Впевненість у собі

Question

Добрий вечір. Мені 28 років і мене турбує питання впевненості у собі. Кожен раз, коли я з кимось спілкуюся, то в основному або зовсім мовчу, або підтакую і погоджуюся із точкою зору співрозмовника. Я майже ніколи не перечу і не висловлюю своєї точки зору. Я зажди себе відчуваю у розмовах ніби маленька дитина (я) говорить із дорослими. Я ніби і начитана, обізнана багато в чому, але завжди боюся ляпнути щось не те. Якщо я говорю зі старшими за віком, то мовчу, бо в думці автоматично виникає «Вони старші, мають більше досвіду, навіщо ти будеш вставляти свої п’ять копійок у розмову?», якщо говорю із ровесниками, які в основному заміжні і з дітьми, то відразу думаю «Ну Катя/Таня/Оля  ж заміжня, в неї більше життєвого досвіду, ніж у мене, їй видніше, навіщо буду щось казати», якщо з колегами, то «вони довше працюють, мають більше досвіду, більше знають» і т.д. Я завжди подумки знайду причину, чому думка співрозмовника вагоміша за мою. Тільки в розмовах із рідними я себе веду розкутіше і щось розповідаю, висловлюю свою точку зору. Але мене лякає, що мені вже 28 років і мої ровесники про себе куди впевненіше заявляють, а я веду себе як мала дитина. І внутрішньо себе так і відчуваю. Розумом я розумію, що вік не означає, що людина все знає і завжди права, і вже не одноразово бачила, як старші помиляються, чи навіть мої впевненіші ровесники кажуть щось не те чи невпопад у розмові, але їх це не стримує від спілкування, а мене стримує. Можливо існують якісь методи, якісь вправи і т.д. для підвищення впевненості, якісь техніки, які можна застосувати під час розмови, щоб відчувати себе зі співрозмовником на рівних, а не маленькою дівчинкою, яка говорить із кимось з дорослих?

Володимир Анатолійович Тарасенко · Accepted Answer

[quote]Напевне в мене це від мами. [/quote]
Можливо, перейняли в неї або несвідомо запозичили її спосіб сприйняття реальності. Але ж Ви точно не мама. У Вас має бути своє(!) 

[quote]мені також стало властиво концентруватися на можливих негативних варіантах розвитку подій більше ніж на тому, що все складеться позитивно.[/quote]
Цю звичку варто змінювати, фокусуючись на собі, на процесі, на діях і налаштовуватись на будь-який результат. І навіть результат (чи успіх, чи поразка) вчитись сприймати як природній ефект життя, як досвід, який збагачує Ваші уявлення про себе і про взаємодію з іншими. 

[quote]Це лише моя уява, і поки я чітко не проговорю, то не дізнаюся думку іншої людини. І не варто вгадувати, як відреагує на щось чи як поведе себе інша людина.[/quote]
Вітаю Вас із цим проривним відкриттям. Довіряйте реальності. 

[quote]Вона мала б розуміти, що це неправильна модель і так не робити , але ж ні...[/quote]
Мала б розуміти - це ж припущення. Вийшло так, як вона змогла. Чогось не змогла. Напевно, були перешкоди... 

[quote]Почнеться «Як так? Ти не сказала найближчим, найріднішим, своїй сім’ї?»[/quote]
Прямо скажу - це невротичний і пригнічуючий сценарій, в якому Ваша особистісна автономія і Ваші права дорослої людини ігноруються під соусом "ми ж сім'я, тому ти нам винна..." Отже, шукайте шлях з "болота" на "суходол"(!) Відредаговано автором 31-08-2024 10:25:22

Павел Леонидович Басанский · Answer

Добрий вечір!
Ваше питання НЕ про впевненість і простими порадами чи техніками не обійтись.
Це запит на психотерапію. Тому що застрягання в дитячій позиції має свої причини, які треба з'ясовувати. 
Щось або хтось блокує Ваше дорослішання. З цим треба працювати.
Хто з родичів ставиться до Вас як до маленької дівчинки та знецінює Ваші рішення, знання, пропозиції тощо?

