Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Коли чоловік піклується, він піклується і матеріально також.
Це нормально.
Не "вище норми ", чим треба пишатись, а просто нормально.

Якщо чоловік виявляє неповагу, не підтримує- це НЕ нормально в стосунках.

Можна припустити, що у Вас є певний страх бути "непотрібною", і критерієм того, що це не так, що Ви дійсно важливі для партнера, для Вас виступає матеріальне забезпечення.
Мовляв, якщо гроші вже витрачає, то вже точно я для нього маю значення.

Але це дещо викривлене сприйняття "якості" стосунків.
Існує багато пар, де матеріальне забезпечення є, а близьких стосунків немає.
Можливо, зараз, маючи ту базу, яку вважали найважливішою, Ви відчули, що Вам недостатньо того, що є у вашій парі .

Звісно, кожен обирає для себе "норму " і домовляється з партнером, чи співпадають їхні "норми".

Але Ви пишете, що Вам не подобається те, як до Вас ставляться.
Отже, є сенс узгодити це питання з чоловіком.

Несколько граней в ситуации.
Парень, с его неуверенностью в себе и желанием контролировать Вас.

Вы, которой важнее собственная свобода выбора, чем этот парень.

Араб, намерения которого непонятны, но Вам для чего то важно с ним обращаться.

Могу предположить, что парень пока не стал для Вас настолько важным, чтобы ради него отказаться от чего-то своего.
Он это чувствует и хочет убедиться в том, что на самом деле важен для Вас.
Возможно он пока не дозрел до понимания того, что есть и другие виды взаимодействия между парнем и девушкой.
А возможно Вам пока не нужны отношения, которые будут Вас в чем-то ограничивать.

При этом соглашусь, что свобода выбора друзей- важная часть жизни, и терять её не стоит.
Выбирать тех, кто "утвержден" партнером- это иллюзия свободы.

Отношение поменять он сможет.
Но для этого он должен этого захотеть.
И выйти из детской позиции самому.

Он стоит с ней на одной ступени, сравнивая кто больше имеет.
Возможно недобыл ребенком.

Но то, что говорит матом и может ударить- уже об осознанном выборе взрослого человека.

На данном этапе скорее ответ "бесполезно ", т.к. он вообще не понимает, какая честь выпала ему- сопровождать во взросление маленькую девочку, поддерживать её, учить преодолевать сложности жизни, меняться самому вместе с ней.

Это НЕ ваша задача по жизни "доращивать мальчика с 44 размером ноги".
Раз он не хочет сам ничего менять- он так и будет жить на уровне маленького ребёнка, сравнивающего, у кого конфет больше, или дворового "пацана ", который кроет матом всех, кто слабее, потому, что тех, кто его притесняет на самом деле , он боится, ведь они намного сильнее его.

Вам важно быть рядом с тем, кто УВАЖАЕТ и Вас и вашу малышку.

Так може бути стільки, скільки вона захоче.
Вона взагалі може сидіти на двох стільцях одночасно.
Бо їй так зручно.

Або це може закінчитися.
Коли Ви це припините.
Бо Вам це не подобається.

Причины уходят в более глубокие "слои"- ваши внутренние установки, цели, ощущения.
Важно понимать, на что Вы опираетесь при выборе.

Приведу пример.
Вы выбираете одежду.
И тут можно опираться на разные составляющие: как мне в этом, что скажут другие, нравится ли мне самой, чувствую ли я "право" купить это, есть ли у меня деньги , подойдёт ли это под мероприятие, для которого, например, покупается наряд и многое другое .

Эти разные составляющие можно грубо объединить в 2 группы:

- что чувствую я сама
- что могут подумать другие обо мне.

Часто "причины" из одной "спорят" с причинами из другой группы.
Какие для Вас более важны, те скорее всего и побеждают. При этом вторые "поднывают" тихонько "( или громко бунтуют) а как же мы?".

