Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Я выше писала некоторые предположения, которые есть смысл проверить (Вы не ответили на вопросы , которые могли бы подсветить ситуацию).

Вас раздражает эта ситуация.
И это раздражение стоит МЕЖДУ Вами и сыном.
Важно, чтобы Вы с сыном были "на одной стороне", а проблема- на другой.
Для этого Вам внутренне важно отделить сына и проблему, а не винить его в ней.
Я предлагала спросить у сына о том, какая помощь ему нужна, как вариант.
Могу предположить, что ваше раздражение этими обстоятельствами мешает увидеть в нем того, кому нужна помощь.

В любом случае, этот момент показал, что когда сын "ведёт себя не так", как Вы ожидаете, Вам сложно его принять. Это очень важный момент ваших с ним отношений, ведь именно на безусловном принятии формируется внутреннее ощущение ребенка "какой я".
Плюс есть страх потерять контроль над его поведением ("а вдруг привыкнет").
Возможно вашего контроля ему многовато, и он так от него освобождается, как думаете?

Если это проблема отношений , например, если он хочет что-то доказать таким способом (между вами, или между ним и воспитателями), то это не пройдёт. И тут важно разобраться "откуда ноги растут ".

Если это проблема усталости нервной системы- то может пройти со временем. Тут можно с детским неврологом посоветоваться. Возможно перевозбуждение в садике так действует.

Ребёнок может "делать хотя бы то, чем он может управлять ", если вдруг в остальном ему нет возможности проявить себя.
Может ли так быть, что это момент, в котором он чувствует свою силу и значимость?
Возможно, когда вокруг слишком много "правил "(дома, или, например, в садике), то он хочет как бы показать (неосознанно)- "вот, смотрите, а вот с этим Вы ничего сделать не сможете, тут я главный "?

"С ухмылкой"- не "с улыбкой ".
Вас это раздражает?
Или воспитателя (она может напрямую и не признаться, но если это слово ее, а не ваше, то это о раздражении)?

Можно спросить у сына, какую помощь он хотел бы получить в этой ситуации.
Можно придумать какой то ритуал с "помогающим героем (любимой игрушкой)", если он согласится.

Можно вообще какое-то время не акцентировать на этом внимание, мол ничего бывает, вот подрастешь и пройдёт.

Возможно это действительно пройдёт само собой.
Но тут, на этом маленьком примере из "реальной жизни " можно найти важные вопросы для решения именно для Вас , а не для сына.
Готовы ли внутренне Вы к тому, что он будет "не таким", как Вы "готовили его" быть?
Ведь Вы памперс убрали в 1 год и 6 месяцев, а теперь вроде как он нарушает некую "правильность" , и Вам это уже неприятно.
Дети, как часть реальной жизни, очень часто скорее "не такие", чем "такие", как мы представляем.
Это часто вызывает негативные эмоции, но чем раньше родители это примут, тем легче им будет принимать ребёнка таким как он есть.

Так, Валерію, час дійсно дуже швидко минає.
Ви це помітили в 24.
Повірте, багато людей помічають це набагато пізніше.
Отже, Ви маєте шанс змінити спосіб "керування" життям.
Наприклад, розібратися з навчанням.
Ви пишете, що навряд чи будете працювати за спеціальностями, за якими навчалися.
Вам не подобаються ці спецільності?
Чи є така робота, яка цікавить?
Ви хочете мати сім'ю, чи це був лише приклад про швидкоплинність часу?

Картати себе за "втрачений час" немає сенсу, важливо проаналізувати ці роки та зробити висновки для себе.
Навіть якщо спеціальність не знадобиться, під час навчання людина змінюється якісно, дорослішає, набуває нових знань та умінь.

Людина, яка помічає час , отримує певний "подарунок " від життя- можливість викинути з нього непотрібне та почати робити те, що дійсно цікавить та "гріє".
Що "гріє" та цікавить Вас?

Не родился ли в семье младший ребёнок недавно?

Может ли сын злиться на Вас за то, что отправляете его в сад?

Как Вы реагируете на то, что он писяется?
Что говорите сыну?

Как сын сам говорит об этом?
Какие чувства выражает?

