Question

07-11-2024

Я завжди була в якійсь апатії, депресії. Це з дитинства. У дитсадку у мене не було друзів. Пам'ятаю, я щось пропонувала типу гри, але на мене ніяк не реагували, хоча між собою вони придумували ідеї і потім грали в це. Я дивилась на ляльку однієї дівчинки і так заздрила, ну дуже гарна лялька була. Я просила погратись, але була черга бажаючих, коли дійшло до мене, мені чомусь не хотіли давати, типу уже все. Це дрібниці, але чомусь я до сих пір цк пам'ятаю. Усі з кимось грали, а я наче і в групі, але одна. Я хворіла і рідко ходила в садок, я його ненавиділа. Тоді у мене сформувалось відчуття наче я не така, у всіх є друзі, а я одна, у інших краще, інші кращі. Мені боляче від цього. У школі теж саме. Мої ідеї не підхватували, не подобались іншим. Я не була лідером, але хотілось. Пам'ятаю, як усі на екскурсію по парам брались за руки і йшли, усі швидко знвходили пару, а мені хто залишиться. У перших класах була подружка. До неї приходила на перервах старша сестра, вона не хотіла зі мною спілкуватись. Приходила якась подружка із старших класів. А до мене ніхто не приходив. Я заздрила. Мені було сумно. Ця подружка щиро хотіла зі мною дружити. Коли вона мені дзвонила після школи, щось розказувала, я не знала що їй відповідати, не знала що правильно сказати, хотілось втекти, бо боялась якщо скажу щось не то то ображу чи засмучу її, я відчувала себе неловко, якоюсь дивною. Через якийсь час я подружилась з іншою дівчинкою, мені з нею було цікаво, у неї були якісь цікаві ручки, мультфільми на касетах дівіді і т д. А з попередньою подружкою я перестала спілкуватись, чим її образила. Мені казали вона багато плакала. Потім ця моя нова подружка переїхала і я залишилась без друзів. І отак я була одна. Школа викликала страх. Я боялась опозоритись і опозорити батьків. Була відмінницею. Усі одне з одним дружили. Я боялась щось сказати, боялась засудження, що мене висміють чи причепляться, 'нападуть'. Були агресивні особи, які любили сваритись у класі. Боялась, коли мені треба було захищатись, а говна летіло багато, бо я вчилась добре, а вони ні. Я ходила після школи в музичну і вільного часу не було. З друзями гуляти не ходила,а інші ходили. Я відчувала себе ізгоєм. Я була в окулярах через поганий зір, сиділа на перших партах, не одна, але з однокласницею не спілкувались особо. Моя проблема, що я не знала навіщо мені треба з кимось спілкуватись, і що взагалі казати, що робити. Мені сказали треба вчитись-я вчилась. А що треба заводити дружбу я не знала.

Питання від: Jenny; Вік: 27

подобається запитання?

Знайдіть психолога в Україні: психолог Київ, психолог Дніпро, психолог Одеса, психолог Харків, психолог Львів та інші регіони України або онлайн.

07-11-2024 00:31:59Доповнення від автора

Я не знала що треба говорити, я завжди мовчала, могла відповісти на питання. Я була мовчазною. Тривожною можливо, весь час переживала що про мене подумають. Я інших ставила вище за себе, наче вони кращі. Я відчувала себе ізгоєм. Ізгоєм я не була. Ізгоєм була інша дівчинка. Зі мною іноді спілкувались, деякі хотіли дружити, але я все одно була одна. Я мабуть сама відсторонювалась, бо вважала себе недостойною, що коли вони побачать справжню мене, то розчаруються і покинуть, будуть вважати дивною. Я була в окулярах, одягалась як я вважаю негарно, коли в однокласниць почали рости груди і вони всі уже в ліфчиках ходили, в мене нічого не було. Навіть зараз майже нічого нема. І місячні пізно пішли. Вибачте за подробиці. Коли моя однокласниця спитала в мене про це, я сказала що в мене нема і вони здивувалась, наче я якась дивна, мені було стидно, я відчувала себе не такою. Вобщем весь набір. І ще інші багато сміялись, раділи, гуляли, а мені завжди було сумно, страшно. Для мене життя було випробуванням, тяжким. Я раділа тільки коли давали табель і я йшла на канікули. Пам'ятаю ще у нас були такі блокноти-анкети, де ми відповідали на питання, улюблений співак/актор/книга. Береш у когось блокнот і заповнюєш про себе. Я дивилась, що вибирали інші і писала таке саме, бо боялась відрізнятись, боялась, що висміють або будуть вважати дивною, вобщем не приймуть мене.
Такі проблеми у мене і зараз. Депресія, усе життя як виживання, постійно страждаю, заздрю іншим, бо у них краще, інші кращі за мене, вони з хорошими комунфкативними навичками і у них куча друзів, а в мене ні. Я в постійній депресії. Якісь досягнення сприймаються як добре, слава Богу справилась і не облажалась, а не як вау, круто, я дуже рада. Навіть коли інші отримали сертифікат щ навчання, вони раділи, а я ні. І сижу заздрю ну от чого вони щасливі, теж хочу. В мене теж є сертифікат, а щастя нема. І на навчанні усі якось спілкувались, сміялись, а я сиділа, і мені так погано було на душі, навчання складне. От і різниця, інші труднощі сприймали як частину життя, і аеселились, жили життя. А я сприймала навчання як каторгу, треба вижити, страждала, ресурсу на радість не було, я була втомлена, мені було важко і погано. І от закінчу навчання, як заживу. Але депресія не проходила, вона не була пов'язана з навчанням мабуть, вона просто була. Супроводжувпла мене все моє життя.
Що тут рекомендовано? Психотерапія допоможе і який метод? Чи тут вже треба медикаментозна підтримка? Дякую!!!

