Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Спасибо за дополнение. Как по мне, "корни" Вашей ситуации находятся в Вашей семейной ситуации. Ведь развод родителей однозначно влияет на детей. Например. Мама очень переживала, обижалась, гневалась на отца и эти эмоции глубинно засели в подсознании ее ребенка. И по факту стали разрушающей программой, которая включилась как только девушка захотела иметь семью... Это так называемые семейные сценарии... Но их можно "перезаписать", трансформировать...

Когда человек зависим, говорить с ним о его зависимости и взывать к его совести как минимум неразумно. Зависимость - это уже болезнь и ее надо лечить. Лечится заболевание лучше всего тогда, когда сам человек понимает, что болен и хочет вылечится. судя по тому, что Вы пишете, брат ничего менять не хотел, его все устраивало... В таких ситуациях есть единственный выход - начинать с понимания того, что стало причиной, почему у брата включился процесс саморазрушения.... Ведь в семье все связаны, а значит этот процесс касается абсолютно всех...

Добрый день! Прошу прощения, а Вы сами читали то, что написали? Вы бы захотели жить с таким человеком как Вы? Который считает нормальным общение матом, манипулирует, шантажирует, занимается вымагательствами, угрозами, и который без зазрения совести постоянно изменяет жене? Я очень удивлена, почему Ваша супруга так долго вообще все терпела... Вам несказанно повезло с ней. Думаю вторую такую Вы точно уже не найдете...Ответ отредактирован автором 16-08-2021 11:00:31

Ответ отредактирован автором 16-08-2021 11:00:47

Добрый день Лиза! Помимо личной ответственности, которую несет каждый человек индивидуально, есть ответственность коллективная. А в Вашем случае - семейная. Поэтому то, что произошло касается абсолютно всех. В том числе и Вас. Невозможно спасти человека, если он сам того не хочет. Но можно помочь себе справиться правильно с ситуацией, понять почему так произошло и именно в Вашей семье. Ведь родственники на уровне подсознания тесно связаны между собой, а значит и могут влиять друг на друга... И тогда изменившись, через себя, можно помочь и маме и брату... И я уверенна, что такой способ очень действенен, потому что уже сталкивалась с такими ситуациями.

Ответ отредактирован автором 16-08-2021 10:54:00

Добрый день! Согласна с коллегами. Но кроме этого, по моему мнению, у Вас не хватает внутренних сил, ресурса, для того, чтобы начать двигаться вперед... А почему не хватает, надо уже диагностировать индивидуально... Возможно есть детские травмы, о которых Вы уже забыли, возможно абсолютно неправильно выстроенное мировоззрение... Возможно неправильные отношения с родственниками: с отцом и матерью...

Доброго дня! У Вас надзвичайно сильна залежність від коханої людини. Тобто, Ви сприймаєте його як свою власність - а це не має ніякого відношення до загалом любові. Але і Вашої провини у цьому немає, адже ми реагуємо так, як закладено у нашій підсвідомості... Зачасти буває так, що у батьків сильна близкість, вже у дітей - стає хворобливою залежністю... Мені шкода, але самотужки Ви з цим не впораєтеся. Потрібна повна трансформація Ваших внутрішніх установок. А це можна зробити лише зі спеціалістом....

Знаете, если мужчина не решается на официальный брак, найдется тысячу причин почему он этого сделать не может... Тем более финансовая отговорка... Сидеть и просто "ждать у моря погоды" не выход однозначно. Надо действовать, но очень мудро и тонко... Если Вы конечно хотите иметь семью с этим мужчиной... Да и вообще семью. Ведь случайностей в жизни не бывает - по какой то причине у Вас сложились именно так отношения... И помимо внешних факторов, есть и какая то глубинная причина того, что Вы до сих пор не в браке... Какие отношения у Ваших родителей?

