Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Можно попробовать поиграть с сыном "в детский садик".
Это может вскрыть какие-то ситуации, например, как воспитатель реагирует на мокрую постель, или на ребёнка в целом.
Ребёнок может не уметь понять, что что-то не так, может никто и не кричит там на него, но высказывают недовольство другим способом, который он пока не в состоянии распознать.
А в игре он просто фразы будет повторять те, которые слышал в саду.
Пусть , например, его игрушки "придут в детский сад" и там дальше по плану- прогулка, еда, сон,...
Он может быть за воспитателя и руководить "детьми ".
Такая игра может подсветить какие-то моменты.

Чисто физиологически сын может уставать от коллектива и засыпать глубже, чем дома.
Вопрос длительности сна и садят ли на горшок перед сном тоже актулен- может воспитатель забывает посадить перед сном на горшок?
Много ли детей в группе?
Многие ли имеют ту же проблему?
Может там холодно спать в помещении?
Как сами воспитатели "преподносят" эту информацию Вам?
По их словам и интонации тоже можно выдвинуть какие-то предположения .

Аделіно, дуже зрозуміло описали.
Справа в тому, що бажання людини можуть бути різними на різних етапах життя.

Ви хотіли "кар'єру " і пішли цим шляхом. Тобто, на той час саме це могло бути вашим бажанням.
Так, на виникнення цього бажання могли вплинути різні обставини, як внутрішні, так і зовнішні.
І зараз було б непогано розібратися, через що саме виникло розчарування в цьому напрямку ваших дій.
Адже кар'єру люди хочуть з різних причин, деякі з яких насправді є "недосяжними ",( як от "відчути себе " якимось там).
Тобто, щось з того, що мотивувало, спрацювало, а щось ні.
З цим можна розібратися індивідуально, щоб врахувати всі обставини ваших виборів в житті.

Щодо родини.
Таке бажання у Вас було і раніше, як Ви пишете.
Але, можливо, на той момент воно не було "переважаючим", а натепер Вы до нього вже більше дозріли.

Вам важливо навчитись довіряти своїм почуттям і не сварити себе.
Кожна людина в кожний момент життя робить саме такий вибір, на який здатна в той момент.
Ви обрали тоді кар'єру .
Якби обрали родину, то , можливо, відчували б "що втратили шанс на кар'єру ", і точно не навчилися б всьому тому, що натепер зробило Вас сильнішою і мудрішою.

"А раптом розчаруюсь".
РОЗчарування- це процес розвіювання "чар".
Щоб не "розчаровуватись", треба не "очаровуватись" попередньо.
Не "домальовувати ідеальності", ( як для початку,) до стосунків, родини, тощо.
Як і до кар'єри.
А ще важливо розібратися в собі, щоб зрозуміти, що в прагненні кар'єри, а тепер родини було саме вашим, внутрішнім , а що зовнішнім "навіюванням", для чого саме Вам в житті потрібна кар'єра, або родина.

Эту ситуацию можно рассмотреть с разных сторон.

1. Отношения дочки с "внешним миром", с другими людьми.

Конечно, ребенок пока не имеет своего опыта построения отношений и это нормально.
Эту сторону важно просто "подтягивать" по мере поступления разных задач.
Информировать о том, как бывает, учить анализировать то, что происходит и то, что дочка при этом чувствует, искать те выходы, которые помогут решить проблему.
Похоже, чувствовать нарушение своих границ дочка умеет, раз ей не нравится, когда подруга указывает, что делать и как себя вести.

2. Ощущение дочкой своей значимости и важности своего мнения, т.е. "внутренний мир" дочки.

Ребёнок будет чувствовать, что его мнение важно, если его мнение в семье имеет вес.

Спрашиваете ли Вы дочку о её желаниях в вопросах решения разных семейных дел?

Учитывайте ли желания дочки при принятии решений?

Ребёнок именно в семье узнаёт, имеет ли его мнение вес. "Если к моему мнению прислушиваются даже родители(!), значит я важен. "
Ребёнок, который ценит свое мнение, будет уверен в том, что им нельзя "командовать ".

