Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора! Як на мене, віра та релігійність, то надзвичайно різні речі. Справжня віра нікого ні до чого примушувати не стане, а тим паче висміювати чи принижувати... Але і питання родини - це надзвичайно важливе питання. Як на мене, Ви абсолютно правильно зробили, що відсторонились, на якийсь час відокремилися, щоб Ваш чоловік встиг задуматися, чи все правильно робить він та його батьки. Але, я Вам не раджу розлучатися ні в якому разі! Тим паче, що, на скільки я зрозуміла, у Вас є дитина. У житті кожної родини є певні складні періоди і інколи потрібно відсторонитися один від одного, щоб краще один одного зрозуміти. Як на мене, можна чоловіку запропонувати себе відчути у ситуації, коли його до чогось примушують - це перше. І друге, пояснити, що насправді, Ви не проти віри, Ви проти фанатичного нав'язування цієї самої віри... І ще... Як на мене, Вашу повагу до батьків чоловіка, коли Ви згодилися вінчатися та хрестити дитину, вони сприйняли як Вашу слабкість, а отже, можливість на Вас тиснути та Вами маніпулювати... Вам не можна зараз погоджуватися на їх умови, а потрібно ставити дуже конкретно свої. При чому попередити, якщо вони погодяться на Ваші умови, а потім почнуть знову тиснути, Ви залишаєте за собою право поїхати знову від чоловіка і так до тих пір, поки вони не почнуть поважати Ваш вибір...

Ответ отредактирован автором 03-12-2021 18:17:21

Так, думаю, що Ваші роздуми дуже мудрі... Єдине, що не завжди ми можемо реагувати саме так, як хотілося і було б правильним. Адже нами керують підсвідомі установки, які формуються в дитинстві під впливом наших батьків... І у дорослому житті, ми просто починаємо стикатися саме з тими ситуаціями, які допомагають нам звернути увагу на внутрішні проблеми... Нам зачасти здається, що ми дуже легко можемо собою та своїми емоціями керувати... Але, як тільки починається емоційно забарвлена ситуація, ми одразу втрачаємо важелі впливу і нами починає керувати ніби то хтось зі сторони... Як на мене, потрібна достатньо серйозна трансформаційна робота з установками... Близькі реагують не на те, що зовні, а на наш внутрішній стан - це аксіома життя.

Знаєте, зачасти, нам буває дуже важко зрозуміти, що саме було такого в стосунках, що змушує нас намагатися їх поновити... Тим паче, якщо є відчуття незавершеності... Якщо б питання було лише в тому, щоб довідатися як він живе, навряд чи з'явилася б потреба радитися з психологами, бо це було б на рівні пересічної ситуації... Написали б собі просто у вайбер просте питання або привітання та й усе... Наша свідомість так влаштована, що зачасти дуже майстерно приховує від нашого погляду те, що лежить на рівні підсвідомості... Але ж саме підсвідомість, а не свідомість керує нашим життям...

Доброго вечора! Ви пишете "Но я не помнимаю почему тк я всегда была отличницей. Учеба в нашей семье всегда была на 1ом месте и всегда ассоциировалась со стрессом у меня, я училась хорошо, чтобы угодить родителям, но старшего брата бесконечно ругали, было много скандалов и стрессов изза его учебы. У меня сильный стресс перед экзаменами". Як на мене, відповідь повністю є у Вашій відповіді. Нам тільки здається, що ми свідомо керуємо своїм життям. Хоча насправді, нами керують оті самі несвідомі установки, які закладалися набагато раніше, під впливом певного досвіду. Ви гарно вчилися, але для чого і для кого? Аж ніяк не для себе. Тобто, є такий собі фактор примусу, який обов'язково породжує протест, супротив, навіть якщо він глибоко прихований, як у Вашому випадку... Ви намагалися догодити батькам, тому що, швидше за все, хотіли себе захистити від такого ж ставлення як у випадку з братом... Таким чином присутня, з одного боку, вроджена тяга до знань, природні здібності. А з іншого боку, вона входять у резонанс з дитячою глибокою травмою, страхами, пригніченістю... Якщо хочете вийти з такого стану, необхідно, як на мене, "пропрацювати" внутрішні дитячі установки. Бо, як це не дивно, але саме вони створюють отой незрозумілий дискомфорт, який Ви зараз відчуваєте... Тим паче, що онлайн-зустрічі такі ж самі по ефективності, як і офлайн .

