Здравствуйте. В целом, я тоже поддерживаю колег которые высказались выше, относительно самооценки и того, как она может влиять на наше отношение к миру. Но также чувство уязвимости может возникать по другим причинам. Вы пишете сюда, спрашивая совета - значит вы понимаете что эта склонность обижаться и эти переживания - начали мешать вам. Это же хороший знак, на самом деле. Скажите, вы ждете заранее того, что люди плохо отнесутся к вам? Либо вы это начинаете ощущать уже в процессе или после разговора? Вы говорите, что реагируете агрессивно - это всегда так было? Еще такой вопрос - не может ли быть так, что вы ждете от людей, допустим, чего-то, что они не могут вам дать в общении? Допустим - вы хотели бы чуткости, а окружающие просто к ней не склонны и общаются как привыкли. И ожидание сталкиваясь с реальностью, заставляет вас раз за разом разочаровываться? Кстати, обида может быть защитной реакций или же недоверием в целом к миру, после пережитых травм, например. Хотя, безусловно, может быть так что ваши знакомые и сотрудники совпали в том, что не умеют общаться тактично). Если это ощущение не дает вам жить спокойно - то желательно обратиться за консультацией к специалисту, чтоб было легче понимать себя и других.

Дуже вам співчуваю, це насправді неймовірно важко втрачати маленьких друзів. Знаю як це гірко і боляче, нажаль. Чи є універсальний рецепт як це пережити - ви вже дещо зробили - ви поділилися з іншими, це хороший знак. Комусь допомогає почати піклуватися про знедолених тваринок і можливо знайти з часом когось, хто залишиться поруч ( я в жодному разі не говорю, що це - заміна, звісно. Це просто інша істота). Комусь не хочеться якийсь час заводити чотирилапих друзів - тому що з'являється страх знову втратити. Але спілкування з іншими тваринками десь в притулку чи у знайомих - все ж таки може полегшити горе. Це справді важка втрата, але якщо є можливість - проживайте її не на самоті, щоб не потравмуватись ще більше. У вас є близькі люди які можуть підтримати і зрозуміти?

Вітаю. Скажіть, чи ви завжди боялись майбутнього - чи це пов'язано з війною, з епідемією та іншими подіями останніх років? І ще - якого саме майбутнього ви боїтеся - ну, наприклад, є найближче майбутньє, яке настане прямо зараз. Вжух вжух. Ось воно, настало за секунду ). Як виглядає ваш страх - ви не бачите себе в тому місці де ви є зараз, через кілька років? Чи взагалі у вас відчуття що в майбутньому на вас чекає щось виключно погане? Що робити - це непогане питання. В ідеалі - звернутися до спеціаліста щоб зрозуміти що з ваших страхів має сенс, а що - не зовсім і навчитись долати правильним шляхом ті страхи, які псують вам теперішне. Сил вам!

Вітаю. Дуже співчуваю що ви переживаєте цей важкий стан. Те, що ви описали схоже на депресивний стан, і це можна і варто лікувати. Коли людина переживає депресію - як правило вона неможе допустити, що їй стане легше. Це по-суті і є один з ключових пасток депресивного стану - відчуття що "далі не буде краще". Якщо б людина розуміла і відчувала що в неї просто поріз на шкірі - вона б майже напевно знала що це скоро мине і загоїться. З психічними станами - це інакше, вони непомітні і дають цю ілюзію, що невідомо чи щось колись зміниться. Але це не так. Існують як фармакологічні так і психотерапевтичні методи, які мають доказову дію. Для початку було б непогано щоб вас оглянув лікар (психіатр або невролог) який призначить вам схему лікування? І вже після цього було б ідеально звернутися до психотерапевта щоб почати розуміти себе і вчитися жити в інших кольорах. Скажіть, чи є у вас можливість звернутись до спеціаліста?

