Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! У мене до Вас лише одне питання. Якщо Вам скажуть, що так, аб'юз був в дитинстві, Що це Вам дасть? І чи не збільшить лише навпаки внутрішні проблеми? Адже окрім тривожності та почуття відсторонення, додатково можуть з'явитися потужна образа, гнів, претензії до мами та сестри... Дитина, батьки та близькі родичі внутрішньо пов'язані невидимими ниточками... І якщо намагатися ці ниточки примусовими методами розірвати, можна повністю зруйнувати своє життя. Адже ми не живемо самі по собі, а перебуваємо в єдиному енергопотоці... Найбільша помилка - це намагатися шукати винних у своїх проблемах. Це дорога в нікуди... Адже кожна людина приходить у цей світ, щоб отримати тільки свої, особистісні уроки, отримати свій, власний досвід.. І рідні у цьому процесі відіграють надважливу роль... Бо несвідомо створюють необхідні умови для розвитку... Тому, як на мене, якщо Ви дійсно хочете налагодити своє життя, варто почати розбиратися зі своїми внутрішніми почуттями та реакціями... Нам болить лише те, що приховане глибоко всередині нас...

Доброго дня Ника! Можливо те, що я напишу, Вам не дуже сподобається, але ж Ви прийшли з бажанням розібратися, що насправді з Вами відбувається, я правильно Вас зрозуміла? Перечитала декілька разів Вашу сповідь... За всіма Вашими словами про кохання, як на мене, стоїть лише бажання відчувати себе щасливою... І дуже мало від того, щоб бачити щасливим свого коханого... "с партнёром говорили на эту тему, были трудные разговоры, так как я могла сказать что-то очень неприятное, по типу мне кажется я могу не любить тебя и вообще я не понимаю что чувствую. сомневаюсь что пропали чувства". Як на Вашу думку, почували б себе Ви, якщо б Ваш чоловік почав у Ваш бік говорити аналогічні речі? Кохання - це у першу чергу, бажання бачити близьку людину щасливою... Все інше не має ніякого відношення до любові, а є лише пристрасть та егоїзм. І чим більше людина зациклюється на собі, на своїх почуттях та переживаннях, тим менше щастя залишається у неї в душі.. Це як вода, яка нікуди не тече... Вона поступово починає псуватися та стає затхлою... "сейчас будто бы депрессия какая-то, сконцентрирована я только на этом. не хочу терять такого прекрасного человека, но и з собой не могу ничего поделать, ведь эти мысли и странное чувство что меня тошнит и ком в горле, не даёт спокойно наслаждаться человеком." Чи неправда, дуже схожі відчуття? Яким було Ваше дитинство? Які стосунки з батьками?

Дякую! Отже мої припущення цілком правильні... Я спробую пояснити простіше... Маленька дитина ще не вміє аналізувати, тому поведінкові моделі батьків переймає несвідомо, автоматично. І потім, вже у дорослому віці, ними користується так само неусвідомлено, по типу поведінкових та емоційних рефлексів... Ми можемо навчити своїх дітей лише тому, що вміємо робити самі... Є поняття родових програм, які передаються автоматично від однієї людини до іншої. Якщо жінки в роду вміли правильно вибудовувати стосунки, дівчинці-дочці не потрібно навіть нічого пояснювати, вона просто почне все повторювати за мамою... Так само діє і коли мама не вміла правильно поводити себе з чоловіком... Тому, в таких випадках, є два шляхи. перший шлях, несвідомий, шлях власного важкого досвіду, методом набивання синців та гуль... І є другий, свідомий шлях, коли ми вже розуміючи проблему, шукаємо необхідні знання та робимо певні конкретні дії направлені на трансформацію підсвідомих родових установок... Але для другого шляху потрібен погляд зі сторони, щоб можна було "вийти" за межі власної системи...

Тоді, як на мене, проблема не у тому, що і як написати... Адже, якщо ми внутрішньо готові до любого розвитку подій, питання стилістики, вже не є важливим... Швидше за все, є щось набагато глибше... Що саме такого цінного було у вашому спілкуванні тоді? Чого Вам не вистачає зараз в житті? Адже бажання так просто не з'являються... Є щось дуже незавершене у цій ситуації, що сягає "корінням" в минуле... Я б Вам радила індивідуальну консультацію зі спеціалістом. Як на мене, може навіть вистачити однієї онлайн зустрічі, щоб розібратися.. І на мою думку - це стосується якихось внутрішніх потреб, які на сьогоднішній день, є у дефіциті

Ответ отредактирован автором 03-12-2021 16:36:15

Дякую, так, я це вже зрозуміла. Я мала на увазі батька Вашої мами... Яким було дитинство у Вашої мами?

Ну що ж, вимог до чоловіка достатньо... Тобто, застава Вашого щастя залежить від бажання чи небажання близької людини стати такою як би Вам хотілося? Тоді задайте собі питання, а якщо хтось з рідних захоче силоміць змінити Вас, ваші погляди, звички, бажання, яка буде Ваша реакція? Ви з радістю почнете "змінюватися за вимогою"? Навряд чи... Хіба що такі дії ще більше змусять Вас опиратися, ставати знервованою, впертою, непоблажливою... Ви пишете " по темпераменту очень вспыльчивый и нервный"... Як на вашу думку примусові дії можуть вплинути на чоловіка? Чи все ж варто до вирішення проблеми підійди з іншого боку?

