Родители и дети

Мені 18, дівчині 16. Приїхав в Фінляндію у липні минулого року щоб розвивати кар'єру, вчити програмування, піти на роботу і врешті допомагати бабусі і мамі, а також донатити на ЗСУ. Виріс я в основному в руках саме мами і бабусі, з батьком же я майже не спілкувався. Хіба що раз на рік. Тож я був вихований якимось більш ніжним і добрим. Можливо занадто добрим. Багато кому подобаються такі хлопці і вони готові на все щоб віддати останнє заради такого бо ти знаєш що будеш за ним як за кам'яною стіною, але такі хлопці собі не подобаються. Принаймні це мій випадок .

Приїхавши сюди самому я якийсь час жив в хостелі біженців, а зараз вже живу в дівчини. Чи пошкодував я про це? Важко сказати.

Допоки я жив в хостелі для біженців єдиною проблемою була моя дисципліна яка відверто кажучи пов'язала на колінах. В трьох словах, все було погано.

З іншого боку у мене було багато часу, на програмування у мене ішло по 4 години на день мінімум. Я вчився і дуже багато.

Потім з моєю дівчиною після довгих стосунків що на момент мого приїзду в Фінляндію були вже були десь роки 3 на відстані, ми звикали до один одного і тепер ми живемо разом з її мамою. На початку її мамі я не подобався але пройшов час і тепер для її мами я як друга дитина. Її мама часто порівнює мене з її колишнім чоловіком з яким вона прожила 17 років поспіль і ніколи не пожалкувала про це (по її словами)..Ну а ще та часто мене жаліла. Просто кпзалал постійно що "
Мені тебе жалко бо знаючи її через рік ти прийдеш до мене на неї жалітися, а вона через рік прийде до мене хизуватися всім що ти їй купив, поки ти сам їси одні макарони по 50 центів за пачку якої хватить на тиждень". Жити на виплати складно особливо коли розумієш що вони на 1 людину і тільки на їжу і одяг для неї, а я в цей момент живу на четвертинну від цієї суми. Усе інше пускаю на дівчину і от наче все добре але я потихеньку вигораю. Верніше. Не потихеньку. Моментально

Я більше не пишу код майже, бо коли ми обоє приходимо додому з інтеграційних курсів результат однаковий. Її мама їде кудись постійно, вона стрибає на ліжко, а її добрий хлопець вже на кухню гріти поїсти , потім помити посуд, потім ще приготувати щось, потім поприбирати знову, розкласти її речі, можливо сходити в магазин (15 хвилин туди, 15 назад, і ще годину всі продукти в магазині брати)

І в кінці кінців я вже втомлена няня що має вільний час десь в 21, коли уже немає енергії ні на що. При тому вона каже що хоче якоїсь "гармонії в стосунках"...

Здравствуйте. Моя история уже тянется очень давно. Мама с самого детства упрекает меня, унижает на людях, бьёт (к счастью, лет 5 уже этого не делает). Если я что-то не так поставлю или вытру дома - кричит как ненормальная. Я уже 1.5 года в отношениях. Как только появился парень - всё это только ухудшилось. Она меня унижает, его унижает с криками и с матами (парня унижает в том плане, что мне лично рассказывает с матами, как он ей не нравится). Настолько сильно она меня добила, что уже где-то как полгода у меня ужасное состояние. Я часто задумываюсь о том, чтобы уйти из жизни (хочу жить, но мне кажется, что это единственный выход), очень часто плачу без причин (в тайне от мамы, так как если это делаю при ней, то она кричит на меня за то, что я плачу), периодически по утрам не могу себя заставить встать с кровати и моё утро начинается со слёз. Мне это очень сильно надоело. Мы с парнем хотим съехаться. Я ещё учусь в университете, поэтому, могу работать только на каникулах. Он уже закончил университет. Пыталась маме объяснить, что я хочу переехать к парню. На что она начала унижать меня, кричать, говорить, что я себя не уважаю, что раньше окончания университета меня не отпустит. Дело ещё в том, что я учусь на врача и могу на интернатуре не заработать (то есть, до 26 лет быть без денег). Она говорит, что это унижение и что я потом буду отрабатывать в постели. Я лично не понимаю, в чём проблема. Парень сам говорит, что хочет, чтобы я спокойно выучилась и ему будет только в удовольствие меня обеспечивать. Меня ещё и это добивает и часто плачу из-за этого. Я уже и не помню, когда я последний раз хотела жить и получала удовольствие от жизни. Вообще не понимаю, что мне делать. Может мне уже к психиатру нужно обратиться? Потому, что у меня уже нет сил. Понимаю, что умирать - плохой вариант, но понимаю, что если что-то пойдёт не так, то могу это сделать, к сожалению

доброго дня, мені 18 років і мною дуже легко маніпулювати... батьки проти будь-яких стосунків але в мене є хлопець, вони всіма силами намагаються довести що він поганий і тд., забороняють зустрічатися з ним, а коли я їх не послухаю тато кричить зі всієї сили, а мама каже що їй із-за мене погано і їй залишилося жити не довго також із-за мене... мені дуже тяжко, хлопець розуміє але не розуміє чому я така слабка і не можу просто піти, іноді навіть злиться на мене. не знаю що мені робити, дуже втомилася від того що все своє життя я маю слухати їх, тому що переживаю.. вони мене вбили всередині, а тепер намагаються знищити мені життя, хочуть щоб я була постійно з ними, мати взагалі сказала що буде жити зі мною і двома братами в одному домі сім\'ями, а я нічого зараз їй не можу сказати...