Яна Кіркеснер · Answer

Вітаю, Віко.
Ви правильно акцентуєте, що поводите себе як дитина, як злякана слухняна дитина. Вам слід працювати над своєю "дорослою" частиною Я – раціональною, логічною, розсудливою, відповідальною.
Колега правильно підмітив, що вам варто звернутись до психолога / психотерапевта та плідно попрацювати над власною особистістю, бо методики лише поліпшать симптоми, але не вирішать проблему.
А поки що частіше хваліть себе, нагадуйте собі про свої досягнення та сильні сторони; намагайтесь висловлювати свою думку, навіть якщо не впевнені – практика вам продемонструє, що страх лише у вас в голові і він спотворює вашу реальність.

Алла Володимирівна Романенко · Answer

Вітаю! 

Ваша проблема в тому, що ви свою дорослість не привласнюєте, тому як наслідок ви відчуваєте себе маленькою і інші так вас сприймають. Вам чомусь комфортно та зручно бути такою, шукайте чому? Ваша мама зіграла злий жарт, бажаючи вам підстелити перину,  замість того щоб підготувати до дорослого життя. У вас має бути своя думка, своє бачення навіть якщо воно на даний момент неправильне і вам потрібно вчитись брати відповідальність. Всі люди помиляються і не одразу у вас будуть мудрі світобачення виходити, але спробуйте опиратись на свої цінності, почуття і вже потім доносити думки. Почніть з «я хочу», «мені потрібно», «я обираю саме це…» Так роблять діти, вони відштовхуються саме від потреб, а вже потім формують смисли.  Ваша дитина чи дитяча позиція - це ваша відповідальність. Дайте собі тут підтримку та прийняття, які очікуєте від інших. 

 У вашому випадку потрібна терапія, так як техніки будуть розвивати навички, а у вас глибинні підсвідомі пласти. Вашу внутрішню дівчинку треба доростити, нащупати власні зуби, привласнити агресію, врегулювати кордони, сепаруватись від мами. Дивіться, це ж великий об’єм роботи!

Павел Леонидович Басанский · Answer

Складно НЕ побачити зв'язок між цим:
[quote]Якщо я говорю зі старшими за віком, то мовчу, бо в думці автоматично виникає «Вони старші, мають більше досвіду, навіщо ти будеш вставляти свої п’ять копійок у розмову?», якщо говорю із ровесниками, які в основному заміжні і з дітьми, то відразу думаю «Ну Катя/Таня/Оля ж заміжня, в неї більше життєвого досвіду, ніж у мене, їй видніше, навіщо буду щось казати», якщо з колегами, то «вони довше працюють, мають більше досвіду, більше знають» і т.д. Я завжди подумки знайду причину, чому думка співрозмовника вагоміша за мою[/quote]
та цим:
[quote]у більшості випадків виходить, що таки права у ситуації вона, а не я, тому я і звикла до неї дослухатися, що з часом дійшло до того, що я у всіх рішеннях потребую її схвалення[/quote]
Тож і працювати в терапії треба буде саме з відносинами між Вами та мамою. Тим більше, якщо ще відчувається і провина:  
[quote]я у всіх рішеннях потребую її схвалення, інакше відчуваю провину, що чиню наперекір її волі[/quote]
Це свідчить про те, що мати навіть поставила Вам певний "запобіжник" у вигляді штучного почуття провини, щоб Ви навіть НЕ рипнулись робити щось по-своєму, читайте: ПО-ДОРОСЛОМУ. 
І ще, я чомусь навіть впевнений, що мамі навіть ВИГІДНО, щоб Ви не дорослішали - бо в такому разі вона постійно відчуває свою ЗНАЧУЩІСТЬ для Вас. І це нарцисичне.
Тож тепер ми знаємо, ХТО заважає Вам подорослішати. І ЧЕРЕЗ ЩО Ви з цим погоджуєтесь.
Тепер залишилось пропрацювати це все в терапії. Зразу скажу, що це буде непросто, бо Ви стикнетесь з почуттями злості і несправедливості, образи і провини, з прихованими страхами та вигодами, від яких треба буде відмовитись. Але й результат Вам сподобається - всередині нарешті визріє Доросла частина. 
І Ви звільнетесь від своєї психологічної залежності від мами та від усіх схожих на неї за віком, статусом та характером.
Вважаю, це того варте.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку, Vika!
[quote]Я зажди себе відчуваю у розмовах ніби маленька дитина (я) говорить із дорослими.[/quote]
Пропоную зустрітись з ось такою точкою зору - діти бувають настільки різними, що про одну дитину кажуть слухняна/сором'язлива/налякана/зручна, а про іншу - смілива/відверта/відкрита/спонтанна/норовлива. Чули про таке? 
Це я так спрощено зобразив умовні полюси. Як вважаєте, Ви до якого ближче?[quote]Кожен раз, коли я з кимось спілкуюся, то в основному або зовсім мовчу, або підтакую і погоджуюся із точкою зору співрозмовника. [/quote]

