ваші. Коли людина дуже багато пережила, вона стає дуже емпатійною. Тобто, стає здатною відчувати біль інших.
Коли Ви маєте когось поруч, Ви, швидше за все, контролюєте себе, певною мірою "закриваєтеся". Це може відбуватися на рівні рефлексу, як захисна реакція напрацьована з дитинства, коли Ваші почуття ігнорувалися та знецінювалися.
А коли одна - Ви розслабляєтеся і даєте собі право відчувати свій біль.... опосередковано, через біль інших людей... Тобто, у Вашому випадку, біль інших людей відіграє роль певного тригера, який допомагає "виливати" з себе глибоко прихований душевний біль з дитинства...
Я б Вам радила почати працювати з почуттями та дитячими травмами індивідуально. Бо до тих пір, поки блоки та травми будуть "жити", саме вони, а не Ваша свідомість стануть керувати всіма внутрішніми та і зовнішніми процесами.

Відредаговано автором 02-04-2025 16:24:52

Доброго ранку Марино.
А яка мета Вашого бажання знати тип темпераменту Вашої дитини? Вас щось турбує в її поведінці, що Ви ніяк не можете конкретно визначити?
Окрім того, заочно такі висновки не робляться. Щоб визначити тип темпераменту дитини, необхідно пройти ряд тестів.
Якщо я правильно зрозуміла, Вам не подобається, що донечка кусає Вас за щоку і що не сприймає Вашу строгу заборону?
І в такому випадку потрібно розбиратися набагато глибше, що спонукає дитину Вас кусати. Це може бути як віддзеркалення чогось в Вас, наприклад, певної психо-емоційної закритості. Дитина може у такий спосіб змусити Вас проявити до неї більше тепла та уваги. Певне, все це робиться несвідомо, неспеціально. Загалом, діти ніколи і нічого спеціально і "на зло" батькам не роблять. Тому, якщо Вам щось не подобається або напружує в дитині, необхідно, насамперед, розбиратися з Вами.
Якщо все так, як я зрозуміла, тоді Ваше питання потребує індивідуальної консультації.

От і чудово, що Ви вже розумієте, чого хочете. Тепер залишилося здійснити свої бажання.

Доброго вечора Поліно.
Думаю, що Ваша проблема "родом з дитинства" і може бути, безпосередньо, пов'язана із стосунками з Вашою мамою. Власне, Ви і самі це відчуваєте
"То есть: я не в состоянии пережить свои эмоции самостоятельно. Я начинаю даже с малого раздувать огромную проблему вселенского масштаба (возможно, чтобы привлечь внимание, также я очень тревожная)"
Щоб в дорослому віці людина мала можливість пережити власні емоції, у неї в дитинстві повинна була бути можливість ці самі емоції відверто та щиро виражати. Тобто, повинне бути відчуття повного прийняття та підтримки від батьків на психо-емоційному рівні. Чого у Вас, судячи з того, що Ви пишете, на превеликий жаль, не було: "в детстве, когда я плакала мама говорила: че ты ноешь? У тебя кто-то умер..." Тобто, йшло повне знецінення Ваших почуттів, а отже, відторгнення.
Окрім того, маленька дитина жити без любові та тепла рідних просто не може. І коли цього самого тепла недоотримує, намагається ці почуття якимось чином "випросити" у батьків. При чому, це відбувається абсолютно несвідомо, інстинктивно. Тому дитина може почати нити, канючити, капризувати, привертаючи до себе увагу...
Потім, коли дорослішає, себе маленьку вже не пам'ятає, але все, що було недоотримане залишається як певна базова потреба. Наприклад, потреба в емоційній підтримці так, як цього потребує дитина... І як це відбувається зараз з Вами.
То що ж робити?
Якщо хочете навчитися правильно проживати свої емоції, необхідно, у перше чергу, трансформувати дитячі травми і "перепрошити" дитячі незадоволені потреби у конструктив.
Бо коли дитина маленька, вона ані проаналізувати, ані допомогти собі ще не може. І тоді все що не вирішене іде на рівень підсвідомості, утворюючи певні рефлекси та поведінкові моделі.
Отже, саме з ними і потрібно серйозно почати працювати в психо терапії.

Відредаговано автором 01-04-2025 21:25:16