Дорогая автор! Во-первых хочется искренне выразить вам сочувствие в связи с тем, что вам довелось увидеть и пережить. Во-вторых - хочется извиниться за определенную резкость, которую я увидела в некоторых ответах. Теперь - о вашем вопросе. На мой взгляд "взрослость" (что бы каждый из нас в это ни вкладывал)) - она лишь частично зависит от возраста. Разумеется, если речь идет о тинейджере - шанс что он будет проявлять детские черты намного выше, и это абсолютно нормально, на самом деле. Но я пытаюсь сказать, что и среди "взрослых" людей, которым 20, 30, 40 - есть люди, которые ведут себя излишне "по-детски", в том смысле, что их окружение страдает от их поведения. Если представить что разницы между вами с парнем в возрасте нет - вы изменили бы свое отношение к нему? Допустим, вам обоим 20, но вы это вы а он это он. А если представить что он старше на пару лет? Но проблемы все те же. Что это изменит в ваших ощущениях? Почему я это предлагаю, такой мысленный эксперимент? Потому что если вы уже заняли роль родителя по отношению к нему, о чем сами пишете. :) Вы перекладываете на него опыт, который достался вам, пытаетесь подтолкнуть к тому или иному решению.. А как ведет себя ребенок когда родитель знает лучше?) интуитивно, - ребенок снимает с себя ответственность. Это может проявляться как в "послушании" так и в хаосе и отрицании. Главное что есть взрослый, он разберется. О, вот вам еще один мысленный эксперимент. Вы если б на секунду -вернулись в детство и попытались представить себе оттуда будущие свои отношения, какие они? Они похожи на те, что есть сейчас?
Я бы конечно, от чистого сердца, порекомендовала вам психотерапию - чтобы лучше познакомиться с собой, чтоб не попадать в семейные или собственные травматические сценарии, как минимум. Скажите еще, у вас есть какие-нибудь близкие люди рядом, которые могут поддержать или просто выслушать, если понадобится?

Вітаю! Ви дуже правильно помітили, що в корені цього процесу лежить тривожність. Коли нам страшно, або стресово - світ видається трохи іншим. Ми в таких станах природньо концентруємося занадто на тих чи інших чинниках. Але існує почуття, а існують думки - хоч вони і пов'язані між собою - вони трохи різні). Як правило, нам заважають все ж таки відчуття. Ви ось кажете "не знаю як заспокоїтись" - ну по-перше, спробуйте відділити думку від себе і свого життя в моменті, можливо не з першого разу, але це має допомогти. "О, це моя думка, але це не моя особистість і не мої почуття, це думка" - якось так. Є ще багато дієвих засобів для самодопомоги. Плюс завжди є варіант консультацій зі спеціалістами, або навіть заспокійливі - за необхідністю. Тривожність і нав`язливі думки коригуються, це точно :) Можливо, ви переживаєте якийсь стрес в житті і тому нервова система почала давати отакі збої?

Вітаю. Ви кажете, щось подібне траплялось ще з іншою родичкою, тобто це не вперше з ним.. Скажіть, коли ви познайомились з ним, до одруження - ви спілкувалися про те, що кожен з вас вважає правильним? Де проходить межа неприйнятного для кожного з вас? І що буде якщо порушити ці кордони? Ну, умовно, є безліч речей які люди не роблять по відношенню до інших. Тому що інші будуть шоковані, нещасні або розлючені, тощо.. Що ви не можете робити - наприклад, по відношенню до нього? Або - чи є щось, таке, що він зробить по відношенню до вас - після чого ви скажете "з мене досить"? Якщо так - то що це?

Вітаю, дорога авторко. Дуже вам співчуваю - це справді неприємна історія. Ви намагаєтесь знайти пояснення його поведінці, хоча якщо чесно - хіба ці пояснення можуть бути такими як "його сусід по квартирі, котрий також має стосунки на відстані, виглядає щасливішим з дівчиною ніж ми" або " він забув про свою пропозицію, але сказав, що дуже радий, що я приїду".. Скоріш за все ви мали справу з людиною, яка не може відповідати за власні слова і плани. Можливо, з нестабільною психічно. (інфантилізм у дорослих якщо від нього страждає оточення - це вже не є нормою, нажаль). Ось ви пишете про вік, про різницю у віці - хіба кілька років тому ви б поводились так?) З приводу ліків - ви можете звернутися навіть онлайн до невролога, психіатра або і вашого сімейного лікаря - якщо вам потрібен рецепт на антидепресанти або на заспокійливі препарати (так, це виписує не тільки психіатр, якщо що. Плюс існують безрецептурні препарати які можуть тимчасово трохи допомогти теж). І ви абсолютно праві що вам дуже корисно буде знайти психолога і підримку. Чи не може бути так, що якщо ви побачите його - що кількість питань без відповідей може, нажаль, тільки збільшитись? Відчуття незавершенності і непорозуміння, сумніви, іноді і втрата довіри - це те, що відбувається з нами після стосунків з хворою психічно або дуже незрілою людиною( Ми можемо застрягати в питаннях "шо не так ми зробили?", "шо не так сказали?", "чи це різниця в культурі така?", "може проблема в самих нас?".. Найкраще що ви можете зробити зараз для себе - це спитати - якщо б ви так вчиняли з людиною - то що мала б вам ця людина зробити, наскільки вона вам мала б бути чужа, шоб ви вчинили те або інше? Або ще так - уявіть чи це чоловік вашої мрії потребує пошуку виправдань "ну просто він трохи молодший, як виросте - зрозуміє" і тд. Сподіваюсь, це вас хоч трохи розвеселило :) Наскільки ця поїздка з такими умовами в плані житла, важлива для вашої кар'єри в майбутньому? Чи може ваша компанія якось піти вам на зустріч, щоб ви не втрачали посаду або репутацію, тому що змінились обставини?

