Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую! Як на мене, саме у цьому Вашому побоюванні і приховується відповідь на таку болючу реакцію... Чого саме Ви боїтеся? Що саме, на Вашу думку, може стати гірше? До яких наслідків це може призвести? Адже боїмося ми лише того, що вже колись відчували чи "проходили"... Якщо такого досвіду немає, то не буде і страху однозначно...

Доброго дня! А чому б Вам спершу не спробувати пошукати його профіль у якійсь із соцмереж? У всякому випадку, Ви б, можливо змогли не виявляючи себе, отримати додаткову інформацію... Адже за стільки років дуже багато чого могло змінитися, у тому числі в світогляді людини та ставленні до життя вцілому... У всякому випадку, Ви б не продовжували жити у ілюзіях. Адже саме ілюзії спричиняють найбільший біль та розчарування... Як на мене, саме через внутрішні побоювання не отримати відгуку, Ви і звернулися до психологів... То чи Варто "кидатися" на амбразуру без "розвідки"?

Ви пишете "У меня хорошие отношения с родителями.Мы созваниваемся каждый день,чтобы просто поболтать недолго.Родители живут друг с другом в браке"... Тобто, спілкування зі своїми батьками кожного дня - є нормою для Вас, я правильно зрозуміла? Тепер співставляємо з тим, як поводить себе Ваш чоловік "Каждый вечер он созванивается с родителями после работы ненадолго.
«Как дела,что нового» и все"... Як Ви ставитеся до цього факту?

Доброго дня Арана! Ви пишете "Мне ничего не нужно от него. Но жизнь научила меня быть слишком самостоятельной, я отвергаю сама тех мужчин, что тянутся ко мне. Я думала, что это как-то связано". Як на мене, Ви інтуїтивно відчуваєте, що стосунки з чоловіками напряму пов'язані з Вашим батьком... Адже для дитини тато та мама - це ті дві половинки, з яких складається базис, життєва основа. і якщо, з якоїсь причини не складаються стосунки з кимось одним, у дорослому віці людина вже змушена жити без цілісного сприйняття себе та оточуючих... На мою думку, те, що Ви "Бессознательно отвергаю даже тех, кто мне нравится" пов'язане з глибоко прихованою дитячою травмою, образою, і не обов'язково на батька... Адже дитині властиве завжди у всьому звинувачувати себе, бо дорослих вона сприймає як богів, яких може бути неварта... Окрім того, існує таке поняття, як родові проблеми... Як склалися з батьком стосунки у Вашої мами?

Добрый день! В нашей жизни существуют определенные закономерности. И одна из них - если нам что-то не нравится в близких, отражение всегда находится в глубине нас... Боль вызывает лишь то, что созвучно с какой то нашей внутренней нерешенной проблемой, которую мы по какой то причине не осознаем, не видим... При этом, проблема очень часто касается не только одного человека, а имеет связь со всей семьей... Какие оношения у Вас с Вашими родителями? Какие отношения между ними?

Я Вам дякую за щирість! Адже так буває важко говорити про те, що на душі... Після Ковіду у багатьох змінюється не тільки психологічний стан, а і загалом ставлення до себе та життя вцілому,. Бо він впливає безпосередньо на нервову систему людини, для того щоб ми почали замислюватися над ставленням до себе, у першу чергу, та до оточуючого світу... Те, що Ви хотіли схуднути - це чудово! Але у таких випадках дуже велике значення має мете нашого бажання, для чого саме ми хочемо щось зробити... Судячи з того, що бажання пропало, орієнтири були виставлені, швидше за все, не дуже точно... Тобто, як на мене, потрібно розібратися спершу із прийняттям себе... Чому іде таке відторгнення? Як ставилися до Вас батьки в дитинстві? І друге. Ви пишете, що намагалися допомогти хворому хлопчику... Сам намір вище усіляких похвал! Та, знову ж таки, надзвичайно важливо, що "лежить" під нашим наміром насправді і яку роль у процесі одужання ми приписуємо собі... Адже ми лише люди, і далеко не завжди розуміємо що таке насправді добре і погано для людини та її душі, насамперед...

