Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

"Мені реально б хотілося певний час взагалі не працювати. Та на даний момент часу не можу собі дозволити таку розкіш."
Якщо це реакція на :
"Не треба нічого робити й приймати рішення",
я мала на увазі- залишатися на тому робочому місці , де Ви є зараз, виконувати свою звичайну роботу, нікуди не бігти та нічого не намагатися досягти. Звичайна рутина.
Але, Ви сприйняли це, як пораду взагалі не працювати. Й в мене виникла думка про Вашу велику втому, " вигорання ". Можливо, всі ці 10 років Ви йшли на максимальних для себе обертах, тому й відчуваєте виснаження.
Краще, що можливо зробити для себе в цій ситуації- максимально ( наскільки це можливо) дати відпочинок голові й тілу, не вимагати від себе досягнень, доки не відчуєте сили для цього.
"Пливіть за течією " , це дасть змогу змістити фокус уваги та вивільнити ресурс для того, щоб розібратися в собі.
На мою думку, це нормально, змінювати цілі протягом життя. 10 років тому вона ( ціль) була одна, зараз може бути інша. Ви пройшли певний шлях, стали дорослішою, змінилися, тому й прагнення Ваші змінюються. Зараз важливо знайти вектор прикладання своїх зусиль на наступний відрізок часу, а не розбиратися з тим, що вже відбулося. Яка цінність від того знання: ваше то було бажання будувати кар'єру чи не Ваше? Якщо, не Ваше, то що?
В спокійному, ресурсному стані краще себе чути.

Відредаговано автором 22-11-2024 10:48:58

Если ребёнок 1,5 года был без памперса вообще; когда не спит, просится на горшок и дома все нормально ( не писает в постель) - у меня 2 варианта:
1.Адаптация. Скоро пройдёт само. Любить, поддерживать, не ругать
2 . Не все так гладко в садике. Наблюдать, если позитивных изменений нет ( 1-2 месяца), надо что-то менять. Не ребёнка, а условия его пребывания. Если дома все хорошо, а в садике- нет, то причина не в ребёнке ( он все тот же), а в другой среде.

"Я боюсь, что он может привыкнуть писять в садике в кровать и для это будет норма "

Вы плохо знаете садиковскую систему- ему не позволят это сделать " нормой".
Процесс может затянуться только в одном случае- если ребёнок будет долго пребывать в стрессе. Своими переживаниями по- поводу мокрой постели, Вы не улучшаете ситуацию. Не стоит ожидать от 3-х летнего ребёнка проявления сознательности и контроля. Ни психика, ни физиология у него ещё к этому не готовы.

"Мне кажется ему должно быть неприятно как-то , лежать мокрым"
Так, ему и не приятно. Он же говорит об этом, когда не спит.
Даже взрослые не могут себя контролировать во сне- например,храп. Сколько не говори, сколько не стыди и не подшучивай, все равно, человек храпит.

Здрастуйте.
Соглашусь с коллегой, что Ваш сын устаёт и поэтому сон у него более глубокий и он не чувствует позыв в туалет.
Сейчас у него период адаптации, поэтому могут случаться всякие казусы.
Вы все проверили, никаких видимых причин для энуреза нет, думаю, стоит просто подождать.
В начале, когда ребёнок только пришёл в садик, у него был период " новизны", когда интерес побеждал страх перед неизвестным. " Эйфория" прошла и начался процесс адаптации. Все его накопленные эмоции, переживания, тревоги проявляются в недержании во время глубокой фазы сна, когдаон полностью расслабляется. Так бывает, и достаточно часто.

"Мне кажется как будто на зло"
Эта версия мне не близка. В 3 года ребёнок может начинать проверять границы допустимого, но целенаправленно делать назло- нет.


"обидно , что он писятся"-??
Потому что , повторюсь, с 1.6 мы забыли, что такое мокрые штаны- и что, ему 7,9 ,14? Ему ВСЕГО 3 года! Он- маленький!
Мне не нравится, что он мокрый- Ваши чувства- Ваша проблема.
Когда он- " мокрый ", какая Вы?
И не понимаю, почему он так делает
Он так делает, потому что пока по- другому не может. Вы знаете много людей, которые во взрослом возрасте писаются во сне? Я думаю, нет.
Дайте себе и сыну немного времени.

Вітаю.
"Як усвідомити власні бажання та стати щасливою (хоч мінімально)"
На мою думку, Ви добре усвідомлюєте свої бажання, але з відчуттям щастя- щось, не дуже. Є над чим працювати. Ставити собі питання: що, взагалі, для мене щастя? Як,це- бути щасливою? Весь час або інколи? Інколи- це коли? Що для цього повинно відбуватися або бути присутнім? Коли останній раз я відчувала себе щасливою? Та ін.

