Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

З досвіду роботи можу сказати, що зміни починаються з того моменту, як людина "визріла" і вже готова робити конкретні кроки, нехай навіть експериментальні... А до тих пір все залишається на рівні розмов...

На сколько я поняла, Вы хотит получить инструкцию как себя вести со своей девушкой... Но такие проблемы не лежат лишь в сфере внешних действий. ведь мы реагируем на уровне чувств и эмоций... Можно тысячу раз говорить себе, что так делать нельзя, но психика станет реагировать так как привыкла... Поэтому могу только еще раз Вам написать - необходимо менять установки, которые були заложены неосознанно намного раньше... И только после этого уже какие то инструкции могут наконец то сработать... А это индивидуальная работа с психологом

Доброго дня Маша! В цілому згодна з колегами, тому додам лише одне... Як на мене, є якась більш глибока причина того, що вам трапляються саме такі чоловіки, які не хочуть мати серйозні стосунки. І щоб розібратися, потрібно більше інформації про Ваше життя... Ви були заміжня? Які стосунки у Ваших батьків?

Если есть желание все изменить к лучшему, значит пришла пора начать работать над собой с психологом. Уверенна, у Вас все получиться. Иногда бывает достаточно "развязать" один узелок, как сразу развязываются автоматчески и все остальные...

Доброго вечора Катю! Цілком зрозумілий Ваш стан розпачу... І те, що Ви все ж знайшли сили звернутися по допомогу, як на мене, дає певну надію, що Вам вдасться прийняти ситуацію і опанувати себе. Життя дуже складне і одночасно цікаве та непередбачуване. Тому поки жива людина, вона має і надію. І як на мене, зараз головне для Вас - це вийти з депресивного стану. Але жаліючи себе, навряд чи це вдасться зробити. Я б Вам порадила просто почати вранці потихеньку бігати, собі у задоволення... так-так, спершу просто почати тихенько бігати і слухати якусь гармонічну музику або молитву або просто звуки природи... А як тільки трошки оговтаєтеся, звертайтеся до психолога і працюйте з ним... Адже інколи так буває, що дитина не зачинається не тому, що є якісь фізичні вади, а тому що є внутрішні психологічні "зажими", блоки, коли енергія для народження дитини просто блокується... До речі, депресії дуже сильно ці енергії гальмують... Та й чоловік не стане нікуди іти, якщо дружина перестане "заламувати" руки... він так реагує не тому, що поганий, а тому що жіночі емоції чоловікам витримувати дуже важко... Тому, просто ідіть на природу, бо вдома Ви повністю себе знищите... А це нікому не додасть щастя...

Дело в том, что когда внутри очень много обид, любое высказанное слово будет воспринято очень плохо. Потому что люди реагируют не на сами слова, а на наше внутреннее состояние. Поэтому вначале необходимо освободиться от груза своих внутренних проблем и только потом уже можно пытаться говорить откровенно с родственниками... Да и то не всегда... Ведь близость душевная не обозначается только родственной близостью. И как правило, родственники нам даются для того, чтобы соприкасаясь с ними, мы начали менять непосредственно себя...

Доброго вечора Ольго! Я розумію Ваші страхи щодо реакції чоловіка і він має право на свою думку щодо роботи з психологом. Тому, як на мене, не потрібно категорично наполягати на своєму рішенні ні в якому разі, бо це тільки погіршить в першу чергу саме Ваш стан невпевненості... На скільки я зрозуміла, Ви вже чоловіку сказали про свою проблему і озвучили свій намір, тому не нагадуйте йому більше про своє бажання відкрито - у чоловіків відкриті вимоги викликають тільки ще більший супротив. Просто сядьте якось увечері тихенько в куточок і почніть зітхати, нічого не говорячи. Близькі люди дуже пов'язані між собою, а чоловіки ще й дуже залежні від жіночого емоційного стану... Тому він обов'язково якось відреагує, може навіть запитає, що трапилося... Скажіть змиренно, що нічого не сталося і все у вас нормально... і скажіть тихенько, що Ви не станете звертатися до психолога... І після цього ще гірше зітхніть... А потім можете вже почати поводити себе як завжди... Через деякий час знову повторіть те ж саме... У 99% чоловік сам не витримає і скаже, щоб Ви йшли вже до того психолога і сам ще стане на цьому наполягати... жіноча сила у її невпевненості та слабкості, просто жінка не завжди вміє правильно з цим впоратися...

Ответ отредактирован автором 28-11-2021 19:38:38

Доброго вечора Ліно! Ви пишете "Можливо це пов'язано з тим, що в мене одного разу була кровотеча у горлі після операції і від цього мені сташно, але це було багато років тому.". Справа в тому, що психологічні травми та непрожиті стреси не мають часових обмежень. Вони будуть знаходитися на рівні підсвідомості до тих пір, поки ми не звернемо на них, нарешті, свою увагу і не трансформуємо у якісно більш корисніше. А до тих пір стануть привертати нашу увагу якимось таким чином, що ми повинні будемо обов'язково реагувати...Як на мене, саме таким нагадуванням, що пора з цим щось робити і є така неприємна реакція на їжу та воду...

