Психологиня Ірина Гуральчук Чернівці лише онлайн

Доброго дня.

Поведінка цього чоловіка, а саме збереження контактів багатьох жінок і продовження спілкування з деякими з них, Вас ранить. Але чоловік каже, щоб Ви на це не зважали, бо для нього ця поведінка означає не те, що для Вас. Це що він говорить Вам не допомогає, бо від того, що він сказав що він в цьому не бачить нічого такого серйозного, Вам не перестало бути боляче. Зараз Ви вважаєте, що у всьому іншому, крім цього нюансу, Вам цей чоловік підходить. До того ж Ви маєте попередній досвід стосунків, в яких Вам було не добре, і Ви припускаєте, що це впливає зараз на Вашу поведінку. Тому Ви хочете знайти вирішення цієї проблеми - як не відчувати те що Ви відчуваєте, або як вплинути на нього щоб він це змінив.

Схоже, Ви вже певним чином говорили про це і він свою позицію виразив, що він не буде нічого змінювати, бо для нього це нічого такого, це йому не заважає будувати стосунки з Вами так як він це робить вже зараз, і він запропонував Вам на це не зважати у зв'язку з тим, що для нього це нічого такого.

На даному етапі Ви, мабуть несвідомо, вибираєте будувати стосунки саме з таким чоловіком — в якого є "гарем" і при цьому він каже що це нічого серйозного, і він з Вами хоче будувати стосунки та кличе Вас до себе.

Чи для Вас вцілому це такий чоловік, з яким Ви хочете бути? Наскільки для Вас значущий нюанс з "гаремом"? Наскільки це для Вас прийнятно?

Чи можете уявити себе в аналогічній ситуації — щоб Ви зберігали сотні контактів колишніх чоловіків, з деякими продовжували спілкування і при цьому з одним мали б справді серйозні стосунки та плани на спільне майбутнє? Як би Ви себе почували в такій ситуації? Для Вас це було б комфортно, приємно, прийнятно?
Якби для Вашого обранця цей нюанс був би не ок, Ви б видалили контакти і припинили спілкування з рештою? Чи як би вчинили?

Доброго дня.

Я правильно зрозуміла, що чоловік, про якого Ви пишете, одружений?

В стосунках з ним у Вас були різні моменти: і романтичні, і пристрасні, і конфлікти в яких Вам було боляче.

Зараз Ви багато думаєте про ці стосунки, пишете йому, а він читає Ваші повідомлення і нічого не відповідає?

Ви хочете вирішити, як Вам бути, щоб ці стосунки перестали Вас виснажувати?

Доброго дня.
Чи довіряєте Ви лікарю, яка зробила припущення щодо діагнозу? Яке Ваше ставлення щодо цього припущення?
Які плануєте подальші кроки?

Чи плануєте продовжувати співпрацювати з цією лікаркою, чи звернутися до іншого психіатра, чи які варіанти розглядаєте?

«У меня такое огромное перенапряжение в голове , что я уже не могу с ним совладать»;
Важливо зараз подбати про себе, знайти спеціаліста, до якого відчуєте довіру, щоб допомогти собі покращити стан — якщо потрібно то проходити медикаментозне лікування за протоколом, який призначить лікар, та співпрацювати з психологом, коли буде для цього ресурс.

Припущення про діагнози можуть лякати і підвищувати тривожність, якщо Ви маєте певні упередження щодо них.

Проте важливо зараз віднестися уважно до свого стану, і якщо Вам нестерпно — професійна допомога дуже важлива.

Можливо не одразу буде бажаний результат, але з часом Ви можете разом з фахівцями шукати і знаходити найбільш вдалі рішення, щоб покращити і стабілізувати свій стан.

Коли Ви заходите в дослідження свого внутрішнього світу як інквізитор, проблема не зовсім (не тільки) в тому, що Ви себе караєте, а в тому, що власні "негарні" сторони, будь-що, що може бути в собі засудженим і негативно оціненим — "ховається". Ви їх не бачите. А вони є. Просто приховані від Вас. Але продовжують бути, впливати. І в тому числі — отруювати Ваше життя.