Доброго дня! Ви пишете "главная моя проблема тянется ещё с подросткового возраста ,я ненавижу ходить по улице одна,я чувствую себя очень дискомфортно,мне кажется что меня все оценивают ,я чувствую себя очень не уверенно и нелепо". Що саме трапилося такого у підлітковому віці, що Ви почали почувати себе на стільки невпевнено зараз?

Тобто, якщо я правильно Вас зрозуміла, насправді є певний страх, що мамина перебільшена турбота завадить Вашому чоловіку у повній мірі турбуватися про родину?... Тобто, боїтеся, що не вистачить фінансів на достойне, як на Ваш погляд, життя Вас та дитини через невміння чоловіка правильно ставитися до грошей?

Доброго дня Ольго! Цей світ так влаштовано, що ми все, що відбувається навколо, сприймаємо лише через призму власного досвіду, своїх установок, підсвідомих програм... Які далеко не завжди співпадають з тим, що відбувається насправді... Як на мене, зараз Ви потрапили у "пастку" власних внутрішніх проблем та поведінкових моделей, які сформувалися, швидше за все, в дитинстві... У Вас гіпертрофоване відчуття відповідальності, яке може бути наслідком перебільшеної вимогливості до себе та своїх дій... А це, у свою чергу, може бути відлунням певного ставлення до Вас батьків... які у Вас були з ними стосунки в дитинстві?

Дякую! Як на мене, саме у цьому Вашому побоюванні і приховується відповідь на таку болючу реакцію... Чого саме Ви боїтеся? Що саме, на Вашу думку, може стати гірше? До яких наслідків це може призвести? Адже боїмося ми лише того, що вже колись відчували чи "проходили"... Якщо такого досвіду немає, то не буде і страху однозначно...

Доброго дня! А чому б Вам спершу не спробувати пошукати його профіль у якійсь із соцмереж? У всякому випадку, Ви б, можливо змогли не виявляючи себе, отримати додаткову інформацію... Адже за стільки років дуже багато чого могло змінитися, у тому числі в світогляді людини та ставленні до життя вцілому... У всякому випадку, Ви б не продовжували жити у ілюзіях. Адже саме ілюзії спричиняють найбільший біль та розчарування... Як на мене, саме через внутрішні побоювання не отримати відгуку, Ви і звернулися до психологів... То чи Варто "кидатися" на амбразуру без "розвідки"?

Ви пишете "У меня хорошие отношения с родителями.Мы созваниваемся каждый день,чтобы просто поболтать недолго.Родители живут друг с другом в браке"... Тобто, спілкування зі своїми батьками кожного дня - є нормою для Вас, я правильно зрозуміла? Тепер співставляємо з тим, як поводить себе Ваш чоловік "Каждый вечер он созванивается с родителями после работы ненадолго.
«Как дела,что нового» и все"... Як Ви ставитеся до цього факту?

Доброго дня Арана! Ви пишете "Мне ничего не нужно от него. Но жизнь научила меня быть слишком самостоятельной, я отвергаю сама тех мужчин, что тянутся ко мне. Я думала, что это как-то связано". Як на мене, Ви інтуїтивно відчуваєте, що стосунки з чоловіками напряму пов'язані з Вашим батьком... Адже для дитини тато та мама - це ті дві половинки, з яких складається базис, життєва основа. і якщо, з якоїсь причини не складаються стосунки з кимось одним, у дорослому віці людина вже змушена жити без цілісного сприйняття себе та оточуючих... На мою думку, те, що Ви "Бессознательно отвергаю даже тех, кто мне нравится" пов'язане з глибоко прихованою дитячою травмою, образою, і не обов'язково на батька... Адже дитині властиве завжди у всьому звинувачувати себе, бо дорослих вона сприймає як богів, яких може бути неварта... Окрім того, існує таке поняття, як родові проблеми... Як склалися з батьком стосунки у Вашої мами?

Добрый день! В нашей жизни существуют определенные закономерности. И одна из них - если нам что-то не нравится в близких, отражение всегда находится в глубине нас... Боль вызывает лишь то, что созвучно с какой то нашей внутренней нерешенной проблемой, которую мы по какой то причине не осознаем, не видим... При этом, проблема очень часто касается не только одного человека, а имеет связь со всей семьей... Какие оношения у Вас с Вашими родителями? Какие отношения между ними?

Я Вам дякую за щирість! Адже так буває важко говорити про те, що на душі... Після Ковіду у багатьох змінюється не тільки психологічний стан, а і загалом ставлення до себе та життя вцілому,. Бо він впливає безпосередньо на нервову систему людини, для того щоб ми почали замислюватися над ставленням до себе, у першу чергу, та до оточуючого світу... Те, що Ви хотіли схуднути - це чудово! Але у таких випадках дуже велике значення має мете нашого бажання, для чого саме ми хочемо щось зробити... Судячи з того, що бажання пропало, орієнтири були виставлені, швидше за все, не дуже точно... Тобто, як на мене, потрібно розібратися спершу із прийняттям себе... Чому іде таке відторгнення? Як ставилися до Вас батьки в дитинстві? І друге. Ви пишете, що намагалися допомогти хворому хлопчику... Сам намір вище усіляких похвал! Та, знову ж таки, надзвичайно важливо, що "лежить" під нашим наміром насправді і яку роль у процесі одужання ми приписуємо собі... Адже ми лише люди, і далеко не завжди розуміємо що таке насправді добре і погано для людини та її душі, насамперед...