Дуже співчуваю вам.. І погоджуюсь з колегами, які помітили ознаки емоційного виснаження або гострого стресу. Ви кажете, що хотілося б не працювати там, де помилки призводять до непоправних наслідків - це і справді дуже важко, якщо ви маєте справу з чимось таким. Цей стан який ви описали - не звучить як щось хороше. Скажіть, чи ви маєте якусь підтримку ззовні? Близьких, які можуть зрозуміти і на яких можна розраховувати? Чи є у вас можливість розділяти хоч трохи роботу і власне життя? Нажаль, з вашого посту не зовсім зрозуміло що саме спричиняє такий стрес - але якщо причина - ваша діяльність, то у будь-якому разі варто шукати вихід з цієї ситуації (це може бути як психотерапія, або ж відпустка, якщо це можливо, або ж допомога і розуміння колег). Сил вам і скорішого полегшення.

Вітаю. Скажіть, якщо можете, чи це сталося з вами? В плані - що хтось, з ким ви спілкувалися - зник? Чи ви хочете допомогти знайомим, з якими так вчинили? Ви питаєте, чи характерна така поведінка для хворих людей? Можливо для деяких розладів статистика вища. Але ж питання головне - це стан самої людини, яка шукає відповідей - чи варто їй шукати їх ззовні, чи треба намагатись отримати їх від того, хто відмовив у спілкуванні. Чи можливо, має сенс відновлювати стан довіри і налаштовуватись на щось більш тепле у майбутньому?)

Вітаю! Дуже співчуваю, що ви стикнулися з такою ситуацією (( Але ви вчинили абсолютно правильно, ви обрали не наражати дитину і себе на небезпеку. З приводу як пояснити дитині - тут є кілька варіантів, дивлячись наскільки дитина зрозуміла сама що відбувається тоді. Наскільки вони емоційно близькі були з батьком? Але я погоджуюся з колегами, що в ідеалі - краще пояснити якомога ближче до правди. Як варіант - сказати, що батько зараз дуже хворий, і що не зможе жити з вами, що йому буде потрібно дооовге лікування в спеціальних лікарнях. Ну і саме тому вам з дитиною буде краще жити зараз там, де ви є - що так безпечніше для всіх. І доречі, чи є у вас у самої хтось з близьких, або з друзів, хто допоможе оговтатись від пережитого, і хто зможе підтримати? Як ви сама почуваєтесь?

Вітаю. А які саме думки про цю людину вас переслідують? Нерозуміння чому саме так сталось? Або бажання щось довести до її відома, "досказати недосказане"? Чим саме вас та людина зачепила? Буває іноді так, що коли ми вкладаємо в когось, чи в щось зусилля (емоційні в тому числі) - то потім прив'язуємось сильніше, ніж того хотіли. Ви пишете, що були ініціатором, а людина маніпулювала - чи не може це бути саме така причина? Якщо завгодно "ефект казіно"? Чи траплялось з вами щось подібне колись до цього?

Вітаю! Добре, що ви розумієте, що щось з цим не так. Це вже само по собі - гарний знак. Скажіть, як саме ви підсилюєте ці ревнощі? Гортаєте соцмережі? Розпитуєте чоловіка про неї? Ви пишете, що заздрите тому, що їй щось там дісталося якось легко - але щоб почати про це думати - треба десь дістати інформацію, вірно? ) Скажіть ще таке, чи ви заздрили таким чином іншим людям? Чи тільки вона викликала у вас такі сильні негативні почуття? Було б дуже непогано, якби ви звернулися до спеціаліста за консультацією, насправді. Це б могло пришвидшити і спростити шлях до внутрішнього спокою. Мудрості вам і гармонії!

Интересный вопрос. Нормально ли иметь расстройство личности?) Вероятно, не очень нормально. Другое дело - беспокоит ли вас это расстройство, либо беспокоит ли оно окружающих вас людей. Вы говорите, что вы можете рано или поздно "дать волю желаниям и сделать что-то жуткое". Каким образом вы ощущаете разницу между хорошим и плохим поступком? Что останавливало вас не делать "жуткие поступки" до этого? Какое чувство вас останавливало? Помимо, собственно, психопатии, существует еще множество других расстройств личности и состояния - и некоторые из этих расстройств могут вызывать "психопатоподобное" поведение. Это я к тому, что самодиагностика таких серьезных состояний не всегда будет объективна. Но исходя из вашего поста - вы проявляете самокритичность, и любопытство. Поэтому если вы ощущаете дискомфорт и ищете ответы - чем это не повод обратиться к специалисту чтобы понять себя лучше и чтобы чувствовать себя лучше в последствии?