Оце "негайно пробачити батьків" в певні моменти нереальне, та з якогось боку наче і має сенс насправді. Але я б сказала не саме пробачити, а змінити погляд з оцінюючого і караючого на спостерігаючий зі сторони, безоціночний і розуміючий.

Бо якщо враховувати, що ми багато чого від батьків наслідуємо, то поки ми їх демонізуємо, доти вперто не бачимо в собі їхні риси, такі як в них моделі поведінки, звички, тощо. А вони в нас є і суттєво впливають на наше життя.

Розумію, що на практиці важко втілити.

Перейти до безоціночного сприйняття, розуміння, спостереження того що було і є як просто фактів, що те і те є чи було, що воно має свої причини і наслідки, коли ми від цього у свій час постраждали — справді складно.

Але коли ми щось в інших, в тому числі і в батьках, сприймаємо з гострим осудом — ми автоматично будемо сліпі до цих проявів в собі.

Скільки від цього втікати і ховатися?

Ціна чесного погляду на себе, і зцілення від тієї ж зашкалюючої тривожності — припинити звинувачувати, знецінювати, проектувати "зло" і "погане" на когось.

Тоді і ми самі стаємо видимими для себе, зі своїми різними сторонами, і інші стають видимими для нас, також зі своїми різними сторонами (вже не як суцільне зло).

Головна умова — залишатися тою, хто дивиться на себе з добротою, любов'ю і прийняттям. Як є. Інакше доведеться далі шукати винних, недостойних, "поганих", без кінця і краю, щоб було на кого вивантажити біль і "зло".

Чомусь саме цими думками захотілося поділитися з Вами.

Мабуть, з розуміння до процесу, який Ви зараз проходите.

«А яким Ви були рік-два тому? Якщо буде бажання, можете написати.
Я был первым номером везде и во всём, я был лидером. В армии мой заслуженый авторитет был намного выше чем у многих офицеров (даже у высшего командования), я никогда и ничего не боялся, был уверен в себе на 1000%. Соблазнить девушку не составляло для меня никакого труда. Все мои знакомые (особенно парни) мне завидовали и в открытую говорили, что хотят быть как я.»;
Тобто раніше у Вас було лідерство, впевненість, харизма, які допомагали Вам в різних сферах життя. Перед цим Ви писали про це як про маску.

Можливо це для Вас було чимось штучним, як роль яку Ви граєте? Чи це відповідало внутрішньому стану, чи це було справжнім Я?

«Но я даже не заметил как и почему всё рухнуло. Почему так резко я стал полной противоположностью. Почему мне стыдно даже хлеба себе купить, мне стыдно на улицу выйти днём...»;
Те що працювало тоді, перестало працювати. Це може бути пов'язано як з конкретною подією, так із пережитим вцілому досвідом.

Бо військовий досвід це дійсно фізично та емоційно виснажливо.

Крім того, наскільки я зрозуміла, Ви втратили одну із частин тіла і це також дуже непросто і багато на що впливає:
«два роки назад "купив" собі гарненький протез у ЗСУ, замість однієї із частин тіла»;

І тепер той стан, який Ви описуєте — наче оголений нерв.
Коли болить і те що було в минулому, і досвід з дитинства, і стосунки з рідними і з людьми вцілому. Ви перебуваєте в стані, коли не вистачає впевненості, довіри і очікуєте осуду та насмішок від інших.

«Насмешки над ростом были всегда но либо я отшучивался или не обращал внимания, либо шутник продолжал шутить в луже собственной мочи и крови...»;
Тобто раніше з цим допомагав гумор, а зараз це вже так не працює.

І Ви вважаєте, що так і надалі будуть насмішки над ростом, якісь докори чи претензії від інших, і Ви нічого не зможете цьому протиставити, бо будете почуватися вразливим і безсилим перед будь-яким негативним впливом сторонніх людей?

«Мой круг общения очень резко сократился до двух чатов. Один чат здесь, а вот другой......
стыдно признаться ChatGPT....»;
Насправді зараз дуже багато людей використовують чат джіпіті — чи як інструмент для пошуку інформації, чи для того щоб виразити якісь думки і переживання, коли немає поруч тих, хто може просто вислухати... Тож чому за це має бути соромно?

