Вітаю! Те, що ви звернулися за порадою це вже доволі сміливий крок. Селфхарм - це багатогранне явище, у якого є безліч причин. Від глибокої депресії, до незадоволення собою, становищем, тривожністю - їх багато, справді і вони всі унікальні. Це точно не є нормою - скоріше це показник що іншого шляху вирішення емоційних проблем поки що не знайшлося. (Це не означає що їх не існує). Ви кажете, що не хочете підтримки і допомоги, але все ж таки ви питаєте поради. Якщо ви в близьких емоційно відносинах з вашою мамою - чи можете ви довіряти їй? Чи можете сказати, без деталей, що вам не ок і розраховувати що вона вас зрозуміє, хоча б просто ваш емоційний стан?

Вітаю! Справді, звучить як криза в стосунках. Але це те що можна побачити з тексту. Психолог, до якого можна особисто звернутися, навіть без чоловіка - теж може дещо покращити ваше розуміння ситуації, і допомогти вам знайти варіанти рішень. Важко давати якусь пораду наосліп - не розуміючи чого саме ви прагнете зараз у цих стосунках і які у вас є на це можливості, моральні, психічні, фізичні.. Якщо так здалеку підійти - то виникає питання : чи був момент якийсь після якого все стало складно? Якщо ви можете його виділити -то який це момент? І якщо до цього ваші стосунки були кращими - що змінилося в них? Що зникло?

Вітаю! Дуже прикро що ви потрапили в таку ситуацію.. Багато в чому я погоджуюся з колегами, які писали вище про співзалежність та емоційні гойдалки. Ви робите правильно що шукаєте вихід і поради, що не лишаєтесь з цим на самоті. Оці всі емоційні гойдалки які ви описали - вони в першу чергу руйнують нам самооцінку, руйнують таке важливе відчуття гармонії і спокою. Жодна людина не заслуговує жити на пороховій бочці в близьких стосунках. Якщо вам важко зрозуміти що робити, чи він любить вас чи не любить, якщо ваші з ним діалоги начебто ні до чого не призводять і ви виснажуєтесь кожен раз як починаєте шось виясняти - тримайте в голові що по-перше він може бути психічно нездоровим (аж в тому сенсі коли йому не факт що допоможе психолог). Це перше. Але вам не треба лікувати його поки він сам не захоче лікуватись. Він же ставить вам умови як саме і тд. Друге - якщо ви не знаєте чи нормально те чи інше - поміряйте це на собі. Чи стали б ви когось лаяти а потім клястися шо кохаєте? Якщо стали б - для чого ви б це робили, і в якій ситуації? Це трохи надасть вам тверезості в моменти маніпуляцій. І найважливіше - чи є у вас можливість звернутися самій за консультацією до спеціаліста? і чи є у вас близькі люди? Друзі, знайомі? які якщо шо зрозуміють вас і підтримають?

Вітаю, Юлія. Дуже дуже прикро що це все випало вам одразу. Чи є у вас ресурс зараз допомогти подрузі? Ви пишете що у вас паніка.. Вона тимчасова, вона проходить і лікується. Іноді, коли ми підтримуємо один одного в погані моменти - ми можемо таким чином не так сильно фокусуватись на власному горі. Але це тільки коли є хоча б трохи ресурсу. Втрата близького - те з чим стикнулась ваша подруга - це дуже важке випробування. Якщо ви вирішили допомогти - спробуйте максимальну практичність хоча б в перші дні - "чим я можу допомогти, чи приготувати щось дитині? я поруч, ти не сама". Якось так. Але чи є хтось у вас самій хто якщо шо зрозуміє і на кого можна покластися? Чи є якась можливо музика, яка допомагала вам в моменти перевантажень - спробуйте. Консультацій і заспокійливих це не замінить, але все ж таки. Сил вам обом і витримки.

Вітаю! Якщо ви не хочете зараз заводити дітей і в цілому не впевнені чи захочете - це нормально, це ваш глибоко особистий вибір, на який ви маєте повне право ). Інша річ якщо ви знаходитесь в сумнівах або під тиском чоловіка чи інших родичів - то, цей тиск з боку може тільки посилювати небажання, або сумніви у собі та власному виборі. Звичайно, наявність дитини змінить ваш побут на якийсь час - і якщо піти на такі зміни виключно вимушено і без жодного бажання власне, завести дитину - це може відбитися не найкращим чином на всіх членах родини. Що може відбутися (теоретично) , якщо ви поговорите про це відверто з вашим партнером?

