Кохання

Зустрічаюся з хлопцем 2 з половиною роки, ще з самого початку у нас з'явилася звичка засинати разом по відео виклику, і так само десь з того ж часу ми почали убаюкувати одне одного (як мама дитину коли вона засинає промовляє "чшшш", 2-3 місяці тому ще додалося мугикання ніби колискова просто без слів, і так кілька хвилин поки партнер чи я не заснемо (по черзі, в якісь дні це роблю я, а в якісь він) ) Ніколи не було через цю дію якихось проблем чи конфліктів, але зараз я задумалася чому ми взагалі це робимо, чому почали і чому це так заспокоює і допомагає швидко заснути, я взагалі не пам'ятаю як ми почали це робити, але от таке майже кожну ніч. Також немає проблеми щоб заснути самій без цього убаюкування (чи без телефонного дзвінка), але все одно цікаво що це за традиція така, ні в кого зі знайомих й подібного не було й не змогла найти про це жодної інформації в інтернеті. Також якось ніби дивно якщо так подумати, бо нормально коли так роблять батьки дитині, але не впевнена що в романтичних стосунках це теж нормально. Звичайно кожна пара сама вирішує для себе що їй нормально та комфортно, а що ні, але все ж. Також варто відмітити що миніколи не виконуємо роль мами чи тата в стосунках, окрім цього убаюкування перед сном. Буду вдячна почути думку спеціалістів про мою ситуацію❤

Привіт. Я доросла людина в якої є своє реальне життя, сім'я, відповідальність.

Але я не можу забути, не думати, відпустити один момент. Одного разу я зустріла чоловіка, в якого сильно закохалась. Це напевно найсильніше почуття в моєму житті.

А ще це повне співпадіння на рівні тіла, фізіології – це єдиний чоловік який мені фізично був повністю приємним. Ні з ким іншим такого ніколи не було. Мені повністю приємно і комфортно все на рівні тілесності – його зовнішність, фігура, який він на дотик, запах, його голос, як він рухається. Мені повністю все в ньому приємне. І це єдиний чоловік, чиї дотики не викликали в мене дискомфорту, напруження, огиди, на відміну від інших чоловіків. Єдиний з ким фізично поруч я могла просто розслабитися, мені не треба було захищатися, відсторонюватися, я могла просто отримувати задоволення від кожної секунди присутності поряд.

Так само і в спілкуванні, я могла з ним бути відвертою, бути собою, я відчувала розуміння, справжнє, глибинне. Ніби в нас дійсно був повний психологічний контакт.

Але є нюанс. Доходячи до піку близькості він враз все обривав, повертався стіною. Наприклад коли це відверта розмова, максимальний душевний контакт, порозуміння з півслова, і раптом ніби спрацьовує тумблер і він відштовхує, відсторонюється. Я думаю що цей момент це теж гачечки, за які я чіпляюся. А були б здорові стосунки, то не було б такої сильної закоханості, магнетизму.

Не спілкуємося рік. Подумую, що якби знала, що потрібна йому, то усе зробила б щоб бути з ним.
А розумом розумію, що може бути різне, розчарування і тд. І раптом згасне вся любов, тим паче що більше схоже на захоплення, пристрасть.
Разом з тим думаю, а може це і є моя справжня любов і я була б щаслива з ним. Не знаю. Навряд чи. Але дуже тягне до нього.

В мене сім'я і своя відповідальність. Він раніше був одружений, зараз в стосунках з іншою жінкою.
Я не щаслива в своєму житті. Про нього думаю майже щодня, але розумію що він, думки про нього – це зараз не про реальне життя зважаючи на обставини.
А от чи варто міняти обставини зі своєї сторони, щоб дати хоч шанс чомусь бути між нами? Відколи я його знаю, ми обоє були в стосунках з іншими. І просто не було шансу щоб щось склалося. Але не знаю чи склалося б, якби обставини були кращими. Чи можу я бути щаслива в стосунках?

Ми з хлопцем у відносинах рік і 7 місяців. На початковому етапі відносин все було прекрасно. Почалася війна, я приїхала додому, він теж поїхав додому(ми живемо в одному місті) На наступний день батьки неочікувано кажуть мені, що я з сестрою їдемо до Польщі, сказали нікому не казати, навіть хлопцю.. На той період ми зустрічалися 4 місяці
в мене така сім\'я, що завжди я мала слухати батьків, та робити як вони скажуть, можна сказати я їх боялась та робила як хочуть вони. Звісно я не сказала нічого хлопцеві, хоча вагалася казати чи ні. І от я вже стою на вокзалі з чемоданами і всією сім\'єю. На вокзалі зустріла подругу, вона теж їхала в сторону заходу. В якийсь момент мій хлопець дізнається що я на вокзалі, та буду їхати до Польщі, дізнався він це від друга, який побачив мене там. Сам хлопець живе 15 хвилин від вокзалу. Коли він написав мені через подружку( тому що в той момент телефону в мене не було, тільки планшет але ним було максимально не зручно користуватись) я була в незрозумілому стані, він писав що хоче прийти, а я кажу ні не треба, і наполегливо відмовляю його не приходити.. Першою причиною чому я не хотіла щоб він ішов це батьки, на той момент я боялась що вони дізнаються що я сказала хлопцеві що їду до Польщі, друга причина я не хотіла щоб він бачив мене в жахливому стані, так саме в жахливому стані, не помита голова, без макіяжу і тд. В той момент я навіть на хвилинку не задумалась що це найконченіша думка і причина щоб він не прийшов, та й взагалі що не важливо як я виглядаю. Я їду в іншу країну не зрозуміло на скільки, а моя кохана людина лишається тут.. в Україні як це я не хочу щоб вона приходила із за того що не хочу щоб вона побачила мене не нафарбованою.. нажаль я цього не розуміла на той момент навіть на каплю, я дуже йшла під думкою батьків, та не мала своїх щирих почуттів та власної думки. Звісно що після цієї ситуації мій хлопець не знав як поступити, він хотів навіть завершити стосунки, і зараз я його розумію.. На той момент я думала що все буде добре, і те що я не сказала цього ніяк не відобразиться на наших стосунках. Але аби так було як я думала.. Моє життя це суцільна ілюзія, чи казка в якій я живу і думаю що проблем не існує, а якщо й існують то це все херня. Але коли якась маленька проблема виникає, вона виглядає для мене як глобальна і це кінець світу, дуже накручуючи це. Добре дуже багато інформації, буду коротше до суті. Із за моїх же ілюзій я робила вчинки про які навіть не могла подумати що вони серйозні, та можуть зробити боляче моєму партнеру. Декілька днів тому сталась ще одна така ситуація. Загалом після всих ситуацій я казала що змінюсь, та більше не повторю такої помилки, і я справді думала що щось роблю, але я тільки думала .. насправді я нічого не робила. Тож після останньої ситуації хлопець остаточно вирішив що він більше не хоче відносин зі мною. Він не довіряє мені, не вірить жодному слову, зараз це тільки слова тому що ми не знаходимося поряд. Він не хоче навіть бачити мене, не те що слухати. Також причиною недовіри є те що я обіцяла підтримувати його, мотивувати, робити щось для того щоб йому було комфортне зі мною, і жити в кайф. Я думала що підтримую його, що слова все вийде це підтримка. Йому потрібна була інша підтримка, йому потрібно було зовсім не багато, але я не розуміла цього тоді. За декілька днів я зрозуміла набагато більше ніж за півтори року відносин. Я всим серцем хочу повернути його довіру, та зміцнити ці відносини, я готова на будь що.. Але як це втілити в реальність, якщо він більше не бачить в мені цього всього..