Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Як на мене, найбільша неприємність у неправильному ставленні до стосунків "А я ничего не делаю,забросил на себя" і саме в цьому може допомогти психолог, бо формат сайту не дає такої можливості по-перше і по-друге, це неможливо робити без дозволу батьків...

Доброго дня! Як на мене, ваша проблема відноситься до проблем пов'язаних із психосоматикою. Ви пишете "очень боялась прикосновений со спины или чтобы вообще сзади кто-то был...". Загалом, спина символізує страх несподіваного нападу, несподіваного болю, зради і т.д. Як на мене, зважаючи на те, що Ви описали щодо попередніх подій, пов'язаних з батьком, проблема може бути пов'язана саме із ним, стосунками з ним та його діями спрямованими на маленьку дитину, яка не могла тоді сама себе захистити.... Тому, проблема, в цілому, як на мене, пов'язана із питанням довіри до оточуючих людей та оточуючого світу загалом... Такі проблеми небезпечні тим, що можуть довгі роки "приховуватися", "маскуватися" у більш спокійні періоди житті і загострюватися у якісь перехідні або кризові моменти або "виходити назовні" як програми, що починають діяти за певних умов... Щоб не тільки розібратися точно у причинах, а і трансформувати проблему у щось більш конструктивне та радісне, необхідна робота на рівні підсвідомості, бо саме таам вона і "зависла" з дитинства... А це можна ефективно зробити з психологом, тим паче, що онлайн консультації зараз доступні з усіх місць проживання... Як правило, намагання вирішити проблему зовнішніми діями результатів не приносять, бо нами керує наша підсвідомість на 98%...

Доброго дня Анютка! Ви пишете, що пів року спілкуєтеся як гарні друзі - і як на мене, це просто чудово! Адже найміцніші стосунки будуються саме на базі дружби, а не пристрастної закоханості, яка швидко минає, зачасти залишаючи руїни позаду... І знову ж Ви пишете, що на Ваш роздум кохання - це коли "метелики в животі" і емоції, ентузіазм та ейфорія. Тоді, як насправді, те, що Ви описуєте - ознаки саме закоханості та певною мірою, такої собі, екзальтації, яка під собою не має глибокого фундаменту. Адже кохання кардинально відрізняється від закоханості і не терпить багатослів'я, у тому числі, безкінечного зізнавання у почуттях... Окрім того, природа чоловіка та жінки дуже різниться. І якщо жінка більш емоційна і їй дуже хочеться почуттів та різних зовнішніх виявів кохання у вигляді зітхань та слів, тоді як чоловік, в нормі, виявляє своє кохання у конкретних діях, спрямованих на турботу та допомогу... Зважаючи на певні закони природи стосунків, увагу більше привертають Ваші слова "Я боюсь, что дело во мне, что я не соответствую каким-то критериям, и в итоге нам придётся расстаться". Як на мене, справа не у тому, що Ви не відповідаєте критеріям свого коханого, а в тому, на мою думку, що Ви не відповідаєте власним критеріям, які існують у Вашій голові. І тому побоювання щодо руйнації стосунків, певним чином може загрожувати коханню... Як на мене, варто розібратися, звідки у Вас така невпевненість у собі та таке бажання бути "відповідною" чиїмсь міркам? Які у Вас стосунки з батьками?

Доброго дня! Ви пишете "Не чувствую эмпатии к другим, чувство жалости если и бывает, то скорее снисходительное. Меня не трогают истории про бездомных котят или то, что трогает других людей. Из за этого мне сложно выстраивать длительные отношения с людьми...". Маленька дитина так влаштована, що коли не може впоратися з якимись проблемами через свою безпорадність та безпомічність, її підсвідомість, щоб захистити психіку, почуття може відключати на якийсь час, наприклад, до моменту, коли вже людина буде готова до внутрішніх потужних трансформацій. І те, що "Я хочу все изменить и стать нормальным человеком", як на мене, свідчить саме про те, що такий момент настав. Окрім того, припускаю, що проблема "заблокованих" почуттів і певної набутої байдужості набагато глибша і криється у стосунках не тільки Вас, а всіх чоловіків з жінками Вашої родини (бабуся, мама, сестра)... Які стосунки у батьків? У бабусі з дідусем?