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Виберіть психолога для консультування з приводу апатії та депресивного стану

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Схожі онлайн консультації

04-11-2024 Дуже важко на душі...

24-10-2024 Як перестати втрачати енергію та мотивувати себе до життя?

20-10-2024 Я думаю в мене дипресія

17-10-2024 Плохо себя чувствую морально

16-10-2024 мені здається, що в мене депресивний стан

14-10-2024 Проблемы в личной жизни

14-10-2024 Чи може депресія сама по собі пройти?

09-10-2024 Що мені робити? ЯК ДОПОМОГТИ САМІЙ СОБІ?

04-10-2024 Як перестати відчувати себе пригніченою

03-10-2024 Як зрозуміти чи я в депресії?

Алла Григорівна Веленко психолог Київ · Answer 1 · 2024-11-07 09:19:02

Доброго ранку Jenny!
З написаного, відчувається, що Ви конче потребуєте розуміння та підтримки і геть заплуталися і в собі, і в своєму житті.
Судячи з того, що Ви розповіли про себе, причину Вашої поведінки та стосунків з оточуючими, потрібно шукати, як це не дивно, але в Вашому ж дитинстві, в стосунках з Вашими батьками. От Ви пишете ". Я боялась опозоритись і опозорити батьків. Була відмінницею. Усі одне з одним дружили. Я боялась щось сказати, боялась засудження, що мене висміють чи причепляться, 'нападуть..."
Тому, насправді, потрібно починати саме з цього. Чому Ви так боялися "опозоритися і опозорити" своїх батьків, адже, були відмінницею і вони б мали Вами пишатися? Як батьки ставилися до Вас в дитинстві? Чи була між вами близькість та відвертість?

Answer 2 · 2024-11-07 12:13:35

Обратиться к психиатру, конечно, будет не лишним, чтобы он расспросил вас про ваше состояние.
Но основное тут психотерапия, поскольку у вас прослеживается в течении всей жизни проблема с общением. Каким-то образом по каким-то причинам вы транслируете людям что-то, что отталкивает их и не позволяет построить отношения с вами, а вам с ними. И это нужно разбирать и учиться по другому взаимодействовать.
Поэтому да, тут индивидуальная работа с психотерапевтом.

Какие у вас отношения в семье?
Какие отношения между родителями?
Единственный ли вы ребенок в семье?
Если нет, то братья/сестры какого возраста и какие отношения с ними?

Answer 3 · 2024-11-07 12:32:59

Вітаю.
"Але депресія не проходила, вона не була пов'язана з навчанням мабуть, вона просто була. Супроводжувпла мене все моє життя."
На підставі цього, можливо припустити, що Ви маєте все ж фізіологічну( генетичну) причину свого стану. Але, психологічні й соціальні причини також треба враховувати.
Погане самопочуття створює погані думки,які впливають на поведінку ( недоброзичлевість, усамітнення, небажання спілкування та ін.)та отримання негативных емоцій від оточуючих на свою таку поведінку. Коло замикається.

"Психотерапія допоможе і який метод? Чи тут вже треба медикаментозна підтримка? "
Я б починала з терапії.
:треба вижити, страждала, ресурсу на радість не було, я була втомлена, мені було важко"
На радість ресурсу не вистачає,але на страждання стільки, що задарма можливо роздавати.
А далі, вже й до психіатра за потребою.

Відредаговано автором 07-11-2024 12:37:26

Наталия Горская психолог Київ · Answer 4 · 2024-11-07 17:56:43

Людина приходить в цей світ "організмом", а от "особистітю" стає вже в процесі життя.
Переважно основні "знання про себе і світ" дитина отримує до 12 років.
Саме тому шукати причини вашого стану важливо в вашому дитинстві, в тому, якими були стосунки з батьками, та які "установки про життя" батьки Вам вкладали, як "правильні ".

Судячи з написаного Вами можна припустити, що довгий час певні ваші базові потреби залишались незадоволеними, як приклад- Вас не приймали безумовно, наслідком чого стало ваше несприйняття себе.
Можна припустити, що ваша потреба бути унікальною також була повністю пригічена опікаючими дорослими- "або будь "правильною", або не будь взагалі ". Звідси може йти страх проявити себе, який може мати коріння в страху бути відторгнутою (спочатку батьками, що для дитини є майже непереносимим).

Погоджуюсь з колегами щодо терапії- це саме той спосіб, який допоможе розібратися в причинах та знайти нові можливості задовільнити базові потреби, блокування яких призводить до стресу.

З теорії (Сельє) відомо , що перша фаза стресу (або короткочасне порушення в задоволенні базової потреби) мотивує людину долати перешкоди та досягти бажаного.
Якщо загроза минула внаслідок наших дій, то стрес (еустрес) закінчується.

А довготривалий стрес (дистрес) призводить вже до травматизації, виснаження нервової системи, апатії, примирення з тим, що нічого змінити не можна .
Те, що Ви описали, схоже на наслідки довготривалого стресу внаслідок постійного незадоволення ваших базовий потреб як в безумовному прийнятті , так і в стосунках (допомозі та підтримці), а також потреби в автономії ("я маю право бути унікальною").

Answer 5 · 2024-11-07 18:18:09

Добрий день!

На мою думку варто звернутись до психіатра, якщо у вас є депресія то медикаментозне лікування може вам допомогти. Проте щоб розібрати багаторічні події вашого життя вам потрібна довготривала психотерапія.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 6 · 2024-11-10 02:16:29

Глубокая психотерапия. Методов несколько. Выбирайте сами.
Но главное - длительная. Судя по описанию состояния и количества психологических травм.

Апатія, неприйняття іншими