Мене турбує поведінка та ставлення моєї мами. Вона доношує мої речі, коли я купую щось, вона чекає, що це мені не знадобиться і я подарую це їй. Коли вона купує собі нові речі, то завжди хоче, як у мене. У мене є діти. Вона називає мене та моїх дітей своїми дітьми (тільки мене і дітей, ніколи мого чоловіка), хоча я просила цього не робити. Коли вона грає з моєю дитиною, то сама поводиться як дитина, а не як доросла. Я попросила її про допомогу нам, наприклад, приготувати їжу. Але вона завжди каже: я не знаю, що ви їсте (хоча знає, їсть у нас і бачить), я приготую, а ви потім їсти не будете. І в результаті готувати їжу на всю родину стаю я, а вона весело проводить час із моєю дитиною. Хоча я просила її про допомогу саме для того, щоб я мала більше часу з дітьми. У мене є друга дитина. І колись вона мені каже: я уявляю як я візьму коляску, візьму старшу дитину і піду з ними гуляти. Без мене…Весь свій час вона хоче проводити з нами, свого життя чи якихось інтересів у неї немає. Я намагалася допомогти їй знайти себе, але її не цікавить нічого, окрім проведення часу з моїми дітьми, бо вони «її кохають». У мене склалося враження, що вона хоче жити моїм життям і що несвідомо ставить себе на місце матері моїх дітей. Вона завжди захищає мою дитину переді мною і може образити мене грубим словом. Правила виховання, яких я прошу дотримуватись, вона майже завжди порушує і робить все по-своєму. Між моїм чоловіком та нею немає ніяких стосунків. А іноді вона може поводитись образливо до мене. Я запросила її на захід, але попросила піти до призначеного часу, тому що далі мені потрібно було бути там тільки з чоловіком і дітьми. Вона погодилася, але все ж таки залишилася до кінця, своєю присутністю відволікала увагу дітей на себе, вони погано поводилися і весь вечір я займалася заспокоєнням дітей, а не участю в заході. Коли все закінчилося, я сказала їй, що ми домовлялися, що вона піде і що цей вечір був для мене важливим, але вона його зіпсувала. На що вона відповіла, що не знала, як їй дістатися додому. А на моє запитання: а що не можна було спитати у нас? вона не відповіла. Ми збиралися їхати додому машиною, в яку вона не сіла, а натомість зі словами «не хочу вас затримувати» пішла у невідомому напрямку. Іноді мені здається, що я вже не розумію що відбувається і що від її поведінки я божеволію. Я розмовляла з нею, вона мене не чує. Я відчуваю, що її поведінка дуже токсична для мене та моєї родини, але як це припинити, як жити з нею у ладі і не на шкоду собі?