Здравствуйте.. Скажите, вы не обращались к психотерапевту или к клиническому психологу? Вы описываете в своем посте - эмоциональную нестабильность и агрессию, которая может наступать при многих диагнозах, и вероято имеет смысл пройти курс психотерапии чтобы научиться справляться с тем, что составляет для вас проблему. В этих состояних, которые вы описали - вас беспокоит то, что вы можете совершить что-либо противозаконное, или вы переживаете что препараты не подходят? С начала приема медикаментов что-то изменилось в лучшую сторону в вашем самоощущении? Вы пишете о диагнозе - но так или иначе каждая личность сложнее устроена чем просто описание диагноза. Если вы уже сделали первый шаг и обратились за рецептом - то не менее важно продолжить терапию. Форумы это здорово, но у каждого из нас есть своя история, свои системы защит, свои системы адаптации.. Почему у вас те или иные проявления и что с ними делать - это тоже вопрос для индивидуальной терапии. Именно поэтому работа со специалистом, а также подбор+коррекция препаратов это наилучший выбор. Здоровья вам!

Вітаю! А що саме, як ви думаєте, могло вплинути на цей ваш стан? Надмірна кількість думок - як давно це? Ви питаєте до кого звернутись і чи потрібні пігулки... Якщо ваш стан виключно фізіологічний, тобто все в порядку в житті і ви не пов'язуєте це з психічними переживаннями, стресом або психічними травмами - тоді, напевно, краще до невролога. Якщо ж цей стан - це симптом який можна віднести до психогенного - то раджу звернутися або до психіатра або до клінічного психолога, якщо у вас є така можливість. Одужуйте!

Здравствуйте. Прозвучу занудой - но чтоб убедиться что диагноз - именно депрессия - то лучше обратиться к специалисту непосредственно. Но если вам плохо - то, как сказали коллеги выше, даже если диагноз будет с каким-то другим названием, то это не повод не позаботиться о себе. Там где вы живете - есть возможность проконсультироваться у психиатра, невролога либо у клинического психотерапевта? Либо записаться на видеоконсультацию? Я искренне сочувствую вам, и состояние как "на грани" - явно не то, чего вы заслуживаете. Желаю вам сил и поскорее найти своего специалиста чтоб справиться с этим состоянием.

Вітаю. Теж підтримую те що сказала колега вище.. Вся інформація яка є у вас - вона від вчителів. І про поцілунки і про характер того хлопчика. По-перше хочеться одразу спитати - як самі вчителі планують соціалізовувти його, якщо він може шкодити іншим? Чи є у них план?) Я це так трохи іронізую, тому що не зовсім розумію навіщо вони розповідають такі подробиці батькам інших дітей, і чи не вплине це негативно потім на цю соціалізацію. А по-друге, торкаючись вашого основного питання - то так, найкраще це довіра - і щоб не злякати і не ставити під сумнів довіру з вашою дитиною - це проявити терплячість і цікавість, щоб при нагоді вона сама могла поділитися з вами секретами чи думками. Згадайте себе в дитинстві - які питання та яка поведінка родичів - дозволяли вам почуватися у безпеці і довіряти? Плюс - діти іноді "граються" у героїв кіно і поцілунки чи обійми можуть не мати того зафарблювання яке дорослі їм придають. Але щоб з'ясувати що сталося і не злякати - найкраще спрацює довірлива атмосфера. Доречі, ваша донька загалом як з вами спілкується? Ви можете обговорювати якісь особисті речі з нею?

Здравствуйте.. Сожалею, что вам приходится все это переживать. Чтоб не повторяться, так как во многом согласна с коллегами - замечу, что ваш парень из вашего рассказа - предлагал вам расстаться уже несколько раз за эти годы. Вероятно, он относится к вашим отношениям иначе, чем вы, либо они значат для него меньше - тут я могу только гадать. Но скажите, что вас именно держит с ним? Почему именно он? Вы пишете, что вам тяжело что рушатся планы на будущее, и я допускаю, что больно из-за привязанности.. Если же этот человек уже сейчас столько раз хотел расстаться - то вы уверены что будущее будет безоблачным и лишенным таких попыток с его стороны и ваших страданий? Было бы очень здорово если бы вы нашли возможность и обратились к специалисту за консультацией, чтоб разобраться в себе и своих чувствах и травмах, которые вы пережили. И чтоб будущее уже больше зависело от вас и вашего осознанного выбора. Сил вам, и терпения!