Вам важно разобраться, что именно "спорит" , или на что опираться привычнее (например, часто это страх "совершить ошибку "). Тогда при выборе проще будет решить, что весомее, как аргумент.
А ещё важно научиться обращаться с теми последствиями выборов, которые не нравятся.

"Як мені з нею бути"- а Вас там НЕМАЄ.
То не Ви, то зручна для неї функція (опіки/допомоги/підтримки).

Ви двоє опинились в складній сімейній ситуації.
Але всі переживання- і її і ваші- тільки про дружину.

Ви НІЧОГО ВЗАГАЛІ за все це листування НЕ написали про себе.
Як так?
Ви не відчуваєте себе?
Ні образи, ні болю, ні злості, нічого?
Тільки розгубленість, наче мала дитина дивиться, як руйнується її світ.

Вам вже багато колеги писали, повторюсь - Вам важливо відшукати Себе. Знайдіть спеціаліста та попрацюйте про Себе.

Бо дружині немає до кого повертатись.
Там є тільки вона і її "тінь" у вигляді ваших переживань про неї .
А повертатись важливо до Особистості.

Приклади всі з вашого життя- дружина веде себе так, ніби у неї не існує ніяких зобов'язань щодо Вас і дітей.
А Ви дозволяєте це.
Чи які приклади Ви маєте на увазі ?

"то що це з нею"- схоже, що Вам легше придумати для дружини виправдання, "закохалась/нервовий зрив/ не розуміє, що діється/...", ніж побачити неприглядну реальність:
дружина НЕ хоче нести відповідальність за те, що сама для себе обрала- сім'ю з Вами та дітей, і веде себе так, ніби це все можна "закреслити " і "почати все з початку ".

Доросла відповідальність- це розуміти, що в тебе є діти, які страждають і для яких важливо бути впевненими в "своєму дорослому ", знати, що їх не кинуть, коли заманеться.
Навіть якщо мама і створює нову родину, вона враховує інтереси дітей, а не ігнорує їх.

Ваша підтримка дружини зрозуміла, як і ваше піклування про дітей.
Але коли Ви перебираєте на себе НЕ вашу відповідальність- це дуже шкодить, адже не дає дружині шансу проявити її відповідальність.

Це як , коли родичі "допомагають" залежній людині , даючи гроші та вирішуючи побутові питання.
Залежна людина ніколи не вийде із залежності, доки не візьме на себе відповідальність за своє життя.
А не візьме вона її доти, доки інші їй не віддадуть цю відповідальність.

Отже "що з нею"- вона хоче по-дитячому не нести відповідальності за події, які створила в своєму житті.
А Ви їй в цьому допомагаєте.

Георгій, поки що виглядає так, що Ви в цій родині більш "доросла" людина, ніж дружина.
Ви хочете зберегти сім'ю, і це бажання можна зрозуміти.

Але.
Чи не занадто "з розумінням " Ви ставитесь до того, як вчиняє дружина?
Так, важливо зберігати рівновагу та повагу.
І повагу до дружини Ви виявляєте.

А до себе?

Чи погодились би Ви з такою поведінкою дружини, якби не було дітей?
Якщо це був би початок стосунків?

Ви будуєте свої "що далі " спираючись тільки на тому, що скаже дружина.
Вона не знає, що сказати, хоче всидіти на всіх стільцях одночасно.
Вам важливо спиратися на себе, а не на її примхи.

Соломіє, той приклад, що Ви привели, щодо сестри і прикрас, дозволяє припустити, що проблема в вашій підвищеній вразливості через відсутність внутрішніх опор на Себе.
Ви втрачаєте рівновагу, якщо інший не підтримує Вас.

Хоча у вашому прикладі сестра навіть навпаки сказала, що ці прикраси можна продавати дорожче, отже, вона сказала, що Ви класно це робите.
Але Ви відчули, що Вас не підтримують , а вказують на небажання брати відповідні кошти за свій труд.
Сестра оцінила ваш труд вище, ніж Ви самі.
По суті- не погодилась з вашою думкою. І Вас "розхитало ".