Если смотреть глубоко, то любое сочувствие есть проекцией сочувствия к себе.
Человек все вокруг "видит" сквозь некий фильтр собственного опыта.
В данном случае эмоционального опыта.
Вы откуда-то точно знаете как это- "чувствовать себя брошенным ", без помощи, заботы, внимания.
Психика может блокировать слишком сильные чувства, чтобы защитить Вас от них.
А предметам сочувствовать вроде как не так и больно.
То, что внутри пытается выбраться хотя бы через "лазейки", которые "разрешены".
Быть брошенным /отвергнутым больно, поэтому может возникнуть защитный механизм "мне комфортнее одной", ведь когда не приближаешь к себе никого, то никто и не бросит.

Но у Вас есть ощущение про "на зло ".
Давайте пройдём по этой ниточке.
На что он может злиться?

Как Вам кажется, на что он может злиться?

А какие ваши предположения "почему он так делает "?

А что Вы чувствуете в связи с этой ситуацией?

Можно попробовать поиграть с сыном "в детский садик".
Это может вскрыть какие-то ситуации, например, как воспитатель реагирует на мокрую постель, или на ребёнка в целом.
Ребёнок может не уметь понять, что что-то не так, может никто и не кричит там на него, но высказывают недовольство другим способом, который он пока не в состоянии распознать.
А в игре он просто фразы будет повторять те, которые слышал в саду.
Пусть , например, его игрушки "придут в детский сад" и там дальше по плану- прогулка, еда, сон,...
Он может быть за воспитателя и руководить "детьми ".
Такая игра может подсветить какие-то моменты.

Чисто физиологически сын может уставать от коллектива и засыпать глубже, чем дома.
Вопрос длительности сна и садят ли на горшок перед сном тоже актулен- может воспитатель забывает посадить перед сном на горшок?
Много ли детей в группе?
Многие ли имеют ту же проблему?
Может там холодно спать в помещении?
Как сами воспитатели "преподносят" эту информацию Вам?
По их словам и интонации тоже можно выдвинуть какие-то предположения .

Аделіно, дуже зрозуміло описали.
Справа в тому, що бажання людини можуть бути різними на різних етапах життя.

Ви хотіли "кар'єру " і пішли цим шляхом. Тобто, на той час саме це могло бути вашим бажанням.
Так, на виникнення цього бажання могли вплинути різні обставини, як внутрішні, так і зовнішні.
І зараз було б непогано розібратися, через що саме виникло розчарування в цьому напрямку ваших дій.
Адже кар'єру люди хочуть з різних причин, деякі з яких насправді є "недосяжними ",( як от "відчути себе " якимось там).
Тобто, щось з того, що мотивувало, спрацювало, а щось ні.
З цим можна розібратися індивідуально, щоб врахувати всі обставини ваших виборів в житті.

Щодо родини.
Таке бажання у Вас було і раніше, як Ви пишете.
Але, можливо, на той момент воно не було "переважаючим", а натепер Вы до нього вже більше дозріли.

Вам важливо навчитись довіряти своїм почуттям і не сварити себе.
Кожна людина в кожний момент життя робить саме такий вибір, на який здатна в той момент.
Ви обрали тоді кар'єру .
Якби обрали родину, то , можливо, відчували б "що втратили шанс на кар'єру ", і точно не навчилися б всьому тому, що натепер зробило Вас сильнішою і мудрішою.

"А раптом розчаруюсь".
РОЗчарування- це процес розвіювання "чар".
Щоб не "розчаровуватись", треба не "очаровуватись" попередньо.
Не "домальовувати ідеальності", ( як для початку,) до стосунків, родини, тощо.
Як і до кар'єри.
А ще важливо розібратися в собі, щоб зрозуміти, що в прагненні кар'єри, а тепер родини було саме вашим, внутрішнім , а що зовнішнім "навіюванням", для чого саме Вам в житті потрібна кар'єра, або родина.

Эту ситуацию можно рассмотреть с разных сторон.

1. Отношения дочки с "внешним миром", с другими людьми.

Конечно, ребенок пока не имеет своего опыта построения отношений и это нормально.
Эту сторону важно просто "подтягивать" по мере поступления разных задач.
Информировать о том, как бывает, учить анализировать то, что происходит и то, что дочка при этом чувствует, искать те выходы, которые помогут решить проблему.
Похоже, чувствовать нарушение своих границ дочка умеет, раз ей не нравится, когда подруга указывает, что делать и как себя вести.