Ответ отредактирован автором 03-12-2021 17:51:07

Певне, просто сидіти і чекати не варто, та і не зможете, адже маєте достатньо сильний, рішучий як на мене, характер... Говорять, що чоловіки обирають собі дружин, які дуже схожі на їх мам... Чи, власне, не саме у цьому "коріння" проблеми? Зовні, ніби чисто побутові питання та проблеми, а якщо зазирнути глибше... Як на мене, іде така собі непомітна, але дуже потужна "боротьба" за чоловіка-сина... З одного боку, мама боїться втратити контроль над сином, а з іншого боку, дружина намагається встановити такий же контроль сама... Побачити це дуже важко, всі процеси несвідомі... Окрім того, чоловік може стати серйозним та відповідальним лише тоді, коли жінки "збавлять оберти" і навчаться бути тими, кого ведуть, а не тими, хто керує...Це аксіома життя, яка криється в природі чоловіків та жінок. Жінка у 6 разів потужніша психологічно, тому у чоловіка немає жодного шансу змінитися до тих пір, поки не захоче внутрішньо змінитися дружина...От Ви написали, що у батьків гарні стосунки... Хто у родині батьків насправді приймає рішення, керує процесами?

Добрый день! До момента вступления пары в официальне отношения, есть период, когда сама жизнь заставляет каждого в паре проходить определенные экзамены на зрелость и готовность жить вместе. Облегчает этот путь знания о женской и мужской природе, которая очень отличается по сути. Серьезным и ответственным мужчинам свойственно принимать конкретное решения в сложных ситуациях самостоятельно. И женщина реагирует всегда двойственно. С одной тороны ей хочется, чтобы рядом был человек, на которого можно положиться, а с другой стороны - обижает, если вдруг с ней не советуются и она не имеет возможности сама руководить процессом... Единственное исключение составляют пары, у которых выстроены уже доверительные, глубокие отношения, основанные на взаимоуважении и доверии... Только тогда, мужчина уважая свою супругу, может рассказать ситуацию а захотеть узнать ее мнение... Но все равно, решение принимать станет самостоятельно... Представьте ситуацию, когда Ваш мужчина по любому поводу спрашивает у Вас совета и делает так, как хотите Вы? Вы сможете уважать такого мужа? А без уважения любовь чахнет очень быстро... Ка по мне, Вам не хватает знаний как строятся отношения и семья... как сложились отношения у Ваших родителей?

Доброго дня! У мене до Вас лише одне питання. Якщо Вам скажуть, що так, аб'юз був в дитинстві, Що це Вам дасть? І чи не збільшить лише навпаки внутрішні проблеми? Адже окрім тривожності та почуття відсторонення, додатково можуть з'явитися потужна образа, гнів, претензії до мами та сестри... Дитина, батьки та близькі родичі внутрішньо пов'язані невидимими ниточками... І якщо намагатися ці ниточки примусовими методами розірвати, можна повністю зруйнувати своє життя. Адже ми не живемо самі по собі, а перебуваємо в єдиному енергопотоці... Найбільша помилка - це намагатися шукати винних у своїх проблемах. Це дорога в нікуди... Адже кожна людина приходить у цей світ, щоб отримати тільки свої, особистісні уроки, отримати свій, власний досвід.. І рідні у цьому процесі відіграють надважливу роль... Бо несвідомо створюють необхідні умови для розвитку... Тому, як на мене, якщо Ви дійсно хочете налагодити своє життя, варто почати розбиратися зі своїми внутрішніми почуттями та реакціями... Нам болить лише те, що приховане глибоко всередині нас...

Доброго дня Ника! Можливо те, що я напишу, Вам не дуже сподобається, але ж Ви прийшли з бажанням розібратися, що насправді з Вами відбувається, я правильно Вас зрозуміла? Перечитала декілька разів Вашу сповідь... За всіма Вашими словами про кохання, як на мене, стоїть лише бажання відчувати себе щасливою... І дуже мало від того, щоб бачити щасливим свого коханого... "с партнёром говорили на эту тему, были трудные разговоры, так как я могла сказать что-то очень неприятное, по типу мне кажется я могу не любить тебя и вообще я не понимаю что чувствую. сомневаюсь что пропали чувства". Як на Вашу думку, почували б себе Ви, якщо б Ваш чоловік почав у Ваш бік говорити аналогічні речі? Кохання - це у першу чергу, бажання бачити близьку людину щасливою... Все інше не має ніякого відношення до любові, а є лише пристрасть та егоїзм. І чим більше людина зациклюється на собі, на своїх почуттях та переживаннях, тим менше щастя залишається у неї в душі.. Це як вода, яка нікуди не тече... Вона поступово починає псуватися та стає затхлою... "сейчас будто бы депрессия какая-то, сконцентрирована я только на этом. не хочу терять такого прекрасного человека, но и з собой не могу ничего поделать, ведь эти мысли и странное чувство что меня тошнит и ком в горле, не даёт спокойно наслаждаться человеком." Чи неправда, дуже схожі відчуття? Яким було Ваше дитинство? Які стосунки з батьками?

