Панічні атаки почалися через рік після домагань в школі.
В 2020 мама за порадою своєї подруги почала їздити до церкви в якесь Богом забуте село. Ми провели там все літо і моя сестра почала зустрічатися з хлопцем, що допомагав священнику.
Мама спочатку просто почала маніпулювати сестрою. «Ти з ним ніколи більше не побачишся, якщо не зробиш прибирання», «Я запру тебе в цій кімнаті і не пущу його в дім, якщо ти зараз не...» і т. д. Потім до сварок приєдналася й бабуся. Тоді я буквально стала привидом у сім'ї. Я спокійно могла вийти з дому, чи не повернутися зі школи вчасно (до цього мої дії контролювали). Мені це подобалося. Я ненавиділа слухати як мою сестру поливають брудом тому більше часу проводила у школі, де була популярною.
Мама вирішила переїхати і дала мені вибір: 1) залишилися з бабусею в цьому місті на рік; 2) поїхати з нею в столицю.
Я закохалася в хлопця (взаємно), в мене була власна компанія друзів, хлопці зізнавалися в коханні кожного дня. Витрати це все я не хотіла. В школі я популярна, а вдома нікому не потрібна.
В вересні 2021 шанувальників стало ще більше. Мені здавалося дивним те що я можу подобатися комусь майже нічого не роблячи. Подруги чомусь не слухали мене. Вони знали що мати кричить коли я не повертаюся додому одразу, але ігнорували. Вони тягли мене за собою, навіть коли я виривалася. Від цього в мене були синці на руках. За рік я доволі швидко виросла і хлопці це помітили. В якийсь момент серед однокласників стало нормальним лупити мене по дупі. Потім вони стали проводжати мене додому розказуючи вульгарні анекдоти, зазвичай було 5 хлопців. Підставляли усілякі речі коли я сідала(пляшки, ручки), чи просто йшла додому. Фізкультура стала справжнім пеклом. Я часто чула їх розмови про те хто як би мене зґвалтував, бачила як вони роздивлялися фото моїх сідниць, зроблених поки я сиділа на уроці. Я жалілася подругам, а в відповідь тільки: «Та це ж хлопці», «Ти їм просто подобаєшся». На допомогу вчителів я навіть не сподівалася, оскільки вчителька з фізкультури все бачила і розуміла. Іноді вона робила їм зауваження, але не більше.
Одного дня хлопець який мені подобався посеред ночі написав, що хоче помацати мої сідниці(він був на 2 роки старше). На наступний день я вперше прогуляла уроки. Просто сиділа на обломках якоїсь будівлі і тряслася від страху. Різати себе я почала ще в 2020, але робила тільки маленькі подряпини, щоб відволіктися від криків родичів. Я пам'ятаю як після того дня сиділа приклавши садові ножиці до руки, а в сусідній кімнаті мама з бабусею поливали брудом мого батька (він зрадив мамі, але все ще продовжував спілкування зі мною) і тоді я вперше зробила стару подряпину глибше. Мама кричала на мене коли я поверталася після прогулянки з татом. «Не потрібна я тобі більше?», «От і вали до нього, якщо ми такі погані!» Тоді я почала гуглити безболісні способи померти.
Один раз я знову спізнилася додому, тому що подруги не хотіли мене відпускати, саме в той день коли приїхала мама. Вона накричала на мене і забрала телефон (вона і до цього його перевіряла, але я навчилася чистити його кожен день). І через хвилину вона знову кричить, бо я забула видалити переписку з подругою, яка полюбляла фліртувати.
У 12 років маючи свою кімнату я все ще інколи спала поруч з мамою тому що вона так хотіла. Вона могла просто прийти в мою кімнату сказати «я тебе люблю», а потім заснути обіймаючи мене (навіть якщо я була проти). В один з таких днів прокинувшись я помітила що бинт на моїй руці розв'язанний, а її нема поруч. «Треба тікати» все про що подумала, але встигла тільки встати з ліжка. Мама зайшла в кімнату сіла на пол і почала питати мне чому я це роблю. Цитую: «Це все через тата, так? Тому що він тобі не пише?(Він не писав мені бо я стала його ігнорувати, після тих скандалів) Тебе хтось ображає? Невже я для тебе така погана мати? Що сталося? Не мовчи будь ласка.» Я мовчала, а вона продовжувала питати, кричала що запре в психлікарні, казала що любить мене, кричала, благала відповісти і так впродовж години. Всю цю годину я казала лише «Відпусти мене до *ім'я моєї подруги*, дай мені з нею зустрітися.» Ця подруга була єдиною людиною якій я могла довіряти. Коли моя мама впала на землю (сердце заболіло), я накинула куртку і вибігла в кімнатних тапках, встигла ще сказати ба: «Мамі погано.» Я дуже боялася що вона побіжить за мною, тому не зважаючи на лід під ногами прискорилася. Мама прийшла знайшла мене тільки через годину(я пішла до подруги). Ми спокійно сіли і вона почала витрати мені щось про те як важливе моє життя, приводити приклади на дітях з бідних сімей.