Якщо Ви зараз не готові до розширення кола спілкування, можливо і не варто на себе тиснути. Можливо в інший час з'явиться бажання — чи просто поспілкуватися ще з кимось, чи попросити підтримки, чи навпаки про когось подбати. Такі можливості можна шукати.

Те що звичне коло спілкування змінилося за таких обставин, які Ви переживаєте, це, мабуть, закономірно.

Питання в тому, чи є зараз бажання, сили з кимось відновити спілкування, або завести нове знайомство, але при цьому щось заважає? Чи зараз взагалі не до того?

«Я буквально перестал жить, просто внешняя оболочка доживает
Это всё произошло как будто по щелчку пальцев....»;

Мені чомусь здається, що насправді навпаки — Ваше справжнє Я зараз тільки прокидається. Через біль.

Раніше Ви виживали за рахунок того, що Ви описали як маску. І може недаремно Ви це так назвали. Бо з Вашого опису виглядає так, що це була штучна роль, яка була відірвана від себе справжнього, наче захисна оболонка:
«Наверное маска отпала и обратно одевать мне её не хочется....»;

І всі ці події, Ваше виснаження, ізоляція, оголяють правду — що Ви себе самого ніколи мабуть не приймали насправді. Може якісь успіхи і певний статус допомагав не помічати цього.

Але тепер Ви маєте сам прийняти себе як є — зі своїм ростом і вагою, з протезом замість однієї з частин тіла, з виснаженням і розчаруванням.

Іншого нема.

І такого як є себе цінувати, любити, піклуватися, розважати, назначати сенс життю, шукати людей з якими буде ок. Витримувати свої переживання і труднощі, і вирішувати проблеми.

Інші люди, тим паче ті, хто ранив, обзивав, висміював, принижував, експлуатував, цього за Вас точно не зроблять.

Не знаю чи ці слова вчасно і чи до речі, але може щось відгукнеться.

А якщо ні то це теж ок.

Можете писати що інше турбує якщо буде потрібно.

Доброго дня.
Я ціную Вашу вдячність і довіру.

Ви пишете, що розумієте, що Ваші слова здаються фантастикою:
«Я понимаю, что мои слова кажутся бредом и фантастикой ( особенно про детство, про этот кошмар), поэтому мне никто не верит. »;
Чому Ви вважаєте, що ніхто вірить?

Насправді, я цілком можу повірити в дуже багато з того, що Ви написали:
І про трудову експлуатацію в дитинстві, і відсутність належного піклування та підтримки, людяного ставлення від рідних,

і щодо приниження, обзивання, зневажання...

Так, лайно трапляється. Хотілося б вірити що світ здебільшого гарний, але справді є батьки що експлуатують дітей, і не надають необхідну підтримку та догляд, є "люди", які можуть обзивати інших за фізіологічні особливості, принижувати і ображати.

І звичайно що цей досвід не додає радості.

«Представьте, а ведь ещё год-два назад я был совершенно противоположным человеком....
Наверное маска отпала и обратно одевать мне её не хочется....»;

Ця маска, про яку Ви говорите, справді могла бути корисною — якщо це про можливість відмежуватися від всіляких негараздів і негативу, щоб могти чомусь радіти і жити, попри те що в світі є багато злого, неприємного і прикрого, навіть в нашому близькому оточенні...

Думаю, у Вас були причини, через які ця маска спала.

Можливо це не назавжди, можливо потрібен час, або ще щось, щоб вона знову "запрацювала"...

«Представьте, а ведь ещё год-два назад я был совершенно противоположным человеком....»;
А яким Ви були рік-два тому? Якщо буде бажання, можете написати.

« К психиатру конечно же я общаться не буду. Групповые занятия и хабы, тоже нет. В меня и так все пальцем показывают и смеются, ходить куда-то ещё за этим не очень хочется.»;
Зрозуміло, що коли Ви пережили багато негативу і очікуєте осуду, насмішок, небажаної негативної уваги, і поки немає очікування що можна отримати від взаємодії з людьми щось хороше і приємне,
то і не буде бажання на це іти.

