Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Насправді, Ваші слова "Мене починає мучити совість і жаль до нього" замкнули "коло"... І привели до того, з чого все почали...
Скажу ще так, сім'я - це не просто чоловік та жінка збіглися, пожили разом і потім так само легко розбіглися.
Коли люди живуть разом, утворюються певні невидимі зв'язки на рівні серця, які міцніші за найміцніші канати. При цьому, людей "зв'язують" сильніше, як це не дивно, не найпрекрасніші почуття та стосунки, а почуття та стосунки найгірші і найскладніші. І в таких випадках, навіть, якщо комусь з пари вдасться з таких співзалежних стосунків піти, "вискочити", от ті самі невидимі зв'язки залишаться у вигляді невирішених проблем (і болючих почуттів провини, тривоги, ненависті, презирства, жалості, звинувачень...).
І окрім того, ці самі невирішені проблеми будуть дуже сильно ускладнювати створення нових стосунків, які б не були обнадійливі перспективи та палкими почуття в цих стосунках.
От уявіть собі, що Ви не пропрацювавши індивідуально всі свої внутрішні "зачепки" по відношенню до чоловіка, поїхали до К.. Як Ви себе будете почувати? Ви зможете домовитися зі своєю совістю, перестати думати, що Ви кинули чоловіка, бути спокійною та гармонічною з новим, найчудовішим чоловіком?

Доброго дня Valeria.
Як на мене, Ваше звернення потрібно розділити на дві частини: почуття провини та почуття тривоги.
І те, і інше почуття можуть мати набагато складнішу природу, аніж здається на перший погляд
Що таке почуття провини і як воно, здебільшого формується?
Провина - це емоція звинувачення себе в чомусь, що не було зроблено або було зроблено з порушенням якихось особистісних чи суспільних стандартів. Тобто, для того, щоб відчути провину, потрібно порушити, як мінімум, якісь певні, раніше сформовані, внутрішні або зовнішні правила чи обов'язки.
Ви пишете, що батьки не лише ніколи ні в чому Вам не дорікали, а ще й самі пропонували гроші і щиро раділи, коли Ви кудись їздили відпочивати?
Отже, якщо з їх боку, принаймні, вголос, ніколи не було до Вас ніяких претензій, Ваше почуття провини могло бути кимось із значимих людей "навіяно-нав'язаним", можливо, навіть, не спеціально, тобто, несвідомо.
І з цим потрібно розбиратися. Бо до тих пір почуття провини само по собі не піде.
Але у мене щодо цього є певні припущення
Ви пишете "Я чувствую какую-то вину перед родителями за то, что могу смотреть мир, в то время как моя мама сидит дома, куча лет мечтая побывать где-то, а папа находится на войне"
Ваша мама все життя мріяла про поїздки, але при цьому, жодного разу чомусь так нікуди і не поїхала. При тому, що гроші завжди знаходили для Вас.... Як на мене, дуже схоже на стан принесення себе в жертву заради когось більш значимого. А зважаючи, що діти завжди з дитинства переймають саме батьківське сприйняття себе та оточуючого світу, дуже схоже на те, що Ви перейняли від мами таке ж саме сприйняття. Тобто, Ваше почуття провини може бути почуттям людини, яка підсвідомо намагається себе принести в жертву більш значимим для себе людям. І якщо поки, в стосунках з батьками - це не дуже помітно і не так сильно дошкуляє, пізніше, коли прийде час створювати свою сім'ю, ця тенденція "приносити себе "в жертву", може стати ще й дуже небезпечною. Бо провокує співзалежність у стосунках.
"...я все равно чувствую стыд за то, что я грубо говоря радуюсь жизни и отдыхаю, в то время как у моих родителей другая реальность".
Друге. Почуття тривоги.
Почуття тривоги може допомагати нам краще відчувати цінність як людей, які нам дуже важливі, так і цінність самого життя, але... До того моменту, поки не стає нав'язливим та руйнівним.
Що таке тривога? Це переживання за своє майбутнє. А коли ми переживаємо за своє майбутнє, то яке почуття найсильніше весь час мучить нас? Як правило, почуття страху. Тобто, недовіра та неприйняття свого майбутнього.
Ми хочемо мати майбутнє і одночасно самі його ж і руйнуємо своїми переживаннями за нього.
Найкраща допомога батьку - це віра, що з ним буде все добре. А якщо ж тривога та страх все ж сильніші, тоді їх потрібно обов'язково пропрацьовувати з психологом, так само, як і почуття провини ..

