|
Добрий день!
2,5 роки тому я вийшла заміж, мені було 19, чоловікові - 24, зустрічалися до того 2 роки і пів року жили разом. Тоді я думала, що це велика сила кохання. Воно і справді було і досі мабуть є, але я чесно вже не можу чітко собі дати відповідь. Через деякий час я усвідомила, що основною причиною мого раннього заміжжя була втеча від батьків, батько страждає на алкоголізм, мама тягне на мінімальну зарплату меншу дочку і свекруху, і я з ними жила до 18 років в однокімнатній квартирі. А чоловікові батьки дали йому окрему квартиру, він постійно купляв мені дорогі подарунки, і його мама підганяла з одруженням. Весілля нормального не було звісно, я заощаджень власних не мала, тому що вчилася в університеті і не працювала на той час, а втягувати сім\'ю в борги не хотіла. Я навіть соромилася чоловіка і запрошувати до себе в гості, він туди пішов перший раз аж через півроку після весілля.А наші приватні проблеми почалися на інтимі. Мене не влаштовує одноразово в місяць провести 10 хв з чоловіком в ліжку, я раніше дуже обурювалася і часто чула від нього, що я думаю про дурниці і що це не головне в житті. Я ніколи не відчуваю від чоловіка моральної підтримки, він емоційно холодний, нічим не допомагає в домашніх справах, після роботи весь вільний час проводить в комп\'ютерних іграх з друзями, каже що хоче бути блогером. Будь-які дії, що стосуються подорожей чи ремонту це лише моя ініціатива, чоловік каже, що я вигадують всякі дурниці, а останнім часом взагалі чую в свою сторону що я психічно хвора і мені треба лікуватися. Я просто перетворилася на прислуга, яка ще й має купляти йому подарунки за свою зарплату. Ну і з його батьками в мене погані стосунки, вони безперервно маніпулюють всіма, і я ніколи не знаю, що від них можна чекати ще. Може питання до вас, підкажіть будь ласка, чи можливо щось змінити чи краще тікати, поки в нас немає дітей?
|