Також спробуйте замислитись і уявити, що трапиться з Вами, коли наважитесь висловити свою думку? Які почуття виникнуть? Які відчуття будуть на тілесному рівні?

[quote]Розумом я розумію, що вік не означає, що людина все знає і завжди права, і вже не одноразово бачила, як старші помиляються, чи навіть мої впевненіші ровесники кажуть щось не те чи невпопад у розмові, але їх це не стримує від спілкування, а мене стримує. [/quote]
То що ж їм дає змогу поводити себе таким чином? Які у Вас будуть варіанти відповіді?
А Вас що саме стримує? Якби не було того, що стримує, то Ви б поводили себе інакше, бо відчували себе інакше, бо іншою себе вважали.

А мамі що б сказали з огляду на [quote]Вона часто каже, що «наробитися у житті ти зажди встигнеш, краще якнайдовше залишатися у дитинстві», бо в неї самої дитинства як такого не було[/quote]?
З подачі мами, її настанов і впливів Ви отримали певний досвід. На щастя, Ви його усвідомлюєте. А як збираєтесь використовувати, що з ним буквально робити?
 Відредаговано автором 07-08-2024 09:12:14

Ірина Миколенко · Answer

Доброе Утро!

Спрошу так - а какую б точку зрения - вы бы отстояли? 
( то есть не смогли бы уже терпеть - не смотря не на что?
Не негатив окружения... не оценки людей... и т д. и даже на последствия после высказанного...)
Есть такие у вас темы? ( хотя бы одна)

"«Ну Катя/Таня/Оля ж заміжня, в неї більше життєвого досвіду, ніж у мене, їй видніше, навіщо буду щось казати"
Это уже проявление комплекса... ( плюс удобная позиция - чтоб не нести ответственность за свой личный выбор! Так высказываться открыто и чтото делать открыто - это же тоже выбор!)
Вам тяжело нести ответственность ... тяжело делать выбор...
Тяжело перечить, тому кто как то - или старше вас, или опытнее... скорее всего родители у вас были доминирующими - не давали вам толком свободы самовыражения - чтоб вы могли свободно и спокойно делать выбор - СВОЙ ВЫБОР! И не важно какой - но главное свой выбор!
Отсюда - теперь у вас вовсем зажатость - во всех сферах - боитесь делать выбор - самопроявляться!

" Але мене лякає, що мені вже 28 років і мої ровесники про себе куди впевненіше заявляють, а я веду себе як мала дитина. І внутрішньо себе так і відчуваю."
Так и есть, маленькая девочка - которая застряла в детской позиции - не научилась раскрываться миру - потому что, просто видимо не дали такой возможности родители раскрыться - ограничивали или пресикали... или делали все за вас - " Слушай нас... мы лучше знаем и лучше сделаем, чем ты " возможно такой посыл был от родителей ваших ( примерно)
И конечно, как тут раскроешься... 
Вы как бабочка, которая еще в коконе застряла... а должна уже порхать свободно!
И вы вот, как раз это и ощущаете это несоответствия времени - и своего состояния.

" і вже не одноразово бачила, як старші помиляються, чи навіть мої впевненіші ровесники кажуть щось не те чи невпопад у розмові, але їх це не стримує від спілкування, а мене стримує."
Скажу вам так - ошибаются все - и это не зависит от возраста ... и от статуса не зависит ... и от пола не зависит... кто не ошибается - тот просто не живет!
Жизнь так устроена - что ошибки будут всегда, и у всех. ( увы)
( у вас страх ошибок - страх быть не компетентной - что вас высмеют унизят видимо...)
Попробуйте чуть поменять свое отношение к ошибкам.
Ошибки да это не приятно - но ошибки нам даны для того, чтоб мы получали опыт - и росли - именно РОСЛИ через ошибки - чтоб был прогресс нас как личности!
Смотрите на ошибку - как на возможность роста! Своего личного роста как личности!
( тогда не так страшно будет или обидно - за ошибки свои)

"Можливо існують якісь методи, якісь вправи і т.д. для підвищення впевненості, якісь техніки, які можна застосувати під час розмови, щоб відчувати себе зі співрозмовником на рівних, а не маленькою дівчинкою, яка говорить із кимось з дорослих?"
Тут только психотерапия - так как, у вас уже это сформированный комплекс - который просто техникой не исправить. Нужна длительная работа с психологом.