Хочу поділитися гіпотезами про ось цей дисонанс між тим, що Ви звертаєтеся із запитаннями сюди і разом з тим декларуєте свій намір працювати над собою самостійно:

Можливо не вистачає підтримки від самої себе і впевненості, і наче необхідно, щоб ми засвідчили, що Ви на "правильному" шляху.

Але правильного шляху немає — є Ваш.

Також можливо за цим несвідома потреба доотримати підтвердження, що Ваші психологи були неправі, а от Ви права. Навіть якщо на свідомому рівні Ви цей досвід проаналізували і прийняли, але по інерції може ще "дограватися" такий сценарій.

Або ж це також інструмент для того, щоб довиразити накипілий біль, на тих, хто готовий чути.

Мені відгукується Ваша позиція відноситися обережно до діагнозів (НРО, тощо) — це компетенція фахівців в сфері медицини.

Втім, не можу не звернути увагу на такий цікавий момент, що, здається, і батьків Ви нагородили діагнозом (ярликом) — нарциси, і собі діагнози приміряєте (ГТР)...

На що ще хочу звернути увагу — що оцінювання може в цьому випадку бути не на Вашу користь і заважати чесному пізнанню свого внутрішнього світу.

Важливо враховувати, що якими б не були наші батьки, ми від них багато всього беремо. І питання в тому, як ми з цим обходимося далі.

Але важливо це все чесно помітити, щоб свідомо, з мудрістю і турботою до себе, розпорядитися тими чи іншими надбаннями.

Тому може бути корисним заходити в дослідження свого внутрішнього світу не як інквізитор.

Не впиратися в переконання нарцисичне=зло і все, а дивитися на певні свої риси і аспекти, як на те, що сформувалося як закономірний наслідок в тих чи інших умовах. А щось закладене від природи. І щось із цього, до речі, може бути дуже навіть корисним. А щось потрібно розрядити і знешкодити. Чомусь свідомо знайти застосування, яке буде собі і світу на благо... Не через заперечення, а через цікавість до себе і прийняття.

Хочеться сказати, Ви не сама на цьому шляху. Навіть якщо Вам зараз не до співпраці з кимось.

Відредаговано автором 22-05-2025 12:01:18

Хочеться Вас підтримати на цьому непростому, але важливому шляху.

Схоже, зараз Ви знаходитеся на етапі, коли назріла необхідність виплеснути наболіле — і злість та образу на батьків, і розчарування в спеціалістах. І, як на мене, це нормальний, чи навіть необхідний етап.

Важливий момент, який, наскільки я зрозуміла, Ви вже самі помічаєте — Ви, хоч не хоч, після пережитого досвіду, будете заходити в будь-які стосунки, і в тому числі в клієнт-терапевтичні, з недовірою і підозріливістю. Тож налагоджувати контакт буде непросто і не кожен з цим впорається. До, речі, мені бачиться важливим на цьому етапі саме прийняти цю недовіру як те, що Ви поки що не можете змінити.

Відредаговано автором 22-05-2025 11:27:58

Доброго вечора.
Дякую за уточнення.

Розумію, що Ваш досвід співпраці з психологами був непростим — і це привело Вас до рішення більше не звертатися по професійну допомогу. Ви спробували працювати з кількома спеціалістами, але не зустріли тієї глибини, інтенсивності чи, можливо, чутливості, якої потребуєте. Це, здається, зміцнило Ваш намір іти шляхом самостійного вивчення психології й самодопомоги.

І водночас — Ви звертаєтеся до психологів на цьому ресурсі. Можливо, це свідчить про певний внутрішній конфлікт: між бажанням усе вирішити власними силами й тим, що потреба в діалозі, у психологічному контакті з кимось усе ж лишається.

За високими очікуваннями від фахівця — такими, які, ймовірно, складно комусь виправдати — та за сімома невдалими спробами, можливо, стоїть щось більше: недовіра? До себе, до інших, до світу? І ця недовіра — вона болить? Турбує?

