Психологиня Ірина Василівна Гуральчук Чернівці лише онлайн

Доброго дня.
Ви пишете, що для Вас це не нормально.
Справа не в тому, що Ви не хочете йому говорити про те, що знаєте, бо Ви таємно переглядали інформацію в його телефоні.
Справа в тому, що він такий як є, і є факти, що він переглядав, він пересилав другу з певними коментарями. Це вже є, незалежно від того, чи Ви це обговорите. І Вас це зачіпає.
Чого Ви хочете для себе у зв'язку з цією ситуацією?

«Доброго дня. Вперше написати тут на сайті я наважився тому що дуже хотілося виговоритися. Я був впевнений, що ніхто не прочитає і не відповість. Для мене це було як крик в пустоту. Але результат був протилежний. Дуже вдячний за це. Надіюсь на такий же результат від оффлайн зустрічі, якщо знайду спеціаліста.»;
Чую про Вашу вдячність і надію на результат від очної роботи зі спеціалістом. Водночас відчувається якась важкість у цьому тексті. Хочеться Вас підтримати.

Скажу про те, що відчувається, можливо не в точку, а можливо відгукнеться. Ви говорите про крик в пустоту, можливо це пустота, яка все ще відчувається Вам зараз? Пустота, яка може захищати, та водночас відділяти від інших людей і заважати взаємодіяти та отримати допомогу, чи підтримку, коли потрібно, чи просто приємність від взаємодії з іншими, чи бути також корисним для когось . І може бути непросто пробиратися крізь цю пустоту, щоб знайти контакт з іншими.

«А пасочка стоїть і чекає. Тут справа в тому, що люди знають про мою добробуту, почуття долгу. Що прийнявши якийсь подарунок, незначний, можна змусити мене відробляти його роками. І всі намагаються цим скористатися. Це далеко не вперше і я намагаюся з цим боротись.»;
Якщо були такі ситуації, коли за подарунки Вам нав'язували вину, та змушували їх відробляти, то зараз подарунок, з якими б намірами його не вручили, може піднімати ті почуття. Якщо Ви не домовлялися що будете щось робити за подарунок, то Ви і не мусите і нічого не винні. Але це відчуття боргу може все одно залишатися і пригнічувати. Навіть коли розумієте, що Ви нічого насправді не повинні за подарунок.

«Спорт я люблю і мав не погані досягнення і не в одному виді. Мене зупиняє моральний аспект, а саме те, що люди намагаються виказати своє невдоволення: "Ми тут в спортзалі всі такі гарні зібрались і ти приперся. У нас тренажери для нормальних ростом, не для тебе. Не подряпай своїм протезом тут нічого. І взагалі, іди воюй далі"
(Я не хотів розказувати за цю желєзяку, не горджусь цим)»;
Важко, якщо спорт раніше був значною частиною Вашого життя, а зараз з цим Ви відчуваєте обмеження. Може бути важко в таких обставинах навіть спробувати. Якщо є можливість працювати з деякими навантаженнями, чи є бажання спробувати витримати цей моральний аспект, це відчуття що інші можуть бути невдоволеними? Можливо спробувати раз, невелике заняття і подивитися як це буде, чи варто далі займатися? Бо я так розумію раніше спорт мав для Вас суттєве значення і без цього теж важко.

«Знаєте, більшої підтримки і розуміння, як на цьому сайті, я в житті ніколи не відчував. Дуже дякую!!!»;
Дякую Вам за зворотній зв'язок.
Пишіть ще якщо потрібно.

Я чую, що ці ситуації підсвітили дещо болюче для Вас у стосунках з цими жінками, зі свекрухою, і там де Ви потребували розуміння, контакту, тепла — проявилися холод і байдужість. І мовчки витримати це важко. І Ви думаєте про те, що проблема може бути у Ваших давніх травмах, але разом з тим боляче саме зараз. І Ваше рішення бути черствою і байдужою через наболіле не бачиться Вам гармонійним, тобто Ви бачите що це не зробить Вас щасливою. І разом з тим бути як раніше відкритою, світлою, доброю Ви не можете — бо Ваша відкритість ранилась до поведінки інших.

Виходить, і той, і той варіант — не зовсім Вам підходить?

Якщо подумати про те, що є ще варіанти, як бути, що є варіант як Вам було б комфортно, спокійно і з собою, і з іншими — що це могло б бути? І як саме проявлятися — який стан, які думки, яка поведінка?
Якщо складно уявити, це теж нормально, можливо зараз не потрібно поспішати шукати відповіді, а побути в тому стані, який є зараз. Більше побачити, почути себе в цей момент.

