Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Настя! У стосунках ніколи не буває так, щоб обидва кохали один одного однаково. Один кохає, інший дозволяє себе кохати. Потім, коли проходить певний час, все може помінятися місцями - це діалектика стосунків. А те, що Ви очікуєте, є просто певна ідеалізація, картинка, яка з'являється тоді, коли немає перед очима прикладу родинних гармонічних стосунків, немає знань про те, як будується сім'я... Тому, як на мене, причину потрібно шукати не в хлопцеві, а усвоєму внутрішньому сьавленні до всього. Ви пишете, що були дуже здивовані, коли вже відпустили коханого, а він взяв і запропонував жити разом... Як на мене, все цілком логічно... Те, що Ви називали коханням до хлопця, насправді, було пристрастю, "залипанням" на близькій людині та на стосунках. такі почуття роблять людину дуже психо-емоційно залежною, а отже, негарною та приниженою... Але як тільки Ви змогли внутрішно "відлипнути", перестати бути "ліаною", яка давить, хлопець одразу оцінив Вас, бо Ви стали самодостатньою на якийсь момент... Але зараз, на превеликий жаль, починаєте знову повторювати попередню помилку, старі стереотипу знову почали брати "верх" і Ви самі відчуваєте, що знову стосунки руйнуєте... Як на мене, варто скористатися допомогою психолога, щоб зрозуміти, звідки така тенденція до "злипання"... Як до Вас ставилися в дитинстві батьки? Якими були у них стосунки?

Доброго дня! Те, що Ви відчуваєте, цілком зрозуміле та нормальне. Адже, є такі періоди в житті, коли все разом починає руйнуватися та "валитися". Інколи такі періоди стосуються тільки однієї людини, інколи однієї держави, а інколи зміни відбуваються по всьому світі... Зараз саме такий період, і тому Ви відчуваєте що оточуючим також недобре... Ви дуже сесорна, чутлива - це просто така властивість Вашої психіки... Те, що Ви добра людина і підібрала котиків, свідчить про Вас як людину, що має серце та співчуття. Те, що все співпало з хворобою близьких, то не Ваша провина, так чомусь просто відбувається... Як на мене, найбільша проблема у тому, що Ви намагаєтеся брати на себе відповідальність абсолютно за всіх і за все і як наслідок, падаєте від втоми... Адже Ви не Господь Бог... Тобто, проблема, насамперед, не зовня. Проблема у невмінні правильно ставитися до оточуючого світу... А це вже стосується сфери світогляду... Я б Вам радила одну-дві консультації, тим паче, що це зараз можна зробити онлайн, щоб розібратися зі своїм внутрішнім станом і зрозуміти у якому напрямку рухатися... Інакше, можете себе "загнати"у такі "дебрі", з яких потім буде дуже важко вийти...

Доброго дня Юліє! А чому і коли у Вас з'явилися думки про суїцид? Були якісь певні події чи є просто безпричинна поява таких думок?

Доброго дня! Так, вплив батьків надзвичайно потужний на своїх дітей, і особливо жінок... Саме в дитинстві формується низка певних внутрішніх установок щодо оточуючого світу, які потім керують нашим життям, коли ми дорослішаємо... І те, що Ви переїхали жити окремо - чудово, але... Лише зовнішніми діями такі проблеми не вирішуються. Проблема тривожності, це проблема Вашої самоідентифікації як особистості. Тому що поки, не зважаючи на те, що Ви не живете разом, Ви так і залишилися психо-емоційно залежними від мами та бабусі... Як на мене, Вам зараз потрібно всі свої сили кинути на зміцнення себе фізично, займіться бігом, плаванням, якимось видом спорту. Бо чоловіки міцнішають психічно спочатку саме через фізичні навантаження... Замість того, щоб перебувати у стані "все погано" і пошуку винних... А коли відчуєте, що стали витривалішим, раджу почати працювати з психологом, щодо пропрацювання стосунків з мамою та бабусею і зміною внутрішніх установок... без цього навряд чи тільки одним відокремленням впораєтеся із проблемою...