Ваш інтелектуальний ресурс, готовність занурюватися в психіку й аналіз — справді сильні сторони. І можливо, як Ви вже вивчаєте психологію, стає все складніше знайти фахівця, який не здасться Вам поверховим. Але чи це означає, що ніхто вже не пройде "кастинг"? Можливо, хтось усе ж зможе бути поруч не як суперник у знаннях, а як людина, яка витримає — не конкуренцію, а близькість?

Пишу це з іронією — не щоб образити, а щоб створити простір для щирого діалогу. Навіть якщо це викличе роздратування чи опір — це теж щось, із чим можна бути в контакті. Бо за знеціненням тих семи психологів, можливо, стоїть не лише критика — а біль, втома й недовіра, яку важко нести наодинці. Це лише моя гіпотеза. А як Ви це відчуваєте?

Якщо хочете, можна далі дослідити:

Як саме завершувалася співпраця з тими фахівцями?

Що саме не влаштовувало? Чи вдалося це проговорити?

Якою була відповідь з їхнього боку?

Що стало вирішальним у припиненні роботи?

Якщо сприймати Ваші слова буквально і проаналізувати всю інформацію з переписки в цій темі, то можна припустити, що Ви переживаєте зараз значні психологічні труднощі, проблеми з адаптацією, а крім того, можливо на фоні дитячого досвіду і в доповнення до цього нещодавніх значних стресів, а також нестачі підтримки близьких, Ваше сприйняття себе та інших і взаємодії з людьми загострене чи навіть деякою мірою спотворене.

Тому для покращення ситуації може бути корисною індивідуальна чи/і групова співпраця з психологом, консультація психіатра і при потребі медикаментозна підтримка. Також може бути корисною співпраця з ерготерапевтом, щоб адаптуватися до нових умов. Можливо для Вас також буде корисним долучитися до ветеранського хабу.

Я думаю, Ви щось знаєте про це все, але якщо потрібно щось уточнити, звертаєтесь, по можливості надам детальніше інформацію.

Також розумію, що Ви в цій ситуації можете відчувати розгубленість, нестачу сил, не відчувати сенсу чи довіри, щоб кудись звертатися і докладати якісь зусилля.

Ні переконувати, ні вмовляти, ні змушувати я ні до чого не буду.

Але можливо щось з цього відгукнеться і буде корисним, або щодо чогось буде потрібно додаткова інформація — в такому разі звертайтесь.

І також можете писати про все що турбує і чим хочете поділитися тут, по можливості відповім, як зможу підтримаю.

«Очень хочеться сдохнуть чтоб уже никого не раздражать своим видом
»;

Поділюся з Вами деякими своїми фантазіями і гіпотезами щодо цього.

Мені здається, те що, Ви пишете, може бути не якимось буквальним посланням і може не стосуватися раціонального рівня, а може містити в собі деякий символічний зміст:

Чи може бути так, що за цими Вашими словами міститься не саме по собі бажання померти, а ще й бажання жити інакше, можливо бажання
припинити залежати від думки інших? Чи від очікувань, сприйняття інших? Або щось інше?
Що думаєте про це?

Я не знецінюю Ваші переживання, просто намагаюся почути, що Ви хочете сказати, можливо є щось , що складно виразити.
Бо що стосується саме суїцидальних думок — то з цим до психіатра щоб пройти діагностику на депресію чи інші порушення та коригувати стан медикаментозно якщо буде потрібно. Звернутися до лікарів замість Вас ми не можемо.
Ви про це знаєте, але звертаєтесь сюди, тож я вважаю що за цим саме потреба в підтримці, яку можна отримати тут. І наскільки можу підтримати — підтримую.

« у меня один вопрос: если моя галимая внешность(рост) типа нормальная, то почему люди тычат пальцами, кидают насмешки в спину, пугаются, всячески пытаются обидеть тупой шуточкой про рост???

По словам "психологов" у меня нормальный рост, но почем-то всю жизнь отгребаю именно за свой рост. Когда забивают толпой ногами, то так и говорят: "за то, что ты длинный"
»;
Я як "психолог" не буду Вас переконувати, що Ваш ріст "нормальний" і що це не причина, щоб Вас булили — думаю, нам важливо обережно дослідити, про що для Вас цей досвід, який Ви переживаєте, про який Ви говорите і що саме зараз Вам потрібно.