«Дякую Вам за відповідь. Те, що Ви мені відповідаєте, вже дуже багато для мене значить. Це величезна підтримка. Більше мені ні з ким так поговорити. Піти на прийом оффлайн і так само відкритися я навряд зможу.
А пасочка звісно стоїть. Вона чекає повернення до власника
»;
Дякую Вам за відповідь.

Ваша вдячність показує, що Ви маєте здатність цінувати підтримку, і це багато значить.

Я розумію Ваші побоювання щодо офлайн прийому — дійсно, може бути важко відкритися так, як в переписці.

Але навіть написати те що турбує не завжди просто. Чи легко Вам було навіть тут на форумі почати писати про наболіле, чи не було побоювання про те, що реакція на написане або відсутність потрібної реакції може ранити? Думаю що також було не просто, але Ви це вже зробили. І це вже великий крок.

Навіть якщо не відкривати всього що турбує на консультації наживо — це все-одно може бути корисним через сам людський контакт, навіть якщо ніколи не відкриєтесь цілком. А може бути і так, що ще більше ранитесь об іншу людину, якщо Вас не зрозуміють так, як Вам потрібно. Тут, на жаль, нема гарантій.

Можемо поговорити трохи детальніше про пасочку.
Ви можете вчинити як Ви вирішите.
Але можна також подумати про різні варіанти, якщо Ви не проти.
Як Ви будете почуватися, коли повернете її власнику?
Як будете почуватися, коли все-таки просто з'їсте?
Можливо Ви могли б віддячити тому, хто її подарував — також невеликим подарунком чи послугою, чи добрим словом, як тоді будете почуватися?

Можливо Ви могли б спробувати купувати в магазині крім хліба ще один продукт, просто в якості експерименту? І спостерігати як з цим.

«Спортзал я б залюбки, але я обмежений у навантаженні і у вправах (два роки назад "купив" собі гарненький протез у ЗСУ, замість однієї із частин тіла). Це я не беру до уваги всі насмішки і фрази в спину типу: "Що ти тут забув? Іди воюй далі" і т.п.»;
Я чую що Ви про спортзал говорите з деяким запалом, пристрастю, тобто що мабуть хотілося б. Але тепер для Вас можливі лише обмежені навантаження. З цим все ж таки могли б, хотіли б щось робити в спортзалі чи точно ні? Якщо не спортзал, то це могло б бути? Можливо інші заняття які цікавили колись раніше, або що хоча б трохи цікавить зараз?

Якщо нічого такого не хочеться то це теж нормально — не потрібно себе змушувати.

Доброго дня. Оскільки по допомогу звертаєтеся Ви, а не він — я буду відповідати про Вас, що саме на мою думку Ви можете зробити в цій ситуації, якщо це Вам відгукнеться.

І це — тримати свої межі в спілкуванні з ним, зберігаючи внутрішньо ту теплоту, яку Ви маєте в ставленні до нього. В Вашому дописі відчувається чуйність і теплота до цієї людини, це важливо для підтримки.

Важливо не дозволяти себе ображати, виправдовуючи собі його поведінку військовим досвідом, а попри все триматися в своїх межах, з добром всередині, поруч. Якщо справді є щось спільне можна проводити разом час, спілкуватися, проявляти до нього чуйність, увагу, розуміння. Цікавитися як людиною, якщо це є для Вас щирою цікавістю, взаємодіяти. Можна ненавязливо нагадувати про його хобі, якими він займався до військового досвіду, можливо до чогось повернеться інтерес, залученість, це допоможе заново адаптуватися до життя поза війною. Можливо залучати до якихось родинних справ, також коли це щире бажання зробити якусь справу разом.

Людина може відчути потребу звернутися за професійною допомогою, чи переосмислити свою нинішню поведінку самостійно. Сприятливими можуть бути умови, коли і його межі не порушувати (не нав'язувати лікування чи психотерапію), і свої межі не дозволяти порушувати. Проінформувати про можливість психологічної і психіатричної допомоги можна, але це має бути вибір самої людини, і не обов'язково всім це підійде.

Може бути справді дуже важко, тому психологічна допомога в цій ситуації може знадобитися саме Вам, якщо це близька людина і Ви тісно взаємодієте.

Доброго дня.
Відчувається, що Вам накипіло — все разом.
В цих ситуаціях, які Ви описали, порушується Ваша потреба у взаємності, визнанні, повазі. До того ж туга за втратою мами. Відповідно, Ви відчули себе після цього так виснажено, зневірено, і виникло обурення, що відчувається така несправедливість у відповідь на Ваші щирі наміри.