Відредаговано автором 12-03-2025 19:25:18

А тепер друге. Те, що кинулося в очі після Вашої останньої мені відповіді.
"...коли мене дратує його так би мовити легкість буття , я знаю що це тому що я так не можу". Тобто, це роздратування може бути викликане почуттям невдоволення СВОЇМ життям і стосунками зі СВОЇМИ батьками. А це, насправді, цілий пласт дитячих дистресів та травм, які залишаються непрожитими.
Нам може здаватися, що вже все давним- давно залишилося в минулому, але... Ми ніяк не зможемо увійти в стан гармонії і побудувати своє щасливе життя до тих пір, поки залишається біль всередині. При чому, переміна чоловіків у цьому аж ніяк не допоможе, а може, ще й сильніше зашкодити. Чому?
Бо до всього, існує поняття "родової програми", коли ми під дією сильної пристрасті можемо увійти саме в такі стосунки, коли ця сама "родова програма" почне в повному обсязі діяти. А отже, існує величезний ризик, не бажаючи цього, повторювати невдале життя своїх батьків...
Не просто ж той, новий, старший чоловік має приблизно вік Вашого батька...
І ще. Ви писали, що мама Вашого чоловіка була дуже авторитарна, ініціативна... Можливо, чули такий вислів, що чоловіки обирають собі дружин, які схожі на їх матерів? Так само, як і жінок несвідомо притягують ті, хто мають схожість з їх батьком...
Жінки у шість разів психо-емоційно сильніша. Тому, якщо мама авторитарна, син однозначно не зможе вирости ініціативним - це закон. Бо мама стане всім управляти. Думаю, Ви вже відчули певну закономірність та зв'язок спільного життя і з Вами?.
Щоб Ваш хлопець став більш ініціативним та відповідальним, насамперед, Вам потрібно розкрити в собі жіночу силу, яка аж ніяк не полягає у більшій ініціативності та відповідальності, аніж у хлопця...що, дійсно, не так вже і просто, але цілком можливо. Бо потребує повної "перезаливка" поведінкових моделей, які у Вас сформувалися в дитинстві.
Знаєте, ще чому той новий чоловік може викликати такий нестримний потяг до себе? Своєю уявною дорослістю. Бо так працює жіноча психіка: "Якщо чоловік набагато старший, то обов'язково більш ініціативний та відповідальний і тому поруч з ним можна почувати себе слабкою жінкою..."
Але, на превеликий жаль, так не працює.
Я не знаю, хто з чоловіків - Ваша доля. Але я знаю точно, що для того щоб поруч з Вами опинився психологічно зрілий чоловік, Вам самій потрібно повністю змінитися. Бо, у цьому світі всі абсолютно стосунки будуються за принципом "дзеркальності". Принц буде поруч лише тоді, коли ми самі станемо почувати себе королевами.