я не вживала слово "протизаконне" щодо вашого питання ))) я скоріше спробувала згадати ситуацію, коли в судовому порядку можна людину змусити піти на психотерапію - як приклад, саме для того шоб підкреслити шо без власного бажання це майже ніколи не робиться.

Вітаю. Підтримую колег які висловилися вже під вашим постом. А також я можу додати, що, звичайно - існують випадки коли психотерапія є примусовою (наприклад, якщо людина вчиняла правопорушення і проходження курсу психотерапії передбачено пенітенциарною службою) - тоді цей випадок як раз про скептичну налаштованість ) І навіть дієвий часами. Але якщо не розглядати такі крайнощі - то ключовим джерелом успіху я вважаю все ж таки довірливі стосунки між клієнтом і спеціалістом, якщо ж довіри немає зовсім - то буде важче зрозуміти як запит людини, і запропонувати їй ті чи інші методи, і пояснення.. Але якщо ви налаштовані скептично - чому тоді ви вирішили все одно запитати тут?) Ну, якщо можно я пожартую - але якщо б я вважала що десь в кабінеті стоматолога на мене сто відсотків чекає шарлатан - я б оминала цей кабінет, навіть якщо б дуже боліли зуби (хай вибачають мене стоматологи))).
Є ще один негативний аспект у скептицизмі - це іноді завищенні очікування. Вони можуть з'явитися як таке бажання отримати або супер результат одразу або нічого. Або, наприклад, бажання шоб психолог або психотерапевт змінив іншу людину з вашого оточення без її на то згоди. Чи не так? :)

пс. У будь якому разі я частково розумію ваше скептичне ставлення. Звісно, існують різні спеціалісти і різні випадки - тому, я припускаю що людина, яка зіштовхнулась з неетичним ставленням чи ще чимось таким - може потім довго ще не довіряти.

Здравствуйте.. Очень сочувствую, что вы оказались в такой ситуации. Из вашего поста можно сделать вывод, что вы живете с человеком, который допускает семейное насилие (это и оскорбления "старая,негодная", это и шантаж "второй ребенок, или развод". Казалось бы противоречащие заявления, но тем не менее. При долгих отношениях с подобной атмосферой нет ничего удивительного, что снижается самооценка, и привычка с привязанностью становятся бОльшей опорой.. Вы говорите, ваша дочка любит его? Но видит ли она его отношение к вам? Насчет женатого человека - я воздержусь от комментариев, в конце-концов, такой выбор может быть как раз следствием хронических ударов по самооценке. Скажите, вы не рассматривали вариант обратиться к психотерапевту чтобы обговорить такие серьезные изменения в жизни и найти лучшее решение уже со "своим специалистом"? Есть ли у вас близкие люди которые поддерживают вас (родные? друзья?)...

Вітаю. Дуже співчуваю що у вас саме так важко реагує нервова система. Якщо симптоматично знімати симптоми це не допомогає, як сказав ваш гастроентеролог - чи не розглядали ви психотерапію в тому числі з фармакологічною терапією (по призначенню, наприклад як комбінацію психотерапії і протитривожних засобів, в залежності від симптомів), щоб пришвидшити полегшення і позбавлення від цих ефектів? Якщо ваша нервова система вже виснажилась - чи не може бути це ваш варіант? Що казали ваші лікарі на цей рахунок?