Ви пишете про висновки, які зробили в цих ситуаціях для себе. Як Вам з цим? Чи дають ці висновки Вам відчуття спокою, рівноваги, цілісності? Чи хотілося б ще в чомусь для себе розібратися у зв'язку з цими ситуаціями?

«Доброго дня. Чомусь довіряю Вам, не знаю...
Харчування на рівні того ж самого хліба чи якихось вуличних пиріжків. І то, їм тоді, коли згадую, що день-два не їв, бо перестав відчувати голод. Їм тільки щоб не впасти без сили, щоб міг працювати далі.
Як почуваю себе? Не знаю, нічого не відчуваю.
Стараюсь як можна більше і довше працювати, щоб прийшовши додому просто відключитися до ранку»;
Як я можу підтримати Вас зараз? Чи можливо потрібна не підтримка, а щось інше? Якась інформація, рекомендація? Або нічого такого не потрібно?
Що це могло б бути зараз?

Що про цей стан думаєте зараз? Хочете щось змінити?
В плані — налагодити апетит, харчування, стан, режим роботи і відпочинку? Чи залишити як є?

До речі, що Ви врешті вирішили робити з пасочкою?

*Можна звернутися до психіатра щоб налагодити стан на рівні фізіології мозку, бо відсутність апетиту і такий стан може означати що є порушення в роботі нейромедіаторів і гормонів.
І тоді може бути інакше самопочуття і також ресурс, щоб працювати з психотерапевтом, якщо захочете, та можна буде щось налагоджувати в психологічному плані.

Якщо коротко: покращити Ваш стан можливо, якщо звернутися по допомогу і щось з цим робити.
Хоча, мабуть, зараз в це не вірите і не сподіваєтеся?

По суті, за Вас це ніхто не зробить, тут можна самому робити якісь кроки, шукати спеціалістів в Вашому місті чи онлайн, записуватися на прийом, прийти на консультацію, виконувати рекомендації, тощо. Ми можемо лише проінформувати, а що робити з цією інформацією — це вже Вам вирішувати.

Якщо потрібно виговоритися чи щось обговорити, чи отримати підтримку — пишіть.

Відредаговано автором 21-04-2025 15:27:31

«Уже дошло до того, что не могу купить себе еды в магазине. Очень сильное чувство, что я этого не заслуживаю, не достоин. Физически рука не поднимается потратить на себя хоть копейку.....
Меня хватает только на то, чтобы забежать в магазин когда там минимум людей, взять булку хлеба (конечно самого дешевого) и быстро уйти....
Вчера подарили маленькую пасочку, я долго отказывался, не мог понять, за что мне её дарят..., что я буду должен в замен..., чувство, будто теперь до гроба обязан за неё. На всякий случай не трогаю её.»;
Доброго дня.
Дякую Вам за довіру. Важливо, що Ви поділилися цим.
Те що Ви переживаєте це справді непросто.

Хочу задати уточнюючі запитання:

Ви пишете, що можете купити в магазині тільки хліб і все. А чим Ви вцілому харчуєтесь зараз? Чи допомагає Вам хтось ще з покупками?

Як зараз почуваєтесь?

Доброго дня.
Інколи спостереження за іншими людьми може викликати у нас інтенсивні емоції, особливо коли це близькі люди.
Вам неприємно це бачити, і Вас відштовхує його поведінка,
а якщо детальніше: що думаєте, що відчуваєте?


«С чем может быть связана моя реакция?»;
Коли Ви розберетеся в тому, з чим пов'язана Ваша реакція на те, що відбувається з Вашим чоловіком, що Ви будете робити з цим знанням?
Яка Ваша потреба стоїть за цим — розібратися щоб що?

Чого Ви хочете в цій ситуації для себе?

Доброго дня.
Багато людей можуть задумуватися, чи не піти на війну. Ваші сумніви в цій ситуації зрозумілі.

І страшно залишити все як є,
і страшно піти на нову роботу,
і страшно з'їхати від батьків,
кожен з цих страхів має місце.

Зрозуміло, що важко наважитися на зміни. Ці страхи мають свою цінність — вони вберігають Вас від ризиків і небезпек, тому можна прислухатися до них і аналізувати ситуацію, щоб робити те, що для Вас важливо і що буде для Вас найкращим вибором.

Хоча Ви ще в дуже молодому віці, Ваше повноліття тільки недавно почалося, але Вам вже є 18, отже Ви можете прислухатися до порад батьків, проте свої рішення також можете ухвалювати самостійно, беручи на себе цілковиту відповідальність за них.