Вам дійсно важливо опрацювати тему самооцінки, впевненості в собі, поваги до своїх почуттів та бачення реальності.
Ви маєте якесь бачення "як я хочу", але Вам важко, коли його не розділяють близькі Вам люди.

Ваша родина дійсно може перейти на більш глибокий рівень взаєморозуміння. Але потрібна праця обох.

Дружина "обрала " придуману "картинку" студентського кохання.
При цьому вона в цих стосунках також не є справжньою, малює замість себе якийсь "образ ". І навіть не планує бути справжньою, навіть знає, що вона справжня там не потрібна, тому зберігає таємницю.
Виглядає не дуже усвідомлено та по-дорослому, якщо чесно.
Ви це пояснюєте закоханістю, але здоровий глузд в людини має залишатись незалежно від закоханості.

Ваша задача зараз-розібратися з собою, а не з дружиною.
Ваша відповідальність та мудрість викликає повагу.
Але ці якості також важливо не "розсипати будь кому ".
Можливо, Ви відчуваєте свою провину за якісь свої вчинки з минулого, тому так покірно очікуєте саме її "рішення ".
Вам важливо відчути Себе, як "діючу особу " цих подій.
Коли всередині Вас "прокинеться" Особистість, то мудрість залишиться, а от потурання примхам припиниться.
Дуже важливо їх відокремити.
Адже чоловік, який "нікуди не дінеться " також може стати важелем в процесі розлучення.

Важливо було б "приземлити " дружину щодо реальних буднів, проговорити все те, що стосується дітей і їх опіки.
"Реальна реальність " має дуже впливову силу при прийнятті рішень.

Вы пишете, что расстались с парнем.
Но внутри Вас все ещё сидит много недовольства его действиями.
Значит эмоционально Вы пока ещё в тех отношениях.
Потребность высказать все недовольства понятна.
Вам было и есть тяжело.

При этом важно помнить, что парень так себя вёл потому, что он отдельный другой человек и поступал так, как ему хотелось.
Возможно он действительно не был заинтересован в Вас, поэтому не отвечал, а возможно он не видит в этом ничего "такого ".

Ваши претензии звучат так, как будто он "должен " был вести себя иначе.
Но его "картина мира" просто не совпадает с вашей.
Отпустите его.
Это не "герой вашего романа ".
И, возможно, никогда им и не был.

Вам важно было бы разобраться, как так получилось, что Вы оставались с таким человеком, ещё и хотели, чтобы он "понял, что я хорошая" и не бросал.

Дарія, бути "наймолодшим" і відчувати себе "маленькою"- різні речі.

Ви прирівнюєте свою "наймолодшість" до слабих сторін, оскільки у вашому віці відчуваєте потребу "бути дорослою ", можливо, щоб довести щось батькам або іншим людям.
В іншому віці, наприклад після 40, "наймолодшість" вже може відчуватись як певна перевага))

Ваша проблема не у віці.

Ви поки що не маєте досвіду і переживаєте, що це якимось чином "знижує" сприйняття Вас іншими.

Це нормально не мати досвіду в 19 років.
Це нормально робити якісь помилки, чи не знати чогось у 19 років.
Можливо, всередині Вас існує якась загалом невпевненість в собі, просто зараз вона вийшла назовні через оце "я наймолодша в колективі ".
Якщо відчуваєте невпевненість, з цим краще попрацювати з психологом.
А загалом важливо віднайти в собі сильні сторони та переваги, і в оцінці себе спиратись саме на них.
Наприклад, мені тільки 19, а я вже працюю журналістом.

Щодо дружби.
Дружити можна будь з ким, незалежно від віку і посади.
За умови, що обидва однаково цього хочуть і схожі в розумінні того, що між ними відбувається.

