Родители и дети

Здравствуйте. Последние 7 лет я живу вдали от родителей. Из них последние 1,5 - за границей. За это время было как много радости так и трудностей: меня были и расставания и потеря работы. Дело в том, что когда мне было плохо, мама практически всегда винила меня. Что это я виновата в своих проблемах, что у меня плохой характер, что я невыносимый человек. Иногда она называет меня монстром, говорит что я над ней издеваюсь, что я, условно, плохая дочь. Когда у меня были отношения и хорошая работа, она относилась ко мне хорошо, но во времена, когда мне одиноко и трудно (например последние полгода были очень трудными, меня обманули на деньги, я не могла найти работу, проблемы с жильем, расставание). Я даже как-то попробовала вернуться домой, в Украину, но меня выгнали из дома ночью, когда мы поругались. В общем, я поняла, что я уже взрослая и мне не надо на что-то рассчитывать.
Сейчас ситуация начала меняться, я получила хорошую работу, которую и хотела. Наконец-то я смогу стать на ноги и моя жизнь начнет улучшаться. И мама только сейчас начала лучше ко мне относиться, так бывало и раньше. И мне плохо, на самом деле, от этого, ведь когда мне было трудно, она всегда была жестока ко мне, получается я не чувствую её любовь ко мне, как «безусловную».

Син з 17років знаходиться за кордоном, спочатку технікум, потім університет. Після 24 лютого я поїхала до нього, потім повернулась в Україну. Влітку 22 закінчив університет. Восени 22 року він вперше почав працювати по спеціальності. Навесні 23 переїхав до іншої країни і з тих пір міняє роботи, не може знайти те що до снаги. Мені страшно кожен місяць інша робота, повітряні замки якісь будує, постійні перепади в настрою. Як підтримати його не уявляю. В нього була давно травма хребта і тепер щось тяжке не може підіймати і вправи з вантажами викликають великий біль. Він став нервовим. Ми з чоловіком не можемо йому допомогти нічим... На страховку він не напрацював. У зв\'язку з постійними обстрілами тут в мене стан нервовий теж не дуже хороший, безсоння.
Я розумію що йому потрібен психолог, але на нього не має грошей... Мені здається що його психологічний стан потребує допомоги. Він хоче знову переїхати але раціонально помислити не може, що ні за що жити, ні помешкання зняти, ні їсти немає за шо і авто в кредиті... Тому я боюсь за його стан, що йому можно сказати, ми його підтримуємо обережно наставляючи. Всі наші слова він сприймає все як втручання в його життя. Хоча все життя він що хоче те й робе, вступив за тими спеціальностями якими хотів.. Не може працювати не хоче прислухатися, дуже злиться що ми стали батьками по телефону, а не в реальності. Дуже сумно до сліз, що робити, ця клята війна... З одного боку він самостійний, з іншого боку робе шокцючи речі потім звоне і все розповідає, я розповідаю як виплутатися, потім він на мої слова кричить, що сам все знає і зробе по своєму, а нам просто так сказав.
Із останніх випадків, його звільнили, він на останні кошти поїхав мандрувати , приїхав знову на роботу пішов, тепер відпрацював два тижні і каже що все не може працювати болить хребет... Немає сил... На всих роботах вперші дні він в захваті, щасливий, через пару тижнів запал згасає і щось починає не подобаться... Що це може означати, чому таке стається що сказати... Як обережно підказати потрібні речі і де знайти слова. Я не сплю вже і постійно думаю, як допогти йому, коли він не хоче чути... Увесь час з 17 років він пройшов через великі перешкоди, мовні бар\'єри і дійсно ми батьки по телефону... У нього ніколи не тримаються кошти, тут заробітна плата є і одразу він її потратив, каже що це нормально бо живе зараз, а не колись потім...

Мне 31 год. Живу с мамой. Если я выскажу свое недовольство то она это перевернет так что я ее оскорбила. Делает из себя жертву. Начинает говорить что она плохая и как мне не повезло с ней. Давай давай добивай меня. Успокаивается только тогда когда я уже в истерики. Аж задыхаюсь. Мне очень хочется обидеться и не подходить к ней. Но так заведено с детства что я первая должна подходить. И я начинаю испытывать чувство вины и чуть ли не ползаю у нее в ногах пока она меня не простит