Ребёнок, которому все время рассказывают "как правильно ", будет ждать от других тоже "указаний".
"Другими " может стать кто угодно- учитель, подруга, компания.

3. Стремление "повторять "(предполагаем, что это имеет место, раз подружка на это жалуется).

Такое желание может быть продиктовано , как вариант, "незакрытой " потребностью в общении со сверстниками .
То есть потребность дружить есть, а детей вокруг мало, "не из кого выбирать", ребёнок боится "потерять " друга.
Тогда ребёнок может "копировать", чтобы "быть своим", мол "смотри, мне это тоже интересно , мы с тобой похожи ".
Страх "потерять " может оказаться глубже, чем детская дружба.
Если ребёнок в семье "готов быть таким, как нужно ", чтобы "не потерять расположение родителей "например, то и с другими он повторит тот же способ взаимодействия.

Или тут можно поисследовать творчество дочки, как ту сторону, с помощью которой она хочет и умеет проявлять свою индивидуальность.
Мотивирует ли её реакция родителей "творить", или она может опасаться критики, "несовершенства " результатов своего творчества.

Соглашусь с коллегами, важно не обстоятельства вокруг дочки "развести руками", а помочь ей научиться понимать Себя , свои чувства, ситуацию, чтобы у неё в руках был "инструмент ", с помощью которого она сможет сама в будущем решать свои проблемы.

Я помітила в вашому описі, що Ви висловлюєте претензії колишній дружині, і при цьому не пишете, як хотіли б вирішити питання саме Ви.
Вона може хотіти що завгодно, але отримає це ТІЛЬКИ за вашої згоди.

Чи можете Ви описати, як Ви хотіли б розв'язати ті питання, які озвучили?

- поділ оплати.
На який поділ плгоджуєтесь саме Ви?
- час з дитиною.
Як Ви б хотіли це розподілити?
- офіційне розлучення.
Чи хочете Ви офіційного розлучення, зважаючи на те, що ваша дитина може позбавитись права жити в країні перебування?

Всі 10 пунктів, які були порушені в стосунках- ваші СПІЛЬНІ 10 пунктів.
Хоча виглядає так, що Ви намагаєтесь перекласти відповідальність на дружину.

Щодо вирішення дорослих питань через дитину- це неприпустимо, бо шкодить дитячій психіці.

ДВІ дорослих людини НЕ захищають свою дитину, а травмують її, бо не хочуть шукати своїх , дорослих, шляхів для вирішення дорослих питань.
Це не справедливо.

І так, я не помилилась, саме ДВІ людини травмують дитину- ваша дружина і Ви.
Це вибір- обрати свої обрАзи та не шукати способів позбавити дитину травмування.

Ви, чоловік, разом з жінкою, яка стала вашою дружиною, створили родину, в якій дали життя новій Людині.
Ви особисто несете відповідальність за те, щоб ця нова Людина росла в безпеці, любові, радості.

І не має значення, як цю відповідальність несе ваша дружина.
Важливо не рахувати її гроші , а розуміти свої бажання та можливості.

Спробуйте визначитись, яку схему подальших стосунків з дитиною та яке забезпечення для неї Ви хотіли б бачити в своєму житті.
А все, що Вас дратує, або ображає в поведінці колишньої дружини має бути вирішено без залучення дитини.
Ви писали, що співпрацюєте з психологом, отже є безпечне місце для опрацювання своїх емоцій (яких дійсно може бути багато, які є болючим та непростими).

Ви задаєте питання на форумі, але ж ВСІ ці питання до чоловіка.
Це з ним важливо все обговорити.

Але.
Є дуже важлива річ.
Нічого не змінилося всередині Вас.
Пройшов час, а ваші питання залишились тими ж.
Що Ви взяли для себе з відповідей, які були тут?
Чи відповіли Ви на питання фахівців хоча б на самої себе, якщо не готові відповісти тут?