Вітаю. Дуже шкода, що ваш тато має залежність. Але переконати хвору людину, що вона хвора (а ще і такою хворобою, яка часто ще і руйнує особистість, вольові центри..) - це абсолютно неможливе завдання. Більше того - переконаннями ви, як родичка, скоріш за все лише нашкодить і вам і йому - тому що спровокує новий етап сварок-очікувань-реальності. Якщо ви хочете вийти з замкненого кола - дуже раджу вам звернутись по допомогу для співзалежних, тобто для родичів. Це - хитра хвороба, і більше того - вона частіше за все сімейна - в тому сенсі що страждає і ходить по колу вся сім'я. Існують, звичайно, клініки і реабілітаційні центри для самих хімічно залежних - але отакі намагання кинути щось на пару днів або "якось само минеться" часто роблять злий жарт і людина мов би стверждується що вже нічого не допоможе. Чому вам потрібно почати з себе? Тому що по-перше ви (і за можливістю ваша мама) навчитесь правильно реагувати і діяти без шкоди для себе і для залежного. По-друге - це допоможе вам у майбутньому - тому що є ризик для людей, які прожили в таких обставинах - знаходити собі, нажаль, подібні ситуації. Дуже добре, що ви хочете допомогти - тому прислухайтесь до людей, які справді успішно пройшли цей шлях. Сил вам і мудрості!

Вітаю. Я теж трохи розгубилася - ви описали людину яка все бачить в негативному світлі і поводиться хаотично.. Що саме пов'язує вас з нею, чому вам хотілось підтримувати її і бути з нею подругами? Людина, яку ви описали - полишала з ваших слів заняття, роботу, захоплення і можливо, так саме вона ставиться до інших сфер життя? Чому саме вона не відповідає - нажаль, не знає ніхто окрім неї (або взагалі ніхто і навіть вона сама). Але що ви втрачаєте, якщо вона отак просто зникла? Припустимо, чисто теоретично, вона має навіть якийсь розлад. Чи зміниться ваше життя на гірше?

Здравствуйте. В целом, я тоже поддерживаю колег которые высказались выше, относительно самооценки и того, как она может влиять на наше отношение к миру. Но также чувство уязвимости может возникать по другим причинам. Вы пишете сюда, спрашивая совета - значит вы понимаете что эта склонность обижаться и эти переживания - начали мешать вам. Это же хороший знак, на самом деле. Скажите, вы ждете заранее того, что люди плохо отнесутся к вам? Либо вы это начинаете ощущать уже в процессе или после разговора? Вы говорите, что реагируете агрессивно - это всегда так было? Еще такой вопрос - не может ли быть так, что вы ждете от людей, допустим, чего-то, что они не могут вам дать в общении? Допустим - вы хотели бы чуткости, а окружающие просто к ней не склонны и общаются как привыкли. И ожидание сталкиваясь с реальностью, заставляет вас раз за разом разочаровываться? Кстати, обида может быть защитной реакций или же недоверием в целом к миру, после пережитых травм, например. Хотя, безусловно, может быть так что ваши знакомые и сотрудники совпали в том, что не умеют общаться тактично). Если это ощущение не дает вам жить спокойно - то желательно обратиться за консультацией к специалисту, чтоб было легче понимать себя и других.

Дуже вам співчуваю, це насправді неймовірно важко втрачати маленьких друзів. Знаю як це гірко і боляче, нажаль. Чи є універсальний рецепт як це пережити - ви вже дещо зробили - ви поділилися з іншими, це хороший знак. Комусь допомогає почати піклуватися про знедолених тваринок і можливо знайти з часом когось, хто залишиться поруч ( я в жодному разі не говорю, що це - заміна, звісно. Це просто інша істота). Комусь не хочеться якийсь час заводити чотирилапих друзів - тому що з'являється страх знову втратити. Але спілкування з іншими тваринками десь в притулку чи у знайомих - все ж таки може полегшити горе. Це справді важка втрата, але якщо є можливість - проживайте її не на самоті, щоб не потравмуватись ще більше. У вас є близькі люди які можуть підтримати і зрозуміти?