И еще - а как думаете - что вам принесет свободу? Именно принесет? 
Когда вы будете делать ... ?
Или когда вы окажетесь... ?
Попробуйте представить это состояние Свободы - оно какое опишите образ картинку?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

У вас запрос на психотерапию и достаточно длительную.
Вы сами пишите, что чувствуете себя в разговоре, как ребенок. А психотерапия это как раз про взросление.
У вас явно тема сепарации от мамы - стать взрослой и принять себя таковой, научиться смотреть на себя своими глазами, а не глазами мамы, разобраться в установках и тому, что она вам передала (что вам надо и берете, а что отбрасываете, как опыт и ценности мамы, но не ваше это).
У меня на страничке есть пара статей на тему сепарации - почитайте, возможно найдете ответы на некоторые вопросы.
В целом, сепарация от мамы влияет полностью на то, как вы себя чувствуете в этой жизни и как строите отношения с другими и с собой. Это, по сути, самая основа. Потому что если нет сепарации, то психологически вы остаетесь ребенком, а ребенку сложно выжить одному в этом мире и страшно нести ответственность как взрослый, общаться с другими взрослыми и хочется найти "родителя", который возьмет на себя ответственность за вас.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Діалог продовжується. І це добре))
[quote]Відчую якийсь внутрішній страх, напевно кине в жар, від того, що ти привернула надлишкову увагу до себе тим, що ти не така як всі і висловила думку, яка йде в розріз з іншими. І я отримала б офігівші (кращого слова не змогла підібрати) погляди у свій бік. Якось підсвідомо напевне не хочеться такої «уваги».[/quote]
Звісно, це плоди Вашої уяви, яка налаштована звичним чином. Проте, як буде в реальності - сказати важко. Якщо спробуєте проявити себе СПРАВЖНЮ, то зустрінетесь з власними відчуттями і емоціями. Не факт, що вони будуть такими ж, як змалювала уява. 
Але можна продовжувати на шкоду собі ПІДГАНЯТИ реальність під очікування, а потім констатувати - ну, ось, я все так і передбачала(!) Ба більше, можна під тиском страху не вилазити десятиліттями з умовного футляру, в якому триває більша частина життя. Тож йдеться про ВИБІР, майже як у Гамлета - бути чи не бути? 

[quote]Висловлення своєї думки – це підсвідомо як мінне поле, скажемо так, треба вгадати яка думка є нібито правильною під час розмови.[/quote]
На жаль, поки що у Вашій свідомості закарбована ця формула. Між тим вона може бути змінена на іншу: висловлення своєї думки - це задоволення від можливості бути собою, проявляючи себе на усю широту власної особистості. До речі, це і умова розвитку людини, її руху вперед від обмежених уявлень до свободи мислення, переживання, самореалізації. 

[quote]вони якось впевненіше висловлюють свою думку, а я напевне звучу непереконливо (манера говорити, тон, голос, щось у цьому роді) і мене легше «присадити»[/quote]
Тобто через страхи, що сидять всередині, Ви себе стримуєте і обмежуєте. 

[quote] мене стримує страх осуду. У нашій сім’ї так було заведено, що себе потрібно вести правильно. У свій час дідусь займав високу посаду і мою маму виховували строго, постійно треба було поводитися добре (і не спричиняти проблем). Мама, в принципі, мене так само виховувала, тим більше, що до моїх 10 років ми жили всі разом (з бабусею і дідусем)[/quote]
Це багато чого пояснює. Сценарії старшого покоління нав'язувались наступним. Панувала ідея і переконання, мовляв, так правильно, так потрібно, так буде для всіх краще. Питання влади через страх, примус, осуд, соромлення... Прикро, але, виходить, що жертвою стали не лише Ви, а й Ваша мама. То вона, напевно, теж заслуговує на співчуття. Чи відчуваєте Ви в душі хоч краплину того почуття до мами? 