Ви боїтесь втратити чоловіка.
Але коли знов будете разом- такий страх швидко зникне.
Що прийде замість теперішнього бажання бути разом?
Те, що вже було звичним.

І в цьому сенсі чоловік "програє".
Бо нічого не зміниться.
Хоча можна припустити, що його слова про програш були про те, що він покаже свою слабкість перед Вами.
Уявіть, як страшно жити з людиною, перед якою не можеш виявити свою слабкість?

Люди часто живуть в парі , але кожен в своїй захисній башті.
Ви поки що тільки головою зрозуміли можливі мотиви своїх вчинків.
Але це не змінить вашої захисної поведінки.
Чоловік також має якісь свої "хвости з минулого", які примушують його захищатися . Плюс йому ще треба захищатися від знецінення, яке йде від Вас.

Все це важливо хоча б обговорювати з чоловіком. Про терапію Вам вже писали колеги.

Щодо паузи.
Погоджусь, що проблеми потрібно вирішувати, а не ховатись від них за паузами.
Але.
Іноді саме пауза важлива, щоб побути в вакуумі та щось зрозуміти сам на сам із собою.
Відповідь на питання "для чого йому пауза" може дати тільки чоловік.
Але чи готові Ви його вислухати, щоб НАСПРАВДІ ДІЗНАТИСЬ його думку, чи будете слухати поверхнево, паралельно підшукуючи контраргументи, які знецінять його слова?
Насправді, ДІЙСНО СЛУХАТИ дуже важко.
Але можливо, коли поважаєш людину і відчуваєш, що його думка має право на існування, а не коли намагаєшся переконати в своєму.

Відредаговано автором 13-11-2024 11:38:54

Ваше обурення (з прикладу) цілком зрозуміле, адже була заблокована ваша базова потреба, навіть не одна. Навіть чисто біологічно при відстоюванні своєї території має виникати агресія- це генетично запрограмований механізм .
Ви цю агресію не випустили , можна припустити, що існує певна внутрішня "заборона" висловлювати свою агресію(а може і інші почуття) тим, кому вона призначена, а щось робити треба, бо всередині тримати важко.
Щодо конкретно злості/агресії/обурення є одна проста техніка, якою можна користуватись для зниження "накалу ".
Взяти невеликий рушник і щосили намагатись розтягнути його, захвативши кінці на відстані сантиметрів 30-40 один від одного. При цьому дихати сильно, на видох випускаючи звуки , схожі на гарчання.
Але.
Це тільки технічна частина "виплеску емоції".
Набагато важливіше інше- знайти рішення, навчитись відстояти свої інтереси впевнено і спокійно.
Щодо ситуації з документами до школи - відчувається ваша доросла відповідальність, і це викликає повагу.
Це дійсно ваше життя і Ви допомагаєте собі створювати ті варіанти, які для Вас важливі.
Можливо, і спиратись тут вже можна починати саме на себе- не чекати, коли мама зробить, а наполягти, або ж попросити підписати когось іншого (з родичів).

Щодо суму- дуже важливо з кимось обговорювати свої думки, почуття, які виникають внаслідок думок.
Навіть саме відчуття, що хтось може і хоче вислухати і підтримати вже може бути "лікуванням", а якщо є можливість поміркувати, подивитись на ситуацію з різних сторін- це дає шанс переоцінити самі обставини, які викликають сум, що вже може привести до зовсім інших почуттів.

Вам добре було б поспілкуватись з фахівцем. Якщо не державним, то з безкоштовного може ще бути якийсь фонд, їх зараз багато є, які допомагають людям. Для дітей знаю тільки, що існує фонд "Голоси дітей ", але не знаю в яких містах він присутній.
Але ж Ви з того покоління, яке з інтернетом "на ти"- думаю, що знайдете, або телефон довіри, або центр соціальних служб для дітей та молоді, або фонд, в якому є психолог чи психотерапевт.
Вам важливо було б розібратись і зі своїми внутрішніми установками про себе, про світ в цілому.