Добрый день Елена! Что-то вообще изменить в отношениях можно лишь тогда, когда женщина перестала быть психо-эмоционально зависимой. А то, что Вы описываете - это созависимые отношенеия. И судя по всему, они так сильно Вас держат, потому что есть более серьезная причина. И тянется из Вашего детства. Какие отношения у Ваших родителей? Как к Вам они относились в детстве?

Ответ отредактирован автором 02-12-2021 14:00:37

Добрый день! Если я правильно Вас поняла, вы жили все вместе? Ваша семья и родители? И если это так, Вы действительно пережили очень серьезные стрессовые ситуации, которые наложились на общее психо-эмоциональное состояние выгорания от длительной болезни мамы... Плюс, страх утраты близких людей, который, судя по тому, что Вы описываете, не трансформировался, а "застрял" в виде новой панической установки... Как по мне, пока эта установка еще свежа и не вошла в подсознание, с ней можно достаточно быстро справиться, кардинально изменив отношение к некоторым важным вещам в жизни. Но для этого страхи необходимо "распаковать" и трансформировать... Кроме того, любой человек имеет определенный внутренний ресурс, запас сил, который рассчитан на определенное колличество сложных ситуаций. Как только заложенный с детства ресурс заканчивается, утрачиваются силы и на возможность правильно реагировать на жизненные проблемы. Это как стакан, в который налита вода, и если начать пить из него воду, она очень быстро закончиться, если не научиться эти внутренние силы пополнять и восстановливать - как пополняется вода в колодцах или родниках... Как по мне, Вашу проблему необходимо решать в комплексе: работа со страхами и паникой, плюс - знания как правильно себя быстро восстанавливать...

Доброго дня! Дуже добре, що на сьогоднішній момент Ви вже усвідомили, що справа не стільки у Вашій зовнішності, скільки у Вашому внутрішньому стані. Тобто, по мірі того, як Ви будете внутрішньо змінюватися, ставати більш самодостатнім, психологічно стійкішим, зміниться і сприйняття себе та реакції на оточуючий світ... Прискіпливе, хворобливе ставлення до своєї зовнішності, як правило пов'язане із неправильно вибудованим світоглядом, коли на перше місце ставиться фізіологічне, суто матеріалістичне сприйняття себе як індивіда. Тобто, іде така собі "зацикленість" на собі та своїй значущості і первинності его... Потрібна повна трансформація внутрішніх установок, щоб "відірватися" і перенести точку опори на цінності, які допоможуть гармонічному сприйняттю себе та оточуючого світу...

Как по мне, очень взрослое решение вопроса. Имея свои финансы, Вы сможете самостоятельно решить вопрос и с обращением к психологу. Удачи Вам!

Доброго дня Селена! Як на мене, складається така собі тенденція до утворення любовного трикутника. Який складається тоді, коли учасники сценарію не мають достатньо сил, щоб утворити повноцінні стосунки. І потребуть "донора"... Тому, певне, говорити про свої почуття потрібно з партнером, але... Розмови приносять плоди лише тоді, коли відновлюється внутрішній баланс хоча б когось одного з учасників "тріо"... тоді обставини починають складатися таким чином, що цей "гордієв вузол" розв'язується ніби сам собою... І оскільки ми не можемо змінити силоміць інших людей, але можемо спробувати розібратися в собі, як на мене, варто зрозуміти, а чому саме Вам зустрівся чоловік, який вже мав стосунки з іншою... і для цього потрібно набагато більше особистої інформації... Чи помічали Ви за собою раніше схильність до ревнощів? Чи були зради в інших стосунках? Як швидко Ви "прив'язуєтесь" до чоловіків загалом?

Доброго дня Сергію! Жити в умовах тотальних ревнощів - це ще той тягар, який відбирає сили і отруює життя... І щоб спробувати розібратися у тому, що з Вами відбувається зараз, як на мене, потрібно найперше зрозуміти, а що таке схильність до ревнивості... Близькі люди завжди взаємопов'язані. Тобто зовнішні дії одного "дзеркалять" внутрішній стан іншого. Ви пишете "У меня была попытка суицида, девушка сказала что любит и будет теперь со мной. Возможно просто боялась что я с собой что то сделаю во время разрыва. И этой неправильной манипуляцией я ее держал возле себя ". Як це не дивно, але ревнивість та схильність до суїцидальної поведінки співзалежні. Тобто, чим сильніша ідеалізація коханої людини, чим сильніше "залипання" на близьких стосунках, тим частіше виникають ревнощі (навіть якщо насправді ніхто нікого не зраджував) і тим частіше біль від втрати коханої стає невимовним - близька людина сприймається як власність і з'являється бажання "втекти" від болю покінчивши з цим життям... Як на мене, причина Вашої проблеми набагато глибша... Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві? Які стосунки у батьків?