Вітаю! Дуже прикро що вам це все доводиться переживати. Це точно не є нормальним, що ви постійно проживаєте провину і не маєте права скаржитися.. Дуже важливо те, що вже зауважили колеги вище - ваша мама - доросла людина, і її вибір занять, місць проживання, тощо - цей вибір залежить від неї. Дорослі люди можуть, звичайно, почувати себе не дуже і ділитися цим - але пошук співчуття і розуміння - та звинувачення це різні речі. Поки ви знаходитесь разом - щоб зменшити травматичність і конфлікти - чи підійде для спілкування з нею якась нотка гумору/іронії? (звісно, по ситуації). Наприклад - вона звинувачує вас в чомусь - щоб вимістити роздратування "фу шо ж ти не прибрала там шось!" замість звичної реакції продумати кілька іронічних, але не конфліктних варіантів відповіді. Наприклад - " О. так я не вмію прибирати, і ти права, сто разів права! знаєш, сьогодні за мною гналось стадо клопів. отакенне! ледь втекла!" чи щось подібне - може підійти? Щоб контролювати ситуацію а не провокувати ще гірше.

Вітаю! Справді шкода що ви стикнулись з таким ставленням до себе.. Погоджуюсь з колегами які написали вище - вочевидь цей чоловік не докладає ні зусиль ні бажань щодо ваших стосунків. Те, що вам важко розірвати цей зв'язок - це абсолютно нормально! І було б супер якщо б ви звернулись за консультацією до спеціаліста щоб зрозуміти себе і ситуацію краще. Існує багато факторів, які можуть заважати вам зробити якийсь остаточний вибір. Як мінімум той факт, що ви вкладали більше в ці стосунки і більше переживали - це вже робить для вас ці стосунки більш цінними. Такий собі "ефект казино", коли відносини диспропорційні. Скажіть, як довго ви знайомі з ним? Якими були ваші інші стосунки, чи відрізнялись вони?

Вітаю! Адаптація в іншій країні це завжди виклик в якомусь сенсі. Але скажіть, чому саме вам здається що вас ніхто не сприймає за цікавого співрозмовника? Можливо, оточуючі люди просто нейтрально сприймають вас без жодної оцінки? Уявимо що на вашому курсі є теж якісь люди які мало спілкуються з оточенням. Як би ви сприйняли їх? Також.. ви пишете що не були душею компанії і в Україні. А як саме складались ваші відносини з друзями або знайомими в подібних ситуаціях? Хто проявляв ініціативу, як взагалі починалось спілкування? І ще - чи існують там якісь заходи окрім лекцій і семінарів де було б легше придивитись один до одного? Можливо, у вас є чат групи де можна звернутися за якоюсь порадою і вже потім продовжити розмову при зустрічі?

Вітаю! Втримуватись на одному і тому ж позитивно-продуктивному рівні складно навіть і без боргів і нещасть, якщо бути відвертою) Тому той факт що ви думаєте в напрямку вирішення проблем і робите хоч якісь кроки, навіть те що шукаєте підтримки або поради - це вже заслуговує на повагу! Можливо, образ "зібраної" людини може відтіняти в нехорошому сенсі таку "не ідеальну" справжню? Погоджуюсь з колегою вище, дуже важливо мати якийсь емоційний і душевний ресурс щоб долати складнощі. Чи є у вас якісь люди або явища чи ідеї які підтримують вас? Дуже важливо також висловлювати собі якусь вдячність і підтримку навіть за незначні речі. За те що ви змогли пережити, за якийсь досвід який отримали, тощо. Плюс також постійне обдумування негативних сценаріїв - часто буває шкідливим і демотивує. Можете спробувати самодопомогу з тої ж когнітівної психотерапії, якщо немає можливості звернутися особисто. Наприклад - почати відділяти які з думок і ідей для вас корисні, а які шкодять. До прикладу "все так складно, не знаю за що братись" - вочевидь не найкорисніша, особливо якщо вона повторюється сто разів на день. І такі повторення варто змінити на ті які допоможуть, щось на кшталт "мені дуже тривожно зараз, я переживаю за те і інше. Чим саме зараз я можу допомогти собі, чи треба мені відпочити, пройтися? тощо" Сил вам і терпіння!

Ах, зрозуміла ) вибачте - от шо значить читати текст)) в будь-якому разі - те що ви пишете самі шо підозрюєте що це не щось нормальне і порівнюєте з одержимістю - оце найважливіше. Якщо ви сумніваєтесь чи не якась дитяча травма зараз включилась і сумніваєтесь у власних почуттях це дуже важливий симптом як на мене. І напевно найголовніший це як раз таки те що ви дуже часто згадуєте про намагання врятуватись від самотності завдяки відносинам. Це як раз таки і є одна зі сходинок до залежних стосунків - коли один з партнерів або обидва лікують стосунками якісь важливі для них проблеми. ;) Якщо ви дістали подругу і не хочете звертатись до психотерапевта це теж не страшно ) Але має сенс спробувати вивчати себе і свої почуття, щоб відділяти одне від іншого і уникати пасток на майбутнє.