Дякую! Отже мої припущення цілком правильні... Я спробую пояснити простіше... Маленька дитина ще не вміє аналізувати, тому поведінкові моделі батьків переймає несвідомо, автоматично. І потім, вже у дорослому віці, ними користується так само неусвідомлено, по типу поведінкових та емоційних рефлексів... Ми можемо навчити своїх дітей лише тому, що вміємо робити самі... Є поняття родових програм, які передаються автоматично від однієї людини до іншої. Якщо жінки в роду вміли правильно вибудовувати стосунки, дівчинці-дочці не потрібно навіть нічого пояснювати, вона просто почне все повторювати за мамою... Так само діє і коли мама не вміла правильно поводити себе з чоловіком... Тому, в таких випадках, є два шляхи. перший шлях, несвідомий, шлях власного важкого досвіду, методом набивання синців та гуль... І є другий, свідомий шлях, коли ми вже розуміючи проблему, шукаємо необхідні знання та робимо певні конкретні дії направлені на трансформацію підсвідомих родових установок... Але для другого шляху потрібен погляд зі сторони, щоб можна було "вийти" за межі власної системи...

Тоді, як на мене, проблема не у тому, що і як написати... Адже, якщо ми внутрішньо готові до любого розвитку подій, питання стилістики, вже не є важливим... Швидше за все, є щось набагато глибше... Що саме такого цінного було у вашому спілкуванні тоді? Чого Вам не вистачає зараз в житті? Адже бажання так просто не з'являються... Є щось дуже незавершене у цій ситуації, що сягає "корінням" в минуле... Я б Вам радила індивідуальну консультацію зі спеціалістом. Як на мене, може навіть вистачити однієї онлайн зустрічі, щоб розібратися.. І на мою думку - це стосується якихось внутрішніх потреб, які на сьогоднішній день, є у дефіциті

Ответ отредактирован автором 03-12-2021 16:36:15

Дякую, так, я це вже зрозуміла. Я мала на увазі батька Вашої мами... Яким було дитинство у Вашої мами?

Ну що ж, вимог до чоловіка достатньо... Тобто, застава Вашого щастя залежить від бажання чи небажання близької людини стати такою як би Вам хотілося? Тоді задайте собі питання, а якщо хтось з рідних захоче силоміць змінити Вас, ваші погляди, звички, бажання, яка буде Ваша реакція? Ви з радістю почнете "змінюватися за вимогою"? Навряд чи... Хіба що такі дії ще більше змусять Вас опиратися, ставати знервованою, впертою, непоблажливою... Ви пишете " по темпераменту очень вспыльчивый и нервный"... Як на вашу думку примусові дії можуть вплинути на чоловіка? Чи все ж варто до вирішення проблеми підійди з іншого боку?

Доброго дня! Ви пишете "главная моя проблема тянется ещё с подросткового возраста ,я ненавижу ходить по улице одна,я чувствую себя очень дискомфортно,мне кажется что меня все оценивают ,я чувствую себя очень не уверенно и нелепо". Що саме трапилося такого у підлітковому віці, що Ви почали почувати себе на стільки невпевнено зараз?

Тобто, якщо я правильно Вас зрозуміла, насправді є певний страх, що мамина перебільшена турбота завадить Вашому чоловіку у повній мірі турбуватися про родину?... Тобто, боїтеся, що не вистачить фінансів на достойне, як на Ваш погляд, життя Вас та дитини через невміння чоловіка правильно ставитися до грошей?

Доброго дня Ольго! Цей світ так влаштовано, що ми все, що відбувається навколо, сприймаємо лише через призму власного досвіду, своїх установок, підсвідомих програм... Які далеко не завжди співпадають з тим, що відбувається насправді... Як на мене, зараз Ви потрапили у "пастку" власних внутрішніх проблем та поведінкових моделей, які сформувалися, швидше за все, в дитинстві... У Вас гіпертрофоване відчуття відповідальності, яке може бути наслідком перебільшеної вимогливості до себе та своїх дій... А це, у свою чергу, може бути відлунням певного ставлення до Вас батьків... які у Вас були з ними стосунки в дитинстві?