Доброго дня Галочко.
Ви запитуєте: "Подскажите, как перестать загоняться из-за просмотра порно парнем?"
Насправді, ніяк. Чому? Бо це питання вже Вашої особистісної цілісності. Якщо Вам все ж вдасться перестати "загоняться", при цьому, не вирішивши купу проблем щодо власної самооцінки та почуття власної гідності, тоді деградувати і дуже швидко ви вже станете разом.
Скажіть, а що Вас змушує бути поруч з чоловіком, якого цікавить лише тваринний секс і аж ніяк не турбують почуття тої жінки, яка поруч?
Окрім того, Ви запитуєте "Как перестать чувствовать себя хуже девушек на видео? Может быть, можно сместить фокус с порно на себя?(скидывала ему свои фото и видео(в его любимом жанре)" ...
І самі даєте одразу відповідь
"...но как-то 0 эффекта, всё-равно столько же порно смотрит)". Тобто, вже усвідомлюєте, що просте намагання замінити одну "картинку" на іншу просто не спрацьовує. І швидше за все, мета також поставлена невірно. Потрібно почувати себе "не гірше тих дівчат на відео". А, почувати себе набагато кращою, ціннішою та особливою, і, загалом, усвідомити свою цінність як прекрасної жінки, для якої таке ставлення чоловіка неприпустиме.
На моє глибоке переконання, Ваша проблема набагато глибша і стосується, насамперед, свого самосприйняття, як жінки та особистості. Плюс, тотальне нерозуміння як і на чому будуються гармонічні, щасливі стосунки...
І що перегляд порно та мастурбація - не такі вже невинні заняття, вцілому.
І оскільки, немає інтуїтивного розуміння того, що те, що відбувається - це неприпустимо для Вас, логічне питання: " А як склалися стосунки між Вашими батьками?" І як вони ставилися до Вас в дитинстві? Чи були ці стосунки довірливими та гармонічними?

Відредаговано автором 12-03-2025 12:45:47

Знаєте, Юліє, в житті кожної людини є певний "поворотний" момент, коли від того, в який бік підеш і який вибір зробиш, буде залежати все подальше життя. І мені чомусь здається, що Ви це відчуваєте, і це саме те, що стримує Вас і не дає зробити хибний крок. Одна справа, якщо б Ви ще просто так зустрічалися зі своїм хлопцем, просто ще дружили, тоді, певне - почати будувати стосунки з іншим було б природньо. Але сталося так, що ви вже чоловік та дружина, і немає, насправді, значення, чи офіційно. От та сама тривала дружба і ті самі інтимні стосунки утворюють той невидимий зв'язок, який виявляється сильнішим за найміцніші мотузки, які невидимо людей поєднують. Бо є певні правила стосунків, незнання яких, не звільняє від їх дії на нас.
Окрім того, пари створюються зовсім не випадково. Як правило, за принципом "дзеркальності". От як у вас:
"Він іноді аж до нудоти позитивний та безтурботний, а в дечому і легковажний. Він єдиний син дуже люблячих батьків, завжди міг розраховувати на підтримку. У мене була зовсім протилежна ситуація, і безтурботності мені інколи дуже не вистачає".
Для чого? А для того, щоб ми в стосунках постійно розвивалися, долаючи певні внутрішні проблеми.
І долаючи перешкоди, йшли в своїх стосунках вглиб, а не задовольнялися лише почуттям отримання нетривалого задоволення. Того, ж наприклад, сексуального.
І у зв'язку з цим, логічне питання. Ви пишете: "Свого хлопця дуже шкода, але він останнім часом мене дратує та засмучує, я втрачаю до нього статевий потяг, виходить що я змушую себе кохатися з ним, уявляючи при цьому того іншого"
А для чого Ви змушуєте себе кохатися зі своїм чоловіком, якщо Вам не хочеться цього робити? Це ж звичайнісіньке насилля над собою та гвалтування свого тіла. Що, окрім збільшення роздратування, розчарування, ненависті до хлопця і до себе це може принести? Хто Вам сказав, що Ви зобов'язані давати користуватися своїм тілом, коли Ваша душа "не на місці", навіть, якщо це вже Ваш чоловік?
Це позиція "жертви", яканікому і ніколи ще не приносила ні радості, ні щастя, ні елементарного задоволення.
Ви маєте повне право не мати інтимну з чоловіком допоки не розберетеся в собі. І для цього абсолютно не потрібно руйнувати стосунки. Просто сказати, що поки хочете з сексом взяти тайм аут, бо почуваєтеся виснаженою. От і все!
І це - нормально! Головне, потім не "з'їхати" на почуття жалості до хлопця. Він ж не каліка, щоб його потрібно було жаліти, а доросла людина, яка має рахуватися не лише зі своїми потребами.
Як на мене, саме невміння окреслювати власні кордони, більше призводить до руйнації ваших стосунків, аніж, навіть, його безтурботність. Це перше.