Ответ отредактирован автором 16-08-2021 10:32:53

Як на мене, Ви дуже зручна для чоловіка, адже на скільки я зрозуміла, це вже не перший випадок, коли він Вами маніпулює, тому, як на мене, нікуди він не дінеться від Вас...

Доброго ранку! Я б не радила Вам "рубить", бо це не принесе Вам спокою та, на превеликий жаль, і щастя. Адже Ви все одно будете змушені з ним спілкуватися, нехай бо і через дитину. Адже образа та біль не минають із процесом розлучення. Є інший, набагато дієвіший спосіб, як допомогти собі у першу чергу і не руйнувати родину. Найперше, потрібно заспокоїтися - те, що я Вам вже і писала. Зопалу можна "наламати стільки дров", що не розгребетеся потім і будете дуже шкодувати. Родинні зв'язки набагато міцніші, ніж здається зовні. Ви і так себе вже загнали практично у пастку відчаю... Нікуди Ви весь час опиняєтеся у стані людини, яка дозволяє так із собою поводитися... Він зробив те, що я радила Вам! Але ще не пізно зробити те ж саме, щоб прийти до тями...

Добрый день! Вы пишете "Хочу подчеркнуть - любим друг друга, расходиться не хочу. Но для него это как разрыв подразумевается". думаю, вы правы что не "рубите с плеча". Ведь действительно, Ваш "временный" уход он может воспринять как разрыв отношений. Ведь для него все это время все было замечательно, в отличии от Вас. Когда женщина соглашается жить без оформления отношений, мужчина без особых усилий получает по факту все, что ему надо: секс и заботу. Поэтому ему совершенно нет смысла отношения делать официальными. А вот женщина оказывается не в лучшем положении... И если при варианте встреч без интима у женщины есть все возможности создать семью - влюбленный мужчина намного быстрее согласиться на брак. То в случае совместного проживания уже нужны "осадные действия" со стороны женщины, напор и атаки не помогут, а наоборот могут все разрушить. Поэтому отстранятся необходимо, но не разьезжаясь - это очень тонкий процесс, требующий сопровождения специалиста, дающий очень хорошие результаты...

Доброго дня! Дуже важко усвідомлювати, що близька людина зрадила... Найважливіше зараз - це оговтатися і знайти внутрішню рівновагу, як би це не було важко. Адже принижена, заплакана дружина не викликає поваги, а от жінка, яка прийшла швидко до тями і знайшла у собі сили жити далі без чоловіка-зрадника, то найкраща "помста". Коли люди живуть у шлюбі 14 років і мають спільних дітей, це тільки здається, що так просто розірвати стосунки... Якщо є можливість, поставте чоловіка у "чорний список" та поїдьте куди небудь хоча б на тиждень. Туди, де не знають про Вашу ситуацію... Тобто спробуйте штучно вийти із больового кола... Так, близькі люди можуть підтримати у перші дні, але... Потрібно шукати ресурси для того, щоб Ви змогли отямитися якомога швидше... І така можливість може з'явитися лише у разі, якщо змогти прийняти ситуацію такою якою вона є, без акумулювання почуття образи та гніву... А для цього потрібні певні дії з Вашого боку, які можливі лише в результаті глибокої трапевтичної роботи... Найгірше - це "застрягнути" у стані розпачу!

Доброго вечора Катю! Згодна з колегою щодо консультацій... А от щодо того, що відбувається у Вашому житті, то перш за все потрібно самій собі дати відповідь: а якою насправді я сама хочу бути? Адже від цього буде залежати не тільки шляхи, якими потрібно буде рухатися, але і саме життя...