Здравствуйте, Вера. Жаль, что вы ощущаете страдание и потерю самооценки. Скажите, до того как вы вышли замуж - вы испытывали подобные чувства? Что вы недостаточно хороши, и что вас не ценят? Какой была ваша жизнь до брака? И что изменилось в браке (позитивные, негативные изменения) которые вы могли бы отметить? Алкоголь, о котором вы говорите - создает ли он проблемы для вас лично в повседневной жизни? (кроме осуждения и критики со стороны мужа) - есть ли негативные последствия для вас лично? Есть ли у вас близкие друзья-родные - которым если что можно выговориться и которые поддержат и поймут?

Здравствуйте, Мария. Скажите, вы испытываете тревогу и страх - перед незнакомыми людьми и в неизвестных ситуациях? Либо это распространяется и на общество ваших близких? Бывали ли в вашей жизни ситуации когда вам не нужна "социальная маска", когда вам спокойно и когда вас принимают в любом настроении? Когда возник этот страх? Был ли он с вами с детства либо проявился после каких-то событий в жизни? Вас не стыдили и не пугали в раннем возрасте при посторонних (возможно, в школе?).. У вас была возможность выражать свои эмоции в детстве? На самом деле - очень хорошо, что вы ищете выход и что обнаружили проблему. Вы не рассматривали психотерапию? Поскольку все-же личная консультация со специалистом - может помочь быстрее и эффективнее разобраться в себе и достичь гармонии.

Вітаю. Щиро співчуваю, що ви потрапили в такі обставини.. Ви пишете, що це родичі налаштували. Але тут же пишете (дуже доречно), що цей чоловік нехтував вами, зневажав і в кінці залишив вагітну ще і під час війни. Скажіть, чи є у вас друзі, знайомі - хтось, хто може зараз вас підтримати у такий момент, на кого можна покластися? Якщо немає - це тимчасово. Дорога автор поста, від всієї душі раджу вам звернутися по допомогу, якщо не до психотерапевта, то хоч до груп підтримки жінок які зазнали насильства в стосунках (моральне приниження - це теж насильство). Щоб відновитись якнайшвидше, і щоб не витрачати такі дорогоцінні емоції і час на негідних людей. Сил вам і мудрості.

Здравствуйте. Тревожность - в целом это полезное ощущение если она возникает в момент опасности, например. Но, тревога у которой нет видимых причин, и которая мешает жить, которую трудно контролировать - тогда ее желательно лечить. Иногда можно совмещать психотерапию и медикаменты. Фенибут - который вы упомянули, пока что не имеет клинически доказанной эффективности (я могу не знать о новейших исследованиях, но исходя из того, что знаю - это именно такой препарат). Есть ли у вас возможность обратиться за консультацией к другому специалисту? Если выбор врачей ограничен то как вариант - обратиться неврологу и заодно к психотерапевту? Чтобы как можно эффективнее справиться с этим состоянием. Здоровья вам!

Здравствуйте.. Очень тяжелую картину отношений вы описываете. Что помогает вам держаться в этих отношениях?.. (
Если бы вы прочли такой пост, как ваш - что б вы сами на это сказали?)
Дорогая автор, я могу от всей души посоветовать вам обратиться либо к специалисту либо же в группу поддержки для созависимых женщин. Это может помочь хотя бы на время посмотреть немного со стороны на эту ситуацию, и найти из нее выход.
Я сперва спросила - что помогает вам держаться. Но еще я хотела бы чтоб вы подумали - что вы такого сделали, что заслужили подобное? И есть ли у вас близкие люди, на которых можно положиться, если вам будет трудно? Друзья, родственники? Которым можно рассказать про то, что с вами происходит, и которые не осудят?
Сил вам и мудрости.