Невпевненість, страх невідомості

Дуже дякую усім Вам за відгуки на описану мною проблему і за те, що не оминули її!

Пані Оксана задала декілька питань, і мені хотілося б на них відповісти, трохи доповнити і пояснити все.

1) Мене не лякає самостійність в плані вирішення дрібних щоденних питань, допоки я точно знаю, що і як це робиться, коли маю перед очима приклад і можу діяти згідно "шаблону". Досвід самотньої самостійності є, але і він з'явився через тяжкий переїзд до знайомої, де мені довелося покинути сім'ю, не знаючи, чи ми зустрінемось ще. Я розуміла, що, якщо про себе не подбаю я, не подбає ніхто, і у баготьох питаннях я стала більш відповідальною, чим була до того. Змінилося ставлення до себе і всього, що я маю.

2) Певно, більш за все я налякана історіями люлей, які отак тікали від війни, а потім зникали десь і не виходили на зв'язок. Люди там бувають різні, і просто не знаєш, кому можна довіритись, а кому ‐ ні. Невідомим людям я не довіряю, а для виникнення довіри мені потрібен час на спілкування, на пізнання людини, її намірів. У мене нема знайомих там, до кого можна було б звернутись за допомогою. Ніхто не рекомендує робити щось поодинці, краще групками, але, як я зазначила, ніхто з тих, кого я знаю особисто, теж не виїзджає з країни.

3) Могло здатися, що мене лякає переїзд за кордон як такий, але це не так. Я маю досвід подорожі, як закордон, так і по містам України. Мене лякає переїзд саме у невідомість, без певного поняття, куди я їду, де зупинюся, чим буду там займатися. Уже деякий час я підшукую роботу по фаху в Південній Кореї, знайомлюсь з культурою, вивчаю мову, спілкуюсь з людьми, що живуть там - готую себе до того, щоб зменшити культурний шок, як приїду. Мої батьки запитали мене, як же я зможу самостійно поїхати в Корею, якщо я не можу поїхати навіть в ту ж Європу біженкою. На що я відповіла, що тут моїх стверджень декілька: до війни, коли я шукала роботу, мене не лякало полишити тут батьків, я планувала працювати і відсилати якісь кошти їм, тут було б тихо та спокійно, без остраху, що ось-ось влучить в дім ракетою; я поїхала б в Корею, маючи там житло на період контракту та сам контракт на працю, а це вже забезпечення себе. Мене хоча б зустрів там представник компанії, на якій би я працювала, або люди, з якими я встигла за деякий час спілкування стати друзями. Тобто, вже була б приймаюча сторона, яка знає свою країну, своє місто краще за мене, і зможе мені усе показати. Я не буду там одна, у мене там будуть знайомі.

З цього випливає, що я не хочу полишати батьків підчас війни, боюсь, що ми можемо потім не побачитись, якщо я поїду. І я боюсь їхати в невідомому напрямку, для мене важливо завжди знати місце прибуття, маршрут, мати план. Мені складно адаптуватися під зміни ситуації одразу ж, це збиває мене з пантелику, дискоординує. І тут виступає моя нерішучість. І я просто йду за тим, хто знайде вихід першим.

4) Їхати на Захід було і страшно, і не страшно водночас: я знала точне місцеперебування, знала тожно, куди я їду, до кого, і це заспокоювало. Знала, що мене зустрінуть, покажуть, навчать орієнтуватися на місцевості, в якій я була вперше. Знала, що в мене буде, де жити. Але страх покинути сім'ю у місці, де були бойові дії, полишався.

5) Про невиправданні сподівання батьків... Це оговорюється іншими словами, але основний їх сенс - саме такий. Вони багато говорять про те, що я втрачаю шанс, що це можливість. Еле це можливість, яка подобається їм, а не мені. Та, яку вони б хотіли здійснити, а не хочу я. І я відчуваю тягар того, що можу розчаровувати їх тим, що не роблю те, що їм би хотілось зробити самим.

6) Я хочу і прагну якихось речей, коли я про них знаю, про них щось вивчила, прочитала, почула. Як тільки я набираюся інформації, моє бажання до того збільшується. Я декілька років вивчаю Корею і навіть інколи візуалізую себе вже там, візуалізую свою роботу. Перспектива поїхати туди, про що я знаю, мене куди більше захоплює, чим лякає.

7) Думаю, моє життя за набуття ініціативності зміниться в кращій бік. Я зможу відважитися робити те, що не можу зараз через бар'єри в моїй голові. Мені бракує сміливості в прийнятті важливих життєвих рішень, що стосуються невідомості. І цей страх прямо впливає на моє майбутнє, відмітаючи усі варіанти, окрім тих самих планів, які я сама собі створила.

Я залежна від наявності когось стороннього, хто покаже, зустріне, навчить, вирішить проблему за мене. В цьому моя невпевненність. За ініціативності я не буду чекати на людину, яка вирішить щось за мене, а буду діяти сама, сама приймати рішення.

І навіть розумію, що мої проблеми родом з дитинства, де за прояв ініціативи могли нагримати, або оберігали від труднощів, не навчив їх долати самотужки.

Ще раз щиро дякую за відгуки!