[quote]Я звикла, що коли тебе ображають, ти повинна змовчати, бо якщо ти будеш огризатися, то бабусі обов’язково перекажуть (що ти не вмієш себе вести/ неслухняна/не поважаєш старших і т.д.) і ніхто не буде вникати, що тебе хтось першим образив, а ти просто відповіла – це буде «ти себе погано поводила».[/quote]
Тому, щоби відбутись як окрема особистість, неминуче доведеться пройти шлях сепарації. 

[quote]Думаю ніхто в нашій сім’ї не здатний в чомусь переконати мою маму. Сенсу казати щось немає. В битві аргументів з нею ти все одно програєш, тому їй казати щось марно. (В мене і тато такий).[/quote]
На мій погляд, помилково підходити до проблеми з цього боку - щось доводити, у чомусь переконувати, влаштовувати битви аргументів. Є інше бачення - робити, як вважаєш правильним і потрібним для СЕБЕ, бо проживаєш СВОЄ життя, а не їхнє(!) 
Близьких можна ставити до відома і то не завжди, бо людина поступово стає вільною від необхідності обов'язково отримати схвалення своїх дій. 

[quote]Мені просто неприємно і боляче, що такий досвід трапився у моєму житті.[/quote]
Співчуваю Вам. Так, минуле було доволі специфічним. Ваші батьки, дідусі і бабусі, навіть ті, про кого не згадували, були дітьми своїх батьків. І я б не накидував на них усілякі проекції розладів і тому подібного, не заючи їх особисто і не ранячи Вас при цьому. У цьому болоті можна зав'язнути настільки глибоко, що іноді і не виберешся.
Вони були такими, якими були - не ідеальними точно. Це треба просто прийняти. Прожити усі почуття, що спливли на поверхню, у співпраці з психологом... і рухатись далі(!)

Раджу переглянути відео на тему упевненості в собі. Там знайдете міркування над важливими підходами щодо цього питання. 

"Уверенность в себе. Как ее повысить."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-461

Умение сказать «НЕТ»
https://upsihologa.com.ua/audio-video-557

Ірина Миколенко · Answer

Спасибо за такой откровенный ответ!

"Думаю не варто на цьому моменті сильно акцентувати увагу, адже само-собою зрозуміло, що це був просто жахливий період. "
А почему больно? Жутко больно вспоминать как бабушка что делала с вами...???
( унижала - корила - наказывала - запугивала)
Вот это же было да?
Плюс мама такая же, по ее модели действовала - может чуть с отличаем небольшим. 
Но по сути одна и таже модель поведения... плюс отец...
И теперь в какой семьи вы оказались?
( я не буду отвечать - ответьте пожалуйста сами)
Вас очень сильно подавили... задавили бы я сказала, и да у других людей была свобода... а у вас ее просто не было... вы были как в тюрьме моральной...
( грустно очень)

"Просто у мене майже всі члени сім’ї прихильники думки, що якщо чогось не вмієш, не можеш, то і не берися за це. Або роби ПРАВИЛЬНО, або НЕ ТРЕБА було братися за цю справу/пхатися у цю сферу і т.д."
Правильно - это как как они считают правильным? А кто сказал что они правы? И что их мнение единственно верное? И кто вообще им дал право решать что правильно или не правильно - за вас?
( у вас за вас забрали выбор...)

"Свобода – це коли не треба ні перед ким відчитуватися; коли немає тотального контролю; коли не треба нікому пояснювати, чому ти зробила те чи інше; коли ти можеш розслабитися і сказати щось і бути впевненою, що через тиждень/рік/століття тобі це не пригадають і не використають ці слова проти тебе «на суді» (маю на увазі під час чергової сварки)."
И с того что вы перечислили - у вас же, все было наоборот...
Постоянно надо отчитываться... тотальный контроль семейный... причем сразу ото всех прям как стая, которая вас почемуто решила, что должна контролировать ( явно люди не понимают - что переходят все границы дозволенного) что вы как их раб или подчиненный... расслабиться вы не можете.. в постоянном напряжении находитесь.. постоянно приходиться играть роль... вы про это сами сказали... приходиться соответствовать их ожиданиям... (и не дай Бог ослушаться...) а если рискнешь и сделаешь по СВОЕМУ! - вас потом будут судить... именно судить и наказывать... еще и вспоминать это через года... 
"как же ты так посмела поступить по своему желанию или своей воли... как же ты так посмела проигнорить наш наказ или наши хотелки... мы же тут главные... мы же лучше знаем..." и т д.