Також, зверну Вашу увагу на :
"чогось таки досягла, але не того, що хотіла"- це обезцінювання певного періоду життя(10 років), всих тих зусиль, які були витрачені, часу , для досягнення результату. Тому,й не дивно, що:
"я настільки втомилася, що вже не хочу докладати зусиль".
Якщо не отримувати " хоч мінімально " задоволення " від того, що робиш, до чого прагнеш, настає нормальна реакція організму- не бажання щось робити, бо не має позитивної підтримки, а примусово- вольові сили скінчились( чарівний "пендель" вже не працює).
Тому,повертаємося до п.1. й працюємо з відчуттям щастя й задоволення+ вдячність собі.
Й на останок: іноді, щоб почути себе, треба зупинитися. Не треба нічого робити й приймати рішення. Треба дати собі можливість просто жити, пливти за течією стільки, скільки треба. Якщо від такої думки стає тривожно, обмежити собі час ( 1 місяць або 1 рік). Ну, й звісно, як варіант - звернутися на консультацію. Бо, в мене таке враження, що Ви плутаєте причину та наслідки.

"Як екологічно проживати болісні почуття"
" Екологічно" - це, насамперед, так щоб не завдавати шкоди собі, а потім й оточуючим.
Завдання собі шкоди починається тут:
"загоняю їх всередину, ховаю від дитини , не хочу показувати чоловікові "
й згодна з колегою, що "ховаєте "не тільки від сім'ї, а й від усіх. Тому й утворюється " критична маса", яка потребує виходу. А, оскільки існує заборона на прояв емоцій ( привіт з дитинства), то й бахає в себе.

Тому, вихід - вчитись проявляти емоції в моменті ( як хороші, так й погані). Це просто сказати, але...Якщо Ви з дитинства звикли стримуватися, буде важко.
Бути уважною до себе. Слідкувати за своїм психічним станом. Вчитись відчувати, якщо невдовзі " накриє", приймати запобіжні заходи: активний спорт або навпаки - йога; СПА або прибирання, тобто те, що дасть відчуття розрядки.
Ну,й розбиратися з подружніми стосунками.
"Тільки у стосунках з чоловіком в мене виникають такі гіркі, болісні почуття всередині , в душі "
Бо, якщо, в стосунках жінка займається самопошкодженням, то я маю багато запитань до цих стосунків й до чоловіка. Ніяке " екологічне" проживання не допоможе, якщо в стосунках повна о....а.

"Напевно, боюсь, що він говорив це всерйоз"
Боїтесь чого? Який він- Ваш страх?

" І в думках уже зняти рожеві окуляри і потроху відкладати собі якусь "фінансову подушку""
Крізь " рожеві окуляри" Ви дивитеся ж не тільки на чоловіка, а й на себе, на все що Вас оточує. За ними те життя, яке Ви будували й яке Вас цілком влаштовує. Ви готові зтикнутися з реальністю? Бо, вона здається, зовсім не така,якою Ви собі уявляли. Й Ваш чоловік має свою реальність, про яку Ви не тільки нічого не знаєте, а й чути не хочете.
Я зараз не виправдовую Вашого чоловіка, а намагаюся показати, що він теж має право на своє бачення ситуації, свої переживання з приводу кредитів, шляхів рішення фінансових проблем та ін..
До того ж, я впевнена, що він Вам " окуляри " не вдівав. Бо, якщо його мати та сестра " пашуть,як кони", наврядчи в його системі світу дружина не може розділити з ним фінансовий " тягар". Навіть, якщо Ви йому 100 разів казали,що Ви не " така ,як вони", це нічого не міняє- він буде так вважати, але буде мовчати , розуміючи Вашу реакцію.
Тому, для мене цей конфлікт- показник того, що в сім'ї далеко не все проговорюється й обговорюється, багато чого замовчується.

"Чомусь прикро все це... "
Так, сумно, коли стикаєшься з реальністю

А як же довіра?"
А що з "довірою"?

Моя пропозиція залишається в силі- це психотерапія. Іншого шляху покращити Ваш стан не має. Іпохондрія характеризується тим,що людина весь час турбується про наявність в себе якогось захворювання. Не буде інсулінорезистентності, Ви знайдете іншу причину для хвилювання. В цьому суть діагнозу. Ну, й на додаток, підвищений рівень тривожності, який, мабуть є , Вашою особистістною особливістю. Тому, працювати треба комплексно.

Вітаю.
"Я іпохондрик"
Це діагноз, який Вам поставив лікар або Ви самостійно?
Як давно це з Вами відбувається (іпохондрія)? Ви зверталися раніше до психолога або психотерапевта з цією проблемою?