Доброго дня Анно! Сказати "не реагувати на критику батьків" і так зробити - як на мене, дві різні речі. Тому що діти і батьки знаходяться в так званій "одній системі". Найбільший біль приносять найближчі люди, і саме вони мають також і найбільший вплив на нас, тому що ми повністю внутрішньо для них відкриті. Це перше. А друге... Як на мене, проблема не у тому, що і як говорить батько, а у тому як сприймаються його слова. І це залежить від ступеню "залипання", тобто, психо-емоційної залежності від близької людині. Коли людина внутрішньо наповнена, самодостатня, їй легко утримувати рівновагу у найскладніші моменти, тому що вистачає сили приймати тих, хто поруч з їх недоліками, негараздами та проблемами. Але чим менше такої сили, тим складніше буде терпіти не те, що зауваження, а навіть просто їх присутність...Як на мене, потрібно дуже прискіпливо розібратися, чи не резонує теперішня критика з тим, що відбувалося в дитинстві між Вами та батьком... Бо дитячі установки зовні не помітні, але надзвичайно сильно впливають на людину у дорослому віці...

Доброго дня! Те, що Ви робите "роботу над помилками" добре. Адже життя все одно продовжується і у Вас знову будуть нові стосунки. А от перебирати на себе роль Господа Бога і вважати себе абсолютно у всьому винною - не тільки неправильно, а ще й дуже небезпечно. Як на мене, Ваша робота над собою не має великого сенсу, адже "залипання" на почутті провини - зворотній бік невдоволень, капризів та претензій. Тобто, по факту - це те ж саме. Ви пишете "И вообще у меня к нему нет претензий, а вот себя очень виню и считаю, что я сама все разрушила". Те, що немає претензій до коханого - чудово! Але не можливо зруйнувати те, що зруйнуватися не повинне. У цьому житті не все, і далеко не завжди залежить від нас. "Потом я это осознала, работала над собой. Год жили без ссор, но с его стороны все больше и больше был заметен холод, безразличие ко мне. Я извинялась много раз. Но потом он меня бросил". Ви думали, що працювали над собою, а Вас просто "кидало" з крайності у крайність. З позиції агресивної Вас кинуло у позицію приниженної жертви. Принижених людей ніхто не поважає, вони не цікаві і виглядають жалюгідно. Ви просто втратили себе повністю, свою індивідуальність та свою особистість...І якщо дійсно серйозно почати розбиратися у коріннях Ваших помилок, варто почати, як це не дивно, із стосунків батьків та стосунків батьків з Вами. Бо саме в дитинстві формуються ті поведінкові моделі, які керують людиною у вже дорослому житті. Тобто, потрібно "перезаписати" життєву програму....

Ответ отредактирован автором 14-08-2021 22:25:25

Доброго вечора Маріє! Перше запитання, відповідь на яке хотілося б почути: "А як Ви ставитеся до себе? Чи приймаєте себе такою якою Ви є? Чи пробачаєте собі свої помилки? Чи дозволяєте собі відпочивати, мати свої інтереси та погляди на життя? Ви пишете "Хочу научится жить дальше, не думать о всем этом, жить ради ребенка, и не казнить себя, что никому не нужна". Як на мене, відповідь на Ваше питання криється у оцій одній Вашій фразі. Дуже велика помилка у цьому житті жити загалом заради когось, у тому числі, заради дитини. Все, чим ми зачаровуємося обов'язково стане причиною великих розчарувань. Як на мене, у Вас абсолютно неправильно вибудовані життєві смисли та цілі. Іде така собі ідеалізація близьких людей та людей загалом. Все, до чого ми у цьому світі занадто прив'язуємося, зречене на руйнацію. Саме тому "не складаються" стосунки з батьками, друзями, чоловіком... Повне переформатування основних смислів життя змінить не тільки Вас саму, а і ставлення до вас Ваших оточуючих... А до тих пір поки Ви будете жити в очікуванні схвалення, потрібності, похвали - це все буде від Вас тікати... І коріння проблеми приховується, на мою думку, у Вашому дитинстві. Ви ще й досі дивитеся на оточуючий світ очима дівчинки, яка думає, що своєю гарною поведінкою зможе заслужити любов та похвалу своїх батьків...