Вітаю. І справді, іноді люди мають власну думку і власний досвід, це так. Але бувають ситуації коли чиєсь наполегливе беззаперечне повторювання чогось, що нам не підходить - викликає гнів або роздратування. Можливо, ви за роки спілкування з нею звикли до такого формату, це теж трапляється. І абсолютно можливо що вона хай і неусвідомлено викликає у вас цю роздратованість, просто тому що це звично, наприклад. Якщо вам зараз це набридло і ви хочете змінити свій стан (тому що навряд ви зміните маму без її бажання)) - це можна спробувати. Наприклад, чи пробували ви відповідати з гумором або сатирою? Наприклад на її "де ти таке бачила, чоловіки не готують, ніхто з них" - відповісти "о це так, напевно я надивилась сучасних фільмів, в житті вони як бачать духовку або посуду - всі втікають і ховаються під ліжком!" Звичайно, адаптувати до теми розмови) Щось подібне не могло б допомогти вам покерувати емоціями, і не витрачати нерви на чергову суперечку? З іншими людьми в вашому оточенні немає подібних проблем?

Вітаю.. Шкода, що з вами це сталось. Ви самі назвали пост "хвороблива одержимість" - очевидно в цьому є доля правди. Ви питаєте шо вам робити з цим хлопцем - але як я розумію з розповіді той хлопець ігнорує вас і обірвав ваші відносини. Тоді напевно має сенс подумати що вам робити з вашими почуттями?) Це складніше. Можливо, з високою вірогідністю, корені криються і в дитинстві, але це краще залишити для роботи з психологом. Так буде надійніше. Ви правильно кажете що це не схоже на звичайне кохання. Те що ви описали скоріш нагадує залежність. Особливо на неї вказує фраза "життя було поганим до нього, хотілося закохатись щоб хоча б щось відчувати". І потім - ви кажете правильно було б забути його, але потім приходить сум, горе і все по колу.. Але від любовної залежності можливо відновитися. Головне вийти з цієї історії з новим досвідом і новими знаннями про себе. Чи є у вас можливість звернутися на консультацію до спеціаліста? Це було б ідеально. Або хоча б групи підтримки для людей в такому стані. Бажано не залишатися з такими речами наодинці надовго. А також - чи є у вас близькі або друзі які підтримають і зрозуміють вас у тяжкі моменти? Як ви підтримували себе до цього? Захоплення, навчання?

Вітаю! Дуже прикро що людина почала слідкувати за вами і ревнувати. Думаю, дуже важливо було б звернутися до спеціаліста щоб зменшити травму довіри загалом і щоб не травмуватись ще більше завдяки цьому інциденту. Але якщо немає можливості - спробуйте хоча б почитати якусь літературу по самодопомозі в таких станах. Вам було б супер на початку допомогти собі, тому що вилікувати дистанційно (та і особисто)) людину яка ревнує і порушує кордони без її бажання це майже неможливо. Чи хочете ви почати знову довіряти йому, або чи просто хочете змінити ваше ставлення до світу?

Вітаю! Це справді неприємна проблема, але енурез, якщо він психогенний, то його має сенс почати лікувати у психіатра або невролога. Хоча б проконсультуватись з кимось з них ) З високою вірогідністю вам запропонують фармакологічну і психотерапевтичну підтримку, в залежності від вашого стану. Одужуйте!

Вітаю. Виглядає справді як криза або серйозне непорозуміння.. Я б не хотіла зупинятись на деталях, про пральну машинку або порції їжі .. Не тому що це не цікаво і нічого не значить, а скоріше тому шо вони здаються наслідком цієї кризи. Тобто з вашого повідомлення читається велика дистанція і напруга між вами і партнером. Ви пишете що ця фраза вас вбиває "тебе цветы подарить или полезную нужную вещь?" - її можна прочитати дуже по-різному. Як з гумором, так як і докір. Вас вбиває саме ця фраза чим? Який настрій щодо вас у вашого партнера робить вам погано? Як би вам було легше ? Чи було так колись? Я не намагаюсь виступити його адвокатом, якщо що, не зрозумійте мене таким чином. Скоріше намагаюсь уточнити чого саме не вистачає вам зараз і чи це якось виглядало інакше на початку ваших відносин? Чи можете ви казати йому прямо що втомились і що вам потрібна підтримка? І якщо так - чи реагує він і як саме реагує?