Почалося цієї осені. Сиділи з хлопцем в кафе, як раптом з’явилася незрозуміла нудота і тіло накрило слабкістю. Тоді я знайшла в собі сили зробити вигляд ніби все нормально, хоча було відчуття, що починаю повільно втрачати свідомість. Тоді я вирішила, що це я щось погане з’їла і не звернула уваги. Але потім такі стани почали повторюватися з різною інтенсивністю. Серед найгірших випадків: я була змушена майже цілий день чекати під кабінетом в ЛОРа (я боюся різних медичних маніпуляцій, а тут я весь день уявляла собі, що зі мною будуть робити) і вже на самому прийомі мені стало погано та різко впав тиск. Швидко, хвилин за 5, я відійшла і вирішивши, що це від перевтоми, теж не звернула уваги на інцидент. Але це повторилося й на наступному сеансі. До слова, через це все я вирішила перевірити здоров’я, ходила до кардіолога, ендокринолога, хірурга, навіть гінеколога, здавала аналізи, робила УЗД і т. д,. і хоча виявилося, що я здорова, але весь цей час в поліклініці мене переслідувало відчуття поступової втрати свідомості, пітніли й хололи руки, пересихало в горлі. Я говорила з людьми в черзі під кабінетом, щоб перенаправити свою увагу на щось інше, намагалася концентруватися на якихось деталях або проблемах, щоб не думати про слабкість, багато ходила і робила різкі рухи, бо так ставало трішки легше. По дорозі до дому мені ставало краще і слабкість відступала, що стало для мене першим сигналом про те, що проблема, можливо, в мене в голові, в моєму страху, чи тривозі. Перед тим ще стало погано в торговому центрі. Я вийшла, походила, подихала свіжим повітрям і все пройшло. Останній випадок перед обстеженням – мені стало погано на роботі і я мусила відпрошуватися на 3 дня, бо просто не мала сили йти на роботу. Після результатів обстеження, які показали, що я здорова, я почала підозрювати в себе панічні атаки, хоча мені не стає страшно в такі моменти, я можу раціонально думати, можу себе контролювати. Я спробувала боротися з цим як з панічними атаками і приступи пройшли. Я казала собі, що якби це було щось зі здоров’ям, воно б, по перше, так швидко не проходило, а по друге, я б не могла силою волі це контролювати. Але тепер помічаю, що як тільки я за щось переживаю, так якийсь відголосок цього стану з’являється: легенька слабість, яка швидко проходить. До цього року нічого такого не було. Це справді може бути панічними атаками? Чи можна навчитися не зациклюватися на подібних станах? Це забирає багато сил і відволікає від життя.
|