Доброго дня Дана! Як на мене, дуже мало інформації щодо природи самих конфліктів - це перше. І друге. Це дуже добре, що Ви вже відслідкували, який вплив на стосунки має негатив. І, якщо не розібратися, у чому причина конфліктів, з часом, він може не тільки не зникнути, а ще більше накопичитися... Ви пишете "Я хотела бы поинтерисоваться может есть какие-то способы как избавится от этого негатива накопленного друг на друга, что вообще можно сделать, но не обращаясь и работая с психологом". Як на мене, Ваше питання можна порівняти з питанням про те, чи можна почистити зуби, не застосовуючи зубну пасту та щіточку... Я б Вам порадила вдвох звернутися до сімейного психолога, тим паче зараз це ефективно зробити онлайн, щоб отримати декілька консультацій і зрозуміти у чому проблема і як з нею можна впоратися...

Ответ отредактирован автором 27-12-2021 16:40:21

Доброго дня! Співчуваю, тому що найбільшого болю завдає саме залежність від стосунків. Ви пишете " Скажите,можно ли сохранить отношения если они зависимые?". Так, не тільки можна, а і потрібно обов'язково це зробити, щоб мати можливість жити повноцінним щасливим, реалізованим життям. Єдине, Ви ще неповнолітній, тому працювати з Вами психолог може лише з дозволу батьків. Бо вони несуть повну відповідальність за Вас та Ваше життя. Спробуйте пояснити їм, що потребуєте певної допомоги психолога, щоб почувати себе більш впевненіше. Тим паче, що зараз ефективна робота можлива, у тому числі, онлайн...

Дякую за доповнення. Ваша проблема полягає лише в тому, що Ви не маєте знань щодо законів розвитку самодостатньої людини та відновлення у швидкоплинному житті - це перше. І друге - не розумієте, у чому полягає основний сенс життя людини, тому швидко втрачаєте себе. Якщо говорити коротко - "ставите не на того коня"... Як на мене, одна-дві консультації із спеціалістом можуть допомогти Вам стати на шлях розвитку та формування правильного світогляду, що допоможе почувати себе самодостатнім при будь яких умовах.

Ответ отредактирован автором 27-12-2021 16:26:45

Як на мене, зараз Ви впали у іншу крайність - почали себе у всьому звинувачувати. А це дійсно, шлях в нікуди... Вас, як на мене, кидає із сторони у сторону, а потрібно мати почуття самодостатності, якого Вам якраз бракує. Справа не у тому, що Ви колись "наламали дрів", адже у цьому житті бездоганних людей не буває. А справа в тому, що Ви самі себе не приймаєте... У Вас є два шляхи, на мою думку. Перший, звинувачувати себе у всьому, бути собою невдоволеними і відчувати свою нездатність до чогось серйозного.. І другий - почати працювати разом із психологом над розвитком почуття гідності, самодостатності та розкриттям чоловічих якостей. Тим паче, що багато часу зустрічі не потребують для того, щоб визначитися із напрямком роботи. Та, й до того ж, консультації доступні онлайн...

Доброго дня! Щоб спробувати Вам допомогти більш конкретно, потрібно більше інформації про Ваше дитинство, Ваші стосунки з батьками... Адже стиль поведінки у тих чи інших ситуаціях ми напрацьовуємо набагато раніше... Але, якщо говорити суб'єктивно, припускаючи... Я б звернула увагу на недостатньо сформовані суто чоловічі риси, такі як відповідальність та серйозність... Адже те, чого Ви прагнете, називається хоббі, заняття за своїм інтересом і, як правило, не приносить фінансового задоволення... Як до вас ставилися батьки? Які були стосунки між ними?