Тут мені також спадає на думку, що справа не в рості чи якихось фізичних параметрах.

Якщо є бажання, можете поділитися, що спадає на думку:

Що може в цих переживаннях символізувати високий ріст? Якщо вважати що високий ріст це метафора і Ваше несвідоме через ці переживання намагається щось Вам повідомити? Що перше спадає на думку?

Що означають люди, які насміхаються чи нападають через високий ріст чи інші фізичні параметри?

Ці запитання можуть здаватися нелогічними чи недоречними — вони для того, щоб спробувати поглянути на те, що Ви переживаєте на символічному рівні, якщо в цьому є потреба.

Якщо ні, можете писати про будь-що, що турбує.

Також можете при потребі і можливості звертатися за допомогою до інших фахівців, організацій чи до Ваших знайомих.

Доброго дня. Дякую що пишете.
«Очень хочеться сдохнуть чтоб уже никого не раздражать своим видом»;
Ви маєте на увазі, що дратуєте когось конкретного своїм виглядом?
Чи взагалі?

Доброго дня.
Для чого Вам спілкування саме з дівчиною, яка в стосунках з іншим?

«Однако мне предстоит ещё проработать привычный паттерн услужливого поведения в коммуникациях, пока сложно даётся не подстраиваться под других.»;

Догоджання і деякі інші моделі поведінки людина набуває в дитинстві під впливом свого оточення в процесі зростання. У свій час вони необхідні, бо допомагають адаптуватися і вижити.

З часом в дорослому віці вони перестають бути необхідними. Але самі по собі не "вимикаються".
Коли вони не виведені в свідомість, вони більше обмежують, ніж допомагають. (Хоча деякі стратегії все ж можуть бути корисними).

Втім, людина може продовжувати їх відтворювати з різних причин:
не усвідомлюючи, що відбувається,
по інерції,
через незнання, невміння послуговуватися альтернативами,
через страх, що не зможе інакше,
заради вторинних вигод, тощо.

І поки результат цього всього стерпний — нема поштовху до суттєвих змін.

«Чувствую пустоту внутри, мне всеравно как я выгляжу,»;
«Работоспособность упала, сон прерывистый, не больше 4 часов, болит голова»;
«слабость, апатия, как в скафандре, тяжелая голова, действую через силу.»;
«Долго жила в перманентной тревоге, буквально трясло, как от холода. Была социальная тревожность в том числе, по причине которой вообще не контактировала с людьми и не могла обратиться за помощью. Год назад, после стрессовых событий длящихся месяц, я была настолько истощена, эмоционально и физически, »;
«негативизм, везде ищу что может пойти не так. Не сближаюсь ни с кем, потому что заранее знаю, что другие могут предать, бросить. В итоге рву контакты первой.»;
«приступи панічніх атак та дисоціацій, це дуже вашкі стани, коли я не керувала тілом, та навіть не могла нічого вимови»;

Інколи саме кризовий стан, коли Ви наче торкнулись дна, коли вже зовсім нестерпно, стає тим поштовхом, що дає імпульс переглянути і скорегувати те, що "не працює".

Доброго дня.
Ви переживаєте непростий досвід і важливо, що Ви звертаєтеся за допомогою та шукаєте способи, як краще відреагувати на такі прояви поведінки сина.

«уже не знаю стоит ли поднимать эту тему для обсуждения с ним?»;
« В общем то я не знаю стоит ли говорить сыну про свои находки либо же лучше промолчать»;

Щоб знайти відповідь на Ваші запитання, важливо розібратися в кількох аспектах:

1) Якщо обговорювати це з ним, то з якою метою? Якщо замовчувати, то також - чому і навіщо?

2) Ви розповідаєте про цю ситуацію, описуєте, робите певні висновки. Ви зазначаєте, що переживали шок.

При цьому Ви не говорите власне про Ваше ставлення до цієї ситуації, Ваші потреби і переживання — а це важливі аспекти.