Вывод со всего этого - вы годами подвергались домашнему - семейному моральному насилию ... 

И еще скажу не приятную... но правду...
Вы потворствуете им отчасти... защищая их и оправдывая... что вот маму тоже дедушка строго воспитывал... и поэтому все так...
Нет не так... она сама выбирает быть такой... по такой схеме жить...
Нас всех ктото воспитывал... но это не обязательно брать негативный опыт прошлого ... негативный сценарий прошлого, и повторять его уже в своем настоящем и будущем... можно стараться действовать по другому сценарию!
Получится или нет - это уже другой вопрос - но проблема в том, что такие люди даже не стараются по другому...
( оправдания всегда легче найти - чем попробовать чтото изменить в своей жизни)
И с другой стороны вы понимать начинаете... и чувствуете - что живете не свою жизнь - причем с детства - вас заставили так жить... по другому просто не выжили бы... ( но это было в детстве - выживание в такой токсичной семье) 

Но сейчас то, у вас есть шанс по другому начать жить!
Уже по своему! Уже как хотите вы!
Больше фокус на свои желания!
У вас по сути есть два варианта - оставить все как есть, и прожить вот в роли серой мышки... невидимке...
Или начать освобождаться - снимать все эти деструктивные установки, которые вам навязали в прошлом семья - срывать все эти иллюзии - в которых вы находитесь и про себя - и про своих родственников.
И начинать жить своей Судьбой! Своим выбор! Своей жизнью!
Выбор за вами...
А если все так и оставите... то тогда вот, так все и будет ... будете как в капкане... а время то быстро идет...
Поэтому думайте, и выбирайте какой Жизнью вы хотите дальше жить! 

"В мене так і було. На основі того і підбирала з ким спілкуватися, хотілося знайти батьківську фігуру, а потім зрозуміла, що ніхто інший крім мене моїх проблем не вирішить."
Именно так - решить свои проблемы можете именно ВЫ - ( хотя бы часть из них) уже вот ВЗРОСЛАЯ позиция - вот тут молодец!
А поможет вам в этом пути психолог - найдите психолога.
Вам нужна психотерапия, причем длительная ( как минимум год)

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

[quote] потім зрозуміла, що ніхто інший крім мене моїх проблем не вирішить.[/quote]
И это отличный вывод, который послужит вам мотивацией для изменений.
А изменения возможны в психотерапии. Поскольку самому "повзрослеть", конечно, наверно можно, но это будет нааамного дольше  и не факт, что получится. Психотерапевт же выступит вам проводником в этом процессе. Кто-то должен задавать вам вопросы для размышлений, отражать вам то, что вы говорите, делаете и подсвечивать то, что вы не можете заметить в силу особенностей психики