Доброго дня! Діти нічого самі не вигадують і як правило, наслідують дії когось іншого. Навряд чи маленька дитина могла сама додуматися до того, щоб знімати дівчинку у порнографічних позах... Я б радила якомога швидше мамі хлопчика звернутися з питанням до психолога індивідуально... Адже, звісно, у цьому віці, більшість дітей цікавиться своєю сексуальною ідентифікацією і це не страшно, але... Саме у цьому віці закладається, у тому числі, культура сексуальних стосунків між людьми. Тому, який саме спосіб стосунків обере хлопчик в майбутньому з жінками, чи буде гармонічна сім'я для нього взірцем, чи стане він поважати жінку, дружину, маму в цілому, залежить від того, які цінності прив'ють йому його батьки саме зараз... А для цього потрібно розуміти, якими цінностями оперують самі дорослі. Адже дитина вміє робити лише те, що роблять батьки. І насправді, виховання іде прикладами, а не гарними словами...

Доброго вечора! Ви пишете "Неужели это нормальное состояние? Я знаю, что отношения - это не сплошное счастье, но неужели так придётся жить каждый день? У других тоже так происходит?". Кожні стосунки - дуже індивідуальні. І гармонічність їх залежить, насамперед, від внутрішньої гармонічності самої жінки. Швидше за все, у Вас є підсвідомі травматичні блоки, які були закладені набагато раніше, і саме вони не дають Вам можливості відчувати себе комфортно в стосунках з коханим. Дитина так влаштована, що не може нічого зрозуміти в стосунках між батьками та у ставленні їх до себе. Тому вона все просто закарбовує глибоко в собі, як певний життєвий досвід, щоб потім, як подорослішає, почати цими установками та поведінковими моделями користуватися автоматично, не задумуючись... Саме тому буває так важко зрозуміти свої дії та почуття, адже нам тільки здається, що все свідомо сприймаємо. Коли насправді, на 98% нами керує наша підсвідомість... Які стосунки були між Вашими батьками? Як вони ставилися до Вас?

Доброго дня Марк! Велике місто потребує великих внутрішніх сил та енергії. Тому стан виснаження у мегаполісі - це швидше система, аніж виключення. "Виживають" ті, хто вміє правильно відновлюватися і має внутрішню потужну гармонію. Окрім того, "наклалися" ще і стосунки з дружиною, що вже повіністю вас вибили з "колії". Ви пишете "Як чоловік себе не реалізував повністю і відчува що я невдаха і тд, мене накрила дуже сильна депресія, але коли я переіхав я лікувався 6 міс психотерапія і в рідних стінах все наладилось зі здоров'ям. Но повернувшись назад мене ніхто не чеках крім рідних всі друзі і знайомі за цей час розвіялись і я тут відчуваю дуже сильну самотність я чужа людина тут люди по іншому живуть і не виходить ні познайомитись для стосунків нічого і хочеться уїжати звідси назад в Столицю". Як на мене, Ви дійсно заплуталися. Адже бути реалізованим аж ніяк не залежить від місця перебування. І те, що Ви прямо зараз знову приїдите у Київ, може тільки погіршити Ваш стан та нереалізованість... Як на мене, Ви внутрішньо дуже залежні від оточуючих людей, дуже прив'язані до спілкування з ними, їх думки і т.д. І саме це заважає вам почуватися щасливим... Я б Вам радила, найперше, навчитися відновлювати свої сили. Бо пігулки, які Ви пропили, лише на якийсь час полегшили Ваш депресивний стан, але саму проблему не вирішили... По друге, щоб не бути аж на стільки залежним від оточуючих, потрібно стати самодостатнім ( не плутати з самотнім) і зайнятися сморозвитком. І вже тільки потім можна подумати про повернення у столицю... Якщо коротко, вирішивши проблему всередині себе разом із психолоогм, вирішиться і зовнішня проблема з самореалізацією і особистим життям. По-іншому в житті не працює... І переїздами з міста у місто Ви лише проблему поглибите... Я б Вам радила одну-дві консультації онлайн з психологом, щоб розуміти, що потрібно робити, щоб вирішити проблему...