2. Ощущение дочкой своей значимости и важности своего мнения, т.е. "внутренний мир" дочки.

Ребёнок будет чувствовать, что его мнение важно, если его мнение в семье имеет вес.

Спрашиваете ли Вы дочку о её желаниях в вопросах решения разных семейных дел?

Учитывайте ли желания дочки при принятии решений?

Ребёнок именно в семье узнаёт, имеет ли его мнение вес. "Если к моему мнению прислушиваются даже родители(!), значит я важен. "
Ребёнок, который ценит свое мнение, будет уверен в том, что им нельзя "командовать ".

Ребёнок, которому все время рассказывают "как правильно ", будет ждать от других тоже "указаний".
"Другими " может стать кто угодно- учитель, подруга, компания.

3. Стремление "повторять "(предполагаем, что это имеет место, раз подружка на это жалуется).

Такое желание может быть продиктовано , как вариант, "незакрытой " потребностью в общении со сверстниками .
То есть потребность дружить есть, а детей вокруг мало, "не из кого выбирать", ребёнок боится "потерять " друга.
Тогда ребёнок может "копировать", чтобы "быть своим", мол "смотри, мне это тоже интересно , мы с тобой похожи ".
Страх "потерять " может оказаться глубже, чем детская дружба.
Если ребёнок в семье "готов быть таким, как нужно ", чтобы "не потерять расположение родителей "например, то и с другими он повторит тот же способ взаимодействия.

Или тут можно поисследовать творчество дочки, как ту сторону, с помощью которой она хочет и умеет проявлять свою индивидуальность.
Мотивирует ли её реакция родителей "творить", или она может опасаться критики, "несовершенства " результатов своего творчества.

Соглашусь с коллегами, важно не обстоятельства вокруг дочки "развести руками", а помочь ей научиться понимать Себя , свои чувства, ситуацию, чтобы у неё в руках был "инструмент ", с помощью которого она сможет сама в будущем решать свои проблемы.

Я помітила в вашому описі, що Ви висловлюєте претензії колишній дружині, і при цьому не пишете, як хотіли б вирішити питання саме Ви.
Вона може хотіти що завгодно, але отримає це ТІЛЬКИ за вашої згоди.

Чи можете Ви описати, як Ви хотіли б розв'язати ті питання, які озвучили?

- поділ оплати.
На який поділ плгоджуєтесь саме Ви?
- час з дитиною.
Як Ви б хотіли це розподілити?
- офіційне розлучення.
Чи хочете Ви офіційного розлучення, зважаючи на те, що ваша дитина може позбавитись права жити в країні перебування?

Всі 10 пунктів, які були порушені в стосунках- ваші СПІЛЬНІ 10 пунктів.
Хоча виглядає так, що Ви намагаєтесь перекласти відповідальність на дружину.

Щодо вирішення дорослих питань через дитину- це неприпустимо, бо шкодить дитячій психіці.

ДВІ дорослих людини НЕ захищають свою дитину, а травмують її, бо не хочуть шукати своїх , дорослих, шляхів для вирішення дорослих питань.
Це не справедливо.

І так, я не помилилась, саме ДВІ людини травмують дитину- ваша дружина і Ви.
Це вибір- обрати свої обрАзи та не шукати способів позбавити дитину травмування.

Ви, чоловік, разом з жінкою, яка стала вашою дружиною, створили родину, в якій дали життя новій Людині.
Ви особисто несете відповідальність за те, щоб ця нова Людина росла в безпеці, любові, радості.

І не має значення, як цю відповідальність несе ваша дружина.
Важливо не рахувати її гроші , а розуміти свої бажання та можливості.

Спробуйте визначитись, яку схему подальших стосунків з дитиною та яке забезпечення для неї Ви хотіли б бачити в своєму житті.
А все, що Вас дратує, або ображає в поведінці колишньої дружини має бути вирішено без залучення дитини.
Ви писали, що співпрацюєте з психологом, отже є безпечне місце для опрацювання своїх емоцій (яких дійсно може бути багато, які є болючим та непростими).

Ви задаєте питання на форумі, але ж ВСІ ці питання до чоловіка.
Це з ним важливо все обговорити.