Ваше питання не про дружбу.
А про використання поняття "дружба" з метою покращення свого самовідчуття в колективі.
А це вже не щиро.
Тому і не про дружбу.

Звісно, якщо Ви в процесі спілкування з цим хлопцем відчуєте, що складаються дружні стосунки- то це вже буде природній процес формування дружби.
Звісно, якщо хлопцю це також буде цікаво.

Ще такий момент.
Ви ніби питаєте поради (дозволу?) на те, як будувати стосунки в колективі можна, а як ні.
Але у Вас має бути власне відчуття того, як "я це бачу ".
Ви можете взагалі ні з ким не будувати дружніх стосунків, якщо Вам нецікаві ті люди.
Або можете спілкуватись зі всіма, якщо всі вони Вам подобаються.
Хіба існують взагалі в цьому питанні якісь "чи можна:?
Хто, крім Вас має це вирішити?

Людина дорослішає, набуває нового досвіду, змінюється її сприйняття подій, людей, стосунків.
Так відбувається розвиток.

Ваші слова про "вірність" в дружбі в мене викликали відчуття певної несвободи, навіть якихось "оков ".
Ніби "треба " там більше, ніж "хочу ".
Такий був етап у вашому житті, коли Ви саме так сприймали дружбу.

Але зараз Ви відчуваєте більше свободи і розумієте, що не будете створювати видимість дружби, коли Вам не буде цікаво з людиною.
Це ж чудово.
Ви відчуваєте себе , як на мене, набагато впевненішою в собі, тому можете дозволити собі не прив'язуватись до людей тільки заради того, щоб не бути одною.
Це великий крок до Себе.

Тепер важливо розібратися як будувати стосунки з друзями , відштовхуючись від нового самосприйняття.
Тобто віднайти для себе нове поняття "що я вважатиму дружбою" та вчитись втілювати це в житті.

Щодо довіри- страх відкритись частіше спирається на певні внутрішні "передбачення" майбутнього, які сформовані під дією досвіду.
Так, дійсно, хтось в минулому міг сформувати ваші негативні відчуття, може дуже сильні, своєю реакцією на вашу відвертість.

Але кожну нову людину можна "перевірити" на те, чи можна їй довіряти, тільки особисто.
Якщо людина не проходить таку "перевірку "- це свідчить тільки про те, що Вам з нею не по дорозі.
А "перевірити" можна тільки відкритістю.
Або ж спостереженням, як людина поводить себе з чужими "секретами", почуттями, труднощами- обговорює за спиною, пліткує, чи дійсно підтримує або допомагає.

Вы одновременно защищаете себя от тех нападок, от которых страдали в детстве , и, продолжаете делать то, что делали, когда на Вас "нападали"- молча выполнять.

Только защищая, Вы переносите это все на парня, оберегая ЕГО от того, что неприятно , а НЕ себя.

Вроде как он- это Вы в детстве. Зачем ему говорить о чашках, посуде и т.п.?
Вы знаете, как это неприятно слышать, и с пониманием относитесь... к нему .
Но НЕ к себе.

Вы опять имеете все те поучения, что имели в детстве.
И опять убеждаете себя, что Вам "не трудно ".
Вы осознали, что травмирует, но пока что использовали это только для того, чтобы самой так не поступать.
И это очень важно.
При этом важно также найти новый способ и в том, как быть, чтобы с Вами так не поступали.

Каждый человек приходит в отношения со своими "историями ", и важно потом не переносить эти истории не других, (жалея их, как возможно, делаете Вы, или наоборот, сражаясь со своими "ветряными мельницами", в образе партнера, как, возможно, делает ваш парень).

То, что делает ваш парень не может не раздражать.
Никто не должен собирать расставленные по квартире грязные чашки . Это не забывчивость, а неуважение к партнеру "мне плевать, что она любит порядок, кому надо- пусть тот и убирает, мне и так удобно ".

Вам не нравится, когда поучают.
Никому не нравится.
Это нормально.