Вітаю. Скажіть, чи ви завжди боялись майбутнього - чи це пов'язано з війною, з епідемією та іншими подіями останніх років? І ще - якого саме майбутнього ви боїтеся - ну, наприклад, є найближче майбутньє, яке настане прямо зараз. Вжух вжух. Ось воно, настало за секунду ). Як виглядає ваш страх - ви не бачите себе в тому місці де ви є зараз, через кілька років? Чи взагалі у вас відчуття що в майбутньому на вас чекає щось виключно погане? Що робити - це непогане питання. В ідеалі - звернутися до спеціаліста щоб зрозуміти що з ваших страхів має сенс, а що - не зовсім і навчитись долати правильним шляхом ті страхи, які псують вам теперішне. Сил вам!

Вітаю. Дуже співчуваю що ви переживаєте цей важкий стан. Те, що ви описали схоже на депресивний стан, і це можна і варто лікувати. Коли людина переживає депресію - як правило вона неможе допустити, що їй стане легше. Це по-суті і є один з ключових пасток депресивного стану - відчуття що "далі не буде краще". Якщо б людина розуміла і відчувала що в неї просто поріз на шкірі - вона б майже напевно знала що це скоро мине і загоїться. З психічними станами - це інакше, вони непомітні і дають цю ілюзію, що невідомо чи щось колись зміниться. Але це не так. Існують як фармакологічні так і психотерапевтичні методи, які мають доказову дію. Для початку було б непогано щоб вас оглянув лікар (психіатр або невролог) який призначить вам схему лікування? І вже після цього було б ідеально звернутися до психотерапевта щоб почати розуміти себе і вчитися жити в інших кольорах. Скажіть, чи є у вас можливість звернутись до спеціаліста?

Дуже співчуваю вам.. І погоджуюсь з колегами, які помітили ознаки емоційного виснаження або гострого стресу. Ви кажете, що хотілося б не працювати там, де помилки призводять до непоправних наслідків - це і справді дуже важко, якщо ви маєте справу з чимось таким. Цей стан який ви описали - не звучить як щось хороше. Скажіть, чи ви маєте якусь підтримку ззовні? Близьких, які можуть зрозуміти і на яких можна розраховувати? Чи є у вас можливість розділяти хоч трохи роботу і власне життя? Нажаль, з вашого посту не зовсім зрозуміло що саме спричиняє такий стрес - але якщо причина - ваша діяльність, то у будь-якому разі варто шукати вихід з цієї ситуації (це може бути як психотерапія, або ж відпустка, якщо це можливо, або ж допомога і розуміння колег). Сил вам і скорішого полегшення.

Вітаю. Скажіть, якщо можете, чи це сталося з вами? В плані - що хтось, з ким ви спілкувалися - зник? Чи ви хочете допомогти знайомим, з якими так вчинили? Ви питаєте, чи характерна така поведінка для хворих людей? Можливо для деяких розладів статистика вища. Але ж питання головне - це стан самої людини, яка шукає відповідей - чи варто їй шукати їх ззовні, чи треба намагатись отримати їх від того, хто відмовив у спілкуванні. Чи можливо, має сенс відновлювати стан довіри і налаштовуватись на щось більш тепле у майбутньому?)

Вітаю! Дуже співчуваю, що ви стикнулися з такою ситуацією (( Але ви вчинили абсолютно правильно, ви обрали не наражати дитину і себе на небезпеку. З приводу як пояснити дитині - тут є кілька варіантів, дивлячись наскільки дитина зрозуміла сама що відбувається тоді. Наскільки вони емоційно близькі були з батьком? Але я погоджуюся з колегами, що в ідеалі - краще пояснити якомога ближче до правди. Як варіант - сказати, що батько зараз дуже хворий, і що не зможе жити з вами, що йому буде потрібно дооовге лікування в спеціальних лікарнях. Ну і саме тому вам з дитиною буде краще жити зараз там, де ви є - що так безпечніше для всіх. І доречі, чи є у вас у самої хтось з близьких, або з друзів, хто допоможе оговтатись від пережитого, і хто зможе підтримати? Як ви сама почуваєтесь?

Вітаю. А які саме думки про цю людину вас переслідують? Нерозуміння чому саме так сталось? Або бажання щось довести до її відома, "досказати недосказане"? Чим саме вас та людина зачепила? Буває іноді так, що коли ми вкладаємо в когось, чи в щось зусилля (емоційні в тому числі) - то потім прив'язуємось сильніше, ніж того хотіли. Ви пишете, що були ініціатором, а людина маніпулювала - чи не може це бути саме така причина? Якщо завгодно "ефект казіно"? Чи траплялось з вами щось подібне колись до цього?

Вітаю! Добре, що ви розумієте, що щось з цим не так. Це вже само по собі - гарний знак. Скажіть, як саме ви підсилюєте ці ревнощі? Гортаєте соцмережі? Розпитуєте чоловіка про неї? Ви пишете, що заздрите тому, що їй щось там дісталося якось легко - але щоб почати про це думати - треба десь дістати інформацію, вірно? ) Скажіть ще таке, чи ви заздрили таким чином іншим людям? Чи тільки вона викликала у вас такі сильні негативні почуття? Було б дуже непогано, якби ви звернулися до спеціаліста за консультацією, насправді. Це б могло пришвидшити і спростити шлях до внутрішнього спокою. Мудрості вам і гармонії!