Доброго дня Настя! У стосунках ніколи не буває так, щоб обидва кохали один одного однаково. Один кохає, інший дозволяє себе кохати. Потім, коли проходить певний час, все може помінятися місцями - це діалектика стосунків. А те, що Ви очікуєте, є просто певна ідеалізація, картинка, яка з'являється тоді, коли немає перед очима прикладу родинних гармонічних стосунків, немає знань про те, як будується сім'я... Тому, як на мене, причину потрібно шукати не в хлопцеві, а усвоєму внутрішньому сьавленні до всього. Ви пишете, що були дуже здивовані, коли вже відпустили коханого, а він взяв і запропонував жити разом... Як на мене, все цілком логічно... Те, що Ви називали коханням до хлопця, насправді, було пристрастю, "залипанням" на близькій людині та на стосунках. такі почуття роблять людину дуже психо-емоційно залежною, а отже, негарною та приниженою... Але як тільки Ви змогли внутрішно "відлипнути", перестати бути "ліаною", яка давить, хлопець одразу оцінив Вас, бо Ви стали самодостатньою на якийсь момент... Але зараз, на превеликий жаль, починаєте знову повторювати попередню помилку, старі стереотипу знову почали брати "верх" і Ви самі відчуваєте, що знову стосунки руйнуєте... Як на мене, варто скористатися допомогою психолога, щоб зрозуміти, звідки така тенденція до "злипання"... Як до Вас ставилися в дитинстві батьки? Якими були у них стосунки?

Доброго дня! Те, що Ви відчуваєте, цілком зрозуміле та нормальне. Адже, є такі періоди в житті, коли все разом починає руйнуватися та "валитися". Інколи такі періоди стосуються тільки однієї людини, інколи однієї держави, а інколи зміни відбуваються по всьому світі... Зараз саме такий період, і тому Ви відчуваєте що оточуючим також недобре... Ви дуже сесорна, чутлива - це просто така властивість Вашої психіки... Те, що Ви добра людина і підібрала котиків, свідчить про Вас як людину, що має серце та співчуття. Те, що все співпало з хворобою близьких, то не Ваша провина, так чомусь просто відбувається... Як на мене, найбільша проблема у тому, що Ви намагаєтеся брати на себе відповідальність абсолютно за всіх і за все і як наслідок, падаєте від втоми... Адже Ви не Господь Бог... Тобто, проблема, насамперед, не зовня. Проблема у невмінні правильно ставитися до оточуючого світу... А це вже стосується сфери світогляду... Я б Вам радила одну-дві консультації, тим паче, що це зараз можна зробити онлайн, щоб розібратися зі своїм внутрішнім станом і зрозуміти у якому напрямку рухатися... Інакше, можете себе "загнати"у такі "дебрі", з яких потім буде дуже важко вийти...

Доброго дня Юліє! А чому і коли у Вас з'явилися думки про суїцид? Були якісь певні події чи є просто безпричинна поява таких думок?

Доброго дня! Так, вплив батьків надзвичайно потужний на своїх дітей, і особливо жінок... Саме в дитинстві формується низка певних внутрішніх установок щодо оточуючого світу, які потім керують нашим життям, коли ми дорослішаємо... І те, що Ви переїхали жити окремо - чудово, але... Лише зовнішніми діями такі проблеми не вирішуються. Проблема тривожності, це проблема Вашої самоідентифікації як особистості. Тому що поки, не зважаючи на те, що Ви не живете разом, Ви так і залишилися психо-емоційно залежними від мами та бабусі... Як на мене, Вам зараз потрібно всі свої сили кинути на зміцнення себе фізично, займіться бігом, плаванням, якимось видом спорту. Бо чоловіки міцнішають психічно спочатку саме через фізичні навантаження... Замість того, щоб перебувати у стані "все погано" і пошуку винних... А коли відчуєте, що стали витривалішим, раджу почати працювати з психологом, щодо пропрацювання стосунків з мамою та бабусею і зміною внутрішніх установок... без цього навряд чи тільки одним відокремленням впораєтеся із проблемою...