Доброго дня! Я на мене, зберегти сім'ю - то найважливіше, адже не буває повної ідилії в жодній родині. Кожні стосунки дуже індивідуальні.. Ви пишете "Муж имеет вспыльчивый характер...". Якщо я правильно Вам зрозуміла, він має холеристичний темперамент від народження і був завжди на стільки емоційний? І Ви пишете далі "раньше я пыталась извиняться чтобы утихомирить страсти"... А як тепер себе поводите у ситуаціях конфлікту? Щось змінилося саме в Вас?

Ответ отредактирован автором 01-12-2021 11:18:22

Повторяюсь еще раз: словами и укорами такая проблема не решается. Секса не хватает тогда, когда у семьи нет внутреннего смысла жизни, нет высоких целей, кога отношения не развиваются... Необходима полная ревизия смыслов и целей... И результативнее это делать с психологом...

Ответ отредактирован автором 30-11-2021 20:23:38

Даже если Вы начнете каждый день "парить мозг и лазить в телефон" - это ничего кроме "накручивания" себя Вам не даст... Я еще раз повторяю, Ваши отношения "закисли", остановились в развитии...Надо полностью менять свое мировоззрение, разобраться какие у вас с мужем жизенные цели? Чем Вы наполняете свою жизнь, кроме секса? Как по мне, вам желательно смужем орбратиться к семейномупсихологу... Либо обратиться одной, что тоже очень эфективно... По другому Вы не справитесь с проблемой, разве что отношения просто развалятся окончательно...

Ответ отредактирован автором 30-11-2021 19:45:03

Как по мне, повод как раз и не бредовый... То что происходит, скорее всего говорит о том, что ваши отношения находятся на этапе кризиса - так бывает со всеми отношениями, не только с Вашими... То, что муж "залип" на мастурбировании, скорее всего следствие замкнутости на быте, отсутствие каких то более высоких жизненных целей, чисто телесное восприятие жизни и отношений между мужчиной и женщиной... Словами такие пробелмы не решаются, потому что судя по всему у мужа уже есть определенная физиологическая причина... И если сейчас не обратить на это внимание, сама проблема не только не закончиться, но может только усугубиться... Я бы Вам посоветовала вдвоем обратиться к семейному психологу... А если муж откажется (потому что он Вам уже муж по факту), к психологу надо идти Вам, чтобы менять внутреннее восприятие мира, становиться более глубокой и наполненной... И тогда у мужа также постепенно начнутся чисто физиологические удовольствия меняться на что-то более ценное... И еще.. Очень большая ошибка думать, что порно - это хорошо. Порно разжигает сексуальный голод, а тело не может все время давать ощущение оргазма и ейфории... Потому что сексуальная енергия имеет затухающую природу, чтобы близкие люди с восприятия друг друга как сексуального обьекта наконец то начали п переключатся на душевные отношения... И если остается сугубо физиологическая, телесная концепция восприятия, все время будут нужны новые источники возбуждения, чтобы пытаться достигать тех вершин, которые были раньше...Ответ отредактирован автором 30-11-2021 19:37:36

Ответ отредактирован автором 30-11-2021 19:44:22

Доброго дня Анно! У Вас є всі ознаки психо-емоційного вигорання... Так буває, коли жінка опиняється у абсолютно нових умовах життя і не може до них ніяк пристосуватися... І повинна бути причина такої низької адаптаційної здатності... І як на мене, вона лежить десь у сфері Вашого внутрішнього невдоволення "как перестать жалеть о том, что родила...". Як давно з'явилося це почуття? Після народження дитини чи до?