Добрый день Ника! Как по мне, основной причиной может быть такое себе идеалистическое восприятие окружающего мира и людей в целом, которое наработалось еще в детстве... Каким было Ваше детство? какие отношения с родителями?

Доброго дня! По перше, хочу висловити Вам свою повагу щодо такої витримки та терплячості... Єдине, чи не стали накопичуватися з часом підсвідомо образи та невдоволення чоловіком? По-друге, як на мене, Ви вчинили все абсолютно правильно. Уявіть собі, що Ви б і зараз не відреагували, чи змогли б Ви у подальшому собі пробачити вже таке ставлення до власної дитини? По-третє, Ви пишете "кстати меня за 12 лет совместной жизни он тоже ни разу ни за что не хвалил) В итоге муж со мной сейчас не разговаривает, ходит раздраженный, не ест, игнорирует меня полностью. Мне очень обидно и грустно от этого... " Тобто, мова іде не про випадковість чи суто ставлення до сина, а загалом, про стиль поведінки чоловіка, як системи в цілому. А такі системи переймаються на рівні установок, як правило, в дитинстві і потім керують людиною автоматично протягом життя... Швидше за все, його самого так виховували... І звісно, ідеальний варіант, коли чоловік сам іде до психолога або разом із дружиною, щоб розібратися у проблеми... та, зважаючи, яка реакція була на Ваші слова, чоловік не тільки не звернеться до спеціаліста, а ще більше буде вважати, що його як чоловіка не поважають і намагаються нівелювати його святе право на першість в родині (що є цілком притаманне чоловічій природі загалом і не є виключенням з правил)...Тоді що ж робити? І чи є така ситуація безвихіддю? Як на мене, ні! Тому що родина - це єдине ціле, де внутрішні зміни однієї людини поступово впливають і на всіх інших. Ваш чоловік діє відповідно своїм стереотипам поведінки. Він підсвідомо відчуває Вашу психо-емоційну залежність і тому "давить", знову ж таки, рефлекторно, на Вас своїм ігноруванням та мовчанням... І найбільша проблема не у ньому, як це не дивно. а у Вашій емоційній реакції... Ви дуже від чоловіка психо-емоційно залежна. І саме це заважає Вам правильно спілкуватися з ним. Адже про чоловіка потрібно не лише турбуватися (з чим Ви справляєтеся бездоганно), а ще і виховувати. Та цьому заважає вже Ваша поведінкова модель, яка була закладена, швидше за все, у вашому дитинстві... Тобто, мова іде про те, що розібравшись із своїми установками разом із психологом, ставши внутрішньо самодостатньою ( не самостійною), Ви почнете впливати потихеньку і на свого чоловіка. А отже, допоможете йому змінити його правила виховання... І допоможете, таким чином, своєму сину... Тим паче, що індивідуальні консультації так само ефективно проводяться онлайн, що спрощує сам процес зустрічей...Ответ отредактирован автором 25-12-2021 15:38:19

Ответ отредактирован автором 25-12-2021 15:39:41

Доброго дня! Відповідь на Ваше питання є однозначно всередині Вас самої, просто Ви не маєте до нього поки що доступу. Окрім того, найкращі шлюби утворювалися завжди з дружніх стосунків і у цьому Ваша інтуїція, як на мене, вас не обманює... А от щодо "Почему в то же время мне хочется, чтобы моё убеждение было ложным? Я бы многое отдала, чтобы человеком, который так любит меня, был именно мой парень, а не наоборот", на мою думку може бути пов'язане з певними внутрішніми блоками, про які Ви навіть не здогадуєтеся. Адже, дітям та молодим дівчатам дуже властиве таке поняття як "навіювання". Коли одна чи декілька фраз почутих давно і мимохідь, можуть стати ключовими підсвідомими фразами, що заважають приймати власні рішення і впливають дуже сильно на все подальше життя. Я б Вам радила одну-дві зустрічі індивідуально з психологом, щоб мати можливість розібратися у собі... Бо така невирішеність провокує, як правило, "біг по колу" і не додає радості у житті...