Добрый день Елена! Что-то вообще изменить в отношениях можно лишь тогда, когда женщина перестала быть психо-эмоционально зависимой. А то, что Вы описываете - это созависимые отношенеия. И судя по всему, они так сильно Вас держат, потому что есть более серьезная причина. И тянется из Вашего детства. Какие отношения у Ваших родителей? Как к Вам они относились в детстве?

Ответ отредактирован автором 02-12-2021 14:00:37

Добрый день! Если я правильно Вас поняла, вы жили все вместе? Ваша семья и родители? И если это так, Вы действительно пережили очень серьезные стрессовые ситуации, которые наложились на общее психо-эмоциональное состояние выгорания от длительной болезни мамы... Плюс, страх утраты близких людей, который, судя по тому, что Вы описываете, не трансформировался, а "застрял" в виде новой панической установки... Как по мне, пока эта установка еще свежа и не вошла в подсознание, с ней можно достаточно быстро справиться, кардинально изменив отношение к некоторым важным вещам в жизни. Но для этого страхи необходимо "распаковать" и трансформировать... Кроме того, любой человек имеет определенный внутренний ресурс, запас сил, который рассчитан на определенное колличество сложных ситуаций. Как только заложенный с детства ресурс заканчивается, утрачиваются силы и на возможность правильно реагировать на жизненные проблемы. Это как стакан, в который налита вода, и если начать пить из него воду, она очень быстро закончиться, если не научиться эти внутренние силы пополнять и восстановливать - как пополняется вода в колодцах или родниках... Как по мне, Вашу проблему необходимо решать в комплексе: работа со страхами и паникой, плюс - знания как правильно себя быстро восстанавливать...

Доброго дня! Дуже добре, що на сьогоднішній момент Ви вже усвідомили, що справа не стільки у Вашій зовнішності, скільки у Вашому внутрішньому стані. Тобто, по мірі того, як Ви будете внутрішньо змінюватися, ставати більш самодостатнім, психологічно стійкішим, зміниться і сприйняття себе та реакції на оточуючий світ... Прискіпливе, хворобливе ставлення до своєї зовнішності, як правило пов'язане із неправильно вибудованим світоглядом, коли на перше місце ставиться фізіологічне, суто матеріалістичне сприйняття себе як індивіда. Тобто, іде така собі "зацикленість" на собі та своїй значущості і первинності его... Потрібна повна трансформація внутрішніх установок, щоб "відірватися" і перенести точку опори на цінності, які допоможуть гармонічному сприйняттю себе та оточуючого світу...

Как по мне, очень взрослое решение вопроса. Имея свои финансы, Вы сможете самостоятельно решить вопрос и с обращением к психологу. Удачи Вам!

Доброго дня Селена! Як на мене, складається така собі тенденція до утворення любовного трикутника. Який складається тоді, коли учасники сценарію не мають достатньо сил, щоб утворити повноцінні стосунки. І потребуть "донора"... Тому, певне, говорити про свої почуття потрібно з партнером, але... Розмови приносять плоди лише тоді, коли відновлюється внутрішній баланс хоча б когось одного з учасників "тріо"... тоді обставини починають складатися таким чином, що цей "гордієв вузол" розв'язується ніби сам собою... І оскільки ми не можемо змінити силоміць інших людей, але можемо спробувати розібратися в собі, як на мене, варто зрозуміти, а чому саме Вам зустрівся чоловік, який вже мав стосунки з іншою... і для цього потрібно набагато більше особистої інформації... Чи помічали Ви за собою раніше схильність до ревнощів? Чи були зради в інших стосунках? Як швидко Ви "прив'язуєтесь" до чоловіків загалом?