А, насправді, все закономірно...
"было уже во взрослом возрасте, когда пошел на встречу с девушкой, а она была моего роста, то она при встрече выдала, мол "а чего такой маленький?"))) Это прям удар под дых был..."
Так працює система, в якій ми живемо. Щоб ми звернули нарешті увагу на проблему, нас будуть "бити" у от те саме
"болюче місце" аж до тих пір, поки ми не розберемося зі своїм питанням. При тому, що людина, яка потрапить точнісінько "в ціль", про це навіть не буде здогадуватися і все стане робити абсолютно ненавмисне.

Відредаговано автором 11-03-2025 16:39:36

Ви пишете "Да, я бы с удовольствие встретился с хорошим терапевтом вживую, если бы нашел такого и знал, что он сможет мне "вправить" мозги))"
А як можна визначитися по цьому питанню без особистої зустрічі і результату від зустрічі?
Адже, навіть чиїсь рекомендації не дадуть гарантії того, що саме цей спеціаліст підійде.

Відредаговано автором 11-03-2025 14:15:35

А я і не писала, що Ви маєте щось згадувати самостійно. Бо згадати все одно не зможете до тих пір, поки не буде зв'язку з Вашою підсвідомістю. Адже, як правило, такі речі дуже травмуючі. І, оскільки, дитина ще не має можливості "опрацювати" ту саму психо-емоційну травму, вона, травма, приховується, "блокується" на рівні несвідомого.
Насправді, найбільші особистісні проблеми у людини виникають саме тому, що ми не маємо можливості самостійно "зазирнути" в себе. Власне, для цього і потрібен психолог - психотерапевт, який стане зв'язуючись "містком" між Вашим свідомим та Вашим несвідомим. Проведе вас по лабірінтам пам'яті, допоможе згадати не лише те, що потребує трансформації, але і допоможе ці самі "перезавантаження" зробити.
Підсвідоме - це саме та сфера нашого життя, яка на 98% керує нашим життям. А не наше свідоме, яким ми намагаємося вирішити внутрішні проблеми. Під час такої роботи зникають, як я вже говорила, навіть психо-соматичні прояви та хвороби.
Ви не можете реалізуватися як профі, на моє переконання, ще й тому, що Ваші сили ідуть у агресію як до себе, так і оточуючих. До речі, агресія не завжди виявляється як домінантність та насилля, а нерідко, як самозвинувачення, презирство, критика, претензії, відраза до себе, образи, і та ж сама, невпевненість у собі...
"Еще нюанс, который меня беспокоит, если я сталкиваюсь с жестким и доминантным оппонентом, то сдаю позиции и от этого мне очень плохо на душе, вплоть до отвращения к себе"
Адже, сили - це енергія, потік, що може рухатися в правильному напрямку і давати нам можливість жити "на повні груди", а може - бути схожим на загату, перепону, що цей потік зупиняє.
Згодна з Вами, щодо пошуку свого терапевта. Власне, - це якраз самий правильний підхід до вибору спеціаліста, який, у Вашому випадку, повинен бути ще й професіоналом у сфері роботи з підсвідомістю.
То чому б Вам не домовитися з претендентом на роль Вашого психолога про ту ж саму першу безкоштовну ознайомчу зустріч? Під час якої зможете визначитися, чи це саме той професіонал, який Вам потрібен...
Я правильно зрозуміла, для Вас терапія - це нове, зовсім незвідане, незвичне? І тому, можливо, викликає недовіру?