І коли вона знову спитала що сталося я розповіла їй тільки про те що кожен день мене домагаються хлопці(не казала що саме вони роблять), вона уважно слухала, а потім: «Мені було гірше коли мені натякали на секс 40-чні дядьки.» Я могла би розповісти їй як її брат, тобто мій рідний дядько одного разу засунув руку мені між ніг і почав рухатись питаючи чи приємно мені, але чи був в цьому сенс? Чи були його дії по відношенню до мене домаганням?(тоді мені було 10, але я на деяких час забула ту ситуацію, поки мене не тригернуло) Моя улюблена бабуся яка весь час підслуховувала нашу розмову просто сказала: «Ти їх напевно сама спровокувала, ні?»
Потім я поїхала в літній лагерь, де знову зіткнулася з домаганнями. Я одягала максимально закритий одяг і старалася не розмовляти з хлопцями, але мені знову зізналися в коханні.
А тепер перейдемо до наслідків з якими я до сих пір борюся.
Я стала ходячим овочем. В перший час мені було дуже лячно. Я не могла відрізнити «кохаю», «подобається» і «вважаю милим», тому довгий час думала що педофілка, коли дивлячись на маленьких дітей посміхалася. Вважала що закохана в двоюрідного брата, бо раділа коли він через довгий час приїжджав у гості. Потім я перестала відчувати хоч щось. Сум, нудьга, тривога. І так цілий день. Проблеми с самооцінкою. Я не знімала маску навіть коли була вдома, тікала від дзеркал. Коли хтось робив мені компліменти, віддалялася від людини. Я забула що слово «ні» взагалі існує. Могла не говорити декілька днів, просто кивала головою і дуже багато спала(могла заснути о 21:00, а прокинутися наступного дня о 15:00.) Складно було робити вибір навіть між шоколадним морозивом та пломбіром. «Гіперопіка» зі сторони мами також дуже сильно відобразилася на мені. Я часто міняла паролі, тому що 16 цифр не здавалися мені безпечними, а на деяких програмах в мене і досі стоять по два паролі. Я постійно закриваю двері в кімнату, а коли хтось їх відкриває серце підскакує і починає шалено битися, навіть якщо я просто лежала нічого не роблячи. Також ще до війни я почала боятися гучних звуків, що помітив мій двоюрідний брат, коли брат мами напився і почав вибивати двері щоб під час комендантської години вийти на вулицю. Він допоміг мені заспокоїтися коли я валялася на підлозі не могла нормально дихати(він медик). І в кінці 2021 вперше зіткнулася з панічними атаками. Спочатку я не розуміла що зі мною, тільки коли наткнулася на пост одного психолога зрозуміла що то була панічна атака. Я вважала що причиною цьому була мама. Ми пішли в торговий центр щоб купити мені джинси, почали вибирати і в очах все поплило, важко дихати, купа нав'язливих думок, купа страшний людей, я плачу, сердце вилітає і відчуття ніби помру, чому страшно. В той раз мама нічого не сказала, але через півроку це повторилося. Торговий центр, вибираємо куртку, все пливе, страшно. Я вже забула про ту статтю о панічних атаках і все що встигла придумала піти змити сльози, ввімкнути музику і закритись капюшоном. Я точно не пам'ятаю як добралася до туалету, тільки те що відштовхувала маму яка намагалася мене обійняти. Панічна атака продовжувалася навіть коли ми вже їхали в таксі. За моїми підрахунками в цілому вона тривала одну с половиною годину. І я знаю що це не нормально.
Вже вдома вона почала на мене кричати тому що я опозорила її на весь торговий центр. Зараз іноді коли я торкаюся дверної ручки щоб вийти з квартири відчуваю те саме. Тільки не розумію чому. Почуття тієї жінки для мене загадка і розплутувати я її не збираюсь. Чесно кажучи, думаю що маю повне право ненавидіти її. За останній рік вона сказала мені що любить мене більше разів ніж за все життя. Я не розумію такої зміни в її поведінці і мене це лякає. Моє питання полягає в тому як мені перестати боятися спросити в неї щось? Наприклад, я давно вже хочу пофарбувати волосся, але коли наважилася спросити в неї вона почала казати: «тобі це не треба», «твоє волосся мені подобається», «ти будеш жаліти». Я намагалася стояти на своєму, але здалася коли почали текти сльози.
|
Ксенія 43 хвилини тому: 
»
Поради психолога онлайн (безкоштовно)
»
Батьки й діти »
Панічні атаки, домагання в школі і нестабільна поведінка моєї матері.
Як допомогти дитині підготуватися до народження молодшого брата чи сестри
Дитяча конкуренція. Як подолати суперництво між дітьми?
Как современные гаджеты влияют на детей? Ребенок и смартфон.
Как воспитать счастливого ребенка?
Родительская тирания. Шанс выжить есть всегда!
Папина любовь. О роли отца в жизни каждой девушки.
Защититься от ребенка? Как?
Обида на родителей
Как помочь своему ребёнку не стать жертвой школьного буллинга?
Сепарация, или отпусти меня, мама!
Дочки-матери. Игра длиною в жизнь.