Можу порекомендувати одну вправу, яка буде корисною, коли важко ухвалити рішення. Її потрібно виконати письмово. Запишіть якомога детальніше:

1) що буде, коли це станеться?
2) чого не буде, коли це станеться?
3) що буде, коли це не станеться?
4) чого не буде, коли це не станеться?

Якщо будуть потрібні додаткові пояснення до цієї вправи, або хочете запитати чи обговорити щось інше — звертайтеся.

Можете також поділитися враженнями від виконання цієї вправи, які думки і емоції виникають в процесі виконання і в результаті.

Ви виконуєте важливу роботу над собою, звертаючись за допомогою до психологів в непростій ситуації, намагаючись розібратися з різних сторін.

Ви не просто наслідуєте інших чи слухаєте чиїсь вказівки, а намагаєтеся знайти саме свій шлях — і це важливо.

Дякую Вам за відповідь.

Дуже цінно, що Ви так уважно ставитесь до виховання дитини і звертаєтеся за допомогою до психологів в такій непростій ситуації.

Щоб в таких ситуаціях якомога краще захистити дитину та зберігати спокій, важливо обрати ефективну стратегію поведінки.

Саме в цій ситуації постраждала інша дитина, і коли ми не проявляємо співпереживання до болю інших, це веде до накопичення болю, образи, несправедливості та агресивних сплесків. Спостерігаючи біль своєї дитини який залишається без уваги, інша мама може переживати сильні емоції, які в свою чергу ведуть до неконструктивної поведінки. Ми не відповідаємо за емоції і поведінку інших дорослих людей, але важливо враховувати взаємозв'язок в складних ситуаціях.
Тому тут перш за все саме важливо показати, що Вам не байдуже до того, що іншому боляче. Тобто коли Ваша дитина вдарила іншу дитину, вибачення за поведінку Вашої дитини буде проявом співпереживання, того що Вам не байдуже через завданий біль.
До речі, коли Ви проявите співчуття до іншого, Ваша дитина бачитиме приклад співчутливої взаємодії, це може зменшити її схильність вирішувати міжособистісні питання агресивно, через бійки.

Сварити дитину не ефективно, важливо пояснювати, що іншим боляче, що це не справедливо, що можна домовлятися та взаємодіяти дружньо. Без примусу до дружби, бо в цьому дитина має покладатися на власні відчуття, але не залишаючи місця безкарному завдаванню болю іншим.

Дитина вчиться взаємодіяти з іншими і оточуючим світом, і вона має дізнатися від Вас, що злитися це нормально, що негативні емоції вказують на якісь незадоволені потреби, але люди і живі істоти не мають бути об'єктом для виплескування злості. Можна злість проговорювати, пояснювати що потрібно, можна побити подушку коли злості багато. Важливо встановлювати правила та діяти послідовно. Наприклад, попередити, що якщо вона буде бити інших дітей, то залишиться без улюбленої іграшки і якщо небажана поведінка повториться, то діяти відповідно до попередження.

«Чи варто говорити про те, що її дитина теж б‘є інших дітей?»;
Ви можете спілкуватися з мамою дитини, коли Вона б'є Вашу дитину, наполягаючи, щоб на це питання звернули увагу. Разом з тим надзвичайно важливо безпосередньо свою дитину навчати конструктивним моделям поведінки з іншими, щоб вона вчилася вирішувати питання мирно та трималась подалі від тих хто б'ється і не розуміє мирного спілкування.

В цій ситуації Ви можете відчувати злість на ту маму, яка насварила Вашу дитину за штовхання, хоч і її дитина, виявляється, також б'є інших. Можливо Вам зараз страшно, що це може повторитися і Ви та Ваша дитина знову можете опинитися в такій неприємній ситуації. Але Ви вже звертаючись по допомогу і розбираючись в питанні робите важливі кроки, щоб подбати про Ваше благополуччя і благополуччя Вашої дитини. З свого боку Ви стараєтесь робити все можливе, щоб Вашій дитині було безпечно, і Ваші старання будуть мати результат.

Доброго дня.

В цій ситуації Ви з однієї сторони відчули потребу заступитися за свекруху і подбати про неї, з іншої виникли переживання, що може не варто було цього робити, бо почали розглядати це як вторгнення в їхні стосунки як матері і сина, і окремо виникло відчуття даремності Ваших зусиль, коли свекруха ігнорувала Ваші дзвінки і коли не звернула уваги на Вас коли Ви приїхали.

В цій ситуації зачіпається одразу кілька аспектів, і кожен з них для Вас справжній, і важливо дати цьому місце.