Більше схоже на те, що Ви і зараз цього чоловіка не дуже добре знаєте.
Ви навіть не знаєте, чи вживає він алкоголь.
З ваших роздумів можна припустити, що Ви поки не готові жити разом.
Це нормально. Адже Ви людину не знаєте, плюс він Вас не дуже й приваблює.

Неможливо хотіти чогось, не знаючи як воно буде.
Ви пишете, наприклад, що фінансами розпоряджається чоловік- а чи Вас таке влаштовує?
Ви готові віддавати свої гроші і не впливати на їх долю?
Не дуже зрозуміла і позиція щодо дружини- має і працювати, і ще побутом займатись.
Схоже, Ви не дуже впевнені в собі навіть перед самою собою- спочатку кажете, щоб допомагав, а потім переходите вже до того, щоб хоч тарілку мив за собою. А чому тільки за собою?
Чи є у Вас якась модель родини, яка Вам подобається (можливо в когось із знайомих, або з фільму)?
Чи вірите Ви, що Вам НЕ потрібно погоджуватись на те, що Вам не до душі, заради того, щоб "утримати" біля себе партнера?
Не варто приймати важливі рішення з опорою на страх, або не знаючи всього, що Вас цікавить про партнера.

Що саме дратує частіше за все?
Через що виникає сум?
Чи є хтось у вашому оточенні, з ким Ви можете поговорити про ваші почуття ( друг, родич, вчитель тощо)?

Ви якраз і зіткнулися з ситуацією, яку маєте опрацювати і отримати новий досвід.
Вам вже хочеться кричати, а Ви все ще мовчите .
І хочете тікати.
Так можна знайти терапевта, який буде приємний у всіх відношеннях, і який буде саме такий, кому навіть не буде потреби казати ні.
І проблема навіть не підніметься .
Терапевтичні стосунки "лікують" саме тим, що вони такі, в яких людина може БЕЗПЕЧНО опрацювати те, що хвилює/лякає /... і набути новий досвід. НЕ через просто усвідомлення "о, треба відмовити"(Ви і так це розумієте), а через відчуття Себе інакшим, таким, який всередині вже має досвід "як це- відчути себе достатньо впевненим, щоб озвучити своє невдоволення".

Ви можете звернутись до психолога в службі у справах дітей, або в центри соціальних служб , і скоріш за все там дійсно повідомлять батьків.
Ви можете сказати батькам, що просто хотіли б попрацювати з психологом , якщо поки не готові повністю відкритись.
Але справа в тому, що коли допомога дійсно потрібна, то важливо вчитись звертатись по неї до батьків.
Адже вони можуть не знати, що якимись своїми діями травмують Вас.

Які саме негативні почуття Вам вдається приглушити селфхармом ?

Важливо зрозуміти їх походження, адже деяким можна знайти інші способи виходу, деякі можна попередити, а від деяких взагалі можна позбавитись, якщо проаналізувати події під іншими кутами.
Наші емоції виникають НЕ як прямий наслідок події.
Схема виглядає так:
Подія- наші думки(оцінки) про цю подію - емоції.
Хибне оцінювання події може викликати не адекватні емоції.
Тому аналіз самих ситуацій і ваших висновків з цих ситуацій може допомогти зменшити кількість негативних емоцій загалом.
Ваші емоції розповідають Вам чи подобається Вам те, що з Вами відбувається.
Зараз Ви спрямовуєте негатив проти себе.
А його важливо розуміти в першу чергу.
Можливо, ваші кордони порушують, тоді варто навчитись їх відстоювати, адже порушення кордонів завжди буде викликати негатив, і це як раз здорова реакція.

Відредаговано автором 11-11-2024 11:03:17

Ви задаєте питання "як себе вести "- тут важливо розуміти "щоби що"?
Що саме Ви хочете показати своєю поведінкою?
Чоловік хоче, щоб його цінили, поважали , хоче відчувати себе бажаним.
Чи поважаєте Ви чоловіка?
Чи цінуєте, що саме він є поруч з Вами?
Чи є він для Вас бажаним?