Вітаю. Ви пережили багато складних моментів в житті.. Співчуваю вам, правда. Страх майбутьного і привиди минулого які постійно бентежать - це насправді вже серьозний сигнал щоб звернутись по допомогу і не страждати ще більше. Коли нам боляче - ми сприймаємо світ спотворено, так ми влаштовані. І цей біль сигналізує про те що нам потрібна допомога в першу чергу. Ви не заслуговуєте на те щоб відчувати біль, розгубленість і самотність. Ви слушно зробили коли звернулись до лікаря. Але коли ви припинили лікування - ви повідомляли його про побічні ефекти, питали чи є якась альтернатива? Якщо ні - чи є у вас можливість проконсультуватися з лікарем і змінити препарат який не підійшов вам, і паралельно почати психотерапію? Тому що це найкраще працює як раз в тандемі - в той час, коли в ідеалі ліки дають нервовій системі трохи спокою - психотерапія направлена на переусвідомлення минулого і набуття нових навичок саморегуляції. Сил вам і терпіння.

Вітаю. Розумію ваше хвилювання, але якщо б ішлося про візит до іншого спеціаліста, наприклад, до стоматолога? Чи ваші батьки теж перевіряли б чи болить у вас щелепа, наприклад, і не довіряли б вашим почуттям? Чи обов'язково вам описувати їм деталі вашого запиту? Якщо, припустимо, вони відмовили б вам у будь чому - це теж не означає що вам не треба шукати допомоги. Наприклад, існують безкоштовні послуги, волонтери або ж групи підтримки. Це могло б підійти на якийсь час, як думаєте?

Вітаю! Знаєте, можливо я відповім трохи непопулярно і навіть нетипово для мене - але чи не може це бути замкнене коло? Ви пишете що "не досягли нічого", "тендітна дівчина піклується про вас" - потім вам може бути не по собі і ви вживаєте алкоголь щоб це пережити. І так може продовжуватись довго, не тому що ви погана людина, а тому що важкі переживання з приводу себе і порушена самооцінка ведуть вас до втечі від цієї неприємної реальності. Ви добре зробили що замислились над цим - але тут я погоджуюсь з колегами - долати такі перешкоди просто порадою в інтернеті буде важко. Чужі поради без знання вас особисто, ваших переваг і особливостей - можуть бути навіть шкідливими, викликати таку відповідь, наприклад "ну я і так спробував, спитав - не допомогло", або і взагалі - викликати відчуття сорому або провини. (Які звісно, не додасть вам впевненності і бажання змінюватись.) Скажіть - чи є у вас варіант звернутися або до групи підтримки або до спеціаліста? А також - чи є у вас хтось, хто міг би бути моральним орієнтиром серед близьких або родичів? Ким ви пишаєтесь і на кого могли б покластись у важку хвилину?

Здравствуйте! Скажите, а ваш муж сам уточнял что-то подобное, выспрашивал не изменяли ли вы ему? С чем связан ваш этот страх теоретической измены - с какими последствиями для вашей жизни? Что подтолкнуло вас думать именно об этом? Бывали ли у вас подобные ситуации где вы концентрируетесь на чем-то, чего не случалось с вами и затем переживали из-за этого?

Здравствуйте. Соглашусь с коллегой - то состояние, которое вы описали - это не звучит здорово. Это может действительно быть сигналом что нужно исключить депрессивно-тревожное состояние , либо же найти причину - например, какие-то иные факторы (внешние или внутренние), которые вызывают подобные страхи и бессилие. Скажите, как давно вы чувствуете себя так? Как вы сами думаете, что могло послужить стартом для этого? И есть ли у вас возможность обратиться за консультацией к специалисту (возможно, при поддержке родственников)?

Вітаю! Тривога, яку ви описали, в якій ваша увага зосередилась саме навколо того, що хтось зможе прочитати ваші особисті записи після смерті - це неприємно, і те що вас цей страх обтяжує - тим паче. Коли нам дискомфотно - буває так що наш світогляд трохи звужується і висвітлює ті чи інші речі яскравіше ніж інші. Я дуже порадила б вам звернутися до спеціаліста і проконсультуватися, щоб зрозуміти причини цього страху і знайти зручні для вас способи подолання його і подібних йому станів. Іноді коли почуття беруть гору прості логічні відповіді можуть не подіяти, і саме тому важливо працювати з почуттями. Ви переживаєте за те, що хтось побачить написане вами, а не за фізичне не існування? Скажіть - чи не бувало у вас якихось подібних переживань можливо з приводу чогось іншого - раніше?