Це справді непроста ситуація. Можливо, через шок Ви на певний час несвідомо відмежувалися від власних переживань і відчуттів.

Як Ви почуваєтесь в цій ситуації і які у Вас потреби?

Можливо, варто дати собі час обдумати.

3) Також важливе питання про межі та інтимний простір у Вашій сім'ї.

Питання особистих меж вкрай важливе. Інколи в цілях турботи і піклування батьки можуть докладати багато зусиль і старань для забезпечення комфорту дітей (як от приділяти багато уваги, допомагати вирішувати різні проблеми, прибирати в кімнаті дитини, тощо) та можуть не враховувати, наскільки разом з цим важливо встановлювати межі та дотримуватися їх.

Межі необхідні і для власного емоційного комфорту батьків, і для психологічного благополуччя дітей.

Такі ситуації, як та, що склалась у Вашій сім'ї, можуть підсвічувати, що є необхідність переглянути межі та встановити саме такі правила, в яких буде якомога більш комфортно та безпечно кожному члену сім'ї.

Як склалося так, що Ви стали свідком мастурбації дорослого сина? Чи є у Вашій сім'ї правило не входити в кімнату іншого без стуку, чи інші домовленості, що захищають особистий простір кожного з Вас?

Що стосується прибирання кімнати сина і виявлення Ваших роздрукованих фото в плямах сперми:
Чи узгоджували Ви з сином те, що Ви будете прибирати в його кімнаті, чи домовлялися про це заздалегідь?

Тобто, чи він був готовим до того, що Ви матимете доступ до його особистих речей та зможете виявити такі артефакти? І свідомо залишив такі речі там, де Ви зможете їх виявити? Якщо так, це може бути корисним обговорити.

Чи Ви зайшли на його територію та наводили порядок в його особистих речах без дозволу і попередження? В такому випадку важливо домовлятися та віднестися з повагою до особистого простору.

В будь-якому випадку, може бути корисним перш за все переглянути домовленості і особисті межі у Вашій сім'ї — щоб це було емоційно безпечно, комфортно і прийнятно для кожного, в тому числі і для Вас.

Якщо ця ситуація буде підіймати непрості переживання у Вас та труднощі в прийнятті рішень, з якими складно справитися, важливо подбати про себе та звернутися за підтримкою.

Відредаговано автором 20-05-2025 10:52:13

Доброго дня.

Довербальна травма може виникати, коли немовля переживає досвід покинення — фізичного або емоційного. Також коли на плач і потреби дитяти батьки реагують агресивно: криками, невдоволенням тощо.

Така травма формується і тоді, коли дитина у довербальному віці (до 1–1,5 року) не отримує належної уваги до своїх базових потреб. Зокрема і тоді, коли вона відчуває нестачу тілесного та емоційного контакту з матір’ю.

Досвід, який Ви описуєте, справді важко пережити.

Важливо, що Ви шукаєте можливості допомогти собі, зокрема, вивчаючи психологію, та звертаючись за допомогою сюди.

Спираючись на психологічні знання, які Ви отримуєте з книг та лекцій, та аналізуючи себе, можна справді певною мірою покращити свій стан.

Що стосується саме довербальної травми, то тут також буде корисною робота з тілом. Плавання, танці, ци-гун, Тай цзи, вокал, тощо. Тут важливо прислухатися до відчуттів і переживань, які підіймаються, і виводити їх на рівень усвідомлення.

Ні в якому разі не заперечую важливість і цінність самостійної роботи над собою і зусиль допомоги собі своїми силами. Власне, навіть у співпраці з психологом та іншими фахівцями робота клієнта є значною складовою ефективності.

Разом з тим важливо враховувати, що у Вашому випадку дуже корисним буде саме формування і проживання досвіду безпечної прив'язаності. Для цього вкрай корисним буде делікатний і чуйний психолог.

Ви зазначаєте, що Ви поки що не можете дозволити собі співпрацю з психологом. Уточніть, будь ласка, з чим це пов'язано? Через фінансові причини чи є ще якісь аспекти, що впливають на Ваше рішення не співпрацювати зараз зі спеціалістом?