"постійно навʼязую собі і ні про що не думаю"
З цим до психотерапевта.
Ви ж розумієте, що своїми переживаннями тільки погіршуєте свій стан: зростає рівень тривоги та страху.
Тому, я б запропонувала Вам знайти фахівця та попрацювати з тривожністю й іпохондрією, й одночасно виконувати поради лікаря, стосовно зниження інсулінорезистентності. Бо, все ж це- ще не хвороба, тому впоратися буде легше.

"Чи є назва цього що відбувається?"
Назва буде залежати від причини виникнення. А варіантів багато: від захоплення містичною ( езотеричною) тематикою , активації дитячих страхів або вживання ПАР / медикаментів до ( погоджусь з колегою) проявів підсвідомого. Можливі ще варіанти. Тому,
якщо дійсно Вас це питання турбує, зверніться до фахівця індивідуально, бо для його вирішення треба більше інформації.

Здравствуйте.
Если я правильно Вас поняла, Ваш парень "сидит при сильных ссорах на сайте знакомств", потому что" он не чувствует от меня что он нужен и важен". Вам это не нравится и Вы хотите ему помочь, но не знаете как.
Если причина его " сидения" - ссоры, а ссоры "зачастую у нас из-за" Вас, то было бы логично не ссориться. Вам так не кажется? И тогда, по его версии, он должен перестать искать утешение в новых знакомствах.

Т.е. ответом на вопрос "как помочь ему это перестать делать?" будет- перестать с ним ссориться. Если не можете это сделать, идите разбираться к психологу.
Если Вы перестанете провоцировать МЧ, а он будет продолжать свои поиски, тогда ,наверное, стоит подумать о том, что Вы делаете рядом с этим мужчиной.

"Для того, щоб перестати відчувати біль від його критики, мені треба знецінити його і його авторитет. "

Мені здається, я вже читала про такий спосіб підняття самооцінки в Ваших відповідях. Хто ж так вже робить в вашій сім'ї? Може пошукати більш екологічні варіанти?

"От як це зробити, я не знаю…."
Почніть з мами.

"Але я вже перестаю бачити якісь шанси щоб врегулювати ситуацію,враження, що вона живе в постійному страху і їй погано,що я зіпсувала Їй життя,коли забрала. "
Шанс, на мою думку, є- це повернути кішку туди, звідки взяли або знайти для неї інший дім доки не пізно. Судячи з опису, ваш чоловік практично завжди отримує чого хоче, а він хоче позбутися кішки, тому, висновок- він її позбудеться рано чи пізно. Й, мені здається, в кращому випадку, це буде смітник, в гіршому- теж смітник, але зі сламаними кінцівками або ще гірше.

Я погоджусь з тим, що писали мої колеги. Але, мені здається, що Ви зараз наврядчи готові почути, що Вам говорять, враховуючи історію Вашого дитинства. Ви звикли до психологічного та фізичного насильства, й сприймаєте це умовно, як норму. Але,Ваш чоловік- не мама, робіть на це поправку. Все може бути набагато жорсткішим.

"Что мне делать в таком случае?"
А что хочется сделать?

Судя по-всему, Ваша ревность вполне оправдана, вы защищаете границы вашей пары. Мало найдётся женщин, да и мужчин, которые бы спокойно реагировали на такое поведение партнёра.

"Не нравится, что он не слышит меня и не понимает мои чувства"
Он что,слабослышащий? Глухой? У него плохое зрение? Он не видит,что Вы расстроены, плачете?
Если человек не реагирует ( " не понимает") на такие сигналы, каким еще способом ему можно донести, что для Вас- это не норма и Вам так не подходит?

Відредаговано автором 07-11-2024 14:50:27

Вітаю.
"Але депресія не проходила, вона не була пов'язана з навчанням мабуть, вона просто була. Супроводжувпла мене все моє життя."
На підставі цього, можливо припустити, що Ви маєте все ж фізіологічну( генетичну) причину свого стану. Але, психологічні й соціальні причини також треба враховувати.
Погане самопочуття створює погані думки,які впливають на поведінку ( недоброзичлевість, усамітнення, небажання спілкування та ін.)та отримання негативных емоцій від оточуючих на свою таку поведінку. Коло замикається.

"Психотерапія допоможе і який метод? Чи тут вже треба медикаментозна підтримка? "
Я б починала з терапії.
:треба вижити, страждала, ресурсу на радість не було, я була втомлена, мені було важко"
На радість ресурсу не вистачає,але на страждання стільки, що задарма можливо роздавати.
А далі, вже й до психіатра за потребою.

Відредаговано автором 07-11-2024 12:37:26