Психологія відносин

Добрий день!
У грудні минулого року, я сиділа в чаті і познайомилася з чоловіком (далі просто Ч). Для мене завжди діалоги у тому й чаті закінчувалися, але Ч дуже хотів продовжити зі мною спілкування, я не хотіла, бо Ч не справив на мене позитивного враження, але все ж таки погодилася поговорити по телефону. Ми проговорили майже 2 години вночі (більше говорив він) і він був дуже щасливий, що він натрапив на мене в цьому чаті, що я одразу йому сподобалася (я зараз не про зовнішність). Так ми почали спілкуватися, говорили по телефону щодня до ночі. Ч насправді дуже розумний, але не зразковий, як для чоловіка на 10 років старшого від мене. Ми говорили на різні теми, мені так було цікаво з ним спілкуватися, бо ще раз наголошую - Ч дуже розумний, і я дійсно таких чоловіків до нього не знала. Ми говорили, листувалися, обмінювалися фото, грали в ігри - і це все було так цікаво. Ми обговорювали книги, музику, фільми... він сам трохи писав і я з цікавістю читала те. Усе закрутилося так стрімко, як ніби ми один одного знаємо вже дуже давно. Ми навіть домовлялися про зустріч, бо жили один від одного не дуже вже й далеко, але в різних містах. Але пройшло 10 днів і він написав мені на пошту, що не може далі зі мною спілкуватися, бо він не хоче стосунків і я заслуговую на краще. (Я насправді не мріяла про стосунки, мені просто подобалося все як було). І це для мене був такий удар. Я часто плакала, але не злилася на нього, я плакала і посміхалася крізь сльози, бо спогади про нього змушували мене посміхатися. І я напсравді дуже рада була, що познайомилися з ним, бо він навчив мене бачити красу там, де я раніше не бачила. Хоча і в Ч було багато темних сторін і поганих звичок, але мені він дав тільки хороше. Мені дуже важко було перестати з ним спілкуватися, я постійно про нього думала, плакала, мені його дуже не вистачало, мені так хотілося поговорити з ним, але все ж таки, я продовжувала жити далі, але так сподівалася, що він подзвонить і напише.. Та пройшло трохи більше місяця і він написав, просто так, ні про що. І уже 8-ий місяць, а мені так не вистачає розмови з ним. На протязі цього часу ми обмінялися 2-3 повідомленнями. А сьогодні це було листування на протязі пів години, а потім він не відписав, і я дуже чекаю, що він відпише чи сьогодні, чи завтра. Думаю, що можливо він чимось зайнятий, тому відпише пізніше, бо наш діалог не був завершений. Я вже декілька десятків разів перевірила пошту і не можу не думати про це.

Доброго дня дорогі психологи ,
Перебуваю у стосунках з хлопцем рік (ми одного віку )все було добре ,багато хороших спогадів разом ,моє перше кохання ,але зараз ситуація для мене зашла в глухий кут . Хлопець останньо змінився ,зривається за все , може наговорити чогось, перемінливий настрій . Мені боляче спостерігати як в мене на очах якось все угасає…Ми з ним серйозно розмовляли,де я пояснила ,що мені не подобається такий тон ,щоб він перестав зриватися через різні дрібниці, він сказав що йому соромно і він перестане так робити ,але ефект від розмови був на кілька днів. Причому сам хлопець вважає ,що це я до нього не гарно ставлюсь і він хоче більше ласки .Під час останньої суперечки я сказала що якщо ми не вміємо розмовляти ,то в такому разі навіщо це все і була готова піти,але хлопець підійшов обійняв і сказав що не хоче втрачати . Я чула що у кожної пари буває якись кризис в стосунках і так далі і це треба пройти, але я боюсь що він не зміниться і буде таким завжди ,а бути жертвою мені не хочеться . Зараз хлопець переїхав по роботі у інше місце тимчасово ,спілкуємось по телефоні і все ніби окей ,але я не забула наші останні сварки і зараз роздумую над нашими стосунками….Чи я не обманюю сама себе і не відтягую неминуче ? Мені так сумно, що зараз все так відбувається ,через це я перебуваю у подавленому стані ,бо ніби ми не сваримось зараз ,але і стабільними стосунки я назвати не можу. Я розумію що це не норма ,але весь час згадую як нам було класно разом ,скільки емоцій позитивних,наші розмови . Плюс так сталося що друзів тут у мене немає і він єдина близька людина. Тому я вирішила що час покаже ,але чи правильно я все роблю …Я не хочу якось помилитися в житті і зробити не правильний вибір

Дело в том,что меня отталкивает от спокойных и надёжных партнёров,они кажутся мне бесхарактерными и услужливыми,хотя я понимаю,что они хорошие люди,поклонников много таких,но все не то,а вот отношения с адреналином,эмоциональными качелями ,абьюзом меня прям тянут и все понимаю головой и страдаю потом но сделать ничего не могу.Хотелось бы узнать с чем это связано и услышать рекомендацию.Благодарю