Відредаговано автором 11-03-2025 13:42:08

Доброго дня!
Колеги дали вже багато порад, тому, щоб не повторюватися, спробую зосередитися на основному, як на мою думку.
"Постоянно испытываю дискосфорт в публичных местах, очень неуютно чувствую среди людей, особенно высоких, ощущаю себя малозначимым, неполноценным, ущербным"
На моє повне переконання Ваш дискомфорт щодо зросту ніщо інше як певний зовнішній "ерзац-замінник" сформованого, швидше за все, ще в дитинстві, почуття невпевненості, знецінення та меншовартісності.
"Эта проблема тянется еще из детства и юности. Пытался бороться с ней, но безуспешно." Наше уявлення про себе формується з самого народження під час спілкування із значимими дорослими. Те, на скільки приділяють нам уваги, проявляють емоції та почуття радості, щастя, ніжності та турботи, буде безпосередньо впливати і на наше сприйняття себе як значимої для себе та оточуючих людини. Окрім того, є так зване поняття "навіювання", до якого дуже чутливі діти та підлітки. Тобто, до тих пір, поки в середині нас не сформувалося чітке уявлення про себе як особистості, ми можемо сприймати все, що говорять про нас, або і про інших людей, але опосередковано, може тригернути нас , і сприйнятися як "істина в останній інстанції". Що може стати певним програмним "вірусом" і зайти дуже швидко на рівень підсвідомості.
Саме тому, не просто не має ніякого сенсу з чимось боротися в собі, бо це не допоможе. Але і тому, що навпаки, можна собі такими діями ще більше нашкодити. Бо це все одно, що намагатися вилікувати головний біль відрізаючи собі голову. Ви скажете, а що робити в таких випадках?
Скажу, що краще за все - це почати працювати індивідуально з тими самими "вірусними" внутрішніми установками, які були нав'язані кимось і колись. Як це не дивно, але коли знаходиться "коріння вірусу", і відбувається певна "перезаливка"
деструктивних установок, нерідко самі по собі навіть зникають супутні, так звані, психо-соматичні прояви. В чому впевнювалася неодноразово. Що вже тоді говорити про особистісну та професійну самореалізацію...
"В профессиональном плане не реализован отчасти благодаря своим комплексам".
До речі, на мою думку, те що сказала дівчина про Ваш зріст, могло бути лише певним тригером. Тоді, як основу такого знецінення себе, що проявляється у невдоволенні своїм зростом, все ж потрібно шукати набагато раніше, і швидше за все, все таки в дитинстві. А це запит на психотерапію, однозначно. Такі речі, як підсвідомі установки, пігулками не лікуються.

Відредаговано автором 11-03-2025 12:38:52

Те, що Ви пишете, про свою сильну потребу у його емоційних проявах, як на мене, дуже схоже на тенденцію до "психо-емоційного залипання". Тобто його емоції можуть служити для вас певною компенсаторикою тієї любові, близькості та ніжності і довіри, яких Ви не отримали в дитинстві.
Адже, маленька дитина дуже залежна від турботи дорослих, у тому числі, від проявів тепла та уваги до неї. І якщо дитина цього не отримує достатньо, утворюється внутрішній дефіцит любові, і потреба в ній, її проявах, залишається навіть тоді, коли вона дорослішає. Пам'ять стирає моменти "холоду" самотності, незахищеності, знецінення, дитячої беззахисності та безпорадності. І залишає лише незрозумілу рефлексивну потребу отримати все недоотримане від того, хто в житті найближче. І нерідко, саме від чоловіка, який, у свою чергу, ніяк не може дати їй того, що недодали батьки. Адже, у нього зовсім інша функція в родині.
При чому ця потреба може виражатися, в тому числі, у отриманні вкрай необхідних емоційних та тактильних виявах з боку того ж чоловіка. Бо саме прояви емоцій дають відчуття того, що "мене люблять", що "я потрібна, значима, цінна, що про мене турбуються та про мене дбають". До речі, як це не дивно, але і те, що є, на Ваш погляд, деяка нерівномірність в сексуальному бажанні між вами, може бути наслідком все того ж дитячого дефіциту батьківсткої любові. Адже, сексуальна близькість дає уявне відчуття тої душевної близькості, якої ми по справжньому потребуємо. Але, на превеликий жаль, не завжди маємо.
І найбільш неприємне у цьому всьому те, що, навіть, коли ми вже, як дорослі люди, у всьому ніби розібралися, розібралися в причинах своїх дій та емоцій, вплинути на свої емоції не можемо просто так. Чому?
Бо це рівень підсвідомості, який одним лише бажанням поміняти свої відчуття та свою поведінку, не змінюється. Це рівень рефлексів. І тому у таких випадках необхідна повна трансформація, "перезаливка" дитячих страхів, невпевненості, відчуття непотрібності, знецінення, всього того, що змушує "чіплятися" до чоловіка, провокуючи його на певні емоційні вибухи. Бо, нерідко, в таких випадках, жінка не розуміючи цього, може перетворюватися на такого собі умовного "енергетичного вампіра". Що намагається наповнитися, силоміць забираючи енергію, якої їй не вистачає. І чоловіку нічого іншого не залишається, як інтуїтивно від неї "закриватися". Так може працювати у нього інстинкт самозбереження. Адже, жінка у шість разів сильніша психо-емоційно за чоловіка. І він, у цьому сенсі, може бути повністю перед нею незахищеним внутрішньо.
"...заметила, что, когда перестаю его "дергать" разговорами об его отношении ко мне, он становится более открытым , близким..."
Але те, що Ви відчуваєте, що стосунки в більшій мірі залежать все таки від Вас - дає можливість повністю змінити всю ситуацію в родині на краще. Певне, якщо Ви вже готові працювати над собою в індивідуальному форматі. І завдяки внутрішнім зусиллям зробити ваше життя гармонічним і щасливим.

