Кохання

Доброго вам дня. Я перебуваю у стосунках вже досить довго – 4 роки, але я дуже заплуталася і вже довгий час не можу розібратися.
Я усвідомила те, що перебуває у залежних відносинах, але нічого не можу з цим вдіяти, а точніше зважитися, щоб обірвати їх. Я люблю цю людину і знаю, що вона теж мене любить, але просто не цінує. Перший рік було все добре, а точніше до місяця 10, потім трапилася наша перша серйозна сварка, яка вже вела до розлучення, але з мого боку почалися благання про те, щоб не кидати мене і так триває й донині, а точніше кожну серйозну сварку.
За весь час стосунків було багато сварок, він ніколи не бив, але морально він мене просто вбивав: міг почати обзивати, маніпулювати, ображати і т.д. Найбільше мене вбиває емоційна гойдалка: пару днів все добре, а потім в один день - непорозуміння. Ми давно не сварилися дуже сильно, зараз ці сварки, нагадують, просто поганий настрій та небажання говорити. Але він не мовчить, він може якось обізвати, зачепити мене.
Я головою розумію, що це ненормально, але не можу наважитися.
Ми не живемо ще разом, тому я, так би мовити, сліпо вірю, що коли ми з\'їдемося, все налагодиться і буде все по-іншому.
Я дуже боюся самотності, у мене немає друзів, у сім\'ї у нас звичайні сімейні стосунки, але я не зможу з ними близько спілкуватися, немає жодних захоплень, практично не чим не займаюся, тільки навчаюсь, але сиджу вдома, бо дистанційне навчання, тому у мене є тільки він, якому я розповідаю практично все та можу з ним поговорити. Якщо я обірву ці стосунки, боюся залишитись однією. Як не було боляче і погано, але я люблю цю людину.
Будь ласка, підкажіть, що мені робити. Я дуже втомилася морально, щодня сиджу і чекаю, що - ось завтра точно все налагодиться.

Я в шлюбі 8 років, дуже кохаю чоловіка і щаслива в шлюбі, близько року назад зустріла і здружилася з дівчиною яка дуже змінила мене і моє життя, вона весела, легка і життєрадісна і навчила мене так жити . Вона також заміжня . Одного разу ми трохи випили і поцілувалися , мені це сподобалось. Після цього в нас відбулась розмова в якій ми зізнались про сексуальний потяг до одна одної. Потім поцілунок повторився і я розумію що мені це дуже подобається і я дійсно хочу її в сексуально плані але крім цього мені хочеться постійно бути поруч, робити подарунки, коли я її не бачу я дуже сумую і мені погано. Я не розумію що я відчуваю до неї чи я люблю її як подругу чи як людину чи як дівчину чи люблю свій стан біля неї і тим ким вона мене робить чи це просто сексуальний потяг а враховуючи що я заміжня і це все відбувається за спиною мого чоловіка мене просто вбиває, не знаю що робити…

Есть у меня парень. Встречаемся полгода. Относится ко мне хорошо, умеет все порешать, постоит за меня, заботится ( когда я начинаю болеть, даёт мне градусник и спрашивает, нужно ли сходить ему в аптеку) . Я чувствую его хорошее отношение ко мне. Все хорошо. Он мне задаёт вопросы: когда мы уже сьедемся, когда мы уже поженимся? Он очень спешит в этом плане. Я не понимаю, куда спешить? И давит на меня этими вопросами. Целыми днями одни и те же вопросы. Я ничего не могу на это ответить. Я привыкла жить одна и мне так хорошо. Хотя я понимаю, что нужно как все, иметь семью. Он из бедной семьи, родительский дом у него такой, что как посмотришь, сразу в жар бросает и думаешь, хоть бы ночью не приснилось. Сейчас он работает, зарабатывает нормально. Иногда подарки мне дарит. У меня своя квартира, в ней все есть, работа у меня так же неплохая. Дерзают меня всякие мысли: Почему же он уж так сильно
спешит на мне жениться ?