Але.
Є дуже важлива річ.
Нічого не змінилося всередині Вас.
Пройшов час, а ваші питання залишились тими ж.
Що Ви взяли для себе з відповідей, які були тут?
Чи відповіли Ви на питання фахівців хоча б на самої себе, якщо не готові відповісти тут?

Ви боїтесь втратити чоловіка.
Але коли знов будете разом- такий страх швидко зникне.
Що прийде замість теперішнього бажання бути разом?
Те, що вже було звичним.

І в цьому сенсі чоловік "програє".
Бо нічого не зміниться.
Хоча можна припустити, що його слова про програш були про те, що він покаже свою слабкість перед Вами.
Уявіть, як страшно жити з людиною, перед якою не можеш виявити свою слабкість?

Люди часто живуть в парі , але кожен в своїй захисній башті.
Ви поки що тільки головою зрозуміли можливі мотиви своїх вчинків.
Але це не змінить вашої захисної поведінки.
Чоловік також має якісь свої "хвости з минулого", які примушують його захищатися . Плюс йому ще треба захищатися від знецінення, яке йде від Вас.

Все це важливо хоча б обговорювати з чоловіком. Про терапію Вам вже писали колеги.

Щодо паузи.
Погоджусь, що проблеми потрібно вирішувати, а не ховатись від них за паузами.
Але.
Іноді саме пауза важлива, щоб побути в вакуумі та щось зрозуміти сам на сам із собою.
Відповідь на питання "для чого йому пауза" може дати тільки чоловік.
Але чи готові Ви його вислухати, щоб НАСПРАВДІ ДІЗНАТИСЬ його думку, чи будете слухати поверхнево, паралельно підшукуючи контраргументи, які знецінять його слова?
Насправді, ДІЙСНО СЛУХАТИ дуже важко.
Але можливо, коли поважаєш людину і відчуваєш, що його думка має право на існування, а не коли намагаєшся переконати в своєму.

Відредаговано автором 13-11-2024 11:38:54

Ваше обурення (з прикладу) цілком зрозуміле, адже була заблокована ваша базова потреба, навіть не одна. Навіть чисто біологічно при відстоюванні своєї території має виникати агресія- це генетично запрограмований механізм .
Ви цю агресію не випустили , можна припустити, що існує певна внутрішня "заборона" висловлювати свою агресію(а може і інші почуття) тим, кому вона призначена, а щось робити треба, бо всередині тримати важко.
Щодо конкретно злості/агресії/обурення є одна проста техніка, якою можна користуватись для зниження "накалу ".
Взяти невеликий рушник і щосили намагатись розтягнути його, захвативши кінці на відстані сантиметрів 30-40 один від одного. При цьому дихати сильно, на видох випускаючи звуки , схожі на гарчання.
Але.
Це тільки технічна частина "виплеску емоції".
Набагато важливіше інше- знайти рішення, навчитись відстояти свої інтереси впевнено і спокійно.
Щодо ситуації з документами до школи - відчувається ваша доросла відповідальність, і це викликає повагу.
Це дійсно ваше життя і Ви допомагаєте собі створювати ті варіанти, які для Вас важливі.
Можливо, і спиратись тут вже можна починати саме на себе- не чекати, коли мама зробить, а наполягти, або ж попросити підписати когось іншого (з родичів).

Щодо суму- дуже важливо з кимось обговорювати свої думки, почуття, які виникають внаслідок думок.
Навіть саме відчуття, що хтось може і хоче вислухати і підтримати вже може бути "лікуванням", а якщо є можливість поміркувати, подивитись на ситуацію з різних сторін- це дає шанс переоцінити самі обставини, які викликають сум, що вже може привести до зовсім інших почуттів.

Вам добре було б поспілкуватись з фахівцем. Якщо не державним, то з безкоштовного може ще бути якийсь фонд, їх зараз багато є, які допомагають людям. Для дітей знаю тільки, що існує фонд "Голоси дітей ", але не знаю в яких містах він присутній.
Але ж Ви з того покоління, яке з інтернетом "на ти"- думаю, що знайдете, або телефон довіри, або центр соціальних служб для дітей та молоді, або фонд, в якому є психолог чи психотерапевт.
Вам важливо було б розібратись і зі своїми внутрішніми установками про себе, про світ в цілому.