Відредаговано автором 11-03-2025 12:08:28

Є такі ситуації, коли людей різними способами життя тримає разом. Хоча, неймовірно хочеться їх, ці стосунки, розірвати...
Але, чи не криється за цим зовнішнім бажанням "просто відсторонитися, побути на самоті" намагання втекти від чогось дуже важливого, того що буде довго приховується всередині що не побачиш одразу зовні?
Певне, в такі невизначені моменти краще б було просто пожити окремо один від одного, щоб все обміркувати, але... На превеликий жаль, ви пов'язані
фінансовими зобов'язаннями, які накладають певну міру відповідальності один перед одним.
Що робити в таких ситуаціях?
Я завжди виходжу з того, що не буває випадкових ситуацій. І якщо так склалося, отже, життя потребує нарешті почати іти в глиб себе, а не намагатися все вирішувати лише на зовнішньому, поведінковому, ситуативному рівні.
На мою думку, у Вас накопичилася велетенська купа внутрішніх проблем, які вимагають їх пропрацювання та трансформації. Бо, як на мене, в цих стосунках з чоловіками, Ви десь загубили і себе. І прийшов час з'єднатися з собою, щоб стати цілісною та самодостатньою, а отже, зрозуміти, нарешті, чого хочете саме Ви. А це запит на індивідуальне пропрацювання.
Знаєте, коли жінка знає смак справжнього щастя, вона просто зречена на гармонічну сім'ю.

Відредаговано автором 10-03-2025 21:40:52

Знаєте в чому була, на мою думку, найбільша проблема у спілкуванні з чоловіком?
Ви лише говорили про те, що хочете, чи не хочете, але нічого реально не робили, щоб чоловік почав на Ваші бажання звертати увагу. От як з будинком "Я 5 років говорила про те, що будинок мені не подобається і жити я б в ньому не хотіла. Було багато претензій, що я йому там не допомагаю, а коли стала допомагати, то він подумав, що я все ж хочу туди переїхати, незважаючи на те що я кажу..." З чоловічої точки зору все абсолютно логічно: якщо Ви почали йому допомагати, отже, маєте намір там і жити. Ще раз пишу: чоловіки серйозно сприймають лише ДІЇ, а слова для більшості з них - це як звуковий фон, радіо - не більше.
Дослухаються лише до тих жінок, які якщо кажуть, що не хочуть жити в тому будинку, то до того будинку не підійдуть і на кілометр.
І це не не лише Ваш чоловік не звертає уваги на слова своєї дружини.
Це такий стереотип сприйняття спілкування з жінкою. Який, як правило, закладається з дитинства. Особливо, якщо мама була дуже говірка і балакуча - могла кричати, гніватися, сердитися, висувати претензії, але... Ніколи свої погрози не доводила до логічного завершення.
І ще. Зрозуміло, що накопичилася велетенська купа претензії до чоловіка... І Ваш чоловік не ідеальний Але ж, не він один будував ваші стосунки... Тому аналізквати те, чому так все сталося - це цілком логічно. Тоді, як пошук винного в такій ситуації - це шлях в нікуди.
Певне, можна з кожним разом знаходити все більше недоліків і все сильніше його звинувачувати у всьому. І все сильніше у себе викликати гнів та роздратування через його якісь давнішні дії та вчинки... Але якщо б це могло допомогти Вам розібратися у собі, то, певне, Ви б вже давно поїхали назад у Німеччину до К.
Чому Ви тоді не кидаєте все і не їдете?
І якщо так, то на кого тоді весь час, насправді, гнівається?

