Горе, втрата

Здравствуйте, очень нужна помощь,развод, муж поменял замки,двое детей остались у него,дети не встречаются, муж ограничивает эмоционально их от меня,у меня тревожное состояние,истерика внутренняя , кажется что нет выхода,депрессия,тремор, сосудистые изменения,гормональные изменения,нет смысла жизни, неизвестность будущего,анемия.Живу где получиться.Состояние полного ресурсного опустошения.Помогите пожалуйста, напишите мне мой номер 0977444864

Моя мама заболела раком 5 лет назад, прошла успешное лечение и до конца 21 года мы жили в удовольствие. Перед Новым годом мы узнали о рецидиве, это был шок, но я была уверена, что мы справимся. Пока пришли все результаты, началась война и возможности лечиться в нашем учреждении не было. В другом городе маме назначили таблетки и через три месяца мы узнали, что стало только хуже. Буквально через месяц я родила второго ребенка и мы с мужем решили, что пора уезжать от обстрелов, мама осталась. Целый год она принимала химиотерапию. Она была в Харькове, а я приезжала раз в месяц. Я полностью оплачивала лечение, помогала физически ей сваха. Общались мы часто, по несколько раз в день. И вот в середине июля я узнаю, что все лечение не принесло пользы, состояние стало только хуже. Доктора давали прогнозы полгода- год жизни. Один доктор сказала, что лучше бы сделать повторную биопсию, но мама ее не дождалась и вчера ее не стало. Я успела доехать когда она уже говорила еле еле и шепотом. И вот сутки я схожу с ума. Она сгорела за несколько дней. Мой мозг не может этого принять. Я не понимаю как с этим жить дальше. Хочется просто орать постоянно. Я не справляюсь.

Мій тато помер від раку,я не була з ним близька, його майже не було в нашій сім'ї,він довгий час пив,але він любив мене та сестру.
Зараз я розумію,що він загубив себе від невдалих намагань в роботі, і почав пити,чомусь саме в алкоголі він знайшов розраду якусь,а не в сім'ї.
Все дитинство мені було дуже важко,я просила його зупинитись,але все марно.
Зараз я маю свою сім'ю,тата настало в грудні,він мучився 3 місяці.
І не знаю чому але ніхто йому не казав що в нього рак.
Він не знав чому його так все болить,чому він не відчуває ніг,в нього був рак легень,він постійно просив якісь ліки йому купити
Але йому давали все як для онкохворого.
Я була в Польщі коли йому стало зле.
І коли я приїхала і побачила його я була в шоці,тому що він високий 180 і був під 120 кг,а тут лежить людина в якої тоненькі ручки і неможна сам дати собі раду.
В мене сердце розривалось від цього.
З кожним днем йому було все гірше,ці крики від болю.
Я просто була в істериці.
Я приходила до нього а він каже знаєш я був дурак,зараз так хочеться пройтись по вулиці і не бухати,а просто кави випити)
А я казала та скоро так і буде.
І це так важко було,тому що мені сказали мовчати і не казати що він вмирає.
На той час коли він вмре,я теж була в Польщі бо в мене була робота,і кинути я її не могла,через проблеми з документами я не приїхала на похорон тата.
Я цілий місяць була в дипресії,але я вийшла з неї
Проте я відчуваю вину за ту біль що він відчував,я відчуваю біль що я більше ніколи не скажу слово тато,
Я відчуваю більш шо я невспіла йому сказати як я його люблю і ще багато всього.
Я досі думаю про нього кожен день і мені дуже важко