У Вас є певні цінності щодо того, як варто спілкуватися з мамою, і коли це порушується, навіть іншою людиною, а не Ви це робите, Ви не можете залишитися осторонь.
У Вас є певне бачення міжособистісних стосунків — про те що не слід втручатися у взаємини двох дорослих людей, які можуть самі між собою розібратися.
І у Вас є бачення того, як має цінуватися допомога, турбота, залученість, і коли це не відбувається, це може Вас пригнічувати та засмучувати.

Ця ситуація Вас стурбувала, бо склалося так, що ці Ваші стани утворили певну неузгодженість, внутрішній конфлікт, через який Ви відчуваєте дискомфорт.

Якщо відмахнутися від якогось з них, всередині це все одно може залишитися як осад невдоволення.

Тому тут важливо дати собі час і простір уважно прислухатися до себе, до своїх потреб, та знайти можливість віднестися до кожної своєї сторони турботливо і розуміюче.

Як думаєте, що допомогло б Вам подивитися на себе цілісно і з добротою, щоб рішення про те, як діяти в цій ситуації, було власне Вашим і гармонійним для Вас?

Доброго дня. Люди можуть не відповідати одразу через якісь свої суб'єктивні причини, і тільки вони знають чому — зайняті, не знають що відповісти чи не хочуть.
Ви робите важливий крок, коли прямо запитуєте про поведінку, яка Вас хвилює.
Але тут виникає те, що Ви спостерігаєте неспівпадіння між словами, які Вам говорять — що наче хочуть спілкувалися, і тими відчуттями, які у Вас виникають — що немає ініціативи, залученості від іншої сторони, що дало б Вам відчуття що інша людина хоче спілкуватися.

Можливо Вам було б простіше, якби в таких ситуаціях Вам сказали прямо що не хочуть спілкуватися, коли Ви не відчуваєте від іншої людини суттєвої зацікавленості в спілкуванні. Але інші люди можуть відчувати інакше і тому не кажуть, або ж хочуть спілкуватися просто потребують іншої інтенсивності взаємодії, ніж Ви, або не хочуть але не вважають за потрібне це проговорювати.

Чи могли б Ви для ясності і власного комфорту в цій ситуації покладатися не просто на слова, а на свої відчуття? І тоді, коли Ви відчуваєте що немає бажаної залученості в спілкування, і спроба проговорити не допомогла — відпускати ситуацію та налагоджувати спілкування з кимось іншим? Тоді будуть більші шанси знайти тих, з ким Ваші потреби у якості спілкування співпадуть.

Доброго дня.
Будь ласка, зверніться до психіатра для діагностики і призначення лікування, якщо це буде необхідно. Паралельно з медикаментозним лікування, коли з'являться сили, почніть працювати з психологом, щоб зрозуміти, що привело Вас до такого стану і як це змінити, щоб почуватися стабільно краще.

Доброго дня.
З Вашого опису складається враження, що Ви таку поведінку начальника сприймаєте як спеціально сплановану провокацію, своєрідне знущання, щоб Ви, попри старання тримати себе в формі, піддалися тиску і спокусі та почали зловживати печивом і набрали вагу.

Солодощі це такий продукт, що коли вони Вам смакують, справді важко стримувати себе щоб не їсти їх, коли вони в близькому доступі.

І ось в цій ситуації можливо Вас напружує те, що Ви зі свого боку докладаєте зусилля щоб бути в формі, і тренуєтеся, і за раціоном стежите, а тут відбувається таке собі вторгнення у Ваш світ, у Ваші межі, яких і з самою собою може бути непросто дотримуватися, а тут ще й це печиво.

З одного боку Ви не хочете псувати робочі відносини і конфліктувати через це. (Наскільки я зрозуміла, звичайного прохання чи кількох прохань не достатньо, щоб начальник припинив ставити печиво на Ваш стіл.)
З іншого боку Ви хочете щоб Ваші потреби були враховані і щоб перед Вами не стояло це печиво і не було зайвої спокуси зловживати ним, коли це не входить у Ваші наміри щодо бажаного раціону.

Ви вже розглядаєте такий варіант, як власноруч перекладати коробки в інше місце. Можливо це спрацює.
Якщо з цим виникнуть труднощі, можна подумати про інші варіанти вирішення питання.

Ви не можете вплинути на характер і звички Вашого начальника, але у взаємодії з ним можете шукати шляхи побудови комфортного для Вас спілкування і співпраці, щоб і Ваші потреби були взяті до уваги.

З досвіду Вашої співпраці, який вже є на даний момент, який підхід найкраще спрацює щоб Ви почувалися комфортно? Чи були вже ситуації, коли Вам вдавалося успішно відстояти свої межі у стосунках з начальником? Що цьому сприяло?