Ответ отредактирован автором 28-11-2021 19:24:56

Вы пишете "Расслабиться сложно и принять себя тоже сложно очень". Принятие себя - вопрос действительно так же важен, как и сложен. Не принимая себя такими какими мы есть, мы по факту мы не можем полностью принять и близких людей. Но в силу воспитания, очень часто, не выражаем свои претензии открыто, а "поворачиваем" их против себя в виде недовольства собой и своими действиями... Неприятие себя, означает излишнюю требовательность к себе, такое очень критическое отношение без права на ошибку... И оно в большинстве случаев передается как программа от родителей детям "в наследство"...

Вас не смущает, что по факту идет повтор одинакового жизненного сценария ? А так бывает именно тогда, когда мы тянем за собой нерешенные "хвосты"...

Добрый день Дильруба! Вы пишете "в детстве мама была очень требовательна, ругала за неудачи. Я много выступала, играла на рояле, но нервы подводили. После 18 лет я перестала выступать, но были панические атаки, которыми страдали и мама и бабушка...." По факту Ваша проблема глубже только Ваших отношений с мамой, потому что, судя по тому что Вы пишете, это такая себе системная проблема женщин в Вашем роду. Именно поэтому Вам не помогают "никакие техники", которые, в большинстве своем расчитаны на менее глубокие проблемы. Когла рождается ребенок, он подсознательно перенимает все модели поведения, реакции, установки своих родителей и потом, все так же неосознанно пользуется ими во взрослой жизни. Паничесик атаки - это реакция организма на накопленные стрессы, с которыми человек не справился. Это еще и мировоззренческая позиция, которая человека очень ограничивает и делает слабым и беспомощным...Поэтому необходим комплексный подход к решению Вашей проблемы: от трансформации личностных реакций и до работы с родовыми программами...

Добрый день Вячеслав. То, что Вы осознаете ошибки и пытаетесь отследить причину своих реакций уже говорит о том, что Вы человек развивающийся. А это половина решения проблемы. Да, конечно, осознанное отношение к себе и к жизни - это очень правильный подход, но если мы начинаем пытаться себя постоянно контролировать, отслеживать каждую эмоцию и свое действие, то очень часто бывает совершенно обратная реакция... Как это, на мое мнение просходит с Вами. Есть такое понятие как установки и поведенческие модели. Они, как правило, формируются неосознанно в детстве. А потом, когда мы взрослеем, начинают руководить нашими эмоциями и поведением вообще... Поэтому, просто так, одним лишь осознанием, изменить их практически невозможно. В таких случаях необходима определенная ревизия своих установок и их полная трансформация. По факту, это работа с подсознанием, которую самостсоятельно человеку сделать крайне сложно. а иногда и невозможно...

Знаєте, а не потрібно нічого міняти кардинально одразу! Та і загалом, я не сторонниця кардинальних змін в родині... Адже це тільки здається, що щоб поміняти своє життя, потрібно робити зовні якісь "різкі" рухи, тоді, як насправді, основні зміни повинні відбуватися всередині нас... От Ви пишете "І тепер я взагалі не маю бажання щось робити, старатися, починати, пробувати.. Навіть на свою зовнішність стала менше звертати уваги. Примушую себе, переконую, обіцяю взяти себе в руки, але щось поки тільки гірше"... А задайтеся питанням, для кого Ви намагаєтеся взяти себе в руки? Для кого і для чого бути гарною? І для чого потрібно намагатися бути фінансово незалежною, якщо в душі залишатися рабськи "приліпленою" до близьких людей? Питання, як на мене, стоїть у напрацюванні самодостатності, без якої жодна з Ваших героїчних дій не принесе ніякого результату... А стати самодостатньою можна лише тоді, коли будуть пропрацьовані оті всі дитячі травми та установки, які, як на мене, ще й досі керують Вами...

Перечитала еще раз Ваши ответы... Как по мне, у Вас остался большой ком обид и претензий к первому мужу... и то, что Вы от него ушли, на самом деле, проблемы не решило, а лишь загнало их вглубь... И надеяться с таким багажом наладить свою жизнь, как минимум, очень зыбко... потому что нам только кажется, что мы решаем свою жизнь сдесь и сейчас, тогда, как на самом деле, нашей жизнью руководит наше подсознание. А оно, в том числе, состоит из наших прошлых непрожитых до конца эмоций, прежних установок и поведенческих моделей...

Доброго вечора! Я правильно Вас зрозуміла, Ви сам пішли від дружини? - "Недавно расстался с женой."
Щоб зрозуміти, чому виникали напади гніву, потрібно трохи більше інформації... Гнів - це неприйняття чогось або протест проти чогось. І він може бути внутрішньо спрямований на себе, але виливатися зовні на близьку людину...Це може бути психологічно-емоційне виснаження... Що зараз відбувається у Вашому житті окрім родини?