Для того, щоб щось "показати", важливо зрозуміти, чи є воно.
Якщо Ви не поважаєте чоловіка,( а можна припустити, що це є так, якщо спиратися на вашу оцінку, що Ви більш сильна особистість), то Вам доведеться змушувати себе"показувати" те, чого немає.
Терпіння швидко закінчиться і проблема повернеться.
Тому дуже важливо для початку розібратися в собі.
Як так склалося, що дозволяли собі грубо відповідати чоловікові, що може бути в основі вашої неповаги до чоловіка?
Чи дійсно чоловік вартий вашої поваги?
В чому саме Ви вимагали змін від нього, коли казали, що "щось не так"?

Щоб налагодити стосунки важливо вийти на їх Справжність.
"Налагоджувати картинку" не має ніякого сенсу.
Щоб вийти на "справжність" варто бути відвертою в першу чергу з собою. Можна індивідуально попрацювати з фахівцем, щоб розібратись в тому, які ваші потреби залишаються незадоволеними в цьому шлюбі, або які внутрішні установки заважають подивитись на ці стосунки без "фільтрів ". А ще, часто так буває, що ми спрямовуємо свій гнів зовсім не на тих людей, яким він був призначений початково, і чоловік може стати умовним "відповідачем " за "всіх тих, хто образив ".
А потім вже спілкуватись, знов таки глибоко і відверто, з чоловіком.

Дуже мало інформації, нажаль.
Одружуватися тільки тому, що пропонують, звісно, не варто.
Але важливо проаналізувати вашу історію загалом , зрозуміти як Ви будували стосунки раніше, як будуєте ці, чого хочете в цілому від стосунків?
Чи знаєте достатньо глибоко цього чоловіка, його цінності, погляди на життя?
Як давно Ви його знаєте?
Що відчуваєте поруч з ним?
Шлюб має робити життя кращим.
Існують варіанти, коли люди можуть об'єднатися в родину заради спільних цілей.
Але важливо, щоб їм було цікаво, тепло, надійно і радісно разом.
Плюс повага один до одного.

В будь якому разі, важливо НЕ приймати таких рішень під тиском (будь то обставин/суспільства, будь то чоловіка).
Краще дати собі час на аналіз себе та ситуації.

Лиза, на ваши вопросы , касающиеся медицины ( лекарства, депрессия, киста, биполярное расстройство), скорее ответ нужно искать у психиатра.
Вы наблюдаете неадекватные реакции парня и надеетесь, что это временно.
На чем основана эта надежда?
Реальность говорит о том, что проблемы у него явно есть.
Мы не знаем, как может влиять киста, и почему человек намекает на психиатрическое заболевание у себя, возможно потому, что оно действительно есть?

Вам важно анализировать то, что касается лично Вас и ваших отношений.
Он Вам даёт тепло и поддержку.
При этом можно заметить, что парень проявляет свою ненадежность, непредсказуемость и с вашей точки зрения неадекватность ситуации.

Есть люди, которые так ведут себя всю жизнь, в силу разных причин.
Вы готовы всю жизнь "понимать и прощать", а по сути "няньчить" взрослого человека,( в отношениях с которым в определённые периоды жизни точно будет потребность опереться на него)?

Возможно этот парень и может временами проявлять те тёплые чувства, которые Вам так необходимы.
Но важно видеть ситуацию целиком.
Его поведение не выглядит взрослым и осознанным. Плюс вопрос про то, способен ли он в целом стать "взрослым и осознанным", если у него есть проблемы со здоровьем.
Манипуляции с "выбрасывать подарки" и многое другое говорят о том, что ему сложно выстраивать отношения с другим человеком.

