Коротко передісторія, яка може мати на неї вплив. В березні ч вийшла заміж і в травні переїхала з України.

Після одруження мій чоловік вмовляв сина переїхати з нами, але син так і хотів залишитися в Україні, на той час в нього була дівчина, і ми не хотіли підліткової драми чи помсти.

Можливо як колишній військовий в деяких моментах був строгий, типу швидше приймай душ, швидше сідай їсти, коли їжа на столі, мама не повинна будити вже дорослого сина і т.д. Мій син реагував на це завжди на грані агресії і одного разу навіть поліз битися. Але чоловік його одразу скрутив.

Невдовзі після інциденту син переїхав до моїх батьків, так як з вдіти ближче до коледжі і з часом вибачився перед чоловіком і вони порозумілися, і досить довго нормально спілкувалися.

чоловік почав розказувати йому про свою нову роботу, син сказав вітаю таким черговим тоном і потім наче навмисне почав знецінювати життя і роботу в країні, де ми з чоловіком, приводячи різні негативні аргументи.

щоби син був

вербальну агресію і погрози в конфліктах вживав батько сина

Я завжди підбираю слова, щоби не образити іншу людину, ніколи не вважаю, що всі кругом вороги і т.д. І я чесна людина в загальному. Тобто власним прикладом я йому показувала, все, що могла.

Що я маю міняти в собі, щоби мінявся син?

Так мій чоловік не старий. Ми однолітки і він іноземець. Так чоловік поставив себе як хазяїн в домі і я, до речі, була не і є не проти цього. Тому зо вважала, що сину потрібен приклад чоловіка, який може захистити свою родину, дисциплінованого і розсудливого. Коротко про чоловіка. Він не є солдафон, точно він стримує, не підвищує тон, ще до одруження намагався побудувати стосунки з сином, граючи в шахи, спілкуючись на спільні теми, даруючи дорогі подарунки, які хотів син. Також підтримував мого сина із його захопленням- загяттями у військовому гуртку. Ходив разом з ним на прогулянки, щоб поговорити і разом провести час. Він ввічлива і вдячна людина, не надає наказів вдома чи нав’язує свою волю, але так любить дисципліну, типу сніданок в 9 і треба бути за столом, тоді коли всі сідають, якщо ти не зайнятий. Душ приймати не 2 години і не закриватися з телефоном в туалеті. Коротко про сина. Він зажди міг проявити характер, ще з молодшої школи. В нього були конфлікти з хлопцями однокласниками, на уроці міг вийти і піти в туалет на пів години або гуляти по школі, коли я казала, що так робити не можна, він відповідав, що йому було не цікаво і нудно на уроці. Щодо моїх стосунків із сином. У нас завжди були близькі стосунки. Він завжди мені все розповідав, що його турбує, ми разом дивилися серіали, ходили на шопінг чи прогулянки. З початку перехідного віку, років так з 12 у нас почастішали конфлікти, типу не чіпай мене, грюкання дверима, мене все дратує. Ми разом вчилися контролювати градус емоцій. А з появою першою дівчини- це 13-14 років він став більш агресивний. Частіше підвищував голос. Майже постійно роздратований тон, типу - що ти хочеш відчепитися, мене всі задовбали. Потім ми все проговорювали, він вибачався. Пили вітаміни і знову все по новій. З дівчиною потім стосунки закінчилися. Це ще була драма. І я в той час зажди його підтримувала і була поруч. Запевняла, що на перших стосунках життя не закінчується, що все ще попереду, він зустріне гарну людину, розповідала свої підліткові історії. Син до моїх батьків поїхав сам. До мого одруження ми жили в приватному будинку в Києві разом з моїми батьками і там все його життя- його кімната. Поруч з будинком спортзал, зручно їздити в коледж, гурток, друзі. Його вибір я зрозуміла. До інциденту, який я описала в першому повідомлення ми говорили з сином майже щодня, коли він не був зайнятий. І він всим, чим міг зі мною ділився, що все дратує, всі дратують, баба з дідом дратують, про заняття в гуртку, що зараз ніякі дівчата не подобаються і вчитися задовбало. Вчиться він без охоти, вчит лише ті предмети, які йому подобаються, а це право і історія. Так я розумію в певній мірі, що відчував син, коли чоловік йому розповідав про роботу. Він колишній військовий за небоєздатністю- травма хребта, численні грижі в поперековому відділі, не може довго стояти, бігати чи піднімати, щось важче 2х кг. Але патріотичний настрій сина завжди підтримував. З іншого боку я розумію, що на випади настрою не своєї дитини будеш завжди реагувати гостріше. Та і мені хочеться щоби син був більше ввічливий і вдячний у сім’ї. Бо з хлопцями з гуртка він супер доброзичливий. Зараз зі слів бабусі грубить і не стриманий вдома з ними. Постійно «пішли всі на хєр». Також можу сказати, що бабуся часто нав’язує свою зверх опіку. Були конфлікти з дідом, ледь не дійшло до бійки, з кулаками також поліз син. Дід звинувачував його, що він не поїхав з нами, типу міг би зараз бути за кордоном. Син дуже патріотичний і всіх чоловіків призовного віку, які виїхали за кордон, вважає зрадниками. Ми з ним обговорювали чи не сердиться він на мене, він сто разів казав мені ні, що не сердиться, що він зараз хоче бути в Україні, що він має бути в Україні, а до нас приїздитиме в гості.