Відредаговано автором 10-03-2025 18:04:11

Ви пишете:
"Інколи в мене бували думки долучитися до ЗСУ. На те було доволі багато причин і зараз я розумію, що однією з не очевидних було - заслужити його повагу, щоб не було цього контрасту, де він - поважна людина, а я людина другого сорту".
Оце відчуття свого знецінення з'являлося лише в стосунках з цим чоловіком, чи все ж, інколи, і в інших ситуаціях, з іншими людьми?

Доброго дня!
Ви пишете "мені важко контролювати свої почуття я завжди хочу бути поряд вона вже сама каже що я цим надоїдаю що мені робити з цим"?
Підкажіть, будь ласка, Вам так важко контролювати свої почуття лише зараз, саме з цією дівчиною? Чи і раніше помічали за собою таку особливість щодо втрати контролю над своїми емоціями з іншими дівчатами та іншими людьми?

Доброго дня!
Ви пишете: "Меня смущает, что мой мужчина никак не выражает эмоции: ни вербально, ни тактильно, никак. Я не слышала от него комплиментов, он не хочет или не умеет говорить о чувствах, вне постели он избегает прикосновений..."
Насправді, причини такої поведінки можуть бути достатньо різними. Від особистого досвіду, починаючи з дитинства, коли батьки до хлопчика не проявляли тактильні почуття та не навчили висловлювати свої емоції. До якихось серйозних особистісних травм та трагедій. Що могли заблокувати
прояв тих самих почуттів.
Ваш чоловік щось розповідав Вам про себе? Про свої минуле, з якої причини не склалися попередні стосунки з жінками? Про своїх батьків та їх стиль виховання?
Окрім того, природа чоловіка та жінки все ж дуже сильно відрізняється. Так, наприклад, у жінки психо-емоційна сфера у шість разів розвинута сильніше, ніж у чоловіка. І якщо жінці вкрай важливі саме тактильні прояви почуттів, для чоловіка це вже певна аскеза, напруга. От зверніть увагу, як на погладжування по голові реагують дівчатка і як реагують маленькі хлопчики... Дівчинці це може бути вкрай приємно. Тоді, як хлопчик, з любові до мами, може просто дозволити його по голівці погладити. Тобто, в тому, що Ваш чоловік не проявляє емоцій, може не бути нічого такого страшного...
Але, щоб в цьому впевнитися, потрібно набагато більше знати одне про одного. "Я не могу разобраться или он всегда был таким скупым на эмоции, или это я не вызываю их в нем..."
Але, як на мене, є ще і зворотній бік цієї проблеми. От Ви пишете: "Мне от этого некомфортно и я начинаю себе придумывать всякую ерунду и пытаться провоцировать ссоры".
Зрозуміло, що кожній жінці хочеться мати зворотній зв'язок з чоловіком у вигляді вираження його почуттів до себе, але не кожна жінка,відчуваючи дискомфорт, почне провокувати сварки через свій стан дискомфорту.
І це, знову ж таки, залежить від того, у який спосіб батько проявляв свою турботу та любов до мами і до своїх дітей, вцілому. Так, для більшості чоловіків, властиво виражати свої почуття через щось матеріальне. Наприклад, створення фінансової подушки для тих, з ким він проживає, вирішення якихось серйозних питань, сплату рахунків, подарунки тощо.
Це для багатьох сімей норма.
І тоді виникає логічно ще два питання, а як свої почуття виражав Ваш батько по відношенню до мами і окремо, по відношенню до Вас? І хто вирішує фінансові питання зараз в вашій маленькій родині?

Відредаговано автором 10-03-2025 13:49:23