Пока что похоже, что Вы "готовы на все", чтобы быть рядом с ним.
И тут есть смысл проанализировать уже не парня, а Вас- как так сложилось, что Вы выбираете роль "спасателя", который "все поймёт, поможет и разрулит"?
Вы выбираете быть с человеком, которого нужно "долечить/дорастить/ спасти ".
Для чего это Вам?
Осознаете ли Вы, что так может тянуться всю жизнь?

Людина приходить в цей світ "організмом", а от "особистітю" стає вже в процесі життя.
Переважно основні "знання про себе і світ" дитина отримує до 12 років.
Саме тому шукати причини вашого стану важливо в вашому дитинстві, в тому, якими були стосунки з батьками, та які "установки про життя" батьки Вам вкладали, як "правильні ".

Судячи з написаного Вами можна припустити, що довгий час певні ваші базові потреби залишались незадоволеними, як приклад- Вас не приймали безумовно, наслідком чого стало ваше несприйняття себе.
Можна припустити, що ваша потреба бути унікальною також була повністю пригічена опікаючими дорослими- "або будь "правильною", або не будь взагалі ". Звідси може йти страх проявити себе, який може мати коріння в страху бути відторгнутою (спочатку батьками, що для дитини є майже непереносимим).

Погоджуюсь з колегами щодо терапії- це саме той спосіб, який допоможе розібратися в причинах та знайти нові можливості задовільнити базові потреби, блокування яких призводить до стресу.

З теорії (Сельє) відомо , що перша фаза стресу (або короткочасне порушення в задоволенні базової потреби) мотивує людину долати перешкоди та досягти бажаного.
Якщо загроза минула внаслідок наших дій, то стрес (еустрес) закінчується.

А довготривалий стрес (дистрес) призводить вже до травматизації, виснаження нервової системи, апатії, примирення з тим, що нічого змінити не можна .
Те, що Ви описали, схоже на наслідки довготривалого стресу внаслідок постійного незадоволення ваших базовий потреб як в безумовному прийнятті , так і в стосунках (допомозі та підтримці), а також потреби в автономії ("я маю право бути унікальною").

Ваш вопрос я разделила бы на 2 части:
1. То, что касается законов существования семейных систем

2. То, что касается Вас.

В 1 части ответом на ваш вопрос является- да, Вы верно заметили отсутствие сепарации у мужчины и нарушение границ его мамой.
Законы семейной системы нарушены, следовательно, "работать" она будет искаженно.

Сепарация мужчины- не ваша ответственность.
Вы пытаетесь "дорастить" взрослого по паспорту человека.
Как сказала коллега- входите в роль его матери.
Опять нарушение законов семейных систем.
Плюс, как мы знаем, когда человек дозревает до того, чтобы быть независимым- он отталкивает того, кто был "родителем". Возможно, потом , когда он "вырастет ", то и Вы для него окажетесь " Тем, кто устанавливает правила", от "власти" которого захочется уйти.
Как подросток.

2. Что касается Вас, то можно заметить среди ваших характеристик мужчины много сопереживания и много ожиданий от будущих изменений.

Можно предположить, что Вы стараетесь "принимать" мужчину , не анализируя причины его прошлых "проблем"- мол, было и было, так ведь обстоятельства ему мешали, а теперь, когда я рядом, все будет совсем по-другому.
Вы как будто не видите Его за этими его проблемами.
А ведь за ними стоят определённые черты его личности, способы решения проблем, некая система координат- как в этой жизни все работает.
У мужчины довольно властная мама, склонность к снятию с себя ответственности, по сути- зависимое поведение.

Возникает предположение, что Вы выступает в роли некого "спасителя ", - а это уже движение в направлении созависимости .

Осознаете ли Вы Себя в этих отношениях?

Знаете ли , для чего именно этот человек в вашей жизни?

Уверены ли, что не из своих внутренних травм "выбрали" именно его , (например, из потребности чтобы "помочь/спасти/ быть рядом")?

Верите ли в то, что в отношениях с Вами может оказаться человек, которого не нужно "спасать/доращивать", а с которым можно просто и спокойно жить как два равновесных партнёра?