Андрей Ластовляк · Answer

Добрий вечір. Ваше занепокоєння щодо впевненості у собі зрозуміле, і важливо зазначити, що багато людей стикаються з подібними відчуттями, особливо коли спілкуються з тими, кого вважають більш досвідченими чи авторитетними.
Щоб підвищити свою впевненість, спробуйте ці практики:
Самоусвідомлення: Записуйте свої думки та емоції, коли відчуваєте себе невпевнено під час розмови. Це допоможе вам усвідомити, коли і чому ви починаєте знижувати свою цінність.
Маленькі кроки: Почніть з того, щоб у розмові висловлювати хоча б одну свою думку чи запитання. Навіть якщо це буде маленьке доповнення, це вже крок вперед.
Техніка "Що, якщо?": Перед розмовою уявіть найгірший сценарій, який може статися, якщо ви висловите свою думку. Зазвичай, такі сценарії здаються менш страшними, коли ви їх програєте в голові.
Саморозвиток: Продовжуйте розвивати свої знання та навички, але пам’ятайте, що ваша думка важлива не лише через вашу обізнаність, а й тому, що вона ваша. Ви маєте право на власні погляди.
Практика з рідними: Використовуйте розмови з рідними як можливість тренувати висловлення своєї думки, а потім поступово переносьте цю впевненість у спілкування з іншими людьми.
Техніка "Словесний м’яч": Якщо вам складно почати висловлювати свою думку, використовуйте техніку "словесного м’яча". Візьміть одну фразу співрозмовника і додайте до неї своє бачення чи питання. Наприклад, якщо хтось каже: "Я вважаю, що це правильний підхід", ви можете додати: "Це цікаво, а як ви думаєте, чи є інші можливості?"
Зміна внутрішнього діалогу: Замість того, щоб думати "вони більше знають", почніть формулювати позитивні твердження про себе, наприклад: "Я маю унікальний досвід і мої думки цінні".
Фокус на процес, а не на результат: Замість того, щоб хвилюватися, чи буде ваша думка прийнята чи ні, зосередьтеся на самому процесі спілкування і висловлення своїх ідей. Це допоможе зменшити тиск на себе.

Ірина Миколенко · Answer

Спасибо за ответ!

"Вона казала «До чужих я так не можу ставитися, то ж чужі діти, а ти ж своя. Але вони побачать, що на тебе я за таке накричала, значить і вони такого робити не будуть». "
Она вами жертвовала - ради своего престижа на работе... и ради своего успеха!
( прикрывалась вами - использовала)

"Тато в силу роботи в постійних роз’їздах, тому наше спілкування зменшилося. Мама дещо переосмислила і сама визнає, що виховувала мене не завжди правильно. Вона це списує на брак досвіду, що вона була молода, в цей час мала багато турбот і т.д. Зараз стало легше, ніж у дитинстві."
Да вам стало легче, когда отдалились от токсичных родственников.
Ну и плюс они чтото наконецто осознали с годами да.

"Не те щоб я їх виправдовую і захищаю, але я стараюся на ситуацію подивитися неупереджено. І хоча я бачу багато недоліків у їхньому вихованні мене у дитинстві, але вони не такі як бабуся з дідусем, тому я не можу їх за все тільки критикувати. В деяких важливих моментах у моєму житті вони мене підтримували і навіть перед тими самими бабусею і дідусем відстоювали. Просто в нас в сім’ї все якось складно і заплутано."
Просто на фоне бабушки с дедушкой конечно - все остальное будет казаться уже более менее...
Хорошо, что защищали вас ( хотя бы иногда)

"Просто в нас в сім’ї все якось складно і заплутано."" - потому что все травмированы и искажены. ( каждый по своему)

"І завдяки психологам на цьому сайті я отримала певне розуміння з чого починати змінюватися і змінювати своє життя." - вот это самое главное!
Удачи вам!

Павел Леонидович Басанский · Answer

[quote]Знаєте, в мене також іноді закрадалася така думка, що вона якось і не дуже хоче, щоб я подорослішала. З одного боку вона часто каже: «я вже хочу, щоб ти вийшла заміж, щоб у тебе була своя сім’я», з іншого - не дає мені кроку ступити. Але я думала, що вона просто боїться самотності і тому дуже до мене прив’язана[/quote]
Подвійні послання - нарцисична фішка. Як і страх самотності, який НЕБЕЗПІДСТАВНО мають всі нарциси (хто буде довго їх терпіти?!)
[quote]Звучить дуже заманливо (навіть здається нереалістично) відслідковувати і присікати такий тип поведінки[/quote]
Зовсім ні. Досить реально. Майже всі без виключення мої клієнти мають подібний до Вашого досвід зростання в нарцисичних родинах і через певний час в терапії не тільки відслідковували та присікали, але й навіть повністю відсікали від себе друзів та знайомих, схожих на їхню токсичну рідню. Повірте, в Вашому оточенні теж такі є - яких Ви несвідомо притягнули в своє життя і які використовують Вас в якості ресурсу та самостверджуються за Ваш рахунок. 
[quote]Просто дивно, що коли в неї були авторитарні батьки, які виховували її в страху, створивши свою власну сім’ю, вона все ж таки запозичила цю модель і мене також виховувала в страху( я все дитинство її боялася). Вона мала б розуміти, що це неправильна модель і так не робити , але ж ні...[/quote]
100% так. Ви праві. Тому й виправдовувати маму не слід, як дехто дає поради. Бо так можна виправдати і маніяка, бо в нього було таке важке дитинство. Пояснювати можна, але НЕ виправдовувати. Це психологічно шкідливо.
[quote]Коли заходить тема її дитинства, то вона неохоче щось розповідає, бо відразу починає плакати[/quote]
А це дуже схоже на маніпуляцію - щоб спеціально викликати у Вас жалість. Це удар нижче пояса. Дитина може плакати перед мамою, а мама перед дитиною - як міняється з нею ролями. "Дивись яка я нещасна, як дитина, пожалій мене".
[quote]Просто, якщо до прикладу взяти мою маму. Інколи вона нормально спілкується і здається, що все добре, а інколи якось дивно реагує, робить дивні вчинки і здається, що ти говориш з іншою людиною. І ти не знаєш, як вона може відреагуватина щось, бо на аналогічну ситуацію вона часто реагує по-різному. В ній ніби вміщується дві особистості і інколи це лякає, тому я і припустила теорію, що можливо це певний розлад. Я не буду стверджувати напевне, бо я в цьому не розбираюся, та і наговорювати на рідних не хочеться[/quote]
А хіба Ви наговорюєте на них? Не побачив такого. Але це роздвоєння якраз і збиває з толку близьких та дітей, тому й складно усвідомити, що з ними щось не те - то нормальні, то ні. 
[quote]А й справді, чомусь я завжди боюся реальності, завжди собі вигадую як хто відреагує, як складуться обставини і т.д. і напевне себе тим самим програмую на негативний результат[/quote]
Це один з наслідків нарцисичної травми, яку Ви отримали. Вона є в усіх, хто мав таких родичів. Знаю зі свого досвіду роботи.
[quote]Не те щоб я їх виправдовую і захищаю, але я стараюся на ситуацію подивитися неупереджено. І хоча я бачу багато недоліків у їхньому вихованні мене у дитинстві, але вони не такі як бабуся з дідусем, тому я не можу їх за все тільки критикувати. В деяких важливих моментах у моєму житті вони мене підтримували і навіть перед тими самими бабусею і дідусем відстоювали[/quote]
[quote]Мама багато у чому поблажливіша до мене, ніж бабуся з дідусем. Вона багато у чому мене підтримує, але її методи виховання багато в чому були схожі із бабусиними[/quote]
Це тому, що ступінь нарцисизму може бути різною - від максимальної та супердеструктивної як у бабусі, до помірної (як можливо у мами). Є ще поняття "нарцисичного радикалу" - коли в людини не вроджений, ядерний нарцисизм, а частковий-набутий від батьків та інших.  
Тому, щодо батьків, які Вас інколи відстоювали перед бабусею з дідом, то це може бути варіантом помірного або часткового прояву. Або чи ще ситуацією, коли батьки вирішили повоювати зі своїми батьками - щоб не стільки Вас відстояти, скільки себе. Це теж інколи буває.
[quote]Просто у мене майже всі члени сім’ї прихильники думки, що якщо чогось не вмієш, не можеш, то і не берися за це. Або роби ПРАВИЛЬНО, або НЕ ТРЕБА було братися за цю справу/пхатися у цю сферу і т.д. І це постійно проскакує в розмовах і робить якийсь підсвідомий психологічний тиск[/quote]
Це типовий і суто нарцисичний підхід, яким вони обрубають крила своїм дітям, знецінюючи будь-які їхні досягнення. І це відбувається з двох причин:
1) заздрість, яка завжди присутня у нарцисів - в ситуації, коли вони не вміють-не можуть щось, а Ви - вмієте і можете. В цьому випадку Ви для них - ЗАГРОЗА їхньої величі, тому Вас обов'язково треба знецінити, висміяти та зупинити. 
2) страх засудження з боку оточуючих. Бо якщо Ви - не ідеальні в чомусь, то як представниця родини таким чином підставляєте всю сім'ю - за їхніми нарцисичними уявленнями. І кидаєте тінь на них - батьків і бабусь з дідусями. А вони цього дуже бояться, бо найголовніше для них - тримати марку. От таке збочення. Яке Вам вилазить боком.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Впевненість у собі

Відповіді психологів